Оцінка ймовірності банкрутства підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Оцінка ймовірності банкрутства підприємства

Вступ

банкрутство ризик фінансовий

На сучасному етапі розвитку економіки велика кількість підприємств (майже 80 із 100) зустрічалися з проблемою банкрутства. Саме тому, метою написання цієї курсової роботи є прагнення набути знань і вмінь по визначенню ймовірності банкрутства підприємства і визначенню чинників по запобіганню банкрутства. Таким чином, перш ніж починати це робити необхідно дізнатись, що являє собою саме поняття “банкрутство” та всі процеси які з ним по`язані. Отже: Банкрутство - встановлена судом неспроможність боржника сплатити свої зобов`язання; примусова ліквідація підприємства для поділу майна боржника між кредиторами. Підставою для відкриття справи з банкрутства в суді є неплатоспроможність юридичних осіб та їх спадкоємців, перевищення боргу, судовий позов одного або кількох кредиторів. Якщо майна боржника недостатньо для покриття витрат судочинства клопотання про банкрутство відхиляється. Кредитори можуть у такому разі застосувати примусове виконання. Процедура порушення судової справи супроводжується публікацією рішення, реєстрацією його у торговому реєстрі й занесення до земельного кадастру. Справа про банкрутство порушується для впливу на боржників і кредиторів. З моменту порушення її солідарний боржник втрачає свої права й повноваження, йому забороняється відкривати власну справу і змінювати місце проживання. Деякі кредитори не мають переважного права на виплату боргу. Черговість виплат встановлює суд за результатами розгляду претензій усіх кредиторів. Існують кредитори й боржники конкурсноої маси, тобто ті, що з`явилися після акта про банкрутство. До боргу відносять зарплату робітників, оклади службовців, плату за прокат, невиплачені гроші за виконану роботу протягом 6 місяців до початку справи про банкрутство. Кредитори з привілейованими вимогами мають законні вимоги щодо отримання зарплати, у тому числі виплати на соціальне страхування тощо. Виплати соцстраху і зарплата робітників входять до обсягу конкурсної маси. Привілейованими є вимоги органів управління територій з приводу державних податків, вимоги громадських організацій. Решта конкурсної маси розподіляється серед непривілейованих боржників відповідно до розмірів участі у справі.

На підставі чинного законодавства України після розгляду претензій кредиторів на основі їх конкурсу ліквідаційна комісія завершує всі розрахунки боржника і ліквідовує підприємство. Умови і порядок визнання юридичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності - банкрутами для задоволення претензій кредиторів визначено в Законі України “Про банкрутство”.

І. Теоретичні засади поняття «банкрутство»

1.1 Сутність та поняття банкрутства підприємства

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов`язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди. Закон України “Про банкрутство” під банкрутством розуміє зв`язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб`єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред`явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов`язання перед бюджетом. Неможливість задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, неможливість забезпечити обов`язкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди виникає внаслідок перевищення зобов`язань боржника над вартістю його майна або з причини незадовільної структури його балансу. Боржником є суб`єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов`язання перед кредиторами, в тому числі зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Суб`єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов`язання встановлена господарським судом. За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства - спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденти, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв`язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо, якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан “технічної неплатоспроможності”. Це явище можна розглядати як банкрутство. Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5-2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування “ціни підприємства” на найближчу та довгострокову перспективу. Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов`язань означає зниження її ціни. Ціна фірми - це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов`язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал “зникає”. Ось це і є повне банкрутство - банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал. Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Для правильного визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства, передусім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб`єкта господарювання.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, завведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: зменшення купівельної спроможності населення; значний рівень інфляції; нестабільність господарського та податкового законодавства; нестабільність фінансового та валютного ринків; посилення конкуренції в галузі; посилення монополізму на ринку; дискримінація підприємства органами влади та управління; політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції). Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало. Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки: Низька якість менеджменту. Дефіцити в організаційній структурі. Низький рівень кваліфікації персоналу. Недоліки у виробничій сфері. Прорахунки в галузі постачання. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. Прорахунки в інвестиційній політиці. Брак інновацій та раціоналізаторства. Дефіцити у фінансуванні. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб. У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв`язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище. Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є: утрата клієнтів та покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції; неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів; зростання тиску на ціни; суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Виділяють такі види криз: стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху); криза прибутковості (перманентні збитки “з`їдають” власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу); криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності). Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв`язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи: а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління); б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації; в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стадії погіршення економічного стану: 1.Приховане банкрутство характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців. 2.Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважувати на такі ознаки: а) затримка з наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу; б) різкі зміни структури балансу і фінансових результатів; в) підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів. 3.Явне (реальне) банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків, а також зовнішні конфлікти з партнерами. Об`єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

Крім явного (реального) банкрутства розрізняють такі види банкрутства, як умисне та фіктивне банкрутство. Умисне банкрутство проявляється в тому, що керівник підприємства або власник в особистих інтересах або інтересах будь-якої іншої особи робить підприємство неплатоспроможним. Фіктивне банкрутство - це свідомо неправдиве оголошення підприємства неплатоспроможним для одержання від кредиторів відстрочки платежів або списання частини боргів. Банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства і прогнозування банкрутства вимагає ретельного фінансового аналізу, а надто - показників платоспроможності і кредитоспроможності. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство. У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з підприємтсвами, які фактично є фінансово-нспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про наявність прихованого банкрутства. З іншого боку, ряд суб`єктів господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивне банкрутство. Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, коли службові особи зловмисно або за своєї халатності доводять суб`єкт господарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказаних негативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання, якщо підприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них. Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до 2 років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права займатися певною діяльністю протягом 5 років. Об`єктивно факт приховання банкрутсва визначається такими двома ознаками: -надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника; -причинний зв`язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор. Мотиви та цілі приховання банкрутства: -надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов`язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи, -спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства, -прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д. Суб`єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства, власники, посадові особи. Мінімальне стягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується: якщо прихована фінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або настала внаслідок порушення законодавства контрагентами (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами); якщо вона є наслідком дії форс-мажорних обставин. Максимальні санкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є наслідком невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, недостатньої кваліфікації керівництва, недбалості, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків щодо оцінки ринків збуту і т.д. У цьому контексті можна згадати дуже цікаві принципи врегулювання суперечок між кредитором і боржником з “Руської Правди” Ярослава (перша систематизована кодифікація права Київської Русі). Там, зокрема, зазначено, “коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно - не можуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів - вони можуть йому дати “прольонгату” або негайно йогоп продати разом з усім майном”.

Фіктивним банкрутством можна назвати ситуацію, коли підприємство фактично не є банкрутом, однак запевняє про свою фінансову неспроможність. У зв`язку з цим Кримінальним кодексом передбачено, що явно неправдива заява громадянини - засновника або власника підприємства, а також посадової особи даного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов`язань перед кредиторами та бюджетом карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права займатися даною діяльністю до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до 3 років з конфіскацією майна. Великий матеріальний збиток - це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків. Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними: порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство, ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів, надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ`єктивного висновку про фінансовий стан підприємства. Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство запроваджене положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство - це умисне доведення суб`єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов`язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів. Умисне доведення до банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом,- карається штрафом від п`ятисот до восьмисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5-ти років. Ті самі дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди,- караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

1.2 Методи прогнозування ймовірності банкрутства

У світовій практиці для прогнозування стійкості роботи підприємства, вибору його фінансової політики, а також визначення ризику банкрутства використовуються різні економіко-математичні моделі.

Найбільш вживані методи оцінки ймовірності банкрутства підприємства - це 2-моделі, запропоновані відомим західним економістом Е. Альтманом.

Проведені дослідження показали, що певні комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати ймовірність швидкого банкрутства того чи іншого підприємства. На основі використання прийомів статистичного методу, названого аналізом множинних дискримінант (Multiple-discriminant analysis, МОА), було розраховано параметри кореляційної лінійної функції:

де 1- показник неплатоспроможності підприємства;

А - параметри, що показують ступінь впливу показників на ймовірність банкрутства;

X- показники (фактори впливу) діяльності підприємства. Дана модель двофакторна. У розрахунках використовувались і такі показники, як коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності. Для США ця модель має такий вигляд:

де к - коефіцієнт покриття = поточні активи / поточні зобов'язання;

кфі - коефіцієнт фінансової залежності = позикові кошти / загальний розмір пасивів.

Досліджуючи функціонування різних господарських систем, найчастіше обмежуються використанням простої функції.

Для підприємств, у яких 2 = 0, ймовірність банкрутства дорівнює 50%. Якщо Т < 0, то ймовірність банкрутства менша 50% і далі знижується у міру зменшення 2. Якщо 2 > 0, то ймовірність банкрутства більша 50% і зростає зі збільшенням 2.

Достоїнством даної моделі є її простота та можливість застосування в умовах обмеженого обсягу інформації про підприємство.

Проте очевидно, що прогнозування неплатоспроможності підприємства за допомогою двофакторної моделі не забезпечує високої точності розрахунків, які характеризують ділову активність та ефективність функціонування підприємства. Необхідна складніша функція, залежна від більшої кількості змінних.

У західній практиці широко використовуються багатофакторні моделі Е. Альтмана. У 1968 р. було запропоновано п'яти-факторну модель прогнозування - це так звана модель "Altman Z-score". Вона являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за звітний період (19.12), де п змінюється від 1 до 5. П'ятифакторна модель має вигляд:



де К-К5 розраховуються за такими алгоритмами: К, - частка власних оборотних коштів в активах підприємства; ^- нерозподілений прибуток у загальному обсязі активів (показує рентабельність активів, розраховану з використанням величини нерозподіленого прибутку); - частка прибутку (до сплати процентів і податків) у загальному обсязі активів (характеризує рентабельність активів, розраховану з використанням показника балансового прибутку); Kt - ринкова вартість акціонерного капіталу в загальному обсязі боргових зобов'язань; Кь - виручка від реалізації у загальному обсязі активів (характеризує віддачу активів)1.

Залежно від Z прогнозується ймовірність банкрутства: до 1,8 - дуже висока; від 1,8 до 2,7 - висока; від 2,8 до 2,9 - можлива; більше 3,0 - дуже низька. Точність прогнозу в цій моделі в горизонті одного року становить 95%, двох років - до 83%, у цьому виявляється перевага даної моделі. Недолік цієї моделі в тому, що вона можлива для використання в основному для великих компаній.

Семифакторна модель, розроблена Е. Альтманом у 1977 р., дозволяє прогнозувати банкрутство на перспективу 5 років з точністю до 70% і включає такі показники: рентабельність активів; мінливість (динаміку) прибутку; коефіцієнт покриття (ліквідності); коефіцієнт автономії; сукупні активи.

Достоїнство цієї моделі полягає у максимальній точності. Однак її застосування утруднене через нестачу інформації (потрібні дані аналітичного обліку, яких немає у зовнішніх користувачів).

Z-рахунок Альтмана - не єдиний критерій визначення можливого банкрутства підприємства. В аналітичному дослідженні та прогнозуванні використовуються й інші критерії ймовірності фінансової кризи на підприємстві. До них належать:

- істотні втрати в основній виробничій діяльності;

- підвищення собівартості продукції;

- зниження продуктивності праці;

- збільшення обсягу неліквідності оборотних коштів і наявність наднормативних запасів;

- неповне завантаження потужності, неритмічність виробництва;

- втрата клієнтів і покупців готової продукції, тобто несприятливі зміни у портфелі замовлень;

- перевищення критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

- надмірне використання короткострокових позикових коштів у ролі джерел фінансування довгострокових вкладень;

- постійне зростання до небезпечних меж частки позикових коштів у загальній сумі джерел коштів;

- хронічне невиконання зобов'язань перед інвесторами, кредиторами, акціонерами;

- неправильна реінвестиційна політика і т. д.

До негативних тенденцій у діяльності підприємства можуть призвести фактори макроекономічного характеру, наприклад: політична нестабільність у країні, де знаходиться підприємство, і в країнах постачальників сировини (споживачів продукції); нестабільність господарського та податкового законодавства, фінансового й валютного ринків; високий рівень інфляції; спад кон'юнктури в економіці в цілому.

Достоїнствами цих рекомендацій можна вважати системність, комплексний підхід до розуміння фінансового стану підприємства з точки зору можливого банкрутства, застосування підприємством будь-якої галузі без істотного коригування.

Труднощі використання цих рекомендацій полягають у такому: більш високий ступінь складності прийняття рішень в умовах багатокритеріальної задачі; суб'єктивність прогнозного рішення незалежно від числа критеріїв; інформативний характер розрахованих значень критеріїв; необхідність додаткової інформації тощо.

У разі надходження сигналів про ймовірність настання банкрутства підприємству слід розробити заходи для виходу з несприятливої ситуації. До них належать:

- впровадження нових, ефективних, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

- експорт конкурентоспроможної продукції;

- розробка нових видів продукції, які користуються попитом у покупців;

- проведення маркетингової кампанії;

- цінова конкуренція;

- ефективна організація збуту, висока якість обслуговування;

- зниження виробничих витрат;

- удосконалення управління на підприємстві.

1.3 Заходи щодо запобігання банкрутства підприємства

Актуальність запобігання банкрутства підприємства полягає в тому, що велика частина новостворених підприємств, і навіть тих, які працюють вже тривалий час, банкрутують через ті, чи інші причини.

Заходи по усуненню банкрутства підприємства пов'язані з ефективним управлінням його фінансами і виробництвом, правильним визначенням стратегічних цілей і тактики їх реалізації.



Цілями запобігання банкрутства підприємств повинні бути:

- забезпечення ліквідності і платоспроможності підприємства;

- отримання прибутку і забезпечення відповідного рівня рентабельності

Існують певні напрями дій які сприяють підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання і запобіганню банкрутства підприємства:

1. Технологічні нововведення. Сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг).

2. Рівень ефективності використання устаткування. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання.

3. Ресурсозберігаючі технології. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Конкурентоспроможність продукції. Якість продукції і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники -- керівники, менеджери, спеціалісти, робітники.

6. Організація і система. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують ефективність діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи.

7. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації).

9.Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури.

Отже, існує два основні напрями запобігання банкрутству: зовнішній - удосконалення системи законодавчих актів, реформування організаційної складової інституту банкрутства та зміни негативного психологічного сприйняття інституту банкрутства у суспільстві; внутрішній - оптимізація системи запобігання банкрутству на засадах управління ризиками підприємства. За таких умов необхідним є вироблення методичних положень, спрямованих на формування системи запобігання банкрутству підприємств.

2. Аналіз фінансової стійкості і оцінка ризику ймовірності банкрутства ТОВ «Трансінвестсервіс»

2.1 Аналіз доходу та показників прибутковості ТОВ «Трансінвестсервіс»

Питання організації діяльності сучасних підприємств, забезпечення стійкого їх функціонування придбали сьогодні особливу актуальність.

Найважливішим напрямом результативності діяльності і інструментом управління є аналітичний підхід до оцінки бізнесу. Забезпечення ефективного функціонування підприємств вимагає економічно грамотного управління їх діяльністю, яке багато в чому визначається умінням аналізувати.

Для ознайомлення з діяльністю будь-якої організації необхідно проаналізувати всі її сторони, сформувати на цій основі об'єктивну думку про позитивні і негативні моменти в роботі колективу, виявити вузькі місця і можливості їх усунення. При цьому необхідно використовувати ряд ключових організаційно-економічних показників, що відображають результати господарської діяльності аналізованої організації, які безпосередньо впливають на фінансові результати роботи і її фінансовий стан.

Аналіз господарської діяльності на основі розрахунку організаційно-економічних показників є науковою базою ухвалення управлінських рішень в бізнесі, передуючи їх оптимізації, обґрунтовує ці рішення, є основою наукового управління виробництвом, визначає резерви підвищення ефективності виробництва. Тому оволодіння методикою мікроекономічного аналізу менеджерами всіх рівнів є складовою частиною їх професійної підготовки. Завдяки знанню техніки і технології аналізу вони зможуть легко адаптуватися до змін ринкової ситуації і знаходити правильні рішення і відповіді.

Всі ці актуальні питання, що визначають роль аналізу господарської діяльності, нерозривно пов'язані з управлінням діяльністю ТОВ «Трансінвестсервіс»

ТОВ «Трансінвестсервіс» було створене у 1994 році та зареєстроване в органах місцевого самоврядування у відповідності з чинним законодавством України.

Підприємство діє на основі статуту, є юридичною особою, має розрахункові рахунки в банку, круглу печатку, веде самостійний баланс.

Основним видом діяльності підприємства ТОВ «Трансінвестсервіс» є оптова торгівля сільськогосподарською продукцією з метою отримання прибутку.

Нижче приведена економічна характеристика підприємства. Аналізуючи майно ми можемо сказати, що показники структурної динаміки відображають частку кожного виду майна у загальній зміні сукупних активів. Їх аналіз дозволяє зробити висновки про те, в які активи вкладено нові залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок відпливу фінансових ресурсів.

Проаналізувавши склад та структуру майна підприємства за 2012-14 роки можна сказати що майно підприємства на кінець 2014 року склало 2654,1 тис. грн., що на 11,3 тис. грн. або на 0,4% менше ніж на кінець 2013 року, незважаючи на те, що у 2013 році майно збільшилося на 863,9 тис. грн. або на 48,0% у порівнянні з 2012 роком. Це трапилося за рахунок збільшення оборотних активів на 856,9 тис. грн. або на 48,2% в 2013 році порівнянні з кінцем 2012, знову незважаючи на те, що у 2014 році відбулося зменшення на 11,3 тис. грн. або на 0,4%. Водночас необоротні активи на кінець 2013 року в порівняні з 2012 роком збільшилися на 7,0 тис. грн. або на 27,7%, в 2014 році вони залишилися незмінними. Аналіз показників структурної динаміки свідчить про те, що приріст майна в 2013 в порівнянні з 2012 роком було забезпечено за рахунок приросту оборотних активів. Аналіз структури динаміки оборотних коштів показує приріст суми оборотних коштів за рахунок значного приросту дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість збільшилася у 2013 році на 1455,0 тис. грн. або 559,4%, у 2014 році спостерігалося її незначне зниження на 59,5 тис. грн. або 0,5%. Ліквідні запаси збільшилися у 2014 році на 120,1 тис. грн. або 16,3%. Це говорить про те, що фінансові ресурси не було вкладено у ліквідні активи, що підвищує ділову активність підприємства.

2.2 Дебіторська заборгованість

а) у сумі260,11715,11655,61455,0-59,5659,496,5

б) у% до оборотних активів14,665,163,150,5-2,0445,996,9

2.3 Грошові кошти та їх еквіваленти

а) у сумі10,013,911,93,9-2,0139,085,6

б) у% до оборотних активів0,60,60,5--0,1100,083,3

2.4 Інші оборотні активи

а) у сумі252,7166,796,8-86,0-69,966,058,1

б) у% до оборотних активів14,26,33,7-7,9-2,644,358,7

3. Витрати майбутніх періодів

а) у сумі---

б) у% до майна

4. Усього майна1801,52665,42654,1863,9-11,3148,099,6

Джерела фінансування господарської діяльності (пасиви підприємства) складаються з власного капіталу і резервів, довгострокових позикових коштів, короткострокових позикових коштів та кредиторської заборгованості. Узагальнено джерела коштів поділяються на власні і позикові. Дані свідчать про збільшення вартості майна, яке на кінець 2013 року склало 2665,4 тис. грн., що на 863,9 тис. грн. або на 48,0% більше ніж на кінець 2012 року, незважаючи на те, що у 2014 році майно зменшилося на 11,3 тис. грн. або 0,4% у порівнянні з 2013 роком. Це зумовлено у 2013 році зростанням як власного капіталу, так і позикових коштів, які на кінець 2013 року в порівнянні з 2012 роком збільшилися на 841,8 тис. грн. або на 47,0% але в 2014 у порівнянні з 2013 роком спостерігалося зменшення на 5,5 тис. грн. або на 0,2%. Власні кошти збільшилися в 2013 році в порівнянні з 2012 роком на 22,1 тис. грн. або на 295,6%, їхня частка в загальному обсязі коштів збільшилась в 2008 році в порівнянні з 2012 роком на 0,7 пункту та зменшилася у 2014 році в порівнянні з 2013 роком на 0,3 пункту. Поточна заборгованість в 2013 році в порівнянні з 2012 роком значно збільшилася на 841,8 тис. грн. або в 11,3 рази. Її питома вага збільшилася в 2014 році в порівнянні з 2013 роком у 8 разів. У 2014 році теж спостерігається зростання поточної заборгованості на 351,2 тис. грн., або 41,3%.

Аналіз фінансової стійкості підприємства - найважливіша характеристика його діяльності та фінансово-економічного добробуту, яка характеризує: результат його поточного, інвестиційного і фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відповідати за своїми боргами й зобов'язаннями і нарощувати економічний потенціал.

У першу чергу фінансовий стан підприємства оцінюється його фінансовою стійкістю і платоспроможністю. Платоспроможність відображає здатність підприємства платити за своїми боргами й зобов'язаннями за конкретний період часу. Умови достатності дотримуються тоді, коли підприємство платоспроможне у часі, тобто має стійку здатність відповідати за своїми боргами у будь-який момент часу.

Під фінансовою стійкістю слід розуміти його платоспроможність у часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними і позиковими коштами.

Фінансова рівновага являє собою таке співвідношення власних і позикових коштів підприємства, копи за рахунок власних коштів повністю погашаються колишні і нові борги. Розрахована за певними правилами точка фінансової рівноваги не дозволяє підприємству, з одного боку, збільшувати позикові кошти, а з іншого нераціонально використовувати уже накопичені власні кошти.

Треба зважати на те, що власні й позикові фінансові ресурси проходять стадії утворення, розподілу і виплати, а їхня кінцева величина йде на поповнення майна, і проведення аналізу фінансової стійкості на кожній з них стадій дає можливість установити умови зміцнення або втрати фінансової рівноваги. В основі аналізу фінансової стійкості підприємства лежить балансова модель такого виду:

F + Z + RA = ДB + КT + Кt + КO + RP, (2.2.1)

Де F - основні засоби і вкладення; Z - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, розрахунки (дебіторська заборгованість) та інші активи; ДB - джерела власних коштів; Кt - короткострокові кредити і позикові кошти; КT - довгострокові кредити і позикові кошти; КO - позички, не погашені у строк; RP - розрахунки (кредиторська заборгованість) та інші пасиви.

Шкала виміру фінансово-економічного стану підприємства може бути подана у збільшеному вигляді трьома позиціями:

1. Чисте кредитування

2. Рівновага

3. Чисте запозичення

Чисте кредитування і чисте запозичення обчислюється як різниця між власним капіталом і нефінансовими активами. Ця різниця називається індикатором фінансової стійкості підприємства.

Важливе виділення чотирьох типів фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану, яка трапляється рідко і є крайнім типом фінансової стійкості задається наступними умовами:

±ЕВ ? 0 (2.2.2)

±ЕТ ? 0 S = (1, 1, 1)

±Е? ? 0.

2. Нормальна стійкість фінансового стану підприємства гарантує йому платоспроможність:

±ЕВ ? 0

±ЕТ ? 0 S = (0, 1, 1)

±Е? ? 0.

3. Нестійкий фінансовий стан пов'язаний з порушенням платоспроможності. Але зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення власних оборотних активів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів.

±ЕВ < 0

±ЕТ < 0 S = (0, 0, 1)

±Е? ? 0.

3. Кризовий фінансовий стан. У цьому разі підприємство знаходиться на грані банкрутства, грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення і

4. дебіторська заборгованість підприємства не покривають навіть його кредиторської заборгованості:

±ЕВ < 0

±ЕТ < 0 S = (0, 0, 0)

±Е? < 0.

Проаналізувавши фінансову стійкість за рахунок тримірного показника можна сказати, що підприємство у 2012-13 році перебуває у кризовому стані, тому що витрати і запаси не забезпечуються джерелами їх формування. Запаси і витрати не забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів.

Фінансова стійкість являє собою такий фінансовий та економічний стан підприємства, за якого платоспроможність зберігає тенденцію до стійкості, тобто постійна у часі, а співвідношення власного і позикового капіталу перебуває у межах, що забезпечують цю платоспроможність.

Забезпеченість платоспроможності в часі - це процес, який прямо пов'язаний зі зміцненням фінансового стану підприємства.

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів. Вони розраховуються як співвідношення абсолютних показників активу й пасиву балансу. Аналіз фінансових коефіцієнтів ринкової стійкості полягає у порівнянні їхніх значень з базисними величинами, а також у вивченні їхньої динаміки. Розглядаються такі показники, де F - основні засоби і вкладення; Z - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, розрахунки (дебіторська заборгованість) та інші активи; ДB - джерела власних коштів; Кt - короткострокові кредити і позикові кошти; КT - довгострокові кредити і позикові кошти; КO - позички, не погашені у строк; RP - розрахунки (кредиторська заборгованість) та інші пасиви:

1. Коефіцієнт автономії являє собою одну з найважливіших характеристик фінансової стійкості підприємства, його незалежності від позикового капіталу і дорівнює частці джерел коштів у загальному підсумку балансу:

Ка = Дв: В, (2.3.1)

де В-загальний підсумок балансу.

Мінімальне порогове значення коефіцієнта автономії оцінюється на рівні 0,5. Нормальне обмеження Ка > 0,5.

Це означає, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті його власними коштами. Зростання коефіцієнта автономії свідчить про збільшення фінансової незалежності підприємства, зниження ризику фінансових труднощів у майбутньому.

2. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів (Кп/в), розраховується за такою формулою:

. (2.3.2)

Взаємозв'язок коефіцієнтів kп/в і kа:

(2.3.3)

Нормальне обмеження: kп/в 1.

За допомогою kп/в розраховується співвідношення позикових і власних коштів підприємства, тобто кількість позикових коштів, залучених підприємством на 1 гривню вкладених в активи власних коштів. Нормальним вважається співвідношення 1:2, за якого одна третина загального фінансування сформована за рахунок позикових коштів.

3. Коефіцієнт мобільних та іммобілізованих коштів (км/І) обчислюється за формулою:

(2.3.4)

4. Коефіцієнт маневреності (kм) визначається за формулою:

kM=EB/KB. (2.3.5)

Він показує, яка частина власних коштів підприємства знаходиться у мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. Високе значення коефіцієнта маневреності позитивно характеризує фінансовий стан підприємства. Оптимальна величина коефіцієнта така: kM 0,5.

5. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами обчислюється за формулою:

(2.3.6)

Нормальне значення цього показника становить kзвк > 0,6 - 0,8.

Цей коефіцієнт показує забезпеченість запасів і витрат власними оборотними коштами. При цьому слід враховувати, що власними джерелами повинні бути покриті нормативні розміри запасів і витрат. Решту можна покривати короткостроковими позиковими коштами.

6. Коефіцієнт майна виробничого призначення. Даний показник відіграє важливу роль у вивченні структури коштів підприємства. Коефіцієнт обчислюється за формулою:

kB.M = (F + Z) / B. (2.3.7)

Нормальним вважається таке обмеження показника: kB.M 0,5.

Якщо величина цього показника менше нормативної, необхідно залучити довгострокові позикові кошти для збільшення частки майна виробничого призначення.

Окремими значеннями коефіцієнта майна виробничого призначення є показники, які характеризують частку основних і матеріальних оборотних коштів у вартості майна.

kF = F/B, kz=Z/B. (2.3.8)

7. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів обчислюється за формулою:

(2.3.9)

Цей коефіцієнт дозволяє оцінити частку позикових коштів при фінансуванні капітальних вкладень.

8. Коефіцієнт короткострокової заборгованості виражає частку короткострокових зобов'язань підприємства у загальній сумі зобов'язань і визначається за формулою:

(2.3.10)

9. Коефіцієнт автономії джерел формування запасів і витрат характеризує частку кредиторської заборгованості та інших пасивів у загальній сумі зобов'язань підприємства і розраховується за формулою:

(2.3.11)

10. Коефіцієнт кредиторської заборгованості характеризує частку кредиторської заборгованості та інших пасивів у загальній сумі зобов'язань підприємства і обчислюється за формулою:

(2.3.12)

11. Коефіцієнт прогнозування банкрутства характеризує частку чистих оборотних коштів у сумі активів балансу. Він обчислюється за формулою:

(2.3.13)

Зниження коефіцієнта відбувається за погіршення фінансового стану підприємства.

У таблиці 2.3.1. наведено показники, що характеризують фінансову стійкість підприємства. Аналіз даних таблиці 2.3.1. свідчить про те, що фінансова незалежність підприємства на критичному рівні. Це підтверджується коефіцієнтами автономії та співвідношення позикових і власних коштів у 2012-2014 роках, на кінець 2014 року коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів склав 95,2, коефіцієнт автономії 0,010, тобто кількість позикових коштів, залучених підприємством на 1 гривню вкладених в активи власних коштів. Спостерігається тенденція до зменшення власного капіталу та значного збільшення позикового. На кінець 2013-14 року коефіцієнти фінансування не є достатніми і складають відповідно 0,006, 0,012 та 0,010.

Коефіцієнт маневреності показує, яка частина власних коштів підприємства знаходиться у мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. Значення коефіцієнта маневреності негативно характеризує фінансовий стан підприємства.

Таким чином, результати аналізу дозволяють зробити висновок про наявність загрози банкрутства. У цій ситуації підприємству необхідно проводити певні заходи для економічного та фінансового оздоровлення.

2.3 Аналіз динаміки доходу та показників прибутковості

Для аналізу й оцінки рівня та динаміки показників прибутку будують таблицю (таблиця 2.4.1.), в якій використовуються дані бухгалтерської звітності підприємства (форма №2 «Звіт про фінансові результати»).

Загальний фінансовий результат діяльності підприємства - балансовий прибуток, формалізований розрахунок якого може бути представлений формулою:

Р= Рр ± Рін ± Рпз (2.4.1.)

де Рб - балансовий прибуток (збиток); Рр - прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг); Рін - прибуток (збиток) від іншої реалізації; Рпз - результат від інших позареалізаційних операцій. Результат від реалізації продукції визначається таким чином:

Рр = Np - Sp - Hp (2.4.2.)

де Np - виручка від реалізації продукції; Sp - витрати на виробництво реалізованої продукції; Hp - податки (ПДВ, акцизи, спецподатки та експортні мита).

Проаналізувавши динаміку прибутку, можна зробити наступний висновок, що чистий прибуток за 2013 рік склав 973,5 тис. грн., що на 111,4 тис. грн. більше ніж у 2012 році. Це пов'язано зі збільшенням прибутку від реалізації продукції на 131,9 тис. грн., збільшення прибутку від операційної діяльності на 121,3 тис. грн., збільшення прибутку від звичайної діяльності на 117,9 тис. грн.

Найважливіший складник загальної величини прибутку - це прибуток від реалізації продукції або валовий прибуток, величина якого формується під впливом таких показників-факторів: обсяг реалізації; структура продукції; відпускні ціни на сировину, матеріали, паливо, тарифи на енергію та перевезення; рівень витрат матеріальних і трудових ресурсів тощо.

Розглянемо також деякі важливі показники рентабельності, що застосовуються в світовій практиці.

Коефіцієнт прибутковості (інше найменування цього показника коефіцієнт «прибуток / продаж» (норма чистого прибутку). Він показує. який чистий прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство. Розраховується за формулою: Коефіцієнт прибутковості = Чистий прибуток (ряд. 220 ф. 2) / Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт., послуг) (ряд. 035 ф. 2)

Для підприємства, що аналізується, коефіцієнт прибутковості в 2012 році склав 599,4: 1774 = 0,34. Це означає, що після вирахування з отриманого доходу всіх витрат залишається 0,34 грн. прибутку від кожної гривні продажу. У 2013 році коефіцієнт прибутковості склав 862,1: 8000,4 = 0,11, що означає 0,11 грн. прибутку від кожної гривні продажу. Коефіцієнт прибутковості знизився на 0,23 грн. У 2014 році коефіцієнт прибутковості склав 973,5: 11925,3= 0,08, що означає 0,08 грн. прибутку від кожної гривні продажу. Коефіцієнт прибутковості знизився на 0,03 грн.

Перш ніж розглянути другий коефіцієнт рентабельності прибуток на активи, розглянемо такі показники, як коефіцієнт оборотності активів та окупність витрат.

Дані цієї таблиці свідчать про підвищення оборотності активів підприємства в 2014 році порівняно з 2012-013роками.

Прибуток на активи (інше найменування цього показника - коефіцієнт «прибуток / актив» (ROA - Return on Assets). Він характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи дія отримання прибутку, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства. Визначається як відношення чистого прибутку до вартості активів на кінець року:Прибуток на активи = Чистий прибуток / Активи на кінець періоду. Для підприємства, що аналізується, прибуток на активи в 2012 році склав 599,4: 1801,5 =0,33, тобто кожна гривня активів принесла підприємству прибуток 0,33 грн. У 2013 році прибуток на активи склав 862,1: 2665,5 = 0,32, тобто 0,32 грн. У 2014 році прибуток на активи склав 973,5: 2654,1 = 0,37, тобто 0,37 грн.

Дані свідчать про збільшення коефіцієнта RОА, тобто про збільшення прибутку на активи в 2014 році порівняно з 2013 роком на 0,05 грн. на 1 грн. активів. Зазначимо, що коефіцієнт RОА, об'єднує два показники: частку прибутку в одній гривні реалізації та оборот активів. Вище ми розглянули, що частка прибутку в одній гривні реалізації обчислюється за допомогою коефіцієнта прибутковості, а оборот активів - за допомогою коефіцієнта оборотності активів. Тобто, добуток названих показників дорівнює значенню коефіцієнту прибутку на активи (RОА). Наглядно це видно з такої схеми: Прибуток на активи = Коефіцієнт прибутковості х Коефіцієнт оборотності активів = Чистий прибуток / Чиста реалізація х Чиста реалізація / Активи = Чистий прибуток / Активи.

Використаємо цю залежність для аналізу причин зміни рентабельності активів, для чого в таблиці зробимо розрахунок коефіцієнта RОА за допомогою названих показників.

Коефіцієнт прибуток на капітал (ROE Return on Equity)) Характеризує ефективність використання підприємством власного капіталу: Рентабельність капіталу = Чистий прибуток (ряд. 220 ф. 2) / Власний капітал на кінець періоду.

Наприклад, для підприємства ТОВ «Трансінвестсервіс» прибуток на капітал за роками склав: у 2012 році 599,4: 11,3 = 53,04, у 2013 році 862,1: 33,4 = 25,81, а у 2014 році 973,5: 27,6 = 35,27.

Дані свідчать про зниження коефіцієнта RОЕ, тобто про зниження прибутковості капіталу в 2014 році порівняно з 2012 роком.

Для аналізу причин зміни коефіцієнта RОЕ доцільно застосовувати рівняння Дюпона. Наведемо це рівняння: RОЕ = RОА х (Активи: Власний капітал).

У рівнянні Дюпона коефіцієнт RОЕ розкладений на такі складові: прибутковість активів і коефіцієнт фінансового важеля (фінансового левериджу), який обчислюється як співвідношення: Активи / Власний капітал. У 2007 році коефіцієнт фінансового левериджу 1801,5: 11,3 = 159,4, у 2013 році коефіцієнт фінансового левериджу 2665,5: 33,4 = 79,8, у 2014 році він склав 2654,1: 27,6 = 96,16. Тобто це рівняння наглядно показує, що прибутковість власного капіталу залежить від прибутковості активів і фінансового левериджу. Наглядно це видно з такої схеми:

Рентабельність: = Прибуток на активи х Активи / Власний капітал - Чистий прибуток / Активи х Активи / Власний капітал - Чистий прибуток / Власний капітал

Використаємо цю залежність для аналізу причин зміни рентабельності капіталу, для чого в таблиці зробимо розрахунок коефіцієнта RОЕ за допомогою рівняння Дюпона.

Загальноприйнятих значень рентабельності, на які можна орієнтуватись, при аналізі не існує, тому зростання вищезгаданих показників у динаміці за періодами звітності розглядається як позитивна тенденція, а відсутність росту як негативна. Підприємство повинно прагнути до того, щоб темпи зростання прибутку перевищували темпи зростання виручки, які, в свою чергу, перевищували б темпи зростання активів.

2.4 Оцінка ступеня ймовірності банкрутства господарюючого суб'єкта

В умовах ринкової економіки одним із пріоритетів державної політики є оздоровлення господарського середовища. Від діяльності держави за цим напрямом залежить, насамперед, поліпшення бізнес-середовища та інвестиційного іміджу країни. Наприклад, цьому сприяє ефективне функціонування інституту банкрутства Можна стверджувати, що він є невід'ємним атрибутом механізму державного регулювання економіки, а процедура банкрутства використовується для очищення ринку від неефективних суб'єктів господарської діяльності. Якщо ж економіка виводиться з кризового стану, то потрібний механізм противаги, спрямований на відновлення платоспроможності підприємств-боржників. Для цього необхідно визначати ймовірність банкрутства стратегічних, містоутворюючих та соціальне важливих підприємств, заздалегідь застосовувати заходи з випереджувальної фінансової санації та організаційної реструктуризації.

Щоб більш результативно запобігати банкрутству, необхідно вирішити завдання запровадження ефективних, адаптованих до вітчизняних умов, механізмів визначення ймовірності банкрутства ще до виникнення явних ознак неплатоспроможності підприємства, а також створити відповідну систему моніторингу роботи підприємств на рівні регіонів.

...