Формування нової податкової системи на Херсонщині в умовах окупації 1941-1944 років

Було введено шкільний податок, нарахування якого розпочиналось з 1 грудня 1941 р. Обрахування податку проводилось за наступними вимогами. За школяра 7 класів сплачувалось 1 крб. на місяць - 12 крб. на рік. За дітей 8-9 класів за навчання сплачувалось 20 крб. на місяць - 240 крб. на рік.

Облаштування і сплата грошей податку визначалось керівником шкільного закладу [7, арк. 186 зв., 210].

Запроваджувався і подвірний податок (податок з садиби), що вираховувався з площі садиби, кількість корів, коней, човнів рибальських та транспортних. Від цього податку звільнялися інваліди, громадяни старші 60 років, вдови або дружини мобілізованих до лав Червоної Армії за умови відсутності працездатних осіб у родині, а також корів, саду чи винограднику та особи, які обкладались окремим податком у 135 крб. [8, арк. 25, 52].

З членів громадських господарств також збирався і податок на прибуток. Цей податок визначався через перерахування у грошовий еквівалент усіх продуктів та зерна за цінами, встановленими німецьким командуванням із додаванням усіх отриманих за рік коштів. Податок становив 50 % від отриманої суми. Але він нараховувався лише за друге півріччя з 1 липня [7, арк. 115, 210].

Для німецького населення краю вводилась особлива пільга - 50 % знижка на всі податки [8, арк. 97].

Вводились податки й для господарюючих суб'єктів, що повинні були вноситись до Держбанку на рахунки Райрад. Громадські господарства, колишні колгоспи повинні були внести сільгоспподаток за 1941 р. у розмірі 3 % з валового прибутку, що вираховувався по балансу господарства [3, арк. 99]. Для уточнення розміру податків із господарств вимагались річні звіти за 1941 р. Це було потрібно тому, що окупаційна влада задекларувала, що податок із сільгосппродукції та худоби, яку було здано попередній владі не збиратиметься [1, арк. 118-118 зв.].

Підприємства (електростанції, млини, молочні пункти, радіостанції тощо) повинні були негайно внести податок з валового прибутку в розмірі 2 %. У разі несвоєчасної сплати податку самостійно до порушників могли бути застосовані примусові стягнення та арешти [3, арк. 99-100].

Збирання податків покладалось у містах на міські управи, в селах - на сільські управи. Збирання податків на прибуток із робітників та службовців покладалось на керівників установ та бухгалтерів і в колгоспах на старост та бухгалтерів. Шкільний податок збирали завідувачі шкіл. Усі зібрані податкові кошти потрібно було на наступний день здавати до каси районної управи [7, арк. 210].

Окупаційна адміністрація зазначала, що стягнення податків з населення мало на меті відкриття безоплатного навчання в школах, відновлення лікарень, утримання старостату та інші потреби району. Саме тому сільським старостам наказувалось проводити серед населення роз'яснювальну роботу, щоб податки збирались своєчасно [8, арк. 52]. Окремо наголошувалось, що податки здаються виключно до райфінвідділів. Категорично заборонялось сільським управам самовільно витрачати кошти на власні потреби, а виключно подавати заявки із вказуванням мети витрат. При порушенні цих вимог старостам загрожували штрафи, що утримувались із їх власних коштів [2, арк. 165].

З 15 січня 1942 р. було запроваджено новий порядок стягування податків. Було скасовано подушний податок з 1 січня в генеральному окрузі Миколаїв [5, арк. 58 зв], з 1 квітня в генеральному окрузі Крим [7, арк. 103].

Уводився податок з обороту, що охоплював всі операції: поставка товарів (зерно, худоба, готові вироби тощо), ремонт і виготовленні взуття та одягу, пранні білизни, лікарняна допомога тощо. Всі оборудки поділялися на товарні й нетоварні та обкладалися за різними нормами.

На осіб, які займались службовим або кустарним виробництвом і за старим радянським законом належали до усуспільненого сектору (кооперативи), накладався податок з обороту. У випадку, коли кустарі працювали самостійно вони повинні були платити кустарний податок і 50 % податку на прибутки. Кустарний податок повинен був сплачуватись 5 числа кожного місяця.

Для визначення річного прибутку виробництва, кустарі повинні були надати обласному комісару фінансові плани та повинні вказати чисті прибутки за 1940 і 1941 рр. При визначенні розмірів прибутку повинні були бути присутніми керівники підприємств і районних управ. Відрахування з прибутку здійснювалось протягом року шляхом авансових внесків 10 числа лютого- квітня та червня-вересня по 10 %, 1 травня - 15 %. Річний звіт надавався до 10 травня наступного року. При виявленні розміру прибутків нижчого за передбачений переплачені підприємством кошти враховувались у сплату податку за наступний рік. При виявленні розміру прибутків вищого за передбачений і не доплати підприємством податку передбачалась сплата залишків до 10 травня.

Для підприємств уводились нові ставки податків на прибутки. Для водного транспорту вони становили 30 %, для торговельних і банківських установ - 84%, для всіх інших установ (млини, маслозаводи, елеватори, електростанції, друкарні тощо) - 81 % [5, арк. 58].

Було також запроваджено для творчих установ 20 % збір з прилюдних видовищ. З січня 1943 р. йому на заміну було запроваджено оподаткування українських театрів, пересувних сцен, театральних і циркових труп, котре встановлювалося в розмірі 10% з обігу ( продажу білетів і надходжень). Від податку звільнявся Український театр Александерштадту [2, арк. 52]. Проте, попри розпорядження окупаційної влади та контроль з боку районних управ, творчі установи за згодою з керівництвом на містах порушували податкові норми. Так, Херсонський Малий театр у липні 1943 р. проїздом через Кларівку Скадовського району за згоди старости сільської управи Кияка дав дві вистави, при цьому продав білети незареєстровані у райфінвідділі і не сплатив податків [15, арк. 94].

Громадські господарства (колишні колгоспи) рахувались як юридичні особи і у зв'язку з цим обкладались податком на прибутки. За новими положеннями до прибутку, що обкладався податком у громадських господарствах належали грошові й натуральні прибутки, що отримувались при здачі державі обов'язкових поставок і вільного продажу сільгосппродукції та товарів. Ставка податку на прибуток становила 4 % з договірного продажу (наприклад МТС) і здачі державі, а всі інші надходження обкладались податком у 8 %. Гроші, що надходили в оплату сільгоспподатку зараховувались у податок на прибутки. Режим сплати податку був наступним: до 25 березня сплачувалось 20 % податку, до 1 серпня - 10 % , до 1 жовтня - 30 %, до 1 грудня - 40% [5, арк. 5858 зв.].

Селянські господарства обкладались подвірним податком та податком на прибутки. Подвірний податок складався з земельної ренти за садибу, що обраховувалась із розрахунку 1 крб. з 200 крб. вартості будівлі й коливалась у середньому в межах 2,85-13,3 крб. Податок на будівлю був у межах 0,45-26,6 крб. і нараховувався з розрахунку 1 крб. з 100 крб. вартості будівлі. Податок на худобу становив 20 крб. за корову, 1 крб. за вівцю. Земельний податок становив за 0,5 га 22,5 крб. за 1 га - 47,5 крб. Ця рента коливалась від 16-20 до 110 крб. Прибутковий податок по господарствам коливався в межах від 40-56 крб. до 138-141 крб. Загальний річний податок з господарства коливався у межах 5556 до 161-197 крб., доходячи в окремих господарствах до 438,6 крб. [16, арк. 27, 103-103 зв.].

Згідно розпорядження райфінвідділів сплата подвірних податків покладалась також і на тих, хто мав власність й проживав на території громади, але не входив до громадського господарства. Вони повинні були сплатити податок у розмірі 1,5 % оціночної вартості будівлі й земельну ренту у розмірі 10 коп. за м дворової території та площі городу, якщо він не засіяний. 50 % податків з таких господарств вимагалось утримати в першому півріччі й внести до каси сільських управ [7, арк. 102].

Контроль за оподаткуванням населення з боку органів влади був досить щільним і покарання невідворотні. Так, Олешківська міська управа в січні 1943 р. оштрафувала на 50 крб. старост і рахівників громадських господарств № 25 і № 26 за ненадання звітів до фінвідділу про нарахування податку на прибуток господарств за 4 квартал 1942 р. [17, арк. 156].

У цілому населення сплачувало податки достатньо пунктуально. Так, на 10 серпня 1943 р. 1102 оподаткованих осіб Борозенської сільської управи сплатили 116.457 крб. з 118.476 необхідних. Таким чином, борг громади становив лише 1,01 %. До того ж, по громаді від оподаткування через пільги було звільнено 26 осіб [4, арк. 1-23 зв.].

Крім соціальних постійних пільг практикувалось звільнення від подвірного податку через стихійні лиха. Так, по Долматівській сільській управі (Голопристанський район) з більше 600-т господарств було звільнено від сплати подвірного податку 41 через значні втрати під час повені в березні р. та важкий стан родини. Розміри звільнення від податку коливались від 100 до 600 крб. [10, арк. 18; 11, арк. 5-46]. А при переселені українців з району Кронау в район Олександерштадт та Нововоронцовку останні були звільнені на р. від уплати податків за будівлі та страхування [1, арк. 24].

Запроваджувався новий податок на заробітну плату в організаціях та установах для робітників і службовців. Він становив 5 % й на нього як і на податок на прибутки не поширювались пільги. Податок на заробітну плату повинні були сплачувати також і німецькі організації та управи, де працюють місцеві робітники й службовці. З працюючих євреїв утримувався податок у розмірі 20 %. Українські установи і підприємства, де працювали євреї повинні були перераховувати ці кошти у встановлені терміни.

Було зазначено, що звільнення і пільги на оподаткування надавалися виключно обласним комісаром, якщо господарські обставини цього вимагали. Сплата податкових коштів до районного банку чи філії здійснювалась районними управами на свої податкові рахунки, коли сума податкових коштів досягала 1000 крб. і більше [5, арк. 58 зв].

Педантичність німців була настільки високою, що вводилися досить екзотичні податки як для населення Херсонщини. Так, взявши на облік всі транспортні засоби, в тому числі й велосипеди, нова влада обклала їх податком. Реєстрація однокінної підводи коштувала 50 крб., двокінної підводи - 75 крб., номерного знаку для підводи - 6 крб., велосипеду 25 крб., велосипедного номеру 6 крб. [13, арк. 167].

Запроваджувався податок на собак. У Великоолександрівському окрузі річний податок за першу собаку становив 300 крб., на кожну наступну по 400 крб. Податок не брався за собак поводирів для сліпих, пастухів, лісників, охоронців [1, арк. 112]. У Голопристанському районі на собак сторожових, мисливських, шукачів та іншого корисного призначення податок становив 30 крб. на селі, 50 у місті, на безпородних 60 крб. на селі, 100 крб. у місті [8, арк. 154]. У Каланчацькому районі податок на собак становив 150 крб. [13, арк. 77]. Такі податки давали для держави суттєвий прибуток. Так, тільки по Костогризівській сільській управі (суч. с. Костогризове Цюруринського району) Олешківського району за 133 собаки за 1942 р. було сплачено 19.220 крб. (з 20.100 крб. планових) [19, арк. 146-149]. Крім того, цей обтяжливий податок для значної кількості населення змушував їх забивати собак. Це теж давало прибуток новій владі через обов'язок здачі собачого хутра на приймальні пункти, що було визнано вищим німецьким командуванням важливою сировиною [13, арк. 162; 14, арк. 30].

За розпорядженням Рейхкомісара України Коха від 21 березня 1942 р. запроваджувалась одноразова данина на потреби розвитку сільських громад на території рейхскомісаріату. Цим податком «розвитку» обкладались всі мешканці сільських громад. Розмір данини становив 100 крб. з однієї особи, яка підпадає під обкладання. Від цього податку звільнялись: робітники і службовці державних господарств (колишні радгоспи) й члени їх родин, особи не здатні до праці, діти молодше 16 років, особи і члени їх родин, які мають виключно доходи у розмірах визначених податків для населення, сільські мандрівні робітники і робітниці, котрі згідно із розпорядження від 19 лютого 1942 р. працюють у сільських господарствах. Сплата податку «розвитку» повинна була бути завершена до 31 травня 1942 р. Збирання податків покладалось на гебітскомісарів [5, арк. 31]. Про важливість цих коштів свідчила форма покарання за несвоєчасну сплату цієї данини. Передбачалось, що за несплату будуть покарані відправкою частини чоловіків громади до трудових таборів [6, арк. 66].

Створення складної системи оподаткування: обчислення майна, землі, прибутків, товарів примусило владу з 1943 р. запровадити в сільських громадах фінагентів, які перебували у підпорядкування старост сільських управ, перед якими звітували за збирання податків. Старости у свою чергу звітували перед райфінвідділами. До обов'язків фінагентів входило виявляти об'єкти оподаткування, складати списки платників податків, збирати податки. Отримані кошти по податкам повинні були фіксуватись у спеціальних прошнурованих і завірених райфінвідділом зошитах і підтверджуватись квитанціями. Оклад фінагента становив 480 крб. на місяць [17, арк. 158-159]. Проте, значні витрати на фінагентів та підвищення кваліфікації працівників управ змусило владу в червні скасувати цю посаду, а функції обрахунку, контролю та збору перекласти на писарів сільських управ [18, арк. 206]. податковий окупація відрахування зарплата

Наведені факти свідчать про досить активну роботу окупаційної влади щодо розбудови системи оподаткування, в ході якої викристалізовувались оптимальні варіанти. Податками різних типів були охоплені всі сфери господарської діяльності. Запроваджувались принципи обкладання і оборотних коштів, і чистого прибутку, і різних форм власності та доходів, запровадження ступеневого їх збору дозволяло оперативно отримувати для місцевих бюджетів кошти.

Податкова система мала значний формат соціальної орієнтації, що полегшувало умови життя незахищених груп населення. В той же час, матеріали свідчать, що населення не гребувало й ухилянням від сплати податків, а первинна ланка досить часто, з різних причин, несвоєчасно виконувала функції щодо контролю та збору податків.

У цілому ж, запропонована податкова система була достатньо соціальною як для окупаційної влади. На нашу думку, це зумовлювалось прагненням окупаційної влади не стільки вичавлювати кошти, скільки мати постійних і стабільних платників податків.

Список використаних джерел та літератури