Трансформація високотоварних господарств населення в суб’єкти підприємництва: податково-бюджетні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 336.22 : 631.16

Трансформація високотоварних господарств населення в суб'єкти підприємництва: податково-бюджетні аспекти

Тулуш Леонід Дмитрович - кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу фінансово- кредитної та податкової політики, ННЦ «Інститут аграрної економіки» (м. Київ, вул. Героїв Оборони, 10)

Грищенко Олена Юріївна - завідувач сектору інформаційного забезпечення досліджень, ННЦ «Інститут аграрної економіки» (м. Київ, вул. Героїв Оборони, 10)

Постановка проблеми. Однією з ключових проблем, що постають в умовах сучасних трансформаційних перетворень вітчизняного економічного простору, є необхідність перегляду ПІДХОДІВ ДО оцінки ролі високотоварних господарств населення та засад фінансового регулювання їх діяльності.

Державні управлінські структури все ще не приділяють належної уваги питанням розвитку сільськогосподарського виробництва в господарствах населення, незважаючи на їх роль у досягненні продовольчої безпеки, обсяги діяльності, рівень доходів та чисельність зайнятих у даному сегменті аграрно- го сектору вітчизняної економіки. Водночас господарства населення виступають важливою складовою аграрного виробництва в Україні, а відповідно, недооцінка їх потенціалу, ресурсів і можливостей може призвести до виникнення загрози продовольчої безпеки країни, руйнування економічних основ сільського способу життя, зниження фіскального потенціалу місцевих бюджетів сільських територій, погіршення рівня життя сільських жителів.

Проблеми інституалізації та підвищення ефективності діяльності високотоварних господарств населення і нині залишаються невирішеними. Передусім це стосується формування дієвої системи державного фінансового регулювання їх подальшого розвитку, стимулювання нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, інтеграційних і коопераційних процесів у даному сегменті аграрної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання фінансового регулювання розвитку сільськогосподарської активності господарств населення, розроблення механізму їх державної фінансової підтримки, стимулювання трансформації їх діяльності у підприємницьке русло, опрацьовуються значною кількістю вчених, серед яких варто виділити дослідження Ф. Андерсена [16], С. Віггінса [20], X. Віна [19],. І. Джаті [і8], Р. Дзем'янович [17], Ю. Лупенка [1, 2], М. Маліка [3, 7], Н. Малініної [4], Т. Маренич [5], Д. Мельник [6], А. Олійника [8], О. Прокопчук [9], М. Рудої [10], І.Свиноуса [11], Д. Удової [14], Т. Яворської [15]. Однак, незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених даному питанню, оптимальне науково обґрунтоване його розв'язання в умовах вітчизняних економічних реалій все ще не сформовано.

Мета статті -- опрацювання механізму податково-бюджетного регулювання розвитку високотоварних господарств населення, який би забезпечив їх поетапну трансформацію в суб'єкти підприємництва та функціонування в системі фінансових відносин.

Виклад основних результатів дослідження. Незважаючи на значні обсяги сільськогосподарської діяльності господарств населення, вони все ще перебувають поза системою державних фінансових відносин, оскільки:

з одного боку, офіційно не реєструються, а відповідно, й не розглядаються як повноцінні суб'єкти господарювання: не сплачують податки з отриманих доходів, не звітують про свою діяльність перед державними органами, не інтегровані в систему соціального страхування, не зобов'язані дотримуватись екологічних, ветеринарно-санітарних правил та норм щодо безпечності виробленої продукції, що реалізується ними переважно на стихійних ринках;

з іншого боку, не отримують державної фінансової підтримки, позбавлені виплат при реалізації соціальних ризиків, що повинні компенсуватись за рахунок системи соціального страхування, а також доступу до ресурсів фінансово-кредитного забезпечення - держава не має ніяких зобов'язань перед даними суб'єктами.

Отже, специфіка функціонування сільського господарства в Україні на сучасному етапі його розвитку полягає в значній частці господарств населення в обсягах виробництва сільгосппродукції - натомість дані інсти- туційні одиниці не мають статусу суб'єктів господарювання, а їх діяльність фактично не регламентується державою.

Варто відзначити, що при визначенні сільськогосподарської діяльності домогос- подарств, розміщених в сільській місцевості, досить часто - як в науковому, так і в професійному обороті - використовують термін «особисті селянські господарства» (ОСГ). Прийнято вважати, що господарства населення, які займаються діяльністю у сільському господарстві, відносять до ОСГ.

Відповідно до норм статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство», останнє трактується як господарська діяльність, яка проводиться фізичною особою без створення юридичної особи індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки й споживання сільгосппродукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням наявного майна (при цьому передбачено, що така діяльність не відноситься до підприємницької).

Натомість відповідно до норм статті 3 Господарського кодексу України, господарською визнається діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Тобто господарська діяльність пов'язується із виробництвом, переробкою та обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Важливою ознакою господарської діяльності є її систематичність, виконання на професійній основі, реалізація результатів діяльності як товару.

Діяльність ОСГ, виходячи із законодавчого її визначення, складно віднести до господарської, оскільки відповідна продукція виробляється ними з метою задоволення особистих потреб у харчуванні, а реалізація здійснюється лише надлишку продукції, що спочатку призначалася для внутрішнього споживання членами відповідного домогос- подарства, а потім «виявилась зайвою». При цьому така реалізація, відповідно до вищезазначених законодавчих норм, є не систематичною, а навпаки - разовою.

Отже, вітчизняне господарське законодавство фактично не передбачає можливості трактування діяльності ОСГ як господарської. У них фактично відсутні «особливі» ознаки правомочності діяльності, які можна було б відділити від прав та обов'язків членів відповідного домогосподарства.

Як наслідок, реєстрацію ОСГ державні реєстратори не здійснюють, інформація щодо їх сільгоспдіяльності органи статистики не збирають. Наявність особистих селянських господарств обліковують лише в погос- подарських книгах, що ведуть місцеві ради, проте зазначена інформація практично не використовується. Державна статистика узагальнює лише показники сільгоспдіяльності господарств населення в цілому.

Враховуючи це, термін «особисте селянське господарство», на нашу думку, використовується переважно для окреслення напряму діяльності сільських домогосподарств, а не для означення організаційноправової форми господарювання відповідного суб'єкта. Таким чином даний термін доцільно трактувати лише як частину господарств населення, розміщених в сільській місцевості, яким виділено земельні ділянки з відповідним цільовим призначенням, без будь-яких додаткових повноважень таких суб'єктів. Зважаючи на змістовну обмеженість поняття «особисте селянське господарства», в даному дослідженні такі господарства окремо не розглядаються.

Сприяння подальшому розвитку високо- товарних господарств населення завдяки удосконаленню інструментарію фінансового регулювання їх діяльності потребує насамперед детальної оцінки соціально- економічних ефектів функціонування даної категорії сільгосптоваровиробників (рис. 1).

Як видно з даних, наведених на рис. 1, ключовим негативним аспектом діяльності високотоварних господарств населення, які виробляють сільгосппродукцію переважно для продажу, в нинішньому її форматі є передусім втрата частини доходів сільгосптоваровиробників. На них наживаються посередники, використовуючи їх невизначений статус та небажання співпрацювати з ними переробних та торгівельних підприємств.

Ключові втрати для держави формуються за рахунок непрогнозованості проведення державної аграрної політики, а саме відсутності можливості «опертись» на суб'єктів із невизначеним статусом, в першу чергу через непередбачуваність їх економічної поведінки та значній мобільності.

Враховуючи це, існує високий ризик невиконання цілей, передбачених програмними документами щодо розвитку аграрної галузі - передусім це стосується нещодавно прийнятої Концепції розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018-2020 рр., схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 664-р.

Рис. 1. Соціально-економічні ефекти сільськогосподарської діяльності господарств населення без офіційної реєстрації у статусі сільгосптоваровиробника

На нашу думку, без врегулювання питань розвитку високотоварних господарств населення, зокрема стимулювання набуття ними статуту офіційного сільгосптоваровиробни- ка, досягти визначених Концепцією цілей не вдасться.

Діяльність високотоварних господарств населення залишається високоризикованою з огляду на нестабільність відповідних доходів та відсутність фінансових механізмів їх стабілізації.

Перспективи розвитку даних суб'єктів є досить туманними з огляду на:

з одного боку, значну частку господарств із низьким рівнем агротехнологій та підвищення вимог щодо безпечності продукції (в першу чергу, молока);

з іншого - відсутність належного доступу до дешевих кредитних ресурсів і поступу кооперативного руху на селі, а також соціального захисту, яким би гарантувався хоча б мінімальний рівень доходів по досягненню пенсійного віку членами таких господарств.

Джерело: Розроблено авторами.

Діяльність високотоварних господарств населення у фактично невизначеному статусі не відповідає й потребам розвитку територіальних громад у сільській місцевості, особливо в умовах фінансової децентралізації. Звільнення будь-яких господарств населення, незалежно від обсягів діяльності та рівня товарності, від оподаткування доходів та надання пільг зі сплати земельного податку суттєво знижують доходну спроможність місцевих бюджетів сільських територій - вони не можуть належною мірою реалізувати наявний фіскальний потенціал. Таким чином, діяльність високотоварних господарств населення не забезпечує місцеві громади будь-яким значимим ефектом.

Отже, діяльність високотоварних господарств населення у її нинішньому форматі має більше негативних аспектів, ніж очевидного позитиву. Основним позитивом діяльності таких суб'єктів із невизначеним статусом є забезпечення продовольчої безпеки по окремих продуктах харчування та стримування зростання цін на них. Однак ціна, що сплачується за виконання такого завдання - як членами таких господарств (у вигляді низьких доходів та відсутності соціального захисту), так і місцевими громадами (у вигляді втраченого фіскального потенціалу) - на нашу думку, є неадекватною. Враховуючи це, назріла проблема формування дієвого механізму фінансового стимулювання трансформації високотоварних господарств населення у суб'єкти підприємства для уможливлення державної фінансової підтримки таких сільгосптоваровиробників.

Найпоширенішим підходом щодо виокремлення «підприємницької частини» господарств населення є застосування критерію площі використовуваних сільгоспугідь. Такий підхід розділяє більшість дослідників даної проблеми. Використання такого підходу передбачає оцінювання використовуваних площ сільгоспугідь господарствами населення та їх структуризацію за розміром наявної земельної ділянки.

За даними офіційної статистики, у користуванні господарств населення в останні роки перебувають земельні ділянки площею майже 16 млн га, що становить понад 98 % від площ сільгоспугідь, якими користуються сільгосппідприємства (без врахування фермерських господарств). При цьому землі, надані для виробництва товарної сільгосппродукції (до них ми відносимо й ділянки, надані для ведення ОСГ) сягають 81,4 % відносно до сільгоспугідь, якими офіційно користуються сільгосппідприємства (рис. 2).

Рис. 2. Структура сільгоспугідь у розрізі землекористувачів та структура сільгоспугідь у користуванні господарств населення, за їх цільовим призначенням, %

Джерело: Складено за даними Держслужби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Як видно з рис. 2, частка земель із цільовим призначенням «для товарного сільгосп- виробництва» у користуванні господарств населення за останні п'ятнадцять років суттєво зросла.

Нині майже 22 % сільських домогоспо- дарств користуються земельними ділянками, площа яких перевищує 1 га, з них 3,6 % - або понад 170 тис. господарств - ділянками, площа яких перевищує 5 га (у 2005 р. таких господарств налічувалось лише 1,9 %). Частка таких господарств у загальному земельному фонді, використовуваному домогосподарст- вами, становила у 2016 р. майже 73 % (у 2005му - лише 66 %) (рис. 3).

Рис. 3. Частки господарств населення із використовуваною площею сільгоспугідь понад 1 га / 5 га у загальній їх чисельності та площі використовуваних ними угідь

Джерело: Складено за даними Державної служби статистики України.

Розмір земельних площ сільських домо- господарств, що використовують земельні ділянки понад 1 га, залежить від природно- кліматичної зони та регіону. У західних та північних областях - середній розмір площі землі у використанні сільських домогоспо- дарств із ділянками понад 1 га не перевищує 2,5 га. У південних та східних областях, даний показник перевищує 7,0 га. При цьому по Україні він сягає 4,1 га.

Варто відмітити, що у господарств із площею землі понад 1 га зернові та технічні культури становлять понад 80 % посівів, що фактично відповідає структурі посівних площ сільгосппідприємств.

На нашу думку, наявність земельних площ у користуванні сільських домогосподарств у розмірі понад 4,0 га може слугувати одним із критеріїв визнання товарності сільгоспвиро- бництва та необхідності реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. У разі використання такого підходу, до оподаткування як суб'єкти підприємництва будуть залучатися переважно домогосподарства південних та східних областей, площі земель у користуванні яких дійсно свідчать про переважно господарську, а не підсобну, їх діяльність.

Нині доходи від використання переважної частини таких земельних ділянок не оподатковуються, а самі ділянки або оподатковуються як нетоварна земля, тобто за зниженими ставками, або взагалі звільняються від оподаткування земельним податком з огляду на статус власника (пенсіонери, інваліди, постраждалі від аварії на ЧАЕС тощо).

На нашу думку, наявність сільгоспугідь у використанні є важливим, проте не єдиним критерієм виокремлення високотоварної частини господарств населення, діяльність яких фактично відповідає підприємницькій, а отже, потребує державної реєстрації. Поряд із площею сільгоспугідь, повинні застосовуватися й інші критерії, зокрема, чисельність утримуваного поголів'я худоби та обсягу наявних доходів від сільгоспдіяльно- сті, в тому числі й нормативних.

Як зазначалось, специфіка аграрного сектору економіки України полягає у високій частці господарств населення (як непідпри- ємницьких суб'єктів) в обсягах виробництва валової продукції сільського господарства (понад 43% у 2016 р.). З огляду на це, можна вести мову про феномен, який не має аналогів ні в європейській практиці, ні в практиці країн пострадянського простору - суб'єкти, не зареєстровані як підприємницькі, діяльність яких фактично ніким не контролюється, займають вагому частку.

Рис. 4. Частка домогосподарств з поголів'ям корів понад 3 голови, %

Варто відмітити, що частка корів у сільських домогосподарствах, які утримували три і більше корови, у 2008 р. сягала 10,5 % у загальній їх чисельності, а у 2017-му - вже 32 % (зростання - у 3 рази). Це свідчить про те, що ті сільські господарства, які утримували корів переважно для задоволення власних гальних обсягах виробництва сільгосппродукції.

Для порівняння, в Російській Федерації частка суб'єктів, що не мають підприємницького статусу, у виробництві «промислових» сільгоспкультур -- таких як зернові, соняшник, цукрові буряки -- є зовсім мізерною і не перевищує 1 %. Натомість в Україні частка таких суб'єктів у виробництві зерна становить понад 21 %, соняшнику - майже 14 %. Виробництво таких видів сільгосппродукції не відповідає самій суті селянського господарства як підсобного (тобто призначеного переважно для власного споживання).

Іншим важливим критерієм для виокремлення «підприємницької» частки господарств населення, тобто господарств із достатньо значним рівнем доходів та високою товарністю, є наявне поголів'я сільгосптварин.

Характеризуючи розподіл сільських до- могосподарств за наявністю в них корів (рис. 4), насамперед варто зазначити, що частка тих, що не утримують корів, за останнє десятиріччя суттєво знизилася: від 65 у 2008 р. до понад 79 % у 2017-му (на 21 %). Причому найбільше знизилася частка домогосподарств, які утримували одну або дві корови: від 26,7 до 15,6 % та від 6,5 до 4,2 % відповідно. Натомість частка домогосподарств, що утримували три і більше корів майже не змінилася - в середньому їх частка становила близько 1,1 % або понад 50 тис. господарств.

продовольчих потреб, позбуваються відповідної діяльності. І навпаки, ті господарства, які вбачають у такій діяльності суттєве джерело доходу, нарощують поголів'я і їх частка в загальному поголів'ї корів зростає.

Отже, діяльність господарств населення щодо виробництва молока все більше набуває ознак підприємницької.

При цьому переробні підприємства переважно уникають закупок молока у господарств населення. Це пояснюється наявністю суттєвих ризиків, обумовлених невідповідністю молока господарств населення наявним стандартам безпечності. Обсяги молока, закупленого переробними підприємствами у сільгосппідприємств в останні роки зростають, а у господарств населення суттєво знижуються. Натомість, у 2016 р. більше половини молока сільгосппідприємств (51,3 %), закуповувалося переробниками не нижче вищого ґатунку, тоді як частка молока другого ґатунку становила лише 6,7 %. При цьому 85,8% молока від господарств населення закуповувалось другим ґатунком. Незважаючи на це, Мінагрополітики України планує внесення змін до відповідного ДСТУ, яким передбачається посилення вимог щодо якості молочної сировини та відмову від закупок молока другого ґатунку.

Відповідним чином, без кардинального осучаснення технологій будь-які перспективи господарств населення у сфері виробництва молока відсутні. Без державного стимулювання впровадження нових технологій виробництва молоко від господарств населення й надалі буде прийматись як неякісне (не вище другого ґатунку), що автоматично зумовлює низький рівень закупівельних цін. Останній, у свою чергу, провокуватиме зниження зацікавленості господарств населення у діяльності у сфері молочного скотарства внаслідок відсутності перспектив та вирізання корів. Це може негативно позначитись на продовольчій безпеці з даного ключового виду сільгосппродукції, а також на рівні доходів сільських жителів та їх зайнятості.

Важливим аспектом трансформації висо- котоварних господарств населення у суб'єкти підприємництва є оцінка наявного рівня їх доходів від ведення сільськогосподарської діяльності. Адже така трансформація може бути економічно доцільною лише для господарств із високим рівнем доходів - у такому випадку рівень податкового навантаження на них буде прийнятним.

Відповідно, при формуванні механізму фінансового стимулювання реєстрації високото- варних господарств населення насамперед необхідно обґрунтувати «поріг» обсягів діяльності, при досягненні якого таке рішення буде доцільним як для самих суб'єктів аграрного бізнесу - з точки зору прийнятності рівня податкових витрат, так і для держави - в частині ефективності адміністрування механізму оподаткування таких суб'єктів.

Оцінюючи рівень доходності виробництва рослинницької продукції в секторі високото- варних господарств населення доцільно враховувати наявну структуру доходів даної категорії сільгосптоваровиробників та здійснювати її в розрізі основних напрямів діяльності, а саме зерново-технічного, овочевого, плодового-ягідного (табл. 1).

Оцінка доходное™ діяльності високотова- рних господарств населення передбачає розрахунок загального та чистого (в частині прибутку та заробітної плати) доходів таких суб'єктів та зівставлення його із річним фондом мінімальної заробітної плати. Відповідно до початкової редакції статті 8 Закону «Про особисте селянське господарство» члени ОСГ належали до категорії зайнятого населення в разі, якщо робота у цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

Як свідчать результати проведених розрахунків за даними поточного року, у разі вирощування зернових та технічних культур, розмір доходу в розрахунку на гектар в середньому становить 21,4 тис. грн, відповідно ділянка площею 4 га забезпечить в середньому майже 85,5 тис грн загального (валового) доходу (доходу-брутто).

1.Оцінка доходності діяльності високотоварних господарств населення у сфері рослинництва (за даними 2017 р.)

Зважаючи на частку вартості матеріальної складової у загальних доходах на рівні близько 55 %, чистий дохід (дохід-брутто мінус вартість матеріальної складової) в середньому становить понад 9,6 тис. грн з 1 га, або 38,5 тис. грн з 4 га. Такий розмір доходу перевищує річний фонд мінімальної заробітної плати, тобто є значимим, а відповідно - може залучатися до оподаткування.

Отже, доходи господарств населення, які володіють земельними ділянками товарного сільгосппризначення, площа яких становить 4 га і більше, цілком можуть залучатися до оподаткування, оскільки навіть після вирахування вартості матеріальної складової витрат перевищують річний фонд мінімальної зарплати. Звільнення їх від оподаткування складно обґрунтувати економічно.

Характеризуючи рівень доходное™ виробництва тваринницької продукції (табл. 2), варто відзначити, що рівень чистого доходу господарства понад річний фонд мінімальної заробітної плати забезпечується у разі утримання ними не менше 3 корів, 10-12 свиней та 4-5 гол. ВРХ.

Оцінка доходное™ діяльності високотоварних господарств населення у сфері тваринництва (за даними 2017 р.)