Перспективи використання сучасних механізмів фінансування галузі культури і мистецтва, опираючись на зарубіжний досвід

Ключевые слова: финансирование, финансовые инструменты, инвестиции, налоговые льготы, эндавмент.

Keywords: finance, financial instruments, investments, tax incentives, endowments.

Постановка проблеми. Найважливішим завданням державної культурної політики є не тільки збереження існуючого культурного потенціалу, а й адаптація традиційних напрямів культури до сучасних умов, стимулювання виникнення нових напрямів розвитку культури і мистецтва. Оптимальна державна стратегія розвитку культури має поєднувати позитивні елементи накопиченого досвіду з новими інструментами культурної політики, успішно апробованими в інших державах. Потрібно розробити та запровадити державну стратегію, в якій були б визначені пріоритетні напрями та завдання розвитку української культури. Це передбачає поєднання бюджетної підтримки культури зі стимулюванням благодійництва, меценатства, підприємницької активності культурно-мистецьких закладів; поєднання адміністративної реформи системи органів управління культурною сферою із запровадженням нових, конкурсних і прозорих механізмів фінансування культурно-мистецьких проектів.

Вирішення поставлених задач можливе лише за умови розроблення та впровадження в життя комплексної фінансової політики держави в галузі культури і мистецтва, яка б чітко визначала фінансові методи та важелі впливу на дану сферу з метою всебічного розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню питань фінансового забезпечення закладів бюджетної сфери приділено багато уваги в науковій літературі, зокрема можна виділити праці таких вчених, як І. Антонов, А. Козлова, О. Кузнецова, В. Кудряшов, Л. Павлов, О. Романенко, В. Федосов, І. Форкун та ін. Проте робіт, які стосуються безпосередньо фінансування галузі культури і мистецтва є вкрай обмаль, також залишаються не розкриті питання пошуку нових джерел формування фінансових ресурсів, що обумовлює актуальність дослідження.

Мета статті. Дослідити зарубіжний досвід фінансування закладів культури і мистецтва та запропонувати шляхи вдосконалення фінансового стану вітчизняних закладів культури і мистецтва.

Виклад основного матеріалу дослідження. В Європі існують різноманітні технології фінансування культури. Джерелами інформації щодо фінансування культури є статистичні щорічники - он-лайн інтернет-платформи, в яких відкрито доступ до баз статистичних даних Організації економічного співробітництва та розвитку. Разом з тим, в цих виданнях інформація представлена або в укрупненому вигляді: «культура і рекреація», «рекреація, культура та релігія», або в розрізнених або локальних матеріалах, що ускладнює аналіз моделей, форм і обсягів фінансування культури і мистецтва за кордоном в її систематизованому і конкретно-логічному вигляді. Порівнювати обсяги фінансування галузі культури і мистецтва прийнято за трьома основними показниками: державні та приватні витрати на культуру у відсотках від валового внутрішнього продукту (ВВП); частка витрат на культуру в загальному обсязі державного бюджету; видатки на культуру в розрахунку на душу населення. Співвідношення державного та приватного субсидування культурної діяльності неоднаково в різних країнах. Можна виділити чотири форми технологій фінансування, що розрізняються по цьому співвідношенню: культура фінансування позабюджетний україна

- у формі прямого фінансування (національних музеїв, архівів, бібліотек), у формі загальних і цільових бюджетних трансфертів (реалізація національних програм розвитку культури);

- на основі спільного фінансування органів влади різного рівня (регіональних організацій культури та інвестиційних проектів);

- на основі змішаного державно-приватного фінансування (культурна спадщина, музичні, театральні фестивалі, виставки);

- через незалежні посередницькі структури (благодійні фонди, громадські інститути культури, асоціації творчих працівників).

Пряме фінансування організацій культури у формі повного фінансування поточних витрат і капіталовкладень, спеціальних цільових трансфертів, а також у вигляді грантів здійснюється у всіх країнах Європи, але найбільше воно пов'язане з бюджетами унітарних держав, таких, як Великобританія, Італія, Франція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, країни Північної Європи.

У Франції 99% загального обсягу фінансування культурної діяльності оплачує держава, а частка меценатів та спонсорів становить тільки 1%. Значні витрати центрального бюджету Австрії припадають на виконавські мистецтва (46,6%), у центральних бюджетах Італії, Нідерландів і Швейцарії превалюють витрати на музеї, архіви та архітектурні пам'ятки (39-44%). У Великобританії, Іспанії на ці цілі виділяється всього 1,8-1,9%. Якщо в Німеччині на ці ж цілі передбачено лише менше 2% бюджету, то домінують витрати на такі соціально-культурні заходи, як виставки, фестивалі, дні культури і мистецтва і т.д. (76,4%). У Великобританії ж на частку цієї статті припадає всього 1% витрат [1, с. 128].

Поширеною формою прямої державної підтримки є гранти, різноманіттям яких відрізняється шведська система фінансування культури і мистецтва. Тут особливе значення надається індивідуальним грантам, покликаним забезпечувати «економічну безпеку» духовної творчості. До них відносяться почесні безстрокові гранти видатним діячам культури; гранти у формі гарантованого доходу, що присуджуються видатним письменникам; п'ятирічні гранти молодим письменникам; гранти, що дають авторам право на отримання доходу за користування їх творами в публічних бібліотеках. Для шведської системи грантів характерні спрощена процедура надання і повна свобода організацій або індивідуальних одержувачів в їх використанні.

У європейських країнах державне фінансування культури здійснюється і на основі міжбюджетних трансфертів шляхом перерахування місцевим бюджетам загальних і цільових трансфертів. У Норвегії муніципалітети отримують від уряду блоковий грант на фінансування сфер охорони здоров' я, освіти і культури. Датським муніципалітетам виділяють блоковий грант на фінансування бібліотек; кошти розподіляються між місцевими бюджетами пропорційно чисельності населення.

Іншою перспективною формою субсидування сфери культури є партнерська участь держави і корпоративних спонсорів, яка сприяє значному припливу коштів з приватного сектора. Спільні проекти, наприклад, у Великобританії фінансуються з центрального бюджету та спонсорських коштів у співвідношеннях 1:1 для першого проекту і 1:3 для наступних проектів. У Франції передбачається більш значна частка державної участі - бюджетний внесок і кошти спонсора складають 5:1, гроші виділяються за умови попереднього збору певного обсягу спонсорських коштів.

Слід підкреслити, що держава фінансує культуру не тільки виключно через бюджети міністерств культури. Міністерства оборони, департаменти поліції фінансують військові оркестри, культурну діяльність своїх співробітників. Створюються міжвідомчі програми субсидування культури. Протягом багатьох років, наприклад, Міністерство культури Франції укладає угоди з міністерствами сільського господарства, юстиції, оборони, праці та освіти про спільні програми фінансування кіномистецтва, виробництва аудіо- та відеопродукції тощо.

Пільги організаціям культури надаються з різних видів податків і зборів: на майно і на землю, на додану вартість, на прибуток, на митні збори. Від податку на майно можуть звільнятися твори мистецтва, що знаходяться у власності неко- мерційних організацій, а також знаходяться в приватних музеях. Пільги з податку на додану вартість часто застосовуються по відношенню до виробництва культурних благ.

У європейських країнах є звичайною практикою надання пільг з податку на доходи для представників творчих професій. Наприклад, у Франції творчі працівники мають право до 10% зменшувати суму оподатковуваного доходу від професійної діяльності. Музиканти, диригенти, директори театрів, відповідно - до 30%, драматичні актори, хореографи і кінематографісти - до 35% [2, с. 30].

У більшості європейських країн артистам надаються гранти для підтримки їх творчої роботи або навчання у власній країні і за кордоном. Гранти драматургам виділяються в деяких країнах за умови, що написана ними п'єса була поставлена протягом попереднього року в одному з професійних театрів, які отримують державні субсидії. Мета виділення грантів полягає в сприянні розвитку національної драматургії та забезпеченні матеріальних умов для творчої роботи драматургів.

Державні премії існують у багатьох країнах як оцінка індивідуальних досягнень і форма матеріальної підтримки подальшої діяльності видатних творчих працівників. Гранти на поїздки виділяються для підтримки участі в культурних заходах, конкурсах, фестивалях тощо. Бібліотечні компенсаційні гранти виплачуються письменникам і авторам літературних перекладів в якості компенсації за те, що написані або перекладені ними книги доступні для безкоштовного користування в громадських бібліотеках. Гранти на проведення виставок надаються художникам, працюючим у галузі образотворчого і прикладного мистецтва, дизайнерам та ін.

Система податкових пільг фінансовим «донорам» культури також широко розвинена в європейській практиці. Приватне фінансування у вигляді спонсорства полягає в тому, що підприємці надають фінансові кошти організаціям та діячам культури за умови отримання певних можливостей для реклами своєї торгової марки і виробленої продукції.

Підприємницьке спонсорство відрізняється від власне благодійної (меценатської) діяльності тим, що воно безпосередньо пов'язане з ринковою політикою корпорацій і слугує рекламним цілям. Національні податкові законодавства зазвичай не передбачають спеціальних пільг для спонсорства, але містять досить широкі можливості для скорочення оподатковуваного доходу компаній шляхом вирахування витрат на рекламу та інші маркетингові операції. Цим користуються компанії, включаючи в відповідні статті витрат спонсорські витрати. Тим самим держави фактично субсидують і спонсорство.

На відміну від спонсорства, приватне фінансування діяльності у сфері культури, здійснюване не для реалізації конкретних економічних інтересів, а під впливом ціннісних факторів, називається меценатством.

Найбільш поширеними видами податкових пільг для організацій та осіб, які надають підтримку культурної діяльності, є пільги:

- з податку з обороту при пожертвуваннях; надаються організаціям та фізичним особам, які віддають частину своїх доходів на благодійні цілі і, зокрема, на підтримку культурної діяльності (сума пожертвувань віднімається з оподатковуваної суми. У ряді країн (Португалія, Франція) є обмеження на максимальний розмір неоподатковуваної суми - розміри податкового відрахування не можуть перевищувати 0,2% з обороту в Португалії та 0,3% у Франції);

- граничні розміри відрахувань з податку на доходи фізичних осіб, які здійснюють індивідуальні пожертвування, як правило, вище і можуть досягати навіть 50% суми доходу (в США);

- як правило, умовою надання зазначених податкових пільг є приналежність одержувачів пожертвувань до певної категорії організацій: це повинні бути або державні організації, або такі, які включені державою в перелік організацій, які визнано особливо цінними об'єктами культури [1, с. 131].

Таким чином, незважаючи на різноманіття суб'єктів культурної діяльності та відмінності їх економічного становища в європейських країнах, галузь культури і мистецтва в цілому розглядається як інститут національного надбання, розвиток якого вимагає від держави комплексних заходів підтримки та всебічної уваги. Велика мережа незалежних посередників - професійних асоціацій, фондів, громадських інститутів, які самостійно вирішують питання розподілу коштів, що виділяються державою на розвиток культури, є сприятливою умовою для творчості, оскільки гарантує певну захищеність від прямого адміністративного втручання.

Зосередимося також на досвіді фінансування культури в США. Культурні відмінності моделей і форм державної підтримки культури між країнами континентальної Європи і англомовними країнами визначаються культурно-історичними умовами. У континентальній Європі сформованими традиціями та ідеологією країн зумовлюється відповідальність держави і церкви за благодійність взагалі і за підтримку культури зокрема. А в англомовних країнах на культурну політику більший вплив робить протестантська ідеологія, що акцентує увагу на індивідуальних рішеннях і зусиллях людей.

Американська еліта виступає проти втручання держави в управління культурою. Вона переконана в тому, що держава пригнічує творчу ініціативу, гасить художнє натхнення, нав'язує «еталон гарного смаку». Саме тому в США немає міністерства або відомства, яке відало б справами культури на вищому, федеральному рівні. Управлінням культури займаються штати і міста. Американська держава проявляє інтерес до культури, але в основі цього інтересу в першу чергу знаходиться підтримка меценатства і спонсорства.

Фінансування культури і мистецтва в США здійснюється за чотирма каналами: за рахунок доходів від власної діяльності, доходів від інвестицій, за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету, і за рахунок підтримки, що надається приватними та корпоративними фондами. Звідси - частка індивідуальних приватних пожертвувань американців становить 40%.

Отже, в цій країні частка державної підтримки культури незначна і здійснюється у вигляді грантів, а не субсидій. Основне фінансування відбувається за допомогою спонсорства і механізму філантропії. Держава створює умови для ефективної взаємодії бізнесу і культури.

Власні доходи організацій культури (виручка від продажу квитків, реклами, внески членів професійних асоціацій та ін.) складають приблизно на 55% їхнього бюджету. Ще близько 25% їхніх бюджетів формується за рахунок грантів приватних і корпоративних фондів, пожертвувань приватних осіб і компаній. 12% приносять інвестиції в цінні папери, і тільки 9% витрат покривається державою [3, с. 221].

У США поряд з прямими бюджетними асигнуваннями пріоритет відданий стимулюючому податковому механізму. Цей підхід набирає все більших обертів: останнім часом країни з традиційно прямим державним фінансуванням культури зосереджують увагу на непрямих механізмах фінансування. Світова практика державно-приватних партнерств показала, що розвиток подібних форм взаємодії влади і бізнесу - це один з найбільш ефективних механізмів вирішення різноманітних складних проблем, що виникають в суспільному інфраструктурі, її модернізації та розвитку в умовах фінансових обмежень [3, с. 222].

Вітчизняний і зарубіжний досвід розвитку закладів культури дає підстави вважати, що національна культура може розвиватися за умови активної регулюючої ролі і підтримки держави. При цьому культурна політика реалізується не тільки шляхом державної фінансової підтримки пріоритетних напрямів культурної діяльності. Одним з найважливіших принципів державної політики у галузі культури є створення стимулів до пошуку позабюджетних джерел доходів, розвиток змішаних форм фінансування. Роль державного регулювання полягає у формуванні системи багатоканального фінансування культурної діяльності, залучення коштів різних урядових і корпоративних фондів, приватних інвесторів, підприємницької діяльності.

При переході до нового, багатоканального фінансування культури в Україні слід використовувати багатий досвід зарубіжних країн, а саме: необхідно підтримувати достатній рівень державних витрат на культуру, розвивати співробітництво між культурою, бізнесом і громадянським суспільством. Зокрема, в сучасних економічних реаліях, на нашу думку доцільно використовувати в галузі культури і мистецтва ендавмент-фонди.

Основна ідея ендавмента - забезпечити довгострокову фінансову підтримку не- комерційної організації за рахунок грамотного інвестування залучених коштів у цінні папери, банківські депозити та інші фінансові інструменти. Подібне інвестування забезпечує некомерційній організації щорічний дохід у вигляді дивідендів, відсотків по депозитах та інших виплат, які можуть становити суттєву частку бюджету організації. Так, згідно з американським законодавством, ендавмент-фонд - це цільовий фонд, що формується за рахунок грошових коштів, цінних паперів та інших активів для отримання інвестиційного доходу, який буде використовуватися на підтримку діяльності організації [4, с. 14].

Ендавмент-фонди активно використовуються в США музеями, театрами, бібліотеками, університетами. У 2008 році в США діяло понад 750 ендавмент- фондів із середнім розміром капіталу в 520 млн дол. Офіційно першим у світі ен- давмент вважається заповіт земельної ділянки в 1649 році Гарвардському університету в США чотирма його випускниками [5, с. 60].

В США діяльність ендавмент-фондів регулює Уніфікований закон, в якому можна виокремити найважливіші аспекти:

а) активи ендавменту-фонду можуть формуватись у виді будь-якого майна (гроші, цінні папери, нерухоме майно);

б)до суб'єктів, що мають право використовувати ендавмент, належать благодійні організації державної чи приватної форми власності, а також трасти, які, крім благодійної, здійснюють також і комерційну діяльність, але за умови, що благодійна діяльність є основною;

в)активи ендавмент-фонду можуть передаватись в управління спеціалізованим компаніям з управління майном, які мають право інвестувати активи з метою отримання доходу для наступної передачі такого доходу на користь некомерційної організації.

У США виділяють три основні категорії ендавментів: класичні ендавмент- фонди, цільові ендавмент-фонди і квазіендавмент-фонди. Класичні ендавмент- фонди - це активи, отримані від зовнішніх донорів за умови, що основна сума пожертви повинна зберігатися і не може бути витрачена. Цільові ендавмент-фонди подібні до класичних, за винятком того, що вся сума пожертви або її частина може бути використана після зазначену періоду або у разі виникнення конкретної події. Квазіендавмент-фонди є фондами, які створюються безпосередньо закладом з власних активів, і при цьому заклад у будь-який час може прийняти рішення про використання основної суми ендавменту [6, с. 96].

До одних з найголовніших переваг формування цільового капіталу в установах культури відносяться підвищення фінансової стійкості діяльності установи культури за рахунок регулярного додаткового фінансування на довгостроковій основі, яке забезпечує цільовий капітал (табл. 1) [7, с. 98].

Таблиця 1 Переваги та недоліки формування ендавмент-фондів у галузі культури і мистецтва