Інфляція як явище в системі економічних відносин та шляхи її стримування

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Найефективнішим індикатором «здоров'я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків - за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Актуальність теми. З переходом до ринкових форм господарювання особливого значення набуває державна політика, реалізація якої спрямована на досягнення стабілізації макроекономічних параметрів економічного зростання. Одним із найважливіших макроекономічних чинників, які, з одного боку, мають надзвичайний вплив на стан економіки будь-якої країни, а з іншого - виступають своєрідним індикатором рівноважного стану економіки, є інфляція. Оскільки інфляція є складним багатофакторним явищем, доцільно досліджувати не тільки рівень та динаміку споживчих цін безпосередньо, а й інфляційні процеси загалом, вияснити причини її появи. У перехідних економіках інфляційним процесам притаманні певні особливості їхнього протікання, тому вони потребують принципово нових підходів щодо управління ними у взаємозв'язку з факторами економічного зростанням та рівнем зайнятості.

Незважаючи на велику кількість фахових досліджень, спрямованих на вирішення проблеми регулювання інфляції, питання стосовно стримування інфляційних процесів і розробки конкретних заходів антиінфляційної політики залишається актуальним і остаточно не вирішеним.

Об'єкт дослідження курсової: механізми і причини інфляційних процесів.

Предмет дослідження: інфляція як явище в системі економічних відносин та шляхи її стримування.

Мета курсової роботи: систематизація закономірностей виникнення інфляційних процесів та розробка теоретико-методичних положень і практичних рекомендацій щодо стримування інфляції.

Реалізація поставленої мети обумовила такі завдання дослідження:

§ визначити основні теоретичні засади щодо сутності інфляційних процесів та її видів;

§ проаналізувати особливості інфляційних процесів векономіці України;

§ визначити етапи, механізм та заходи проведення антиінфляційної політики в Україні;

§ дослідити перспективи майбутнього подолання інфляційної кризи.

1. Теоретичні аспекти інфляції як економічного явища

1.1 Сутність та види інфляції

Інфляція, як економічне явище існує вже довгий час. Вважається, що її поява пов'язана навіть із виникненням грошей, із функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана. Термін інфляція (від латинського inflatio - розбухання) вперше почав використовуватися в Північній Америці за часи громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. В ХІХ ст. цей термін використовувався також в Англії і у Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті одразу після першої світової війни.

Інфляція - це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги. Найбільш лаконічне визначення інфляції -- зростання загального рівня цін.

Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання.

Під час інфляції має місце:

§ знецінювання грошей по відношенню до золота;

§ знецінювання грошей по відношенню до товару;

§ знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Інфляція не означає зростання цін на абсолютно всі товари та послуги. Ціни на окремі товари можуть підвищуватися, знижуватися, залишатися без зміни. Важливо, щоб збільшився загальний рівень цін, тобто дефлятор ВВП.

Iнфляцiя властива бiльшостi економічно розвинутих країн світу i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Iнфляцiя виникає в разі, якщо суспільство намагатиметься витрачати більше, ніж дозволяють виробничі потужності економіки. Коли сукупні витрати перевищують обсяг продукту при повній зайнятості, відбувається підвищення рівня цін. Отже, надмірний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разі уряд зобов'язаний лiквiдувати надлишкові витрати. Він може цього досягнути головним чином через скорочення власних видатків, а також підвищенням податків з метою.

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна конюктури ринку, дія зовнішньо економічних зв'язків, стихійних лих і т.д. Отже ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновані дома, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати.

Основні елементи інфляції в цілому такі:

1. Грошово-кредитний елемент інфляції (емісія, мультиплікативне розширення кредиту). Стрижнева роль цього елемента в розвитку процесу інфляції зумовлена тим, що інфляція виявляється переважно у грошовій формі.

2. Структурно-виробничий елемент інфляції. Він характеризує вплив на інфляцію безпосередньо виробничої сфери через ті диспропорції та суперечності, що виникають в економіці в процесі ЇЇ розвитку. Інфляційний вплив комплексу диспропорцій виявляється у вогнищевих та нерівномірних перевищеннях попитом пропозиції, що викликано процесом переміщення попиту. У подібних випадках розширення грошової маси є не активно діючою причиною інфляції, а лише необхідною умовою її розвитку.

3. Процеси зростання цін набувають ще більш однозначної спрямованості під впливом суттєвої монополізації виробництва та ринку, що є результатом розвитку сучасної економіки. Монополізація веде до зниження мобільності чинників виробництва. В таких умовах пропозиція відстає від зміни попиту, що консервує диспропорції, та обумовлює зростання прибутку та ціни. У подальшому збільшення цін одними виробниками викликає зростання витрат по всьому виробничому ланцюгу. Дія цього елемента механізму інфляції визначається чинниками, що діють у виробництві та на ринках, і передує збільшенню грошової маси. Інакше кажучи, зростання грошової маси в подібних випадках також виступає як реакція сучасного механізму кредитно-грошової системи на збільшення попиту на гроші через збільшенням вартості товарних угод, і є результатом відповідних дій агентів сучасного ринку.

4. Монетарні та немонетарні пружини інфляції (особливо друга група) глибоко переплелися з державним регулюванням (фінансова, кредитно-грошова, промислова, адміністративна, валютно-торговельна політика тощо).

Дія цього елемента обумовлена об'єктивно великою роллю держави у сучасній економіці та диспропорціями між її потребами (інвестиції, поточна діяльність, регулювання) і коштами на їхнє задоволення із внутрішніх і зовнішніх джерел. Держава нерідко свідомо форсує емісію, породжуючу інфляцію, в інтересах привілейованих галузей та підприємств. Однак, підштовхуючи інфляцію через пряму емісію, держава одночасно коригує ефекти і наслідки інфляції на різних її етапах і у різних сферах з метою забезпечення життєздатності економічної системи та окремих її суб'єктів, надаючи пільгові державні кредити і дотації, звільняючи окремі підприємства чи групи населення від податків. Емісія (з метою покриття дефіциту державного бюджету) використовується і для пом'якшення соціальних суперечностей в межах існуючої структури влади.

5. Інфляція, підживлювана та підтримувана зростанням грошової маси, деформаціями попиту і збільшенням витрат, посилюється зовнішньоекономічними чинниками, зростанням взаємозалежності сучасного світу. Цей вплив здійснюється через виробничо-коопераційні, експортно-імпортні та валютно-фінансові канали, через притік та відтік зовнішніх ресурсів. Зовнішні чинники всебічно впливають на внутрішні процеси розвитку, а іноді надають потужні додаткові імпульси внутрішнім інфляційним процесам.

6. Важливим елементом пристосування і поширення інфляції є дії різних соціальних груп, зацікавлених у збереженні свого матеріального добробуту. Дії їх у відповідь на попереднє зростання цін спрямовані на те, щоб компенсувати відставання приросту номіналу своїх грошових доходів від темпів інфляції. Проте результатом цього є лише нове підвищення цін, яке не завжди відновлює «статус кво».

Взаємодія причинних і функціонально-наслідкових елементів інфляції надає цьому процесу додаткової стійкості та тривалості. І хоча він може гальмуватись чи придушуватись засобами державної політики (вибірковим регулюванням ефектів інфляції), ознаки безперервності та кумулятивності цього процесу не втрачаються.

Важливим чинником інфляційного процесу виступає мілітаризація економіки. Коли масштаби діяльності військово-промислового комплексу надмірно зростають, з'являються принаймні три відчутні інфляційні ефекти. Насамперед військовий сектор створює постійне напруження у видатковій частині державного бюджету. Збільшується дефіцит, а за ним - й інфляційний тиск. Припустимо, однак, що державі вдалося зекономити на інших статтях видатків і так відрегулювати свої фінанси, що навіть за умов мілітаризованої економіки дефіцит бюджету виявився невеликим і його роль у розгортанні інфляційного процесу зведена до мінімуму.

Аналіз показує, що в такому випадку інфляція все-таки матиме місце, хоча прийматиме інші, не бюджетні форми. Зокрема, яким би не був стан бюджету, військова економіка все одно поглинає матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, які можна використати продуктивно - для випуску продукції цивільного призначення. Якщо ресурси йшли не туди, де вони реально потрібні народному господарству, то їх розподіл загалом є неоптимальним. Через виникнення диспропорцій дедалі важче не тільки розвивати цивільне виробництво, а й навіть забезпечувати заміну зношеного устаткування, що згубно відбивається на обсязі і динаміці товарної пропозиції. Такий другий інфляційний ефект мілітаризму. Третій ефект виникає тоді, коли зайняті в оборонному секторі виступають на споживчому ринку винятково в ролі покупців, пред'являють попит, але ніяк не сприяють нарощуванню пропозиції.

Все це однозначно свідчить про абсолютну необхідність демілітаризації економіки, без якої інфляції не позбутися. З кожним кроком на шляху конверсії військового виробництва дія зазначених ефектів послідовно послаблюється.

Інтенсивність інфляційного процесу значною мірою залежить від стану ринків, від того, панує там конкурентний режим чи монополія. Практика показує, що інфляція найшвидше прогресує саме за високого рівня монополізації ринків. Хоча монополії самі по собі не починають інфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуюче положення на ринку, вони намагаються не тільки встановити й утримати високі ціни, але й зберегти розміри виробництва та пропозиції. Це надзвичайно негативно впливає на співвідношення сукупного попиту і пропозиції, збільшує розрив між ними. До того ж монополістичні структури, руйнуючи механізм ринку, знижують еластичність пропозиції за ціною, затягують реакцію виробництва на коливання попиту, тобто продовжують інфляційну нерівновагу. Загалом можна вважати, що хоча інфляція в принципі можлива і в конкурентній економіці, монополізм надає їй додаткового прискорення.

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних витрат, збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати). Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: “Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів”.

Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозиції, спостерігається в тому випадку, коли збільшуються витрати на одиницю продукцii, тобто середні витрати за даного обсягу виробництва. Збільшення витрат на одиницю продукції в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукції, який може бути запропонований за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін.

Таким чином, витрати, а не попит збільшують ціни. Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцiї витрат, може бути викликано різними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, праці.

Класифікація інфляції:

1. За формою прояву:

§ Відкрита: зростання цін, девальвація валюти, знецінення заощаджень.

§ Прихована: зростання товарного дефіциту; нормований розподіл життєвих благ; порушення в сфері роздрібної торгівлі.

2. За темпами знецінення грошей:

§ Повзуча: при цьому виді інфляції ціни зростають не більше чим на 10% в рік. Така інфляція дозволяє ефективно коректувати ціни відповідно до змінюючихся умов виробництва і попиту. Характеристика: надмірна інфляція, накопичення грошей в каналах обігу, незначне зростання цін, інфляційне фінансування.

§ Галопуючапри цьому виді інфляції ціни зростають від 20 до 200% в рік, є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод; характеристика: розбалансування економіки, гарячі гроші провокують інфляційний мультиплікатор, грошовий голод (платіжна криза), якщо грошовий голод задовольняється емісією - емісійний шок, гроші втрачають функції засобу накопичення, платежу та обігу.

§ Гіперінфляція: Найбільш згубною для економіки є гіперінфляція, показуюча собою астрономічне зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст цін на товари. Роль самих грошей в таких випадках сильно зменшується і населення, і помислові підприємства переходять на інші, менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. В окремих випадках появляються окремі паралельні валюти, сильно зростаєроль іноземних валют. Гіперінфляція наносить сильний удар навіть по найбільш заможним прошаркам суспільства. Характеристика: за місяць ціни зростають на 50 %, несправедливість, нееквівалентність перерозподілу доходів суспільства, «втеча» від грошей, інфляція розідає вартість активів, спекуляція, не грошові відносини, тіньова економіка.

3. За рівнем збалансованості:

§ Збалансована: спостерігається при рівномірному зростанні цін на різні групи товарів і послуг. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.

§ Незбалансована: означає різношвидкісний рух цін по різних товарних групах. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і порізному на кожний тип товару.

4. За причинами виникнення:

§ Інфляція попиту (Кейнс). Основною причиною зростання цін є зростання сукупного попиту швидше, ніж зростає обсяг виробництва (монетаризм, марксизм). Збільшення сукупного попиту на фазі пожвавлення або економічного піднесення, що не супроводжується зростанням пропозиції, приводить до підвищення цін, до інфляції. Iнфляцiя попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, підносячи ціни, щоб зрівноважити пропозицію i попит. Покупці конкурують за обмежену пропозицію товарів, що призводить до зростання цін. У разі збільшення сукупного попиту рівень цін не зміниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде відсутня. Це пояснюється тим, що iснує велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матеріальних ресурсів, які ще можна залучити за існуючих на них цін.

§ Інфляція витрат (Монетаристи) - це зростання цін, викликане збільшенням витрат виробництва, тобто відносним подорожчанням факторних послуг. Ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову “штовхає” ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, причому із зростаючими темпами. Найстрашніше в інфляції витрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і надалі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати “під майбутнє зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит. Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію.

5. За ступенем передбачення:

§ Очікувана. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади.

§ Неочікувана. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу» - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.

1.2 Механізм і причини інфляційних процесів в економіці

Основними теоріями, що пояснюють причини інфляції, є кейнсіанська і монетаристська.

Прихильники кейнсіанської теорії розглядають лише інфляцію попиту, яка, на їх погляд, виникає в умовах повної зайнятості. За цих умов збільшення сукупного попиту означає утворення надмірного попиту, який спричиняє зростання цін. Таким чином, загальний рівень цін в економіці можна визначити через співвідношення обсягу виробництва, якого вимагають споживачі та потенційного обсягу виробництва. За повної зайнятості ці два показники дорівнюють один одному і тому загальний рівень цін не змінюється. Якщо ж сукупний попит перевищує потенційний ВВП, то в економіці виникає надмірний сукупний попит. Для його усунення ціни мають зрости. Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірний сукупний попит (надмірний споживчий попит; урядовий попит; іноземний попит).

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів та послуг. Теоретичною базою монетаристської позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей. Монетаристи виходять з двох передумов: Швидкість обігу грошей є стабільною. Обсяг виробництва визначається не монетарними, а реальними чинниками, тобто факторами виробництва. За цих передумов надмірне збільшення грошової маси викликає зростання сукупного попиту і цін. Свій висновок щодо ролі грошей в інфляційному процесі монетаристи підтверджують існуванням суттєвої кореляції між грошовою масою та інфляцією. Але, на думку кейнсіанців, грошова маса є не причиною інфляції, а засобом реалізації сукупного попиту, надмірне зростання якого спричиняє інфляцію. Тією самою мірою, якою надмірним є сукупний попит, надмірною є і грошова маса.

До найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести такі:

1. Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і доходів (дефіцит державного бюджету). Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання друкарського верстата, що призводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, - інфляції.

2. Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування призводять до утворення додаткового платоспроможного попиту і, як наслідок, - до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3. Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в основному олігополiстичний. Оскільки олігополiст зацікавлений в скороченні виробництва і пропозиції товарів, створюється дефіцит, який використовується ним для підтримання чи підняття цін на товари.

4. Імпортована інфляція, роль якої зростає із збільшенням відкритостi економіки і залученням її до світогосподарських зв'язків тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

5. Iнфляційні очікування - набуття інфляцією самопідтримуючого характеру. Це коли населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами заздалегідь, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують цим “маховик” інфляції. Приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у повсякденному житті..

Причиною інфляції також можуть бути такі види монополій:

1. Державна монополія на емісію грошей.

2. Профспілкова монополія.

3. Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитися і за межами держави, тобто у світовій торгівлі.

Незважаючи на те, що інфляцію в різних країнах вчені розуміють по-різному, її слід розглядати як наслідок внутрішніх і зовнішніх причин.

Зовнішні причини такі:

§ зростання цін на світових ринках;

§ скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі;

§ від'ємне значення зовнішньоторговельного балансу;

§ посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжується загостренням конкуренції на світових ринках капіталів.

Внутрішні причини такі:

§ деформація економіки;

§ монополія держави на грошову емісію;

§ монопольне становище великих виробників та їх диктат цін на ринках;

§ монополія профспілок на ринку праці та можливість їх впливу на рівень оплати праці;

§ непомірно високі податки або процентні ставки за кредит;

§ порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією.

Рис. 1. Причини інфляції

Отже, будь-яка причина, що породжує дефіцит бюджету (збільшення державного апарату та зростання виплат на нього, збільшення рівня заробітної плати, підвищення розміру пенсій і стипендій, збільшення штату поліції та армії, мілітаризація економіки, екологічні та соціальні програми тощо), спричиняє інфляцію.

Механізм інфляції - комплекс факторів, які перебувають у причинно-наслідковому зв'язку і спричиняють інфляцію інфляція, як правило, розглядається без виокремлення інфляційного механізму, а тому ці поняття певною мірою ототожнюють, а головними чинниками механізму інфляції вважають причини економічної кризи. Насправді деякі країни переживають економічну кризу або без інфляційних процесів, або з частковою інфляцією.

Механізм інфляції є окремою системою факторів, за допомогою яких держава вирішує свої економічні проблеми їм - антипод механізму формування вартості товару. В його функціонуванні беруть участь три складові вартість, гроші й ціна. Управління цим механізмом здійснюється за допомогою грошей і цін. Зазначені складові об'єднані в механізм інфляції, оскільки вартість - база товарних відносин, які здійснюються на основі суспільне необхідних витрат праці. Гроші є засобом вимірювання вартості, а ціна - й грошовим вираженням. Отже, вони перебувають у причинно-наслідковому зв'язку. Якщо першопричиною інфляції є емісія грошей, то наслідком її - підвищення цін і навпаки, штучне підвищення цін призводить до емісії грошей.

2. Аналіз інфляційних процесів в економіці України

2.1 Сучасний стан інфляції в Україні

Інфляція є багатогранним, складним процесом, який відображає всі основні проблеми і суперечності економіки будь-якої країни. Зростання цін на вітчизняні та імпортні товари, насамперед на енергоносії; доларизація економіки; вивезення капіталу за межі держави; стан платіжного балансу та збільшення зовнішнього боргу - ось низка основних чинників, які визначають на інфляційні процеси в Україні та у світі загалом.

Розвиток інфляційного процесу, зазвичай, проходить два етапи. На першому з них темпи знецінення паперових грошей відстають від темпів зростання паперової маси, тому дезорганізовувальний вплив інфляції на виробництво, торгівлю, кредит і грошовий обіг ще не цілком виявляється. Тимчасово навіть може створюватись специфічно висока кон'юнктура, основою якої насправді є інфляція.

На другому етапі свого розвитку інфляційний процес стрімко прогресує, темпи зростання суспільного виробництва починають відставати від знецінення паперових грошей, а інфляційне переповнення каналів грошового обігу стає вже очевидним.

У березні індекс споживчих цін зріс на 2.2% (найвище значення за останні 3 роки) переважно у зв'язку зі знеціненням номінального ефективного обмінного курсу гривні. У річному вимірі інфляція зросла до 3.4%.

Значною мірою зростання цін було обумовлено небазовою складовою ІСЦ (у березні зросла на 2.2%) в основному за рахунок суттєвого подорожчання сирних продуктів - на 3.0%. Загалом продукти харчування в березні подорожчали на 2.4%, із них найбільше - яйця (на 21.3%) та фрукти (на 11.8%), переважно імпортовані.

Як видно з таблиці, споживчий кошик був найбільшим в березні 2014р.

У березні відбулося суттєве зростання індексу цін виробників на 2.7%, що визначило прискорення його зростання в річному вимірі до 3.9%.

Рис. 2 Зміна індексу цін виробників

Найпоширенішим методом виміру інфляції є індекс споживчих цін, який розраховується для поточного періоду стосовно базового періоду.

Індекс споживчих цін відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг у поточному періоді щодо попереднього. Споживчий набір товарів і послуг - це набір найбільш представницьких і важливих для споживання домогосподарств товарів і послуг. Таким чином, вимірюючи ціни на ті самі товари й послуги в різних періодах, визначається індекс інфляції. (Таблиця індексу споживчих цін знаходиться у додатках).

Проаналізувавши стан ринку України можна дійти висновку, що інфляційні очікування в Україні погіршились. Зростання рівня інфляції в Україні зумовлене низкою факторів, серед яких: зростання цін на продукти харчування; підвищення цін виробників; зростання як світових, так і внутрішніх цін на ресурси, що зумовлює імпортовану інфляцію; підвищення вартості послуг, зокрема у сфері житлово-комунального господарства, транспорту; підвищення рівня доходів населення, що зумовлено зростанням заробітної плати, споживчого кредитування.[19]

Інфляція властива більшості економічно розвиненим країнам світу і є основною проблемою в країнах що розвиваються. Саме тому вона має бути важливим об'єктом державного регулювання. В його основі лежить антиінфляційна політика, головними складниками якої є виважена грошово-кредитна політика, впорядкування державних фінансів, прозорого і конкурентного доступу до ресурсів, забезпечення рівності прав власникі. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило оновленням економіки і її піднесенням.

2.2 Антиінфляційна політика України

Антиінфляційна політика - це сукупність ефективних заходів держави, спрямованих на реальну стабілізацію рівня споживчих цін. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів.

Антиінфляційне регулювання економіки, що приймається урядом спрямовано на стримування інфляції, усунення причин її зростання та зменшення її негативних наслідків. Метою антиінфляційного регулювання є встановлення контролю за інфляцією і досягненні прийнятих для народного господарства темпів її зростання.

Дефляційна політика використовує фінансовий і кредитно-грошовий механізми задля регулювання та обмеження платоспроможного попиту. Цю політику проводять за умов, коли переважним чинником інфляції є тиск зайвих грошей у каналах обігу. Ця політика здійснюється, в першу чергу, скороченням витрат державного бюджету, таким чином зменшується надходження зайвих коштів в обігу. Скороченням підлягають, передусім, субсидії підприємствам, виділення на соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. Щоб вилучити зайві кошти, що надійшли туди раніше, як правило посилюється податковий тиск на доходи. Незалежно від цього мобілізовані в бюджет через податки гроші можуть знову брати участь в обігу у вигляді державних витрат. Запобігти цьому можна реальним зменшенням бюджетних витрат, насамперед, невиробничого призначення.

Також, іноді використовують позики, що випускає держава. Отже, за послідовного і суворого проведення політики дефляції, можна отримати бажаний антиінфляційний ефект, але її реалізація і підтримка пов'язана зі значними труднощами, адже досить часто ця політика викликає соціальне напруження в суспільстві, загрожує економічною кризою, загальним зменшенням зайнятості, банкрутством підприємств. Саме це й є причиною того, що урядам держав найчастіше доводиться виконувати деякі маневри у комбінації дефляційних та інфляційних методів. Інший напрям антиінфляційної політики, тобто політика доходів, передбачає державне регулювання заробітної плати й цін. Цей контроль полягає, наприклад, у фіксації заробітної плати і цін па певному рівні, або встановленні темпів їх зростання в певних межах, нерідко саме в межах темпів приросту продуктивності праці.

Ще одним антиінфляційним методом є її таргетування - одна з концепцій монетарної політики, що передбачає наявність трьох основних пунктів. По-перше, це законодавче закріплення цінової стабільності як пряма ціль монетарної політики в довгостроковій перспективі; по-друге, оприлюднення центральним банком кількісних цільових показників інфляції на певний часовий період та офіційне підкріплення обіцянки їх дотримувати; по-третє,оголошення планів органів влади щодо монетарної політики громадськості.

На українському споживчому ринку у 2013 році спостерігається тенденція до відносно поступового уповільнення інфляції: якщо у січні індекс інфляції на споживчі товари та послуги сягав 100,2, то вже у лютому відбулось уповільнення інфляційної динаміки до 99,9. Так, починаючи з лютого до березня включно спостерігалася дефляційна динаміка на продукти харчування та комунальні послуги. У квітні було зафіксовано незначне зростання процесів інфляції відносно попередніх місяців до 100,0. На жаль, за 2013 рік не збережено тенденцію до уповільнення інфляції так, як це було у 2012 році у якому індекс інфляції сягав небачених 99,8 %. Переглядаючи статистику та зведені таблиці щодо інфляції в Україні, слід зазначити, що загальний індекс інфляції перетинав позначку і становив менше 100,0 % за останні 13 років лише один раз, у 2002 році. Це, як ніщо інше, може охарактеризувати ефективність проведення антиінфляційного регулювання Отже, на сучасному етапі досить важко прослідити тенденції інфляції, адже наразі у 2014 році її індекс збільшується.

Заходи Національного банку України та Міністерства фінансів, спрямовані на реалізацію політики дефляції, дають бажаний антиінфляційний ефект, проте посилюють соціальне напруження в суспільстві, а це може спричинити передумови економічної кризи, банкрутству підприємств, зменшенню зайнятості. Тому уряду доводиться маневрувати, майстерно комбінуючи дефляційні та інфляційні методи. Головна увага уряду має бути зосереджена на тому, щоб утримувати інфляцію на достатньому рівні, при якому мав би місце сталий розвиток вітчизняного підприємництва, збільшувався добробут громадян. Регулювання валютного курсу державою займає особливе місце в антиінфляційній діяльності. В антиінфляційній стратегії важливою є тривала монетарна політика. Її невід'ємна риса - введення жорстких фіксованих лімітів на щорічні прирости грошової маси. Таким чином, є очевидним, що здійснення та регулювання антиінфляційної грошової стратегії під силу лише Національному банку України, що не залежить ні від Уряду, ні від Президента України. Не можна не згадати і про скорочення бюджетного дефіциту, він також є одним із основних заходів у антиінфляційній політиці. Досягнення цієї мети урядом можливо лише двома шляхами - через збільшення доходів і зменшення видатків держави. Більш дієвим є другий варіант, тому перевагу слід надати саме йому.

3. Проблеми подолання кризових явищ в економіці, спричинених інфляцією

3.1 Наслідки інфляції в Україні

Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету).

Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком, зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Найбільше викривлення інфляцією інформації про прибутки відбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникнення інфляції. Викривлені інфляцією прибутки спотворюють розподіл ресурсів на ринку, спричинять до збільшення інвестицій у виробництво з більшим співвідношенням між капіталом та продуктом, зменшуючи інвестиції в інші виробництва. Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.

Політичне середовище. Інфляція негативно впливає на сприйняття громадськістю влади. Наприклад, прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для вирішення невідкладних завдань найчастіше лише прискорює інфляцію. Знижується довіра до діяльності Уряду, до запланованих програм та реформ.

Вплив інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами. Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, вносять до них значний спекулятивний елемент, стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку.

Інфляція має глибокі соціально-економічні наслідки. Вона передусім відбивається на обсязі національного виробництва і перерозподілі доходів. Звичайно реальний обсяг національного виробництва і рівень цін підвищуються або знижуються одночасно. Однак бувають і випадки, коли реальний обсяг національного виробництва скорочується, тоді як ціни продовжують зростати. Останнє, зокрема, мало місце на початку 90-х років XX ст. в Україні.

Важливо відзначити, що інфляція по-різному впливає на перерозподіл залежно від того, чи є вона очікуваною, чи непередбаченою. У разі очікуваної інфляції отримувач доходу може вжити заходи, щоб попередити або зменшити негативні наслідки інфляції, які можуть позначитися на його реальному доходові.

Непередбачувана інфляція передусім карає людей, які отримують фіксовані номінальні доходи. Тобто вона перерозподіляє доходи, зменшуючи їх в одержувачів фіксованих доходів і збільшуючи їх в інших груп населення. Інфляція також погіршує становище землевласників, які отримують фіксовану ренту, бо з часом вони отримуватимуть гроші, які мають меншу вартість. Люди, що живуть на нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції. Номінальні доходи таких сімей можуть випереджати рівень цін, або вартість життя, внаслідок чого їхні реальні доходи зростуть. Робітники, зайняті у галузях промисловості, що розвиваються, і представлені сильними профспілками, можуть домогтися, щоб їхня номінальна зарплата зростала пропорційно до рівня інфляції або й випереджала його.

Інфляція особливо негативно відбивається на власниках заощаджень. Із зростанням цін реальна вартість, або купівельна спроможність, заощаджень, відкладених на чорний день, зменшиться.

Інфляція також перерозподіляє доходи між дебіторами і кредиторами. Зокрема, непередбачена інфляція приносить вигоду дебіторам (отримувачам позики) за рахунок кредиторів (позикодавців). Ті уряди, які нагромадили впродовж десятиріч величезну державну внутрішню заборгованість, також отримують велику вигоду від інфляції. Для розуміння взаємовідносин між кредиторами і дебіторами важливо відрізняти реальну відсоткову ставку від грошової, або номінальної, відсоткової ставки. Реальна відсоткова ставка -- це виражене у відсотках збільшення купівельної спроможності, яке кредитор отримує від позичальника. Номінальна ставка -- це виражене у відсотках збільшення грошової суми, яку отримує кредитор. Різниця між цими двома поняттями полягає в тому, що, на відміну від номінальної відсоткової ставки, реальна відсоткова ставка коригується відповідно до рівня інфляції і визначається формулою: Таким чином, інфляція довільно "оподатковує" тих, хто отримує фіксовані грошові доходи, і "субсидує" тих, чиї грошові доходи міняються. Непередбачена інфляція карає власників заощаджень і приносить вигоду одержувачам позик за рахунок кредиторів.

Концепція інфляції попиту передбачає, що коли економіка прямує до високого рівня виробництва і зайнятості, то поміркована інфляція необхідна. Однак, прихильники концепції інфляції, обумовленої зростанням витрат, твердять, що інфляція може супроводжуватися скороченням реального обсягу національного виробництва і зайнятості. Гіперінфляція, як правило, пов'язана з помилковою політикою уряду і може підірвати фінансову систему та прискорити крах.

3.2 Перспективи подолання інфляційної кризи

Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є гасіння інфляційних очікувань, насамперед адаптивних цінових. Для подолання психології суб'єктів економічної системи, позбавлення їх страху перед знеціненням заощаджень, відвернення нагнітання поточного попиту, який зумовлений безперервним подорожчанням товарів і послуг, необхідно зупинити інфляцію. Однак проблему очікувань бажано розв'язувати якнайшвидше - ще до того, як інфляція поставлена під контроль. Світовий досвід говорить про можливість це зробити. Він показує, що інфляційні очікування якнайшвидше долалися там, де виконувалися принаймні дві умови. Перша з них - всебічне зміцнення механізмів ринкової системи. Тільки вони здатні викликати природне, що супроводжується збільшенням кількості і підвищенням якості товарів, зниження цін або хоча б уповільнення їхнього зростання. Лише за такої умови ймовірна зміна споживчої психології, подолання в ній інфляційних мотивів. Доки споживач не переконається в тому, що коливання цін набули ринкових окреслень, він зберігає пагубну для економіки схильність до інфляційного збільшення поточного попиту.

Другою умовою є існування урядової політики, яка непохитно дотримується курсу на поступове викорінення некеруючої інфляції і користується довірою більшості населення. Заслужити цю довіру, щоправда, можна лише тоді, коли уряд ставить перед собою цілком визначені, практично здійснимі і такі, що можна легко перевірити, антиінфляційні завдання, заздалегідь інформує про це населення і неухильно домагається розв'язання цих завдань. Маються на увазі, наприклад, регулярні повідомлення про той рівень інфляції, який уряд збирається утримувати, і необхідний для цього темп зростання грошової маси. Якщо уряд добросовісно виконує свої обіцянки, то і виробники, і споживачі поступово переконуються в тому, що керівництво країни не тільки з усією рішучістю стало на шлях боротьби з інфляцією, але й здатне контролювати становище, добиватися реалізації оголошених цілей. Чим глибше це усвідомлюється, тим більше довіряють урядові, тим охочіше рішення про ціни, пропозицію, попит, заощадження тощо пристосовуються до заздалегідь установленого ліміту на приріст грошової маси.

Отже даний ліміт стає реальною силою, яка впливає на економічну поведінку, сприяє зниженню інфляційних очікувань. За цих умов учасники економічної системи починають працювати разом з урядом, допомагають йому подолати інфляцію. Тому в інфляційній обстановці, тим більше в умовах гіперінфляції, країна не може собі дозволити мати уряд, до якого не має довір'я. І ступінь останнього визначається зовсім не розмірами протиінфляційних компенсацій. Довіряють не стільки “доброму”, скільки сильному уряду, який на ділі довів свою рішучість і здатність протидіяти інфляції.

Другим невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є тривала грошова політика. Її відмінна особливість - введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковим темпом зростання реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати.

Для того щоб грошова політика була справді антиінфляційною, вказаного ліміту треба дотримуватися протягом тривалого часу і, найважливіше, незалежно від стану бюджету, інтенсивності інвестиційного процесу, рівня безробіття тощо. Межу грошової експансії треба перетворити у стелю, що обмежує будь-яку діяльність держави, пов'язану зі змінами грошової маси.

При цьому треба пам'ятати, що немає більш підступного шляху розладнання економіки будь-якої країни, як запуск зайвих грошей у сферу обігу. Тільки керуючись цими імперативами, держава має шанси не допустити або зупинити інфляцію. Очевидно, що здійснення антиінфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади центральним банком.

Проведення центральними банками стабілізаційної й антиінфляційної політики передусім здійснюється за допомогою таких економічних важелів, як облікова ставка, норма обов'язкових резервів і операції на відкритому ринку. Перші два важелі (регулятори) запускають механізми непрямої дії, що з'єднують центральний банк з іншими ланками банківської системи. Підвищуючи облікову ставку і норми обов'язкових резервів, центральний банк задає цій системі неінфляційну лінію поведінки. Використовуючи третій регулятор, центральний банк уже безпосередньо впливає на стан грошового обігу. Саме він володіє найбільшою силою впливу на грошову масу.

Висновки

інфляційний кризовий емісія монополія

Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу. Інфляція негативно впливає на всі сторони життя суспільства. Висока інфляція знищує грошову систему, провокує витікання національного капіталу за кордон, послаблює національну валюту, сприяє її витісненню всередині країни іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету. Вимірюється інфляція за допомогою індексу цін, що відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Залежно від темпів знецінення грошей виділяються такі типи інфляції, як повзуча, відкрита, галопуюча і гіперінфляція.

В основі механізму формування інфляції передусім лежать зв'язок попиту і витрат, спад виробництва і зростання цін, спіраль "зарплата - ціна". Інфляція також значно поглиблюється деформацією психології споживачів і виробників, що виявляється у нарощуванні поточного попиту за рахунок заощадження. Оскільки інфляція зароджується на грошовому ринку, то вона насамперед є результатом помилкової монетарної політики владних структур, зокрема фінансування дефіциту державного бюджету грошовою емісією. Значно поглиблюють інфляційну нерівновагу монополізація ринків і
малообгрунтовані найрізноманітніші привілеї владних структур багатьом
підприємствам та організаціям, зокрема звільнення їх від податків і мита, надання позик на пільгових умовах, дозвіл відвантажувати продукцію без попередньої оплати, сплачування податків у кредит, проведення розрахунків без участі банків України тощо.

Інфляція, особливо коли вона досягла рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно відбивається на всіх сторонах суспільного життя. Вона передусім виявляється в знеціненні заощаджень, відставанні зростання доходів від цін, зменшенні купівельної спроможності населення, зниженні мотивації до трудової та підприємницької діяльності, гальмуванні технічного прогресу, підриває управлінський механізм усього народного господарства.

Ситуація що склалась в Україні, не викликає радості ні у уряду, ні у громадян. Влада має зробити все, щоб зупинити ріст темпів інфляції, тому що вона може призвести до самих не передбачуваних наслідків. Для цього вона повинна застосовувати методи антиінфляційної політики для стабілізації економіки.

На мою думку, для того щоб зменшити рівень індексу інфляції в Україні необхідно:

§ Здійснити ефективну монетарну політику;

§ Скоротити бюджетний дефіцит;

§ Провести раціоналізацію зовнішньоекономічної політики;

§ Підвищити ступінь товарності народного господарства;

§ Здійснити розумно організовану приватизацію державної власності;

§ Підвищити норми заощаджень і зменшити рівень їх ліквідності.

Проте, я вважаю, що найефективнішою антиінфляційною політикою є політика таргетування, судячи з досвіду багатьох країн.

Успіх антиінфляційних заходів в Україні передусім залежить від національної злагоди. Важливо, щоб Верховна Рада не приймала рішень, пов'язаних з додатковими асигнуваннями, Кабінет Міністрів припинив затвердження нових дорогих проектів, профспілки утримувалися від вимог підвищення заробітної плати, підприємці зобов'язалися не підвищувати ціни, а Національний банк дотримувався емісійного ліміту.

Література

1. Александрова М.М., Маслова С.О Гроші, фінанси, кредит. Навчальний посібник. 2-ге видання, перероблене і доповнене. К. - ЦУЛ. 2002. с. 336.

2. Базилинська О.Я. Макроекономіка. К.-ЦНЛ. 2005. с.442.

3. Будаловська С.М., Лупіна І.В., Романюк О.П. Макроекономіка. К. 2001 р с. 272.

4. Биков П., Кокшаров А. Реакция на инфляцию. М. - Эксперт. 2001. с. 214.

5. Борисов Є.Ф. «Экономическая теория». М.:ЮРАЙТ 2007. с. 267.

6. Гайдуцький П. Інфляція: зовнішні і внутрішні виклики// Урядовий кур'єр.- 2007.- № 244.- 27 грудня. - С.8.

7. Гриценко А.А. Інститут таргетування інфляції: зарубіжний досвід і перспективи запровадження в Україні / А.А. Гриценко, Т.О. Кричевська, О.І. Петрик. - К., 2008. С. 272 .

8. «Економікс», Кемпбелл Р. Макконнел, Стенлі Л. Брю, К. 1993. с. 132-133.

9. Кораблін С. Інфляційні орієнтири// Дзеркало тижня, № 10 (589), 18-24 березня, 2006.

10. Кравченко С. Проблеми інфляції в ринковій економіці й антиінфляційна політика держави / С. Кравченко // Економіка. Фінанси. Право. - 2011. - № 8. - C.127.

11. Марцин В.С. Деякі підходи до регулювання інфляційних процесів на сучасному етапі розвитку економіки / В.С. Марцин // Економіка розвитку № 1. - 2013. - С. 156.

12. Менеджмент, ориентированный на рынок, Ламбен Ж.2008, Питер, с. 679.

13. «Основні чинники та фактори інфляції в Україні», Ковальчук Т., Коваль М., «Фінанси України», 2008.с. 145.

Размещено на Allbest.ru

...