Оподаткування фізичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

оподаткування дохід бюджет

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи оподаткування фізичних осіб

1.1 Вітчизняний досвід оподаткування доходів фізичних осіб

1.2 Сутність, види та класифікація податків

Розділ 2. Аналіз оподаткування доходів фізичних осіб та його місце у формуванні доходів бюджету

2.1 Методика розрахунку податку на доходи фізичних осіб та його адміністрування

2.2 Аналіз надходжень податку на доходи фізичних осіб у дохідну частину державного бюджету

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку податку на доходи фізичних осіб в Україні

3.1 Світовий досвід оподаткування доходів фізичних осіб

3.2 Перспективи вдосконалення податку на доходи фізичних осіб в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою. Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Податки - це фінансова категорія, яка впливає на економічні явища та процеси розвитку суспільства. Вони, як знаряддя перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, є обов'язковим атрибутом держави незалежно від моделі та політики її розвитку. Це дуже небезпечний інструмент у розпорядженні держави, так як без наукової концепції податкової політики, вони можуть гальмувати її економічний розвиток держави. Податкова політика виражається системою оподаткування яка повинна відповідати науково обґрунтованим принципам. оподаткування доход бюджет

У сучасних умовах перебудови економіки України, становлення та розвитку ринкових відносин у державі важливе місце займає державне регулювання фінансово-господарської діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також накопичень громадян. Оподаткування доходів фізичних осіб є складовою частиною фінансового механізму держави. У результаті перерозподілу доходів (платежів) фізичних осіб, з одного боку, реалізується економічна доктрина щодо рівня добробуту різних верств населення, а з іншого - формується фінансова база держави. Сфера перерозподілу доходів фізичних осіб є одним з основних фінансових ресурсів держави. Одним із вагомих важелів регулювання розподілу між державою та населенням фінансових ресурсів є прибутковий податок з громадян та інші податки, які входять до складу податкової системи України.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що в будь-якій державі громадяни зобов'язані віддавити частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм методів передавання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави. Проте не слід забувати, що податки є й дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку держави. Тому досить важливо, щоб кожна країна мала розумну, досконалу та ефективну податкову політику.

Україна на етапі переходу до ринкових відносин повинна використовувати механізм оподаткування для стимулювання розвитку виробництва та збільшення ВВП.

Податок з громадян є одним із елементів поповнення державного бюджету. Оподаткування доходів фізичних осіб є складовою частиною фінансового механізму держави. У результаті перерозподілу доходів (платежів) фізичних осіб, з одного боку, реалізуються економічна доктрина щодо рівня добробуту різних верств населення, а з іншого - формується фінансова база держави. Податок являється одним із головних джерел надходження до бюджету в економічно розвинених країнах.

Стало очевидним, що система оподаткування населення потребує удосконалення і зниження податків (але не відміна) повинно чинитися по мірі накопичування суспільного багатства, податки повинні на ряду з іншими економічними важелями попереджати виникнення прихованих доходів.

Сьогодні головне завдання - створити систему оподаткування громадян, що повністю відповідає ринковим відносинам. Україна тільки приступає до побудови податкових відносин і реалізації нової для нас концепції оподаткування, чим зумовлена актуальність дослідження даної теми.

Метою курсової роботи є узагальнення теоретико-методичних засад механізму оподаткування доходів фізичних осіб та розробка пропозицій щодо його вдосконалення в напрямках посилення фіскального і регулюючого потенціалу в ринкових умовах.

Реалізація мети дослідження передбачає постановку та вирішення наступних завдань:

- узагальнити історичні етапи розвитку оподаткування доходів фізичних осіб та дослідити його трансформацію;

- розглянути теоретичні засади оподаткування доходів фізичних осіб;

- розкрити суть механізму оподаткування доходів фізичних осіб та виділити його складові;

- з'ясувати значення податків з особистих доходів фізичних осіб у формуванні доходної частини місцевих бюджетів;

- оцінити стан податкового навантаження та регулюючий вплив оподаткування на доходи фізичних осіб;

- узагальнити теорію і практику світового досвіду оподаткування особистих доходів в контексті можливостей його адаптації в Україні;

- обґрунтувати необхідність і напрями вдосконалення механізму оподаткування доходів громадян.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері оподаткування доходів фізичних осіб.

Предметом дослідження виступають теоретичні, практичні і організаційно-правові питання, пов'язані з регулюванням порядку сплати податків з фізичних осіб і механізм їх реалізації.

Розділ 1. Теоретичні основи оподаткування фізичних осіб

1.1 Вітчизняний досвід оподаткування доходів фізичних осіб

Податки - первинна умова існування й діяльності держави, неодмінна ознака цивілізації. Разом із тим, у більшості країн світу, за винятком небагатьох, де оподаткування вкрай лібералізоване, податки за силою дії на всі верстви, суспільства, по безпосередньому до всіх відношенню дошкуляють до живого усіх і кожного.

Елементи механізму оподаткування зародилися ще у первісних звичаях усіх без винятку народів. Уже у жертвоприношеннях силам природи, тотемам, а згодом богам, можна побачити початкові форми оподаткування. Спочатку це були, як правило, звичаєві положення, проте дотримання їх було таким же обов'язковим, як пізніше дотримання вимог і положень закону. Прикладом може служити відома ще з біблійних часів десятина. З розвитком знарядь виробництва, суспільних відносин, утворенням держав видозмінюються й елементи первісного оподаткування.

На території Київської Русі, ще в часи язичництва зародилися і утвердилися данина і полюддя, що можуть слугувати прообразом сучасного податку на доходи. Данина носила звичаєвий характер і саме звичаєві вимоги робили її чітко усталеною на відносно тривалий час. Поряд з цим потреби княжого двору вимагали все нових надходжень для його утримання і розвитку. Задоволення цих потреб князі Київської Русі здійснюють, вводячи так зване полюддя. Характерно, що уже в часи полюддя виділяються основні групи, які були звільнені від оподаткування, наприклад, князівську слуги, духовенство, дружинники [5, с.167].

Взагалі у розвитку форм та методів стягнення податків можна виділити три великих періоди. На початковому етапі розвитку від древнього світу до початку середніх віків держава не мала фінансового апарату для визначення та збору податків. Вона визначала лише загальну суму коштів, що бажає отримати, а стягнення податків доручалося місту чи громаді. Початок розвитку системи оподаткування на території України почалося за часів Древньої Русі. Основним джерелом доходу князів того часу була данина - це, по суті, не регулярний, а надалі все більш систематичний прямий податок. На другому етапі (XVI - початок XIX ст.) в країні виникає системи державних установ, у тому числі й фінансових, і держава бере частину функцій на себе: встановлює квоту оподаткування, спостерігає за процесом стягнення податків, визначає цей процес більш менш широкими рамками. З XVI століття до державної казни починають стікатися податки з публічних бань, шинків, за виготовлення горілки, меду, пива. Після смерті Петра I вся фінансова система країни почала занепадати. І, нарешті, третій, сучасний, етап - держава бере в свої руки всі функції управління і стягнення податків. Регіональні органи влади, місцеві громади грають роль помічників держави, маючи той чи інший ступінь самостійності.

Під час знаходження України у складі СРСР власної податкової системи у неї не було і на території України діяли загальнодержавна радянська податкова система. Дуже важливим в історії радянської податкової системи стало введення 16 листопада 1922 року прибутково-майнового податку. Він поклав початок розвитку прибуткового оподаткування громадян. У 1924 році оподаткування майна було відмінено, а прибутково-майновий податок реорганізовано в прибутковий. Прибутковий податок було поділено на дві частини: основну і додаткову, а його платників - на окремі категорії та групи. Податок утримувався у твердих ставках, диференційованих за категоріями та групами платників [7, c.204].

Становлення податкової системи незалежної України почалося з прийняття 25 червня 1991 року Закону України "Про систему оподаткування". Цим Законом було створено передумови для її наступного розвитку. Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків, зборів, платежів до бюджету та внесків до бюджетних цільових фондів. що стягуються у визначеному по рядку. Причинами, які привели до виникнення прямого оподаткування доходів населення, була гостра потреба держави в додаткових бюджетних надходженнях і забезпечення рівноспрямованості оподаткування на основі прямого визначення доходів платника.

Із середини 1991 року в Україні була прийнята власна система прибуткового оподаткування населення. Вона мала дві характерні відмінності від радянської. По - перше, замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу, в межах якого податок не стягується) виділявся неоподатковуваний дохід (сума, яка при оподаткуванні вираховується із загального доходу). По-друге, були встановлені єдині умови та ставки податку для всіх категорій. Виділення категорій пов'язувалося тільки з різними умовами формування їх доходів, а тому й різними способами обчислення податку.

Прибутковий податок з громадян - резидентів України у 1992 - 2003 роках стягувався згідно законодавчим нормам Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян [9, c.4].

Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні у 1991-1993 рр. була постійна зміна інтервалів та ставок прогресивного оподаткування. Так, у 1991 році ставки було встановлено у розмірі 13, 30, 35, 40,45 і 50%, а в 1992 році - 12, 15, 20 і 30%. Слід визначити, що за такими ставками оподатковувалися лише доходи громадян, одержані ними за виконання трудових обов'язків за місцем основної роботи. Доходи, одержувані за виконання разових робіт та інші виплати не за місцем основної роботи, а також доходи від підприємницької діяльності в разі, якщо є місце основної роботи, оподатковувалися за іншими ставками. В 1992 році вони становили 2, 3, 5, 6, 9, 10, 11, 12, 15, 20 і 30% залежно від розміру доходу в абсолютній величині.

У 1993 році у сфері прибуткового оподаткування відбулося декілька суттєвих змін. По-перше, впроваджена нова шкала ставок, побудована у відносних величинах. За відносний показник було прийнято "неоподатковуваний" мінімум. Він встановлювався в розмірі однієї або кількох мінімальних заробітних плат. Слід зазначити, що в умовах швидких темпів інфляції побудова шкали ставок у відносних величинах є доцільнішою, ніж в абсолютних, оскільки зі зростанням заробітної плати необхідно змінювати абсолютні розміри інтервалів доходу в шкалі ставок. По-друге, відбувся перехід до обчислення податку за сукупним річним доходом. Поточні розрахунки проводилися для робітників і службовців за місячним доходом, а по закінченні року складався пере розрахунок, який включав як доходи за місцем основної роботи, так і інші доходи. Необхідність такого порядку пов'язана з тим, що доходи в умовах ринкових відносин можуть суттєво коливатися протягом року. Річне обчислення доходів нівелювало коливання і вирівнює рівень оподаткування. По-третє, була встановлена єдина ставка для оподаткування доходів, одержаних не за місцем основної роботи, - 20%. Це значно спростило утримання податку з цих доходів [7, c.184].

Податок з доходів фізичних осіб плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок з 1 січня 2004 року згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" [9, с.3].

Платниками податку з фізичних осіб є:

1. резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

2. нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

3. Об'єктом оподаткування резидента є:

· Загальний місячний оподатковуваний дохід;

· Чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

· Доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

· Іноземні доходи.

4. Об'єктом оподаткування нерезидента є:

· Загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

· Загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

· Доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Зниження ставки не могло не позначитися на розмірі сплачуваного податку, тому законодавці значно розширили перелік доходів, які підлягають оподаткуванню.

Законом уведено низку нових термінів, що не лише наблизили Україну до європейських стандартів, а й привнесли нововведення у порядок обчислення об'єкта оподаткування. Так, центральне місце посідає податковий агент - особа, відповідальна за нарахування податку і внесення його до бюджету. Залежна від ситуації податковим агентом можуть виступати як юридичні особи, так і фізичні, що використовують найману працю. Тому фізичні особи, що отримують протягом року доходи винятково від податкових агентів, звільняються від потреби подання річної декларації. Об'єктом оподаткування в цьому разі виступає місячний оподатковуваний дохід.

1.2 Сутність, види та класифікація податків

Податки, як особлива сфера виробничих відносин, є своєрідною економічною категорією. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, які проявляються під час використання частини національного доходу на загальнодержавні потреби. Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.

Сутність податків полягає в обов'язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов'язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.

До основних термінів сучасної системи оподаткування в Україні відносяться [6, с.14]:

1. Податок (збір, внесок до державного цільового фонду) - в Україні це обов'язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством України щодо оподаткування.

2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов'язкових платежів - це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов'язки:

а) сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платник податків може визнаватись суб'єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов'язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов'язання.

Суб'єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов'язки щодо нарахування податків, зборів та обов'язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.

Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі.

3. Об`єкт оподаткування - юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб'єкта виникає обов'язок сплатити податок; з економічної точки зору об'єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.

Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством. Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

4. Предмет оподаткування - фізична, якісна характеристика об'єкту, яка виступає еквівалентом об'єкту з метою оподаткування.

5. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування.

6. Податкова ставка - законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:

- універсальний (для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);

- диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).

За побудовою ставки бувають:

- тверді (встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні):

а) фіксовані - встановлені конкретних сум;

б) відносні - визначені відносно до певної величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати).

- процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування;

в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.

7. Податкова квота - це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

8. Податковий оклад остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.

9. Джерело сплати податку - фінансовий фонд суб'єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток, валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.

10. Податкова пільга - законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків та інших обов'язкових платежів [2 c.10].

Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податків як категорії фінансів:

1. Фіскальна - основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.

2. Розподільча (соціальна) одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш платоспроможних верств населення та суб'єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб'єктів невиробничої сфери тощо.

Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.

3. Регулююча функція - податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний - про дестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д. Рузвельта в роки Великої Депресії 192030х рр.[6, c.34].

4. Контрольна функція - допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.

Класифікація податків як економічної категорії проводиться:

- за формою оподаткування;

- за економічним змістом об'єкта оподаткування;

- в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

- за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

- в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

- в залежності від встановленого порядку використання;

- за суб'єктом оподаткування.

Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку на іншу особу - на споживача продукції.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень [19, с.112].

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання.

До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту (суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

За економічним змістом об'єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Реалізація функцій податку безпосередньо зв'язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму [10, с.342]:

1. Однократність обкладання. Це означає, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період).

2. Універсалізація податку. Цей принцип припускає незалежність податкового тиску від форм власності платника, рівний підхід до умов оподатковування будь-яких суб'єктів.

3. Індивідуальна безплатність. В основі цієї ознаки податку закладений односпрямований рух засобів від платника до держави.

4. Безумовний характер. Ця ознака податку є продовженням попереднього ознаки й означає сплату податку, не зв'язану ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави.

5. Нецільовий характер податкового платежу. Ця ознака означає надходження його у фонди, акумульовані державою і використовувані на задоволення державних потреб.

6. Обов'язковий характер. Ця ознака податку припускає неможливість законного відхилення від його сплати. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження засобів дохідної частини бюджету.

7. Безповоротний характер. Ця ознака податку не вимагає особливих коментарів, хоча сутність цього принципу полягає в тім, що в остаточному підсумку платник одержує віддачу від внесених їм податків, коли держава реалізує суспільні потреби в який зацікавлені суспільство і кожен його індивід, і в цьому змісті податки як би повертаються до платника.

До важливих елементів податку відноситься:

1. Ставка податку величина податкових нарахувань на одиницю об'єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.п.). Податкові ставки можна класифікувати по декількох принципах [2, с.37]:

- По встановленню податкового тиску на платника:

1. Базова (основна) ставка, що не враховує особливостей чи платника виду діяльності, що полегшують чи підсилюючих податковий тягар і, відповідно, що збільшують чи зменшують податкову ставку.

2. Знижена ставка що припускає визначені особливості платника і скорочує податковий тягар на нього (найчастіше її застосування можна розглядати як податкову пільгу).

3. Підвищена ставка враховуюча специфічну форму чи діяльності одержання доходів і перевищуюча основну, базову ставку.

- По методу встановлення ставки податку:

1. Абсолютні (тверді) ставки податку, при яких розмір податку у твердій фіксованій величині визначається на кожну одиницю оподатковування.

2. Відносні ставки податку, при яких розмір податку встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання. Характер співвідношення ставки податку й одиниці обкладання дозволяє виділити кілька підвидів відносних ставок:

а) Відносно-процентні ставка податку встановлюється у відсотках від одиниці оподатковування.

б) Відносно-кратні співвідношення розміру податку й одиниці оподатковування встановлюється у величинах, кратних визначеному показнику (наприклад, законодавчо встановленим на даний момент мінімальній платі або неоподатковуваному мінімуму доходів).

в) Відносно-грошові ставка податку, що установлює визначену грошову суму на частину оподатковуваного об'єкта.

- По змісту:

1. Маргінальні ставки податку, що безпосередньо зазначені в нормативному акті, що закріплює даний вид податку, і застосовуються до окремих податкових розрядів (маржам), окремим частинам доходу. Подібні ставки припускають як би східчасте оподатковування, при якому визначена процентна ставка встановлюється для обкладання об'єкта від одного рівня до іншого; з переходом на інший рівень (ступінь) використовується інша ставка (наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб).

2. Фактична ставка виступає як відношення сплаченого податку до податкової бази.

3. Економічна ставка відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу. Саме даний вид ставок найбільше повно розкриває особливості податкової політики.

- По формуванню стимулів для платника.

Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:

1. Рівне оподатковування це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.

2. Прогресивне оподатковування метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування.

3. Пропорційне оподатковування метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.

4. Регресивне оподатковування метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.

5. Змішане оподатковування припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування.

Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.

Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню засобів у чи бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:

1) кадастровий спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до визначеної шкали, заснованої на визначеному виді майна. Застосовується при численні і стягуванні прямих реальних доходів;

2) деклараційний спосіб реалізації платником податків обов'язку по сплаті податку на основі подачі в податкові органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений період і свої податкові зобов'язання;

3) попередній спосіб, застосовуваний в основному при безготівковому утриманні і складається в тім, що податки утримуються з джерела доходу.

Отже, сутність податків полягає в обов'язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов'язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.

Податок (збір, внесок до державного цільового фонду) - в Україні це обов'язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством України щодо оподаткування. Платник податків може визнаватись суб'єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов'язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов'язання. Об`єкт оподаткування - юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб'єкта виникає обов'язок сплатити податок; з економічної точки зору об'єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання [6, c.210].

Розділ 2. Аналіз оподаткування доходів фізичних осіб та його місце у формуванні доходів бюджету

2.1 Методика розрахунку податку на доходи фізичних осіб та його адміністрування

Державна податкова адміністрація України у своїх офіційних роз'ясненнях, доведених листом № 2918/7/17-0717 від 03. 02.2014 року повідомляє, що ставка податку згідно з п. 167. 1 ст. 167 Податкового кодексу становить 15% бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених п. 167. 2 - 167. 4 цієї статті), в тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат та винагород, які виплачуються платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну лотерею, виграшу гравця (учасника), одержаного від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків. [2, cт.167].

Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

Під час утримання податку з нарахованої суми загального місячного оподатковуваного доходу, який перевищує встановлений розмір, податковому агенту слід провадити окреме оподаткування сум, визначених в абзацах першому та другому п. 167. 1 ст. 167 розділу IV Податкового кодексу. Сума податку на доходи фізичних осіб із загального місячного оподатковуваного доходу дорівнюватиме сумі податків, утриманих за встановленими Податковим Кодексом правилами та ставками.

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Якщо до складу загального місячного оподатковуваного доходу, крім заробітної плати, включаються інші види доходів, щодо яких установлюються різні правила та ставки оподаткування, то з метою дотримання вимог п. 167. 1 ст. 167 Податкового кодексу слід у першу чергу розглядати питання оподаткування доходів, що враховуються до складу заробітної плати, а далі формувати оподатковуваний дохід у міру виникнення в платника податку кожного з видів оподатковуваного доходу [2, cт.167].

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до Податкового кодексу або інших законів України.

Обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи:

- виключно від податкових агентів, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

- від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок.

Платники податку - резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов'язані подати до органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду.

Орган державної фіскальної служби протягом 30 календарних днів після надходження податкової декларації зобов'язаний перевірити визначене податкове зобов'язання, сплату належної суми податку і видати довідку про таку сплату та про відсутність податкових зобов'язань з цього податку, що подається до органів митного контролю під час перетину митного кордону і є підставою для проведення митних процедур [2, c.179].

Форма такої довідки встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Платники податку звільняються від обов'язку подання податкової декларації в таких випадках:

а) незалежно від виду та суми отриманих доходів платниками податку, які:

- є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави станом на кінець звітного податкового року;

- перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув'язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації;

- перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року;

- перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року;

б) в інших випадках, визначених Податковим кодексом [ 2, cт.179.4].

Податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу ІІ Податкового кодексу.

Обов'язок щодо заповнення та подання податкової декларації від імені платника податку покладається на таких осіб:

- опікуна або піклувальника - щодо доходів, отриманих неповнолітньою особою або особою, визнаною судом недієздатною;

- спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців) - щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер;

- державного виконавця, уповноваженого здійснювати заходи щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, визначеного в установленому порядку банкрутом [2, cт.179.5].

Фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Сума податкових зобов'язань, донарахована органом державної фіскальної служби, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені Податковим кодексом.

Сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації [2, ст.179.8].

Фізичні особи у випадках та обсягах, визначених законом, подають податкову декларацію, де зазначаються відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов'язання фінансового характеру, а також в додатку до податкової декларації зазначається інформація щодо вказаних відомостей членів сім'ї в усіх випадках її подання, передбачених законом.

Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів та витрат, для яких законами України встановлена обов'язкова форма обліку, визначена статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та тягне за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів громадян. Дії, вчинені особою, яку впродовж року було піддано адміністративному стягненню за те саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ця відповідальність не поширюється на випадки добровільного декларування доходів [3, с.41].

Ефективність адміністрування податку з доходів фізичних осіб залежить, від удосконалення та покращання показників роботи податкових органів у напряму забезпечення відповідності зростання сум перерахованого податку показникам середньої заробітної плати. Розглядаючи зазначені показники можна робити висновки про несплату податковими агентами податку з доходів фізичних осіб до бюджету.

Підвищення рівня методологічного забезпечення при проведенні аналізу діяльності платників податків - фізичних осіб в процесі контрольно-перевірочної роботи дозволить вирішити питання ефективності адміністрування податків з доходів фізичних осіб. Пропонується налагодити роботу по створенню електронного депозитарію актів документальних перевірок з питань оподаткування доходів фізичних осіб, що сприятиме підвищенню якості та результативності аудиту, економії фінансових та людських ресурсів. Платники податків повинні мати відносно високий ступінь усвідомлення наслідків своїх дій тощо [4, c.150].

Удосконалення податкового адміністрування спрямовується на усунення протиріч між державою та суб'єктами оподаткування. Вирішення цього завдання потребує комплексного підходу, важливим пріоритетом якого є, зокрема, покращання податкового контролю. На жаль, в Україні досі не створена загальна концепція фінансового контролю.

2.2 Аналіз надходжень податку на доходи фізичних осіб у дохідну частину державного бюджету

Податок з доходів фізичних осіб є прямим податком, тобто самостійно сплачується громадянином безпосередньо з отриманого доходу. Відповідно до Бюджетного кодексу України [1, ст.65]:

- до доходів бюджетів міст Києва та зараховується 50% і 100% відповідно загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується згідно з Податковим кодексом України на території цих міст.

- до доходів бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення зараховується 25% загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується згідно з Податковим кодексом на цій території [1, cт.65].

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо згідно з нормами окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку особою, яка не є податковим агентом, та іноземних доходів.

Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

Розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем).

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету.

Податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України.

Такий порядок застосовується всіма юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі - відокремлений підрозділ).

У разі прийняття рішення про створення відокремленого підрозділу юридична особа повідомляє про це контролюючі органи за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням таких новостворених підрозділів у встановленому порядку.

Суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок на доходи фізичних осіб за такий відокремлений підрозділ, усі обов'язки податкового агента виконує юридична особа. Податок на доходи, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу [1, cт.63].

Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.

Органи, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних бюджетів.

Фізична особа, відповідальна за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету:

а) у разі коли така фізична особа є податковим агентом, - за місцем реєстрації у контролюючих органах;

б) у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна резидентами та нерезидентами, посвідчення договорів дарування чи видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам - за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв);

в) в інших випадках - за її податковою адресою.

Контроль за правильністю та своєчасністю сплати податку здійснює контролюючий орган за місцезнаходженням юридичної особи або її відокремленого підрозділу.

Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе фізична особа у випадках.

Суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Отже, податок з доходів фізичних осіб є прямим податком, тобто самостійно сплачується громадянином безпосередньо з отриманого. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом доходу.

Розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом. Органи, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних бюджетів. Контроль за правильністю та своєчасністю сплати податку здійснює контролюючий орган за місцезнаходженням юридичної особи або її відокремленого підрозділу [4, c.250].

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку податку на доходи фізичних осіб в Україні

3.1 Світовий досвід оподаткування доходів фізичних осіб

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях самостійного розвитку, на шлях побудови ринкової соціально-орієнтованої економіки. Це був період становлення податкової системи, в основу якої покладено класичну схему податків, характерну для країн із розвиненою ринковою економікою. Застосування такої класичної схеми в умовах перехідного періоду, на тлі системної кризи та спаду виробництва, призвело до виникнення низки істотних проблем: збільшувалась кількість збиткових підприємств, зростало безробіття, ускладнювалася соціально-економічна ситуація в країні. Зумовлювалося це насамперед тим, що акцент у податковій політиці було зроблено на фіскальній функції, а регулювальна була знівельована, тому проблема побудови ефективної податкової системи лишається однією з найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин та закладення підвалин для економічного зростання в Україні.

Центральною ланкою сучасної податкової системи є оподаткування особистих доходів населення. На сьогодні залишається актуальним питання вдосконалення оподаткування доходів громадян в Україні в напрямку забезпечення принципу соціальної справедливості з огляду на велике розшарування суспільства, де 90 % населення мають низькі доходи й 10 % надвисокі. Інша проблема пов'язана з розміром зборів до фондів соціального й пенсійного страхування, висока частка яких змушує роботодавців виплачувати заробітну плату в конвертах, що не дає змоги вийти заробітній платі з тіні [5, с.13].

У сучасній економічній літературі проблеми оподаткування доходів фізичних осіб висвітлені в працях українських науковців, зокрема, Андрущенка, О. Василика, О. Данилова, Л. Демиденко, Н. Костіної, В. Суторміної, В. Федосова, Л. Шаблистої, С. Харкавої та інших.

Реформування податку розглядається в роботах зазначених дослідників у таких аспектах:

- прогресивним чи пропорційним має бути оподаткування доходів громадян;

- які ставки прогресії чи які ставки пропорційного оподаткування застосовувати;

- можливість застосування єдиної ставки оподаткування;

- який має бути неоподатковуваний мінімум (чи соціальна пільга);

- яка має бути база оподаткування, тобто що вважати доходом і що оподатковувати [10, с.67].

На особливості оподаткування в кожній конкретній державі впливає ряд факторів, серед яких можна виділити консервативність чи ліберальність економіки, ментальність та податкову культуру населення, економічну ситуацію в країні тощо.

...