Сутність, форми та характерні риси валютного контролю в Україні

Основною метою здійснення фінансово-правового регулювання валютного контролю в Україні є становлення цілісного, ефективного та високоліквідного валютного ринку, регульованого державою та інтегрованого у світовий ринок.

Водночас, на шляху розбудови механізму фінансово-правового регулювання валютного контролю в Україні існують певні проблеми та труднощі, пов'язані з недостатнім розумінням важливості забезпечення державного впливу на дану сферу суспільних відносин та методів такого впливу. Відсутність послідовної та виваженої політики держави щодо фінансово-правового регулювання валютного контролю, недостатність політичної волі та ресурсів для забезпечення такого регулювання можуть призвести до тяжких суспільно-політичних наслідків, що поставить під загрозу продовження економічних реформ в Україні.

Безумовно, подолання цих недоліків можливе лише за тісної взаємодії державних органів, що забезпечують фінансово-правове регулювання валютного контролю в Україні.

Ступінь розробленості проблеми. Дослідницьким підґрунтям для автора стали праці вітчизняних науковців, зокрема: Л.К. Воронової, Ю.О. Костенко, О.П. Орлюк, Н.Ю. Пришви, Г.В. Россіхіної, Л.А. Савченко та багатьох інших. Проте питання, підняті автором у статті, лише частково відображені у працях вчених. Це також вказує і на актуальність даної статті.

Викладення основного матеріалу. Слід підкреслити, що механізм фінансово-правового регулювання обов'язково включає в себе такі традиційні елементи, як норми фінансового права, фінансові правовідносини, акти застосування норм фінансового права.

Сутність фінансово-правового регулювання полягає в упорядкуванні суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави, встановленні за допомогою норм фінансового права юридичних прав і обов'язків учасників цих відносин. Саме фінансове право визначає, якою повинна бути поведінка суб'єктів фінансової діяльності. Фінансово-правове регулювання має державний характер, тому виконання, застосування та дотримання правил, визначених нормами фінансового права, гарантуються, у випадку необхідності, заходами державного примусу. Сама мета фінансово-правової норми передбачає добровільне їх дотримання більшістю суб'єктів фінансового права, а примус застосовується лише в разі невиконання чи порушення вимог фінансово-правової норми.

Виходячи із загального розуміння правового регулювання, зауважимо, що зміст фінансово-правового регулювання становлять:

- закріплення й упорядкування найбільш доцільних суспільних відносин у сфері фінансової діяльності;

- охорона врегульованих правом фінансово-правових відносин;

- розвиток нових суспільних відносин, що відповідають вимогам об'єктивних законів сьогодення нашого суспільства.

Норми фінансового права спрямовані на організацію, упорядкування й удосконалення відносин, що складаються у сфері фінансової діяльності держави. За допомогою фінансово-правових норм визначається правове становище, компетенція більшості органів фінансової діяльності, регламентується їх діяльність, форми і методи, порядок відносин з іншими суб'єктами фінансових правовідносин. Норми фінансового права визначають також правове становище установ, підприємств, суспільних організацій, громадян у сфері фінансової діяльності. Фінансове законодавство містить норми, за допомогою яких забезпечується охорона фінансових правовідносин від можливих порушень. Охоронні норми передбачають утримання від здійснення протиправних діянь, безпосередньо регулюють відносини, що виникають у зв'язку з порушенням фінансової дисципліни; відносини, пов'язані із застосуванням заходів фінансового впливу за порушення приписів держави в галузі фінансів. Фінансово-правове регулювання сприяє інтенсифікації й упорядкуванню діяльності органів фінансового контролю [1].

Як зазначалося вище, ключовою складовою фінансового контролю є валютний контроль.

Валютний контроль - одна з основних функцій державного управління, а також різновид фінансового контролю. Його сутність полягає в тому, що уповноважені суб'єкти використовують організаційно-правові засоби і способи та за допомогою цього з'ясовують, наскільки діяльність підконтрольних їм суб'єктів відповідає тим завданням, які перед ними поставлені. Крім того, вони займаються аналізом результатів їх впливу на керовані об'єкти, відхилень від різноманітних поставлених цілей і всіх способів їх досягнення. Дані суб'єкти здійснюють різні заходи щодо запобігання цих відхилень та притягнення до відповідальності винних осіб.

Форми валютного контролю виражаються в конкретних засобах і способах організації всіх контрольних дій суб'єктів у рамках валютних правовідносин. Види валютного контролю поділяють, у залежності від часу його здійснення. Перший вид - попередній контроль, який проводять до здійснення будь-яких валютних операцій. У даному випадку відповідні органи забезпечують контроль за законністю та доцільністю прийняття будь-якого рішення. Наступний вид валютного контролю - контроль, який забезпечується в процесі здійснення будь-яких валютних операцій нерезидентами та резидентами. Третій вид - наступний контроль, він реалізується органами й агентами після здійснення нерезидентами та резидентами валютних операцій. За його результатами здійснюється підготовка та представлення приписів органами валютного контролю, які зобов'язують учасників валютних правовідносин якомога швидше усунути всі виявлені порушення.

Враховуючи специфіку контрольних повноважень різних державних органів, виділяють також такі форми валютного контролю, як опосередкований і безпосередній контроль. Перший здійснюється урядом, а другий - органами й агентами валютного контролю.

Варто наголосити, що валютний контроль - це діяльність держави й уповноважених органів щодо забезпечення дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій. Держава не тільки встановлює правила поведінки суб'єктів у формі правових норм під час використання валютних цінностей, а й забезпечує виконання ними цих правових норм. У цьому полягає принцип законності діяльності суб'єктів валютних відносин. Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю, саме тому йому властиві всі загальні риси фінансового контролю.

Доцільно виокремити характерні риси, які надають йому зміст власне окремого виду фінансового контролю:

1) метою валютного контролю є перевірка дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій;

2) окрема сфера дії цього виду контролю, що визначена ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет). Так, до валютного контролю належать валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й отримувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків у іноземній валюті в межах повноважень, визначених законодавством;

3) специфічні напрямки валютного контролю. До них можна віднести:

- відповідність валютних операцій діючому валютному законодавству;

- наявність відповідних ліцензій і дозволів щодо діяльності, пов'язаної з використанням валютних цінностей;

- перевірка виконання обов'язків резидентів у сфері валютного регулювання;

- перевірка виконання обов'язків нерезидентів щодо валютного регулювання [2, с. 102-103].

Окрім цього, слід також вказати, що валютний контроль здійснюється двома типами суб'єктів:

1. Органами валютного контролю:

а) Кабінетом Міністрів України;

б) Національним банком України, що:

- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених Декретом до компетенції інших державних органів;

- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України;

в) Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику - здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України;

г) Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері надання послуг поштового зв'язку - здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України;

д) Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи - здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України [3].

2. Агентами валютного контролю. Відповідно до п. 1.2. Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2002 року, №49, функції агента валютного контролю - це обов'язки уповноваженого банку, іншої фінансової установи та національного оператора поштового зв'язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Цей контроль полягає в запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку проведеннюрезидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій та/або своєчасному інформуванні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

Відсутність в уповноважених банках, інших фінансових установах та в національного оператора поштового зв'язку документів (у тому числі електронних документів, копій документів), що підтверджують правомірність проведення ними валютних операцій своїх клієнтів, за умови, що з дати здійснення цих операцій минуло не більше п'яти років, кваліфікується як нездійснення цими установами функцій агента валютного контролю [4].

Слід зазначити, що однією з головних відмінностей повноважень органів і агентів валютного контролю є саме повноваження щодо видання нормативно-правових актів. Так, тільки органам валютного контролю належать повноваження щодо видання нормативно-правових актів, обов'язкових для виконання як резидентами, так і нерезидентами в Україні.

Разом із тим, порушення валютного законодавства санкціонується відповідно до вимог чинного законодавства. Предметом його регулювання виступають операції з валютними ресурсами, дорогоцінними металами та цінними паперами, які віднесені до виключної компетенції держави.

Фінансові санкції передбачаються за порушення валютного законодавства, згідно зі ст. 16 Декрету. Зокрема, до таких порушень належать:

- здійснення операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії Національного банку України;

- здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України;

- торгівля іноземною валютою банками та іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв'язку без одержання ліцензії Національного банку України та/або з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України;

- невиконання уповноваженими банками зобов'язань купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів;

- порушення резидентами порядку розрахунків, що встановлений Національним банком України;

- несвоєчасне подання, приховування чи перекручення звітності про валютні операції;

- невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна [3].

Висновки. Насамкінець, слід зазначити, що до порушень у сфері валютно-фінансової діяльності також можна віднести:

- здійснення валютних операцій особами та організаціями, які не мають відповідних дозволів для ведення даних видів діяльності;

- здійснення діяльність суб'єктів, які хоч і отримали відповідні дозволи, але проводять її з порушеннями законодавства;

- відкриття рахунків резидентів за межами нашої держави з порушеннями встановленого порядку;

- порушення порядку та строків обов'язкового ввезення на територію країни попередньо оплачених товарів;

- неповернення переведених грошових коштів у встановлені законодавством терміни;

- порушення порядку та правил зарахування валютної виручки, яка отримана за експорт товарів, продуктів інтелектуальної власності, послуг;

- порушення порядку здійснення обліку операцій у сфері валютної діяльності;

- неподання звітів за валютними операціями та/або недотримання термінів зберігання документів, що підтверджують здійснення таких операцій.