Гроші та інфляція

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні питання

1.1 Поняття грошової бази, банківських резервів та їхній зв'язок із грошовою пропозицією

Показник грошової бази характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей [2, с.83].

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази (Гб) можна визначити за формулою:

Мк - сума готівки у касах банків;

Мрез - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Банківські резерви, як фонди грошових коштів, є невід'ємною частиною фінансової системи країни.

Відомий вчений-економіст, професор В. П. Бичков економічний зміст резервів визначає (як елемент системи економічних відносин) як частину матеріальних і/або фінансових коштів, які тимчасово виключені з господарського обороту і перебувають в запасі для покриття можливих чи очікуваних витрат чи збитків [2, с 21-26].

Енциклопедія банківської справи України визначає резерви як запас чого-небудь на випадок необхідності, частину матеріальних, фінансових ресурсів, тимчасово виключених з обороту, джерело, з якого використовують ресурси, що зберігаються на випадок крайньої необхідності. До банківських резервів зазначена енциклопедія відносить ту частину банківського капіталу, яка передбачена для компенсації кредитів, рекуперація (погашення) яких ставиться під сумнів, і розрізняє такі їх види:

- оперативні - легко доступні активи на випадок раптового пред'явлення значних платіжних вимог вкладників банків;

- готівкові - частина капіталу чи активів, які можна легко перетворити в готівку;

- загальні - кошти на покриття сумнівних боргів, непередбачених витрат, збитків та інші потреби, що встановлюються в розмірі фіксованого відсотка від загальної суми активів, які вони покривають;

- обов'язкові - платіжні засоби, які зберігаються на спеціальних резервних рахунках в центральних банках і норми яких встановлюються в законодавчому порядку. Використовуються для забезпечення ліквідності депозитної заборгованості та інших пасивних операцій [3, с 456].

Автори підручника «Банківський менеджмент» [8, с. 27] (О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко), пропонують виділяти три види обов'язкового резервування банками коштів.

Резерви першого виду формуються в розмірі не менше 8 % активів банку, які зберігаються в касі банку або на коррахунку банку в Національному банку України. Ці кошти заморожуються першими, коли в банку призупиняється дія його ліцензії і призначається адміністратор. Цьому резерву зазначені автори приписують контрольну функцію та визначають його роль для роботи НБУ з курсом національної валюти (береться до уваги сума резервів всіх банків). грошовий банківський інфляція монетизація

Другий вид резервування - це ті резервні фонди, які створюють банки за рішенням зборів акціонерів для покриття можливих збитків, що можуть виникнути в ході оперативної діяльності банку. Розмір цих резервів визначається статутом банку і він входить до складу власного капіталу банку.

І третій вид резервування тісно пов'язаний з кредитним портфелем банку, і правила його формування передбачають необхідність оцінювати кредитні і позабалансові зобов'язання відповідно до порядку, визначеного Національним банком України.

Отже, можна зробити висновок, що перший вид має ознаки обов'язкового резерву, другий - загального, третій - спеціального.

Резюмуючи викладене, можна говорити про те, що більшість вчених-економістів, розмежовуючи спеціальні та загальні резерви відповідно до джерел їх створення, вважають, що спеціальні резерви використовуються для відшкодування можливих збитків за кредитами, дебіторською заборгованістю банків та іншими активами, а загальні резерви є необхідним доповненням до спеціальних. Вони формуються за рішенням загальних зборів учасників банку на різні види ризиків за рахунок його прибутку, який залишився після сплати дивідендів, а спеціальні резерви - відносяться на витрати комерційних банків.

Таким чином, розглянуті види банківських резервів є загальноприйнятими в економічній літературі та розкривають їх економічну суть.

Дворівнева структура банківської системи країни відповідно до ст. 4 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає два види банків: Національний банк України та інші банки, що створені і діють на території України відповідно до положень зазначеного Закону. В науковій літературі зустрічається поділ банків за умови існування дворівневої системи на банки першого та другого рівня, або на державний (центральний) банк та комерційні банки. Ґрунтуючись на такому поділі банків, можна говорити про наступні види резервів за ознакою видів банків, що їх створюють:

- резерви центрального банку (або резерви банку першого рівня);

- резерви комерційних банків (або резерви банків другого рівня).

Серед резервів, які створює Національний банк України як банк першого рівня, як банк банків, особливе місце посідають золотовалютні резерви (фонди). Професор О. П. Орлюк характеризує золотовалютні фонди Національного банку як елемент золотовалютних резервів держави. Економічну суть золотовалютних резервів держави складають фонди коштів, що створюються для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави. Правовий статус, склад та призначення золотовалютних резервів України на даний час не мають єдиного законодавчого регулювання. Золотовалютні резерви України, як централізовані фонди коштів держави, включають: Державний валютний фонд України, Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння; Державний валютний фонд Уряду (кошти валютного фонду Кабінету міністрів України); Золотовалютні резерви Національного банку України, основою яких є Офіційний валютний резерв Центробанку [9, с. 148].

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 20.03.91 р. був першим спеціальним законом, що здійснював правове регулювання банківської системи незалежної України. Цей Закон визначав правові основи банків, порядок їх створення і основні принципи діяльності згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом Української PCP «Про економічну самостійність Української PCP». Саме в цьому законодавчому акті було визначено основні засади створення банками резервів [10, c.151].

Так, комерційні банки зобов'язані були формувати статутний фонд (за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку) в розмірі не менше, ніж визначав НБУ. Комерційні банки створювали також резервний, страховий та інші фонди, призначення яких - покриття можливих збитків, розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення соціальних питань. Порядок і розміри формування цих фондів визначались загальними зборами акціонерів (учасників).

З прийняттям наприкінці 2000 р. нового Закону України «Про банки та банківську діяльність», банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язань. Ознаками резервного фонду є: обов'язковість; періодичність відрахувань; розмір відрахувань - не менше 5 % від прибутку; максимальний розмір - 25% розміру регулятивного капіталу.

Нагадаємо, що пропозиція грошей (МS) прямо пропорційна грошовій базі і залежить від величини грошового мультиплікатора. Пропозиція грошей визначається за формулою:

MS=Mh•m

Отже, з цього рівняння можна зробити висновок про те, що взаємодія двох величин - грошової бази і грошового мультиплікатора - визначає потенційні можливості банківської системи в забезпеченні приросту грошової маси, тобто додаткової пропозиції грошей, що впливають на обсяг грошової бази і коефіцієнт мультиплікатора.

Грошова база (Мh) перебуває під постійним контролем НБУ і дією багатьох показників, що можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей.

Такими показниками можуть бути зміни:

· норми обов'язкового резервування;

· дисконтної ставки;

· типової ринкової процентної ставки;

· економічних суб'єктів багатства;

· процентної ставки за депозитами до запитання;

· тінізація підприємницької діяльності, яка обслуговує зміну структури грошових запасів на користь готівки;

· низький стан довіри до банків, банківська паніка тощо.

1.2 «Сеньйораж» і монетизація бюджетного дефіциту

Якщо звернутися до своєї історії, сеньйораж виник ще феодальну епоху: у період моно- і біметалічного обігу сюзерен (сеньйор) одержував виключне право карбувати гроші. І між номіналом і реальним вмістом срібла чи золота кожна така сеньйор забирав собі як податку, тому й саме слово - сеньйораж. Десь уХVI столітті функцію карбування грошей взяли він королі.

Проблема у цьому, що вони мали права випускати хоч греблю гати грошей. Коли їх чинився у кілька разів більше, ніж товарів, цін. Тож у економічному плані сеньйораж - це інфляційний податок. [5]

Якщо докладніше, то разі монетизації дефіциту (тобто внутрішнього банківського фінансування) нерідко виникає сеньйораж - дохід держави від друкування грошей. Сеньйораж є наслідком перевищення темпу зростання грошової маси над темпом зростання реального ВВП, що зумовлює підвищенню середній рівень цін. Відтак усі економічні агенти платять своєрідний інфляційний податок, і частина їхньої доходів перерозподіляється користь держави через підвищення цін.

До речі, варто навести ще факт з цього сфери. Експансія долара дозволяє Сполучених Штатів отримувати так званий сеньйораж - дохід, яка виникає із різниці між купівельною спроможністю емітований валютою та вартістю її емісії. Скажімо, друкування100-долларовой купюри обходиться менш як за 5, та її купівельна здатність дорівнює саме 0. Отже, ,5 становить чистий прибуток емітента, його сеньйораж.

Емісія безготівкових грошей обходиться ще дешевше. Фактично електронний карбованець, гривня чи долар немає собівартості, тому теоретично прибуток емітента у разі дорівнює 100%. На думку відомого дослідника історії грошей ДжонаВезерфорда, електронний сеньйораж стане ключовим чинником у накопиченні багатства і місцевої влади в ХХІ столітті. Але автор не схильний розглядати безготівкову емісію з погляду сеньйоражу. Це було вже зайвоїгиперболизацией і доведенням абсурдно цього питання. [6]

Ще одне застереження: у країнах, котрі переживають гіперінфляцію, сеньйораж часто є першорядним джерелом доходів.

За умов зростання рівня інфляції виникає так званий «ефектТанзи» - свідоме затягування платниками податків термінів внесення податкових відрахувань до до державного бюджету, що вирізняло багатьох перехідних економік. Наростання інфляційного напруги створює економічні стимули для «відкладання» сплати податків, оскільки під час «затяжки» відбувається знецінення грошей, у результаті якого виграє платник податків. У результаті дефіцит державного бюджету та взагалі загальна нестійкість фінансової систем можуть зрости.

Монетизация дефіциту державного бюджету може супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а ввозяться інших форм - наприклад, як розширення кредитів Центрального Банку державних підприємств за ставками чи формі відстрочених платежів.

Отсроченние платежі - спосіб фінансування бюджетного дефіциту, у якому уряд купує товари та, не оплачуючи в термін. Якщо закупівлі здійснюються у приватний сектор, то виробники заздалегідь збільшують ціни, щоб застрахуватися від неплатежів. Це створить стимули до підвищення рівня цін, і рівня інфляції.

Якщо відстрочені платежі накопичуються стосовно підприємств державного сектора, то ці дефіцити нерідко безпосередньо фінансуються Центральним Банком або ж накопичуються, на відміну монетизації, офіційно вважаються не інфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, практиці цю поділ видається дуже умовним.

У перехідних економіках монетизація дефіциту державного бюджету зазвичай використовують у тому випадку, коли є значний зовнішній борг, і це виключає пільгове фінансування з іноземних джерел, а можливості внутрішнього боргового фінансування також вичерпані, що часто є причиною високих внутрішніх відсоткові ставки. Такий спосіб фінансування доцільний, якщо офіційні валютні резерви ЦБ виснажені, через що врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу інфляцію.

Якщо уряд обирає емісійний спосіб бюджетного фінансування, то ЦБ зазвичай супроводжує свої кредитні обмеження приватного сектора запровадженням відповідних лімітів кредитування державних підприємств і закупівельних організацій. Без таких лімітів виникає ризик повного витіснення приватного сектору з кредитного ринку нафтопродуктів та різкого падіння інвестиційної активності.

Найбільш сильне негативний вплив на платіжний баланс в аспекті зміни рівня резервів іноземної валюти надає дефіцит держбюджету, що безпосередньо фінансується Центральним Банком.

У результаті відбувається зростання пропонування грошей, і руках населення накопичується надлишок готівкових коштів. Він неминуче породжує збільшення попиту вітчизняні і імпортні товари, і навіть різні фінансові активи, включаючи зарубіжні, що у своє чергу, спричиняє зростання цін, і створює тиск на платіжний баланс.

Механізм відновлення рівноваги платіжного балансу цих умовах грунтується на «зв'язуванні» надлишкової грошової пропозиції з допомогою «вливання» іноземних валютних резервів, що дозволяє стабілізувати грошовий ринок.Монетизация дефіциту державного бюджету викликає то меншу підвищення рівня внутрішньої інфляції, що більш відкритої є економіка і більше валютних резервів Центральний Банк може витратити ось на підтримку щодо фіксованого обмінного курсу національної валюти, і відновлення рівноваги платіжного балансу.

Безумовно, друкування грошей - найбільш доходний вид господарську діяльність. Тож у всіх країн світу це монополія держави. В Україні вона також формально державна, а, по суті, стала приватної, оскільки НБУ повністю замкнув за свої відомчі інтереси її використання. Реалізуючи монополію на право проведення грошової емісії та молодіжні організації грошового звернення, він скромно записує прибуток, одержаний прибуток у результаті порівняння збитків від монет (вартість лише однієї металу помітно перевищує номінал монети, тоді як є ще Витрати карбування, зберігання, транспортування) і надприбутки від друку великих банкнот, в відповідну частку свого балансу. До державного бюджету ж перераховується прибуток (тобто. відмінність між статками і видатками) Нацбанку, а чи не прибуток конкретно випуску грошей.

З розвитком національних банків та переходом від біметалічного грошового звернення на банкнотно-паперовий змінилася і форма сеньйоражу: тепер це доходи Національного банку, отримані від передачі на кредитній основі щойно надрукованих грошей комерційних банків. Ці доходи накопичуються, їхнім коштом покриваються витрати самого Нацбанку, а надлишки передаються уряду: адже НБУ, відповідно до Закону, не є прибутковою організацією. Взагалі-то, нині сеньйораж існують вже через створення резервів комерційних банків, Не тільки як відмінність між номіналом і собівартістю.

Монетарна політика є ключовим механізмом у грошовій системі країни, завдяки якому реалізуються її основні суспільні призначення:

· підтримується вартість грошей на відносно стабільному рівні шляхом постійного урівноваження попиту і пропозиції на грошовому ринку;

· гнучко забезпечуються потреби економіки в грошах завдяки їх випуску в міру зростання потреб і вилучення з обороту в міру скорочення потреб. У зв'язку з цим основними індикаторами правильності монетарної політики та ефективності функціонування грошової системи в цілому є стабільність вартості грошей на товарних і валютних ринках та забезпеченість економічних суб'єктів достатньою масою платіжних засобів. Перший індикатор- стабільність вартості грошей - проявляється у відносній стабільності купівельної спроможності і валютного курсу національних грошей.

Другий індикатор не має таких чітких форм виразу, як перший, не знайшов він однозначного висвітлення і в літературі. Одні автори взагалі не вважають його самостійним індикатором, оскільки у разі зрівноваженості попиту і пропозиції на гроші економічні суб'єкти матимуть достатній запас платіжних засобів. Інші автори виражають його через коефіцієнти монетизації певних економічних змінних, зокрема через показники монетизації бюджетного дефіциту та монетизації валового внутрішнього продукту. Спільним між цими показниками є те, що при недостатній монетизації бюджетного дефіциту і валового продукту виникнуть ускладнення з оплатою боргових зобов'язань - відповідно у бюджетній сфері й у сфері реалізації валовогопродукту.

2. Практична частина

2.1 Методика розрахунку грошової маси у Мексиці. Динаміка грошової маси у Канаді за останні 5 років

Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Таким суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Грошові агрегати -- види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку. Грошові агрегати це зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій[2, ст.98].

У Мексиці грошова маса складається з таких елементів[4]:

Вузькі міри грошей

M1+ = валюта поза банками плюс всі чекові депозити банків, трастових та іпотечних кредитних компаній, кредитних спілок.

М1++ = M1 + плюс всі не чекові депозити банків, трастових та іпотечних кредитних компаній, кредитних спілок.

Широкі міри грошей

М2 = Валюта поза банками плюс банківські депозити фізичних осіб та юридичних осіб.

М3 = М2 плюс всі строкові депозити та депозити в іноземній валюті резидентів;

М2 + = М2 плюс депозити трастових та іпотечних кредитних компаній і державних ощадних установ, депозити кредитних спілок, ануїтет страхових компаній.

М2 ++ - М2 + плюс канадські ощадні облігації та пайові інвестиційні фонди.

Таблиця 2.1 Грошова маса за різними агрегатами [4]

Отже, як видно, обсяг грошової маси за всіма агрегатами зріс. Зокрема грошовий агрегат М1+ зріс на 29% за останні п'ять років.

Грошовий агрегат М1++ зріс на 37% , M2 на 27%, М3 на 34%, М2+ на 21% і М2++ на 27%.

2.2 Інфляційні процесиу США: динаміка за останні 20 років. Характеристика за темпами зростання інфляційних процесів

США -- лідер світової економіки, країна, яка за рівнем та масштабами розвитку значно випереджає будь-яку з інших розвинених держав. За умов все більшої глобалізації міжнародної економіки показники ділової активності всередині США є "барометром" для світової економіки, безпосередньо впливають на рух циклу та зміни стану національних економік. Розвиток економічних процесів у Сполучених Штатах Америки є одним з головних генераторів зрушень в економіці усього світу. На початку 90-х років частка США у сукупному ВВП світу становила 25 %, частка Японії -- відповідно 16 % та частка ЄС -- 25 %. США виробляють найбільше у світі товарів і послуг. Найближчі партнери суттєво поступаються їм. Так, ВНП Японії у поточних цінах і валютних курсах на ту ж дату становив приблизно половину, а ФРН -- одну третину американського обсягу ВВП. США посідають перше місце у світі за обсягом промислового виробництва, мають найбільше у світі високоефективне сільське господарство. Майже половина світового експорту зерна припадає на Сполучені Штати Америки.

2.3 Задачі

Задача 1. Визначити рівень безготівкової монетизації, при умові, що готівка поза банками становить 560 млрд. грн., строкові депозити - 389 млрд. грн., безготівковий оборот - 150 млрд. грн., залишки на поточних рахунках - 825 млрд. грн., готівковий оборот - 60 млрд. грн., кошти у цінних паперах - 60 млрд. грн., готівка в касах банків - 250 млрд. грн. ВВП становить 1450 млрд. грн.

М0=560

М1=560+825=1385

М2=1385+389=1774

М3=1774+60= 1834

МБ = (1834-560)/1450 = 87,86%

Задача 2. Скільки польських злотих дадуть за 70 грн., якщо по курсу 100 польських злотих = 886 словацьких крон, а 100 словацьких крон = 5,55 грн.

Розв'язання:

Знаходимо скільки гривень дадуть за 100 польських злотих:

100 злотих = 8,86 словацьких крон * 5,55 грн.=49,173 грн.

Тепер складаємо пропорцію і з неї знаходимо х:

100 злотих = 49,173 грн.

х злотих = 70 грн.

Звідси х = 142,35 злотих

Отже, 142,35 польських злотих дадуть за 70 грн.

Список використаної літератури

1. Финансы, денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов / Под ред. проф Г.Б. Поляка. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2-е изд. 2001. - 512 с.

2. Бычков В. П. О банковских резервах // Банковское дело. - 2005. - №4, С. 21-26.

3. Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: В. С. Стельмах (голова) та інш. - К.: Молодь, Ін Юре. - 2001. - 680 с.

4. Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.: A. M. Мороз, M. Ц. Пуховкіна, M. I Савлук та інш.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ц. Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 2005. - 556 с.

5. Райзберг Б. Б., Лозовский Л. Ю., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. - 2-е изд., испр. - М.: ИНФРА-М. - 1999. - 479 с.

6. Москвин В. Б., Ларина О. И. Пути совершенствования обязательного резервирования // Деньги и кредит. - 2002. - № 3. - С. 39-40.

7. Ларина О. И., Москвин В. А. Обязательное резервирование в России // Банковское дело. - 2002. - № 3 - С. 8-12.

8. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент. Навч. посібник. - К., Основи. - 1999. - 671 с.

9. Орлюк О. Л. Банківська система України. Правові засади організації. - К.: Юрінком Інтер. - 2003. - 240 с.

10. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2004. - 599 с. (studentbooks/content/view/292/54/1/0/)

11. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 7 грудня 2000 р. (zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=2121-14)

Размещено на Allbest.ru