Вплив консолідаційних процесів в банківській системі України на її фінансову стійкість

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Забезпечення оптимального рівня консолідації капіталу в банківській системі є однією з глобалізаційних домінант в її розвитку, оскільки впливає на вартість надання банківських послуг, доступність фінансових ресурсів, ефективність та швидкість трансформації заощаджень в інвестиції через банківську систему, визначає її надійність та стійкість. Дану проблему слід розглядати через призму пошуку оптимального співвідношення між рівнем концентрації активів та стійкістю банківської системи. З одного боку, високий рівень концентрації капіталу в банківській системі призводить до збільшення процентної маржі банків, збільшує ризик монополізації банківського середовища. З іншого боку, при низькому рівні консолідації капіталу, наявності занадто великої кількості гравців на ринку банківських послуг підвищується ризик втрати стійкості банківської системи, знижується рентабельність банківського бізнесу, виникає загроза невідповідності ресурсної бази банків умовам виконання зобов'язань перед їх клієнтами та виникнення так званих “фінансових пузирів”, які є передумовами виникнення системних фінансових криз. Саме тому розвиток організаційно-правових та інформаційно-аналітичних засад формування оптимального рівня консолідації капіталу в банківській системі України є необхідною передумовою не тільки забезпечення її стійкості, але й запорукою ефективного виконання нею функцій в забезпеченні поступальної динаміки розширеного відтворення ВВП відповідно до об'єктивних законів розвитку продуктивних сил і соціально-економічних відносин в суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зарубіжними дослідниками напрацьовано значну кількість підходів до оцінки оптимального рівня концентрації капіталу в банківській системі, найбільш відомими з яких є моделі Ф. Аллена, Ф. Барроса, Ф. Бертрана, Т. Бреснахана, Д. Гейла, Є. Домара, Дж. Івата, М. Кляйна, Л. Лау, Р. Лєвіна, Л. Модесто, М. Монті, Дж. Панзара, Дж. Росса, С. Салопа, Р. Спіллера, Є. Фаваро, Г. Хотеллінга та ін. Теоретичні засади та практичні механізми вирішення проблеми пошуку оптимального співвідношення між концентрацією активів та фінансовою стійкістю банківської системи досліджувалися такими російськими та українськими науковцями, як: З. Васильченко, В. Геєць, О. Барановський, А. Гриценко, О. Дзюблюк, С. Дробишевський, І. Івасів, В. Катасонов, П. Конюховський, Ю. Коробов, С. Лєонов, С. Моісєєв, С. Пащенко, А. Пересада, О. Сохацька, А. Тавасієв, О. Шевцова, Ф. Шпиг, А. Юданов та ін. У той же час, незважаючи на наукові здобутки, досліджувана проблема в більшості робіт розглядається лише фрагментарно. Подальшої активізації потребують системні дослідження щодо вибору адекватного специфіці вітчизняного ринку банківських послуг інструментарію оцінки та формування механізмів регулювання рівня концентрації капіталу в банківській системі України в контексті забезпечення її стійкості. Актуальність, теоретична і практична значимість даної проблеми, логічна незавершеність її вирішення обумовлює актуальність продовження наукового пошуку в даному напрямі.

Метою статті є обґрунтування взаємозв'язку між консолідацією капіталу в банківській системі та її стійкістю, визначення поточних тенденцій розвитку консолідаційних процесів в банківській системі України.

Важливим інструментом підвищення стійкості банківської системи є процес консолідації капіталів, потреба в якому вже об'єктивно назріла в Україні. Аналізуючи історичну ретроспективу розвитку вітчизняної банківської системи, можна сказати, що процес консолідації банківського капіталу розпочався в Україні з першими злиттями та приєднаннями банків у 1998-1999 pp.

Проблема пошуку оптимальної межі консолідації капіталу в банківській системі зводиться до вибору між ідеальною конкуренцією та стійкістю. Головною умовою конкуренції є розподіл ринку між великою кількістю дрібних банків, що, у свою чергу, може стати каталізатором переростання численних випадків дестабілізації в діяльності окремих банків у повноцінну та масштабну банківську кризу. Як свідчать результати досліджень Всесвітнього банку щодо формалізації залежності між банківськими кризами та концентрацією активів, банківські системи з низькою концентрацією більш схильні до криз, ніж висококонсолідовані системи [1]. Це підтверджується досвідом розвинутих країн світу та країн колишнього СРСР. США, наприклад, змінили концепцію підтримки високого рівня конкуренції в банківському секторі на концепцію стабільності системи, виходячи з досвіду Великобританії та Канади (там домінують декілька великих банків), які виявилися більш стійкими до кризових явищ. Росія, що пережила не одну банківську кризу, сьогодні реформує свою банківську систему у бік швидкого збільшення концентрації активів, але з урахуванням специфіки економічного розвитку цієї країни.

Найбільш важливими аргументами на користь формування висококонсолідованої банківської системи в Україні є такі:

- більше можливостей для одержання позик на міжнародних ринках (великі банки порівняно з дрібними мають, за інших рівних умов, додаткову й досить істотну конкурентну перевагу щодо одержання позик на міжнародних ринках, оскільки іноземні кредитори приймають рішення щодо надання ресурсів з урахуванням частки конкретного банку в банківській системі);

- більше можливостей щодо підтримки з боку центрального банку (одним із критеріїв ідентифікації системної банківської кризи в країні є перетинання часткою недіючих активів у їх загальному обсязі межі в 10 %, тому центральний банк буде докладати зусиль (наприклад, шляхом субсидування) для підтримки платоспроможності та стійкості тих великих банків, частка активів яких у загальній сукупності перевищує зазначену межу); банківський капітал висококонсолідований

- стійкість до банківських криз;

- здатність протистояння конкуренції з боку іноземних банків на внутрішньому ринку;

- конкурентоспроможність на регіональних ринках;

- більше можливостей для диверсифікації ризиків тощо.

Низькоконцентровані банківські системи мають, як правило, більш низькі процентні ставки, адже з точки зору економічної теорії на будь-якому ринку компанії, що мають значну частку ринку або володіють великою “ринковою силою”, схильні встановлювати більш високу ціну за свої продукти або послуги. З іншого боку, ринок пристосовується до будь-якого рівня процентних ставок, про що свідчить зростання обсягу кредитування в Україні за 2000-2008 рр. майже в 30 разів при досить концентрованій банківській системі [2]. Крім того, більш доцільно знижувати ставки за кредитами ринковими методами та на основі комплексного підходу. Не слід забувати, що на рівень процентних ставок впливають як макроекономічні (темпи економічного зростання, інфляції тощо), так і мікроекономічні фактори (ціна залучення ресурсів, фактори кредитного ризику кредитування тощо). В умовах кризи основним фактором, що перешкоджає зниженню ставок за кредитами, є високий рівень ризиків, пов'язаних з неповерненням кредитів, нестачею заставного забезпечення або низькою його якістю, а також неефективністю ринкового механізму страхування кредитів реальному сектору економіки. Це, у свою чергу, ще раз підкреслює необхідність стимулювання процесів концентрації банківських капіталів.

Станом на кінець 2010 р. ліцензію НБУ мали 176 банків, при цьому за період 2005-2010 їх кількість зросла майже на 8 %. На один банк в 2010 р. в середньому припадає 4,8 філій, причому за період 2005-2010 їх кількість зменшилася вдвічі. До настання світової фінансової кризи кількість банків в України зростала значними темпами (за період 2001-2009 рр. в Україні з'явилося 30 нових банків). Суттєво розширювалося також і територіальне представлення банків.

Так, за досліджуваний період кількість філій банків збільшилася на 30 одиниць, а відділень - на 16661 одиницю (рис. 1). В умовах масового скуповування українських банків нерезидентами власники та акціонери дрібних банків намагаються відстрочити введення в дію вимог щодо підвищення капіталу з метою продажу частки у банківському бізнесі за високою ціною іноземним інвесторам [3].

Рис. 1. Динаміка узагальнюючих індикаторів розвитку мережі банків України

Динаміка відносних та абсолютних характеристик розвитку банків у співвідношенні з макроекономічним індикатором розвитку економіки України в 2001-2010 рр. представлена на рис. 2.

Рис. 2. Динаміка відносних характеристик розвитку банків у співвідношенні з макроекономічним індикатором розвитку економіки України в 2001-2010 рр.

Для порівняння зазначимо, що питома вага капіталу банків у ВВП різних країн світу значно перевищує аналогічний показник для України: в Росії - 37,2 %, у країнах Центральної Європи - понад 40 % [5]. Аналогічна тенденція характерна і для відношення активів банків до ВВП країн світу: у США цей показник складає 350 %, у Німеччині - 200 %, у Великобританії - 130 %, в Східній Європі - 80-90 % [5].

В табл. 1 представлені дані, які дозволяють порівняти рівень концентрації капіталу в банківській системі України та цілого ряду інших країн станом на початок 2010 р. Представлені дані свідчать, що ринок банківських послуг України далекий від монополізації. Цей висновок підтверджує також і розрахунок індексу Херфіндаля-Хіршмана (за активами в цілому, а також за кредитним та депозитним портфелями окремо) за період 2004-2010 рр. (рис. 3).

Таблиця 1. Рівень концентрації капіталу в банківській системі України та цілого ряду інших країн станом на початок 2010 р.

Рис. 3. Динаміка індексу Херфіндаля-Хіршмана за активами банків України в цілому, за кредитним та депозитним портфелями за період 2004-2010 рр.

За цим індикатором ринок традиційно вважається слабо концентрованим при значеннях менше 1000; помірно концентрованим - при значеннях від 1000 до1800; високо концентрованим - при значеннях більше 1800. Як свідчать дані, представлені на рис. 3, за період 2004-2010 рр. досліджуваний індекс, оцінений за кредитним портфелем збільшився на 38 пунктів, оцінений за депозитним портфелем - на 56 пунктів, оцінений загальною сумою активів банків - на 19 пунктів. Це свідчить про доволі незначні зміни та дозволяє стверджувати, що на сьогодні загроз щодо монополізації ринку банківських послуг України немає.

Світова фінансова криза дала поштовх для переоцінки розуміння проблеми концентрації капіталу в банківських системах країн світу. Сучасною світовою тенденцією реструктуризації банківських систем є скорочення загальної кількості банків, але розширення філіальних мереж. Так, зокрема, протягом 2010 р. в країнах Європейського Союзу загальна кількість банків зменшилася на 1,8 %, хоча кількість філій збільшилася майже вдвічі. В США за період 1990-2009 рр. кількість банків скоротилася на 44 %. Банки Франції, Італії, Німеччини, Канади та Японії мають в середньому від 30 до 140 філій. За оцінками Центру економічних досліджень Московської фінансово-промислової академії, в Росії зайвими є понад 1 тис. банків (82 % від їх загальної кількості) [6].

Динаміка рівня концентрації банківського ринку України є нестабільною. Так, після загального зростання рівня концентрації у 2009 році, 2010 рік відзначився майже таким же загальним зниженням. Таку динаміку можна пояснити тим, що 2009 рік відзначився кризовими явищами у вітчизняному банківському секторі, протистояти яким могли лише великі банки. Це і привело до зміцнення їхніх позицій на ринку. Проте вже 2010 рік відзначився певної позитивною динамікою, що дало змогу менш крупним банкам повернути собі частку втраченого ринку. В цілому можна зробити висновок про значну концентрацію вітчизняного банківського ринку, оскільки на групу найбільших банків України припадає близько 70% від усіх кредитів, виданих банківською системою домогосподарствам та підприємствам, і майже 68% відповідних процентних доходів. Трохи менша частка залучених депозитів за наданими комісійними послугами - близько 68%.

Напрямками подальших досліджень з даної проблематики є пошук формалізованих моделей для вирішення двох різнонаправлених завдань: 1) мінімізація трансакційних витрат в банківській системі, що можливо при збільшенні рівня конкуренції (зменшенні монополізації) банківської системи, але при цьому збільшується ризик втрати стійкості банківською системою; 2) мінімізація ризику втрати стійкості банківською системою, що можливо при зменшенні рівня конкуренції (збільшенні монополізації) банківської системи, при цьому збільшуються трансакційні витрати банківської системи.

Література

1. Levine, R. Finance and Growth [Теxt] / R. Levine // NBER Working paper. - 2004. - № 7. - P. 30-44.

2. Барановський О.І. Розвиток банківської системи України / О.І. Барановський. - К.: Ін-т екон. Прогнозув., 2008. - 584 с.

3. Капіталізація економіки України / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця, д-ра екон. наук А.А. Гриценка. - К.: Ін-т екон. та прогнозув., 2007. - 220 с.

4. Дані фінансової звітності банків України [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Національного банку України.

5. Чорна О.Є. Капіталізація банківської системи як механізм підвищення темпів економічного зростання країни / О.Є. Чорна // Європейський вектор економічного розвитку. - 2010. - № 1 (8). - С. 235-242.

6. Лєонов С.В. Інвестиційний потенціал банківської системи України: монографія / С.В. Лєонов. - Суми: ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2009. - 375 с.

Размещено на Allbest.ru