Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про управління дебіторською заборгованістю суб'єктів господарювання

Петренко В.П., Данилюк М.О., Лосєва М.С.

ІФНТУНГ

Рассмотрены возможности и пути улучшения финансового состояния хозяйственных систем за счет рационализации управления их дебиторской задолженностью, которая в условиях общего кризиса неплатежей и значительного количества неплатежеспособных предприятий отрицательно влияет на финансовые ресурсы и конечные результаты деятельности предприятий.

The opportunities and ways of improvement of financial statement of economical systems throughout the management rationalization of their debtor's borrowing which has negative influence on financial resources and activity results of enterprises under conditions of nonpayment's total crisis and great amount of insolvent enterprises were discussed.

При аналізі та оцінці результатів діяльності будь-якої економічно-господарської системи серед комплексу різноманітних показників традиційно заслуговує на увагу оцінка коефіцієнта ресурсовіддачі - показника, який характеризує обсяг доходу від реалізації продукції, що припадає на одиницю коштів, вкладених системою в свою діяльність з трансформування ресурсів в корисну кінцеву продукцію чи послуги. При цьому очевидно, що навіть часткове вилучення із активного використання хоча б одного виду ресурсного забезпечення системи впливатиме на кінцевий результат її функціонування негативно. Якщо ж в окресленій ситуації системою і досягаються певні позитивні результати функціонування, то органу управління слід мати на увазі ту обставину, що отримані результати могли б бути ще значимішими і вагомішими у випадку більш повного використання системою тих ресурсів, які з певних причин були вилучені або не залучені до забезпечення її поточного функціонування.

Такі “вилучення” в багатьох випадках спостерігаються у вигляді нецільового використання певних частин внутрішніх ресурсів системи (персоналу, основних засобів, фінансових та сировинних) на виконання невластивих системі завдань і переслідування непередбачених органом управління цілей. Якщо наслідки нецільового або нераціонального (внаслідок некомпетентного прийняття управлінських рішень) використання персоналу системи, основних засобів чи сировини органи управління можуть ліквідувати більш оперативно і дієво, то існуюче сьогодні масштабне відволікання фінансових ресурсів економічно-господарських систем через некероване і неконтрольоване формування дебіторської заборгованості є набагато небезпечнішим.

Дебіторська заборгованість - особливий вид оборотних коштів системи - борги інших підприємств (споживачів і покупців), тобто кошти, які системі ще потрібно повернути для формування власних фінансових ресурсів. При цьому підвищення частки дебіторської заборгованості в активах системи, а також її старіння означає, що:

система виступає (причому не завжди добровільно і доцільно) комерційним кредитором споживачів її продукції;

споживачі продукції системи є неплатоспроможними, і дебіторська заборгованість трансформується в категорію сумнівних, а відтак і безнадійних боргів, які з часом будуть вимушено списані з балансу.

Таким чином, якщо частина дебіторської заборгованості носить оперативний характер, зумовлений рознесенням в часі подій поставки продукції і розрахунків за неї, вона не повинна викликати у керівництва підприємства-кредитора значної стурбованості. Інша справа з простроченою частиною дебіторської заборгованості, так званими сумнівними і безнадійними боргами - боргами збиткових, неплатоспроможних або навіть уже ліквідованих підприємств, які є одним із найпотужніших чинників дестабілізації економічно-господарських систем і формування кризових ситуацій.

Слід наголосити на тому, що такі “вилучення” зумовлені наявністю в існуючій системі партнерських зв'язків неплатоспроможних підприємств-боржників, які за наявності всіх ознак банкрутства, продовжують функціонувати з причин того, що ніхто із кредиторів, а точніше їх органи управління, не виступають ініціаторами відкриття і провадження справи про банкрутство боржника. Таке відношення зі сторони кредиторів до цієї категорії підприємств квазі-банкрутів можна пояснити основними причинами:

підприємства-кредитори, які самі тривалий час функціонують збитково, не мають ні сил, ні досвіду, ні ресурсів для започаткування таких справ проти власних дебіторів з метою покращання свого фінансового стану;

підприємства, які функціонують на межі беззбитковості, в процесі “боротьби за виживання” хоча і звертаються до дебіторської заборгованості як до потенційного джерела фінансування власних програм виходу з кризового стану, не можуть розраховувати на нього через високий рівень ризику їх неповернення;

прибутково функціонуючі підприємства в більшості випадків зайняті основними видами діяльності, і в зв'язку з відсутністю достатньої мотивації не приділяють належної уваги справі раціонального управління дебіторською заборгованістю.

У зв'язку з цим підприємства-квазібанкрути перетворюються в своєрідні “чорні діри” української економіки. Підтвердженням цього можуть слугувати такі приклади. Частка збиткових підприємств в загальній кількості зареєстрованих державою зросла протягом останніх 5 років з 12% до 56% [ 5 ], і це зростання триває, хоча його темпи дещо сповільнилися. Різниця між кредиторською і дебіторською заборгованістю українських підприємств також має чітко виражену тенденцію до зростання. Якщо у 1995 році вона становила 8,3 млрд. гривень, то у 1997 уже 28,42 млрд. грн., у 1998 - 28,99 млрд. грн., а у 2000 - сягла за 40,0 млрд. грн. Таким чином, частка неповернених боргів зростає, хоча прострочена дебіторська заборгованість становить в середньому по регіонах понад 90% [ 2 ].

Згідно з приведеними в [ 5 ] даними Головного управління примусового стягнення податків за 1998 рік із заборгованих 726 928,9 тис. грн. (всього 2,51% від перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською у цьому ж році), за якими були надані матеріали до органів прокуратури, тільки 95,4 тис. грн. (0,013%) було погашено за рахунок майна цих підприємств, а інші 99,99% в цьому випадку слід віднести до категорії сумнівних боргів.

При цьому з загальної кількості матеріалів, наданих Головним управлінням примусового стягнення податків до органів прокуратури, які представляють загальнодержавні інтереси, останніми були подані заяви в господарські суди на визнання підприємств банкрутами тільки на 99 підприємств, тобто 2,25% від загальної кількості офіційно оголошених боржників. Аналогічним чином поводять себе і інші кредитори, що сприяє зростанню сум сумнівних і безнадійних боргів і погіршує загальну ситуацію в економіці держави, оскільки тягне за собою цілий ланцюг неплатежів в бюджет як зі сторони підприємств-боржників, так і з боку вимушених кредиторів. Дану ситуацію можна пояснити тільки неефективним використанням органами управління більшості українських підприємств механізмів і процедур вітчизняного законодавства про банкрутство, відсутністю досвіду, практики і позитивної мотивації такої роботи у працівників успішно функціонуючих підприємств, що сприяє і підтримує існування підприємств-квазі-банкрутів [ 4 ].

Для уникнення негативного впливу вищеназваних чинників на використання власних фінансових ресурсів органи управління господарсько-економічної системи, яка має значні суми дебіторської заборгованості, повинні налагодити систему моніторингу і управління процесом повернення дебіторської заборгованості, якою передбачити аналіз найрізноманітніших варіантів повернення боргів, в т.ч. і через ініціативне використання механізмів і процедур ліквідації, санації, придбання прав власності на майно підприємств-боржників і т. п.

Перспективність пропонованих кроків пояснимо на прикладі такої потужної структури загальнодержавного масштабу як ВАТ “Укрнафта”, від ефективного використання яким всіх складових ресурсного потенціалу залежить не тільки ринкова позиція самого товариства, а й економічна безпека та незалежність цілої держави [ 1, 3 ].

В річному звіті ВАТ “Укрнафта” вказано, що “для відображення реального фінансового стану” створюється резерв сумнівних боргів за принципом збільшення нормативу резервування із зростанням терміну непогашеної дебіторами заборгованості.

Якщо первісна вартість дебіторської заборгованості склала у 1999 році 837 997,0 тис. грн., а у 2000 - 710 600,0 тис. грн. (порівняйте з приведеним вище боргом у 726 928,9 тис. грн., заявленим до стягнення у 1998 році з 4 401 підприємств по всій Україні), то резерви сумнівних боргів, які при сьогоднішній платіжній дисципліні і відповідальності партнерів можна вважати втраченими, складає відповідно 375 920,0 і 345 851,0 тис. грн.

Хоча певна позитивна динаміка за рахунок реалізації системи заходів з покращання платіжної дисципліни і спостерігається (зниження дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги відбулося на 15,2%, а резерву сумнівних боргів на 8%), однак цифри заборгованості демонструють надто значимий рівень практично вилучених із активного обігу ВАТ “Укрнафта” фінансових ресурсів, належне використання яких дозволило б структурним підрозділам товариства досягнути набагато кращих результатів. Адже певна кількість підприємств-боржників ВАТ “Укрнафта” перебувають сьогодні в тій чи іншій стадії процедур банкрутства, уже ініційованих іншими кредиторами, або такі процедури можуть бути започатковані в будь-який момент. У випадку аукціонного продажу таких підприємств за борги в процесі ліквідації або їх санації за ініціативою інших кредиторів із відповідною зміною власника ВАТ «Укрнафта» може втратити будь-які права на значну частину простроченої дебіторської заборгованості, в зв'язку з чим пасивна позиція стосовно сумнівних і безнадійних боргів є невиправданою.

Процес управління цими категоріями дебіторської заборгованості повинен передбачити виконання підприємством-кредитором стосовно підприємств-дебіторів таких дій:

аналіз і оцінка ситуації з дебіторською заборгованістю перед структурами ВАТ “Укрнафта” в розрізі галузей, відомств і окремих підприємств (в т.ч. в розрізі окремих регіонів);

діагностика і оцінка ринкової позиції кожного з підприємств-дебіторів через виконання SWOT-аналізу;

прогнозування сценарію розвитку подій стосовно кожного підприємства-боржника;

розробка рекомендацій з можливих варіантів поверенння дебіторської заборгованості шляхом реалізації процедур мирових угод, санації та ліквідації (зміни власника) підприємств-дебіторів;

розробка стратегії управління процесом повернення боргів;

впровадження стратегії в практику вироблення і прийняття рішень органами управління ВАТ “Укрнафта”, відслідковування результатів і розробка коректуючих рекомендацій.

Зрозуміло, що реалізація такого комплексу економіко-аналітичних досліджень, вироблення рекомендацій для прийняття органами управління ВАТ “Укрнафта” відповідних рішень щодо впливу на стан дебіторської заборгованості, а особливо сумнівних та безнадійних боргів, потребуватиме виконання певних організаційно-юридичних заходів з відповідними операційними витратами. Однак правильна та ініціативна поведінка кредитора щодо навіть одного об'єкта-боржника може повністю окупити витрачені на виконання цих досліджень і організаційно-юридичних управлінських кроків кошти навіть в одиничному випадку. Масштабне ж використання такої управлінської практики в стосунках з підприємствами-дебіторами може принести значний економічний ефект або за рахунок повернення в активний обіг тих фінансових ресурсів ВАТ “Укрнафта”, якими сьогодні користуються підприємства-дебітори, або через санацію цих підприємств із повною чи частковою зміною власника і закладанням відповідних перспектив фінансових надходжень від їх прибуткового функціонування. Це суттєвим чином сприятиме раціоналізації використання фінансових ресурсів товариства, диверсифікації та зміцненню його ринкової позиції.

дебіторська заборгованість фінансовий

Одним із можливих шляхів розв'язання даної проблеми є створення в галузі спеціалізованої аналітичної групи за участю кваліфікованих економістів-аналітиків і ліцензованих арбітражних керуючих, які мають досвід управління підприємствами в кризових ситуаціях з використанням процедур банкрутства, реінжинірінгу і реструктуризації. Таку аналітичну групу можливо і доцільно створити при галузевій науково-дослідній лабораторії в рамках Національного технічного університету нафти і газу, що дало б можливість сфокусувати спеціалізовані інтелектуальні ресурси на пріоритетному науково-практичному напрямку надання галузі комплексу консалтингових послуг з питань стратегії і тактики роботи з дебіторами (аналітико-економічні дослідження, аудит, оцінка майна, реструктуризація, санація, ліквідація), орієнтованої не тільки на поліпшення поточного фінансового стану підприємств галузі, але й на попередження нераціонального використання галузевих ресурсів в майбутньому.

Література

Данилюк М.О. Організаційно-економічні основи реформування нафтогазового комплексу України. - Київ: Манускрипт, 1998. - 164 с.

Івано-Франківщина. Україна. Світ. 1985-2000 р.р. (статистичний збірник). - Івано-Франківське обласне управління статистики. - 2001. - 499 с.

Іванух Р.А. Стратегічні проблеми розвитку нафтогазового комплексу України // Регіональна економіка. - 2000. - №2. - С. 16-25.

Петренко В.П., Лосєва М.С., Ревтюк Є.А. Процедура банкрутства - ефективний важіль примусового удосконалення систем управління суб'єктами господарювання // Регіональні перспективи. - 2000. - №2-3. - С. 200.

Ситнік Л. С. Економічний механізм формування кризового становища підприємства // Регіональна економіка. - 2000. - №1. - С.53.

Размещено на Allbest.ru