Зарубіжний та український досвід диверсифікації джерел фінансування системи освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАРУБІЖНИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Постановка проблеми

Упродовж століть навчальні заклади відігравали провідну роль у підготовці молоді до професійного життя і сприяли формуванню цивілізованого суспільства, оскільки головними функціями освіти завжди були поліпшення культурного рівня членів суспільства і підвищення продуктивності праці. Відповідно, розвиток системи освіти - це основа інтелектуального, соціального та економічного розвитку держави, а «вдосконалення освітньої галузі є важливою передумовою подолання кризової ситуації як в економіці, так і в суспільстві в цілому» [3, с. 57]. Утім, ефективність діяльності будь-якої системи, і освіта тут не виняток, певною мірою залежить від обсягів фінансування.

Для успішного функціонування сфера освіти потребує забезпечення фінансовими ресурсами в достатніх обсягах. Аналізуючи сучасну ситуацію, науковці висловлюють думки про об'єктивну необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень щодо форм фінансового забезпечення закладів освіти з урахуванням різних джерел формування фінансових ресурсів, оскільки фінансування освіти є складною і важливою проблемою, що так чи інакше зачіпає інтереси всіх членів суспільства.

Сьогодні, в умовах переходу до ринкових відносин, роль освіти зростає, що також потребує реформування фінансування галузі й приведення її у відповідність зі світовими стандартами. Утім, процес перебудови фінансування освіти повинен бути поступовим, зважаючи на економічну кризу та її наслідки, обмеженість бюджетних коштів, низький рівень доходів громадян. Саме тому питання фінансування закладів освіти на належному рівні останнім часом стало надзвичайно актуальним в умовах ринкових трансформацій та є предметом особливої уваги науковців і практиків, що й зумовило актуальність теми розвідки.

Предметом дослідження є диверсифікація джерел та методів фінансування вищої освіти в Україні та деяких країнах світу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання освіти, джерела її фінансування й результативність завжди перебували у центрі уваги науковців. Теорія та практика фінансового забезпечення вищої освіти неодноразово досліджувалися такими вітчизняними науковцями, як В. Андрущенко, Й. Бескид, Т. Боголіб, Є. Бойко, В. Буковинський, О. Грішнова, І. Каленюк, К. Корсак, В. Куценко, Д. Кучеренко, О. Мартинюк, М. Шаварина, Л. Шевченко. Чільне місце в цій галузі належить економістам радянського та пострадянського простору: Г. Балихін, Г. Беляєв, С. Бєляков, Г. Бергхорн, А. Воронін, Г. Груздєв, А. Дайновський, Т. Клячко, Я. Кузьмінов, Ю. Платонов. Також заслуговують на увагу дослідження з питання фінансування системи освіти представників західних економічних шкіл, зокрема Т. Арнольда, Е. Діннсона, Т. Мое, Х. Майєра, К. Нордентрема, М. Фрідмена, Дж. Шумпетера та ін. Праці зазначених науковців становлять підґрунтя для подальших розвідок і є теоретичною базою дослідження.

Метою статті є порівняти структури джерел фінансування системи вищої освіти в Україні та за кордоном та дослідити особливості фінансування освіти в окремих країнах та вивчення основних світових тенденцій у цій сфері.

Виклад основного матеріалу

Обговорення шляхів розвитку і фінансування системи освіти стало невід'ємною складовою економічної політики останнього часу і в розвинених країнах, і в країнах з перехідною економікою, включаючи Україну. Сьогодні механізм фінансування освіти як сфери суспільної та господарської діяльності надзвичайно ускладнюється, що знаходить прояв у появі нових форм організації та управління освітою, диверсифікації джерел її фінансування.

Структура джерел фінансування освіти завжди широко варіювала серед країн світу й не була однозначною у своєму історичному розвитку, зокрема історично майже вся освіта була приватною. Точка зору, що уряди мають відповідати за освіту своїх громадян, значно поширилася тільки у ХІХ ст. в Європі, а у середині ХХ ст. і в інших країнах світу. До цього майже все навчання проводилося церквами та іншими релігійними органами або викладачами, найнятими заможними сім'ями на індивідуальній основі [6, с.73].

У 60-70-ті роки ХХ ст. почали зростати видатки держави на освіту, хоча в різних країнах по-різному, але це була загальна тенденція. Фундаментом її стало поширення погляду на освіту як продуктивну діяльність, а витрат на неї - як високорентабельних інвестицій, оскільки за міжнародними критеріями освіта є рентабельною галуззю (56% ВВП у кожній державі створюють працівники, які здобули вищу освіту [1, с. 103-106]). З цього часу стала переважати думка, що 5% ВВП на освіту є не тільки нормальними, а й мінімально необхідними для забезпечення розвитку [8, с.116].

Політика доступності освіти була домінуючою до 80-х рр. ХХ ст. практично в усіх розвинутих країнах світу, зокрема до 1980 р. навчання у західноєвропейських країнах (за невеликим винятком) було безоплатним. Але, починаючи із середини 1980-х рр., у багатьох країнах темпи зростання бюджетних асигнувань у цю галузь перестали встигати за попитом, що збільшувався [7, с. 88].

Наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. в умовах загострення бюджетних проблем наростала критика безоплатної освіти як такої, що не забезпечує ні ефективності, ні соціальної справедливості [4, с. 216]. У результаті в цей період у сфері фінансування освіти відбулися суттєві зміни.

Розглядаючи ці зміни на прикладі закладів вищої освіти, зазначимо, що у 1990 р. було змінено джерела та методи фінансування вищої освіти в країнах, які входять в Організацію економічного співробітництва і розвитку, в ході чого спостерігалась диверсифікація джерел фінансування вищої освіти в Австралії, Данії, Фінляндії, Франції, Германії, Греції, Японії, Норвегії, Португалії, Іспанії, Великобританії і Сполучених Штатах. В результаті було відмічено, що в більшості країн вищим навчальним закладам надано право знаходити додаткові джерела фінансування і їм в цьому надається значна підтримка [2, с.65].

Сьогодні можна виділити три базових моделі фінансування вищої школи у світі, що принципово відрізняються.

І. ВНЗ, діяльність яких фінансується за рахунок державних коштів. Цю модель науковці вважають антиринковою, оскільки вона орієнтована на блокування ринкових відносин у сфері вищої освіти. Дана модель є закритою для приватизації вищих навчальних закладів. Прихильники цієї моделі стверджують, що для подальшого розвитку добробуту суспільства держава повинна взяти на себе відповідальність за фінансування вищої освіти (інколи навіть ціною введення нових податків). Теоретична база цієї моделі розроблена дослідним інститутом профспілок Європи (Брюсель) та дослідним центром профспілок працівників освіти Німеччини (Франкфурт) [7, с.89]. Використання цієї моделі фінансування вищої освіти притаманне більшості країн Західної Європи (Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія, Франція, Швеція, Фінляндія).

Спираючись на дані Інтернет ресурсів [10, 11, 12, 13], у таблиці 1 наведено окремі макропоказники соціально-економічного розвитку деяких країн світу, ВНЗ яких фінансуються за цією моделлю.

Таблиця 1

Макропоказники соціально-економічного розвитку країн, ВНЗ яких фінансується за рахунок державних коштів

Таблиця 3

Макропоказники соціально-економічного розвитку країн, ВНЗ яких фінансується за рахунок державних коштів

державних та приватних ресурсів освіти. Утім, варто зазначити, що фінансування освіти державою залишається основним і пріоритетним джерелом у більшості країн світу, оскільки, за свідченням О. Падалка та І. Каленюк, «експертами ЮНЕСКО критичним вважається рівень витрат на освіту - 5 % ВВП, нижче якого вона просто буде руйнуватися» [8, с. 119], а забезпечити такий відсоток ВВП здатні саме державні структури.

Аналізуючи дані таблиць 1-3, зазначимо, що цей принцип дійсно працює лише із країнами, що мають повністю державне, або велику частку державного фінансування освіти (виняток становлять Іспанія та Італія, показники ВВП яких значно впали за останні роки у зв'язку із економічно скрутним становищем, порівн.: державні витрати на освіту як % від ВВП у 2009 р. у порівнянні із даними таблиці -- Іспанія 4, 87%, Італія -- 4, 67 % [10]).

Щодо країн, освіта яких фінансується за недержавні кошти, то у таких країнах як Південа Корея, США, Японія державні витрати на освіту як відсоток від ВВП складають менше ніж ці критичні 5%, а у Австралії ледь їх перевищують (див. табл. 2). То як же пояснити той факт, що саме університети США, Австралії та Японії очолюють рейтинги найкращих університетів світу за останнє десятиріччя (за рівнем підготовки студентів, рівнем викладання, теоретичними та практичними розробками, інноваціями тощо).

Справа в тому, що у Японії державні витрати на освіту від обсягів ВВП складають 3,82 % і відповідно, з огляду на інші показники, на одного японського студента припадає 11 164,9 US $, у той час, як наприклад, у Франції з її 5,51% від ВВП витрати на одного студента складають лише 7 699,9 US $ (див. табл. 1-3). Утім, різниця у витратах на одного студента як відсоток від ВВП у всіх розглянутих країнах майже несуттєва (вона коливається від 18 до 23%). Отже, підлягає сумніву теорія про критичні 5% від ВВП, оскільки стає зрозумілим, що цей показник повністю не віддзеркалює реальний стан речей.

Щодо джерел фінансування вищої освіти, то в усьому світі вони поділяються на державні та недержавні. За державного фінансування навчальні заклади розглядаються як організації, що обслуговують інтереси суспільства і держави (всю або більшу частину видатків на освіту несе держава), а при недержавному фінансуванні навчальні заклади є комерційними підприємствами, які надають послуги окремим особам (студентам), що використовують освіту з метою отримання додаткових доходів у майбутньому (фінансування здійснюється за рахунок студентів). Сьогодні в усьому світі форми фінансування державою системи закладів вищої освіти стають все більш різноманітними, тому спробуємо перерахувати найпоширеніші (див. табл. 4).

Попри значні переваги державного фінансування системи освіти, більшість країн світу визнають, що вища освіта стала однією з найдорожчих соціальних послуг і темпи витрат на освіту набагато перевищують темпи зростання державних доходів, тому сьогодні крім традиційних джерел фінансування освіти виділяються й альтернативні (див. табл. 5).

Таблиця 4

Джерела державного фінансування закладів системи вищої освіти

навчальних закладів полягає в тому, що перші отримують свої головні дотації від урядів, тоді як приватні заклади більшою мірою залежать від плати, що надходить від студентів. Але сьогодні у багатьох країнах визнано, що учасниками освітнього процесу є приватний сектор, громадські організації, органи місцевого самоврядування, держава, асоціації батьків та навчальні заклади.

В Україні ж державне фінансування освіти поки що залишається домінуючою формою, хоча поряд із цим розвиваються й нові джерела фінансування, зокрема відповідно до ст. 61 Закону України «Про освіту» від 06.09. 2014 р. фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян [5].

Таблиця 5

1. Бескид Й. Фінансовий механізм вищої школи в умовах ринку / Й. Бескид // Фінанси України. 2003. № 8. С. 103-106.

2. Боголіб Т.М. Фінансове забезпечення розвитку освіти і науки в Україні в трансформаційний період: Монографія / Боголіб Тетяна Максимівна. К.: Міленіум, 2006. 508 с.

3. Буковинський В. С. Фінансове забезпечення діяльності закладів загальної освіти / В. С. Буковинський // Фінанси України. 2004. № 3. С. 57-65.

4. Грішнова О. А. Зарубіжний досвід фінансування освіти та перспективи його застосування в Україні / О. А. Грішнова // Наукові праці НДФІ. 2000. Вип. 10-11. С. 214-222.

5. Закон України «Про освіту» від 06. 09.2014 р. // [Електронний ресурс] / Режим доступу: Ьїїр5://игІ5ї-иа.пеї/закони/про освіту/стаття 61/

6. Каленюк І. С. Диверсифікація джерел фінансування освіти / І. С. Каленюк // Фінанси України. 2000. № 11. С. 72-78.

7. Кучеренко Д. Г. Стратегії розвитку освітніх систем країн світу: Монографія / Д. Г. Кучеренко, О. В. Мартинюк. К.: ІПК ДСЗУ, 2011. 312 с.

8. Падалка О. С. Економіка освіти та управління: посібник / О. С. Падалка, І. С. Каленюк. К.: Педагогічна думка, 2013. 184 с.

9. Шевченко Л. С. Фінансування вищої освіти: диверсифікація джерел / Л. С. Шевченко // [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.google.com.ua/url?url=http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/12345678 9/6070/1/SHevchenko.pdf&rct=i&q=&esrc=s&sa=U&ved=0ahUKEwiP4-Hq7I3UAhWBYJoKHV4RBiOOFggYMAE&usg=AFOiCNGxcOiF05sTO5Pc.

EWGdNYYN7pAbow.

10. Expenditure on education as % of GDP (from government sources) // [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://data.uis.unesco.org/?queryid=181#.

11. List of countries by GDP (nominal) // [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/List of countries by GDP (nominal).

12. List of countries by GDP (PPP) per capita // [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/List of countries by GDP (PPP) per capita.

13. List of countries and dependencies by population // [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/List of countries and dependencies by population.

Анотація

Статтю присвячено комплексному аналізові досвіду фінансування вищої освіти у зарубіжних країнах та в Україні, що передбачає розгляд сутності та основних моделей фінансування системи освіти у світі та характеристику стану її фінансування в Україні. З огляду на те, що в умовах переходу до ринкових відносин, роль освіти зростає, виникає нагальна потреба у реформуванні фінансування галузі й приведення її у відповідність зі світовими стандартами. Саме тому питання фінансування закладів освіти на належному рівні останнім часом стало надзвичайно актуальним в умовах ринкових трансформацій та є предметом особливої уваги науковців і практиків, що й зумовило актуальність теми розвідки. Метою статті є порівняння структур джерел фінансування системи вищої освіти в Україні та за кордоном, дослідити особливості фінансування освіти в окремих країнах та вивчити основні світові тенденції у цій сфері. Спираючись на досвід країн із розвиненою економікою та проведений аналіз існуючого стану фінансування освітніх установ України, можна визначити пріоритетні напрями удосконалення системи фінансування освіти. Оскільки бюджет України не в змозі відшкодувати усі потреби у фінансових ресурсах навчальних закладів, необхідно більш активно заохочувати приватні інвестиції в освіту, підготовку кадрів і високі технології. Також доцільним є проведення досліджень, міжнародних консультацій, моделювання та обговорення принципової схеми і механізму фінансування освіти в Україні, що і становить предмет подальших досліджень.

Ключові слова: фінансування освіти, валовий внутрішній продукт, видатки, державні витрати, макропоказники.

Аннотация

Статья посвящена комплексному анализу опыта финансирования высшего образования в зарубежных странах и в Украине, что предполагает рассмотрение сущности и основных моделей финансирования системы образования в мире и характеристику состояния ее финансирования в Украине. Учитывая то, что в условиях перехода к рыночным отношениям, роль образования растет, возникает насущная необходимость в реформировании финансирования отрасли и приведение ее в соответствие с мировыми стандартами. Именно поэтому вопрос финансирования учебных заведений на должном уровне в последнее время стал чрезвычайно актуальным в условиях рыночных трансформаций и является предметом особого внимания ученых и практиков, что и обусловило актуальность темы исследования.

Целью статьи является сравнение структур источников финансирования системы высшего образования в Украине и за рубежом, исследовать особенности финансирования образования в отдельных странах и изучить основные мировые тенденции в этой сфере. Опираясь на опыт стран с развитой экономикой и проведенный анализ существующего состояния финансирования образовательных учреждений Украины, можно определить приоритетные направления совершенствования системы финансирования образования. Поскольку бюджет Украины не в состоянии возместить все потребности в финансовых ресурсах учебных заведений, необходимо активнее поощрять частные инвестиции в образование, подготовку кадров и высокие технологии. Также целесообразным является проведение исследований, международных консультаций, моделирования и обсуждения принципиальной схемы и механизма финансирования образования в Украине, что и составит предмет дальнейших исследований.

Ключевые слова: финансирование образования, валовой внутренний продукт, расходы, государственные расходы, макропоказатели.

The article is devoted to the complex analysis of the experience of financing higher education in foreign countries and in Ukraine, which involves consideration of the nature and basic models of financing education in the world and the description of the state of finance in Ukraine. Given the fact that in conditions of transition to a market economy, the role of education increases, there is an urgent need to reform the finance industry and bring it in line with international standards. That is why the issue of financing of educational institutions at the appropriate level in recent years has become extremely important in terms of market transformation and it is the subject of special attention of scientists and practitioners which predetermined the actuality of the theme. The aim of the article is to compare the structure of sources of financing of higher education in Ukraine and abroad, to explore features of education financing in selected countries and tо study of major world trends in this area. Based on the experience of countries with developed economies and the analysis of current state funding for educational institutions of Ukraine, the priority areas of improving of the education funding system can be determined. Since the budget of Ukraine is unable to reimburse all the needs for financial resources of educational institutions, it is neсеssary to encourage private investment in education, training and high-tech. It is also appropriate the research, international consulting, design and discussion of the concept and mechanism of financing education in Ukraine, which is the subject of further research.

Keywords: education funding, gross domestic product, spending, government spending, macro.

Размещено на Allbest.ru