Стратегія розвитку України в контексті тенденцій світового фінансового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 336

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ТЕНДЕНЦІЙ СВІТОВОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ

АКІМОВА Л.М.,

Актуальність проблеми. Однією з провідних рис розвитку світового господарства на сучасному етапі є глобалізація світогосподарських відносин, яка має об'єктивний характер і виступає результатом еволюції світової економіки, адже початок ХХІ століття характеризується як період інтенсифікації глобалізаційних перетворень, активізації процесів трансформації глобального економічного середовища. Посилення взаємозв' язку і взаємозалежності національних фінансових ринків призвело до формування єдиного світового фінансового ринку, тенденції і характер розвитку якого зумовлені глобальним характером операцій, здійснюваних в його сегментах. Таким чином, надзвичайно актуальним є дослідження сутнісних змін сучасного світового фінансового ринку, що визначають його новітню якісну сутність з метою оцінки породжуваних цим процесом глобальних трансформаційних викликів.

Аналіз досліджень і публікацій. Дослідженню теорії та методології глобальної економічної трансформації' присвячено праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як А. Гальчинський, А. Гідденс, М. Кастельс, К. Оме, А. Ослунд, І. Радіонова, Р. Тулдер, А. Чухно та ін. Аналізу процесів розвитку світового фінансового ринку присвячено наукові розробки Е. Азроянца, О. Білоруса, Р. Манделла, В. Новицького, А. Поручника, Н. Рубіні, Дж. Сороса, Дж. Стігліца, Дж. Томпсона, П. Хірста, О. Шарова, Ю. Шишкова та ін. Одночасно, незважаючи на велику кількість робіт як зарубіжних, так і вітчизняних вчених з досліджуваної проблематики, питання оцінки розвитку світового фінансового ринку під впливом глобальних трансформаційних зрушень вимагають подальшого опрацювання.

Метою статті є - дослідження розвитку світового фінансового ринку під впливом глобальних трансформаційних зрушень та визначення особливостей функціонування фінансових ринків у глобальному середовищі та вплив фінансової глобалізації на їх інституційну інфраструктуру.

Виклад основного матеріалу. Світова фінансово-економічна криза 2008-2009 років загострила протиріччя між міжнародним рухом капіталу і розміщенням інших факторів виробництва. Незважаючи на посилення боротьби з офшорами і тиск на банківську владу ШвеиПцарііп в рамках боротьби з ухиленням від оподаткування, можна зробити висновок про те, що екстериторіальниип капіталізм в цілому залишився без змін. Рух фінансових ресурсів продовжує залишатися наип більш глобалізованою і швидкозростаючою частиною світовоіп економіки, в тоип час як робоча сила та природні ресурси більшою мірою є прерогативою національних економік. Відповідно до теорії платіжного балансу, дефіцит рахунку поточних операціиП в розвинених економіках повинен компенсуватися позитивним сальдо рахунку руху капіталу. Протилежна картина має бути у випадку держав, що розвиваються. Так, з середини 1990-х років спостерігалося масштабно перекачування фінансових ресурсів з країн, що розвиваються у розвинені держави. При цьому головним реципієнтом виступала американська фінансова система.

До певного моменту дана ситуація не викликала побоювань. Більш того, вона представлялася виграшною для обох груп краіПн. Підвищена мобільність капіталу дозволяла помітно знизити «розходження» в процесі перекачування надлишкових заощаджень краіПн, що розвиваються. Як результат, коефіцієнт кореляцііП норми національних заощаджень і норми інвестиціиП скоротився з 0,89 у 1980 р. до 0,46 на початку 2000-х рр.

Одна з причин кризи полягає в тому, що великих розмахів досягла нераціональна поведінка інвесторів. Вони продовжували робити ризиковані інвестиції ? на тлі кризи, що насувається, в тому числі з нерухомістю в умовах тривалого зростання цін на неіП. ЦеиП ефект багато в чому аналогічнииП діям вкладників, які беруть участь у побудові фінансових пірамід, незважаючи на очевидну небезпеку таких інвестиціи ?.

Дану поведінку інвесторів можна пояснити специфікою свідомості людини, схильністю певноіП частини осіб до ризику, але існують і об'єктивні причини прииПняття нераціональних рішень. Одна з них - відома проблема кореляцііП при колективних діях. При цьому інформація про кожного чергового інвестора, що приєднався в даних умовах до «піраміді», сприиП мається як додатковииП сигнал на користь інвестування, якииП визначає рішення наступного гравця навіть на тлі попередження про небезпеку такого кроку. Таким чином, формується інформаціиПнииП ланцюг, перервати якииП можна тільки втручанням ззовні. При проведенні торгів на біржі, наприклад, таким заходом є припинення торгів, якщо зміна відповідних індексів перевищила порогову кількість пунктів. Очевидно, що для запобігання кризи аналогічні дііП повинні проводитись і на вищих рівнях регулювання економічноіП активності.

Останнім часом для аналізу ірраціональності діиП інвесторів використовують принципи неиПроекономіки, міждисциплінарного напряму, на стику економічноіП теорііП, неиїробіологііП та психології ?. Ця наука аналізує дані, одержані методом магнітно-резонансноіП томографії П та іншими способами сканування мозку, і виявляє поведінкові особливості людини при прииПнятті економічних рішень. НеиПроекономіка підтверджує існування так званоіП концепції П ілюзііП грошеиП, що виникає в вентромедіальніиП префронтальніиП корі головного мозку. Вона проявляється в тому, що люди нехтують очевидною інформацією про хибнии вплив інфляції П на покупки і в ірраціональному пориві стверджують, що річ коштує набагато більше, ніж насправді. Ілюзія грошеиП може переконати інвестора, що нерухомість завжди буде прекрасним об'єктом капіталовкладень, оскільки, згідно з иП ого помилковим баченням, ціни на житло постіиПно підвищуються. більшість зарубіжних експертів, у тому числі професор економіки Єльського університету Р. Шиллер, вважають помилкову логіку ілюзііП грошеиП однією з причин світовоіП кризи.

Таким був механізм надування "бульбашки" на ринку субстандартноиП іпотеки США, незбалансованииП ріст якого відзначався саме з 2005-2006 роки. ИПого «вибух» у 2007-2008 роках розглядався і, як і раніше, розглядається багатьма як причина глобальноі П рецесіі П. Конкретніше треба говорити про те, що іпотечна криза в США - результат краху національноі фінансовоі системи, викликаного втратою контролю над глобальними дисбалансами. Формально не можна стверджувати, що глобальні дисбаланси самі по собі спровокували кризу, так як «відплив» капіталу в значних масштабах з економіки США протягом 2007-2008 років і в наступнииП період не спостерігався. Проте вони істотно підвищили небезпеку ризиків, які накопичились в рамках національних фінансових систем західних економік, створивши канали іП х прискореноіП трансмісії П і мультиплікації П.

У 2005-2007 роках з проблемою значного дефіциту рахунку поточних операціиП і масштабного, але важко прогнозованого припливу капіталу зіткнулися вже не тільки США, але і периферіиПні західні економіки - Ісландія, Ірландія, краіПни Прибалтики. В середньому за 2005-2008 рр. відносна величина глобальних дисбалансів оцінювалася в 0,5% світового ВВП. По суті, значна частина цієіП процентноіП частки і є «погані» інвестиції П (у тому числі суто спекулятивні), профінансовані за рахунок надлишкових заощаджень краіПн, що розвиваються, насамперед Китаю та краіПн-експортерів мінеральноіП сировини.

Криза дещо скоротила глобальні дисбаланси, але не усунула іПх. Під іПіП впливом вперше за маиПже десятирічнииП період відновилося зростання заощаджень у США. Незначно, але все ж таки зменшилося негативне сальдо рахунку поточних операціиП в ціиП краіПні. Однак основнииП внесок у скорочення відносноіП величини глобальних дисбалансів до 0,2% світового ВВП був пов'язанииП з різким зниженням попиту на продукцію краіПн-експортерів сировинних товарів. Отже, коригування носило переважно односторонній ? характер. Відновлення світової економіки неминуче буде пов'язане із зростанням попиту на сировину і збільшенням сукупного позитивного сальдо рахунку поточних операція^ держав з експортною спеціалізацією.

Поки що немає змін і в моделі участі Китаю в міжнародних фінансах. У най ближчі роки ця країна як і раніше буде залишатися наи Збільшим «постачальником» заощаджень, незважаючи на певні успіхи в заміщенні суто експортної орієнтації економіки на більш широку опору на внутрішню^ попит. Відповідно, подальший розвиток ситуації з глобальними дисбалансами носить неоднозначний характер і тому потребує більш глибокого аналізу.

Розглянемо три можливі сценарії. Перший може бути умовно названии ? «ідеальним». Він припускає поступове скорочення негативного сальдо рахунку поточних операцій США і падіння схильності до заощаджень в Китаї. У результаті буде спостерігатися скорочення чистого експорту КНР і вивозу капіталу. Глобальні дисбаланси в кінцевому підсумку будуть зведені до нуля. Передумовами реалізації «ідеального» сценарію є «податливість» Китаю в питаннях валютної політики - ревальвація юаня по відношенню до долара, а також переорієнтація на внутрішній попит як основне джерело економічного зростання в краї нах-експортерах сировини.

Другий сценарій передбачає зростання суперечностей у світовій фінансовій системі. Китаи ? дійсно буде стимулювати внутрішню^ попит, але не згорне експортоорієнтовану модель, не допускаючи зміцнення юаня. В результаті передкризовий характер торгових відносин між США і Китаєм істотно не зміниться: американський чистий експорт продовжить стагнувати, негативне сальдо рахунку поточних операцій США буде стабільно або незначно збільшуватись. За відсутності додаткового зовнішнього попиту влада США зберігає високий рівень держпідтримки економіки, допускаючи подальше збільшення бюджетного дефіциту. Періодично монетарна влада США вдається до практики «кількісного послаблення» - викупу Федеральною резервною системою казначеи ?ських облігаціиї Де-факто це означає використання емісійної накачки. Зростання бюджетного дефіциту і практика «кількісного ослаблення» приведуть до ослаблення долара, що є контрзаходом по відношенню до валютної політики Китаю. Очевидно, що в умовах конкурентних девальвацій долара і юаня інші країни навряд чи захочуть залишитися сторонніми спостерігачами. У кінцевому підсумку це може призвести до широкомасштабних валютних війн, повної невизначеності на світових фінансових ринках, дезорганізації управління світовою фінансовою системою.

Обидва запропоновані вище сценарії сильно поляризовані. Перший передбачає кооперативний підхід, другий - конфронтацію. Проте окремі риси обох сценаріїв фіксуються в реальності. Зокрема, Китай ? під тиском США допустив можливість деякого зміцнення юаня. У той же час існують різні експертні оцінки щодо того, який курс юаня до долара є об'єктивним і рівноважним. Більшість західних спостерігачів говорять про необхідність зміцнення номінального курсу на 20-40% від поточних значень, що навряд чи влаштує Пекін. Аналогічно, отримавши запевнення від Китаю про поступки у сфері валютної політики, США не думають відмовлятися від фіскальних стимулів і подальшого використання «кількісного послаблення» для підтримки економіки, що створює грунт для нового витка взаємних претензіиї

Нарешті, слід брати до уваги і третій сценаріиї Згідно з цим сценарієм, Китаи ? буде дотримуватися тієї ж лінії, що і в другому сценарії, а США відмовляться від заходів фіскального стимулювання та експансивноі ? грошово-кредитної політики. Результатом «відступу» США, швидше за все, стане не прискорений зсув економічної потужності на схід і зміцнення ролі Китаю у світовій фінансовій системі, а вкрай низькі темпи зростання світової економіки і ризик нової глобальної рецесії. Даниил сценарій демонструє, що економічного потенціалу Китаю ще недостатньо для забезпечення прийнятних темпів зростання світової економіки. Наслідком «відступу» США може бути скорочення китайського експорту, що без компенсації з боку внутрішнього попиту загрожує різким уповільненням зростання економіки КНР.

На нашу думку, Україна та інші країни цього регіону були на рівних позиціях на етапі свого становлення, але певні умови відтиснули нас на останні місця в подібних рейтингах, що стосуються діяльності фінансових установ на фінансових ринках. Адже як у нашіиї так і в інших країнах Центральної та Східної Європи банки ще за радянських часів занимали домінуючу позицію на цьому ринку, а ринку цінних паперів практично не було. Окрім того, швидкість та обсяги процесів приватизації також вплинули на розвиток фондових ринків країн, що розвиваються. Зауважимо, що такий взаємозв'язок є прямо пропорціи ? ним.

На світовому та вітчизняному фінансових ринках інституціональних та індивідуальних інвесторів охопили спекулятивні настрої [2]. Ейфорія від швидкого зростання капіталів затьмарила необхідність застосування виваженої стратегії з управління ризиками, наприклад з використанням хеджування. Подібна поведінка та мотивація суб'єктів фінансового ринку і призвела до світової фінансової кризи.

У щорічній економічній доповіді ООН для поліпшення макроекономічного становища країн рекомендується посилення регулювання фінансових ринків і організацій, адекватне забезпечення ліквідності в міжнародному масштабі, перебудову міжнародної резервної системи і більш ефективне міжнародне економічне управління, яке б включало в себе більшу кількість сторін. Згідно з основним сценарієм огляду «Економічна ситуація в світі і перспективи на 2012 рік», зростання продукції в світі в поточному році складе лише 0,7% порівняно з 2,5% в 2008 році і темпами глобального зростання в межах від 3,5 до 4% [1].

Фахівці ООН відзначають, що якщо нинішня кредитна криза продовжиться і ситуація у фінансовому секторі не відновиться найближчими місяцями, в розвинених країнах, і зокрема в країнах Єврозони, в 2012- 2013 рр. може наступити глибока рецесія, що в свою чергу призведе до зниження економічного зростання в країнах, що розвиваються до 2,7% - цей рівень є критичним для економік цих країн, бо створює складності у сфері боротьби з бідністю і підтримки соціальної і політичної стабільності. У сформованій ситуації в національні економіки були спрямовані значні державні кошти, щоб не допустити падіння приватного сектора і забезпечити відновлення економічного зростання. Провідні індустріальні держави зуміли узгодити єдину позицію і оголосили про запуск численних стабілізаційних програм.

Таким чином, особливість того періоду світового господарства полягає в тому, що, в першу чергу, це фінансова криза держав. Взявши на себе в першій фазі борги приватного сектора, склавши, профінансувавши і реалізувавши дорогі стабілізаційні програми, надіславши значні кошти на соціальні потреби, у другій фазі держави зіткнулися з гігантською заборгованістю. При цьому вони змушені постійно залучати все нові кошти для фінансування дефіцитів держбюджетів.

Так, на кінець 2011 року банківський сектор США акумулював втрати на суму в 4,1 трлн. доларів. При цьому американський уряд надав 3 трлн. доларів на покриття даних збитків, взявши борги банків на баланс федерального бюджету. Аналогічна ситуація склалася і в деяких провідних індустріальних країнах Євросоюзу. Отже, основними сферами впливу антикризової політики урядів є грошово-кредитна політика, бюджетно- податкова політика, підтримка населення, банківської системи, реального сектора економіки. Механізм застосування та набір антикризових інструментів у кожній з країн світу відрізняється масштабами, спрямованістю, ранжируванням за пріоритетами тощо.

На початку ХХІ ст., внаслідок циклічності розвитку глобальної економіки, відбулось масштабне падіння світового ВВП та світового фінансового ринку (відносна самостійність фінансової й економічної складових економіки - з одного боку, тісний взаємозв'язок і взаємодія вказаних складових - з іншого, обумовлюють їх синхронно-асинхронну динаміку: будь-які коливання на фінансовому ринку можуть викликати подальші зміни в реальному секторі економіки) [9].

Країни, що розвиваються досягли зростання 4,9 % ВВП в 2010 році, і 5,2 % в 2011 році за прогнозами, що становить більш ніж у два рази перевищення швидкості прогнозованих показників для країн з високим доходом. У більшість країн з низьким доходом ВВП виріс на 5,3 % в 2010 році. Їх перспективи, за прогнозами, ще більше зміцніться, із зростанням на 6,5% та 6,8 % в 2011 і 2012 роках, відповідно. У багатьох країн з високим рівнем доходів і розвитку Європи і Центральної Азії, зростання у 2009-2011 р. було невеликим, враховуючи розмір спаду у 2008 році. У 2012 році зберігся низхідний тренд розвитку світової економіки. Темп приросту світового ВВП знизився до 3,2: порівняно з 4: у 2011 році. Серед основних чинників, що зумовили таку динаміку, - стагнація економік розвинутих країн ЄС та уповільнення темпів економічного зростання країн, що розвиваються. Зниження світової економічної активності позначилось також на уповільненні динаміки світової торгівлі. Ризик подальшого уповільнення зазначених темпів зумовили пом'якшення монетарної політики більшістю центральних банків розвинутих країн.

Світова економіка продемонструвала гіршу, ніж очікувалось, динаміку в IV кварталі 2012 року. Так економіка США скоротилася на 0.1% за квартал у перерахунку на рік, рецесія в зоні євро поглибилась (темпи скорочення ВВП були наиПвищими за останні чотири роки - на 0.6% до попереднього кварталу). За оцінкою МВФ, темпи зростання розвинених краіПн уповільнилися маиПже до нульового рівня в IV кварталі, тоді як економіка краіПн, що розвиваються, прискорилася до 6.6%. Зростання ВВП Китаю прискорилось до 7.9% у IV кварталі в річному обчисленні після уповільнення протягом семи кварталів поспіль. Зростання економіки РосііП уповільнилось у IV кварталі до 2.2% у річному вираженні. У краіПнах - торговельних партнерах з числа нових ринкових економік Європи спостерігалося уповільнення зростання, низькі темпи або поглиблення падіння економіки. Зниження ризиків різкого уповільнення економіки Китаю, а також ризиків розпаду зони євро позитивно впливало на відновлення довіри до світовоіП економіки та покращення перспектив світового економічного розвитку. Індекси PMI (випереджаючі індикатори в обробніиП промисловості) вказували на покращення стану світовоіП економіки в січні 2012 року. Позитивним зрушенням у IV кварталі 2012 року було поновлення зростання світовоіП торгівлі на 0.9% порівняно з попереднім кварталом, за одночасного зростання у світовіиП промисловості (0.2%).

Інфляція в провідних краіПнах уповільнилась одночасно з поновленням тенденцііП до зниження світових цін на нафту після прискорення в попередні місяці. Інфляція в США уповільнилась до 1.7% в 2012 році порівняно з 2.0% на кінець III кварталу (2.2 % у жовтні). У зоні євро рівень інфляцііП знизився з 2.6% у річному вираженні на кінець III кварталу до 2.2% на кінець IV кварталу, незначно перевищуючи офіціиПнииП орієнтир у 2%. У цілому для краіПн ОЕСР інфляція уповільнилася з 2.2% на кінець III кварталу до 1.9% на кінець IV кварталу. Базова інфляція в краіПнах ОЕСР зберігалась на низькому рівні (1.5% у річному вираженні на кінець IV кварталу) як відображення низького тиску з боку попиту. У зв'язку зі зростанням цін на продовольство інфляція зберігалася на високому рівні в РосііП (6.6% у річному вираженні на кінець IV кварталу) та КитаіП (2.5% відповідно). Низькі базові ставки та застосування традиційних та нетрадиційних інструментів регулювання ліквідності дозволили зупинити негатвивну тенденцію до скорочення балансів фінансових установ та стабілізувати фінансові ринки [9].

У IV кварталі збереглася тенденція до посилення стимулюючоіП спрямованості монетарноіП політики провідних центральних банків. У розвинених краіПнах відсоткові ставки знизили центральні банки Австралії П, ІзраіПлю, Швеції П, ЧехііП, у нових ринкових економіках - центральні банки Бразилії П, ПівденноіП КореіП, Філіппін, Польщі, Угорщини. Уперше в історичніиП практиці діяльності центральних банків ФРС США на засіданні в грудні встановила цільовий ? орієнтир заиПнятості. Банк Японію в листопаді пом'якшив монетарну політику шляхом збільшення обсягу програми викупу активів. Фінансові регулятори Великої Британії ? та ЄС пом'якшили чинні нормативні вимоги стосовно достатності капіталу та ліквідності для активізації? кредитування банками економіки. Пом'якшення монетарною політики провідними центральними банками сприяло створенню умов для відновлення зростання у світовій економіці та поновленню оптимізму щодо перспектив світового економічного розвитку, припиненню негативною тенденцію до скорочення балансів фінансових установ, підвищенню привабливості фінансових активів з вищим ступенем ризику. Світова економіка переживає другу хвилю глобальної кризи, для якої характерні зниження обсягу виробництва, зростання безробіття, падіння рівня життя і загострення структурних проблем. З фінансового сектору криза перемістилась у сферу реальної економіки і спричинила безпрецедентний спад у світовій торгівлі та інвестиційній активності. Встановлено, що від кризи найбільше постраждали 3 групи країн: країни з високоглобалізованими економіками; країни-глобальні постачальники сировини; країни-колишні республіки СРСР [7].

В умовах поширення кризових тенденція важливо місце займає залучення коштів в економіку. На сучасному етапі практично всі країни є як експортерами, так і імпортерами прямих інвестицій. Однак інвестиційні потоки надзвичайно не рівномірні між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються [7].

Потоки капіталу в країни, що розвиваються у 2012 році були більш цікавими інвесторам,за рахунок низьких відсоткових ставок. Чисті міжнародні потоки капіталу і облігацій країн, що розвиваються зросли в 2012 році на 34 %, після падіння на 40 % в 2009 році.

На сучасному етапі надзвичайна динамічність зовнішньої торгівлі зумовлена значною мірою розвитком спеціалізації та кооперування виробництва в міжнародному масштабі, скасуванням багатьох обмежень у міжнародній торгівлі, високими темпами розвитку «нових індустріальних країн». У світовій торгівлі панівні позиції займають розвинуті країни, на частку яких припадає 2/3 обсягу експорту і така ж частка імпорту. Відповідно близько 1/3 світових експорту та імпорту припадає на країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою. Німеччина, США, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія є найбільшими експортерами світу.

Світові фінансові активи - або ж вартість капіталізації фінансових ринків - виросла з приблизно 12 трл. дол. США у 1980 році до 206 трл. дол. США у 2007, а глибина фінансової системи, яка вимірюється співвідношенням цих активів до ВВП, виросла з 120 до 355 % глобального ВВП за той самий період. Але від початку глобальної економічної кризи таке стрімке зростання почало гальмувати. Станом на другий квартал 2012 року вартість фінансових активів світу оцінювалася у близько 225 трл. дол. США, - що перевищує передкризові значення. Величина глобальних фінансових активів зменшилася на 43 проценти по відношенню до ВВП порівняно з 2007 роком, а якщо не враховувати недавнє зростання обсягів державних запозичень - то на всі 54 проценти. Транскодонні потоки капіталу - включаючи кредитування, прямі іноземні інвестиції і купівлю акцій і облігацій - відображають рівень інтеграції в глобальну фінансову систему. У той час як частина цих потоків відображає взаємозв'язок між кредиторами і інвесторами - з однієї сторони, і позичальниками реального сектору - з іншої, значна їх частина припадає на міжбанківське кредитування. За останні десять років фінансова глобалізація знайшла своє відображення у різкому зростанні транскордонних потоків капіталу з 0,5 трл. дол. США у 1980 році до свого піку - 11,8 трл. дол. США у 2007. Але це зростання перервалося під час кризи, а у 2012 році їх величина зменшилася більше ніж на 60 % порівняно з максимальним докризовим значення.

Світова фінансова криза значно вплинула на становище домашніх господарств - у першу чергу тих, які інвестували кошти у придбання нерухомості, залучені сприятливими умовами кредитування. Домогосподарства, обтяжені високими боргами, постраждали від безробіття. Погіршення фінансового становища домогосподарств викликало зниження попиту і падіння цін на житло. Власники житла також відчули ефект знецінення їх майна. До втрати нерухомого багатства додавалися фінансові втрати, пов'язані з падінням біржової капіталізації. Особливо великі були такі втрати в США. У зоні євро чисельність власників акцій менше, ніж в США, крім того, тут існують більш розвинуті системи соціального захисту, і пенсійні режими засновані на принципі розподілу. З березня 2009 р. біржові курси стали зростати, що дещо пом'якшило вплив кризи на становище домогосподарств, але докризовий рівень ще не досягнутий. Майнові та фінансові втрати домогосподарств призвели до того, що вони ще довго будуть віддавати перевагу заощадження споживчих витрат. Зворотним боком планів підйому економіки, рекапіталізації банків і уповільнення економічної активності виявилося швидке зростання бюджетних дефіцитів [7] .

Жодній із великих країн зони євро не вдалося утримати його на рівні 3% ВВП - порогу, встановленого Пактом стабільності і зростання. В Іспанії, Греції та Ірландії бюджетний дефіцит перевищив 10%. Заходи щодо його скорочення, прийняті різними країнами в рамках планів підйому економіки, різняться між собою за масштабами і строками. Так, в 2012 році країни Євросоюзу планують акумулювати 1600 млрд. євро. Італії необхідні кредити на суму в 454 млрд. євро, Німеччині - 386 млрд. євро, Великобританії - 279 млрд. євро. У середньостроковій перспективі державна заборгованість країн ЄС продовжуватиме зростати. Згідно з підрахунками базельського Банку міжнародних розрахунків (БМР), у 2020 році заборгованість Великобританії досягне 200% ВВП, а в Бельгії, Франції, Ірландії, Греції та Італії вийде на рівень 150%.

Виплати за відсотками за даною заборгованістю складають в середньому по зоні євро близько 10%, а для Великобританії, що не входить до Єврозони - 27%. У разі, якщо у світовій економіці зростатиме рівень облікової ставки у зв'язку зі збільшенням інфляції або іншими факторами, то країни Євросоюзу будуть нездатні виплачувати відсотки по настільки великим боргами. Дефіцит держбюджету США досягне в 2011 році 1,9 трлн. доларів і, щонайменше, 1,5 трлн. в 2012 році. У результаті до кінця 2011 року державний борг США складе 80% ВВП. А в 2012 році уряд Сполучених Штатів має виплатити за борговими зобов'язаннями 850 млрд. доларів і профінансувати дефіцит у розмірі близько 1 трильйона доларів. Ще більш значні суми припадають на наступні роки. За оцінкою БМР, в 2020 році борг федерального бюджету США досягне 150% від ВВП. При цьому виплати за відсотками за даною заборгованістю вийдуть на рівень 25% від загальних бюджетних фіскальних доходів країни. До 2014 загальні борги провідних індустріальних країн Заходу досягнуть 120% їх сукупного ВВП. А при збереженні нинішньої тенденції до 2050 року рівень заборгованості цих держав вийде на рівень 250% від ВВП. Сучасна економічна наука розглядає подібне співвідношення як таке, що виходить за межі припустимого.

Таким чином, в 2011 р. країни постали перед вибором: з одного боку, потрібно зменшити бюджетний дефіцит, а з іншого - не загальмувати підйом економіки, що розпочався. Деякі, в першу чергу найбільш обтяжені боргами країни зони євро - Греція, Італія, Іспанія, Бельгія, Ірландія і Франція, а також Великобританія, вибрали режим жорсткої економії. Інші країни - Німеччина, США і Японія - продовжили заходи бюджетного стимулювання. Так, у Німеччині на 2011 р. передбачені податкові пільги для домогосподарств і підприємств на суму в 24 млрд. євро. У 2012 р. заходи жорсткої економії поширяться на всі розвинені країни. При цьому домогосподарства і підприємства вже не зможуть розраховувати на заходи з підтримки споживання та інвестицій, а зовнішня торгівля перестане бути двигуном економічного зростання, оскільки всі країни почнуть обмежувати імпорт. В зазначених умовах розвитку світового господарства збільшується значення використання нових знань, високих і просунутих технологій, виробництва продукції, заснованої на використанні інтелектуального ресурсу. Практика економічного обґрунтування управлінських рішень вимагає нових, нетрадиційних підходів, що враховують нові й новітні технологічні тенденції, ступінь залучення інтелектуального ресурсу в господарський обіг.

Визначено, що останнім часом збільшуються обсяги використання фінансових інструментів зовнішніх запозичень з метою відновлення позитивної динаміки розвитку світової економіки, серед яких інструменти грошового ринку й торговельні кредити. При цьому тенденція скорочення частки заборгованості за двосторонніми кредитами супроводжується збільшенням обсягів зобов'язань за багатосторонніми кредитами, що надаються країнам міжнародними фінансово-кредитними організаціями [8]. Так, показник сукупної заборгованості країн світу станом на 31.12.2010р. склав 506,9 млрд. дол. США, збільшившись у порівнянні з 2007 р. на 48,7%. Важливий сегмент ринку суверенних боргів займає ринок двосторонніх міжурядових кредитів, незважаючи на тенденцію до зниження даного виду позик у сукупному зовнішньому боргу країн світу. При цьому уряди розвинених країн виступають на даному ринку, у першу чергу, як кредитори, а країн, що розвиваються - як позичальники.

Встановлено основні спонукальні тенденції розвитку світового фінансового середовища в умовах глобальних трансформаційних зрушень (надзвичайно високий рівень державної заборгованості розвинутих країн світу; необхідність тривалого періоду та більшої скоординованості дій на глобальному рівні з метою подолання боргових проблем; потреба у жорсткому фінансовому та фіскальному регулюванні з метою нейтралізації впливу кризових процесів; поєднання бюджетної консолідації, структурних реформ та адаптивної грошово-кредитної політики розвинених країн; зростання якості економічної політики та порівняно менша частота внутрішніх і зовнішніх шоків в країнах, що розвиваються; потужне зміщення фінансових потоків в країни, що розвиваються; зростання внаслідок глобалізації ризиків для фінансових ринків країн з менш високим рівнем економічного розвитку), які впливають на структурні зрушення на світовому фінансовому ринку [9]. фінансовий інвестиція грошовий глобалізація

В результаті проведеного аналізу доведено, що сучасна невизначеність трендів глобального фінансового ринку зумовлена: по-перше, асиметричністю причинно-наслідкових зв'язків між країнами з різним рівнем економічного розвитку; по-друге, лаговістю економічного розвитку у світовому масштабі (існування суттєвого часового лагу у динаміці макроекономічних показників розвинутих та менш розвинутих країн); по- третє, невиваженістю антикризових та рецесійних важелів економічного регулювання у світовій економіці.

Про глобалізацію фінансового ринку свідчить те, що іноземні інвестори володіють 12 % американських акцій, 25 % корпоративних облігацій і близько 44 % казначейських цінних паперів. На початок 2006 року тільки Народний банк Китаю вклав у державні облігації США понад 262 млрд. дол. США. Значно зросли у передкризовий період обсяги прямих (рис. 2.8) та портфельних іноземних інвестицій [9] міжнародних корпорацій та країн, міждержавного банківського кредитування, проектного фінансування тощо [5]. В результаті аналізу географічної структури світового фінансового ринку та класифікації країн за рівнем лібералізації національних фінансових ринків встановлено, що найбільш розвинені фінансові центри розташовані у Гонконгу, США, Великій Британії, Сінгапурі та Австралії.

Відзначено збільшення зовнішнього боргу переважної більшості країн світової економіки (причинами є дефіцит національних бюджетів, витрати на підтримку національних валют, фінансування соціальних та інфраструктурних програм, неспівмірних з державними бюджетами країн, що їх реалізують): максимальний державний борг належить США - 15 930 млрд. дол. США (108,9 % ВВП країни), значними обсягами запозичень характеризуються Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія [4].

Обґрунтовано, що загальними особливостями впливу невизначеності трендів глобального фінансового ринку на трансформацію національних фінансових ринків є такі: а) величезна кількість та мінливість факторів, що впливають на функціонування фінансового ринку; б) важкість розмежування внутрішніх та зовнішніх факторів, що по-різному адаптуються до мінливих умов фінансового ринку; в) надзвичайна динамічність фінансового ринку, що визначає його нелінійність як специфічну особливість; г) транзитивність (незавершеність) поточного стану фінансового ринку. Для боротьби з кризами уряди провідних країн пішли на рішучі дії, зокрема купівлю активів проблемних фінансових установ та видачу державних гарантій [4].

Іпотечна криза в США сталась внаслідок нехтування ризиками ліквідності, тобто здібності боржників відповідати по своїх зобов'язаннях. Крім того, під іпотеку банками випускались фондові інструменти, тобто цінні папери - облігації, закладні, іпотечні сертифікати, які не мали під собою необхідного забезпечення. Сталась череда банкрутств банків, будівельних компаній, компаній по виробництву будівельних матеріалів і все це на тлі інфляції, та зростання цін на сировину та харчові продукти призвели до спонукання фондової та товарної кризи. Котирування усіх фондових і товарних індексів світових бірж швидко падали.

Найбільші світові компанії звернулись про допомогу до урядів своїх держав з проханням для підтримки своєї ліквідності надати фінансову допомогу під заставу акцій. Наприклад, потужна американська страхова компанія “AIG” отримала 87 млрд. дол. США в обмін на 87% своїх акцій.

Західні страхові та перестрахувальні компанії виявились неготові до роботи в умовах знецінення активів завдяки падінню фондового та товарного ринку, падіння попиту на страхові та перестрахувальні послуги. Крім цього, показник комбінованої збитковості свідчив про те, що конкуренція серед західних страховиків диктувала правила представникам страхового бізнесу, за якими дозволялось мати збитки від страхової та перестрахувальної діяльності більше 100%, при цьому, мати позитивний фінансовий результат за рахунок доходів від інвестиційних вкладень, які коливалися у консервативних страхових компаній в межах від 10 до 25% річних.

За 2010 рік глобальні активи банків збільшились на 6,4%, а прибуток - на 77%. Банки також продовжують нарощувати капіталізацію - капітал першого рівня (Tier I) виріс на 10,5%, фактично випереджаючи динаміку приросту активів. Серед 25 найбільших банківських груп за рівнем капіталізації цей показник виріс навіть сильніше - на 12,1%, у той час як активи - всього на 5,9%. Одночасно з цим найбільші збитки було зафіксовано серед топ-25 банківських груп. Протягом 2010 року для більшості були сприятливі умову. Так, у США значно покращились показники Citibank, BNY Mellon, Keycorp [3].

Значну стійкість демонструють банки Японії. Повернувся на перші позиції Mitsubishi UFJ. Два інших гіганта - Mizuho і Norinchukin - знову зайшли в Топ-25 найбільших світових банків. Більшість японських банківських установ отримали прибуток на 50% більше в порівнянні з минулим роком. У більш широкому розумінні азіатські банки починають показувати видатні результати не тільки на розвинених ринках, а й на тих, що розвиваються. 4 з 10 країн, де суттєво зросли активи банківського сектора, знаходяться в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. 17 з 25 банків, що лідирують за темпом зростання активів в 2010 році, знаходяться в Китаї, ще по одному - у В'єтнамі та Австралії. Лише три європейські країни увійшли в топ-25 за співвідношенням прибутку до капіталу - Польща, Угорщина і Туреччина. Участь Угорщини в цьому списку дещо сумнівна, оскільки провідним там є тільки один місцевий банк - OTP, який записав на свій рахунок рекордний прибуток в сумі 930 млн. доларів в 2010 році. Більшість угорських банків були раніше поглинені іноземними фінансовими групами, які отримали відчутний удар внаслідок ослаблення форинта в 2008-2009 роках.

Навпаки, в Туреччині банківський сектор залишається в сфері впливу місцевих акціонерів, і кожен банк у рейтингу є прибутковим. Три з кращих п'яти банків у Європі за співвідношенням прибутку до капіталу - турецькі. Один з інших двох - це Home Credit, головний офіс якого знаходиться в Голландії, а основна діяльність зосереджена в Росії, В'єтнамі та Китаї. У 2010 році Home Credit вирішив вийти з українського ринку на користь розвитку бізнесу у В'єтнамі і в 2011 році продав українську «дочку» місцевому Platinum Bank. Цікавим є той факт, що в рейтингу за показником прибутку до капіталу на 19-му місці опинилась Грузія.

У ряді країн з хорошим показником прибутку до капіталу працює банківський сектор, орієнтований на корпоративне кредитування. У Філіппінах, Чилі, Колумбії, В'єтнамі та Туреччині кредити корпоративним клієнтам становлять 60% від загального кредитного портфеля. А в Єгипті - близько 70%. У цьому також полягає високий потенціал розвитку роздрібного кредитування. Хоча це не є суворою закономірністю. У Бразилії корпоративне кредитування займає всього 37% портфеля, а в Індонезії - лише 20%.

Слід звернути увагу на те, що, незважаючи на значне зростання прибутку у фінансовому секторі, для бразильських банків при зростанні активів банків удвічі, капітал зріс лише на 68%. Середнє співвідношення кредитів до депозитів у банківському секторі Бразилії становить 132%. Крім Бразилії в список «перегрітих» банківських систем (співвідношення кредитів до депозитів від 220% до 129%) входять Ірландія, Голландія, Швеція, Данія, Таїланд, Катар, Португалія, Норвегія, Італія. У список «холодних» банківських систем, де кредитування не достатньо розвинуте, увійшли країни з співвідношенням кредитів до депозитів від 42% до 74%. Це Ліван, Єгипет, Філіппіни, Пакистан, Китай, Йорданія, Венесуела, Андорра, Індія. В Україні цей показник становить близько 80-85%, і вітчизняний ринок продовжує бути привабливим для розвитку роздрібних банківських операцій. Сучасний стан світового фінансового ринку характеризується поглибленням інтернаціоналізації, лібералізацією національних фінансових ринків внаслідок послаблення державного контролю над банківською сферою та процесом концентрації міжнародного банківського капіталу. При цьому різко зросла роль головних учасників світового ринку - транснаціональних компаній (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ), які контролюють понад 70% міжнародних ринків товарів, послуг, технологій, капіталу. Показниками, які характеризують розвиток міжнародного бізнесу є відношення капіталу банків до їх активів, внутрішнє кредитування економіки банківським сектором, частка недіючих позик у загальному обсязі кредитів, виданих банками [9].

Відзначимо, що глобальна фінансова архітектура не може існувати ізольовано від глобальної економіки, геометрія якої, в остаточному підсумку, визначає сутнісний зміст, динаміку й вектор розвитку монетарної інтеграції. Найбільшу віддачу від використання активів у вигляді прибутку приносили банки країн Центральної і Південної Америки, Центральної та Східної Європи, Карибів, найменшу - банки Північної Америки та Європи. Причому в останній групі європейські банки в 2012 р. практично перестали приносити прибуток, що пов'язано з фінансовими проблемами країн Єврозони [6].

У рейтингу банків за розміром активів, представленому Global Finance у 2012 році, тим не менш, банки з США займають далеко не провідні позиції, а лише починаючи з дев'ятого місця. У цілому в рейтингу банків Global Finance 2012 можна відзначити відносну стабільність серед найбільших світових банків щодо розмірів їх активів. Помітною подією є зміна лідера - в 2012 р. ним став Deutsche Bank (у рейтингу 2011 посідав друге місце). В результаті аналізу провідних ТНБ світу у 2012 році за рейтингом The Banker встановлено Топ-5 за рівнем капіталізації та за обсягами наявних активів: 3 американських банка, 1 китайський і 1 англійський [6].

Події 2008-2009 рр. на фінансових ринках США та Європи зумовили початок затяжної кризи в фінансовому сегменті. Доведено, що транскордонна консолідація та зростання взаємозалежності фондових ринків спричинило міжнародний характер криз, що, в свою чергу, призвело до падіння фондових ринків світу зумовило переорієнтацію фінансових потоків з одних активів в інші, зокрема сировинні та енергетичні. Лідерами падіння є ринки США, Італії, Іспанії, Австралії і Японії. Встановлено, що найбільший прояв кризи спостерігався на граничних (frontier) ринках цінних паперів (неліквідні ринки, які, будучи формально відкритими для закордонних інвесторів, не є придатними для вкладень), до яких відносять і Україну, де падіння було більше, ніж у три рази за середнє.

Встановлено, що в умовах фінансової кризи основну невизначеність розвитку світового економічного простору створюють такі фактори, як: економічний розвиток (особливо в перше десятиліття після виходу із кризи); нова конфігурація світової фінансової системи, складних фінансових інструментів і контроль над ними; світовий екологічний розвиток (що призводить до системних дисфункцій наслідків глобальних криз на фондових ринках).

Обґрунтовано, що останнім часом світова економіка має готуватись до другої хвилі кризи, або як мінімум до тривалої рецесії. На основі аналізу висновків рейтингових агентств зроблено висновок, що ймовірність виникнення чергової рецесії в Західній Європі становить 40%, що призведе до зниження показників зростання ВВП країн з розвинутою економікою у 2011-2013 рр. При цьому прогнозується помірне зростання економік, що розвиваються. Ринки США продемонстрували здатність до відновлення, піднявшись з третього на перше місце за обсягом залучених коштів. Китай поступився першістю з загальної вартості угод, опустившись на друге місце. Європа зберегла за собою третю позицію в рейтингу, незважаючи на невисокі результати. За міжнародними угодами лідирував Лондон.

Світовий ринок rPO в 2010 р. становив 279 млрд. дол. США. Встановлено, що лідерами ринку первинних розміщень стали емітенти з Азії, їх частка склала біля половини всього обороту Global Market rPO. Друге та третє місця займають північноамериканські емітенти з результатом 38 млрд. дол. США (16%) та європейські компанії з 32,8 млрд. дол. США (13%). Визначено, що структура угод у міжнародному масштабі носить неоднорідний характер: на частку трьох угод на міжнародному ринку rPO припадало 25% загального обсягу притягнутого капіталу. У 2012 році на світових ринках капіталу в цілому спостерігалось зниження показників як за кількістю проведених IPO, так і за обсягом залучених коштів. Серед найбільших IPO у 2012 році слід виокремити угоди компаній Facebook, Japan Airlines та Santander Mexico.

Безсумнівно, світова фінансово-економічна криза значно вплинула як на динаміку, так і на географію світових інвестиційних потоків, визначивши нестійкість світового господарства, особливо транзитивних країн. Проте за останні роки під впливом удосконалення механізмів міждержавного управління глобальними інвестиційними потоками спостерігається їх збільшення та поступове виведення світової економіки на траєкторію економічного піднесення.

У 2011 р. прямі іноземні інвестиції (далі ПІІ) у світову економіку сягнули 1,6 трлн. дол. США, тобто збільшилися на 16 % у порівнянні з 2010 р., вперше перевищивши середній докризовий рівень 2005-2007 років.

Проте, у 2012 р. обсяг ПІІ знизився на 18 % до 1,3 трлн дол. США, в порівнянні з попереднім роком. На шляху відновлення потоків ПІІ продовжує стояти значна невизначеність інвесторів. Значною мірою вона зумовлена погіршенням макроекономічного середовища: низькими темпами зростання світового ВВП, товарообороту, капіталу та зайнятості. На рішення інвесторів також впливають й інші фактори, які належать більше до політичних, а саме військові конфлікти в ряді країн Північної Африки та Ближнього Сходу і боротьба за геополітичне домінування.

Отже, першою тенденцією можна зазначити зниження глобальних потоків ПІІ на фоні погіршення макроекономічного середовища та невизначеності інвесторів. У 2011 р. в рамках «Огляду перспектив світових інвестицій», проведеного ЮНКТАД серед керівників транснаціональних корпорацій на предмет їх інвестиційних планів було визначено відсотки респондентів, налаштованих оптимістично, нейтрально та песимістично щодо глобального інвестиційного клімату у найближчі роки. У 2012 р. переважали песимістичні та нейтральні настрої (80,4 %). У 2013 р. їх частка зменшилась до 58,6 % і дана тенденція за прогнозними оцінками посилюватиметься у 2014 р - 46,6 %. Таким чином, частка оптимістично налаштованих респондентів за 2012-2014 рр. збільшилась у 2,7 рази, песимістичних зменшилась у 4,8 рази. Частка нейтральних респондентів зменшилась з 50,9 % до 40,4 %, тобто в 1,3 рази.

Таким чином, другою тенденцією є оптимістична налаштованість керівників основних ТНК щодо маиПбутніх перспектив збільшення глобальних інвестиціиПних потоків. Аналіз джерел таких прогнозів з боку керівників ТНК показує, що до 2011 р. спостерігалася тенденція до збільшення обсягів світового виробництва, закордонних продажів цих компаніиП та чисельність робітників, що працювали за кордоном зростали значно швидше, ніж в краіПнах базування. Так, у 2011 р. у закордонних філіалах було заиПнято приблизно 69 млн. осіб, які забезпечили продаж товарів у розмірі 28 трлн. дол. і додану вартість близько 7 трлн. дол. США.

Щорічне обстеження 100 наиП більших ТНК, підготовлене ЮНКТАД свідчать про те, що під час світовоіП фінансово-економічноіП кризи вони скорочували капітальні витрати на виробничі активи та придбання (особливо за кордоном), надаючи переваги нарощуванню власних грошових коштів.

Так, у 2010 р. іПх обсяг досяг рекордно високого рівня - 1,03 трлн. дол., тобто на 166 млн. дол. більше від рівня, якииП передбачався середньостроковим прогнозом грошових авуарів. В 2011 р. спостерігалося зростання капітальних витрат ТНК на 12 %, але у 2012 р відбулося іПх скорочення на стільки ж відсотків. Тобто додаткові грошові кошти цілком не були розміщені. ІПх авуари, включаючи нерозподіленииП прибуток закордонних філіалів, у 2012 р. становлять більше 5 трлн. дол. США. Це може спровокувати виникнення нестабільності на міжнародних фінансових ринках, яке буде сприяти нарощуванню ліквідних активів та іПх використанню на виплату дивідендів і зниження рівня заборгованості.

По мірі покращення макроекономічного середовища надлишок ліквідності може потенціиПно в маиПбутньому вилитися у збільшення ПІІ. За прогнозними оцінками 100 наиПбільших ТНК, розмір капіталу, якииП може бути розміщенииП у вигляді ПІІ складає приблизно 500 млрд. дол., тобто маиПже одну третину іПх світових глобальних потоків.

Третя тенденція свідчить про наявність фінансових ресурсів, які потенціиПно можуть бути трансформовані в прямі іноземні інвестицііП. Аналіз статистичних даних щодо галузевого розподілу потоків ПІІ у 2011 р. свідчить про те, що спостерігалося іПх зростання у трьох секторах виробництва (первинному секторі, обробніиП промисловості та секторі послуг). Зазначимо, що у 2011 р. надходження ПІІ в сектор послуг стрімко зростають на тлі значного скорочення у 2009-2010 рр. Вони становлять 570 млрд. дол., що маиПже у три рази більше, ніж у первиннииП сектор.

Висновки

Таким чином, принципове протиріччя сучасної фінансової глобалізації, що потенційно має істотний вплив на стабільність світового господарства, а саме - між комерційно-спекулятивними інтересами міжнародних фінансових гравців та інтересами держав щодо забезпечення контрольованого та безпечного економічного розвитку.

Список використаних джерел

1. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - К.: Вища шк. Знання, 1997. - 743 с., с. 240.

2. McGrew, A. G. Globalisation: Conceptualizing a Moving Target [Text] / Anthony G. McGrew; John Eatwell, Elizabeth Jelin, Anthony McGrew and James Rosenau (eds.) // Understanding Globalisation: The Nation-State, Democracy and Economic Policies in the New Epoch. -- Stockholm: Swedish Ministry of Foreign Affairs/Almquist & Wiksell International, 1998. -- P. 5-25.

3. Tinbergen, Jan, Economic policy. Amsterdam, North Holland Pub. Co., 1956. -276р.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню сучасних тенденцій світового фінансового ринку в контексті стратегії розвитку України. Проаналізовано наявність фінансових ресурсів, які потенціиОно можуть бути трансформовані в прямі іноземні інвестиції та комплексно досліджено особливості функціонування фінансових ринків у глобальному середовищі та впливу фінансової глобалізації на їх інституційну інфраструктуру.

Ключові слова: світові фінансові ринки, глобальні трансформаційні зрушення, глобалізація, економічна глобалізація, світове господарство, фінансові ринки.

Статья посвящена исследованию современных тенденций мирового рынка в контексте стратегии развития Украины. Проанализированы наличие финансовых ресурсов, которые могут быть трансформированы в прямые иностранные инвестиции и комплексно исследовано особенности функционирования финансовых рынков в глобальной среде а также влияние финансовой глобализации на их институциональную инфраструктуру.

Ключевые слова: мировые финансовые рынки, глобальные трансформационные сдвиги, глобализация, экономическая глобализация, мировое хозяйство, финансовые рынки.

Размещено на Allbest.ru