Управління фінансовою санацією підприємства

Найпоширеніші моделі оцінки фінансового стану підприємства і схильності його до банкрутства є такі моделі:

- двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства;

- визначення ймовірності банкрутства на основі моделі Альтмана;

- визначення ймовірності банкрутства на основі моделі Спрінгейта;

- прогнозована модель Таффлера;

- R-модель прогнозу ризику банкрутства;

- узагальнена модель на основі дискримінантної функції.

Двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства

Мета моделі - побудова графіка на основі двох показників - поточної ліквідності та частки позикових коштів - від них залежить ймовірність прогнозування банкрутства. Це лінійна Z-функція, графіком якої є лінія розмежування:

Z = a + b₁K_n + b₂K₃,

де a, b₁, b₂ - параметри дискримінантної функції, які обчислюються на основі статистичної обробки даних з підприємств, які збанкрутували, або відновили свою платоспроможність;

K_n - показник поточної ліквідності;

K₃ - показник питомої ваги позикових коштів у пасивах підприємства.

Z = -0,3877 - 1,0736 х K_n + 0,0579 х K₃.

Ця функція зображається графіком (рис.4.1) як геометричне місце точок, при якому Z =0.

Рисунок 4.1 - Графік Z-функції двофакторної моделі прогнозування банкрутства

Якщо значення функції потрапляє вище графіка і при Z < 0, банкрутство ймовірно не загрожує підприємству.

Якщо значення функції потрапляє вище графіка і при Z > 0, ймовірність банкрутства висока.

Розглянута двофакторна модель не забезпечує всебічної оцінки фінансового стану підприємства, тому ймовірність прогнозування банкрутства є невисокою.

Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також під назвою «розрахунок Z-показника» - інтегрального показника рівня загрози банкрутства):

Z = 1,012 Х₁ + 0,014 Х₂ + 0,033 Х₃ + 0,006 Х₄ + 0,999 Х₅.

Це п'ятифакторна модель, де факторами є окремі показники фінансового стану підприємства:

Х₁ - робочий капітал / загальна вартість активів;

Х₂ - чистий прибуток / загальна вартість активів;

Х₃ - чистий дохід / загальна вартість активів;

Х₄ - ринкова капіталізація компанії (ринкова вартість акцій) / сума заборгованості;

Х₅ - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Значення показника «Z» так пов'язане з імовірністю банкрутства:

Z ? 1,8 - дуже висока;

1,81 ? Z ? 2,70 - висока;

2,71 ? Z ? 2,99 - можлива;

Z ? 3,00 - дуже низька.

За деякими джерелами точність прогнозування банкрутства згідно з цією моделлю становить 95%.

Модель Спрінгейта

Z = 1,03 Х₁ + 3,07 Х₂ + 0,66 Х₃ + 0,4 Х₄,

де Х₁ - робочий капітал / загальна вартість активів;

Х₂ - прибуток до сплати податків та процентів / загальна вартість активів;

Х₃ - прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість;

Х₄ - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Прогнозна модель Таффлера

Таффлер - британський вчений, який запропонував чотирифакторну прогнозовану модель.

Z = 0,53X₁ + 0,13X₂ + 0,18X₃ + 0,16X₄,

де де Х₁ - операційний прибуток / короткострокові зобовязання;

Х₂ - оборотні активи / загальна вартість зобов'язань;

Х₃ - короткострокові зобов'язання / сума активів;

Х₄ - виручка / сума активів.

Якщо Z > 0,3 - банкрутство малоймовірне;

Z < 0,2 - ймовірність банкрутства дуже висока.

R-модель прогнозу ризику банкрутства

Це чотирифакторна модель.

R = 8,38 К₁ + К₂ + 0,054 К₃ + 0,63 К₄,

де К₁ - оборотний капітал / актив;

К₂ - чистий прибуток / власний капітал;

К₃ - виручка від реалізації / актив;

К₄ - чистий прибуток / інтегральні витрати.

Загальна оцінка ймовірності банкрутства за цією моделлю:

Z ? 0,18 - висока;

0,18 ? Z ? 0,32 - середня;

0,32 ? Z ? 0,42 - низька;

Z ? 0,42 - мінімальна.

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію

Z = 1,5X₁ + 0,08X₂ + 10X₃ + 5X₄ + 0,3X₅ + 0,1X₆ ,

де Х₁ - cash-flow / зобов'язання;

Х₂ - валюта балансу / зобов'язання;

Х₃ - прибуток / валюта балансу;

Х₄ - прибуток / виручка від реалізації;

Х₅ - виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х₆ - оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Здобуті значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z > 2 - підприємство вважається фінансово стійким, йому не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0 < Z < 1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 - підприємство є напівбанкрутом.

Показник cash-flow характеризує обсяги чистих грошових потоків, утворюваних у результаті операційної та інвестиційної діяльності, які залишаються у розпорядженні підприємства у визначеному періоді. Розраховують даний показник додаванням до прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства у визначеному періоді, амортизаційних відрахувань за цей самий період.

Слід зауважити, що у вітчизняній практиці зазначені моделі застосовуються мало, оскільки не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманних їм форм організації бізнесу. Ідеться про суто теоретичний характер підходів до прогнозування банкрутства. У вітчизняних умовах дані такого прогнозування є вельми суб'єктивними і не дають підстав для практичних висновків. Мають бути розроблені вітчизняні моделі прогнозування з урахуванням галузевих особливостей.

ТЕМА 5. АНАЛІЗ ФІНАНСУВАННЯ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Коли підприємство знаходиться в проблемному фінансовому стані, треба добре розуміти зміст балансу, структуру, його елементи.

Капітал - це вартість активів, яка зменшується на суму зобов'язань.

Активи - це те, що має підприємство: гроші, фінансові інвестиції, які вкладені в інші підприємства, матеріальні цінності (сировина, матеріали, основні засоби тощо).

Щоб охарактеризувати ступінь забезпеченості власними обіговими коштами, розраховують коефіцієнт забезпеченості власними коштами (К₁):

К1 =	Власні обігові кошти	.	(5.1)
	Сума всіх обігових коштів

Цей коефіцієнт повинен бути ? 0,1.

Для оцінки здатності підприємства (див.розд.2) розрахуватися зі своїми кредиторами використовуються показники ліквідності.

Коефіцієнти ліквідності - це коефіцієнти, які вимірюють властивість фірми розрахуватися за свої короткострокові зобов'язання.

При аналізі балансу розраховують декілька показників ліквідності:

К =	Ліквідні активи	.	(5.2)
	Поточні зобов'язання

Показники ліквідності характеризують здатність фірми погасити свої поточні зобов'язання. Залежно від ліквідності активів, що порівнюються з поточними зобов'язаннями, розрізняють:

коефіцієнт поточної ліквідності (К₂ - коефіцієнт покриття):

К2 =	Оборотні активи	.	(5.3)
	Поточні зобов'язання

К₂ показує здатність фірми покривати короткострокові зобов'язання за рахунок оборотних активів, тобто чим більше значення цього коефіцієнта, тим вища здатність фірми розраховуватися за своїми зобов'язаннями.

коефіцієнт проміжної ліквідності (К₃):

К3 =	Оборотні активи - Запаси	.	(5.4)
	Поточні зобов'язання

При розрахунку К₃ враховуються не всі оборотні активи, а тільки більш ліквідні.

Розглянуті коефіцієнти дають уявлення про поточну платоспроможність фірми. За їх допомогою вимірюють ступінь захисту довгострокових кредитів та інвесторів.

Структура балансу вважається незадовільною, підприємство неплатоспроможним, якщо є наявність хоча б однієї з умов:

- К₂ < 1;

- К₁ < 0,1;

- Власний капітал < статутного капіталу.

Необхідною умовою життєдіяльності підприємства є забезпечення його постійної платоспроможності, тому необхідно так координувати вхідні та вихідні грошові потоки, щоб у будь який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов'язання. Цього можна досягти, якщо в довгостроковому періоді є фінансова рівновага.

Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства дорівнюють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов'язань.

Використовуючи моделі фінансової рівноваги з метою забезпечення платоспроможності та ліквідності підприємства, що знаходиться в фінансовій кризі, слід спрямовувати на збільшення вхідних грошових потоків та зменшенням вихідних. Збільшення вхідних грошових потоків досягається за рахунок основних заходів:

- рефінансування дебіторської заборгованості;

- стимулювання збуту основної продукції;

- мобілізації внутрішніх резервів самофінансування;

- залучення додаткового акціонерного капіталу;

- одержання нових позик.

Вихідні грошові потоки зменшуються в результаті таких основних заходів:

- реструктуризації кредиторської заборгованості;

- заморожування інвестицій;

- перегляду дивідендної політики;

- зменшення поточних виплат у рамках операційної діяльності (зниження собівартості продукції).

Система санаційних заходів, що ґрунтується на використанні моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді, формує тактичний механізм фінансової стабілізації.

Для недопущення фінансових втрат при формуванні структури капіталу підприємства використовуються правила для гарантування вкладень інвесторів та кредиторів, а також для аналізу фінансового стану підприємства та оцінювання його кредитоспроможності.

До основних правил фінансування підприємств належать:

- золоте правило фінансування (золоте банківське правило або правило узгодженості строків);

- золоте правило балансу;

- правило вертикальної структури капіталу.

Перші два правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та майна підприємства. Останнє стосується лише пасиву балансу.

Золоте правило вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Дотримуючись цього правила підприємство забезпечує собі стабільну ліквідність та платоспроможність.

Золоте правило балансу вимагає паралельності строків фінансування, інвестування та додержання певних співвідношень між окремими статтями активів та пасивів.

Правило вертикальної структури капіталу пов'язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу та вимагає дотримання певного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства.

Гранично допустима частка позичених коштів для підприємства визначається показником фінансового лівериджу.

Аналізуючи вертикальну структуру балансу, обчислюють два основні показники: коефіцієнт фінансової незалежності та коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості).

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії ) Кавт визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу (див.4.1). Чим більше значення коефіцієнта, тим благополучніший фінансовий стан підприємства - менша залежність від зовнішніх фінансових джерел. Кавт ? 1, то частка власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується. Кавт ? 0, якщо існує тенденція до фінансування за рахунок позик.

У процесі аналізу структури капіталу має важливе значення показник фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості), що характеризує залежність підприємства від позичкового капіталу:

Фл = , (5.1)

де ПК - позичковий капітал;

ВК - джерела власних коштів.

Вважається, що зростання показника фінансового лівериджу свідчить про зростання фінансового ризику, тобто про можливість втрати платоспроможності і навпаки, за вибраних напрямків інвестування ризик кредиторів тим менший, чим менша частина позичкового капіталу в загальній сумі пасивів.

Аналізуючи структуру капіталу підприємств за окремими формами організації бізнесу, можна виявити таку закономірність: в акціонерних товариствах, у яких акції котируються на біржі, частка власного капіталу майже вдвічі більша, ніж у підприємств інших форм організації бізнесу.

При визначенні оптимальної структури капіталу слід враховувати, що головною метою підприємства є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству вигідно буде залучати позики. Але, якщо проценти за користування позиками перевищують рентабельність активів, фінансування за рахунок залучення кредитів слід мінімізувати.

Для визначення оптимальної структури капіталу (виявлення граничної межі використання позичкового капіталу для конкретного підприємства) розраховують ефект фінансового лівериджу (Ефл). Ефект доцільно обчислювати у процесі санаційного аудиту підприємства, що знаходиться у фінансовій кризі, для визначення відхилення від оптимальної структури капіталу та оцінити ризики, що при цьому виникають, а також під час розроблення такої стратегії фінансування санації, яка дасть змогу оптимізувати джерела залучення фінансових ресурсів.

Приклад 1

Завдяки інвестиціям, обсягом 10 000 грн., підприємство одержало прибуток 1 000 грн. Рентабельність інвестицій становить 10 %. Частина їх профінансована за рахунок кредиту, за користування яким слід сплачувати 7 % річних. Знайти рентабельність власного капіталу.

Розв'язання

1 Знайдемо прибуток від інвестування (П):

П = Ра (ВК + ПК),

де Ра - рентабельність активів,

ВК - власний капітал,

ПК - сума кредиту.

П = 0,1 (10 000 + 1 000) = 1 100 грн.

2 Обчислимо рентабельність власного капіталу:

Рв = Ра + (Ра * ПК - Пс * ПК) / ВК,

де Рв - рентабельність власного капіталу;

Пс - ставка процента за кредит.

Рв = 0,1 + (0,1*1000 - 0,07*1000) / 10000 = 0,103

Дане рівняння показує, що рентабельність власного капіталу залежить не від абсолютних величин, якими є суми власного та позичкового капіталів, а від відносних показників (рентабельність активів, проценти за кредит, коефіцієнт фінансового лівериджу). Якщо ставка процента за кредит не залежить від рівня заборгованості і залишається стабільною (див.приклад), то між коефіцієнтом фінансового лівериджу та рентабельністю власного капіталу є лінійна залежність (чим більша заборгованість, тим більша рентабельність).

Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкового капіталу, якщо рентабельність активів перевищує проценти за кредит, називається ефектом фінансового лівериджу, або ефектом фінансового важеля.

Ефект фінансового лівериджу характеризує залежність рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності всіх активів, процентів за кредит та коефіцієнта заборгованості. Він вимірює ефект фінансування діяльності та підвищення рентабельності власного за рахунок збільшення частки позичкового капіталу.

ТЕМА 6. ВНУТРІШНІ МЕХАНІЗМИ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ

Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передусим на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. До вхідних грошових потоків підприємства належать:

- виручка від реалізації основної продукції;

- надходження у вигляді інших операційних доходів;

- доходи від інвестиційної діяльності;

- засоби, привернуті в корпоративних правах;

- засоби, привернуті на умовах позики;

- державні дотації і субсидії.

Збільшення виручки від реалізації

Першим симптомом фінансової кризи на більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції.

У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення певного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи поліпшення фінансового стану підприємства втрачають значення, якщо через дефіцит у сфері збуту продукції підприємство через певний час знову стане фінансово неспроможним.

Щоб збільшити обсяги реалізації слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна як надаючи знижки покупцям, так і помірним збільшенням цін; як використовуванням масової реклами, так і її припиненням. Взагалі не існує єдиних для всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації.

Всі заходи щодо збільшення виручки повинні базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін і відповідних їм обсягів реалізації.

До основних санаційних заходів у сфері збуту належать:

- аналіз ринків збуту готової продукції;

- перевірка порядку ціноутворення;

- проведення акцій за спеціальними розпродажами;

- підвищення якості обслуговування клієнтів;

- аналіз сервісних послуг;

- застосування гнучкої системи преміювання для продавців;

- упровадження гнучкої системи знижок;

- аналіз шляхів збуту;

- здійснення рекламних акцій;

- підвищення ефективності роботи з громадськістю;

- використовування системи знижок за прискорену оплату продукції.

Реструктуризація активів

Ця група санаційних заходів пов'язана із зміною структури і складу активу балансу (що може супроводжуватися і зміною пасиву балансу). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

1 Мобілізація прихованих резервів.

Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, яка не відображена в його балансі. Наприклад, різниця між балансовою вартістю окремих об'єктів та їх реальною вартістю. Приховані резерви мобілізуються:

реалізацією окремих об'єктів основних і оборотних коштів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва і реалізації продукції;

індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які не можливо реалізувати без порушення нормального виробничий циклу (цей метод не пов'язаний з підвищенням платоспроможності, але може поліпшити кредитоспроможність підприємства).

2 Використовування зворотного лізингу.

У середньостроковій і довгостроковій перспективі використовувати основні засоби, взяті в лізинг, підприємству невигідно, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, в результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства. Але при цьому, платоспроможність його підвищується, що дає можливість розрахуватися за поточними зобов'язаннями і уникнути порушення справи про банкрутство.

3 Здача в оренду основних засобів. Доцільно здати в оренду основні засоби, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4 Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу.

Суть цього заходу полягає в зменшенні частини низьколіквідних оборотних коштів: запасів сировини і матеріалів, НЗВ і т.д. Визначення оптимального обсягу і структури запасів є завданнями контролінгу матеріальних потоків.

Слід також враховувати, що зайві запаси обумовлюють не тільки зниження ліквідності підприємства, але і додаткові витрати (складські або робочої сили). Крім того, існує ризик втрати якості або зниження ціни окремих видів сировини і матеріалів.

5 Продаж низькорентабельних структурних підрозділів. За рахунок цієї операції підприємство може одержати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

6 Рефінансування дебіторської заборгованості. Це форма реструктуризації активів, яка полягає в перекладі дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення і т.д.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

Факторинг - продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії або банку, тобто це операція переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з попередньою або подальшою компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Облік або дисконтування векселів. Суть цієї операції полягає у тому, що банк, купуючи вексель, терміново його оплачує пред'явнику, а платіж одержує після настання терміну погашення векселя.

Форфейтинг. Це кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу у експортера векселів імпортера.

Крім того, до заходів щодо реструктуризації дебіторської заборгованості відносять і процедури з примусового стягнення заборгованості, враховуючи позови до арбітражних судів.

Для забезпечення ефективності процедури мобілізації внутрішніх джерел фінансування санації необхідно провести їх класифікацію з виділенням джерел відновлення платоспроможності та поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства.

При фінансуванні програми санаційних заходів важливе значення для підприємств має повне залучення внутрішніх фінансових резервів, що дозволяє подолати внутрішні причини кризи та зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Доходи від основної діяльності		Інші оперативні доходи		Доходи від інвестиційної діяльності		Інші доходи від звичайної діяльності		Доходи від надзвичайних подій
		Внутрішні джерела фінансової санації підприємств
Амортизаційні відрахування				Зменшення витрат підприємств
Рисунок 6.1- Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації суб'єктів господарювання

ТЕМА 7. РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА

Суть і форми реструктуризації підприємств

Одним із найпоширеніших способів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація.

Реструктуризація підприємства - це запровадження організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Керуючись таким визначенням, можна розмежувати категорії реструктуризації та реорганізації. Поняття реструктуризації є ширшим, оскільки враховує також і заходи, спрямовані на реорганізацію підприємства. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного капіталу даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.

Необхідність проведення будь-якого виду реструктуризації на підприємстві-боржникові обумовлена широким колом причин (табл.7.1): зовнішніх та внутрішніх [18 ].

Таблиця 7.1-Зовнішні та внутрішні причини реструктуризації

Зовнішні причини	Внутрішні причини
1 Незадовільний рівень технологічного прогресу: - відсутність новітніх технологій; - відсутність передових методів комунікацій та інформаційних зв'язків; - високі витрати на обробку даних	1 Незадовільний рівень загального управління: - слабка орієнтація на ринок; - відсутність стратегії; - низька кваліфікація кадрів.
2 Слабка міжнародна економічна інтеграція: - наявність торгових та митних бар'єрів; - утруднений потік капіталу; - зниження мобільності робочої сили; - відсутність монетарної інтеграції	2 Слабкий фінансовий менеджмент з питань: - управління грошовими потоками; - прийняття інвестиційних рішень; - управління витратами
3 Докорінні зміни на ринках розвинутих країн: - зниження темпів розвитку країн; - агресивніший експорт та пошук додаткових ринків збуту; - зниження ступеня втручання держави в економіку	3 Неконкурентоспроможність продукції: - поява нових продуктів і конкурентів; - виробництво застарілої продукції; - зниження обсягів продажу
4 Зміна соціально-економічних систем: - трансформація економічних систем Центральної та Східної Європи, Азії; - збільшення частки приватного сектора	4 Значні витрати: - високий рівень точки беззбитковості; - високі постійні та змінні витрати; - високий рівень збитків; - висока вартість сервісу
5 Політика уряду: - податкова; - фінансово-кредитна; - митна; - валютна	5 Конфлікт інтересів: - власників; - найманих працівників; - споживачів; - партнерів

Реорганізація підприємства - це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох. Найпоширенішими формами реорганізації є злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення.

Розрізняють такі форми реструктуризації:

- реструктуризація виробництва;

- реструктуризація активів;

- фінансова реструктуризація;

- корпоративна реструктуризація.

Реструктуризація виробництва передбачає внесення змін в організаційну і виробничо-господарську сфери діяльності підприємства з метою підвищення його рентабельності і конкурентоспроможності. Це:

- зміна керівництва підприємства;

- упровадження нових, прогресивних форм і методів управління;

- диверсифікація асортименту продукції;

- підвищення ефективності маркетингу;

- зменшення витрат на виробництво;

- скорочення чисельності персоналу.

Реструктуризація активів передбачає такі заходи:

- продаж частини основних засобів;

- продаж зайвого устаткування, запасів сировини і матеріалів;

- продаж окремих підрозділів підприємства;

- зворотний лізинг;

- реалізацію окремих видів фінансових вкладень;

- рефінансування дебіторської заборгованості.

Фінансова реструктуризація пов'язана із зміною структури і розмірів власного і позикового капіталів, а також із змінами в інвестиційній діяльності підприємства. Це:

- реструктуризація кредиторської заборгованості;

- отримання додаткових кредитів;

- збільшення статутного фонду;

- заморожування інвестицій.

Фінансова реструктуризація обов'язково повинна супроводжуватися реструктуризацією виробництва.

Корпоративна реструктуризація - найскладніший вид реструктуризації. Вона передбачає реорганізацію підприємства з метою зміни власника, створення нових юридичних осіб або нової організаційно-правової форми власності. У рамках такої реструктуризації виробляють:

- повну або часткову приватизації;

- розділення великих підприємств на частини;

- виділення з великих підприємств підрозділів (об'єкти соціально-культурних та інших непрофільних видів діяльності);

- приєднання до інших або злиття з іншими підприємствами.

Перш ніж проводити санаційну реорганізацію, необхідно проаналізувати фінансово-господарський стан підприємства. На основі аналізу робляться висновки про санаційну спроможність, і розробляється план заходів реорганізацій, який враховує:

- економічне обґрунтування необхідності проведення реструктуризації;

- пропозиції за формами і методами реорганізації;

- витрати на здійснення реструктуризації і джерела їх фінансування;

- заходи реструктуризації;

- оцінку ефективності проекту реструктуризації.

Ефективність реструктуризації забезпечується заходами, які лежать в основі плану реструктуризації і направлені на вдосконалення організації і управління виробничо-господарською діяльністю, поліпшення фінансового положення підприємства.

Фінансовий механізм реорганізації підприємств

У результаті корпоративної реструктуризації (реорганізації) змінюється правовий статус юридичної особи. Розрізняють три види реорганізації підприємства:

- направлену на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання);

- направлену на розукрупнення підприємства (розподілення, виділення);

- без зміни розмірів підприємства (перетворення).

Реорганізація, направлена на укрупнення підприємства, здійснюється у формі злиття декількох підприємств в одне, приєднання одного або декількох підприємств до одного, а також взаємне поглинання.

Ці форми реорганізації застосовуються, коли підприємство-боржник не в змозі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, і вимушено в досудовому або судовому порядку шукати санатора, який погасив би або прийняв на себе, його борги. Санатор, як правило, бере на себе не тільки борги, але і контроль над боржником, який втрачає свій правовий статус у результаті приєднання, поглинання або злиття з санатором.

При злитті декількох підприємств всі майнові права і зобов'язання кожного з них переходять до нового підприємства. Бухгалтерські баланси підприємств консолідуються. Під час такої реорганізації активи і пасиви підприємства, що реорганізуються в повному обсязі передаються підприємству-правонаступнику. Підприємства, які злилися, припиняють господарську діяльність і втрачають свій правовий статус.

Реорганізація підприємств шляхом їх злиття відбувається в 8 етапів.

1-й етап - ухвалення рішення про реорганізацію і узгодження проекту договору про злиття.

2-й етап - підписання договору про умови реорганізації між підприємствами.

3-й етап - перевірка фінансово-господарської діяльності обох підприємств аудиторською фірмою. При цьому інвентаризується оцінюється майно підприємства.

4-й етап - проведення засновницьких зборів юридичної особи, що утворюється в результаті злиття. Підготовка засновницьких документів.

5-й етап - реєстрація емісії акцій і публікується інформація про емісію.

6-й етап - збори засновників нового підприємства і затвердження його статуту та інших засновницьких документів. Державна реєстрація підприємства.

7-й етап - узгоджуються і підписуються передавальні баланси.

8-й етап - виключення підприємства з державного реєстру.

Реорганізація приєднанням. Приєднання - це спосіб корпоративної реструктуризації, який передбачає приєднання всіх прав і обов'язків одного або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи - правонаступника.

Порядок реорганізації підприємства приєднанням такий самий, як і при злитті. Проте є особливості. У результаті приєднання не створюється нова юридична особа, а тільки вносяться зміни в засновницькі документи правонаступника. Ці зміни можуть бути пов'язані із збільшенням статутного фонду підприємства, до якого приєднуються, зміною складу його засновників або організаційно-правової форми.

Принципова різниця між злиттям і приєднанням полягає у тому, що в першому випадку всі майнові права і зобов'язання декількох юридичних осіб концентруються на балансі створюваного підприємства, а в іншому - на балансі підприємства, яке функціонує на момент ухвалення рішення про приєднання.

Поглинання - це форма реорганізації, що полягає в придбанні корпоративних прав фінансово неспроможного підприємства санатором. Поглинене підприємство може або зберегти свій статус юридичної особи і стати дочірнім підприємством санатора, або приєднатися до підприємства-санатора і стати його структурним підрозділом, втративши при цьому юридичний статус. Майнові права і зобов'язання боржника переходять до правонаступника.

Реорганізація, направлена на розукрупнення підприємства. Цей вид реорганізації застосовується, якщо:

- у підприємства разом з прибутковими секторами діяльності є збиткові виробництва;

- у підприємства, що підлягає санації, високий рівень диверсифікації сфер діяльності. Якщо є декілька інвесторів, яких цікавлять різні ділянки виробництва, то в результаті розподілення підприємства, кожен інвестор може вкласти гроші в ту сферу, яка його цікавить більше всього;

- здійснюється передприватизаційна підготовка державних підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості;

- є рішення антимонопольних органів.

До результатів реструктуризації належать:

- перетворення підприємства в об'єднання самокеруючих фірм;

- організаційно-правова зміна форми підприємства;

- виробництво продукції, на яку є попит і політика обмеженого бюджету;

- більш удосконалена корпоративна культура;

- збільшення відповідальності в системі за рахунок передачі повноважень фірмам;

- посилення економічного тиску в об'єднанні, що примушує змінювати господарський механізм, оргструктуру, технологію, товарну політику і зростання кваліфікації персоналу;

- фінансова стійкість і платоспроможність фірм та організацій;

- ліквідація підприємства у разі надмірно великих капіталовкладень, що повинні бути.

ТЕМА 8. ОСОБЛИВОСТІ САНАЦІЇ, БАНКРУТСТВА І ЛІКВІДАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Правове регулювання відновлення платоспроможності і ліквідації банку-боржника полягає в залученні і розміщенні коштів фізичних та юридичних осіб.

1 Санація банку в рамках непримусових заходів впливу

Згідно з нормативними актами НБУ непримусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків у разі незначного рівня підвищеного ризику та глибини проблем у фінансово-кредитній діяльності і мають характер добровільності їх вирішення й розуміння наявності проблем з боку комерційного банку. До непримусових заходів впливу належать:

1) лист із зобов'язаннями;

2) письмове попередження.

Лист із зобов'язанням - це письмове визнання комерційним банком своїх проблем і недоліків та порушень у роботі. Лист із зобов'язаннями можна інтерпретувати як інструмент стимулювання комерційного банку до фінансового оздоровлення з власної ініціативи. Він може містити в собі програму або навіть план санації банку.

Письмове попередження. Згідно з Положенням НБУ, письмовим попередженням НБУ пропонує комерційному банку провести комплекс заходів щодо подолання фінансової кризи та фінансового оздоровлення. У протилежному разі банку загрожують примусові заходи впливу.

Непримусові заходи впливу застосовуються в рамках системи раннього попередження та реагування на фінансову кризу і є виправданими, якщо банк знаходиться у фазі кризи, яка за умови переведення його на режим антикризового управління безпосередньо не загрожує його функціонуванню.

2 Ліквідація комерційного банку

Рішення про ліквідацію комерційного банку може бути прийнято:

- власниками (зборами засновників, акціонерів);

- арбітражним судом - у разі оголошення банку банкрутом;

- Національним банком України - у разі допущення ним серйозних порушень.

Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються Законом «Про банки і банківську діяльність».

Ліквідація комерційного банку здійснюється ліквідаційною комісією, що створюється відповідним регіональним Управлінням Національного банку не пізніше ніж через 5 робочих днів після дня отримання постанови про ліквідацію комерційного банку. Ліквідаторами банку можуть бути ті самі особи, які визначені законодавством про банкрутство, а також здійснюватися ліквідаційною комісією, яка створюється під керівництвом та за участю працівників НБУ.

Ліквідаційна комісія приступає до виконання обов'язків одразу після прийняття постанови про ліквідацію комерційного банку. До прийняття постанови між НБУ та ліквідатором укладається договір, в якому визначаються права та обов'язки сторін щодо забезпечення процедури ліквідації комерційного банку. Договір вступає в дію з моменту призначення ліквідатора відповідною постановою.

Робота ліквідаційної комісії оплачується за рахунок коштів банку, що ліквідується, або інших джерел. Кошторис витрат ліквідатора (ліквідаційної комісії) затверджує орган, який його призначив.

З дня свого призначення ліквідаційна комісія має повне та виняткове право управляти та контролювати банк, вживати будь-яких заходів для ефективної ліквідації банку та одержання максимальної виручки від продажу активів банку.

Ліквідатору забороняється вчиняти дії, які б свідчили про продовження діяльності банку. Для забезпечення виконання ліквідатором (ліквідаційною комісією) своїх повноважень у регіональному управлінні НБУ замість закритого кореспондентського рахунку банку відкривається накопичувальний рахунок, на який зараховуються кошти банку і надходження на його адресу та з якого проводяться розрахунки з кредиторами. Накопичувальний рахунок відкривається за рішенням про ліквідацію банку за наявності нотаріально- засвідченої картки зі зразками підписів уповноважених осіб, залучених до ліквідації, з відбитком печатки банку, що ліквідується.

Ліквідатор також надсилає письмові повідомлення вкладникам банку - фізичним особам, зазначаючи розмір вкладу згідно бухгалтерським обліком банку. Вимоги кредиторів мають бути заявлені протягом одного місяця від дня першої публікації в офіційному друкованому органі зазначеного оголошення. Після закінчення зазначеного строку заяви кредиторів та вкладників банку не приймаються.

У разі прийняття рішення про санацію банку реорганізацією між ліквідаційною комісією і юридичною особою, яка має намір викупити банк у цілому та приєднати його, укладається угода про переведення боргу (угода про умови проведення реорганізації) та здійснюється реструктуризація статутного капіталу. У разі продажу або реорганізації банку в ході ліквідаційних процедур уся сукупність майнових прав і зобов'язань переходить до санатора (банку-правонаступника), за передавальним балансом, що складається на підставі проміжного ліквідаційного балансу.

У разі ліквідації банку шляхом продажу частини або усіх його активів ліквідатор протягом трьох місяців від дня свого призначення здійснює інвентаризацію активів банку. Протягом цього періоду ліквідатор має право розірвати договори про надання банку послуг, а також припинити зобов'язання банку щодо оренди (найму) рухомого і нерухомого майна, попередньо повідомивши про це іншу сторону за 30 днів.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) у строк до трьох місяців від дня, зазначеного у повідомленні про ліквідацію банку, здійснює такі заходи щодо задоволення вимог кредиторів:

- складає реєстр акцептованих ним вимог для затвердження НБУ;

- відхиляє вимоги у разі сумніву в їх реальності;

- визначає суму заборгованості кожному кредитору та черговість погашення вимог;

- сповіщає кредиторів про акцептування вимог.

Після закінчення періоду, протягом якого можна подавати вимоги та проводити роботу щодо їх визнання або відхилення, ліквідатор (ліквідаційна комісія) складає проміжний ліквідаційний баланс, враховуючи результати проведеної інвентаризації активів та майна банку.

Проміжний ліквідаційний баланс має містити дані про майно банку, що залишилося, список вимог кредиторів та результати їх розгляду. Для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія проводить роботу щодо продажу майна комерційного банку. Рішення про продаж майна приймається ліквідаційною комісією, про це повідомляють засоби масової інформації. Оголошення про аукціон має бути опубліковане принаймні у двох загальнодержавних та двох місцевих газетах.

Якщо відсутні покупці і неможливо реалізувати повністю або частково майно банку, ліквідатор вирішує з кредиторами питання про передачу їм майна в рахунок задоволення претензійних вимог.

Вимоги кредиторів до банку, що ліквідується, задовольняються за рахунок коштів банку у такій послідовності:

1) витрати і винагородження ліквідатора (ліквідаційної комісії) згідно із затвердженим кошторисом та договором з НБУ;

2) витрати Національного банку України, здійснені з метою забезпечення проведення ліквідації;

3) вимоги кредиторів, забезпечені заставою (сума, що виплачується, не перевищує вартість застави);

4) зобов'язання перед працівниками банку з оплати праці, невиконані та накопичені до дня призначення ліквідаційної комісії;

5) вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення;

6) вимоги інших кредиторів;

7) решта вимог.

Активи, що залишились після погашення усіх вимог до банку, розподіляються між акціонерами (учасниками) відповідно до кількості належних їм корпоративних прав. Вимоги кредиторів не задовольняються, якщо:

- майна банку не вистачає для задоволення вимог;

- вимоги не надійшли протягом встановленого часу;

- вимоги не визнані ліквідатором (ліквідаційною комісією), не оскаржені кредитором в установленому порядку.

Після закінчення роботи ліквідатор (ліквідаційна комісія) складає ліквідаційний баланс, який не пізніше 10 днів від дня закінчення строку роботи ліквідатора (ліквідаційної комісії) подається разом з матеріалами про його роботу регіональному управлінню НБУ для розгляду та затвердження. Якщо за результатами ліквідації банку є залишки за активами та пасивами балансу разом з ліквідаційним балансом надаються розшифрування всіх рахунків.

Затвердження ліквідаційного балансу та закриття накопичувального рахунку здійснює уповноважена особа Правлінням НБУ. Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при регіональному управлінні Національного банку приймає рішення про виключення комерційного банку з республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

3 Реорганізація як метод фінансового оздоровлення комерційних банків

Основною причиною кризи комерційних банків є недостатній рівень їх капіталізації. З метою вирішення даної проблеми можна вдатися до реорганізації комерційних банків, спрямованої на їх укрупнення. Підвищуючи вимоги до мінімального розміру капіталу, НБУ вимушує дрібні банки до реорганізації злиттям, приєднанням або поглинанням. Причиною збитковості комерційного банку може бути збитковість окремих філій.

Реорганізація комерційного банку відбувається за рішенням вищого органу комерційного банку. Таке рішення може бути прийнято акціонерами (учасниками) комерційного банку як з власної ініціативи, так і за вимогою НБУ у зв'язку із застосуванням санкцій за порушення банківського законодавства. До зальних передумов реорганізації комерційних банків слід віднести такі:

1) банк-правонаступник зобов'язаний виконувати вимоги щодо формування статутного фонду, додержуватися економічних нормативів, не мати збитків і його фінансовий стан не повинен загрожувати інтересам вкладників і кредиторів;

2) реорганізація комерційного банку не повинна призвести до збиткової діяльності банку-правонаступника, порушення ним вимог НБУ стосовно формування статутного фонду, економічних нормативів, виникнення ситуації, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів;

3) реорганізація не повинна призвести до перешкод у забезпеченні права клієнта вільно вибирати банк.

Банки, які в результаті реорганізації припиняють свою діяльність як юридичні особи, виключаються з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших кредитних установ і втрачають всі ліцензії, надані Національним банком України.

Реорганізація комерційних банків. Під час реорганізації комерційного банку злиттям чи приєднанням активи і пасиви банку, який реорганізується, в повному обсязі передаються банку-правонаступнику, що створюється в результаті реорганізації (злиття), чи банку, до якого здійснюється приєднання. Банк, що реорганізується, виключається з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, закриваються відповідні кореспондентський та субкореспондентський рахунки і номер МФО.

У разі злиття знову створений банк-правонаступник затверджує відповідно до чинного законодавства України нові установчі документи й одержує нову назву. Відповідна реєстрація здійснюється на загальних засадах відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Проте укрупнення комерційних банків має свої особливості. Зокрема, реорганізація комерційних банків здійснюється лише з попередньої згоди НБУ. Для одержання такої згоди із спільним клопотанням до відповідного регіонального управління НБУ звертаються:

- у разі приєднання - банк, що реорганізується, і банк-правонаступник;

- у разі злиття - банки, що реорганізуються, і засновники банку-правонаступника.

Пакет стандартних документів, які подаються у регіональні управління НБУ для одержання згоди на злиття чи приєднання, вміщує в себе:

а) рішення вищого органу кожного з банків, що реорганізуються, про вибраний шлях реорганізації;

б) установчий договір засновників банку-правонаступника;

в) аудиторський висновок за підсумками перевірки фінансово-господарської діяльності банків, що реорганізуються;

г) прогнозований баланс банку-правопопередника на дату передання активів і пасивів і розрахунок економічних нормативів по ньому;

д) баланси і розрахунки економічних нормативів банків, що реорганізуються, на останню звітну дату;

е) угода між банками, що реорганізуються, і засновниками банку-правонаступника про умови проведення реорганізації;

ж) аудиторський висновок про фінансовий стан і платоспроможність засновників банку-правопопередника, бухгалтерську і фінансову звітність учасників (акціонерів) банку на останню звітну дату (для перевірки можливості виконання засновниками, акціонерами (учасниками) банку своїх зобов'язань щодо формування статутного фонду.

У разі одержання згоди на злиття у регіональному управлінні НБУ за місцезнаходженням новоствореного банку відкривається тимчасовий рахунок засновникам банку-правонаступника для внесків у статутний фонд (якщо створення банку-правонаступника здійснюється зі збільшенням розміру статутного фонду) і для перерахування залишків засобів із кореспондентських рахунків банків, що реорганізуються, на день складання передавального балансу.

Після перерахування залишків засобів із кореспондентських рахунків банків, що реорганізуються, на тимчасовий рахунок засновників банку-правонаступника (злиття) регіональною розрахунковою палатою блокується кореспондентський рахунок банків, що реорганізуються, до ухвалення рішення НБУ про виключення останніх із Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Після проведення реорганізації пакет документів, який містить рішення вищого органу банку-правонаступника про створення банку (злиття), передавальний баланс, розрахунок економічних нормативів, інші документи, необхідні для реєстрації новоствореного банку-правонаступника із висновком регіонального управління, направляється в НБУ.

Реорганізація поділом. Під час реорганізації комерційного банку поділом активи і пасиви банку, що реорганізується, в повному обсязі передаються комерційним банкам-правонаступникам, які створюються в результаті реорганізації.

Банк, що реорганізується, виключається з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, закриваються його кореспондентський і субкореспондентські рахунки і номер МФО. Новостворені банки реєструються на загальних підставах відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність».

На підставі поданих регіональним управлінням НБУ документів приймається рішення про виключення банку, що реорганізується, з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Реорганізація комерційного банку виокремленням. Іноді з метою санації можна вдатися до реорганізації банківських установ, спрямованої на їх розукрупнення. Під час реорганізації комерційного банку виокремленням частини активів і пасивів банку, що реорганізується, передається банку-правонаступнику або кільком банкам-правонаступникам, які створюються в результаті реорганізації. Банк, що реорганізується, вносить зміни в установчі документи відповідно до чинного законодавства України і нормативних актів НБУ.

Реорганізація комерційного банку виокремленням не повинна призвести до збиткової діяльності банку, що реорганізується, порушення ним економічних нормативів і виникнення стану, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів. Як правило, за такої форми реорганізації, зі складу банку виокремлюються філії.

Реорганізація банку виокремленням, яка призводить до зменшення статутного фонду банку, що реорганізується, здійснюється лише за попередньої згоди НБУ. У разі реорганізації виокремленням філії без передання частки статутного фонду банк, що реорганізується, і засновники банку-правонаступника звертаються з клопотаннями до відповідного регіонального управління НБУ для одержання позитивного висновку щодо можливості проведення реорганізації і подають набір стандартних документів:

а) рішення вищого органу банку, що реорганізується, про виокремлення філії (філій);

б) аудиторський висновок про результати фінансово-господарської діяльності банку, що реорганізується;

г) баланс банку, що реорганізується, на останню звітну дату і розрахунок економічних нормативів по ньому;

д) прогнозний баланс банку-правонаступника на дату переди активів і пасивів та розрахунок економічних нормативів по ньому;

е) баланс філії, що підлягає передачі банку-правонаступника на останню звітну дату;

ж) угоду про умови проведення реорганізації між банком, який реорганізується, та засновниками банку-правонаступника;

и) установчий договір засновників банку-правонаступника.

Окрім цього, до регіонального управління НБУ подаються інші документи, необхідні для реєстрації нового комерційного банку. Реєстрація банку, створеного в результаті реорганізації без передання частки статутного фонду банку, що реорганізується, здійснюється на загальних підставах. У разі реорганізації виокремленням без передання частки статутного фонду після реєстрації до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж інших фінансово-кредитних установ новоствореного банку-правонаступника і відкриття відповідного кореспондентського рахунку перераховується частина залишку засобів із кореспондентського рахунку банку, що реорганізується, у розмірі, визначеному угодою про умови проведення реорганізації, здійснюються інші заходи, передбачені цією угодою.

У разі реорганізації виокремленням з переданням частки статутного фонду відкривається тимчасовий рахунок засновникам банку-правонаступника для перерахування частини залишку засобів із кореспондентського рахунку банку, що реорганізується, за розподільним балансом і внесків часток у статутний фонд новими засновниками.

...