грошовий ціна безготівковий готівка

Грошова система: сутність, структура та основні її елементи

* Грошова система - це форма організації грошового обігу, що історично склалася у країні й закріплена в національному законодавстві.

Грошова система сформувалась в Європі у ХУГ-ХУП ст., хоч її елементи (наприклад види грошових знаків) існували й раніше. Таким чином, національна грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни.

Вона регламентується законами держави та іншими юридичними актами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту.

Враховуючи те, що забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи і організація грошового обороту здійснюється за участі банків, то грошова система є однією із складових банківської системи. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо у банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи [3,4].

У складі грошової системи можна виділити кілька окремих структурних елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований (рис. 4.1.)

Грошова одиниця встановлюється законодавством країни, виходячи із соціально-економічних та історичних закономірностей її розвитку. Нині у світі налічується понад 300 найменувань національних грошових одиниць. У Конституції України зазначається, що грошовою одиницею України є гривня. Розмінною грошовою одиницею є копійка. Забезпечення стабільності гривні - основна функція центрального банку нашої держави - Національного банку України.

Види грошових знаків що використовуються у національній системі країни визначаються відповідними юридичними актами. У сучасних умовах в Україні у грошовому обороті використовуються банківські білети (банкноти) і розмінна монета.

Право емісії грошових знаків (банкнот) та відповідальність за їх забезпечення законодавством в Україні покладено на Національний банк України. Особливе місце у грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Розмінна монета відіграє допоміжну роль Щодо основної валюти - забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої у країні грошової одиниці.

Рис. 4.1. Основні структурні елементи грошової системи

Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також і їх купюрність. Грошова одиниця, як правило, ділиться на дрібні, пропорційні частки. У більшості країн світу в сучасних умовах діє десятинна система ділення. В Україні після грошової реформи 1996 р. в обіг входять банківські білети номіналом 1,2,5,10,20,50,10,200 гривень, а також розмінна монета 1,2,5,10,25, 50 копійок, 1 гривня.

Масштаб цін - це засіб вираження вартості у грошових одиницях. У металевому обігу, коли грошовий товар - метали (золото або срібло) - виконував усі функції грошей, масштаб цін являв собою валовий вміст грошового металу, прийнятого у країні в ролі грошової одиниці. Масштаб цін встановлюється й вимірюється у законодавчому порядку.

У сучасних умовах, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державного металевого змісту грошової одиниці втратила сенс. У результаті валютної реформи 1976-1978 рр. (на основі Ямайської згоди) офіційна ціна золота і золотий вміст грошової одиниці були скасовані. В сучасних умовах масштаб цін складається стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. А саме в ринкових умовах господарювання стихійні процеси у ціноутворенні зміцнюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення. Підтримання масштабу цін на певному, відносно встановленому рівні у довгостроковому періоді є важливим завданням кожної держави.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Потреба встановлення й регулювання валютного курсу випливає з особливостей виконання грішми функцій світових грошей. Українська гривня, як і будь-яка інша національна грошова одиниця, є законним купівельним та платіжним засобом тільки на території України.

За межами України гривня має бути обмінена на ту валюту, яка є законною для певної країни.

Емісійна валюта - законодавчо встановлений порядок випуску й обігу нерозмінних на золото кредитних і паперових грошових знаків.

Різні економічні та історичні передумови виникнення й використання кредитних і паперових грошей визначили різний порядок їх емісії.

Емісійні операції (операції з випуску та вилучення грошей з обігу) у Державах історично виконують:

> центральний (емісійний) банк, який користується монопольним правом випуску банківських білетів (банкнот), які становлять найбільшу частку готівкового грошового обігу;

> в окремих виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися Міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються казначейськими білетами.

Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія казначейських білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур.

В економічно розвинутих країнах грошовий обіг більш ніж на 90% здійснюється у формі безготівкових розрахунків. Таким чином збільшення грошової маси в обігу відбувається не за рахунок емісії банкнот (готівкових грошей), а завдяки депозитно-чековій емісії.

Емісія банкнот пов'язана з касовим обслуговуванням народного господарства: комерційних банків, державного бюджету тощо, коли необхідне збільшення касового резерву готівкових грошей.

Депозитно-чекова емісія виконується у процесі кредитування емісійним банком комерційних банків.

Сучасні високо комп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму, тому що у грошових системах усе більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Поскільки безготівковий оборот грошей здійснюється за банківськими рахунками і не виходить за межі банківської системи, це спрощує регулювання та контроль за законністю платіжних операцій, що створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів, а також інтересів учасників грошового обороту.

Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, яке спричинює повну чи часткову втрату вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.

Крім того, депозитні гроші приводяться у рух командами, які надходять у банки ззовні у паперовій чи електронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Світова банківська практика знає неодноразове втручання сторонніх у комп'ютерні мережі, завдяки чому були викрадені величезні кошти.

У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються у межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). Поскільки готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки у готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вживають заходів регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження.

В Україні ведеться активна боротьба за фальшуванням грошових знаків. Українська валюта має високий рівень захисту. Касові центри банків забезпечуються пристроями для визначення фальшивих знаків, ведеться відповідна підготовка касових працівників. Активізуються зусилля у плані розкриття злочинних груп, що займаються підробкою грошових знаків. Так молода грошова система України формує всі засоби захисту своєї національної валюти.

Інституцією, яка здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання в Україні, є Національний банк України - незалежний фінансово-кредитний орган. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Відповідно до Конституції України, основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Структура грошової системи

Кожна країна формує власну грошову систему, прагнучи надати їй повну незалежність, і визначається її внутрішнім законодавством, тобто є явищем суто національним. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Водночас усі сучасні грошові системи мають майже однакову структуру і складаються з таких основних підсистем (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Структура грошової системи.

Кожна із вказаних підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Безготівковий грошовий обіг - це грошовий обіг, за якого рух грошей здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах або зарахування взаємних вимог [6, с 292]

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто у сфері безготівкового обігу [7, с 79].

Безготівкові розрахунки у своїй цілісній сукупності формують певну систему, яка виступає основною підсистемою грошової системи в цілому. Взаємозв'язок між структурними складовими системи безготівкових розрахунків показано на рис. 4.3.

Від організації безготівкових розрахунків у господарському обороті залежить ефективність функціонування економіки в цілому і кожного суб'єкта підприємницької діяльності зокрема.

Головне завдання безготівкового платіжного обороту - забезпечити своєчасне отримання кожною господарською організацією коштів за поставлену продукцію та надані послуги, тобто в кінцевому результаті сприяти прискоренню обігу коштів у розрахунках.

Рис. 4.3. Структура системи безготівкових розрахунків.

Обсяг безготівкового грошового обороту у державі залежить від багатьох чинників, а саме від: розміру ВВП держави, податкової політики, інфляційних процесів, структури виробництва, банківських процентних ставок за кредитами і депозитами, цінової політики, стану банківської платіжної системи та ін.

Найпоширеніша сфера безготівкових розрахунків - це розрахунки за продукцію та послуги, що здійснюються у двох основних формах:

> акцептноінкасовій - коли поставка передує оплаті;

> акредитивній - коли оплата передує відправленню продукції. Безготівкові розрахунки поділяються за різними ознаками:

1. За об'єктом розрахунків, тобто залежно від призначення платежу виокремлюють дві групи:

Л розрахунки щодо товарних операцій - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;

Л розрахунки щодо нетоварних операцій - оплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

2. Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків Розрізняють:

> внутрішньодержавні (які у свою чергу поділяються на міжміські - розрахунки між постачальниками і покупцями, яких обслуговують установи банків, розташовані в різних населених пунктах; внутрішньо-міські - що здійснюються у межах одного населеного пункту);

> міждержавні розрахунки - між суб'єктами господарювання, які розташовані на територіях різних держав.

3. Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки поділяються на:

> прямі- безпосередньо між постачальником і покупцями;

> транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур. Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків

принципове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Виділяють такі основні принципи організації безготівкових розрахунків.

1. Кошти всіх господарських суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.

2. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг.

З.Учасники безготівкового обігу відкривають рахунки в банках та інших кредитних організаціях. Рух безготівкових грошей здійснюється за дорученням клієнта відповідної кредитної організації, шляхом оформлення відповідним уніфікованим платіжним документом. Можливе списання грошей і без згоди клієнта у випадках, передбачених законом.

4. Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача.

5. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються.

6. Господарські суб'єкти самостійно вибирають форми безготівкових розрахунків і способи платежу, які обов'язково узгоджуються під час укладання договорів поставок або договорів підряду.

У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї розрахункової системи (платіжної системи).

Розглянуті принципи охоплюють регулюючим впливом усі важливі елементи системи безготівкових розрахунків, насамперед їх способи та форми.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу:

1) перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;

2) зарахування взаємних вимог платника й одержувача коштів.

Вибір способу платежу суб'єктом господарювання пов'язаний з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообігу коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.

Безготівковий обіг здійснюється в різних формах, встановлених центральним банком. Він також визначає форми платіжних документів і порядок їх оформлення. Вибір форми розрахунків залежить від конкретних умов угод та операцій і фіксується у договорах між контрактами.

Доцільність використання тієї чи іншої форми розрахунків визначається конкретним господарським завданням, змістом і методом розв'язання фінансових проблем господарськими суб'єктами. Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді.

Безготівкові розрахунки можуть провадитися на підставі розрахункових документів, які наведені на рис. 4.4.

Розрахункові документи є інструментами здійснення безготівкових розрахунків.

Кожна окрема форма безготівкових розрахунків має певне економічне навантаження, сильні і слабкі сторони, специфічні особливості та сфери найефективнішого використання. Швидкість та ефективність господарського обороту безпосередньо залежить від правильності вибору і Доцільності використання тієї чи іншої форми розрахунків. У зв'язку з Цим важливою є проблема подальшого розвитку і вдосконалення таких форм безготівкових розрахунків, які б сприяли оптимізації господарського

Рис. 4.4. Інструменти здійснення безготівкових розрахунків.

обороту країни. В останні роки вирішальний вплив на вдосконалення їх справляє швидкий розвиток комп'ютерної техніки.

Останньою і дуже важливою складовою системи безготівкових розрахунків є контроль установ банків за додержанням правил розрахунків у народному господарстві. Контроль здійснюється у процесі проведення операцій з безготівкових розрахунків шляхом періодичної перевірки розрахункових документів, аналізу фінансової звітності підприємств і перевірок у них на місцях. Платники та одержувачі коштів (підприємства, організації), зі свого боку, також повинні проводити оперативний контроль проведення безготівкових розрахунків.

Суб'єкт господарювання, який не дотримується встановлених строків платежів, повинен сплачувати на користь одержувачів коштів пеню. Розмір пені обчислюється зі суми прискореного платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки також повинні сплачувати на користь одержувачів коштів пеню у розмірі, передбаченому угодою про проведення касово-розрахункових операцій.

Якщо всі структурні складові системи безготівкових розрахунків законодавчо врегульовані у державі, то вона буде з найбільшою ефективністю обслуговувати інтереси суспільства в цілому та окремих економічних суб'єктів.

Для досягнення фінансової та макроекономічної стабілізації національної економіки України важливе значення також має оптимізація сфери готівкового обігу та підвищення ефективності здійснення готівкових операцій.

Готівковий грошовий обіг - це сукупність платежів, що здійснюються готівкою.

Готівкові розрахунки - це розрахунки готівкою між: підприємствами і населенням, між: окремими громадянами та на незначні суми між: підприємствами [6, с 404].

У сучасних умовах вирішального значення набувають заходи, спрямовані на скорочення готівкового обігу, а також встановлення належного контролю за веденням операцій з готівкою. Усі такі заходи мають антиінфляційну спрямованість. Сучасні економічні умови вимагають удосконалення організації готівкового обігу (як складової частини грошової системи країни) з приведенням його у відповідність до потреб ринкової економіки. Взаємозв'язок між структурними складовими системи готівкових розрахунків показано на рис. 4.5.

Рис. 4.5. Структура системи готівкових розрахунків.

Організація готівкового обігу в Україні має будуватися на таких основних принципах:

1. Повне і своєчасне забезпечення потреб економіки у готівці.

2. Постійне зменшення питомої ваги у загальному обсязі грошової маси.

3. Запровадження прогресивних технологій та сучасного обладнання на всіх операціях, пов'язаних з обробкою готівки.

4. Оптимізація витрат на підтримку готівкового обігу.

5. Посилення системи безпеки під час здійснення готівкових операцій та дотримання належного рівня захищеності грошових знаків від підробки.

6. Вдосконалення організації та порядку обліку операцій з готівкою на всіх етапах руху готівки.

Обсяг готівкового обігу залежить від масштабів емісії готівки, швидкості її обігу, розмірів товарообігу, рівня прибутків населення, темпів інфляції і т.д.

Відповідно до Закону "Про банки та банківську діяльність" емісійним центром країни є Національний банк України. На нього покладена організація готівкового обороту й регулювання емісійних операцій, тобто операцій, пов'язаних з випуском грошей в обіг та їх вилученням з обігу відповідно до функцій резервної системи.

Для реалізації емісійної функції в установах Національного банку організовуються резервні фонди грошових знаків. Так, розміщення резервних фондів забезпечує своєчасне касове обслуговування комерційних банків, дає можливість регулювати покупюрний склад готівкової маси та її відновлення, усуває зустрічні перекази готівки, що прискорює готівковий оборот та зменшує його витрати.

Касове обслуговування клієнтів з доручення Національного банку покладається на комерційні банки. Вони задовольняють потреби своїх клієнтів у коштах передусім за рахунок готівки, що надходить у касу банку від клієнтів. Але бувають випадки, коли готівки, що надходить у каси банку, недостатньо для забезпечення поточних потреб. У такому випадку банк складає заявку на підкріплення каси та спрямовує її до регіонального управління Національного банку за три дні до виникнення потреб у готівці. Управління Національного банку, отримавши заявку, має розглянути її обґрунтованість, щоб не допустити емісії грошей понад суму, визначену прогнозним розрахунком касових оборотів.

Випуск грошей в обіг здійснюється через оборотну касу установи НБУ. Оборотна каса - структурний підрозділ НБУ, який здійснює касове обслуговування комерційних банків. Залишок грошей в оборотній касі лімітується. Надлишок готівки понад ліміт вилучається з оборотної каси до резервного фонду. У випадку нестачі готівки (незабезпеченості ліміту) оборотна каса підкріплюється з резервного фонду згідно з відповідними емісійними дозволами НБУ. Отже, емісія грошей здійснюється шляхом підкріплення оборотної маси.

Національний банк встановлює загальний порядок ведення касових операцій, правила випуску грошових знаків, перевезення, визначення платіжності, порядок заміни і знищення пошкоджених банкнот і монет. Ці положення поширюються як на комерційні банки, так і на їхніх клієнтів - юридичних осіб.

Для підприємств, організацій та установ встановлений єдиний порядок приймання грошей у каси, їх зберігання, транспортування і видачі, єдині вимоги щодо технічного укріплення й обладнання приміщень кас підприємств, порядок інкасації виторгу, оформлення касових операцій, ведення касової книги, перевезення резервної каси і контролю за Дотриманням касової дисципліни.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки, і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми.

Сьогодні діють такі основні норми щодо організації та регулювання обігу готівки:

1. Обмеження суми щоденних готівкових платежів суб'єктами господарювання.

Сума готівкового розрахунку одного підприємства з іншим підприємством через їх каси та через каси установ банків не повинна перевищувати 3 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. При цьому кількість підприємств, з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежуються.

2. Встановлення ліміту залишку готівки у касі.

Ліміт залишку готівки у касі - це граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, який встановлюється установою банку. Ліміт каси для кожного підприємства визначається установами банків, в яких вони мають рахунки і здійснюють операції з готівкою. Підприємцям ліміт каси не встановлюється. Якщо ліміт каси підприємству з будь-яких причин не встановлено, то вся наявна готівка в його касі на кінець дня має здаватися до банку.

3. Порядок видачі готівки з каси банку.

Цільове призначення готівки, яку одержують підприємства зі своїх поточних рахунків, має зазначатися ними у грошовому чеку з чітким формулюванням суті операцій, що будуть здійснюватися.

Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів, понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Готівка, одержана в установі банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день.

4. Порядок витрачення готівки з виручки підприємства.

Під готівковою виручкою розуміють суму фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції та позареалізаційні надходження.

Готівкова виручка підприємств може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами. Невикористана готівкова виручка, що надійшла до кас підприємств, має здаватися ними до установ банків для зарахування на їхні поточні рахунки.

Без належної касової дисципліни неможливе нормальне здійснення готівково-грошового обігу. Виконання всіма господарськими суб'єктами встановлених центральним банком правил здійснення операцій з готівкою необхідна передумова ефективного реформування національної грошової системи. Вирішальне значення щодо дотримання касової дисципліни має повне виконання всіма господарськими суб'єктами норм регулювання обігу готівки.

Установи банку відповідно до чинного порядку ведення касових операцій не рідше ніж один раз на два роки, згідно з рішенням керівника установи банку, перевіряють дотримання касової дисципліни на всіх підприємствах, які вони обслуговують, і мають право вимагати від них дані про їхні касові обороти за джерелами надходжень і згідно з цільовим призначенням грошових витрат.

За результатами перевірки підприємств, у разі виявлення порушень, складається акт перевірки дотримання порядку ведення операцій з готівкою у трьох примірниках. Відповідні примірники актів перевірок мають бути передані податковій адміністрації або правоохоронним органам для застосування до порушників відповідних санкцій згідно з чинним законодавством.

Валютна система - надзвичайно важлива і необхідна в сучасних умовах розвитку фінансового ринку підсистема грошової системи.

Валютна система - форма організації валютних відносин, закріплена у державно-правових нормах та міжнародних угодах. Більш детально цю підсистему буде розглянуто в темі 6 цього підручника.

Размещено на Allbest.ru