Особливості фінансового забезпечення системи охорони здоров’я в Україні

Ключевые слова: финансовое обеспечение, система здравоохранения, расходы, источники финансирования

Annotation

Охорона здоров'я є однією із найважливіших складових соціальної політики усіх розвинених країн світу. Від стану здоров'я населення залежить рівень економічного розвитку держави. Обґрунтовані та раціональні інвестиції в систему охорони здоров'я зумовлені не лише необхідністю забезпечення соціальних потреб населення; вони повертаються значними економічними дивідендами для країни..

Постановка проблеми. В Україні сучасний стан громадського здоров'я та якість надання медичних послуг є незадовільними, що обумовлено, в першу чергу, недостатнім фінансовим забезпеченням та нераціональним використанням бюджетних коштів. Забезпечення населення країни якісною медичною допомогою в умовах інтеграції України у світову економічну спільноту значно залежить від рішень таких складних економічних задач, як визначення можливих та необхідних обсягів бюджетного фінансування, розвиток платних медичних послуг, підготовка кваліфікованих кадрів, впровадження нових медичних технологій, забезпечення інноваційної політики у сфері охорони здоров'я. Успішна реалізація відповідних задач можлива тільки при створенні ефективної моделі фінансування системи охорони здоров'я.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що в умовах обмеженості фінансових ресурсів проблема фінансового забезпечення системи охорони здоров'я в Україні є надзвичайно актуальною. Серед науковців та практиків, які внесли значний вклад у дослідження організаційних аспектів фінансування системи охорони здоров'я можна виділити Горина В.П. [4], Загорського В. С. [5], Камінську Т.М. [6], Лопушняк Г.С. [7], Мальованого М.І. [8], Москаленко В.Ф. [9], Смірнову Т.М. [12]. Проте, незважаючи на численність публікацій з цього приводу, особливості фінансового забезпечення системи охорони здоров'я в Україні на сучасному етапі залишаються недостатньо дослідженими.

Мета статті полягає у виявленні особливостей фінансового забезпечення системи охорони здоров'я в Україні в сучасних умовах з метою розробки шляхів його удосконалення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Унікальність української системи охорони здоров'я, що відрізняє її чи не від усіх інших країн сучасного світу, полягає в тому, що Конституція України формально передбачає безмежні гарантії забезпечення всіх громадян безоплатною медичною допомогою у державних та комунальних закладах охорони здоров'я. Концептуальні підходи до управління фінансовими ресурсами у системі охорони здоров'я визначено Конституцією України та Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я». Так, статтею 49 Конституції України закріплено право кожної людини на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, яке забезпечується державним фінансуванням: «Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медичну допомогу надають безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена [1]”.

Поряд із закріпленням гарантії на надання безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я стаття 49 Конституції України визначає право кожного на медичне страхування, тобто цією статтею регламентовані можливі додаткові джерела фінансування галузі охорони здоров'я. За роз'ясненням Конституційного Суду України, безоплатність медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я не унеможливлює фінансування цієї галузі за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів, у т. ч. і шляхом створення лікарняних кас, діяльність яких має бути врегульована законом [5]. управління фінансовий медичний страхування

Одним із недоліків національного законодавства є суперечність між задекларованим у статті 49 Конституції правом на безоплатну медичну допомогу та нормою статті 95 Конституції, згідно з якою видатки на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування визначаються виключно законом про державний бюджет, тобто враховуючи фінансові можливості держави на певний час щодо забезпечення безкоштовного медичного обслуговування населення

Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначає основні принципи державної політики у зазначеній сфері та створює правові засади, спрямовані на розбудову системи охорони здоров'я. Зокрема, задекларовано можливість багатоканального фінансування галузі (статті 4 та 18) за рахунок коштів бюджету, медичного страхування, власних коштів громадян, благодійних внесків та інших не заборонених законом джерел фінансування, створення базового пакета:

медичних послуг, які надають безоплатно;

функціонування системи медичного страхування.

У статті 12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» зазначено, що державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу [2]. Законодавче закріплення чіткої ставки національного доходу для фінансування системи охорони здоров'я суперечить статті 95 Конституції України.

Отже, важливою особливістю фінансового забезпечення системи охорони здоров'я України є неузгодженість нормативно-правової бази, що визначає обсяги та організацію фінансування системи охорони здоров'я.

З метою визначення стану фінансування охорони здоров' я в Україні та його відповідності нормативам, зазначених у законодавчій базі України, проведемо аналіз динаміки фінансування системи охорони здоров'я за 2010-2015 рр. (табл.).

Таблиця. Динаміка фінансування системи охорони здоров'я України за 2010-2015 рр.

За даними табл. видно, що намітилась тенденція до зростання витрат на охорону здоров'я в Україні. Так, в 2010 році загальні витрати склали 1850 млн. грн і щорічно зростали, у 2010-2014рр., відповідно, становили 84,7; 95,7; 108,9; 115,8; 117,8 млрд. грн, що відповідно на 12,9%, 13,8%, 6,3% та 1,7% більше, ніж у попередніх роках. У 2015 році ці витрати на охорону здоров'я зросли на 31,8% порівняно до 2014 року.

Міжнародний досвід визначає, що оптимальний рівень витрат на охорону здоров'я становить 810% ВВП і дані по країнах-членах ЄС це підтверджують Загальні витрати на охорону здоров'я у відсотках від валового внутрішнього продукту Україна у 2010р склали 7,6% ВВП, протягом досліджуваного періоду цей показник змінювався наступним чином: у 2011р. - 7,1%, у 2012р. - 7,5%, у 2013р. - 7,6%, у 2014р. - 7,4% та у 2015р. -7,8% (державні та приватні витрати разом з урахуванням офіційних та неофіційних прямих платежів населення). Загальний обсяг (сума державних та приватних) витрат на охорону здоров'я в Україні у 2015 році був максимальним за досліджуваний період і становив 7,8 % валового внутрішнього продукту. Однак, значення цього показника було нижче рівня в країнах - членах ЄС (9,5 % валового внутрішнього продукту).

За результатами аналізу встановлено, що протягом досліджуваного періоду в фактичні видатки Зведеного бюджету на охорону здоров'я складали 3,6 - 4,2 % від ВНД, тобто вдвічі менше нижньої межі норми, встановленої статтею 12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», відповідно, загальні витрати на охорону здоров'я в Україні за рахунок державних джерел покриваються лише частково.

Надходження фінансових ресурсів до системи охорони здоров'я протягом досліджуваного періоду здійснювалось із трьох основних джерел: державні кошти, які включають Зведений бюджет і соціальне страхування; приватні кошти домашніх господарств, роботодавців, некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства; кошти міжнародних донорських організацій (рис.).

Слід зазначити, що протягом 2010 - 2011 років частка державних коштів у фінансуванні охорони здоров'я зменшувалася від 56,3% у 2010р. до 55,3% у 2011р. Однак, у 2012р. вона зросла майже на 2% у порівнянні з показниками 2011 р. Протягом 2013 - 2014 років відбулося зменшення частки державних коштів у фінансуванні охорони здоров'я з 56,2% до найнижчого рівня за останні шість років 48,7%.у 2015р. В основному, це відбулося за рахунок подальшого зменшення обсягів фінансування, що направлялися на охорону здоров'я з державного бюджету з 15% у 2013р до, відповідно, 12% у 2014р. та 10,3% у 2015р. Також слід відмітити зменшення загальних обсягів фінансування, що направлялися на охорону здоров'я з місцевих бюджетів. В середньому в країнах - членах ЄС частка державних видатків у структурі загальних витрат на охорону здоров'я становила 76%, в Україні у 2015 році державні видатки в цій сфері становили лише 48,7%.

Основною формою бюджетного фінансування видатків системи охорони здоров'я є кошторисне фінансування. Нормативи витрачання коштів, затверджені МОЗ, чітко визначають структуру фінансування окремих поліклінік та лікарень. Особливістю такої форми фінансування є відсутність стимулів щодо підвищення ефективності використання ресурсів, оскільки обсяги державного фінансування не залежать від результатів діяльності закладу охорони здоров'я.

Слід відмітити, що частка надходжень до системи охорони здоров'я з приватних джерел фінансування поступово збільшувалась упродовж 2010-2015рр. з 43,2% до 50,9%. У 2015 році зазначені витрати досягли найвищого рівня (50,9%) за останні шість років, причому 97% з них становили витрати на охорону здоров'я домогосподарств. Витрати на охорону здоров'я роботодавців та некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства (Фонд "Олени Франчук") упродовж 20102015 років становили відповідно 3-6% та 0,020,07%. Частка фінансування донорами в ЗВОЗ незначна й складає менше одного відсотка.

Отже, основними джерелами фінансування системи охорони здоров'я є держава та приватний сектор, представлений домогосподарствами. Якщо порівняти структуру витрат за джерелами фінансування, то стає зрозумілим, що менше 0,1% приватних витрат на охорону здоров'я зосереджені в оплачуваній фінансовій системі країни, і суспільне фінансування функціонує окремо від приватного. У результаті цього, більша частина коштів на рівні домогосподарств витрачається методом прямих виплат (out-of-pocket - з кишені) та не йде на передплату до страхових фондів чи обов'язкової системи страхування в країні. Протягом досліджуваного періоду. спостерігається тенденція щодо збільшення обсягу виплат "з кишені", так у 2010-2015рр. зазначені виплати складали 40-49% (у 2007р. - 34,6%).

Рис. Структура надходжень до системи охорони здоров'я за джерелами фінансування

Кошти, які домогосподарства витрачають на лікування (оплата медичних послуг та придбання медичних товарів), є значним внеском для системи охорони здоров'я в Україні. В загальних видатках на охорону здоров'я частка внеску домогосподарств протягом 2010-2015 років коливалась в межах 40% - 49%. Одночасно, українська система фінансування охорони здоров'я може залучити лише 1% витрат домогосподарств у вигляді добровільного страхування ризику. Решта витрачається на базі самостійних виплат і це створює фінансові бар'єри доступу населення і, зазвичай, для малозабезпечених його верств.

Отже, результати аналізу структури надходжень до системи охорони здоров'я за джерелами фінансування дають можливість встановити важливу особливість сучасної системи фінансування охорони здоров'я в Україні, яка полягає у значній залежності фінансового забезпечення від приватних джерел фінансування ( 50% від загальних надходжень).

Дисфункціональність діючої системи спричинена специфікою її організації та фінансування. Міжнародний досвід, рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я, а також дослідження специфіки використовуваної сьогодні моделі системи охорони здоров'я України свідчать, що єдиним способом забезпечити якісний медичний захист без фінансового стресу для громадян є перехід до фінансування медицини за страховим принципом.

Основні напрями реформування системи фінансування охорони здоров'я в Україні визначені Розпорядженням КМУ «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров'я» від 30 листопада 2016 р. № 1013-р [3]. Відповідно до зазначеного нормативно-правового акту, для запровадження в Україні пропонується модель державного солідарного медичного страхування. Основним джерелом фінансування оновленої системи охорони здоров'я залишаться кошти Державного бюджету України, отримані із загальнодержавних податків. Виплати для лікування окремої людини не будуть прив'язані до розміру її індивідуальних внесків.

Бюджетні кошти на фінансування медицини розподілятимуться через механізм стратегічної закупівлі медичних послуг. Відбудеться перехід від фінансування постатейних кошторисів закладів охорони здоров'я - бюджетних установ, розрахованих відповідно до їх існуючої інфраструктури (кількості ліжок, персоналу тощо), до оплати результату (тобто фактично пролікованих випадків або приписаного населення) закладам, які перетворюються на автономних постачальників цих послуг, а також аптекам як постачальникам призначених лікарями лікарських засобів. Таким чином, буде запроваджено принцип «гроші ходять за пацієнтом», а не за інфраструктурою закладів охорони здоров'я та іншими надавачами послуг.

Предметом закупівлі стане державний гарантований пакет медичної допомоги - прозоро визначений обсяг первинної, вторинної, третинної, екстреної медичної допомоги та лікарських засобів, право на отримання якого у разі потреби матимуть всі без винятку громадяни України. Вартість цих послуг покриватиметься системою страхування повністю або частково. У випадку часткового покриття пацієнти будуть здійснювати офіційну співоплату за послуги та/або лікарські засоби. Підходи до встановлення розмірів такої співоплати будуть чітко визначеними і єдиними для всієї країни [3].

Під співоплатою розуміється фіксована сума, яка сплачується пацієнтом при амбулаторному і стаціонарному лікуванні, а також при придбанні призначених для амбулаторного лікування лікарських засобів, для часткової компенсації їх вартості і використовується для регулювання доступу до медичних послуг.

Державні гарантії в сфері надання медичних послуг повинні бути приведені у відповідність з економічними можливостями суспільства шляхом визначення державного гарантованого пакета медичної допомоги, що базується на пріоритетах охорони здоров'я, враховує поточний економічний стан і можливості держави та фінансується з урахуванням положень статті 95 Конституції України.

Державний гарантований пакет медичної допомоги поширюватиметься на всіх громадян України та включатиме: первинну медичну допомогу; екстрену медичну допомогу (у тому числі у стаціонарі); основні види амбулаторних послуг за направленням лікаря загальної практики - сімейного лікаря; основні види стаціонарної медичної допомоги за направленням лікаря загальної практики - сімейного лікаря чи лікаря-спеціаліста, включаючи лікарські засоби для стаціонарної та екстреної медичної допомоги, вартість яких відшкодовується через встановлений державою механізм оплати відповідних видів медичної допомоги; амбулаторні рецептурні лікарські засоби, які внесені до національного переліку основних лікарських засобів та вартість яких відшкодовується через механізм реім- бурсації.

Державний гарантований пакет медичної допомоги включатиме достатньо широкий спектр амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги, а також лікарських засобів. Вартість відповідних послуг буде покриватися через систему державного солідарного медичного страхування повністю або частково.

Для тих послуг, для яких буде встановлене неповне покриття вартості єдиним національним замовником медичних послуг, передбачається запровадження механізму часткової офіційної співоплати пацієнтами.

Тарифи для повної оплати медичних послуг, що входять до державного гарантованого пакета медичної допомоги, та тарифи офіційної співоплати таких послуг будуть уніфікованими і єдиними для всієї території України.