Роль ринку позичкового капіталу в процесі трансформації в інвестиційні ресурси

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЛЬ РИНКУ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ В ПРОЦЕСІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В ІНВЕСТИЦІЙНІ РЕСУРСИ

В.В. Галущак

Чортківський інститут підприємництва і бізнесу ТНЕУ

У статті визначено сутність та структуру ринку позичкового капіталу, як сегменту фінансового ринку України. Розглянуто і узагальнено роль ринку позичкового капіталу в процесі трансформації в інвестиційні ресурси.

На сьогодні ринок позичкового капіталу виступає як механізм акумуляції та розподілу фінансових ресурсів у економічному просторі, а також охоплює сукупність попиту й пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн світу. Варто зазначити, що особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар, є те, що, на відміну від продажу звичайного товару, він надається в позику, тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з позичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики - від кредитора до позичальника, а при її погашенні - від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента. Саме тому позичковий капітал розглядають як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента.

Слід відмітити, що ринок позичкового капіталу відіграє в економіці розвинутих країн надзвичайно важливу роль. Він оптимізує процеси накопичення, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів між підприємствами, які можуть бути прибутковими й мають потенціал зростання. Тому ефективна фінансово-господарська діяльність підприємств неможлива без залучення позикових коштів. При цьому використання позикового капіталу дозволяє істотно розширити обсяг виробничо-господарської діяльності підприємств, забезпечити ефективніше використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фондів виробничого й невиробничого призначення і у кінцевому рахунку - підвищити ринкову вартість підприємства.

Зважаючи на важливу роль позичкового капіталу у розвитку економіки, дослідження теоретичних аспектів, які висвітлюють процеси трансформації позичкового капіталу в інвестиційні ресурси, набуває особливої актуальності. Вагомий внесок у дослідження теоретико-методологічних засад становлення та розвитку фінансового ринку України, зокрема ринку позичкового капіталу, зробили такі вчені як Є. Бобров [2], В. Бойко [3], В. Краснов, М. Крупка[7], Б. Луців [8], А. Мороз, М. Саблук, І. Токмакова [11], В. Шелудько й ін. Проте, в економічній літературі існують значні розбіжності у поглядах як серед науковців, так і серед практиків щодо сутності й наповненості ринку позичкового капіталу. Саме тому подальший розвиток ринкових відносин, що забезпечують умови структурної перебудови вітчизняної економіки, який пов'язаний з створенням дієвих сегментів фінансового ринку, зокрема, ринку позичкового капіталу, є необхідним і актуальним.

Постановка завдання

Метою статті є визначення сутності ринку позичкового капіталу в Україні й встановлення основних тенденцій його розвитку і трансформації в інвестиційні ресурси.

Результати дослідження

Сьогодні часто для визначення особливої сфери фінансово-кредитних відносин, яка характеризує рух позичкового капіталу, механізм його розподілу та перерозподілу, просування від одних суб'єктів до інших, вживається поняття ринку позичкового капіталу, призначення якого полягає у трансформації грошових коштів у ресурси. З функціональної точки зору ринок позичкового капіталу являє собою систему економічних відносин, яка здійснює нагромадження й перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство. А з інституційної - це сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал. Саме тому економічна роль ринку позичкового капіталу полягає в його спроможності об'єднати дрібні та розрізнені кошти й, таким чином, активно впливати на концентрацію й централізацію виробництва та капіталу.

Необхідно зазначити, що ринкова економіка обмежує можливість державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, тому що більшість суб'єктів господарської діяльності перейшли від державної на акціонерну чи приватну форму власності і самостійно вишукують матеріальні та грошові ресурси на ринках, а також самі розпоряджаються своїми доходами. При цьому ринок позичкових капіталів забезпечує суб'єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів. Слід відмітити, що за своєю інфраструктурою ринок позичкового капіталу характеризується діяльністю банківських установ, через що його називають ринком банківських кредитів. Але, окрім того, на ринку діють й інші кредитно-фінансові установи, що входять до складу кредитної системи. Тому ринок банківських кредитів може виступати лише як сегмент ринку позичкового капіталу, бо охоплює лише відносини з приводу акумуляції комерційними банками коштів фізичних та юридичних осіб і надання їх у вигляді позичок на умовах зворотності й платності. Зокрема, на кредитному ринку аналогічні послуги можуть надавати й небанківські кредитні установи і кожна з кредитних послуг має свою специфіку проведення.

У структурі конкретних джерел нагромадження позичкового капіталу найважливішу роль відіграють:

- амортизаційні відрахування, які зберігаються на банківських рахунках;

– частина нерозподіленого прибутку, що нагромаджується для розширення виробництва;

– нагромадження позичкового капіталу в кредитній системі, тобто зростання власного капіталу і резервів банків;

– капітали пенсійних фондів, які перебувають у довірчому управлінні банків, страхових компаній та інших кредитних інститутів [10].

Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою (підприємцем-позичальником), якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на: капітал власність і капітал функцію. Власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов'язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента. Капітал функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор, як власник капіталу, отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента. Решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника - підприємця у вигляді підприємницького доходу. Функціонування ринку капіталів дає змогу економічним суб'єктам сформувати інвестиційні ресурси та забезпечити потребу в ефективному інвестуванні для реалізації реальних інвестиційних проектів. Ринок позичкових капіталів сприяє вирівнюванню національного прибутку і підвищенню його маси за відсутності достатньої маси власних фінансових ресурсів.

Варто зазначити, що до складу позикового капіталу підприємства включають: короткострокові кредити і позики; довгострокові кредити і позики; кредиторську заборгованість (виступає у формі залучених коштів).

Зокрема, короткострокові кредити і позики служать джерелом покриття оборотних активів. До них належать усі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. При цьому попередню оплату покупцем товарів і послуг розглядають як безпроцентний кредит постачальникам, що часто генерує неплатежі в господарстві. Терміновою вважають заборгованість за отриманими позиками і кредитами, термін погашення якої за умовами договору не настав або продовжений (пролонгований) у встановленому порядку. Нарешті, до простроченої відносять заборгованість за отриманими позиками і кредитами з терміном погашення, що минув за умовами договору.

До довгострокових фінансових зобов'язань належать всі форми функціонуючого на підприємстві позикового капіталу з терміном його використання більше одного року. Відповідно, основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові кошти, термін погашення яких ще не настав, або не погашені в передбачений термін. Довгостроковий позиковий капітал скеровується на фінансування необоротних активів (капітальних) і частини оборотних активів. Тому довгострокові кредити і позики показують у бухгалтерському балансі як довгострокові зобов'язання з терміном погашення більше року. При цьому вирахування зазначеного терміну починають з першого числа календарного місяця, що йде за місяцем, в якому ці зобов'язання були прийняті до бухгалтерського обліку, з урахуванням умов договорів про терміни погашення зобов'язань. Слід зазначити, що аналітичний облік довгострокових кредитів і позик здійснюють за їхніми видами кредитними організаціями та іншими позикодавцями, що надали їх [9].

Говорячи про інвестиції та їх роль у розвитку економічних систем, варто звернути увагу на питання, що пов'язані з трансформацією капіталу (реального, фінансового, заощаджень тощо) у інвестиції. Адже інвестиції забезпечують розширене відтворення суб'єктів господарювання, мультиплікативне зростання обсягу національного виробництва, а також сприяють розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Саме тому, однією з важливих макроекономічних проблем в умовах транзитивної економіки є перетворення заощаджень в інвестиції, оскільки в переважній частині випадків індивідуальні власники заощаджених фінансових ресурсів та інвестори, що прагнуть вкласти кошти в матеріальні й нематеріальні активи виробничого призначення, є не лише різними, а й територіально роззосередженими суб'єктами.

Ринкові методи господарювання в Україні вивели на перший план проблеми формування принципово нового механізму забезпечення інвестиційного процесу фінансовими ресурсами. Це обумовлено: зміною статусу державних та недержавних структур, розподілом їх функцій в сфері інвестиційної діяльності; значним скороченням частки централізованих інвестицій в їх загальному обсязі, зміною структури останніх за формами власності у зв'язку з проведенням приватизації; зміною складу та співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел інвестицій, способів та критеріїв їх розподілу на мікро- та макроекономічних рівнях [3].

Варто зазначити, що трансформація заощаджень у інвестиції здійснюється за допомогою фінансового ринку, адже розширене відтворювання забезпечує наявність певних надлишкових коштів, які при відповідній організації, можна використовувати в якості інвестицій. Зокрема, заощадження домогосподарств частково надходять в сферу фінансових послуг, або ж через фінансовий ринок до підприємств у вигляді інвестицій. Тому фінансові ринки опосередковують рух коштів та забезпечують можливість розширеного відтворювання в економіці, тобто виконують суттєву економічну функцію. Кошти спрямовуються від власників вільних фінансових ресурсів до позичальників через пряме фінансування й непряме фінансування. У першому випадку позичальники беруть у позику кошти безпосередньо від кредиторів на фінансових ринках через продаж їм цінних паперів. Останні є вимогою на майбутній доход позичальника, або його активи. Хоча цінні папери є активами для особи, що купила їх, однак вони є пасивами або боргом для індивіда чи фірми, що продає. Традиційно розглянуті канали трансформації заощаджень в інвестиції деякі теоретики відносять до функціонального механізму фінансового ринку [2].

Впорядкований рух інвестиційних ресурсів від їх джерел до користувачів створює інвестиційні потоки, які організовані з різноманітного роду платіжних засобів та фінансових інструментів. Проходячи через ринок, інвестиційні ресурси перетворюються у інвестиції і вкладаються в проекти, що реалізуються користувачами. Тому ринок інвестування сприяє руху потоків інвестиційних ресурсів від їх джерел до користувачів інвестицій, трансформує вільні грошові кошти у капіталовкладення. Як наслідок, економічна роль ринку інвестування полягає у його здатності поєднати розрізнені інвестиційні ресурси в конкретні капіталовкладення. Це визначає роль та вплив даного ринку на процеси виробництва та відтворення. Зокрема, за допомогою ринку інвестування можна впливати на рух, обсяг, напрямок інвестиційних коштів, що формують конкретні вкладення, і, як наслідок, на інвестиційні процеси в галузях економіки та регіонах. Результатом успішного функціонування такого елементу фінансової системи держави як інвестиційний ринок, який є основою перерозподілу інвестиційного ресурсу, має стати потужна система інвестиційної безпеки та національної безпеки країни в цілому. капітал фінансовий економічний інвестування

Необхідно зазначити, що для розвитку ринку капіталів в Україні дуже важливим є питання визначення та структуризації фінансових посередників, які становлять інфраструктуру ринку. Адже їхнє призначення полягає у спрямуванні руху капіталу до найефективніших споживачів. І саме фінансові посередники сприяють зменшенню ризику вкладень власників малих заощаджень, забезпечуючи їм сталі доходи. Відсутність фінансових посередників на ринку, крім іншого, може спричинити його операційне згортання та посилення натуралізації (бартеризації) господарського життя. Тому ринок капіталу за ознакою посередництва поділяється на кредитний і ринок цінних паперів.

Кредитний ринок є тією частиною ринку капіталів, яка функціонує в результаті укладення кредитних угод. Він має договірний характер і базується на довгостроковому позичковому капіталі, який надається у тимчасове користування підприємствам з метою отримання власником коштів прибутку. Ціна ресурсів, які продаються на цьому ринку, - позичковий відсоток.

Ринок цінних паперів є особливою формою торгівлі фінансовими ресурсами, суть якої полягає у випуску та обміну цінних паперів. Сформований у такий спосіб капітал економісти називають фіктивним. Його накопичення не відображає реальною процесу нагромадження. Надмірне зростання фіктивного капіталу спричинює певні негативні наслідки, зокрема, призводить до зростання інфляції. Ціна ресурсів на ринку цінних паперів - дивіденди та курсові різниці [7]. Відомо, що концентрують і перерозподіляють фінансові ресурси на кредитному ринку передусім комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи. На ринку цінних паперів головним осередком торгівлі фінансами і, отже, ключовим його сегментом, є фондова біржа. Суб'єкти ринку цінних паперів - це, в основному, емітенти, які випускають цінні папери, та інвестори, які їх купують. Ефективність використання ресурсів на цьому ринку залежить від індикативної функції - котирування цінних паперів.

Цінні папери є формою вкладення грошей, а їх випуск - джерелом залучення й мобілізації коштів. Призначення ринку цінних паперів - створювати відповідні умови та забезпечувати якомога швидшу і масштабнішу трансформацію заощаджень у інвестиції. При цьому напрями інвестування визначаються попитом і пропозицією, а також можливістю отримання інвестором більшого прибутку за однакового ризику вкладень. Отже, цінні папери є специфічними інструментами перерозподілу (залежно від масштабів прибутку) грошових ресурсів між суб'єктами господарювання.

Тому взаємовідносини на кредитному ринку є відображенням процесів формування банками позичкового капіталу шляхом залучення ресурсів й надання кредитів на основі не стандартизованих боргових зобов'язань. А ефективність використання зазначених ресурсів визначається мірою повернення коштів і сплати відсотків за їх використання. Також слід активніше залучати до участі на ринку державних позик небанківські фінансові установи, передусім страхові компанії та недержавні пенсійні фонди. Специфіка зазначених установ пов'язана з акумулюванням саме довгострокового капіталу. Тобто, вони могли б фінансувати дефіцит державною бюджету шляхом вкладення своїх коштів у державні облігації на первинному ринку терміном на рік і більше. Це сприяло б пожвавленню державного ринку цінних паперів, а також спонукало б комерційні банки до кредитування реальної економіки за рахунок вивільнених ресурсів.

На функціонуванні ринку капіталів України відчутно позначається також зовнішній вплив. Заохочуючи іноземні інвестиції, держава тим самим нерідко послаблює зусилля, спрямовані на мобілізацію внутрішніх нагромаджень, оскільки, як правило, збільшує фонди споживання на суму, адекватну припливу капіталу. Відбувається заміщення національних заощаджень іноземними ресурсами, коли норма внутрішніх нагромаджень залишається незмінною, а то і знижується. Все це не стимулює залучення інвестиційних ресурсів у реальну економіку. Для розвитку саме українського ринку капіталів важливого значення набуває розширення мережі й ефективна діяльність інститутів спільного інвестування, передусім інвестиційних фондів. І їх призначення - в акумулюванні значних пулів капіталів, насамперед - вільних коштів домашніх господарств. Саме вони у перспективі можуть стати основними реальними постачальниками інвестиційних ресурсів, створивши здорову конкуренцію комерційним банкам. Відомо, що залучення інвестицій може здійснюватись різними способами, залежно від відносин між інвесторами й об'єктом приватизації. Головними способами є створення спільних підприємств, додаткова емісія акцій, залучення коштів міжнародних фінансових організацій та проведення конкурсів, які б передбачали зобов'язання щодо розвитку підприємств. Залучення іноземних інвестицій за допомогою створення спільних підприємств досі не втратило своєї актуальності. Воно дає можливість налагоджувати роботу підприємств як під час приватизації, так і після неї. Підприємство завдяки участі іноземного інвестора проходить попередню реструктуризацію, і вигода держави, регіону від цього може бути навіть більшою, ніж при традиційному продажу [8].

У перспективі ринок позичкових капіталів, який існує нині у двох складових: як грошовий ринок і як ринок капіталів, перетвориться на єдиний фінансовий ринок з тісними взаємозв'язками всіх його елементів. Це зумовлює необхідність збалансованого єдиного керування всіма потоками капіталів на основі тісної індикації ринкової кон'юнктури. У цьому зв'язку ще більше підвищиться роль фондової біржі як реєстратора і регулятора кон'юнктури. Водночас, розвиватимуться інвестиційні та фінансові інститути, які функціонують за принципом єдності всіх грошових потоків і тому надзвичайно широко диверсифікують свою діяльність у сфері не тільки фінансових, а й виробничих інвестицій.

Отже, становлення ринку позичкового капіталу неможливе без проведення економічних реформ і подальшого економічного зростання України. Адже удосконалена інституціональна побудова ринку позичкового капіталу може сприяти кращому вибору напряму використання механізмів просування, розподілу, перерозподілу позичкових капіталів в Україні та подальшій акумуляції вітчизняних капіталів і їхнє інвестування в економіку України. Варто зазначити, що інвестиції є джерелом розвитку економічних систем. А організований перерозподіл вивільнених коштів суб'єктів здійснюється через організований елемент фінансової системи держави - інвестиційний ринок. На ньому формується пропозиція інвестиційного ресурсу, а також визначається ефективний і платоспроможний попит на нього. Відсутність такої ринкової структури гальмує перетворення заощаджень на інвестиції, знижує ефективність їх використання та підвищує їх уразливість до знецінення. Саме тут і формується визначальна роль інвестицій та інвестиційного ринку у забезпеченні економічного розвитку, яка полягає у можливості акумуляції вільного капіталу та його перерозподілу між споживачами з метою забезпечення розвитку учасників відносин.

Література

1. Белых Л.П. Основы финансового рынка: [учеб. Пособ.] / Л.П. Белых. - М.: ЮНИТИ, 2000. - 231 с.

2. Бобров Є.А. Роль та місце ринку фінансових послуг у структурі фінансового ринку / Є.А. Бобров // Фінанси України. - 2007. - №4. - С. 88-94.

3. Бойко В. Ринок кредитних послуг та необхідність його державного регулювання / В. Бойко // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - №2. - С. 153-158.

4. Васильева Т.А. Банковское инвестирование на рынке инноваций [монографія] / Т.А. Васильева. - Сумы: СумГУ, 2007. - 513 с.

5. Гальчинський А. Теорія грошей: [навч. посібник] / А. Гальчинський. - К.: Основи, 1998. - 415 с.

6. Гроші і кредит: [підручник] / За ред. проф. Б.С. Івасіва. - К.: КНЕУ. - 1999. - 345c.

7. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України / М.І. Крупка. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. - 608 с.

8. Луців Б.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій / Б.Л.Луців. - Т.: Екон.думка, 2011. - 320с.

9. Мещеряков А.А. Аналіз економічної сутності понять,,ринок фінансових послуг” та,,ринок банківських послуг” / А.А. Мещеряков // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №5 (72). - С. 31-35.

10. Опарін В.М. Фінанси: [навчальний посібник] / В.М. Опарін. - К.: КНЕУ, 2001. - 240 с.

11. Токмакова І.В. Сутність і структура фінансового ринку / І.В. Токмакова, В.Г. Краснов // Фінанси України. -2001. - №12. - С. 112-120.

Размещено на Allbest.ru