Размещено на http://www.allbest.ru/

КОЛЕДЖ УПРАВЛІННЯ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

ПОЛТАВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНОЇ АКАДЕМІЇ

Циклова комісія економіки та організації виробництва

Курсова робота

з політичної економії

на тему: Бюджетно - податкова політика держави та її національні особливості

Студента ІІ курсу 21-ОД групи

Напряму підготовки

Спеціальність 5.03050802 «Оціночна діяльність»

Бохана Сергія

Керівник: Біловод Раїса Тимофіївна

Полтава - 2017 рік

Зміст

• Вступ
• 1. Сутність бюджетної політики держави
• 2. Розвиток бюджетної системи та політики в сучасних умовах
• 3. Основні напрями бюджетної політики України
• Висновки
• Використана література

Вступ

бюджетний кошти фінансування економіка

У фінансовій системі України центральне місце займає державний бюджет, він є найбільшим централізованим фондом грошових коштів. Поряд з фінансами, державний бюджет є самостійною економічною категорією і втілює фінансові відносини, що виникають при утворенні централізованого фонду грошових ресурсів країни та його використанням на загальнодержавні потреби. Бюджетні відносини виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, населенням - з іншого боку з приводу сплати податків, зборів, а також при використанні бюджетних коштів.

Державний бюджет, як фонд грошових коштів, має специфічні ознаки:

1. великі розміри;

2. має силу закону;

3. у складі бюджету утворюються бюджетні резерви, що сприяє зміцненню його стійкості.

На розмір найбільшого в країні фонду грошових коштів впливають наступні чинники:

· рівень розвитку економіки, розміри виробленого валового національного продукту;

· методи господарювання (ринкові, командно-адміністративні);

· склад системи оподаткування;

· масштаби зрушень в народному господарстві, соціальних і економічних завдань, які передбачається вирішити і профінансувати за рахунок коштів бюджету.

Як інструмент впливу на розвиток економіки і соціальної сфери, бюджет завжди використовується державою і був:

- фінансовою базою для виконання покладених на неї функцій по впливу на економіку, по управлінню і обороні країни;

- найважливішим джерелом фінансування невиробничої сфери;

- інструментом для вирішення соціальних і національних проблем, джерело виплат по соціальному забезпеченню населення;

- інструментом міжтериторіального і міжгалузевого перерозподілу коштів;

- за допомогою бюджету здійснюється вплив на розвиток продуктивних сил, науково-технічний прогрес;

- з бюджету значною мірою фінансуються затрати по охороні навколишнього середовища, по зовнішньоекономічній діяльності.

При переході до ринкової економіки змінюється роль бюджету, характер бюджетних відносин, що проявляється у складі і структурі доходів та видатків. Формування доходної частини відбувається на податковій основі, все більшого значення набувають платежі від суб'єктів господарювання, в т.ч. від фізичних осіб. Змінюється співвідношення між прямими і непрямими податками в напрямку зростання поступлень від прямих податків.

Використання бюджетних коштів проходить шляхом фінансування життєвоважливих і прогресивних галузей економіки, створення необхідної інфраструктури, вирішення потреб, пов'язаних з добробутом, зайнятістю населення, соціальним забезпеченням. В умовах ринку бюджетні відносини повинні будуватися таким чином, щоб здійснювати активний вплив на господарську кон'юнктуру, сприяти розвитку ділової активності підприємців.

Найбільшу питому вагу у структурі доходів Державного бюджету займають податкові поступлення, а також внески до державних цільових фондів.

Якщо наявні доходи в бюджеті недостатні для фінансування всіх необхідних потреб, то має місце бюджетний дефіцит, т.б. це перевищення видатків з бюджету над його доходами. Негативною рисою бюджетів України, як і більшості постсоціалістичних країн, є їх хронічна дефіцитність.

1. Сутність бюджетної політики держави

Бюджетна політика - це цілеспрямована діяльність держави (в особі органів державної влади і місцевого самоврядування) щодо регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом, а також використання бюджетної системи для реалізації завдань економічної політики в країні.

Бюджетна політика України постійно перебуває в центрі суспільної уваги, оскільки вона є ключовою ланкою економічної політики держави. Від якості бюджету, закладених у нього параметрів залежать рівень соціального захисту громадян, інвестиційні можливості держави, ступінь впливу України на міжнародній арені, підприємницька активність суб'єктів господарювання і громадян. У бюджетній політиці найбільш яскраво висвітлюються і найбільш гостро стикаються інтереси різних суспільних груп.

Бюджетна політика як складник фінансової, тісно взаємодіючи з податковою, грошово-кредитною, обліковою, інвестиційною та валютною політикою, відіграє важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності в державі, що є передумовою розвитку виробництва, підвищення його ефективності, підтримання підприємницької активності та підвищення добробуту населення.

Суть проблеми побудови ефективної бюджетної політики полягає в її науковому обґрунтуванні і тому, наскільки вона базується на фундаментальних теоретичних засадах, виходячи з певної фінансової доктрини держави. У плануванні бюджетної політики держава має виходити з необхідності забезпечення фінансової та соціальної стабільності, враховуючи всю сукупність національних, історичних, політичних, соціально-економічних та інших особливостей розвитку держави.

Бюджетна політика поєднана нерозривно з розвитком держави. Тому важливою передумовою для розробки оптимальної моделі бюджетної політики та ефективного механізму її реалізації є необхідність врахування зовнішніх і внутрішніх чинників.

До зовнішніх чинників треба віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок палива, сировини, матеріалів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими системами тощо.

До внутрішніх чинників, які суттєво впливають на бюджетну політику, можна віднести: економічні - пов'язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва; соціальні - пов'язані з особливостями відтворення робочої сили та населення країни в цілому, це перш за все: кошти на освіту, охорону здоров'я, соціально-культурні заходи, соціальний захист населення, обсяг і рівень заробітної плати тощо; політичні - пов'язані із забезпеченням обороноздатності держави і підтримкою внутрішнього правопорядку, укріплення законодавчої та виконавчої влади.

Важливим у розумінні впливу цих чинників є не кількісне вимірювання їх відносної вагомості або питомої ваги у сукупному впливі, а те, які умови їх прояву приводять до позитивного чи негативного ефекту. Як засвідчує практика, за умови стабільної економіки об'єктивно існує висока передбачуваність економічних показників на короткостроковий період, що є достатнім для планування щорічного балансу. У тому випадку, коли економіка нестабільна, фінансова політика хаотична, об'єктивно зменшується вірогідність прогнозування та планування економічних параметрів. Зрозуміло, що непослідовність і непередбачуваність нормативного та законодавчого середовища в Україні знаходить своє відображення в бюджетній сфері, зокрема в бюджетній політиці.

Проблема взаємозв'язку між зовнішніми та внутрішніми чинниками, які впливають на бюджетну політику, полягає в тому, наскільки вони сприяють зростанню ВВП, нарощуванню та ефективному використанню фінансових ресурсів, формують ідеологію бюджетної політики.

Розробка чіткої стратегії бюджетної політики передбачає визначення узагальнених контрольних показників, затвердження яких має здійснюватися на найвищому урядовому рівні. Помилки в прогнозуванні соціально-економічного розвитку, недооцінка наслідків негативних процесів, що розвиваються в економіці, соціальній сфері та фінансовому секторі, прирікають бюджетне планування на невдачу.

Одним з головних недоліків процесу формування бюджету є те, що економічні прогнози Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції і проекти витрат галузевих міністерств, відомств та органів місцевого самоврядування складаються практично не залежно один від одного.

Як відомо, за основу формування державного бюджету приймається розрахунок річного обсягу валового внутрішнього продукту. Від того, який його обсяг визначено на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України.

Основними проблемами, що потребують розв'язання і пов'язані з бюджетним процесом, є:

-- максимально точне визначення обсягу ВВП, враховуючи інші макроекономічні показники: інфляцію, виробництво товарів, споживання, нагромадження;

-- впровадження науково обґрунтованих розрахунків прибуткової частини бюджету, оскільки останнім часом постійно завищувалася дохідна частина бюджету за рахунок необґрунтованих прогнозних обсягів промислового виробництва, коштів від процесу приватизації, платежів від ренти, що фактично не досягалися.

Уряди багатьох країн оприлюднюють такі показники для того, щоб стимулювати обговорення бюджетної політики в суспільстві та досягти злагоди щодо її цілей і засобів їх досягнення. Контрольні бюджетні показники є відображенням як поглядів уряду на вплив держави на економіку, так і його пріоритетів щодо обсягів оподаткування, позик і видатків. До контрольних показників бюджетної політики належать:

-- відносні показники - виражені у відсотках до ВВП або іншого показника сукупної економічної діяльності держави. Наприклад, відносний показник може стосуватись обсягів державного боргу, державних позик, надходжень, видатків;

-- темпи змін обсягу видатків - зростання величин контрольних цифр може бути виражене в номінальних показниках, тобто з урахуванням підвищення цін, у такому випадку темпи зростання оприлюднюються разом з відносними показниками;

-- абсолютні показники - планові цифри, які мають грошовий вираз.

Сукупність цих показників є підґрунтям для визначення основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Бюджетна політика є активним інструментом економічної та соціальної політики держави. З огляду на конкретну соціально-економічну і політичну ситуацію та наявну стратегію соціально-економічного розвитку країни бюджетна політика може передбачати різний ступінь перерозподілу національного доходу держави за допомогою бюджету, більший чи менший рівень централізації фінансових ресурсів у рамках бюджетної системи, посилення чи послаблення регламентації використання бюджетних коштів, пріоритетність бюджетного фінансування тих чи інших заходів, вибір шляхів досягнення збалансованості бюджетних доходів і видатків тощо.

Бюджетна політика змінюється і корегується залежно від тих завдань, що постають перед державою на певних етапах її розвитку.

2. Розвиток бюджетної системи та політики в сучасних умовах

Становлення бюджетної політики України відбувалося в умовах економічної кризи, що дісталася державі у спадок від Радянського Союзу. Видатки бюджету в той час значною мірою визначалися потребами, що сформувалися у попередній період. Це призводило до значного перевищення видатків бюджету над його доходами. Проблема фінансування дефіциту бюджету вирішувалася шляхом емісії та кредитів Національного банку України. Відбувалося реформування фінансової системи, вживалися заходи із забезпечення ефективного витрачання державних коштів, зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, удосконалення податкової системи. Бюджетна політика вимагала жорсткої залежності державних витрат від надходжень до бюджету.

Казначейська система дала можливість упорядкувати витрачання коштів відповідно до чинного законодавства та посилити поточний контроль за цільовим витрачанням коштів бюджетними організаціями. Введення єдиного казначейського рахунку дало змогу мати оперативну щоденну інформацію про доходи і витрати державного бюджету, оперативно управляти коштами бюджету. Ухвалені впродовж останніх років законодавчі та нормативно-правові акти охопили практично всі етапи бюджетного процесу.

Основна мета бюджетної політики - забезпечити розширене відтворення фінансових ресурсів держави, закріпити досягнуті темпи економічного зростання, створити сприятливі умови для детінізації економіки, поліпшення інвестиційного клімату.

Головним напрямом політики держави із соціально орієнтованою економікою є соціальний захист населення за умови, що обсяги соціальних витрат у видатках бюджету повинні зіставлятися з економічними можливостями держави. До того ж немає науково обґрунтованих норм фінансового забезпечення соціальних програм, що фінансуються з бюджету. Доцільно було б тимчасово не приймати нових соціальних програм, а реалізувати завдання щодо скорочення знеособленого дотування з бюджету окремих благ і послуг і надавати адресну допомогу найбільш не захищеним верствам населення. Загальна зрівнялівка не може дати позитивних результатів, а тільки деформує соціальну політику держави. За останні роки відбулося зростання питомої ваги витрат на соціальний захист населення, соціально-культурну сферу у видатках зведеного бюджету, але з метою більш ефективного використання бюджетних ресурсів на розвиток соціальної сфери в регіонах ці видатки фінансувалися за рахунок місцевих бюджетів.

Значні внутрішні резерви в питанні раціонального використання витрат бюджету є в напрямі скорочення асигнувань на утримання органів державної влади за рахунок оптимізації їх структури і функцій, розмежування повноважень між центральними органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, подальшого скорочення штатної чисельності, реформування окремих центральних відомств у корпорації з утриманням їх за рахунок власних коштів.

Аналіз видатків на утримання управлінського персоналу та централізоване керівництво дає підстави зробити висновок про зростання частки цієї категорії витрат у валовому внутрішньому продукті. Це є свідченням безгосподарності у державній діяльності та потребує віднесення цих даних до показників бюджетної статистики.

Підвищення рівня управління економікою, ефективності її регулювання значною мірою зумовлюється узгодженістю та стабільністю в розподілі повноважень між державою та її суб'єктами. Згідно з цим принципового значення набуває передача регіонам повноважень, визначених у Конституції України та Бюджетному кодексі.

В Україні на сьогоднішній день не забезпечено головне - подолання кризи падіння життєвого рівня народу. Причин, що не дали повною мірою досягти наміченої стабілізації, багато, але більшість з них не належить до об'єктивних, а породжена прорахунками фінансового планування. Тобто їх можна було б уникнути. Головна з цих причин - ухвалення нереального за обсягами доходів і не збалансованого у видатковій частині державного бюджету. Наслідком цього стало неповне фінансування підприємств, установ та організацій бюджетної сфери, соціальних допомог і субсидій, що негативно позначилося на сукупному платіжному попиті, обсягах продажу та виробництва.

За період реформ цілі, які ставилися перед бюджетною політикою, досягнуті не були. Однак треба відзначити позитивні моменти: прискорився процес розгляду бюджету законодавчими органами, з'явилася відповідальність за своєчасне ухвалення бюджету та реальність його показників, затверджено Бюджетний кодекс, розвивається система Державного казначейства, зроблено деякі кроки в напрямі вдосконалення міжбюджетних відносин.

Але це лише перші кроки, тому необхідно і в подальшому впроваджувати та розвивати конкретні механізми та заходи з формування ефективної бюджетної політики.

Вдосконалення та впровадження бюджетного законодавства, а саме ухвалення Бюджетного кодексу, на сьогодні є гарантією подальшого впровадження бюджетних реформ. Набуття чинності Бюджетним кодексом України повинно означати початок реалізації заходів і поліпшення системи подальшого вдосконалення у сфері державних фінансів.

Серед першочергових завдань бюджетної політики провідне місце займає розробка науково обґрунтованої концепції доходів держави, побудова ефективної моделі податкової системи, механізму дотримання податкового законодавства.

В основу концепції створення ефективної системи оподаткування в Україні має бути закладено не механічне поєднання існуючих і нових податків та обов'язкових платежів, а якісну зміну методів формування податкових інструментів на основі вивчення їх впливу та взаємозв'язків між ними.

Основною метою реформування системи оподаткування повинно стати сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основі задоволення державних і соціальних потреб. Система оподаткування повинна забезпечувати оптимізацію структури розподілу та перерозподілу національного доходу. Основним документом, що регулює всі положення нарахування і сплати податків, має бути Податковий кодекс, який повинен узгоджуватися з Бюджетним кодексом.

Важливим напрямом формування ефективної бюджетної політики в дохідній частині бюджету має стати докладний аналіз виконання кожної статті впродовж попередніх років і врахування певних об'єктивних причин відхилення від передбачених показників. На базі цього аналізу необхідно робити прогнози надходжень до бюджету.

Реальність бюджетної політики визначається як наповненням дохідної частини бюджету, так і обґрунтуванням планованих витрат. Принцип формування витратної частини бюджету на основі наявних фінансових ресурсів застосовується для формування бюджету з метою реального його виконання.

Відомо, що видатки є інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві і від того, наскільки вдало побудований механізм управління ними, залежить ефективність їх функціонування.

Як і в багатьох країнах з перехідною економікою, в Україні зменшення реальних обсягів бюджетних видатків характеризується нерівномірністюСкорочення у першу чергу зазнали обсяги капітальних інвестицій і витрати на охорону здоров'я, освіту, науку.

У перспективі державна стратегія у сфері розподільних відносин повинна бути спрямована на скорочення державних витрат, і зокрема бюджетних, паралельно з якісними структурними змінами.

Передумовами скорочення державних витрат повинні стати: реформування оплати праці, лібералізація податкової системи, збільшення витрат на розвиток стратегічних галузей економіки, підвищення рівня обґрунтованості доходів, витрат, зміцнення недержавних форм власності. Лише за таких умов соціальна спрямованість консолідованого та державного бюджетів буде виправданою і матиме результати, які в кінцевому варіанті забезпечать зростання реальних доходів населення, як основного макроекономічного показника розвитку суспільства.

Обґрунтованість бюджетного планування в Україні має низький рівень, про що свідчить невиконання запланованих завдань з доходів і видатків державного бюджету. Для його поліпшення необхідно виважено підходити до майбутніх бюджетних надходжень і проводити реальну політику витрат.

В основу видаткової частини державного бюджету доцільно закладати концепцію бюджетної політики, базовими критеріями якої повинні бути параметри, яких зобов'язується досягти держава за рахунок бюджетних асигнувань. Важливими завданнями держави є: подальша реалізація програми економії бюджетних видатків; здійснення жорсткого контролю за цільовим використанням фінансових ресурсів; здійснення витрат державного та місцевих бюджетів винятково на конкурсній основі; розробка єдиної нормативної бази витрат бюджетних установ у розрізі кожної галузі як обов'язкової для формування обсягу місцевих бюджетів під час затвердження державного та місцевих бюджетів і їх виконання.

Для поліпшення прозорості та обґрунтованості бюджету в частині конкретних видатків державних органів, підвищення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, а також посилення зв'язку між їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням проект державного бюджету має складатися на основі програмно-цільового підходу. Суть цього методу полягає у кардинальному перегляді існуючої практики складання та виконання бюджету, яка базувалася переважно на принципах утримання бюджетних установ і фінансування заходів, виходячи з підрахунку затрат. Програмно-цільовий метод передбачає, що всі видатки державного бюджету можуть здійснюватися винятково у відповідності з програмами, які мають мету, завдання та критерії оцінки. Такий підхід значно підвищить ефективність використання бюджетних коштів.

Важливим моментом у розробці стратегії бюджетної політики на наступні роки є врахування нової системи міжбюджетних відносин, закладеної в Бюджетному кодексі. Бюджетний кодекс пропонує чотири важливі структурні зміни регулювання міжбюджетних відносин, які передбачають:

-- раціональний розподіл видатків між різними типами бюджетів;

-- закріплення дохідних джерел за різними типами бюджетів;

-- систему трансфертів між державним і місцевими бюджетами;

-- систему цільових субвенцій на соціальний захист.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Бюджетна політика знаходить реальне відтворення в бюджетному механізмі, який розкриває конкретну цілеспрямованість бюджетних відносин на вирішення економічних і соціальних завдань. За допомогою бюджетного механізму бюджет практично використовується у вигляді інструменту державного регулювання економіки, стимулювання виробничих і соціальних процесів. Для регулювання економіки відбувається маневрування грошовими коштами держави. Тобто бюджетний механізм - це сукупність способів організації бюджетних відносин, які застосовує держава для забезпечення належних умов економічного та соціального розвитку. Структура бюджетного механізму складна, до неї входять різні елементи, які відповідають різноманітним бюджетним відносинам. Виходячи з того, що бюджетний механізм є інструментом реалізації бюджетної політики, аналізуючи його структуру, треба зазначити, що зміст бюджетної політики відображається в статтях доходів і видатків бюджету, джерелах їх формування та напрямах використання, а виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їхнього використання на державні потреби. Через динаміку бюджетних показників можна простежити за рухом економічних і соціальних процесів, беручи до уваги чинники, що впливають на відхилення фактичних даних від запланованих показників. Відхилення є індикатором економічної та соціальної ситуації в країні та базою для ухвалення рішень щодо напрямів бюджетної політики.

Нераціональний, нереальний, незбалансований бюджет, який не є основою розумної і виваженої бюджетної політики, - джерело багатьох бід як соціального характеру (заборгованості із зарплат, пенсій тощо), так і того стану, в якому опинився весь господарський комплекс України. Тому дуже важливим є питання про своєчасну оцінку ефективності бюджетної політики, тобто оцінку рівня виконання нею певних функцій. З огляду на це ефективність бюджетної політики повинна розглядатися, по-перше, з погляду виконання державного бюджету (фіскальна ефективність), по-друге - з погляду впливу на соціально-економічне становище в країні (стратегічна ефективність).

Найважливішими показниками фіскальної ефективності бюджетної політики є збирання бюджетних доходів, виконання бюджетних зобов'язань, управління бюджетним дефіцитом і державним боргом. Критеріями ефективності бюджетної політики за цим напрямом можуть бути:

-- рівень збирання бюджетних доходів у цілому і податків зокрема;

-- рівень виконання бюджетних зобов'язань;

-- величина бюджетного дефіциту, параметри та швидкість зростання державного боргу;

-- обсяг фінансових ресурсів, що спрямовуються на обслуговування державного боргу;

-- величина валютних резервів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту;

-- рівень виконання законодавчих і прирівняних до них актів про бюджет;

-- величина простроченої заборгованості з грошових виплат внаслідок відсутності бюджетного фінансування;

-- величина простроченої заборгованості бюджетних установ через їх недофінансування.

Критеріями стратегічної ефективності бюджетної політики є динаміка основних макроекономічних показників у зіставленні з наміченими структурними пріоритетами:

-- динаміка ВВП та обсягів виробництва;

-- рівень інфляції;

-- динаміка валютного курсу;

-- рівень зайнятості та реальних доходів населення.

Стратегічна ефективність бюджетної політики залежить від того, яким чином вона пов'язана з іншими складниками економічної політики і, насамперед, з грошово-кредитною політикою.

Державний бюджет уособлює та пояснює бюджетну політику уряду і те, як ця політика впливає на напрям змін основних показників економічного зростання. Обговорення бюджету і підготовчі заходи, що їм передують, є надзвичайно важливим засобом публічної розробки бюджетної політики за участю громадськості, який визначає роль уряду в житті держави.

В основу розробки бюджетної резолюції покладалися матеріали, які готували Міністерство фінансів, Міністерство економіки України, центральні галузеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

У бюджетній резолюції визначалися головні пріоритети бюджетної політики на плановий рік, які повинні були стати орієнтиром для уряду, що керував складанням проекту бюджету, і для Верховної Ради України під час розгляду бюджету. В ній визначалися макроекономічні цілі й обов'язково розмір дефіциту та загальний обсяг податкових надходжень, положення, які враховувалися у формуванні видаткової частини бюджету, та завдання уряду.

Основною новацією бюджетного кодексу є відсутність бюджетної резолюції на наступний плановий рік. Бюджетним кодексом запропоновано запровадити парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. У статті 33 Бюджетного кодексу України зокрема зазначено, що «не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний період». З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем'єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України. Кабінет Міністрів подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше як за чотири робочі дні до початку проведення парламентських слухань з бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект Основних напрямів бюджетної політики ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний рік, зокрема:

-- обсязі валового внутрішнього продукту;

-- індексах споживчих і гуртових цін;

-- прогнозованому офіційному курсі гривні у середньому за рік і на кінець року;

-- прогнозованому рівні безробіття.

Своєю чергою Національний банк України подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України проект основних засад грошово-кредитної політики та проект кошторису доходів і видатків Національного банку України на наступний бюджетний рік. Орієнтуючись на макропоказники економічного і соціального розвитку України та основні засади грошово-кредитної політики на наступний бюджетний рік, Кабінет Міністрів України готує проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, який містить пропозиції щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;

2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України та коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, ухвалення яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний і спеціальний фонди.

Верховна Рада України або схвалює, або бере до відома Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Своє рішення Верховна Рада України оформляє відповідною постановою, яка може містити пропозиції Верховної Ради до проекту Основних напрямів і відповідні доручення Кабінету Міністрів України.

Бюджетна політика повинна змінюватися та корегуватися залежно від тих завдань, які постають перед державою на певних етапах розвитку. Сьогодні пріоритетними завданнями тактики є сприяння виходу України з економічної кризи та фінансова стабілізація економіки. Серед першочергових завдань щодо вдосконалення розробки бюджетної політики провідне місце посідають:

-- підвищення якості розрахунків основних макроекономічних показників і прогнозів з обов'язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

-- перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на певний рік;

-- перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій бюджетної сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема в частині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;

-- реальне запровадження бюджетів розвитку на державному та регіональному і місцевому рівнях;

-- визначення критеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків, що здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів.

Складником бюджетної політики повинна стати розробка конкретного механізму її впровадження. Щодо програмно-цільового методу планування видатків важливим методологічним питанням є визначення результативних показників, зокрема показників ефективності. Для бюджетних програм необхідно розраховувати бюджетну ефективність, яка визначає фінансові наслідки реалізації конкретних державних заходів, а для цього необхідно перш за все визначити критерії, за допомогою яких може бути оцінена їхня ефективність.

Підвищення ефективності бюджетної політики в Україні потребує вжиття такого комплексу заходів.

1) Підвищення кваліфікованості та професіоналізму розробки та реалізації бюджету на всіх рівнях. Якісне поліпшення нормативно-правової бази, що регламентує бюджетний процес в Україні, шляхом її консолідації, спрощення, увідповіднення до законодавства, що регламентує соціальну сферу життєдіяльності країни.

2) Вдосконалення всієї системи бюджетного планування, безумовного дотримання бюджетно-фінансових і грошово-кредитних пропорцій. Зокрема необхідно підвищувати якість розробки проектів Державного бюджету України за рахунок підвищення якості прогнозів основних макроекономічних показників; обов'язкового проведення попередньої незалежної експертизи щодо реалістичності таких прогнозів.

3) Необхідне встановлення контролю за діяльністю уряду шляхом зіставлення бюджетних видатків і досягнутих результатів і запровадження безпосередньої відповідальності уряду за виконання положень закону про державний бюджет

4) Зменшення кількості головних розпорядників коштів Державного бюджету України і збереження її впродовж принаймні 5 років, що дасть змогу не лише поліпшити бюджетне планування і контроль за використанням бюджетних коштів, а й наблизитися до побудови чіткої, організаційно досконалої системи державного управління.

5) Розробка системи оцінки ефективності використання бюджетних коштів, яка охоплювала б:

-- встановлення безумовної відповідальності за використання бюджетних коштів керівників міністерств, відомств, установ, що є головними розпорядниками;

-- визначення критеріїв, за якими можна оцінити ефективність бюджетних видатків, що здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів і розпорядниками нижчого рівня;

-- розробку механізмів, методик здійснення оцінки ефективності використання бюджетних коштів;

-- оцінку ефективності програм за визначеними критеріями;

-- організацію чіткої взаємодії Міністерства фінансів України з міністерствами, відомствами, установами, державними адміністраціями, що відповідають за здійснення конкретних програм.

6) Забезпечення повної (звичайно, за винятком статей, що містять державну таємницю) прозорості формування та виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

7) Проведення інвентаризації всіх зобов'язань держави та оцінки ефективності їх виконання.

8) Скорочення прихованого дефіциту Державного бюджету України шляхом ліквідації заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, платежів за енергоносії та водопостачання, недопущення недофінансування решти бюджетних видатків.

9) Посилення контролю за реалізацією державою права власності на підприємствах державної та змішаної форм власності для спрямування частини доходів від цієї власності відповідно до орієнтирів бюджетної політики.

10) Завершення створення єдиної системи управління державним боргом, що дасть можливість здійснювати активну боргову політику та диверсифікацію методів управління державними активами на основі їх інвентаризації й оцінки ефективності.

11) Вдосконалення міжбюджетних відноси

Таким чином завершення створення єдиної системи управління державним боргом, що дасть можливість здійснювати боргову політику та диверсифікацію методів управління державними активами й оцінки ефективності.

3. Основні напрями бюджетної політики України

Розвиток бюджетної системи та політики на сучасних етапах є такі:

¦ започатковані реформи щодо зміни структури, принципів, побудови та поповнення новим змістом бюджетної системи України є початком адаптації національного бюджетного законодавства до законодавства ЄС на шляху інтеграції України у європейське співтовариство;

¦ спрощення побудови бюджетної системи відповідним чином сприяє запровадженню прозорого, стабільного та перспективного механізму регулювання потоків бюджетних коштів і саморегулювальних форм і методів удосконалення міжбюджетних відносин. Бюджетні відносини в умовах запровадженої Бюджетним кодексом бюджетної системи сприятимуть прискоренню суспільно-економічного розвитку кожної території і держави в цілому;

¦ запроваджено прямі міжбюджетні відносини між державним і 686 місцевими бюджетами, що сприяє підвищенню контролю та відповідальності за формування і виконання усіх бюджетів;

¦ 686 місцевих бюджетів формуються та функціонують на єдиних засадах, принципах, підходах як єдині ланки бюджетної системи.

Таким чином, з ухваленням Бюджетного кодексу відбувалася ліквідація централізованої адміністративно-командної непрозорої бюджетної системи і відповідних відносин між її ланками та започатковано нову ідеологію побудови міжбюджетних відносин. Визначено нові прямі відносини державного бюджету з обласними бюджетами і бюджетом Автономної Республіки Крим, бюджетами міст Києва, Севастополя та міст обласного значення і бюджетами районів. Ці відносини будуються на єдиних засадах, підходах і принципах побудови бюджетної системи. На практиці такі відносини було започатковано в Законі України «Про Державний бюджет України на 2002 рік».

Бюджетна система побудована відповідно до адміністративно-територіального поділу України. До складу бюджетної системи входять бюджети адміністративно-територіальних об'єднань як окрема ланка бюджетної системи і фінансовий план відповідної території.

Усі бюджети - складники бюджетної системи в процесі виконання положень і засад Бюджетного кодексу - мають відповідну самостійність і спрямовані на реалізацію єдиної загальнодержавної фінансової політики.

Основна мета і завдання бюджетної системи полягає у створенні дієвих і рівних умов для всіх учасників бюджетного процесу у формуванні бюджетних відносин, забезпеченні єдиних підходів і принципів формування та виконання місцевих бюджетів з метою збалансованого розвитку відповідної території, а також правових норм і механізмів стимулювання приросту доходів та економії видатків бюджетів за підвищеного рівня ефективності (результативності) використання публічних коштів в інтересах усіх і кожного.

Бюджетна система за своїм змістом спрямована на вироблення правових засад, принципів, форм і методів організації бюджетного процесу в державі, забезпечення формування державного бюджету як головного фінансового плану та регулювання міжбюджетних відносин для збалансованого соціально-економічного розвитку кожної території і держави в цілому.

З ухваленням Бюджетного кодексу бюджетна система поповнюється новим змістом. Правові норми і принципи її організації, здійснення бюджетного процесу та формування бюджетних відносин відповідають напрямам реформування суспільно-економічних відносин і створення засад розвитку соціально-ринкового середовища.

Бюджетна система стає головним фактором впливу на розвиток суспільно-економічних процесів, важливим інструментом державного регулювання суспільно-економічних інтересів. Прогресивність бюджетної системи, активність її як інструменту державного впливу у збалансованому розвитку всіх територій і держави в цілому сприятиме продовженню бюджетних реформ і прискоренню адаптації національного бюджетного законодавства до законодавства ЄС.

У Бюджетному кодексі визначено склад бюджетного законодавства, що впорядковує систему нормативно-правових актів з організації та здійснення бюджетних відносин між усіма ланками бюджетної системи, здійснення контролю за надходженням бюджетних коштів і їх використанням.

До нормативно-правових актів, які регулюють бюджетний процес і здійснення бюджетних відносин, належать:

-- Конституція України;

-- Бюджетний кодекс;

-- закон про Державний бюджет України на відповідний рік;

-- інші закони, що регулюють бюджетні відносини, передбачені Бюджетним кодексом;

-- нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, ухвалені на підставі і на виконання Бюджетного кодексу, закону про Державний бюджет України та інших законів України, що регулюють бюджетні відносини;

-- нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, ухвалені на підставі і на виконання Бюджетного кодексу, закону про Державний бюджет України, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, що регулюють бюджетні відносини;

-- рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, ухвалені відповідно до Бюджетного кодексу, закону про Державний бюджет України, нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини.

У процесі організації та здійснення бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Бюджетного кодексу та закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Положення нормативно-правових актів, що суперечать Бюджетному кодексу, визнаються недійсними і в судовому порядку з моменту набрання ними чинності підлягають скасуванню органом, що ухвалив відповідний нормативно-правовий акт.

Якщо міжбюджетним договором, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення ухвалюються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.

Формуванням нових засад і принципів побудови національної бюджетної системи - головне завдання сучасного етапу розвитку бюджетної реформи.

Бюджетні реформи в Україні визнаються прогресивними. Але їхній успіх залежить від часу підготовки та якісних змін до нормативно-правових актів. Бюджетні відносини необхідно будувати на засадах і принципах національного бюджетного законодавства, яке має відповідати засадам європейської інтеграції. Його адаптація та побудова на засадах європейської інтеграції - головна мета і завдання наступних фінансово-бюджетних реформ у побудові бюджетної системи та розвитку міжбюджетних відносин.

Основні напрями та проблеми, які необхідно вирішити під час здійснення бюджетної реформи, полягають у такому:

1) Вдосконалення та забезпечення ефективного фінансового прогнозування та бюджетного планування, здійснення прямого взаємозв'язку макроекономічного прогнозування та бюджетного планування. Забезпечення спадкоємності поточного і перспективного планування, визначення реальних бюджетних показників як основи фінансово-економічної передбачуваності.

2) Визначення та розмежування функцій органів державної влади у бюджетному процесі, а також фінансових органів, які здійснюють управління фінансово-бюджетною системою, правового та організаційного визначення природи і функцій фінансових органів.

3) Увідповіднення конституційних і законодавчих зобов'язань держави щодо надання управлінських, громадських і державних послуг громадянам з фінансовими можливостями держави.

4) Визначення соціально-економічних пріоритетів і пріоритетів бюджетного фінансування, концентрація бюджетних коштів на найбільш важливі соціально-економічні програми.

5) Вдосконалення та правове закріплення організації бюджетного процесу та бюджетних процедур як на центральному, так і на рівні органів місцевого самоврядування.

6) Законодавче врегулювання касового виконання бюджетів.

7) Розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної дохідної бази територіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання, бюджетних трансфертів, формульного розподілу трансфертів.

8) Вдосконалення розподілу фінансування ресурсів (податків) між ланками бюджетної системи. Підвищення зацікавленості органів державної влади та місцевого самоврядування в ефективному адмініструванні податків і зміцненні податкової бази.

9) Створення економічно та фінансово самодостатніх територіальних громад.

10) Перехід до програмно-цільового методу планування та здійснення видатків.

11) Оптимізація та раціоналізація мережі закладів і установ, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, з метою підвищення рівня та якості послуг, які надаються громадянам, підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

12) Створення ефективного механізму державних і місцевих запозичень, обслуговування державного боргу.

13) Організація ефективного фінансового контролю за виконанням державного та місцевих бюджетів, використанням коштів цих бюджетів. Розмежування компетенції органів державного фінансового контролю та організація їх ефективної взаємодії.

Висновки

В ході курсової роботи я зробив такі висновки:

* відсутність концепції та стратегії розвитку бюджетної системи та реформування бюджетного процесу;

* неврегульованість правових питань і відсутність дієвого законодавчого поля з організації та функціонування бюджетних відносин;

* високий рівень централізації;

* низький рівень фінансово-бюджетного планування, невідповідність між зобов'язаннями, видатками та джерелами фінансування;

* хаотичний, непослідовний і непередбачуваний розвиток системи міжбюджетного фінансування;

* відсутність стимулів до підвищення обсягів власних надходжень;

* передумови до накопичення бюджетної заборгованості;

* розподіл фінансових ресурсів за принципом «від досягнутого»;

* прогресивне і неупереджене зростання податкової заборгованості;

* відсутність належного рівня фінансово-бюджетної культури і відповідальності учасників бюджетного процесу.

Через недосконалість бюджетного законодавства постійно відбувалися зміни бюджетних правових норм і правил бюджетного регулювання. Відсутність стабільності та постійні зміни правил бюджетного процесу стали початком формування незбалансованих бюджетів. Починаючи з 1994 року, за таких умов як результат і наслідок неузгоджених фінансово-бюджетних рішень відбувається процес формування міжбюджетної заборгованості. Її обсяг до введення Бюджетного кодексу досяг понад 2 млрд. грн.

Ухвалення 28 червня 1996 року Конституції України як основного Закону України стало основою і вимогою вдосконалення принципів побудови бюджетної системи, розвитку міжбюджетних відносин і здійснення бюджетної реформи в Україні.

Україна як суверенна і незалежна держава є унітарною. Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища та села. Адміністративно-територіальний поділ України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів.

Державний устрій та адміністративно-територіальний поділ України є основою для формування бюджетного устрою. Бюджетний устрій передбачає організацію, принципи побудови і структуру бюджетної системи та взаємозв'язок усіх ланок бюджетної системи в процесі забезпечення виконання єдиної загальнодержавної фінансово-бюджетної політики.

Бюджетний устрій є складником державного устрою і спрямований на організацію та забезпечення виконання загальнодержавних функцій. Він передбачає формування національної бюджетної системи з метою організації бюджетного процесу і забезпечення регулювання та контролю за рухом публічних фінансових ресурсів.

Другий етап завершився формуванням засад і принципів побудови національної бюджетної системи і став початком наступного етапу реформування - третього.

Відповідно до статті 95 Конституції України бюджетна система має будуватися на засадах справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Для забезпечення повноцінного виконання 92, 95, 132, 142, 143 та інших статей Конституції України Верховна Рада України 21 червня 2001 року ухвалила Бюджетний кодекс України.

Згідно з Бюджетним кодексом бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Вона побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіального устрою та врегульована нормами права.

Використана література

1. Бюджетний кодекс України. Закон № 2542-ІІІ // Урядовий кур'єр. - № 131.2016 р.

2. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн. 2016 р.

3. Опарін В.М. Бюджетна система: Навч.-метод. посібн. для самост. вивч. дисц../Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я., Коломієць Г.Б.-2-е видання.-К.: КНЕУ.2016 р.

4. Булгакова С.О. Василенко Л.І., Єрмошенко Л.В., Александров В.Т., Недбаєва С.М. Державні фінанси: Фінанси. Бюджетна система України. У 5-ти томах. T.1: /Інтегрований навчально-атестаційний комплекс. Підручник-К.: НВП 'АВТ лтд.'.2016 р.

5. Булгакова С.О. Василенко Л.І., Єрмошенко Л.В., Огонь Ц.Г., Масленнікова Т.О., Чечуліна О.О. Бюджетна система України: Навчальний посібник..-К.: КНТЕУ. 2016 р.

6. Булгакова С.О., Єрмошенко Л.В., Клівіденко Л.М. Бюджетна система України. Опорний конспект лекцій / Укладачі: Булгакова С.О., Єрмошенко Л.В., Клівіденко Л.М..-К.: КНТЕУ.2016 р.

7. Базилевича. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання, 2014. - 623с.

8.Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС, 2015. - 416 с.

9. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Навч. посібник для вузів. - 2-е видання. - К.: Наукова думка, 2015. - 304с.

10.Казначейська система: Підручник / Юрій С.І., Стоян В.І., Мац М.Й. -Тернопіль, 2010. - 394 с.

11.Комарницький І.Ф.,Економічна теорія: Підручник. Чернівці: Рута, 2006. - 334 с.

12.Мочерний С.В. Основи економічної теорії. - К.: Академія, 2013. - 312 с.

13.Ніколенко Ю.В. Політекономія: Підруч.Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. ник - К.: ЦУЛ, 2016. - 412 с.

14.Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 4-ге вид., - К.: КНЕУ, 2016. - 240 с.

15.Основи економічної теорії: політекономічний аспект за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка / К.: Вища школа- Знання 2016. - 559 с.

Додатки

Размещено на Allbest.ru

...