Фінансово-економічні механізми реалізації національної інноваційної стратегії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ

Терьошкіна Н.Є.

Постановка проблеми. На жаль, становлення інноваційної економіки, яку декларує кожного року український уряд, збільшення державного фінансування інноваційної діяльності залишаються, як і раніше, нереалізованими. Стан інноваційної сфери України вкрай незадовільний, перехід держави на шостий технологічний уклад невиправдано затримується, превалює експортно-сировинна модель економіки, основні засоби на українських підприємствах застарілі та не дають можливості виробляти інноваційну продукцію. В результаті не розвиваються інновації, держава реалізує сировину, що переробляється розвиненими країнами та перетворюється на інноваційну продукцію, створюючи додаткову вартість вже за кордоном. Послабляється національна валюта, економіка країни починає бути залежною від коливань цін на сировину, виникає так звана «голландська хвороба», зростають інфляційні процеси та ін. Отже, інноваціям увага сьогодні більше приділяється декларативно, «на папері», на практиці ж не реалізується, блокується, в тому числі і через недостатність ресурсів.

Досвід України фактично не дає відповіді на питання: що повинні представляти собою механізми реалізації інноваційної стратегії. Устояний зв'язок таких механізмів тільки з реалізованими на державному рівні науково-технічними програмами уявляється сьогодні вже неповним та поверховим. Політика пріоритетів в інноваційній сфері як ніколи потрібна Україні саме зараз. Це надасть можливість подолати тенденцію до посилення сировинної та аграрної спрямованості українського виробництва і закладе основу розвитку економіки, яка ґрунтується на впровадженні наукоємних технологій.

Сьогодні в Україні тільки починають формуватися механізми реалізації інноваційної стратегії, в т.ч. фінансово-економічні. В умовах жорсткої обмеженості бюджетних коштів на експериментальні дослідження та наукові розробки таке зволікання з вирішенням найважливіших питань можна назвати неприпустимим. Саме це і визначає безперервно зростаючий інтерес органів законодавчої та виконавчої влади, бізнесу та науки до проблеми вибору пріоритетів в інноваційній сфері та механізмів їх реалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-методологічні проблеми вивчення державної інноваційної політики та фінансово-економічних аспектів стратегії розвитку інноваційної сфери розглядаються в роботах зарубіжних і вітчизняних вчених: В.М. Аньшина, А.С. Гальчинського, Н.В. Гапоненко, В.М. Гейця, С.Ю. Глазьєва, Л.М. Гохберга, О.О. Дагаєва, О.О. Динкіна, Я.А. Жаліла, П.Н. Завліна, В.В. Зянька, Н.І. Іванової, І.С. Краснокутської, І.П. Макаренка, Б.А. Малицького, Я.І. Ніконової, М.В. Пашути, Й.М. Петровича, В.М. Полтеровича, В.П. Семиноженка, В.П. Соловйова, Л.І. Федулової, Ю.В. Яковця та ін. Публікації навколо інновацій, розвитку інноваційної сфери держави з кожним роком збільшуються.

Але не дивлячись на значне пророблення проблем розробки інноваційної стратегії, в наукових колах не приділено достатньої уваги сукупності затвердження інноваційної стратегії та механізмів її реалізації в їхньому фінансово-економічному аспекті. Отже, потреба в системному науковому дослідженні фінансово-економічних механізмів реалізації національної інноваційної стратегії обумовлює актуальність даної статті.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження стану фінансово-економічних механізмів підтримки реалізації національної інноваційної стратегії та обґрунтування напрямків їх подальшого розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження. Фінансово-економічні механізми стосуються ресурсного забезпечення інноваційного процесу. Вони представляють собою систему економічних заходів, важелів, методів, матеріально-технічних, фінансових, природних ресурсів. В законодавчих актах України передбачено широкий спектр прямих та непрямих методів фінансування інноваційної діяльності підприємств. Простежимо, що відбувається насправді в фінансово-економічних механізмах підтримки країною інноваційної сфери.

Усі негативні тенденції щодо стану наукової діяльності та інноваційної активності підприємств в Україні простежуються на фоні збільшення протягом 2000-2013 рр. обсягів фінансування з держбюджету інноваційної діяльності в 29 разів з 7, 7 млн. грн. у 2000 р. до 224, 0 млн. грн. у 2012 р., але зі значним падінням у 2013 р. до 24, 7 млн. грн. (табл. 1), зростання щорічного обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт в 6 разів з 1978, 4 млн. грн. у 2000 р. до 11781, 1 млн. грн. у 2013 р. (рис. 1), зростання чисельності докторів наук з 10339 осіб у 2000 р. до 16450 осіб у 2013 р. і кандидатів наук з 58741 осіб у 2000 р. до 90113 осіб у 2013 р. [1].

Таблиця 1. Динаміка розподілу обсягів фінансування інноваційної діяльності в промисловості України

Можна навести деякі спроби виправити цю ситуацію. Так, у квітні 2013 р. венчурні фонди Runa Capital, Almaz Capital, TA Venture й інноваційний парк BIONIC Hill оголосили про створення грантового фонду Global Technology Foundation (GTF). Фонд надаватиме гранти та підтримку перспективним українським IT проектам передпосівної стадії розвитку. Згідно з планами засновників, головне завдання GTF -- створити ефективний механізм передінвестиційної підтримки стартапів, що сприяє розвитку венчурної інфраструктури й екосистеми високотехнологічного бізнесу. Підтримку отримують технологічні проекти у таких галузях, що швидко розвиваються, як програмне забезпечення, Інтернет, мобільні застосування. Прогнозується, що в найближчі кілька років частка IT у ВВП України повинна зрости у п'ять-шість разів, з 0, 5% до 2, 5-3% [3]. Також в травні 2013 р. в Україні відкрився новий венчурний фонд Happy Farm Fund, який об'єднав венчурних інвесторів України і США. Американо- український інноваційний фонд Happy Farm Fund спрямований на підтримку ІТ-стартапів, націлених на завоювання глобальних ринків. У фокусі фонду -- нові технології, що трансформують традиційні галузі бізнесу, особливо Enterprise SAAS, Consumer Digital, Media Technologies, Finance/Payments [4].

З протилежного боку було б доцільно дозволити законодавчо обмежену участь приватних пенсійних і страхових компаній у венчурному бізнесі, для яких зараз існує заборона на таку діяльність.

Необхідною є участь держави в створенні та фінансуванні венчурних фондів, а також в страхуванні їх діяльності. Держава виступала б надійним гарантом для майбутніх зарубіжних інвесторів.

Також перспективним напрямом інвестування інновацій є ендавмент англ. endowment -- внесок, пожертвування. У даному контексті означає ситуацію, у якій цільове пожертвування організації не витрачається, а віддається в банківське управління, при цьому на цілі організації витрачаються відсотки (законодавчо закріплений ст. 9 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.12 р. №5073-VI).. Але перший ендавмент в Україні було створено Інститутом міжнародних відносин КНУ ім. Т.Г. Шевченка лише у квітні 2013 року на базі Благодійної організації «Фонд розвитку Інституту міжнародних відносин». Мета Фонду -- забезпечення фінансової стабільності Інституту та незалежність від економічних і суспільних коливань. За рік існування Фонду до доброчинної справи приєдналося вже 18 благодійників: викладачів, випускників та студентів Інституту. Відсотки, отримані завдяки роботі капіталу Фонду, спрямовуватимуться на розвиток інфраструктури інституту, допомогу у навчанні студентам, аспірантам та стажерам, виплату премій викладачам, створення грантів, проведення майстер-класів, організацію співпраці з ВНЗ інших країн [5].

У відповідності з Податковим кодексом України визначено спеціальний режим оподаткування окремих галузей господарського комплексу (наприклад, альтернативна енергетика, авіабудування, суднобудування та ін.) за рахунок використання податкових пільг [6], які покликані знизити витрати підприємств на інновації. Також Закон України «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» [7], який набрав чинності з 01.01.2013 р., спрямований на створення умов для активізації інвестиційної діяльності, запровадження сприятливих умов для залучення інвестицій у пріоритетні галузі економіки України, створення нових робочих місць, запровадження новітніх та енергозберігаючих технологій, розвитку регіонів. Перелік пріоритетних галузей економіки визначено КМУ [8]. Але світова практика переконливо свідчить про неефективність галузевого підходу у податковому стимулюванні інноваційної діяльності. Необхідно надавати податкові пріоритети не галузям, а окремим підприємствам незалежно від галузі господарювання.

Отже, після набрання чинності Податковим кодексом обсяг і перелік фіскальних інструментів, які стимулюють інноваційну діяльність, було значно звужено, що призводить до бар'єрів у її здійсненні. Ситуація є парадоксальною, так як підприємствам для впровадження інновацій необхідно додатково платити за них. А в зарубіжних країнах навпаки намагаються хоча б частково такі витрати зменшити (причому в основному саме за державний рахунок).

Значної уваги потребує вдосконалення державних закупівель інноваційної продукції як одного з інструментів прямого бюджетного фінансування інновацій. Офіційним державним органом, який займається держзакупівлями, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі, а фактично це здійснює Міністерство фінансів, яке взагалі може урізати, а навіть і блокувати деякі закупки, орієнтуючись на розмір затвердженого держбюджету на відповідний рік. Усі закупівлі здійснюються безсистемно, не використовується середньострокове та довгострокове їх планування. Так Ю.В. Кіндзерський зазначає, що відсутність належного планування, обсягів і фінансового забезпечення державного замовлення призводить до того, що воно не впливає на вирішення стратегічних питань розвитку держави, досягнення економічної стабільності та сталого розвитку [9]. Це підтверджується і результатами діяльності Рахункової палати України, які свідчать про існування проблем та махінацій з тендерними пропозиціями [10].

Що стосується такої статті витрат, як «розроблення найважливіших новітніх технологій за приоритетними напрямами розвитку науки і техніки та розвиток матеріально-технічної бази наукової і науково-технічної діяльності», то вона, як показують дані табл. 2, складає у 2000 р. - 1, 5%, а у 2013 р. - 12, 1%. А якщо проаналізувати частку інноваційної складової у загальному обсягу державного замовлення, то її середнє значення не перевищить 1, 9% за досліджувані роки.

Незаперечною є вагома роль малих підприємств в розвитку інноваційної діяльності країни, що вперше було доказано ще Й. Шумпетером. У розвинених країнах світу малі інноваційні підприємства (МІП) забезпечують половину усіх інновацій. МІП виступають основними елементами при становленні нового технологічного укладу, їх гнучкість та швидка адаптивність до зовнішнього оточення дають можливість бути в авангарді новаторства, вони потребують значно менших інвестицій на нові дослідження та розробки. В Україні переважною формою фінансування МІП, як і інших підприємств, є власні кошти. В країні до цього часу залишаються нерозвиненими такі форми фінансової підтримки, як форфейтинг, лізинг, венчурне фінансування, практично взагалі відсутня державна допомога. Так, Незалежна асоціація банків України у своєму листі до Міністерства економічного розвитку та торгівлі від 20.03.2014 р. №1647-20/03 вказує на те, що «для швидкого поліпшення соціально-економічної ситуації в Україні найбільш дієвим є стимулювання малого та середнього підприємництва... Державні програми розвитку малого та середнього підприємництва існують і зараз, проте вони фактично не виконуються внаслідок неконкурентного характеру механізмів надання фінансування та компенсацій або відсутності відповідних коштів у державному та місцевих бюджетах» [11]. Тому одним з напрямів підвищення ефективності діяльності МІП України є їх державна підтримка за рахунок фінансових важелів та відповідного їх законодавчого закріплення.

Таблиця 2. Планові обсяги державних закупівель за інноваційним спрямуванням в Україні, млн. грн. сформованій ситуації для підйому та подальшого розвитку потенціалу інноваційної сфери необхідно сформувати та затвердити інноваційну стратегію, на підставі якої побудувати відповідну інноваційну політику та програми, що випливають з неї, і проекти розвитку галузей національного господарства та його окремих науково-виробничих комплексів, що у свою чергу дозволило б створити сприятливий інвестиційний клімат. Для цього необхідні великі витрати з боку держави. Пожвавлення інноваційної діяльності є основою для виходу бізнесу з фінансово-економічної та політичної кризи, створення умов для оздоровлення та подальшого розвитку економіки.