Огляд публікацій з питань впливу податкового механізму на підприємницький сектор України свідчить, що означена проблематика є актуальною, її дослідженню присвячені наукові праці відомих вітчизняних вчених: О.Д. Василика, В.Л. Андрущенка, Г.І. Башнянина, В.С. Загорського, Ю.Б. Іванова, О.П. Кириленка, А.І. Крисоватого, І.О. Лютого, В.М. Опаріна, К.В. Павлюка, А.М. Соколовської, В.М. Федосова, С.І. Юрія та інших. Однак сучасна практика податкового регулювання вимагає комплексного дослідження фіскальних відносин, що виникають між державою і суб'єктами підприємницької діяльності, визначення впливу різних податкових механізмів на підприємницьку активність на засадах фіскальної достатності, економічної ефективності, соціальної справедливості. [2, с.240-316].

Проведені дослідження потребують доопрацювання й систематизації з метою удосконалення механізмів державного управління на податковому рівні.

Метою роботи є розробка рекомендацій щодо удосконалення податкових механізмів державного управління розвитком підприємництва

Виклад матеріалу основного дослідження

Сьогодні ефективне функціонування підприємництва залежить від того, наскільки правильно організовано процес формування і використання його фінансових ресурсів механізмом державного регулювання. Ефективний вплив держави на підприємницький сектор сприяє розвитку економіки, соціальної сфери та інших життєво важливих складових суспільного життя. У сучасних умовах господарювання організаційно-правові відносини органів державного управління з суб'єктами підприємництва повинні насамперед базуватись на економічних методах регулювання, до яких належать податкова, фінансова та кредитна політика, правила ціноутворення, митні тарифи, державні замовлення тощо.

Результатом ринкової трансформації української економіки є значні масштаби та різноманітні форми прояву економіки саме в її тіньовому аспекті, що суттєво впливає на економічне зростання. Тіньова економіка відвертає значну масу ресурсів з легального сектора, посилює криміналізацію суспільства, призводить до перерозподілу ВВП на користь окремих груп населення та відтоку капіталу за кордон. Найбільшою загрозою національній економічній безпеці держави є інституціоналізація тіньової економічної діяльності. Результатом чого є колапс легального сектора економіки. У той же час тіньова економіка дозволяє отримати доходи певній частині населення, яка залишилась за межами легального сектора. Тому виникає потреба удосконалення існуючих механізмів державного управління. Першим етапом такого удосконалення можна визначити нову стратегію в управлінні українськими підприємствами [5, с.324-328].

Схематично стратегію ефективного державного управління українськими підприємствами в сучасних умовах можна визначити так (Схема 1).

Схема 1. Стратегія ефективного державного управління

Основними цілями удосконалення податкових механізмів державного управління через реалізацію вищевказаної стратегії є такі: зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів; підтримка вітчизняного виробника, зміцнення його позицій на внутрішньому та зовнішньому ринках; податкове стимулювання не тільки експортоорієнтованих, а й імпортозамінних виробництв; сприяння активізації інвестиційних процесів; забезпечення територіальної справедливості оподаткування; податкове стимулювання галузей соціальної сфери, які забезпечують покращення якості життя населення; зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування та забезпечення їх фінансової самостійності [9, с.587].

Сьогодні фінансова стабільність регіону забезпечується в умовах несформованості і правового неврегулювання фінансових відносин між державою та регіоном при реалізації загальнодержавної політики розвитку. До основних напрямів державного регулювання у сфері забезпечення фінансової стійкості країни, що повинні бути прописані у загальнодержавної та регіональної програмах потрібно зарахувати:

участь фінансових ресурсів державного бюджету в забезпеченні потреб регіонів країни;

фінансову підтримку регіонів (бюджетні дотації, субсидії тощо);

створення фінансових умов для формування вільних економічних зон у регіонах з потенціалом зростання;

розміщення державних замовлень на поставку продукції загальнодержавного значення;

забезпечення умов для залучення вітчизняних інвестицій у слаборозвинуті регіони;

вирівнювання умов підприємницької діяльності в регіонах;

забезпечення територіальної справедливості оподаткування з “адресною" підтримкою регіонів, міст і галузей - “локомотивів” їх зростання;

збільшення податкових надходжень, зокрема надходжень від місцевих податків і зборів;

підвищення рівня дохідно-витратної збалансованості, забезпечення самодостатності місцевих бюджетів.

Від фінансової стабільності регіонів залежить удосконалення не тільки фінансового простору країни, а й її макроекономічної ситуації в цілому. Якщо незбалансованість фінансових потреб та власних фінансових ресурсів в одному - двох регіонах є закономірною і дає поштовх для перерозподілу ВВП не тільки в галузевому, а й у територіальному аспектах, то наявність у країні багатьох фінансово “нестійких” регіонів суттєво деформує її фінансовий простір, не сприяє забезпеченню територіальної справедливості регіонального розвитку та стає загрозою для соціально-політичної стабільності.

Перелік завдань, які покликана вирішувати регіональна податкова політика через розробку загальнодержавних та регіональних програм, можна продовжити, але всі вони є похідними від вищезазначених. Це вдосконалення міжбюджетних відносин, сприяння збалансованості місцевих бюджетів на основі максимального використання податкової бази для задоволення суспільних потреб, підвищення ролі місцевого оподаткування як важливого джерела власних ресурсів регіону, проведення інституційної реформи у податковій службі тощо [10, с.35-43].

Другим етапом удосконалення податкових механізмів державного управління на території України є необхідність розробити дорожню карту раннього виявлення недопущення формування сумнівного податкового кредиту шляхом автоматизованого критеріально-фільтраційного відбору, що дозволить поділяти адміністративно-територіальні одиниці на групи:

а) із великою кількістю суб'єктів господарювання ризикової категорії та значною сумою сформованого ними податкового кредиту;

б) з середньою кількістю суб'єктів господарювання ризикової категорії та сумою сформованого ними податкового кредиту;

в) з незначною кількістю суб'єктів господарювання ризикової категорії та сумою сформованого ними податкового кредиту

Карта тіньового сектору економіки дозволяє:

1. Визначити найбільш вразливі зони для посиленого контролю з боку державних органів;

2. Відслідкувати міграцію підприємств та фізичних осіб віднесених до ризикової та потенційно ризикової (тіньової) категорії;

3. Визначити питому вагу:

ризикових платників у загальній кількості, зареєстрованих платників ПДВ;

питому вагу сформованого ними податкового кредиту у загальному обсязі податкового кредиту, сформованого на території;

4. Визначити сум податкового кредиту, сформованого конвертаційно-транзитними групами.

5. Проаналізувавши підприємства України за визначеними критеріями, можна виділити наступні регіони:

регіони з великою кількістю суб'єктів господарювання (СГ) ризикової категорії та сумою сформованого ризикового кредиту;

регіони з середньою кількістю суб'єктів господарювання (СГ) ризикової категорії та сумою сформованого ризикового кредиту;

регіони з низькою кількістю суб'єктів господарювання (СГ) ризикової категорії та сумою сформованого ризикового кредиту. (Рис.1)

Рис.1. Карта тіньового сектору України

Використання дорожньої карти тіньвого сектору України дозволить відстежувати та нейтралізувати на початкових етапах діяльність підприємств тіньового сектору економіки, що у свою чергу дасть змогу більш ефективному загальноекономічному розвитку.

Основною метою удосконалення податкових механізмів державного управління через реалізацію стратегії державного управління та розробки карти тіньвого сектору економіки є вибір найбільш ефективних варіантів здійснення податкових механізмів [14, с. 209-267].

Це формування будується на наступних основних принципах:

1. Суворе дотримання існуючого податкового законодавства. Жодна з форм ухилення від сплати податків (приховування реальних доходів або прибутку, підтасування бухгалтерської звітності, затримка податкових платежів і т. і.) не може бути використана підприємством, що турбується про свою ділову репутацію.

2. Оперативне врахування змін в існуючій податковій системі. Розроблена податкова стратегія, а в окремих випадках і види господарських операцій повинні оперативно коригуватись з врахуванням нових видів податків, зміни ставок оподаткування, скасування або надання податкових пільг і т. ін.

3. Пошук і використання найбільш ефективних господарських рішень, що забезпечують ефективність оподаткування. Це визначає цілеспрямований вплив на різні елементи бази оподаткування в розрізі джерел сплати окремих податків, широке використання встановленої системи прямих і непрямих податкових пільг.

4. Планове визначення сум наступних податкових платежів. В основу такого планування повинні бути покладені цільова сума прибутку підприємства та іншіпланові показники його економічного розвитку.

5. Розробка податкового графіка на плановий період. Він являє собою графік здійснення конкретних видів податкових платежів підприємства в майбутньомуперіоді. Розробка такого графіка дозволяє ефективніше контролювати податкові надходження підприємства.

Процес формування податкової політики держави через реалізацію стратегії державного управління та розробки карти тіньового сектору економікиздійснюється за такими етапами.

1. Виявлення основних напрямків господарської діяльності підприємств, що дозволяють мінімізувати податкові платежі за рахунок різних ставок оподаткування. Державна система оподаткування передбачає різні ставки податків з виробничої діяльності, операцій з цінними паперами, торгово-посередницьких операціях і т. ін. Формуючі напрямки і обсяги своєї господарської діяльності, підприємств може вже на цьому етапі мінімізувати майбутні податкові платежі.

2. Виявлення можливостей зменшення бази оподаткування підприємств за рахунок прямих податкових пільг та їх нейтралізація.

3. При використанні підприємством прямих податкових пільг необхідно врахувати, що всі вони носять цільовий характер.

4. Врахування регіональних особливостей формування податкової політики. В процесі регіональної диверсифікації діяльності підприємств виникають можливості використовувати податкові переваги, що діють на окремих територіях. При цьому виділяють, як правило, три групи регіональних утворень з різною системою оподаткування: а) спеціальні (вільні) економічні зони своєї країни. В границях цих зон законодавче встановлюється і діє спеціальний податковий режим; б) суміжні країни з більш пільговою податковою системою. Такі країни можуть бути об'єктом регіональної диверсифікації діяльності промислових підприємств, в першу чергу, розташованих в прикордонних областях; в) офшорні території.

5. Розрахунок планових сум податкових платежів в наступному періоді. Такі розрахунки повинні проводяться по слідуючих основних видах податків і зборів: а) податку на прибуток; б) податку на додану вартість; в) внесках до державного фонду соціального страхування; г) внесках до державного пенсійного фонду; д) внесках до фонду медичного страхування.

Висновки. Застосування ефективних податкових механізмів державного управління для стимулювання розвитку підприємництва можливе лише в разі дотримання принципів оподаткування: рівності і справедливості у оподаткуванні, що дозволить уникнути дискримінації платників податків щодо виду та обсягів діяльності; стабільності та прозорості податкового законодавства з метою встановлення незмінних умов оподаткування, зрозумілих усім платникам податків; узгодженості системного підходу.

Отже, першим етапом удосконалення податкових механізмів державного управління можна визначити нову стратегію в управлінні українськими підприємствами через розробку загальнодержавної та регіональної програми розвитку взаємодії підприємництва та держави Другим етапом удосконалення податкових механізмів державного управління на території України є необхідність розробити дорожню карту раннього виявлення недопущення формування сумнівного податкового кредиту шляхом автоматизованого критеріально-фільтраційного відбору по п'яти окремих категоріях.

Проведене дослідження дозволило зробити висновок, що основні завдання ефективного адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності з боку держави полягають у використанні всіх головних механізмів (правових, організаційних, економічних), серед яких першочерговими мають бути:

відкритість формування державної політики щодо підтримки та розвитку підприємництва шляхом узгодження інтересів усіх зацікавлених сторін, використання механізмів зворотного зв'язку;

гнучкість системи пріоритетів і різнобічність форм державної підтримки національного підприємництва;

координація діяльності і чітке розмежування повноважень і відповідальності органів державної влади, які безпосередньо займаються питаннями підтримки та розвитку національного підприємництва на державному, регіональному та місцевому рівнях;

узгодженість і несуперечливість заходів щодо підтримки та розвитку підприємницької діяльності;

організація систематичних наукових досліджень та ефективної пропагандистської кампанії, спрямованих на стимулювання підприємницької діяльності в Україні

Стратегічною метою удосконалення податкових механізмів державного управління є створення в Україні стабільної податкової системи, яка забезпечила б достатній обсяг надходжень платежів до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки держави, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, а також створення умов для подальшої інтеграції України у світове співтовариство. Практика державної розбудови і завдання щодо подальшого поглиблення ринкових трансформацій у країні вимагають створення цілісної та послідовної концепції реформування податкової політики на основі її децентралізації. Це зумовлює необхідність обґрунтування загальної стратегії розвитку податкової політики, спрямованої на посилення її фіскально-регулювальних функцій та розподіл між державою і регіонами зобов'язань щодо механізмів формування та реалізації оподаткування.

Список використаних джерел