Антикризові механізми в Єврозоні: паралелізм неконвенціональної монетарної та фіскальної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНТИКРИЗОВІ МЕХАНІЗМИ В ЄВРОЗОНІ: ПАРАЛЕЛІЗМ НЕКОНВЕНЦІОНАЛЬНОЇ МОНЕТАРНОЇ ТА ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

С.О. Радчич

Постановка проблеми. Поточний етап розвитку людської цивілізації відзначається наявністю великої кількості загроз світовій економіці. Нещодавній референдум в Греції, вихід Великобританії з Європейського союзу, «Чорний понеділок» на фондовому ринку Китайської Народної Республіки, нестабільні ціни на енергоносії, політична нестабільність на Близькому Сході та стрімке зростання капіталізації криптовалют є лише окремими прикладами факторів, що несуть в собі потенціал негативного впливу на світові фінансові ринки та здатні призвести до нової глобальної рецесії. В такій ситуації стає критично важливим зрозуміти, які антикризові механізми можуть застосувати уряд та центральні банки країн світу для боротьби з кризовими явищами економічного характеру.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досвід великої рецесії змусив науковців з усього світу сфокусуватися на дослідженні антикризової політики ЄС в монетарній та фіскальній сферах. Певна частина науковців (Е. Бауман [2],С. Гасанов [3],Я. Квач [5], О. Шаров[8], М. ван Рієт [17]) зосередилися на аналізі стандартів антикризового управління фінансами в країнах Європейського Союзу й в Україні, визначила, що головними важелями антикризових процесів є внутрішній контроль та аудит, демонополізація та де бюрократизація управлінських процесів. Деякі вчені провели дослідження фіскальної антикризової політики окремих країн-членів ЄС через аналіз економічних криз та циклів (Дж. Стиглис [7],К. Андерсон [1], П. Самуельсон [6], А. Дишлева [4]) визначили провідну роль профілактичних заходів для попередження криз у тісному їхньому зв?язку з виявами ділової активності, принципами соціальної, амортизаційної, монетарної та зовнішньо-економіної політики. Значними у цьому відношенні нам представляються наукові розвідки Е. Пелінеску [13] та П. Караіані [13], які висвітлили специфіку антикризових механізмів фіскальної політики, застосованої в Румунії у трансформаційний період 2007-2009 рр. як таку, що активізує стосунки держави і бізнесу. У сфері дослідження монетарної політики низка робіт присвячена аналізу ефективності політики кількісного та кредитного пом'якшення в зоні евро. Досить ґрунтовно цю тему розроблено у роботах Г. Шмолке [15], Ф. Джаваді [10] та В. Барнет [10], які пропонують аналізувати феномен антикризової монетарної політики з позицій соціальних реформ (соціальне страхування, пенсійна реформа, заходи зниження затрат тощо). Проте до цих пір відкритим залишається питання специфіки взаємодії фіскальної та монетарної політики. У той час як баланс конвенціональних монетарної та фіскальної політики є популярною науковою проблемою, співвідношення їхніх неконвенціональних форм залишається майже недослідженою сферою. Це зумовлює актуальність постановки завдань і мети статті.

Постановка завдання. Завданнями дослідження є розгляд антикризових фіскальних та монетарних механізмів, що застосовувалися в Єврозоні під час Великої Рецесії, а також - виявлення потенційних антикризових інновацій, детермінованих їхньою взаємодією. Головною метою статті є висвітлення спільних трендів між неконвенціональною монетарною та фіскальною політикою країн Євросоюзу. Вона спирається на теоретичний аналіз наукової літератури поза емпіричними дослідженнями.

Виклад основного матеріалу. У відповідності до загальноприйнятої дефініції фіскальна політика є сукупністю інструментів та механізмів, що застосовується державою з метою регулювання доходів і витрат. До них передусім відносяться податки, державні закупівлі та трансферти [11, c. 102]. У відповідності до Кейнсіанської доктрини фіскальна політика передусім впливає на такі параметри, як економічна активність населення та сукупний попит на товари і послуги.

Важливо підкреслити, що фіскальна політика має багато спільного із монетарною політикою. Вони обидві спрямовані на стабілізацію попиту та економічної активності, проте методи, які вони використовують, є кардинально відмінними. Тим не менш, і фіскальна, і монетарна політика передусім розподіляються на дві глобальні форми: експансіоністську та рестрикційну [12, с. 258]. Рестрикційна політика застосовується у випадках, коли необхідно захистити економіку від різних спотворень та забезпечити такі умови, аби вона розвивалася стабільно. У випадку, якщо вона розвивається неадекватно високими темпами, виникають ризики так званих «міхурів», що схожі за своєю природою на ситуацію, яка утворилася на ринку нерухомості в США в 2007 році. Відповідно, щоб не допустити цього небезпечного феномену, центральні банки та уряди застосовують ряд рестрикційних інструментів монетарної та фіскальної політики. В монетарній сфері центральні банки зазвичай підіймають відсоткові ставки, підвищують вимоги щодо банківських резервів та зменшують обсяги дисконтного кредитування. У фіскальній сфері уряд може підтримати такі дії центрального банку за допомогою збільшення податків та зниження державних витрат.

Рестрикційна фіскальна політика є важливим компонентом державного механізму, але вона не є об'єктом дослідження в даній статі, тому що вона не здійснюється під час криз. Вона може застосовуватися для недопущення криз, що викликані неадекватно швидким зростанням економіки, проте вона не є втіленням антикризових механізмів. Навпаки, вона зазвичай запускається в період стрімкого економічного зростання.

Зосередимося на іншому типі фіскальної та монетарної політики, а саме - на експансіоністській стратегії. У період зростаючих кризових явищ, коли загроза дефляції стає наявною, центральні банки знижують відсоткові ставки, купують короткотривалі цінні папери, постачають банки ліквідністю та знижують вимоги до банківських резервів. Коли цих заходів стає недостатньо, вони використовують механізми кількісного та кредитного пом'якшення, що відповідно передбачає різке збільшення грошової маси в державі та підтримку проблемних ринків. Для максимізації ефективності цих механізмів центрального банку уряд може також підвищити державні витрати та зменшити податки. Безперечно, ці інструменти також спрямовані на збільшення грошової маси в обігу та пожвавлення економічної активності. При цьому дуже важливо не допустити критичного бюджетного дефіциту. Для унеможливлення такого негативного феномену уряди скорочують державні видатки в тих сферах, де вони не є критичними. Наприклад, уряд Саудівської Аравії нещодавно значно знизив субсидії для ряду енергетичних компаній, що дозволяє експертам прогнозувати: наступний бюджет держави на 2019-й рік буде профіцитним [14].

Спеціалісти традиційно визначають інструменти фіскальної політики як такі, що спрямовані на стабілізацію економіки. В умовах рецесії ефективна фіскальна політика є обов'язковою запорукою успішного подолання кризових явищ. Під час Великої Рецесії члени Європейського Союзу опинилася у скрутному становищі; несвоєчасні та непослідовні дії Європейського Центрального Банку призвели до швидкого розповсюдження кризових явищ усією територією Євросоюзу. В такій ситуації було критично важливо здійснити вдалі фіскальні реформи, які б унеможливили стагнацію в державі. Не дивлячись на те, що монетарна політика Європейського Союзу здійснюється ЄЦБ, фіскальні інструменти залишаються у розпорядженні держав-членів ЄС. Відтак, вбачається логічним досліджувати фіскальні інструменти, що застосовувалися окремими країнами Єврозони.

В більшості країн спад економічної активності під час Великої Рецесії призвів до різкого зменшення надходжень до державного бюджету, підвищення бюджетного дефіциту та зростання державного боргу [10, с. 107]. За такої ситуації традиційні інструменти експансіоністської політики перестали бути ефективними. В цьому аспекті можна побачити очевидну аналогію із монетарною політикою, конвенціональні механізми якої також перестали діяти в певний момент, а саме, коли відсоткові ставки наблизилися до нуля.

Подібно до монетарної політики, фіскальна політика, у відповідності із своїм традиційним розумінням, має здійснюватися за принципом «невидимої руки». В періоди економічного буму податки піднімаються, у той час, як під час рецесії податки зазвичай знижуються разом із падінням споживання. За аналогічним сценарієм державні витрати також мають стабілізаційний ефект на економіку. Іноді цей процес відбувається автоматично, так як витрати уряду в певних сферах розраховуються, як певний фіксований відсоток від валового внутрішнього продукту.

Автоматичні стабілізатори у фіскальній сфері, на нашу думку, мають відповідати низці критеріїв, а саме:

- бути націленими на бюджетний профіцит в періоди зростання та на бюджетний дефіцит в періоди кризи;

- зменшувати грошову масу населення під час економічного процвітання та збільшувати її за умови рецесії;

- збільшувати попит на ліквідність під час прогресивного розвитку економіки та зменшувати його під час кризових явищ;

- запускатися швидко і своєчасно.

Окрім автоматичних стабілізаторів фіскальна політика також використовує гнучкі, дискреційні та інституціональні стабілізатори [13, c. 8]. Гнучкі стабілізатори передбачають можливість уряду змінювати податкові ставки у відповідності до сигналів, що надходять з економіки. Дискреційні стабілізатори запускаються після ідентифікації конкретної проблеми, як правило пов'язаної із інфляцією або безробіттям. Нарешті, інституціональні стабілізатори пов'язані із функціонуванням різних неурядових організацій, таких, як трудові союзи, профспілки, соціальні організації та фонди.

Автоматичні стабілізатори зазвичай визначаються спеціалістами, як найбільш ефективні, тому що вони можуть застосовуватися швидко на відміну від інших інструментів, реалізація яких може бути відкладена через дискусії політиків та урядовців. Більш того, масштаб та функціональність цих механізмів визначається автоматично на основі минулого досвіду. Водночас слід підкреслити, що ці інструменти стають неефективними у той момент, коли витрати бюджету перевищують 40% від валового внутрішнього продукту. В цьому аспекті фіскальна політика є схожою із конвенціональною монетарною політикою, яка також втрачає свій ефект у певний час, коли відсоткові ставки опиняються на рівні, близькому до 0%.

Неконвенціональна фіскальна політика була створена для недопущення так званої пастки ліквідності, коли люди накопичують гроші замість того, щоб їх витрачати, що призводить до дефляції. Йдеться про серію послідовних підвищень податку на додану вартість з метою збільшення інфляції споживчих цін та підвищення приватних витрат. В результаті цього механізму держава отримає змогу спонукати споживачів витрачати їхні гроші якомога раніше, так як вони будуть очікувати подальше підвищення споживчих цін.

В цьому аспекті так званий інструмент керівництва щодо майбутніх дій (forward guidance) відіграє важливу роль. Як відомо, цей механізм неконвенціональної монетарної політики став критично важливою запорукою реалізації стратегії кількісного пом'якшення Банком Японії, Федеральною Резервною Системою США та Європейським Центральним Банком. Поступове збільшення обсягів купівлі цінних паперів за допомогою операцій на відкритому ринку обов'язково супроводжувалося керівництвом щодо майбутніх дій [10, c. 443]. За аналогічним сценарієм скорочення обсягів ліквідності, яка щомісяця вприскувалася на ринки, також відбувалося поетапно та з обов'язковим публічним оголошенням щодо кожної зміни. Враховуючи, що одним із ключових аспектів неконвенціональної монетарної політики був вплив на довгострокові інфляційні очікування громадян, цей інструмент був критично важливим. Для неконвенціональної фіскальної політики ситуація є схожою, так як її основа ціль - це недопущення ліквідної пастки. За такої ситуації публічне оголошення про поступове підвищення податків є корисним з точки зору впливу на очікування споживачів.

В країнах Європейського Союзу неконвенціональна фіскальна політика була важливою складовою антикризової стратегії наприкінці 2000-их. Так званий фіскальний імпульс, застосований країнами-членами ЄС, складався із трьох компонентів, які були виокремлені вище, а саме: автоматичних фіскальних стабілізаторів, дискреційної фіскальної політики та виплати відсотків, що здійснювалася між урядами та різними секторами економіки. Цей останній компонент скоріше відноситься до сфери монетарної політики, проте ключова роль уряду в цьому процесі надає вченим можливість припускати, що його віднесення до компетенції фіскальної політики також є виправданим.

Загальний обсяг фіскального імпульсу в Єврозоні досяг рівня 4,5% від ВВП в 2009 році. При цьому автоматичні стабілізатори відповідали за 2,4%, у той час як дискреційні фіскальні інструменти - за 2,1%. У цілому країни з більш стабільними економіками здебільшого використовували автоматичні стабілізатори, а периферійні держави - дискреційні стимули. Автоматичні стабілізатори склали 2,8%, 2,9%, 2,9% та 3,0% від валового внутрішнього продукту Люксембургу, Словаччини, Ірландії та Німеччини відповідно. Водночас Греція, Кіпр, Португалія та Іспанія в основному зосередилися на дискреційних механізмах, що склали 3,6%, 3,2%, 4,0% та 5,6% від їхнього валового внутрішнього продукту відповідно. Антикризова фіскальна політика в Єврозоні була передусім спрямована на домогосподарства. Дослідження ван Рієта ілюструє, що майже 50% всіх фіскальних інструментів були пов'язані із домогосподарствами. Лише 5% були сконцентровані на ринку праці, 17% були націлені на комерційний сектор, і близько 28% були скеровані у сферу державних інвестицій [17, с. 22-34].

В сфері монетарної політики Європейський Центральний Банк застосував так званий механізм кредитного пом'якшення, який відзначався купівлею державних бондів з метою розширення кредитування. Наслідуючи приклад Федеральної Резервної Системи США, ЄЦБ тримав низьку відсоткову ставку, постачав ліквідність фінансовим інституціям за допомогою дисконтного кредитування та купував цінні папери (переважно - державний борг європейських країн). Три програми придбання закритих облігацій відіграли ключову роль в недопущенні критичної дефляції в Єврозоні. Що цікаво, аналіз фіскальних та монетарних інструментів, застосованих на території Євросоюзу, дозволяє зробити висновок про їхній паралелізм. Автоматичні та дискреційні фіскальні стабілізатори були застосовані одночасно із першою програмою придбання закритих облігацій із загальним обсягом в 60 мільярдів євро [15, c. 54]. Більш того, і програма фіскальних стабілізаторів, і перша програма кредитного пом'якшення відбувалися у відповідності до чітко визначених термінів та обсягів. В червні 2010 відбулася спроба припинити стимулювання економіки неконвенціональними методами, хоча це рішення було передчасним.

Висновки та рекомендації

Отже, в даній статті здійснено спробу загального аналізу фіскальної та монетарної політики, що функціонувала в Єврозоні під час Великої Рецесії. На основі проаналізованих матеріалів можна зробити висновок, що монетарна політика Європейського Центрального Банку та фіскальна політика урядів держав-членів ЄС були спричинені однаковими подіями та спрямовані на вирішення тих самих проблем. Перш за все, і фіскальна, і монетарна політика були спрямовані на збільшення грошової маси та стимулювання попиту в рамках експансіоністської стратегії. По-друге, конвенційні форми цих політик виявляються недієвими після входження в гостру фазу кризи. Для монетарної політики ця ситуація характеризується відсотковою ставкою близько 0%, у той час як конвенціональна фіскальна політика перестає діяти коли витрати бюджету перевищують 40% від валового внутрішнього продукту. Для подолання рецесії країни Євросоюзу та ЄЦБ почали одночасно застосовувати механізми неконвенціональної монетарної та фіскальної політики, що є важливим чинником їхнього взаємозв'язку. Зокрема, перша програма придбання закритих облігацій на загальну суму в 60 мільярдів євро супроводжувалася активізацією автоматичних та дискреційних стабілізаторів у загальному розмірі близько 4,5% від ВВП.

У той час як неконвенціональна монетарна політика ЄЦБ проявлялася у необмеженому постачанні ліквідності фінансовим інституціям через дисконтне кредитування та купівлю великих обсягів цінних паперів за допомогою операцій на відкритому ринку, неконвенційна фіскальна політика передусім полягала в поступовому піднятті податку на додану вартість. Також слід підкреслити, що обидві політики супроводжувалися керівництвом щодо майбутніх дій, що є надзвичайно важливим компонентом антикризової політики Євросоюзу. Нарешті, інструменти і фіскальної, і монетарної політики були одночасно згорнуті в 2010 році, коли припинення першої програми придбання закритих облігацій призвело до значного зменшення обсягів автоматичних та дискреційних стабілізаторів.

За такої ситуації вбачається логічним підкреслити, що глобалізаційні процеси та специфіка світової економіки в 21 столітті підвищили зв'язок фіскальної та монетарної політики. Відтак досліджувати якийсь один компонент антикризової політики окремо від іншого навряд чи є доцільним. Неконвенційна монетарна та фіскальна політика були двома нерозривними компонентами загальної антикризової платформи Європейського Союзу, що можна простежити на прикладі паралельного застосування та згортання їхніх програм. Таким чином ключовою рекомендацією цієї статті є дослідження монетарних та фіскальних інструментів антикризової політики в межах однієї методологічної системи, тому що саме такий підхід може виявитися надзвичайно корисним з точки зору розуміння загального впливу антикризової політики ЄС на економіку та фінансову систему країн Єврозони.

монетарний фіскальний політика єврозона

Список літератури

1. Андерсен К. Переосмысление экономики в изменившемся мире [текст] / Камилла Андерсен // Финансы и развитие. - 2011. - № 6. - С.50 - 52.

2. Бауманн Е. Стандарти європейського союзу у сфері державних фінансів / Е. Бауманн // Фінанси України. - 2013. - № 12. - С. 21-32.

3. Гасанов С. С. Досвід ЄС з антикризового управління державними фінансами та його ви- користання в Україні / С. С. Гасанов, В. П. Кудряшов, Р. Л. Балакін // Фінанси України. - 2014. - № 7. - С. 17-30.

4. Дишлева А. М. Бюджетна політика в умовах циклічного розвитку економіки [Текст] / А. М. Дишлева // Наукові праці НДФІ. -- 2010. -- № 3 (52). -- С. 59-67.

5. Квач Я. В. Проблеми та перспективи реформування державних фінансів в Україні / Я. В. Квач // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. - 2015. - № 1. - С. 112-121.

6. Самуельсон П. Макроекономіка [Текст]: пер. з англ. / П. Самуельсон, В. Нордгауз. - К.: Основи, 1995. - 544 c.

7. Стиглиц Дж. Е. Крутое пике: Америка и новый экономический порядок после глобального кризиса / Стиглиц Джозеф; [пер. с англ. В.Лопатка]. - М.: Эксмо, 2011. - 512 с.

8. Шаров О. Процес створення фіскального союзу країн ЄС / О. Шаров // Міжнародна еко- номічна політика. - 2015. - № 1 (22). - С. 74-98.

9. Dischleva, A.M. Mechanisms of the implementation of the state's anti-crisis economic strategy in the context of budget and tax policies. Effective Economy, 2011, vol. 11. 1 p.

10. Jawadi, F. and Barnett, W. Monetary policy in the context of financial crisis: New challenges and lessons. Bingley, Emerald Group Publishing, 2015. 443 p.

11. Langdana, F. Macroeconomic policies: Demystifying monetary and fiscal policy. New York, Springer, 2009. 102 p.

12. McEachern, W.A. Macroeconomics: A contemporary introduction. Boston, Cengage Learning, 2008. 258 p.

13. Pelinescu, E. and Caraiani, P. Fiscal policy in the context of the economic crisis. Romanian Journal of Fiscal Policy, 2010, vol. 1, no. 1, pp. 1-21.

14. Saudi Arabia can achieve budget surplus by 2019: Report // Arab News URL: http://www.arabnews.com/node/1067841/business-economy (Accessed: 30 November 2017).

15. Schmolke, H. The Low interest rate policy of the European Central Bank. Are European savers being expropriated? Hamburg, Diplom.de, 2017, 54 p.

16. Shifting Gears Tackling Challenges on the Road to Fiscal Adjustment [Електронний ресурс] // FISCAL MONITOR. - International Monetary Fund. - April 2011. - Режим доступу: http://www.imf.org/external/pubs/ft/fm/2011/01/fmindex.htm

Размещено на Allbest.ru