Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

КУРСОВА РОБОТА

На тему: ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Студента

Рябець А.О.

Керівник:

Зеліско І.М.

Київ - 2017



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2. СУЧАСНИЙ СТАН ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах сьогодення важливого значення набуває аналіз правильності функціонування фінансової системи та її правове регулювання.

Фінансова система не є статичною, як і загалом економіка держави, вона постійно розвивається (при цьому слід зауважити, що процес такого розвитку може перериватися тимчасовими спадами і регресом, що пов'язано із відповідними змінами в економіці). Відтак, перед фінансовою наукою та практикою стоїть завдання перманентного вдосконалення її функціонування, що дасть змогу розробити пропозиції для забезпечення потреб суб'єктів реального сектора економіки в адекватному наборі фінансових інструментів та послуг.

Зважаючи на значення фінансової системи для суспільства, її роль у соціально-економічному розвитку держави, сутнісні питання її змісту та функціонування були і залишаються у центрі уваги провідних науковців та економістів-практиків. Фундаментальні теоретичні та методологічні основи дослідження фінансів та фінансової системи були закладені у дослідженнях українських та зарубіжних фундаторів фінансової науки М. Алексеєнка, М. Бунге, А. Вагнера, К. Вікселля, С. Вітте, Р. Гільфердінга, П. Гензеля, С. Іловайського, Л. Косси, Й. Кулішера, П. Мікеладзе, М. Мітіліно, Ф. Нітті, Л. Штейна, І. Озерова, К. Рау, Е. Селігмана, Г. Тіткіна, М. Цитовича, І. Янжула.

Важливу роль у теоретичному та емпіричному дослідженні проблематики становлення, розвитку і трансформації світової та національної фінансових систем відіграють праці зарубіжних вчених Ш. Бланкарта, Дж. Бейлі, С. Брю, Д. Бьюкенена, З. Боді, Г. Габбарта, Р. Дорнбуша, Ф. Ларена, Р. Левайна, Р. Маккіннона, М. Міллера, Р. Мертона,Ф. Модільяні, П. Роуза, Дж. Стігліца, С. Фішера, Д. Фрейзера, М. Фрідмена, Ю. Фами,В. Шарпа.

Різносторонні та різнопланові аспекти функціонування фінансової системи України досліджуються у роботах сучасних вітчизняних науковців, зокрема В. Александрова, Л. Алексеєнко, В. Андрущенка, О. Барановського, О. Василика, А. Гальчинського, В. Геєця, А. Даниленка, Я. Жаліла, В. Зимовця, О. Кириленко, В. Кравченка, М. Крупки, А. Кузнєцової, З. Луцишин. Однак, слід зазначити, що у вітчизняній фінансовій літературі все ж бракує ґрунтовних наукових досліджень щодо функціонування фінансової системи в контексті соціально-економічного розвитку держави. Нині все ще залишаються невирішеними складні проблеми, що стосуються низки концептуальних засад функціонування фінансової системи, зокрема її функцій та ролі у контексті необхідності забезпечення сталих темпів економічного зростання. Це обумовлює вибір теми дослідження та її актуальність.

Метою курсової роботи є визначення завдань та функцій фінансової системи у соціально-економічному розвитку держави..

Об'єктом дослідження є фінансова система України .

Предметом дослідження є економічні відносини, які виникають з приводу взаємодії структурних елементів фінансової системи України.

Відповідно до поставленої мети було визначено наступні завдання:

Ш розглянути теоретичні основи фінансової системи;

Ш дослідити особливості функцій фінансової системи;

Ш проаналізувати проблеми у функціонування фінансової системи України та розглянути можливі шляхи їх подолання;

Методи дослідження є системний аналізу, теоретичні основи, економіко-математичні методи, математичне прогнозування.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та 25 джерел використаної літератури, що займають 2 сторінки.

Загальний обсяг роботи - 31 сторінки друкованого тексту.



1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у держави тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною [1, с.87].

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фонді тощо [2, с.187].

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них е загальна ознака -- це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на соціальні процеси в державі, а також на формування і використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих линок [1, с.56].

Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи с самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного [3, с.256].

Фінансова система -- це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб [2, с.100].

Фінансові системи мають певні характерні риси:

· кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

· кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

· між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості, а також ефективності системи в цілому;

· фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

· залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи [4, с.16].

Поділ фінансової системи на окремі ланки -- явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку.

Структура фінансової системи -- динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді, У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати. Проте на сьогодні очевидно, що фінансова наука постійно поглиблює своє розуміння фінансової системи, її структури, функцій тощо[5, с.356].

Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і окремих її ланок зокрема має важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та поліпшення добробуту населення . У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється з фінансовим апаратом. Фінансовий апарат -- це частина фінансової системи, її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою, У літературних джерелах, насамперед у періодиці, трапляються сурогатні визначення на кшталт -- фінансово-кредитна система, грошово-фінансова тощо. Усе це результат поверхового розуміння складних явищ і процесів економічного життя. В економіці кожної держави самостійно існують фінансова, кредитна, грошова або валютна системи [6, с.145].

Їхні функції різні, як різна також їхня структура і форми впливу на економічні й соціальні процеси. Водночас вони діють в одному економічному просторі, мають тісну взаємодію і взаємозалежність.

Таким чином, кожна ланка фінансової системи являє собою визначену сферу фінансових відносин, а фінансова система в цілому -- сукупність різноманітних сфер фінансових відносин, у процесі яких утворюються і використовуються фонди коштів [7, с.289].

Іншими словами, фінансова система - це система форм і методів утворення, розподілу і використання фондів коштів держави і підприємств.

Фінансова система України включає такі ланки фінансових відносин:

ь бюджетна система, яка включає Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, а також місцеві бюджети;

ь централізовані цільові фонди грошових коштів загальнодержавного призначення;

ь фінанси підприємств різних форм власності, організацій, установ і галузей народного господарства;

ь майнове та особисте страхування;

ь кредит (державний та банківський).

Центральне місце у фінансовій системі України посідає бюджетна система (Державний бюджет України, бюджет Автономної республіки Крим, місцеві бюджети), завдяки якій утворюються грошові фонди відповідних державних та адміністративно-територіальних угруповань. Такі грошові фонди необхідні для реалізації загальнодержавних або територіальних соціально-економічних планів і програм, гарантування оборони та безпеки країни [8, с.456]. фінансовий фонд бюджетний дефіцит

Централізовані цільові фонди -- відносно нова ланка фінансової системи України. До них належать: Пенсійний фонд і Фонд соціального страхування, Фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальному захисту населення, Державний інвестиційний фонд [9, с.24] .

Державний кредит -- фонд коштів, що утворюється шляхом випуску державних позик. У цих відносинах позичальником виступає держава, а кредиторами юридичні та фізичні особи, які купують цінні папери, становлять її борг. Для формування фонду коштів також використовуються вклади громадян в ощадні банки як джерело кредитних ресурсів [10, с.170].

Банківський кредит -- охоплює відносини по утворенню в розпорядженні банків грошових фондів (кредитних ресурсів) за рахунок статутних та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та міжбанківських розрахунках тощо. З фондів банківського кредитування видається короткострокова, середньострокова і довгострокова позичка за умов зворотності і відплатності юридичним особам на виробничі, соціальні потреби, а також фізичним особам на різноманітні потреби .

В умовах адміністративно-командної системи діяла державна монополія на страхову справу. Страхування здійснювалося на всій території країни Держстрахом СРСР, і страхові органи союзних республік перебували в подвійному підпорядкуванні -- правлінню Держстраху і Міністерству фінансів союзної республіки. Діяльність страхової системи була підпорядкована інтересам державного бюджету. Держава безоплатно вилучала зі страхових фондів значні кошти для покриття бюджетного дефіциту. З переходом до ринкової економіки створені об'єктивні умови для активного розвитку страхування [10, с.170].

У 1990 р. було покінчено з державною монополією у страховій справі. Поряд з державними страховими організаціями страхування здійснюють акціонерні страхові компанії, що одержали ліцензію на проведення страхових операцій [11, с.100].

З розвитком ринкових відносин майнове й особисте страхування та страхування відповідальності набувають дедалі більшого значення, оскільки ступінь страхового ризику, пов'язаного з можливістю настання стихійних лих, спадів виробництва, фінансових втрат, політичною нестабільністю, зростає.

Слід зазначити, шо чітка спеціалізація серед страховиків за напрямками страхової діяльності на сьогодні відсутня. Більшість страхових компаній проводять операції по страхуванню життя, страхуванню майна юридичних і фізичних осіб, страхуванню вантажів, страхуванню від нещасливих випадків і хвороб, страхуванню відповідальності, фінансових ризиків [11, с.100].

Головну роль на страховому ринку займає державна страхова компанія “Оранта”, що за більш як 70-літній період свого функціонування створила потужний механізм страхового захисту окремих сторін суспільного виробництва, життя, здоров'я, працездатності членів суспільства [11, с.170].

Фінанси підприємств різноманітних форм власності (державні, акціонерні, приватні, орендні й ін.) складають основу фінансів. Тут формується переважна частина фінансових ресурсів. Від стану фінансів підприємств багато в чому залежить загальне фінансове становище країни.

В умовах ринкових відносин підприємства здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку, при якому витрати підприємства повинні покриватися за рахунок власних доходів. Головним джерелом виробничого і соціального розвитку трудових колективів стає прибуток [11, с.170]. Підприємства стали мати реальну фінансову незалежність, самостійно розподіляють виторг від реалізації продукції, на свій розсуд розпоряджаються прибутком, формують виробничі і соціальні фонди необхідними їм коштами для інвестування, використовуючи в тому числі і ресурси фінансового ринку.

Підприємства стали вільні від дріб'язкової опіки з боку держави, але водночас різко підвищилася їхня відповідальність за економічні і фінансові результати роботи [11, с.179].

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у держави тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною.

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них е загальна ознака -- це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на соціальні процеси в державі, а також на формування і використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих линок.

Фінансова система -- це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Фінансова система України включає такі ланки фінансових відносин:

ь бюджетна система, яка включає Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, а також місцеві бюджети;

ь централізовані цільові фонди грошових коштів загальнодержавного призначення;

ь фінанси підприємств різних форм власності, організацій, установ і галузей народного господарства;

ь майнове та особисте страхування;

ь кредит (державний та банківський).

Отже, фінансова система - це система форм і методів утворення, розподілу і використання фондів коштів держави і підприємств.

2. СУЧАСНИЙ СТАН ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Сьогодні фінансово -- економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об'єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації [12, с.157].

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:

1) проведення заходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, до ринкових відносин;

2) оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;

3) комплекс заходів по соціальному захисту населення [12, с.156].

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом'якшити переходу від однієї системи відносин до іншої.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями бюджетної політики, а Національний банк України - Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави [13, с.11].

Основні напрями бюджетної політики на 2016-2020 роки, ґрунтуються на положеннях Програми економічних реформ на 2016-2020 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" та щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України "Модернізація України - наш стратегічний вибір".

Так, пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2017 рік є:

ь створення умов для подальшої стабілізації економіки;

ь забезпечення економічного зростання та розбудову конкурентоспроможної економіки;

ь забезпечення бездефіцитності бюджетів соціальних фондів;

ь розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів і підвищення їх ліквідності;

ь здешевлення відсоткових ставок за кредитами, а також фінансової підтримки окремих інвестиційних проектів, тощо.

Основні засади грошово-кредитної політики на 2016 рік (на час написання роботи положення на 2016 рік розробленим не було) враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитної сфери, передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової сфери та систему заходів монетарної політики, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки та стійкості банківської системи [14, с.470].

Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу є ефективне управління державними фінансами [14, с.470].

У підсумку можна зазначити, що бюджетна політика України спрямована на економічний розвиток та поліпшення якості життя населення, що є однією з стратегічних цілей у довгострокової перспективі.

При існуючій практиці для оцінювання успішності фінансової політики у державі, зазвичай, використовується два показники -- рівень дефіциту бюджету і стабільність національної грошової одиниці [15, с.270].

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка зможе стабілізувати економіку й вирівняти видатки з доходами, користуючись жорстким режимом економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури [16, с.13].

Існують різні оцінки граничного розміру рівня бюджетного дефіциту. Наприклад, Маастрихтський договір серед інших умов потенційним учасникам валютного союзу ставить і таку, як межа дефіциту держбюджету 3% від ВВП. Згідно з даними міжнародної статистики допустимою є величина бюджетного дефіциту в індустріально розвинутих країнах, яка коливається у межах 3 - 4% від розміру ВВП за середньосвітової його величини 4,5%. Спостерігається тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому вимірі в розмірі 3-5% до ВВП. “Порогове” значення індикатора дефіциту Державного бюджету України складає 3% до ВВП.

Слід зауважити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 3% валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції. Такий дефіцит є гальмом економічного зростання держави [17, с.12].

Бюджетний дефіцит в Україні це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві [17, с.12].

До основних причин бюджетного дефіциту на Україні можна віднести низький рівень життя більшої частини населення України; зниження ефективності виробництва; скорочення об'ємів валового внутрішнього продукту; скорочення доходів в умовах кризисного стану економіки; значне зростання і нераціональна структура бюджетних витрат; наявність значного тіньового сектора в економіці; недосконале законодавство і податкова система.

Значний вплив на бюджетний дефіцит робить таке явище як безробіття. Його зростання призводить до збільшення витрат держави. А унаслідок зниження безробіття відбувається зростання доходів держави (працюючі громадяни отримуючи заробітну плату, мають можливість більше купувати товарів і отримувати послуг, а також сплачувати податки). Тому зниження безробіття є важливим напрямом зниження бюджетного дефіциту [17, с.12].

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

ь скорочення бюджетних витрат;

ь пошук джерел додаткових доходів;

ь випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

ь позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

До найважливіших напрямків активізації бюджетної політики з питань фінансування дефіциту державного бюджету слід віднести такі:

ь ресурси, залучені з метою фінансування дефіциту бюджету, доцільно направляти на посилення інвестиційної діяльності держави та поліпшення умов забезпечення економічного зростання;

ь мобілізовані кошти необхідно використовувати для вирішення економічних та соціальних проблем з урахуванням не тільки поточних але й середньо- та довгострокових перспектив;

ь у майбутньому погашення боргових зобов'язань має бути рівномірним і не призводити до перевантаження бюджетної системи у кожному конкретному періоді;

ь залучення ресурсів державою не повинне негативно впливати на розвиток вітчизняного бізнесу та проведення міжнародних фінансових операцій;

ь для стабілізації фінансового розвитку країни слід шляхом вжиття заходів щодо антиінфляційного регулювання обмежити вплив фінансування дефіциту бюджету на розбалансування її грошово-кредитної системи.

ь за останні роки урядом були прийняті деякі кроки для зменшення дефіциту державного бюджету. Наскільки вони дієві побачимо згодом. Але данні які розміщенні на сайтах Державної служби статистики України, Міністерства фінансів України, Національного банку України показують дієвість цих кроків. Доходи державного бюджету у 2010 році становили 254,995 млрд. грн., видатки 307,748 млрд. грн.. У 2011 році ці показники становили: доходи - 302,375 млрд. грн., видатки - 341,250 млрд. грн [18, с.12].

Рівень дефіциту бюджету перебуває у прямій залежності від проведення бюджетної та податкової політики, Так розмір дефіциту бюджету у 2015 році склав 35,343 млрд. грн.(3.5% від ВВП), що на 18,752 млрд. грн. менше ніж у 2010 році - 54,095 млрд. грн.(5,1% від ВВП) 22 грудня 2015 року Верховна Рада України ухвалила Закон України „Про Державний бюджет України на 2012 рік”. Законом визначено доходи Державного бюджету на 2012 рік у сумі 332,821 млрд. грн., видатки у сумі 358,050 млрд. грн. Граничний обсяг дефіциту встановлено на рівні 25,129 млрд. грн.(2,5% від ВВП), що на 10,214 млрд. грн. менше ніж у 2015 році та на 28,966 млрд. грн. ніж у 2010 році.

Таким чином, у сучасних умовах уряд повинен постійно контролювати розмір бюджетного дефіциту, інакше він здійснюватиме дестабілізуючий вплив на соціально-економічний розвиток країни. Необхідно приділяти більше уваги збільшенню доходів держави шляхом подолання безробіття, поліпшення податкової системи, удосконалення приватизації державного житла, поліпшення фінансового стану суб'єктів господарювання та ін. З метою максимально ефективного управління дефіцитом державного бюджету необхідно застосовувати систему економічних заходів. Дефіцитне фінансування для України вкрай важливе і необхідне. Його слід, не скорочувати, а переорієнтувати на вирішення основної проблеми нашої економіки - пожвавлення інвестиційної діяльності [18, с.12].

Сьогодні фінансово -- економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об'єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:

1) проведення заходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, до ринкових відносин;

2) оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;

3) комплекс заходів по соціальному захисту населення.

Так, пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2017 рік є:

ь створення умов для подальшої стабілізації економіки;

ь забезпечення економічного зростання та розбудову конкурентоспроможної економіки;

ь забезпечення бездефіцитності бюджетів соціальних фондів;

ь розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів і підвищення їх ліквідності;

ь здешевлення відсоткових ставок за кредитами, а також фінансової підтримки окремих інвестиційних проектів, тощо.

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом'якшити переходу від однієї системи відносин до іншої.

3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

Аналізуючи кризові явища у фінансовій і банківській системах України, автор роботи ґрунтовано пов'язав їх із загальною соціально-економічною кризою українського суспільства, що супроводжується зменшенням обсягів виробництва, труднощами з реалізацією створеного продукту внаслідок падіння сукупного попиту, погіршенням фінансового стану підприємств, що значною мірою зумовлює неплатежі, породжує інші негативні явища .

Вийти із кризи, можна завдяки комплексу заходів, основою яких мають стати:

Ш розробка концепції розбудови національної економіки, адекватної загальносвітовим тенденціям розвитку, існуючій моделі соціально орієнтованої ринкової економіки, а також історичним, соціально-економічним і культурним особливостям України;

Ш розробка науково обґрунтованої концепції державного регулювання, яка має встановити межі втручання держави в економічні процеси, визначити його форми і методи, розробити адекватні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки, враховуючи особливості соціально-економічного розвитку України; передусім ця концепція повинна встановити масштаби інвестиційної діяльності держави, а також її зобов'язання щодо соціального забезпечення громадян;

Ш визначення на основі згаданої вище концепції загального обсягу і раціональної структури державних витрат на всіх рівнях влади, що має стати базою для побудови оптимальної для України на даному етапі її розвитку моделі перерозподілу ВВП через бюджет;

Ш а також -- прийнятного рівня податкового навантаження на економіку і побудови оптимальної моделі податкової системи .

Подолання кризи державних фінансів. Передусім наголошено на необхідності підвищити якість розробки проектів Державного бюджету на основі поліпшення якості макроекономічних прогнозів щодо основних макроекономічних показників [21, с.112].

Серед заходів, які сприяли б цьому, -- реформа Міністерства фінансів. Пропонується підвищити рівень і статус Мінфіну, надавши йому право прогнозувати макроекономічні показники, необхідні для розробки проектів Державного бюджету; створити у межах міністерства головне управління макроекономічного прогнозування, перспективного планування та аналізу, залучивши до роботи у ньому провідних українських спеціалістів у цій галузі, а в разі необхідності -- й зарубіжних [21, с.112].

Важливого значення набуває:

Ш зміцнити доходну базу державного бюджету на основі певної корекції розпочатої нині податкової реформи;

Ш внести певні зміни до структури видатків державного бюджету;

Ш організувати бюджетний процес відповідно до Конституції України;

Ш запровадити щорічний звіт Міністерства фінансів перед Верховною Радою України про стан державних фінансів;

Ш змістити акценти із зовнішнього на розбудову внутрішнього державного кредиту, перетворивши його на інструмент фінансування інвестиційних проектів;

Ш здійснити перехід від системи державного пенсійного, соціального і медичного забезпечення до пенсійного, соціального і медичного страхування;

Ш зміцнити систему державного фінансового контролю;

Ш здійснити реформу Міністерства фінансів відповідно до проекту Концепції розвитку Міністерства фінансів України, який необхідно затвердити у встановленому законодавством порядку.

Фінанси підприємницьких структур і місцевого самоврядування.

Суть пропозицій полягає в оптимальному розмежуванні функцій, компетенції і завдань органів державної влади і місцевого самоврядування у сфері надання громадських послуг. На думку учасників конференції, основну частину завдань щодо життєзабезпечення територіальних громад слід покласти на органи місцевого самоврядування. Ці завдання потрібно чітко визначити, і вони мають бути обов'язковими на всій території держави, що забезпечить єдині стандарти якості та рівня життя громадян [21, с.112].

Передбачається, що обсяги видатків місцевого самоврядування мають стати об'єктивною основою для формування доходної бази територіальних громад. Доходи місцевого самоврядування повинні формуватися переважно за рахунок власних та закріплених джерел, що закладе основи, з одного боку, фінансової автономії цих громад, а з другого -- прямої і безпосередньої відповідальності за стан справ у сфері надання громадських послуг [21, с.112].

Процес становлення фінансів місцевого самоврядування має супроводжуватися запровадженням сучасної системи фінансового контролю та аудиту фінансових операцій і рахунків органів місцевого самоврядування, що, на думку учасників конференції, доцільно покласти на Рахункову палату України. З цією ж метою пропонується створити систему спеціальних фінансових судів [21, с.112].

У документі наголошується на потребі докорінної зміни організації касової справи місцевих органів влади. Касове виконання місцевих бюджетів доцільно покласти на спеціально утворені органами місцевого самоврядування комунальні банки [21, с.112].

Розбудова фінансів місцевого самоврядування має йти в ногу зі створенням власних фінансових органів територіальних громад, які не входять у систему державних фінансових органів, але діяльність яких, на підставі законів, контролюється державою [21, с.112].

Основні напрями зміцнення банківської системи

1. Враховуючи ризик довгострокового кредитування та інвестиційної діяльності, а також недостатність довгострокових ресурсів комерційних банків, що в сукупності унеможливлює значні масштаби зазначених видів діяльності більшості комерційних банків, створити Український інвестиційний банк та Українську інвестиційну компанію за участю держави й іноземного капіталу [22, с.30].

2. Комерційним банкам, що здійснюють довгострокове кредитування та інвестиційну діяльність, забезпечити надання:

а) державних гарантій, джерелом яких міг би бути “бюджет розвитку”;

б) податкових пільг, зокрема:

ь банкам, у яких частка середньо- та довготермінових кредитів у загальній сумі вкладень становить не менше 25%, надати податковий кредит;

ь зменшити оподатковуваний прибуток на суму прибутку, який банки отримують від фінансування капіталовкладень у пріоритетні галузі економіки, або принаймні оподатковувати його за пільговою ставкою (18%);

ь звільнити від оподаткування прибуток, спрямований банком на придбання акцій підприємства (за їх первинного розміщення) або внесений до статутного фонду підприємства;

ь звільнити від оподаткування прибуток від операцій із цінними паперами, які перебували у власності банку понад 6 місяців, а доходи від короткотермінових операцій обкладати звичайним податком на прибуток [22, с.30].

3. Із метою скорочення грошових коштів у обігу та збільшення на цій основі обсягів кредитування комерційними банками, а також з метою подолання кризи платежів:

ь розвивати переоблік Національним банком України векселів комерційних банків та комерційними банками -- векселів своїх клієнтів;

ь комерційним банкам здійснювати операції авалю та доміциляції векселів;

ь ввести у практику ліцензування Національним банком України емісії векселів комерційними банками [22, с.30].

4. Внести зміни до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” щодо оподаткування банківської діяльності:

ь відмінити положення, згідно з яким датою збільшення валового доходу вважається дата нарахування процентів за наданий кредит, а не їх фактичної проплати дебітором.

5. Скасувати покладене на банки зобов'язання здійснювати контроль за операціями підприємств у поєднанні з автоматичним списанням з їх розрахункових рахунків обов'язків перед бюджетом, не вдаватися до обмеження кількості рахунків, які підприємство може відкривати, вести детальну картотеку депозитів. Ці контрольні зобов'язання виходять за межі функцій, які банки мають здійснювати в умовах ринкової економіки, впливають на збільшення прямих і непрямих витрат, пов'язаних із наданням банківських послуг, обмежують конкуренцію і попит підприємств та населення на банківські послуги. Контроль за виконанням фізичними та юридичними особами податкових зобов'язань повинен здійснюватися відповідними податковими службами [22, с.30].

6. Завершити формування банку даних сумнівних позичальників.

Створити реєстр заставленого майна та гарантій, який дозволив би запобігти подвійній заставі одного й того ж майна [22, с.30].

7. Функціонування комерційних банків в умовах зниження темпів інфляції потребує пошуку нових джерел доходів, передусім за рахунок диверсифікації діяльності банківських установ та підвищення якості обслуговування клієнтів. Для цього потрібно:

ь розвивати іпотечний кредит, у тому числі -- на житлове будівництво;

ь запроваджувати фінансовий лізинг, для чого необхідно сформувати нормативну базу, яка б регулювала взаємовідносини банків із клієнтами при здійсненні лізингових операцій, а також порядок їх оформлення та обліку;

ь розвивати факторингові операції, для чого необхідно виробити механізм відчуження майна державних підприємств;

ь розширювати трастові операції банків.

8. Створити умови для залучення в банківські установи коштів, що перебувають на руках у населення та в тіньовому обігу. Це дасть змогу розширити коло безготівкових розрахунків, підтримувати стабільність національної грошової одиниці, збільшити ресурсну базу довгострокового кредитування. З цією метою необхідно:

ь в Ощадному банку України підвищити проценти за вкладами до 13%; за строковими вкладами процент може дорівнювати по точній ставці НБУ. Правління Ощадбанку має одержати право встановлювати маржу при наданні кредитів у розмірі 25% від ставки строкового вкладу [25, с.10].;

ь створити систему страхування вкладів населення, врахувавши таке:

а) у створенні фонду обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб повинна брати участь і держава, що додасть вкладникам упевненості щодо надійності захисту їхніх коштів;

б) у процесі створення фонду застосовувати диференційований підхід до визначення розміру початкових внесків, щоб основні витрати не лягли на плечі більш стійких, великих комерційних банків, яким менше загрожує банкрутство;

в) визначити такий порядок використання коштів фонду страхування вкладів фізичних осіб, який дав би змогу усунути можливість загрози існуванню самого фонду, сприяв би захисту платіжної системи України та інтересів вкладників комерційних банків (шляхом прибуткового розміщення коштів фонду);

г) запровадити пільги щодо оподаткування доходів громадян, які користуються системою безготівкових розрахунків; не запроваджувати оподаткування процентів за вкладами громадян [22, с.30].

9. Із метою підвищення довіри до гривні [24, с.130].:

ь підтримувати стабільний обмінний курс гривні, для чого Національному банку, Міністерству економіки й Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі постійно вживати заходів з метою недопущення значних коливань платіжного балансу;

ь у зв'язку із тим, що Україна взяла на себе зобов'язання, передбачені статтею VIII статуту МВФ, Національному банку провести широку роз'яснювальну роботу щодо переходу гривні в розряд вільно конвертованих валют для поточних операцій, що сприятиме зростанню довіри населення до національної грошової одиниці;

ь у процесі стабілізації національної економіки поступово активізувати курс на її дедоларизацію, для чого зокрема рекомендувати через НБУ комерційним банкам встановлювати на валютні вклади проценти, які не перевищують середньозважену облікову ставку європейських центральних банків (Франції, Великобританії, Німеччини, Швейцарії), що має автоматично привести до зниження процентів на валютні вклади відносно ставки на гривневі вклади.

10. Створити умови для нормалізації грошового обігу. З цією метою:

ь розробити й прийняти закони "Про грошову систему України" і "Про грошовий обіг в Україні", в яких закласти положення прямої дії щодо: обмеження бартерних операцій і угод; необхідності безготівкових грошових розрахунків (тобто через банківську систему); недопущення "взяття під контроль" вкладів клієнтів банківської системи, що є порушенням банківської таємниці і може мати негативні наслідки;

ь НБУ та комерційним банкам послідовно дотримуватися чинних нормативних актів щодо готівкових та безготівкових розрахунків;

ь ввести у практику розрахунків переказні та прості векселі дисконтом на рівні ставки Національного банку України;

ь послідовно впроваджувати у життя електронні розрахункові картки типу Visa, Mastercard та інші, за допомогою яких населення зможе здійснювати поточні розрахунки;

ь впроваджувати у банківських установах автомати для отримання готівки за допомогою електронних карток;

ь запроваджувати безготівкові платежі серед населення, у тому числі електронні розрахунки, вводити в обіг чекові розрахункові книжки для населення;

ь практикувати виплату заробітної плати банками шляхом переказу чеків на відповідні рахунки робітників та службовців [22, с.30].

Пропозиції щодо розбудови фінансового ринку:

1. Враховуючи світовий досвід, визначити у законодавчому порядку провідну фондову біржу з існуючих в Україні, де котирувалися б акції підприємств із капіталом понад 1 млрд. грн., та визначити кількість регіональних фондових бірж (Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ, Запоріжжя), де б котирувалися акції підприємств із капіталом від 200 млн. до 1 млрд. грн. Акціонерні товариства з капіталом до 200 млн. грн. вважати акціонерними товариствами з ризиковим капіталом, які котируються на позабіржовому ринку. Слід визначити одночасно лістинг акціонерних товариств, що можуть котируватися на біржовому та позабіржовому ринках, вимоги до них, здійснюючи перегляд цього лістингу кожні півроку або рік.

2. Із метою подальшого розвитку фондового ринку доцільно розробити положення про [23, с.30].:

а) єдину систему національного та локальних депозитаріїв фондового ринку;

б) єдину систему комп'ютерного зв'язку типу Internet, яка дозволить охопити провідну та локальні фондові біржі України, виходи ти на світові фондові ринки Європи, Азії, Америки, країн СНД;

в) єдину систему статистичної звітності фондового ринку та позабіржової діяльності;

г) єдину систему правил та угод, що можуть бути укладені учасниками біржового та позабіржового ринків;

ґ) єдині норми обліку цінних паперів.

3. Розробити концепцію вторинного ринку цінних паперів, ринку капіталів та шляхи активізації їхньої діяльності.

4. Здійснити правові, економічні та організаційні заходи щодо становлення та розвитку ринку цінних паперів місцевої влади [23, с.30].

5. Запропонувати, щоб усі біржові структури на основі розроблених лістингів регулярно публікували дані про емітентів, котирувальну та курсову ціну їхніх акцій, розмір очікуваних дивідендів, оборот акцій, визначали індекс ділової активності біржі та окремих емітентів [23, с.30]..

6. Встановити, що Мінстат України на основі біржових звітів щоденно, щотижня, щомісяця визначає ділову активність біржового ринку та динаміку обсягів угод на ньому, динаміку вартості курсів акцій, розробляє національний індекс ділової активності [23, с.30].

7. Розробити правову базу загальних правил випуску облігацій внутрішньої державної позики. У міру створення для цього необхідних умов переходити від короткострокових до середньо- та довгострокових облігацій.

8. Із метою нормалізації функціонування валютного ринку в умовах скасування обов'язкового продажу валютних надходжень у розмірі 50% доцільно законодавчо закріпити такі норми:

ь характер подальшого руху валютної виручки визначається Кабінетом Міністрів та Національним банком України з урахуванням конкретної ситуації у валютній сфері;

ь валюта, що не продана на валютному ринку України і залишається у резидентів, може використовуватися для платежів із поточних операцій, зберігатися на валютних рахунках в уповноважених банках або, з дозволу НБУ, на рахунках у закордонних банках.

Аналізуючи кризові явища у фінансовій і банківській системах України, автор роботи ґрунтовано пов'язав їх із загальною соціально-економічною кризою українського суспільства, що супроводжується зменшенням обсягів виробництва, труднощами з реалізацією створеного продукту внаслідок падіння сукупного попиту, погіршенням фінансового стану підприємств, що значною мірою зумовлює неплатежі, породжує інші негативні явища.

Вийти із кризи, можна завдяки комплексу заходів, основою яких мають стати:

Ш розробка концепції розбудови національної економіки, адекватної загальносвітовим тенденціям розвитку, існуючій моделі соціально орієнтованої ринкової економіки, а також історичним, соціально-економічним і культурним особливостям України;

Ш розробка науково обґрунтованої концепції державного регулювання, яка має встановити межі втручання держави в економічні процеси, визначити його форми і методи, розробити адекватні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки, враховуючи особливості соціально-економічного розвитку України; передусім ця концепція повинна встановити масштаби інвестиційної діяльності держави, а також її зобов'язання щодо соціального забезпечення громадян;

Ш визначення на основі згаданої вище концепції загального обсягу і раціональної структури державних витрат на всіх рівнях влади, що має стати базою для побудови оптимальної для України на даному етапі її розвитку моделі перерозподілу ВВП через бюджет;

Передбачається, що обсяги видатків місцевого самоврядування мають стати об'єктивною основою для формування доходної бази територіальних громад.



ВИСНОВКИ

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у держави тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фонді тощо.

Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:

1) проведення заходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, до ринкових відносин;

2) оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;

3) комплекс заходів по соціальному захисту населення.

Таким чином, у сучасних умовах уряд повинен постійно контролювати розмір бюджетного дефіциту, інакше він здійснюватиме дестабілізуючий вплив на соціально-економічний розвиток країни. Необхідно приділяти більше уваги збільшенню доходів держави шляхом подолання безробіття, поліпшення податкової системи, удосконалення приватизації державного житла, поліпшення фінансового стану суб'єктів господарювання та ін. З метою максимально ефективного управління дефіцитом державного бюджету необхідно застосовувати систему економічних заходів. Дефіцитне фінансування для України вкрай важливе і необхідне. Його слід, не скорочувати, а переорієнтувати на вирішення основної проблеми нашої економіки - пожвавлення інвестиційної діяльності.

Аналізуючи кризові явища у фінансовій і банківській системах України, автор роботи ґрунтовано пов'язав їх із загальною соціально-економічною кризою українського суспільства, що супроводжується зменшенням обсягів виробництва, труднощами з реалізацією створеного продукту внаслідок падіння сукупного попиту, погіршенням фінансового стану підприємств, що значною мірою зумовлює неплатежі, породжує інші негативні явища.

Вийти із кризи, можна завдяки комплексу заходів, основою яких мають стати:

Ш розробка концепції розбудови національної економіки, адекватної загальносвітовим тенденціям розвитку, існуючій моделі соціально орієнтованої ринкової економіки, а також історичним, соціально-економічним і культурним особливостям України;

Ш розробка науково обґрунтованої концепції державного регулювання, яка має встановити межі втручання держави в економічні процеси, визначити його форми і методи, розробити адекватні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки, враховуючи особливості соціально-економічного розвитку України; передусім ця концепція повинна встановити масштаби інвестиційної діяльності держави, а також її зобов'язання щодо соціального забезпечення громадян;

Ш визначення на основі згаданої вище концепції загального обсягу і раціональної структури державних витрат на всіх рівнях влади, що має стати базою для побудови оптимальної для України на даному етапі її розвитку моделі перерозподілу ВВП через бюджет;

а також -- прийнятного рівня податкового навантаження на економіку і побудови оптимальної моделі податкової системи



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2011, 615 с.

2. Базилюк Г.О. Бюджетний менеджмент. Київ: Атіка, 2013, 265 с.

3. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Київ: Атіка, 2012, 368 с.

4. Батрименко Б.Б. Проблеми функціонування фінансової системи України // Наукові праці НДФІ, № 1-2, 2014р. - с.15-19

5. Бланкарт Ш. Фінанси в умовах демократії: Всуп до фінансової науки. Київ: Либідь, 2009, 654 с

6. Василик О.Д. Теорія фінансів. Київ: НІОС, 2011, 416 с.

7. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2013, 608 с.

8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ: Вища школа, 2008, 544 с.

9. Дзюбик С.Д. Фіскальна політика. Київ: УАДУ, 2010, 64 с.

10. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: "Знання-Прес", 2010, 209 с.

11. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д`яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Київ: Наукова думка, 2009, 304 с.

12. Карлін М.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. Державні фінанси в транзитивній економіці. Київ: Кондор, 2013, 220 с.

13. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до становлення фінансової системи України // Наукові праці НДФІ, № 5, 2014р. - с.10-12

14. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Вища школа- Знання, 2014, 743 с.

15. Кудряшов В.П. Фінанси. Херсон: Олді-плюс, 2012, 352 с.

16. Куровский С.Н. Нові шляхи розвитку державних фінансів України // Наукові праці НДФІ, № 1-2, 2014р. - с.27-29

17. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). Київ: КНЕУ, 2009, 240 с.

18. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я., Коломієць Г.Б. Бюджетна система. Київ: КНЕУ, 2009, 336 с.

19. Матеріали Держкомстату України

20. Матеріали Міністерства фінансів України

21. Петренко К. Фінансова стійкість банківської системи України// Фінанси України. - 2009. - № 11. - C. 126-127

22. Проблеми та перспективи розвитку фінансової системи України // Вісник Національного банку України. - 2011. - № 11. - C. 32-34

23. Стукало Н. В. Глобалізація та розвиток фінансової системи України // Фінанси України. - 20015. - № 5. - С.29-35

24. Суганяка М. Місце і роль державного Ощадного банку у фінансовій системі України // Фінанси України. - 2009. - № 5. - C. 122-126

25. Шокун В. Про питання вдосконалення фінансової системи України // Фінанси України. - 2011. - № 6. - C. 14-25

Размещено на Allbest.ru

...