Виникнення державного кредиту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

1.1 Сутність та значення державного кредиту

1.2 Форми державного кредиту

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ УКРАЇНИ

2.1 Основні етапи розвитку державного кредиту в Україні

2.2 Аналіз динаміки та структури державного боргу України за період 2011-2016 рр

РОЗДІЛ 3. НАСЛІДКИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНИМ КРЕДИТОМ УКРАЇНИ

3.1 Державний борг в контексті економічної безпеки

3.2 Альтернативні методи розв'язання боргової проблеми



ВСТУП

Розбудова ринкових економік та проведення реформування з метою подолання деструктивних явищ потребує значної кількості фінансових ресурсів. Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту.

Державний кредит - обов`язкова й невід`ємна компонента у фінансовій системі кожної країни. В умовах ринкової економіки механізм державних запозичень є надзвичайно масштабним та динамічним. Державні позики у системі ринкових відносин мають значення не лише у вирішення державних фінансових питань, але й відграють вагому роль для суспільства через доволі потужний вплив на мікроекономічне середовище. Таким чином визначається як фінансовий статус держави, так й обумовлюється комплексна фінансово-економічна ситуація в країні загалом. Саме це і обумовлює актуальність даної теми.

Мета курсової роботи - визначення теоретичних та практичних основ виникнення державного кредиту в Україні та визначення основних шляхів удосконалення регулювання державного кредиту.

Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання:

? визначити сутність та значення державного кредиту;

? розглянути основні форми державного кредиту за міжнародною методикою;

? проаналізувати основні етапи державного кредитування в Україні;

? дослідити динаміку та структуру державного боргу України за період 2010-2015 рр.;

? визначити основні шляхи оптимізації державного кредитування.

Об'єктом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають в процесі державного кредитування.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні основи використання державного кредиту в Україні.

Під час написання курсової роботи використовувалися наступні методи дослідження:

1. аналізу та синтезу - при визначенні методичних підходів щодо трактування сутності категорії «державний кредит»;

2. поєднання історичного та логічного - при аналізі етапів розвитку державного кредитування в Україні;

3. середньозважених величин - при визначенні показника відношення державного та гарантованого державою боргу до валового внутрішнього продукту (ВВП);

4. економіко-математичний - для оцінки стану та структури державного боргу України;

5. кореляційний та факторний аналіз для розробки моделі одиничної та множинної лінійної регресії державного боргу.

Інформаційною базою написання курсової роботи послугували праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, підручники, навчальні посібники, періодичні видання, статистичні дані щодо розвитку державного кредиту в Україні.



РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

1.1 Сутність та значення державного кредиту

Державний кредит - одна із важливих форм державних фінансів. За допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, забезпечення програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін. [20].

В умовах ринкової економіки державний кредит набуває все важливішого значення у складі фінансової системи країни. Це пов'язано з розвитком демократії та конкурентного середовища, появою нових форм залучення кредитних ресурсів, підвищенням ролі кредитних ринків та зростанням обсягу кредитних операцій, в яких бере участь держава. Україна є досить молодою незалежною державою, а відтак вона не може самостійно забезпечити свій економічний розвиток, тому держава має потребу як у зовнішніх запозиченнях, так і у внутрішніх додаткових коштах [9].

В економічній літературі існує багато підходів до визначення поняття «державний кредит» за його економічною сутністю. Доцільним буде узагальнити підходи авторів до визначення у вигляді таблиці.

Таблиця 1.1 - Методичні підходи щодо трактування сутності категорії «державний кредит»

Автор	Визначення
Біла О.Г., Чуй І.Р.	Державний кредит - сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління,з одного боку, і резидентами та нерезидентами,- з другого,при яких держава традиційно вступає у ролі позичальника (рідше кредитора та гаранта) [4].
Базилевич В.Д., Баластрик Л.О.	Державний кредит - це відносини між державою та іншими економічними суб'єктами з приводу мобілізації додаткових грошових коштів на умовах добровільності,платності,строковості,в яких держава виступає як позичальник або гарант [3].
Венгер В.В.	Державний кредит - грошові відносини,що виникають між державою і юридичними та фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів у розпорядження органів державної влади та їхнім використанням на фінансування державних витрат [8].
Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С.	Державний кредит - залучення державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб у розпорядження відповідних органів державної влади для використання їх на фінансування державних витрат [12].
Кириленко О.П.	Державний кредит - сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта [13].
Ковальчук С.В., Форкун І.В.	Державний кредит - сукупність відносин,в яких держава виступає позичальником,а суб'єкти господарювання чи фізичні особи - кредиторами держави внаслідок купівлі її цінних паперів [14].
Кремень О.І., Кремень В.М.	Державний кредит - це система економічних відносин,що виникають між державою та фізичними і юридичними особами (фінансово - кредитними установами,корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями та ін.) з приводу мобілізації грошових коштів на кредитній основі( на умовах платності,строковості,поворотності), у яких держава може виступати як позичальник,кредитор або гарант [15].
Кудряшов В.П.	Державний кредит - це залучення державними органами управління грошових коштів на умовах позики [16].
Романенко О.Р., Огородник С.Я., Зязюн М.С., Славнова А.А.	Державний кредит - сукупність кредитних відносин,у яких однією із сторін є держава,а кредитором чи позичальником - юридичні і фізичні особи [27].
Федосов В.М.	Державний кредит є сукупністю економічних відносин, що виникають, з одного боку, між державою, а з іншого - фізичними або юридичними особами з приводу мобілізації додаткових фінансових ресурсів на кредитній основі, тобто на умовах поверненості, строковості та платності. В таких економічних відносинах держава може виступати як позичальник, кредитор або гарант [29].

Проаналізувавши зазначені визначення поняття «державний кредит», варто зазначити, що кожен з авторів розробив своє бачення терміну. Так, автори Біла О. Г. та Чуй І. Р. у своєму визначенні звертають увагу на те, що учасниками кредитних відносин можуть бути як резиденти, так і нерезиденти. Таким чином, уже з цього визначення можна зробити висновок про те, що існують внутрішній і зовнішній види державного кредиту. Такі автори як Базилевич В. Д, Баластрик Л. О. зазначають, що держава у цих відносинах може виступати як позичальник або гарант, але не звертають уваги на той факт, що держава може виступати також і у якості кредитора. Венгер В. В. зазначає, що використання державного кредиту здійснюється саме на покриття державних витрат. Аналогічним до нього за змістом є визначення Загороднього А. Г., Вознюк Г. Л. та Смовженко Т. С. Визначення Кириленка О. П. є дуже вузьким, на нашу думку, роз'яснення поняття «державний кредит» слід давати більш широко та грунтовно. Ковальчук С. В. та Форкун І. В. зазначають, що держава виступає лише позичальником кредитних ресурсів, у той час як фізичні та юридичні особи - кредиторами. Кремень О. І. та Кремень В. М. дають широке пояснення, включаючи до нього перелік юридичних осіб, котрі можуть вступати у відносини, та навіть умови заключення кредитних договорів. Кудряшов В. П. визначає сутність поняття дуже стисло, не зазначаючи жодної додаткової інформації щодо того, хто може виступати у якості іншої сторони кредитних відносин. Романенко О. Р., Огородник С. Я., Зязюн М. С., Славнова А. А., навпаки, зазначають лише учасників кредитних відносин з обох сторін.

Таким чином, проаналізувавши різні трактування поняття «державний кредит», слід зазначити, що всіх авторів можна розділити на дві категорії, оскільки одні відобразили стисле поняття терміну, а інші навпаки відобразили широке поняття. Отже, узагальнивши всі визначення, можна вивести власне бачення терміну «державний кредит», а саме державний кредит - це сукупність економічних відносин, шо виникають, з одного боку, між державою, а з іншого - фізичними або юридичними особами з приводу мобілізації додаткових фінансових ресурсів на кредитній основі, тобто на умовах поворотності, строковості та платності,в яких держава може виступати як позичальник, кредитор або гарант.

Як фінансова категорія державний кредит виконує дві функції:

1) фіскальну;

2) регулюючу.

Через фіскальну функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави, виступаючи в якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування власних витрат. У промислово-розвинених країнах державні позики є основним джерелом фінансування державного дефіциту. В сучасних умовах доходи отримані за державними позиками стали другим після податків методом фінансування видатків бюджету [24].

Фінансування витрат капітального характеру за рахунок державних позик має позитивне значення. Школа або клуб забезпечує потребу не одного покоління. У зв'язку з чим, логічним є фінансування цих об'єктів не за рахунок податків, а за рахунок державних позик. Таке розтягнення джерел фінансування в часі забезпечується шляхом випуску позик на відповідний термін.

Таким чином, позитивне значення фіскальної функції державного кредиту полягає в тому, що за її допомогою податковий тягар досить рівномірно розподіляється за часом [19].

Податки, що стягуються в період фінансування витрат за рахунок державних позик не збільшуються, але потім, коли кредити погашаються, податки стягуються не лише для їх виплати, але і для погашення % за заборгованістю.

Податки є основним, але не єдиним джерелом фінансування видатків, які пов'язані з погашенням державного боргу. Якщо збудований об'єкт приносить прибуток, його також спрямовують на погашення позики. Посилення податкового тягаря в такому разі не відбувається.

При непродуктивному використанні державних позик (фінансування військових або соціальних витрат), єдиним джерелом їх погашення стають податки або нові позики. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості за вже випущеними, має назву рефінансування державного боргу.

Тягар податків, що переноситься на нові покоління залежить від терміну позичених коштів та % за кредитом, що сплачує позичальник.

Регулююча функція державного кредиту. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може впроваджувати ту чи іншу фінансову політику.

Держава регулює грошовий обіг, розміщає позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді якщо за рахунок кредиту профінансуються виробничі витрати (інвестиції), тоді відбудеться скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на оплату праці, кількість готівкової грошової маси в обігу не зміниться [30].

Напроти, якщо державний борг, фінансується за рахунок нагромаджень юридичних осіб, а отримані кошти спрямовуються на виплати населенню, кількість грошей в обігу збільшується.

Виступаючи на фінансовому ринку в якості позичальника, держава збільшує попит на позичкові кошти і тим самим сприяє зростанню ціни кредиту. Чим вище попит держави, тим вище при всіх інших рівних умовах рівень позичкового %. Тим більш дорогим кредит стає для підприємців. Дороговизна позичкових коштів змушує підприємців скорочувати інвестиції в сферу виробництва, в той же час вона стимулює до нагромадження капіталу у вигляді купівлі державних цінних паперів.

До певної межі цей % не впливає негативно на розвиток виробництва. У тому випадку, якщо в державі достатньо вільних капіталів, негативний вплив буде дорівнювати 0 до їх повного погашення. Лише після цього активність держави на фінансовому ринку відобразиться у вигляді зростання позичкового %. А залучення державою значної частки грошових нагромаджень у непродуктивні сфери економіки суттєво загальмує темпи економічного зростання [5].

Таким чином, виконуючи основні функції, державний кредит впливає на економічний розвиток держави.

1.2 Форми державного кредиту

Джерелами фінансування кредиту є: грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій, центральних та провідних комерційних банків. Фінансові ресурси, залучені шляхом використання державного кредиту, спрямовуються до державного бюджету, центрального банку або державного цільового фонду для фінансування визначених програм. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення тощо) [22].

Мобілізація ресурсів за умов державного кредиту передбачає використання різних форм. Вибір форм і методів кредитування здійснюється державними органами управління в процесі визначення умов кожної конкретної позики. При цьому враховуються як інтереси держави, так і кредиторів. У світовій практиці використовуються різні підходи щодо кредитування, які враховують певні конкретні ситуації.

До основних форм державного кредиту належать:

1) державні позики, що надаються на підставі кредитних угод;

2) позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії та розміщення державних боргових цінних паперів;

3) держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення кредитних ресурсів;

4) вклади громадян в ощадні банки країни;

5) інші форми.

Для більш наглядного подання зобразимо вищезгадане схематично [11].



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 - Форми державного кредиту

Державні позики, що одержують на підставі кредитних угод, можуть бути внутрішніми і зовнішніми. За строками погашення вони бувають коротко-, середньо- і довгостроковими. За забезпеченням позики поділяються на заставні (забезпечені заставою) та беззаставні. Заставою можуть бути матеріальні цінності, грошові кошти, що перебувають у власності держави, або будуть одержані в майбутні періоди та ін. Беззаставні позики не мають певного забезпечення, їх надійність гарантується фінансовою стійкістю держави.

Позики, що залучаються з використанням державних цінних паперів, також функціонують в різних варіантах. Це можуть бути цінні папери, що пропонуються внутрішнім і зарубіжним інвесторам. Вони, в свою чергу, можуть бути неринковими, тобто не підлягають обігу на фінансових ринках, і ринковими. Державні цінні папери також можуть бути процентними, виграшними і дисконтними.

Державні гарантії за кредити підприємствам і установам також входять до складу державного кредиту. Вони не передбачають витрачання державного бюджету в період одержання кредитів. Але в разі неповернення гарантованих позик у строки, передбачені кредитними угодами, погашення їх має здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету. Проте їх раціональне використання сприяє стабілізації розвитку підприємницької діяльності і, тим самим, збільшенню надходжень до державного бюджету. Державні гарантії можуть бути внутрішніми, тобто надаватися резидентам, і зовнішніми, тобто такими, що надаються нерезидентам [28].

Важливим елементом державного кредитування є амортизація і обслуговування позик. Під амортизацією позик розуміють погашення суми одержаної позики. Обслуговування позики - це виплата доходів за її користування. Амортизація та обслуговування позик, залучених за умов державного кредиту, здійснюється за рахунок таких джерел, як:

- доходи державного бюджету;

- доходи, одержані від інвестицій, проведених за рахунок позик;

- кредити, одержані від центрального банку;

- кошти, одержані від проведення додаткових емісій боргових цінних паперів;

- проведення реструктуризації позик.

Порядок проведення амортизації та обслуговування позик визначається в період емісії цінних паперів або угодами про надання кредитів уряду. Такі операції проводяться згідно з планом, який є додатком до умов позики, або кредитної угоди.

Планом може бути передбачено проведення погашення позики одноразово, тобто наприкінці строку використання. Амортизація може проводитись також частинами (ануїєтетами).

Як правило, використовуються такі способи амортизації та обслуговування позик:

1) погашення позик рівними строковими виплатами;

2) амортизація шляхом проведення рівних виплат основного боргу;

3) погашення позик змінними виплатами основного боргу.

Вибір способу амортизації здійснюється з урахуванням умов угоди або емісії, інтересів кредиторів і позичальників.

Кожний із способів має свої переваги і недоліки, які враховуються при проведенні амортизації позик. Зокрема, порівняння амортизації та погашення позик першим і другим способами свідчить про наявність таких відмінностей: сума процентних платежів за умов використання другого способу є меншою, відповідно, величина строкових річних виплат зростає. Разом з тим, вартість залишку боргу в кожному наступному періоді буде більшою за умов використання першого способу [17].

Отже, державний кредит стандартно розподіляють на зовнішній та внутрішній. До основних форм державного кредиту належать: державні позики, що надаються на підставі кредитних угод; позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії та розміщення державних боргових цінних паперів; держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення кредитних ресурсів; вклади громадян в ощадні банки країни; інші форми.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ УКРАЇНИ

2.1 Основні етапи розвитку державного кредиту в Україні

На сьогодні в Україні сфера державного кредитування набуває все більш важливого значення. З кожним роком зростають обсяги кредитних операцій за участю держави, відбувається стрімкий розвиток кредитних відносин, з'являються нові форми залучення кредитних ресурсів. Такі зміни пов'язані з появою дуже гнучкої системи кредитних інструментів та підвищенням ролі кредитних ринків. Знедавна розпочався новий етап розвитку державного кредиту в Україні. Це пов'язано зі зміною боргової політики уряду внаслідок дії негативних чинників світової фінансової кризи. Зазначене вище обумовлює важливість та актуальність вивчення етапів розвитку державного кредиту в Україні, дослідження проблеми становлення даної ситуації, звертаючи особливу увагу на сучасний етап розвитку державного кредиту в Україні [21].

Державний кредит являє собою складову фінансової системи держави. Він дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у державі перед зовнішнім і внутрішнім позичальником.

Що стосується України, то після здобуття незалежності сфера державного кредитування почалась розвиватись на засадах ринкового господарювання. Існувала велика проблема формування та управління вітчизняним державним боргом.

Для того, щоб зробити аналіз та порівняти стан державного кредитування, рівень державного боргу України, необхідно розглянути історію розвитку державного кредиту. На сьогоднішній день науковці, дослідники виділяють шість основних етапів становлення державного кредиту .

І етап (1991-1994рр). Цей період характеризується залученням до державного бюджету лише прямих кредитів НБУ. Одразу після здобуття незалежності в Україні почав розвиток зовнішній державний кредит. Але після розпаду СРСР велика кількість міжреспубліканських зв'язків були перервані. Це призвело до виникнення значних торгових дефіцитів і заборгованості. Україна почала оформляти як середньо- так і довгострокові кредити.

Була оформлена заборгованість України перед Російською федерацією на суму 2,5 млрд дол.. Сума відсотків була погашена. Була укладена угода про надання кредиту Україні на суму 203, 9 млн дол.. Подібні кредити почали накопичуватись. Їх сума тільки у зв'язку з несплатою за поставку в Україну газу «Газпромом» досягла у 1994 році 1,5 млрд. дол. США.

ІІ етап (1995-1996рр). Даний період характеризується врегулюванням заборгованості України за енергоносії, початком випуску облігацій внутрішніх держаних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів НБУ.

Протягом 1995-1997 рр. для фінансування дефіциту бюджету Україною було залучено зовнішніх кредитів на загальну суму понад 2 млрд дол. США (у тому числі від Світового банку - 1000,7 млн дол. США, від Європейського співтовариства - 351 млн дол. США, Ексімбанку Японії - 150 млн дол. США).

ІІІ етап (1997-1998рр). Характеризувався цей етап активним залученням урядом позик як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу.

Із 1997 р. Україна починає залучати комерційні позики зарубіжних компаній та банків. У 1998 р. Україна залучає позики на суму 1083,9 млн дол. США із терміном погашення в 2000-2001 рр. Загальна юридична структура таких позик передбачала надання Україні позик, що пов'язані з розміщенням фідуціарієм-посередником облігацій, тобто фактично вони організовані як облігації державних зовнішніх позик, що розміщені на міжнародних фінансових ринках.

ІV етап (1998-2000рр). Починаючи з другої половини 1998 р., Україна зіткнулася із значними труднощами, пов'язаними із суттєвим скороченням можливостей урядових запозичень із зовнішніх і внутрішніх джерел. У цей період уперше здійснена низка операцій щодо реструктуризації частин внутрішнього та зовнішнього боргу України.

Незважаючи на вжиті заходи, 2000-2001 рр. були піковими щодо боргового навантаження.

V етап (2001-2008рр). Управління державним боргом у цей період характеризується переходом від антикризового управління до проведення виваженої боргової політики, направленої на зменшення боргового навантаження на економіку держави. Хоча в цей період відбувається стабілізація сфери державного кредиту, проте існує низка важливих проблем в управлінні державним боргом. Зокрема, гостро стоїть проблема оптимізації структури державного боргу стосовно переорієнтації на збільшення частки внутрішньої її складової частини та зменшення зовнішньої .

VІ етап (2008р - до сьогодні). Унаслідок світової економічної кризи Україна потребує додаткових коштів, які немає змоги мобілізувати на внутрішньому ринку. Альтернативою є залучення фінансових ресурсів на зовнішньому ринку [7]. державний борг кредит Україна

Зокрема, Міжнародний валютний фонд 5 листопада 2008 р. схвалив рішення про виділення Україні стабілізаційного кредиту 16,43 млрд доларів США для зміцнення довіри у фінансовому секторі й допомоги економіці країни, яка постраждала від світової фінансової кризи, під 4 % річних. У листопаді 2008 р. Україна отримала перший транш кредиту stand by в розмірі 4,5 млрд доларів США. У травні 2009 р. Україна отримала другий транш кредиту stand by в розмірі 2,63 млрд доларів США.

У 2008-2010 рр. Україна залучила значний обсяг кредитних ресурсів із зовнішніх джерел, тому суттєво зріс обсяг її зовнішнього державного боргу. Починаючи з 2011 року, темпи зростання державного боргу уповільнюються, що обумовлюється стабілізацією економічної ситуації в країні. Та все ж досягнути скорочення обсягу державного боргу не вдається.

В Україні широкого використання набув показник відношення державного боргу до ВВП, що показує боргове навантаження на економіку держави та її залежність від зовнішнього фінансування. Нормативний граничний рівень за міжнародними стандартами становить 60% [25]. Проаналізуємо даний показник за періодами розвитку державного кредитування в Україні.

Рисунок 2.1 - Показник відношення державного та гарантованого боргу до ВВП

Розглянувши вищезазначений показник за періодами розвитку державного кредитування в Україні, варто зазначити, що за період 2001-2008 рр. прослідковується тенденція зниження боргового навантаження на економіку держави, однак з 2008 року спостерігається динаміка до підвищення даного показника, що свідчить про збільшення залежності від зовнішніх надходжень.

Отже, Україна знаходиться на 6 етапі розвитку державного кредитування, що свідчить про значний обсяг додаткового залучення коштів.

Динаміка показує про високий рівень показника відношення державного боргу до ВВП. Це свідчить про потребу в удосконаленні управління зовнішнім боргом та механізму формування державного кредиту.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

2.2 Аналіз динаміки та структури державного боргу України

Державний борг ? це сума заборгованості за всіма борговими зобов'язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки [18].

Державний борг поділяється також на внутрішній і зовнішній. Поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній здійснюється залежно від того, в якій валюті номіновано зобов'язання ? в іноземній чи в національній [26].

Терміни державного кредиту і державного боргу є нерозривно пов'язаними, тому оцінка стану та структури державного боргу є необхідною складовою аналізу динаміки показників державного кредиту.

Розглянемо дані за останні 6 років, що стосуються державного боргу України. Більш поширену інформацію наведено у додатку.

Таблиця 2.1 - Державний та гарантований державою борг України за останні п'ять років, млрд. грн.

Показник	31.12.11	30.12.12	31.12.13	31.12.14	30.09.15	31.08.16
Загальна сума державного та гарантованого державою боргу	473,12	515,51	584,79	1100,83	1521,38	1742,64
Державний борг	357,27	399,22	480,22	947,03	1259,32	1476,61
- Внутрішній борг	161,47	190,30	256,96	461,00	494,99	549,36
- Зовнішній борг	195,81	208,92	223,26	486,03	764,33	927,25
Гарантований державою борг	115,85	116,29	104,57	153,80	262,05	266,03
- Внутрішній борг	12,24	16,21	27,13	27,86	25,77	19,41
- Зовнішній борг	103,61	100,08	77,44	125,94	236,29	246,62

Як бачимо з матеріалів таблиці, розмір державного та гарантованого державою боргу України за останні 6 років має стійку тенденцію до зростання. Станом на кінець 2014 року загальна його сума становила 1100,83 млрд. грн., що на 516,04 млрд. грн. більше, ніж на кінець попереднього року(2013р.), на 420,55 млрд. грн. менше, ніж на кінець минулого року і на 641,81 млрд. грн. менше, ніж на кінець теперішнього року. Тобто з 2014 року спостерігається стрімке зростання державного боргу.

Для більшої наглядності задамо вищезазначені дані у вигляді діаграми.

Рисунок 2.2 - Динаміка державного та гарантованого державою боргу



З графічного зображення стає зрозуміло, що у динаміці державного та гарантованого державою боргу прослідковується стійка тенденція до зростання. Спостерігається значне зростання його загального обсягу з 2014 року.

Стрімке зростання загальної суми державного боргу у 2014 році пояснюється девальвацією гривні та значним збільшенням державних запозичень, як внутрішніх, так і зовнішніх, з метою покриття дефіциту бюджету, фінансового забезпечення зростаючих витрат на обслуговування державного боргу та пом'якшення наслідків фінансової кризи.

Якщо аналізувати структуру державного та гарантованого державою боргу в Україні, то слід відзначити переважання в їх складі зовнішнього боргу, що несе в собі значні валютні ризики, які й реалізувалися повною мірою під час фінансової кризи.

Рисунок 2.3 - Структура державного та гарантованого державою боргу в Україні за (останні 4 роки у %)

Таким чином ми бачимо, що в структурі державного та гарантованого державного боргу частка зовнішніх запозичень з 2013 року поступово збільшується, в той час як розмір внутрішніх запозичень - зменшується.

Деякі автори вважають, що доцільним є розгляд структури зовнішнього боргу за позичальниками. Відповідно до цієї ознаки, заборгованість розділяється на заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками, заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління, заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку та заборгованість, не віднесену до інших категорій. Розглянемо державний борг України за наведеною структурою.

Рисунок 2.4 - Динаміка структури зовнішнього державного боргу за позичальниками

Варто відзначити, що серед зовнішніх запозичень в структурі державного боргу України значну вагу займають позики, за випущеними цінними паперами на зовнішньому ринку (31,08%-62,22%) та за позиками, одержаними від міжнародних фінансових організацій (27,73%-45,68%), кредити яких нерідко обумовлюється нав'язуванням додаткових зовнішніх вимог, в тому числі - з політичним підтекстом, що порушує економічну і політичну незалежність України.

Якщо проаналізувати динаміку державного боргу перед міжнародними організаціями економічного розвитку, то спостерігаємо значне зростання заборгованості з 2014 року, що, головним чином, пов'язано з отриманням Україною чергового кредитного траншу Міжнародного валютного фонду (МВФ), наданню якого передували ряд умов як економічного, так і політичного характеру, зокрема: обмеження розміру дефіциту бюджету, підвищення для населення тарифів на газ, утримання рівня інфляції у визначених межах та ін. За таких обставин МВФ значною мірою може контролювати перебіг соціально-економічних процесів в країні, що є негативним чинником як для економічної, так і соціальної сфери життя держави.

Отже, упродовж аналізованого періоду розмір державного боргу України динамічно змінювався, що обумовлюється загальними чинниками розвитку економіки. У структурі державного боргу прослідковується чітка тенденція до переважання зовнішнього боргу над внутрішнім та державного боргу над державним гарантованим боргом.



РОЗДІЛ 3. НАСЛІДКИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ КРЕДИТОМ УКРАЇНИ

3.1 Державний борг в контексті економічної безпеки

Розробка системи національної безпеки включає декілька основних напрямків: політичний, військовий, економічний, ідеологічний тощо. На жаль, ще не стала пануючою як в законодавчих сферах, так і в суспільстві думка, що рівень державного боргу, бюджетного дефіциту слід включити в сукупність оцінок національної безпеки.

Значною мірою це зумовлено тим, що при визначенні бюджетного дефіциту, який призводить до утворення державного боргу, його розглядають лише як економічну категорію. Однак він має вплив на всі аспекти життя суспільства, і не тільки на економіку, а й на політику.

В західних країнах державний бюджет не лише забезпечує акумулювання коштів необхідних для фінансування державної машини, використовується не тільки для часткового перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціального клімату в державі, але й не в меншій мірі для різноманітних форм впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси для здійснення верховною владою відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення національної безпеки.

В Україні остання функція державного бюджету не лише практично не використовується, але й не розробляється теоретично.

В умовах нездатності країни виконувати зобов'язання по виплаті зовнішнього боргу і процентів по ньому, виникає загроза її економічної самостійності. Надмірно високий тягар зовнішнього боргу, несвоєчасне здійснення платежів по ньому складають значні перепони в функціонуванні національної економіки, підривають можливість проведення незалежної економічної політики і, відповідно, є фактором, який може впливати на економічну безпеку країни.

Зовнішній борг є складовою частиною економічної системи, він виявляє прямий і побічний вплив на її елементи, зокрема на державний бюджет, грошово-кредитну і валютну системи, рівень інфляції, внутрішні і зовнішні заощадження, іноземні інвестиції і ін.

Таким чином, зовнішній борг впливає на економіку країни в цілому, а можливості його ефективного використання багато в чому визначаються загальним рівнем розвитку економіки і торкаються практично всіх елементів економічної системи [27].

Економічна небезпека означає поступову втрату народом власності на своє національне багатство, а державою - здатності проводити незалежну політику в інтересах усього населення, а також поступове перетворення країни на сировинний додаток.

Бюджетна політика держави, спрямована на забезпечення економічної безпеки, має наступні основні виміри:

? встановлення частини валового внутрішнього продукту, яка перерозподіляється через державний бюджет;

? співвідношення між основними статтями витрат державного бюджету;

? співвідношення між доходами і витратами держави.

Проблема зростання державного боргу безпосередньо пов'язана із проблемою визначення дефіциту бюджету. Рівень бюджетного дефіциту обернено пропорційний рівню бюджетної безпеки.

Надзвичайно важливою загрозою економічному суверенітетові

України у зовнішньоекономічній сфері є катастрофічно швидке зростання зовнішнього боргу. Останній зростає в процесі отримання кредитів .

Розглядаючи проблему зовнішнього боргу, передусім слід зазначити два аспекти його взаємозв'язку з системою економічної безпеки держави.

По-перше, з точки зору позитивного впливу міжнародної фінансової допомоги (за відсутності власних коштів) на задоволення нагальних потреб України, а відтак, відносного покращання стану її фінансової безпеки. Виходячи з того, що обсяги зовнішньої фінансової допомоги закладено у бюджет, її неотримання, або несвоєчасне отримання чи отримання в менших розмірах означатиме загрозу бюджетній (а відтак і фінансовій в цілому) безпеці України, загальмує виконання цілого ряду програм, призведе до погіршення платіжного балансу.

Особливе значення при залученні зарубіжних коштів має не лише комерційна сторона отримання доходу для повернення кредиту, а й політична сторона - недопущення утиснення національного суверенітету й загрози економічній безпеці країни.

Обидві ці сторони діалектично взаємопов'язані. У світовій практиці відомі приклади збільшення зовнішнього боргу як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються. Досвід цих країн показує, що зростання зовнішнього боргу по різному впливає на їх економічну безпеку залежно від рейтингу країни за макроекономічними показниками.

Починаючи з кінця 1994 року (коли для отримання кредитів в МВФ для цієї організації був розроблений перший меморандум) уряд України спільно з НБУ, який потім постійно щорічно поновлювався все більше очевидним став факт, що МВФ має сильні важелі впливу не тільки на економічний, а й особливо на політичний стан в Україні, на внутрішньополітичний розклад в ній сил. МВФ суттєво впливав на внутрішню і зовнішню політику країни:

? скорочення Верховною Радою за вимогами МВФ та поданням уряду бюджетних дефіцитів,

? обмеження кредитної емісії НБУ,

? лібералізація грошових і товарних ринків,

? зняття обмежень на експорт,

? фіскальна реформа,

? прискорення приватизації без відповідних проробок її результатів в кожному конкретному випадку тощо.

Кожний меморандум визначає цілі економічної політики та шляхи її досягнення. Залежність від МВФ (як і інших МФО) виявляється кожного разу, коли уряд вирішує відступити від оговорених в меморандумах параметрів економічної політики. Відповідь наступає негайно: ніякого спеціального політичного тиску, але й ніякого кредитування.

Всякі намагання владних структур країни проводити корекції жорсткої монетарної політики відповідно вимогам МВФ, наштовхуються на перепони МВФ. Вона зациклена на фінансовій стабілізації на базі монетаристських методів без необхідної виробничої на основі структурної трансформації, що вже само по собі унеможливлює й першу. Фінансова стабілізація звелась до грошової без виробничої. Звідси хиткість навіть такої стабілізації, коли немає необхідного виробничого підґрунтя, яке тільки й може надати імпульс інвестиціям та виходу з кризи.

Центральним питанням меморандумів є масова приватизація, яка стала найболючішим питанням та з якої випливають усі інші багаточисельні вимоги МВФ по скороченню державних витрат на соціальний захист тощо. Протистояння в суспільстві України не з приводу приватизації, її потреби, а з приводу її форм, методів, масштабів тощо. Приватизація без відповідних її проробок та контролю, а головне, належної оцінки майна, що приватизується, веде до розкрадання державної власності.

Нарешті, співробітництво з МВФ (як і іншими МФО) не привело до очікуваного урядом виходу національної економіки з кризи. Головним чином це сталося тому, що угоди так і не змогли створити умови для розвитку ринкових перетворень та структурної трансформації економіки в цілому.

Розгляд проблеми, викликаної загрозою зовнішнього боргу економічній безпеці країни потребує аналізу альтернативних наслідків залучення іноземних кредитів в Україну, бо можливі наслідки цього процесу випливають із конкретних умов як отримання, так і особливо використання зарубіжних коштів [28].

Якісна характеристика боргу випливає з його кількісної характеристики та певних меж. Перевищення меж веде до створення і поглиблення кризових явищ в країні. В міжнародній практиці для оцінки стану державного боргу використовуються різноманітні показники.

Світовий банк, наприклад, вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу, який відповідає 50% ВВП. Рада національної безпеки Російської Федерації вважає максимально допустимим показник потреби держави в обслуговуванні і погашенні внутрішнього боргу по податковим надходженням зведеного бюджету на рівні 25%.

Взагалі ж, як вважають фахівці, економічно безпечним для держави є обсяг іноземних кредитів, що не перевищує 70% обсягу її річного експорту. Поки що Україна вкладається в ці межі. За іншими оцінками, межею небезпеки вважається перевищення суми боргу порівняно з експортом у 2 рази, підвищеної небезпеки - в 3 рази.

Для визначення меж зовнішнього державного боргу існують такі основні показники: по-перше, відношення зовнішнього державного боргу до ВВП та експорту країни; по-друге, відношення обслуговування зовнішнього державного боргу до експорту країни.

Щодо відношення заборгованості до ВВП та експорту країни, то виділяються 3 групи країн-боржників:

? з низьким рівнем заборгованості, коли обидва показники менші 60%;

? з помірною заборгованістю, коли ці показники нижчі 80% і 220% відповідно, але вищі 60%;

- з надмірною заборгованістю, коли зазначені показники перевищують??80% та 220%, відповідно [29].

У світовій практиці безпечним вважається такий рівень зовнішнього боргу, коли сума його обслуговування не перевищує 25 процентів загальних валютних надходжень країни або 20 процентів вартості експорту товарів. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15-20 процентів, межею підвищеної небезпеки - 25-30 процентів, критичною межею - коли зовнішні борги перевищують 40 процентів ВВП.

Україна не має на сьогодні своїх узаконених напрацювань по критичних показниках економічної безпеки країни по державному боргу. Міністерство фінансів і Національний банк України пропонують граничне значення співвідношення валового розміру державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг встановити на рівні не більше 165 процентів [30].

Наведені дані свідчать, що хоч за більшістю показників боргової безпеки Україна поки що нібито перебуває у безпечному стані, проте показник співвідношення обсягу зовнішньої заборгованості до ВВП перевищив порогові значення і наближається до критичної межі. Особливо слід підкреслити, що проблема зовнішнього боргу загострюється й існуванням проблеми внутрішнього боргу, насамперед з обслуговування ринку державних цінних паперів.

3.2 Альтернативні методи розв'язання боргової проблеми

Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в Україні. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів вітчизняного фінансового ринку, а також вплив державних запозичень на фінансову систему та економіку країни.

Важливою перешкодою налагодженню належної стратегічної ефективності боргової політики в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування і погашення державного боргу. Зволікання із прийняттям базового закону про державний борг призводить до виникнення суперечностей між положеннями окремих нормативних актів з питань погашення і обслуговування державного боргу. За висновками Рахункової палати України, чинним законодавством взагалі не врегульовані порядок витрачання коштів Державного бюджету України на управління державним боргом та повноваження органів державної влади у цьому процесі. Суттєві недоліки існують на етапі планування витрат з обслуговування, погашення та управління державним боргом .

Базовим нормативним актом, який здійснює регулювання даної сфери, є Бюджетний кодекс України, в якому зафіксовано загальні принципи боргової політики, в тому числі - обовязковість зменшення державного боргу, якщо його обсяг зросте до 60% ВВП. В законах про державний бюджет України на відповідні роки визначаються щорічні граничні показники окремих кількісних параметрів державного боргу, джерела його обслуговування та фінансування бюджетного дефіциту. Окремі постанови Уряду України визначають умови окремих видів державних запозичень.

Стосовно участі України на міжнародних ринках позичкового капіталу досить складно зробити довгострокові прогнози через відсутність постійного попиту на певні боргові інструменти та його ситуативність. Незважаючи на певну зацікавленість українськими борговими інструментами з боку іноземних інвесторів, їхня діяльність носить в більшій мірі дискретний спекулятивний характер і обумовлена високими відсотковими ставками, які іноді є невиправданими з точки зору світової кон'юнктури на ринках запозичень.

Між тим, загальна тенденція свідчить про поступове зростання довіри інвесторів до економіки України. Зокрема, обнадійливим є підвищення уваги з боку іноземних інвесторів до ринку українських єврооблігацій, який демонструє позитивну динаміку розвитку протягом останніх років.

Періодичне підвищення кредитного рейтингу України як суверенного позичальника, присвоєння корпоративних кредитних рейтингів деяким українським компаніям та банкам розширюють можливості участі України на ринках міжнародного позичкового капіталу та сприяють більш вигідним умовам запозичень.

Стратегічною метою державної боргової політики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу та ВВП .

Враховуючи, що зовнішні запозичення являють собою фактичне вивезення капіталу з країни, оскільки є, по суті, продажем нерезидентам (навіть, якщо вони є підставними особами резидентів) права на отримання частини прибутку резидентів України, тобто декапіталізацію національної економіки, обсяг зовнішньої заборгованості України повинен підтримуватись на відносно невисокому рівні. В цьому контексті внутрішні запозичення, які є засобом перерозподілу прибутку всередині країни, видаються більш прийнятними для капіталодефіцитної економіки.

Проте боргове фінансування дефіциту бюджету видається припустимим понад межі потреб обслуговування попередніх заборгованостей, лише якщо воно формує потенціал майбутнього розвитку.

Йдеться як про здійснення прямих бюджетних інвестицій, так і про створення умов для стійкого, швидкого та якісного економічного зростання економіки в цілому.

Такі умови можуть, зокрема, полягати у поліпшенні виробничої, транспортної, енергетичної, інформаційної та ін. інфраструктури. До цього ж розряду варто відносити частину інвестицій у розвиток людського капіталу, зокрема - у сфері підготовки та перепідготовки працівників згідно вимог ринку праці, розвитку відповідних освітніх закладів тощо.

Украй непродуктивним видається боргове фінансування статей споживчого спрямування. Видатки на споживання мають стимулюючий сенс у разі еластичності пропозиції. Між тим, приріст приватного споживання відбувається по галузях, в яких часто спостерігається «локальний перегрів», або які є неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку. Відтак дефіцитне фінансування підвищує «номінальний» попит, але не підвищує «реальний», що створює потенційну можливість зростання інфляційних тенденцій та погіршення зовнішньоторговельного балансу.

Стратегічним завданням боргової політики є також пошук оптимального співвідношення між борговим та податковим фінансуванням бюджетних видатків. У короткостроковому періоді залучення позичкових ресурсів дає можливість дещо знизити фіскальне навантаження на національну економіку в розрахунку на спрямування додаткових коштів, які залишаються у суб'єктів господарювання, на їхній розвиток. Між тим, таким чином фінансування поточних бюджетних видатків здійснюватиметься за рахунок майбутніх ресурсів розвитку, а отже, економічний розвиток гальмуватиметься у довгостроковій перспективі.

Виходячи з вищезазначеного, стратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. За відсутності такої стратегії економічна криза загострюватиметься, а державний борг зростатиме.

Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. До принципових моментів, на яких варто зосередити увагу при вироблені стратегії боргового управління, слід віднести чітко визначену граничну межу частки зовнішнього та внутрішнього боргу та витрат на їхнє обслуговування в структурі державних витрат; подальше зниження вартості обслуговування державного боргу та подовження терміну запозичень, поєднання ринкових та інституціональних механізмів управління державним боргом, використання світового досвіду врегулювання боргу тощо [23].

Спираючись на іноземний досвід управління державним боргом, слід акцентувати увагу на застосуванні методу «цільових орієнтирів» (benchmarking) в оцінці ефективності боргової політики, на основі якого може здійснюватися неупереджена оцінка ефективності боргової політики. Між тим, його застосування передбачає проведення активної політики в частині як здійснення запозичень, так і операцій із державним боргом на основі застосування стандартних схем та процедур: дострокового викупу, використання деривативів при емісії боргових зобов'язань, хеджування та сек'юритизація боргу.

Функції управління поточного держборгом має здійснювати уповноважений державний банк-агент, в ролі якого може виступити «Укрексімбанк».

Застосування операцій активного управління державним боргом дозволить заощадити значні кошти, що спрямовуються на обслуговування та погашення державного боргу. Проведення дострокового викупу, наприклад, амортизаційних облігацій зовнішньої державної позики 2000 року не тільки б заощадило мільйони доларів на платежах з їхнього обслуговування та погашення, а й поліпшило б структуру боргу. Це, в свою чергу, позитивно впливає на встановлення дохідності за новими випусками єврооблігацій України.

Крім використання інструментів активного управління державним боргом (наприклад, проведення заміни боргових зобов'язань держави на акції підприємства державної власності, викуп державних облігацій на вторинному ринку), слід взяти за мету зниження розміру боргу та сплати процентів перед міжнародними офіційними кредиторами, кредити яких нерідко обумовлюється нав'язуванням додаткових зовнішніх вимог, в тому

числі - з політичним підтекстом. Замість цього - розробити стратегію переорієнтації на ринкові джерела запозичень із використанням широкого набору інструментів, випробуваних зарубіжною практикою, сформувавши для цього необхідне правове та інституційне поле .

Міністерство фінансів повинно проводити постійний аналіз та моніторинг кон'юнктури на міжнародних ринках капіталу, котирувань облігацій зовнішньої державної позики на західних біржах, реакції інвесторів на українські єврооблігації, на ті чи інші економічні та політичні події в країні, здійснювати активну роботу щодо сприяння підвищенню суверенного кредитного рейтингу країни. Комплексний підхід до реалізації стратегії управління державним боргом має знайти своє відображення в зміцненні координації боргової політики з бюджетно-фінансовою та грошово-кредитною політикою, метою чого є підвищення ефективності управління активами та пасивами держави. Важливою характеристикою нових запозичень на міжнародних ринках капіталу є їхній «довгий» характер, що дозволяє використовувати їх для довготермінових інноваційно-інвестиційних проектів. Тому нагальним питанням має стати розробка механізмів спрямування залучених коштів у пріоритетних напрямах наукомісткого розвитку.

Зважаючи на викладене вище, надзвичайно актуальним з точки зору як забезпечення майбутніх боргових виплат у повному обсязі, так і стимулювання прискорених темпів економічного зростання у середньо- та довгостроковій перспективі є підвищення віддачі від державних інвестицій.

Це потребує вирішення наступних ключових завдань:

? оптимізації та скорочення переліку державних цільових програм,

узгодження обсягів фінансування державних цільових програм із обсягами фінансування бюджетних програм у розрізі головних розпорядників;

? складання проекту інвестиційного бюджету на середньострокову перспективу (3-5 років) та його узгодження із основними параметрами середньострокового бюджетного плану;

...