Інноваційна діяльність в Україні: основні тенденції та проблеми
Слабкий розвиток фінансових інститутів, які здатні забезпечити доступ до дешевих довгострокових ресурсів - фактор, який стримує інноваційну активність підприємств. Окупність, прибутковість - одні з основних критеріїв відбору інноваційних проектів.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.08.2018 |
| Размер файла | 91,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Згідно з інноваційною теорією Й. Шумпетера, подолання кризи та економічних спадів можливо забезпечити лише за рахунок інноваційного розвитку [1]. Для України, економіка якої на сьогодні набула форм деіндустріалізації, активізація інноваційної діяльності є необхідною, вкрай важливою умовою її подальшого розвитку. Характеризуючи ситуацію, яка нині склалася в інноваційній сфері, вітчизняні фахівці прирівнюють її розвиток до 90-х років ХХ ст., коли в економіці спостерігалася істотна стагнація промислового виробництва [2]. Серед визначальних тенденцій її нинішнього стану наводять: зосередженість інноваційної діяльності на великих промислових підприємствах; диспропорції у інноваційній активності підприємств та фактично виробленій інноваційній продукції; зниження технологічної активності промислових підприємств; прогресуючу тенденцію втрати вітчизняною промисловістю техніко-технологічного ресурсу модернізації серійного виробництва тощо [2]. Наведені характеристики свідчать, що, незважаючи на проголошення інноваційної діяльності одним із пріоритетів в Україні, без кардинальних змін очікувати інноваційного прориву в найближчій перспективі марно.
Через це постає необхідність ґрунтовного дослідження проблем, які притаманні інноваційній сфері України, і пошуку шляхів їх вирішення.
Глобальний інноваційний індекс (2017) засвідчує, що найслабшими місцями інноваційного розвитку України є її інституційна складова, доступність до фінансових ринків та інфраструктура [3].
Поряд із цим в Україні істотно поглиблюються диспропорції між впровадженням інновацій підприємствами та обсягами реалізованої ними інноваційної продукції. За період 2000-2016 рр. частка інноваційно активних підприємств у промисловості перебувала в межах 13,6-14,8%', коливаючись при цьому по роках у щільній залежності від загальноекономічного стану країни. Натомість питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової невпинно скорочується (рис. 1). Упродовж 2000-2013 рр. вона скоротилася з 9,4 до 3,3%, а у період 2014-2015 рр., на тлі поглиблення економічної кризи у країні, знизилася до 1,4%.
Рис. 1. Окремі показники впровадження інновацій у промисловості України за 2000-2016 рр., %. Примітка: дані питомої ваги реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової наведено за 2000-2015 рр.
Це дає підстави припустити, що дефіцит фінансових ресурсів змушує підприємства переорієнтуватися з виробництва інноваційних видів продукції на впровадження технологічних, ресурсозберігаючих процесів, які спроможні оптимізувати їх витрати.
Оцінюючи загальну ситуацію в інноваційній сфері України, умовно можна сформувати три основні категорії проблем, які пригнічують її розвиток: 1) дефіцит фінансових ресурсів та відсутність дієвих стимулів з боку держави; 2) недосконалість законодавчого поля; 3) низький інноваційний потенціал промислових підприємств.
У 2016 р. фінансування інноваційної діяльності в Україні перебувало на рівні 1,0% ВВП (у 2012 р. - 1,3% ВВП). Такі обсяги фінансування не спроможні забезпечити належний розвиток інноваційної складової економіки.
Аналіз структури джерел фінансування інноваційної діяльності свідчить, що вони реалізуються переважно за рахунок власних джерел підприємств і організацій. Водночас, враховуючи значний рівень боргової залежності промислових підприємств України, який за 2012-2015 рр. збільшився з 1,6 до 3,9 раза та дефіцит власного капіталу (на кінець 2015 р. становив 463,5 млрд грн), суттєво наростити фінансування інноваційної діяльності власним коштом підприємства не в змозі.
Привертає увагу істотне зниження частки фінансування за рахунок іноземних інвесторів (з 7,6% у 2000 р., до 0,1% у 2016 р. загального обсягу) (рис. 2). Незважаючи на те, що залучення іноземних інвестицій є одним із загальнодержавних пріоритетів, зацікавленість останніх у розвитку інноваційної діяльності в Україні вкрай низька.
Рис. 2. Структура фінансування інноваційної діяльності за 2000 та 2016 рр., %
Кошти державного бюджету упродовж 2010-2016 рр. не перевищували 5% загального обсягу витрат на інновації, а в окремі роки були значно нижче цього рівня (табл. 1). У 2016 р. державне фінансування інноваційної діяльності становило 0,03% загальних витрат державного бюджету.
Таблиця 1. Кількість підприємств, які отримали кошти з державного та місцевих бюджетів на фінансування інноваційної діяльності
|
Показник |
2010 |
2012 |
2013 |
2014 |
2015 |
2016 |
|
|
Підприємства, які отримали фінансову підтримку інноваційної діяльності з державного бюджету, % до загальної кількості інноваційно активних підприємств |
1,6 |
1,5 |
0,6 |
0,6 |
1,3 |
н.д. |
|
|
Підприємства, які отримали фінансову підтримку інноваційної діяльності з місцевих бюджетів, % до загальної кількості інноваційно активних підприємств |
1,2 |
1,6 |
1,4 |
0,7 |
1,8 |
н.д. |
|
|
Загальні державні витрати (державний і місцеві бюджети) на фінансування інноваційних витрат підприємств, % до загального обсягу фінансування інноваційних витрат, |
2,8 |
2,2 |
1,9 |
4,6 |
0,7 |
1,2 |
|
|
у т.ч. за рахунок державного бюджету |
1,1 |
1,95 |
0,3 |
4,5 |
0,4 |
0,8 |
Дані табл. 1 свідчать, що за період 2010-2015 рр. кількість підприємств, які одержали фінансову підтримку з державного бюджету на реалізацію інноваційних проектів, зменшилася удвічі, а загальний обсяг витрат (з державного та місцевих бюджетів) на фінансування інноваційних витрат підприємств знизився з 2,8 до 0,7%. У 2016 р. за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів було профінансовано інноваційних проектів на суму 278,1 млн грн, що еквівалентно 1,2% загального обсягу фінансування інноваційної діяльності цього року [4].
Фінансове забезпечення інноваційної діяльності в Україні наразі досить обмежене, а його збільшення потребує впровадження комплексу заходів щодо мобілізації наявних та потенційних фінансових ресурсів.
Некоректно буде стверджувати про відсутність в Україні інституційних інвесторів. Лише венчурних ІСІ, станом на кінець ІІ кв. 2017 р., налічується 1028 од., вартість чистих активів яких становить 191,6 млрд грн [5]. Зростає активність і зацікавленість в Україні бізнес-інкубаторів та бізнес-ангелів. Однак загалом їхньої консолідації та спрямованості на розвиток інновацій у країні не спостерігається. Підвищена ризиковість інвестицій в інновації порівняно із традиційними інвестиціями разом зі слабкою дією державних стимулів не сприяє пріоритетності інвестування в інноваційну діяльність. Водночас слабкий розвиток фінансових інститутів, які здатні забезпечити доступ до дешевих довгострокових ресурсів, стримує інноваційну активність підприємств.
Зарубіжний досвід свідчить, що дієвим механізмом активізації інноваційної діяльності можуть бути податкові пільги. Натомість вітчизняні реалії - і це переважно підтверджують експерти - свідчать про те, що в Україні податкові пільги та інші преференції держави не здійснюють істотного стимулюючого впливу на інноваційну діяльність. Більш того, за даними останнього довідника податкових пільг України [6], пільги, що стимулюють інноваційну активність, наразі відсутні. Як слушно відзначає Т. Пасько, в Україні усталилася практика скасування щорічними законами про Державний бюджет законодавчо закріплених пільг для стимулювання інноваційної діяльності [7]. Так, Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" визначено, що "обсяги коштів, які спрямовуються на реалізацію пріоритетних напрямів загальнодержавного і галузевого рівнів, щорічно визначаються Законом про Державний бюджет України" [8]. Таке визначення практично позбавляє гарантій фінансування інноваційних проектів у повному обсязі, адже, по-перше, не визначає чіткого обсягу фінансування інноваційної діяльності, а, зважаючи на те, що це не захищені статті бюджету, не виключає їх секвестру; по-друге, ускладнює довгострокове планування як інноваційного проекту, так і інноваційної діяльності країни загалом.
Відсутність дієвих стимулів і комплексного бачення, чіткої стратегії розвитку інноваційної діяльності на державному рівні, на наш погляд, є першопричиною низької активності цієї сфери.
Зазначеним вище Законом [8] визначено стратегічні напрями інноваційної діяльності на 2011-2021 рр. Передбачено також визначення стратегічних (на 10 років) та середньострокових (5 років) пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.
У 2012 р. було затверджено середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня на 2012-2016 рр. [9], у 2016 р. - на період 2017-2021 рр. [10]. Відповідними постановами затверджуються середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності галузевого рівня. Ці нормативно-правові акти містять розгалужений перелік пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у сферах: енергозбереження, впровадження ресурсозберігаючих технологій, освоєння нових технологій, високотехнологічного розвитку окремих галузей економіки (транспорту, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, інших), розвитку нанотехнологій і агропромислового комплексу, створення нових технологій і обладнання для медичного обслуговування тощо.
Безперечно, окреслені напрями є актуальними і за належного фінансового забезпечення реалізації інноваційних проектів сприятимуть активізації інноваційної діяльності в країні. Однак ми розділяємо думку експертів щодо того, що на початковому етапі становлення інноваційної економіки в Україні зусилля держави доцільно спрямувати на обмежену кількість пріоритетних напрямів, концентруючись на найбільш перспективних. А за досягнення успіхів у визначених пріоритетах поступово розширювати їх коло.
Не менш важливим є проведення аналізу результатів дії попередньої середньострокової програми і, за її результатами, визначення напрямів на наступний період. Проте на сьогодні критерії оцінки результатів зазначених програм та можливі подальші кроки законодавчо не визначені. Відсутність чітко поставлених завдань і результатів їх досягнення позбавляє можливості контролю і подальшого удосконалення політики інноваційної діяльності. Зазначимо, що практика європейських країн, зокрема Франції, під час реалізації заходів щодо активізації інноваційної діяльності у країні передбачає повсякчасне здійснення оцінки результативності державних стимулюючих заходів та контроль за ефективним витрачанням бюджетних коштів. Якщо виявляють, що окремі стимулюючі механізми малоефективні, здійснюють глибокий аналіз їхньої дії та вирішують питання, чи застосовувати їх далі. За нецільового використання бюджетних коштів інноваційний проект заморожується, а винну сторону зобов'язують повернути державі кошти у повному обсязі.
В Україні ж склалася ситуація, коли чергова середньострокова програма приймається без належного аналізу досягнень попередньої.
Не менш важливим є питання удосконалення системи відбору інноваційних проектів, які здійснюються за участі держави. Попередня практика реалізації державних інноваційних проектів засвідчила їхню слабку ефективність.
Громіздка система відбору інноваційних проектів, які реалізуються за державної участі, не стимулює інноваційний процес. Аналіз чинного державного реєстру інноваційних проектів [12] свідчить, що система відбору не виключає протекціоністського впливу близьких до владних структур бізнесових кіл. За окремими інноваційними проектами відкрито кримінальні справи щодо неефективного і нецільового витрачання бюджетних коштів, повернення яких державі малоймовірне.
Ґрунтовний аналіз системи відбору державних інноваційних проектів дав змогу запропонувати ряд рекомендацій щодо її реорганізації, впровадження яких підвищить ефективність проектів, які фінансуються із залученням бюджетних коштів. Зокрема це такі.
1. Реорганізація системи конкурсних відборів інноваційних проектів:
- передати повноваження щодо проведення конкурсних відборів, створення електронної бази проектів та проведення моніторингу ефективності їх здійснення Офісу розвитку інновацій. Для ефективного управління інноваційними проектами повинен бути створений єдиний майданчик, де зосереджуватиметься вся відповідальність за здійснення державних інноваційних проектів. Розподіл повноважень між державними органами влади розпорошує відповідальність та призводить до зниження ефективності процесу відбору і реалізації проектів;
- до складу конкурсної комісії з відбору інноваційних проектів залучити фахівців Національного комітету з промислового розвитку, який є консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України і до завдань якого належить визначення пріоритетних напрямів науково-технічних досліджень та інновацій для підвищення рівня конкурентоспроможності національних товаровиробників;
- залучити до проведення експертизи бізнес-планів інноваційних проектів висококваліфікованих інноваційних менеджерів-практиків, які, розуміючи специфіку інноваційних проектів, спроможні обрати серед поданих на розгляд більш конкурентоспроможні та ефективні;
- чітко визначити перелік та кваліфікаційні можливості організацій, які залучаються до проведення зовнішньої незалежної експертизи інноваційних проектів;
- відбір проектів доцільно проводити у декілька етапів, відсіюючи при цьому менш ефективні, та концентрувати увагу на більш інноваційних та тих, що швидко окупаються. З огляду на це процес ранжування державних інноваційних проектів повинен відбуватися поетапно на основі: 1) відповідності критеріям відбору; 2) дослідження потенціалу та можливостей проектів (аналізу бізнес-планів та відбору найбільш економічно ефективних); 3) визначення першочерговості реалізації вже відібраних на попередніх етапах проектів.
Другий етап відбору - дослідження потенціалу та можливостей проектів (аналіз бізнес-планів та відбір найбільш економічно ефективних).
Останній етап відбору інноваційних проектів - проходження експертної ради Офісу розвитку інновацій та затвердження Кабінетом Міністрів України переліку проектів для їхньої реалізації. На розгляд експертної ради подаються проекти, які пройшли попередні етапи відбору.
Електронну базу проектів, створення якої є невід'ємною частиною ефективного керування інноваційними проектами, повинні формувати проекти, затверджені КМУ для реалізації (із відповідним набором критеріїв для їхнього моніторингу).
2. Удосконалення критеріїв відбору інноваційних проектів.
На сьогодні діючими основними критеріями відбору інноваційних проектів є: окупність, прибутковість та інші показники ефективності; вид та обсяг інноваційної продукції за проектом; створення на підприємстві, де виконується інноваційний проект, додаткових робочих місць або збереження існуючих. Додаткові критерії, що можуть бути застосовані до інноваційних проектів: забезпечення зростання експорту, скорочення імпорту (крім підприємств, діяльність яких не пов'язана із здійсненням експортно-імпортних операцій); визначення обсягу розрахункових платежів до бюджетів усіх рівнів; забезпечення зобов'язань щодо погашення та обслуговування кредитів.
З метою забезпечення більш чіткого спрямування на реалізацію високотехнологічних проектів пропонується удосконалити цей перелік, зокрема:
- визначити, що пріоритетними є технологічні та продуктові інновації , впровадження яких має значущий ефект для підвищення експортного та імпортозаміщуючого потенціалу вітчизняних товаровиробників;
- віднести критерій щодо обов'язковості створення (збереження) робочих місць на діючому підприємстві за рахунок реалізації інноваційного проекту до додаткових критеріїв. (За своєю суттю інноваційний проект націлений на створення інноваційного продукту, який у перспективі дасть можливість ефективного розвитку підприємства. Збереження (створення) робочих місць є другорядною умовою при реалізації такого проекту.);
- до обов'язкових пунктів слід віднести "забезпечення зростання експорту, скорочення імпорту";
- відповідність інноваційного проекту основним високотехнологічним напрямам розвитку економіки України;
- на етапі реформування та становлення системи державної підтримки реалізації інноваційних проектів, за всіх інших рівних умов, пріоритет повинен надаватися проектам, які можна розвинути до стадії серійного виробництва не більш ніж за два роки. Така умова сприятиме динамічному розвитку інноваційних проектів та дасть змогу акумулювати кошти для більш масштабних інноваційних проектів у майбутньому;
- кінцевий продукт при реалізації інноваційного проекту не має аналогів або є більш конкурентоспроможним за вітчизняні та зарубіжні аналоги; інноваційний фінансовий прибутковість
- мінімальна залежність(або її повна відсутність) від імпортованих складових (у разі наявності вітчизняних аналогів);
- пріоритет у фінансуванні інноваційних проектів надається малому та середньому бізнесу.
До додаткових умов слід включити кооперацію підприємства з вітчизняними науково-конструкторськими бюро та установами (у разі, якщо підприємство не має можливостей самостійно здійснити інноваційний проект).
Наведений перелік критеріїв не є вичерпним і може бути розширений у ході опрацювання методики ранжування, але й ці визначені нами критерії дадуть змогу сконцентрувати зусилля держави на ефективних для розвитку вітчизняної промисловості інноваційних проектах.
Поряд із удосконаленням державних інструментів стимулювання інноваційної діяльності пильної уваги потребує питання зниження інноваційного потенціалу вітчизняних промислових підприємств.
Інноваційний потенціал підприємства передбачає наявність розвитку багатьох його складових - як матеріально-технічних, так і наукоємних. Але у цій статті хочемо звернути увагу на окремі з них, зокрема техніко-технологічну базу та кадрове забезпечення.
Ці дві сфери є найпроблемнішими, і з плином часу ситуація лише загострюється. Так, рівень зношування основних засобів по промислових підприємствах на кінець 2016 р. становив 69,4%, по переробній промисловості, що є найбільш інноваційно активною, - 76,4%. Зауважимо, що офіційна статистика фіксує лише фізичне зношування, не беручи до уваги моральне, яке подекуди може бути в рази вищим.
Коефіцієнти оновлення та вибуття основних засобів по промисловості України у 2016 р. становили відповідно 3,7 та 1,1% (по переробній - 3,6 та 1,3%). Враховуючи стабільно-негативну тенденцію старіння основних засобів, можна стверджувати, що в промисловості відбувається консервування застарілих основних засобів, а механізм їх оновлення практично недієздатний.
На тлі розгортання у світі четвертої технологічної революції показники стану основних засобів підприємств свідчать, що без кардинальних змін у політиці модернізації промисловості Україна в найближчому майбутньому може залишитися за своїм економічним розвитком позаду не лише світових лідерів, але й близьких за параметрами країн, що розвиваються.
Не менш нагальною проблемою за активізації інноваційного розвитку є його кадрове забезпечення. Створення інноваційної продукції потребує залучення до цього процесу кваліфікованих спеціалістів, з творчими здібностями, здатних застосовувати свої знання та вміння для продукування нових, практично зорієнтованих знань, втілювати їх в інновації конкретної спрямованості. Водночас переважна кількість підприємств, керуючись усталеною практикою, намагається обмежитися наявним у нього трудовим ресурсом. Практика залучення інноваційних менеджерів для реалізації конкретно визначеного проекту, що широко використовується в розвинених країнах, вітчизняними підприємствами практично не застосовується.
Зважаючи на те, що інноваційні проекти мають свою специфіку і унікальність, доцільним є залучення кваліфікованих інноваційних менеджерів, які, крім традиційних економічних знань та практичних навичок, володіють основами інженерних, технічних знань тієї галузі, де здійснюється виробництво інновації, знаннями основ патентування, захисту та комерціалізації інтелектуальної власності тощо. У цьому контексті постає питання про доцільність виокремлення спеціалізації та підготовки таких кадрів у вітчизняних вищих навчальних закладах.
Натомість уже сьогодні переважна кількість промислових підприємств відчуває кадровий голод. Міграційна "націленість" населення працездатного віку в Україні поглиблює цю проблему. Так, упродовж 2014-2016 рр. у середньому з України на постійне місце проживання до інших країн виїздило 11,3 тис. осіб щорічно, за перше півріччя 2017 р. виїхало 4,7 тис. осіб. Масштаби міграції збільшуються: за даними Євростату, у 2015 р. з різних причин з України лише до країн ЄС виїхало 455,6 тис. осіб.
За останні роки суттєво збільшилася кількість українців, які отримують візові привілеї із сусідніми європейськими країнами за рахунок оформлення "карти поляка", "закордонного" угорця, чеха, словака тощо. Лише упродовж 2008-2014 рр. належність до польського народу підтвердили 57,5 тис. громадян України, що в перспективі значно спрощує умови отримання громадянства.
Ризики "міграції інтелектуального потенціалу" несе в собі й зростаюча тенденція до навчання за кордоном. Так, за проведеним опитуванням українських студентів, які навчаються в польських ВНЗ, повернутися та працювати в Україні планує лише близько 16%.
Поглиблення соціально-економічних проблем в Україні підштовхує багатьох громадян до переїзду в інші країни, а за безвізового режиму з країнами ЄС ця тенденція набуватиме дедалі більших масштабів.
Дефіцит кваліфікованих кадрів дедалі більше відчувається й у світі, тому попит на вітчизняних спеціалістів на зовнішніх трудових ринках зростатиме. А зважаючи на неконкурентні умови життя в Україні порівняно із європейськими країнами, "міграція інтелекту" збільшуватиметься.
Підводячи підсумки, слід зазначити, що активізація інноваційної діяльності потребує комплексного підходу. Вирішення лише однієї з окреслених нами проблем не дасть бажаного ефекту. Для розбудови інноваційної економіки перш за все слід чітко визначити державні пріоритети інноваційної діяльності в Україні та розробити всебічний комплекс заходів щодо їх сприяння, який включатиме: фінансові стимули, кадрову підготовку фахівців, створення умов для проведення модернізації виробництва, залучення інститутів розвитку до реалізації інноваційних проектів тощо.
За нехтування проблем інноваційного розвитку надалі вони лише загострюватимуться, що призведе до поглиблення процесів деіндустріалізації у країні.
До перспективних напрямів слід віднести дослідження процесів формування та реалізації інноваційних проектів на підприємстві, подальший розвиток ідей щодо удосконалення державної інноваційної політики та пошук дієвих механізмів забезпечення інноваційної діяльності адекватним фінансовим ресурсом.
Література
1. Алексеева М.Б., Ветренко П.П. Анализ инновационной деятельности. Москва: Юрайт, 2017. 303 с.
2. Імплементація високих технологій в економіку України: наукова доповідь / НАН України, ДУ "Інститут екон. та прогнозув. НАН України". Київ, 2016. С. 13.
3. The Global Innovation Index 2017. Innovation Feeding the World.
4. Закон України "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 р. № 40-IV (зі змінами та доповненнями).
5. Довідник №84/1 та №84/2 податкових пільг, що є втратою доходів бюджету (станом на 01.10.2017 р.) / Державна фіскальна служба України.
6. Пасько Т.О., Чернявська Л.В. Аналіз податкового законодавства щодо стимулювання суб'єктів інноваційної діяльності. Маркетинг і менеджмент інновацій. 2010. № 1. С. 122-126.
7. Закон України "Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні" від 8.09.2011 р. № 3715-VI.
8. Постанова КМУ "Деякі питання визначення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня на 2012-2016 роки" від 12 березня 2012 р. № 294.
9. Постанова КМУ "Деякі питання визначення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня на 2017-2021 роки" від 28 грудня 2016 р. № 1056.
10. Саліхова О.Б. Високотехнологічні виробництва: від методології оцінки до піднесення в Україні / НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. Київ, 2012. С. 228.
11. Перелік діючих інноваційних проектів, що включені до державного реєстру / Міністерство освіти і науки України.
12. Постанова КМУ "Про затвердження Положення про Національний комітет з промислового розвитку та його складу" від 14 грудня 2016 р. № 956.
13. Постанова КМУ "Про затвердження Порядку визначення на конкурсних засадах інноваційних проектів підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" від 26 листопада 2003 р. № 1839.
14. Бондарчук М.К., Біленська Я.Р. Характеристика складових інноваційного потенціалу господарських структур в системі "інновації - фінанси - виробництво". Сучасні проблеми економіки і менеджменту: тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції. Львів: Львівська політехніка, 2011. С. 197-198.
15. Малиновська О.А. Зовнішня міграція громадян України в контексті скасування візового режиму поїздок до ЄС. Демографія та соціальна економіка. 2016. № 3 (28). С. 58-69.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Інноваційна стратегія підприємства та її види. Основні форми фінансування науково-технічних та інноваційних програм і проектів. Методологія оцінки ефективності інноваційних проектів. Фактори та критерії конкурентоспроможності оператора телекомунікацій.
дипломная работа [966,0 K], добавлен 24.01.2014Фінансові ресурси підприємства. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємства. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства. Джерела ресурсного забезпечення підприємства. Регулювання інвестиційної діяльності. Оцінка ефективності проектів
реферат [29,0 K], добавлен 31.05.2004Сутність та об'єкт інноваційної діяльності. Види планування та особливості їх застосування до інноваційних проектів. Розробка інноваційного плану розвитку проекту конкретного підприємства. Аналіз ефективності проекту, політичні та фінансові ризики.
дипломная работа [162,3 K], добавлен 15.01.2011Склад та джерела формування фінансових ресурсів підприємства - не грошових коштів, а джерел, спрямованих на формування активів. Проблеми ефективного формування, використання та вдосконалення методів формування фінансових ресурсів будівельних підприємств.
курсовая работа [248,6 K], добавлен 02.03.2011Види фінансових ресурсів. Принципи фінансової діяльності підприємства. Джерела формування фінансових ресурсів. Аналіз ефективності використання майна. Основні напрямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві.
курсовая работа [52,3 K], добавлен 10.11.2010Інформаційно-правове забезпечення формування фінансових ресурсів підприємств. Економічна характеристика діяльності ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат". Класифікація основних видів матеріальних ресурсів: власні активи, позичені та залучені кошти.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 05.03.2012Склад і структура фінансових ресурсів держави , підприємств і населення. Баланс фінансових ресурсів держави. Види цінних паперів в Україні та їх характеристики: акції, облігації позик і підприємств, казначейські зобов'язання, сертифікати, векселі.
реферат [27,0 K], добавлен 10.02.2008Аналіз внутрішніх та зовнішніх чинників формування фінансових ресурсів підприємств. Основні проблеми кредитування діяльності сільськогосподарських підприємств: неврахування сезонності робіт, відсутність заставного майна. Характеристика СФГ "Прогрес".
курсовая работа [353,8 K], добавлен 29.05.2012Проблеми контролювання фінансових ресурсів на підприємствах в умовах міжнародної економічної діяльності. Аналіз проблем контролювання фінансових ресурсів ДТГО "Львівська залізниця" ВП "Львівська дирекція залізничних перевезень" та шляхи їх розв’язання.
дипломная работа [173,9 K], добавлен 16.07.2011Зміст фінансових ресурсів. Оборотні та необоротні кошти як джерело формування фінансових ресурсів. Фінансування підприємств за допомогою власного і позичкового капіталу. Оцінка фінансової стійкості в залежності від забезпеченості власними засобами.
курсовая работа [58,6 K], добавлен 20.01.2010Призначення фінансових ресурсів у фінансово-господарській діяльності підприємства, їх формування та показники ефективності використання. Аналіз формування та використання фінансових ресурсів ДПТД "Нікітський сад", шляхи удосконалення системи управління.
дипломная работа [752,9 K], добавлен 09.03.2012Законодавче регулювання діяльності малих підприємств в Україні. Використання фінансових ресурсів підприємства. Пропозиції щодо вдосконалення фінансового забезпечення малих підприємств України, врахування зарубіжного досвіду функціонування фінансів.
курсовая работа [93,5 K], добавлен 21.01.2015Поняття і структура фінансово-кредитної системи. Цілі та задачі діяльності неемісійних (комерційних) банків. Основні види небанківських фінансових інститутів та їх розвиток в Україні. Страхові компанії та кредитні спілки, особливості їх функціонування.
реферат [1,8 M], добавлен 30.01.2015Економічна сутність, механізм здійснення і способи розрахунку податку на прибуток підприємств. Використання власного капіталу, кредиторської заборгованості, довгострокових бюджетних зобов'язань для формування фінансових ресурсів державного підприємства.
реферат [23,3 K], добавлен 26.10.2010Система оподаткування підприємств та її становлення в Україні. Суть, види та роль податків у розвитку підприємництва. Зарубіжний досвід у сфері оподаткування підприємств. Прямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств.
курсовая работа [41,6 K], добавлен 12.10.2012Критерії економічної ефективності інноваційних проектів: чиста дійсна вартість, період окупності, внутрішня норма віддачі, індекс прибутковості, середній дохід на чистий капітал. Компенсація витрат за рахунок інвестиції. Порівняння інвестиційних проектів.
реферат [65,7 K], добавлен 03.08.2009Проблеми захисту на ринку інноваційних фінансових послуг. Шляхи подолання цих проблем: використання авторського права, використання патенту на винахід і на право власності, закон про неякісну конкуренцію, сервісна марка для захисту цінних паперів.
контрольная работа [26,6 K], добавлен 24.11.2007Джерела фінансових ресурсів та їх використання для організації процесів розширеного відтворення капіталу підприємства. Напрямки розміщення фінансових ресурсів підприємства в активи. Шляхи удосконалення формування фінансових ресурсів в ТОВ "Гідротехніка".
дипломная работа [3,8 M], добавлен 07.07.2010Розподіл фінансових результатів діяльності підприємства між суб’єктами господарювання, методи та фактори їх планування. Аналіз резервів підвищення ефективності використання всіх видів наявних ресурсів і шляхів підвищення прибутковості підприємства.
дипломная работа [730,1 K], добавлен 27.11.2012Ринок фінансових інструментів як складова частина фінансового ринку, його поняття, суб'єкти, функції і структура. Джерела фінансових ресурсів та активи фінансових інститутів. Аналіз ситуації, що склалася на фінансовому ринку країн СНД та на ринку України.
контрольная работа [107,2 K], добавлен 08.02.2011
