Актуальні проблеми модернізації фінансової системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НДФІ ДННУ «Академія Фінансового управління» Міністерства Фінансів України

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

К.В. Клименко, к. е. н., старший науковий

співробітник відділу фінансових ринків

Анотація

фінансовий система банківський економіка

У статті розглянуто основні тенденції та проблеми модифікації вітчизняної фінансової системи, систематизовано ознаки кризової ситуації, що сформувалася в Україні, та проаналізовано проблемні аспекти розвитку її банківського та парабанківського секторів.

Обґрунтовано необхідність запровадження принципово нового підходу до управління вітчизняною фінансовою системою на основі імплементації європейського досвіду, особливо в частині проведення заходів, які випливають з умов Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та із завдань «Стратегії -- 2020».

На основі проведеного аналізу зроблено висновки щодо можливих напрямків дій, спрямованих на вдосконалення функціонування фінансової системи України, а також сформульовано певні рекомендації стосовно першочергових заходів, які необхідно здійснити для модернізації фінансової системи України та трансформації української економіки в контексті провадження Плану Законодавчого Забезпечення Реформ, Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року та Стратегії реформування державного регулювання ринків небанківських фінансових послуг на 2015-2020роки, серед яких: забезпечення режиму гнучкого валютного курсу, зниження вартості грошей в країні, відновлення кредитування економіки, модернізація системи регулювання та нагляду, очищення ринків від проблемних активів, забезпечення динамічного розвитку інструментів та інфраструктури фінансових ринків, вдосконалення системи оподаткування учасників фінансових ринків, забезпечення інституційної незалежності регуляторів, підвищення організаційної ефективності регуляторів, впровадження новітніх ІТ-технологій, покращення координації роботи регуляторів та учасників фінансового ринку, стимулювання розвитку фінансової грамотності споживачів та інвесторів фінансового ринку, підвищення стандартів захисту прав споживачів та інвесторів фінансового ринку, дерегуляція на ринках небанківських фінансових послуг та спрощення регуляторного середовища тощо.

Ключові слова: фінансова система, банківська система, парабанківська (небанківська) система, державне регулювання, стратегічний розвиток, модернізація фінансової системи.

Annotation

The article examines the main trends and challenges of modification of the national financial system, systematizes the features of crisis state that has formed in Ukraine, and analyzes the problematic aspects of banking and parabanking sectors ' development.

It is substantiated the necessity of introduction of a fundamentally new approach to management of the domestic financial system based on implementation of the European experience, especially concerning measures arising from the terms of the Association Agreement between Ukraine and the EU and objectives of the «Strategy 2020».

Based on conducted analysis conclusions on possible directions of action aimed at improving the functioning of the financial system in Ukraine are formulated, as well it is suggested certain recommendations concerning priority measures focused on financial system modernization in Ukraine and transformation of the Ukrainian economy in the context ofproceeding the Plan of Legislative Support for Reform, the Comprehensive Program of the Financial Sector Development in Ukraine till 2020, and the Strategy of reformation of non-banking financial services' state regulation in 2015-2020, including: providing a flexible exchange rate regime, reducing the cost of money in the country, restoration of lending to the economy, modernization of regulation and supervision, cleaning markets of toxic assets, providing dynamic development of financial markets' tools and infrastructure, improvement of the financial market participants' tax system, ensuring institutional independence of regulators, improving organizational efficiency of regulators, introduction of new IT-technologies, improving the coordination of regulators and financial market participants, promotion of financial literacy of financial market consumer and investors, raising the standards of protection of financial market consumer and investors, deregulation of non-banking financial services markets and simplification of regulatory environment etc.

Keywords: financial system, banking system, parabanking (non-banking) system, state regulation, strategic development, financial system modernization.

Постановка проблеми

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку для національної фінансової системи властиві значні розриви у розвитку окремих її сегментів (секторів), що призвело до поглиблення дисбалансів та подальшої її фінансової дестабілізації. Розвиток фінансової системи протягом 2009-2014 років мав дискретний та непропорційний характер. Держава переживає безпрецедентне поєднання політичної та фінансово-економічної криз, які носять системний довготривалий характер. Так, за оцінками МВФ в Україні зниження реального ВВП у 2014 році становило близько 7,5% (за оцінкою Національного банку України даний показник сягав близько 6,7%). Всебічними та резонансними викликами, що постали перед Україною у 2015 році, насамперед стали ескалація військового конфлікту, повільне впровадження структурних реформ, розбалансування державного бюджету, зниження економічної активності, погіршення торгівельного балансу, відплив депозитів та суттєве скорочення обсягів кредитування тощо. Як результат - посилення загрози формування інфляційно-девальваційної «спіралі». Перелік загроз, що постали перед вітчизняною фінансовою системою, майже не відрізняється від аналогу минулого року, та лише підтверджував той факт, що невирішені проблеми самі по собі нікуди не зникають - їх потрібно як найшвидше розв'язувати!

Формулювання мети статті

Метою статті є наукове дослідження проблемних питань розвитку фінансової системи України та пошук шляхів упровадження інноваційних ідей щодо вдосконалення напрямків фінансової політики на державному рівні для її ефективної розбудови згідно із стандартами Європейського Союзу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Фінансова система сьогодні є предметом дискусій і обговорень багатьох науковців. Значний внесок у дослідження теоретичних і практичних аспектів розвитку та структуризації фінансової системи зробили такі вчені, як: Ф.Ален [1], В.Виноградня [2], Т.Єфименко [3], О.Іваницька [4], В.Коваленко [5], Макаренко [6], В.Міщенко [7], П.Хартман [8] та інші.

Попри значну кількість наукових здобутків, пов'язаних із висвітленням окремих аспектів формування і функціонування фінансових систем, є потреба у формуванні належних пропозицій та рекомендацій щодо модернізації національної фінансової системи в період кризових явищ, враховуючи реальні умови та потреби економіки, а це в умовах значної відкритості національної економіки особливо обумовлює актуальність даного дослідження.

Виклад основного матеріалу дослідження

Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах: з однієї сторони як сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповідних централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави, тобто діяльності з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів для виконання завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.

З іншого боку (в організаційному аспекті), фінансову систему можна розглядати як сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють у межах своєї компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ, організацій, що беруть у ній участь.

Якщо характеризувати фінансову систему з позицій економіки, то вона буде значно ширшою і включатиме державні фінанси (бюджет держави, фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси державних підприємств), фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси (валютний ринок, фінанси міжнародних організацій, фінансові інституції) та фінансовий ринок (кредитний ринок, ринок грошей, ринок капіталів, а також ринок цінних паперів (фондовий ринок)) тощо.

Для проведення всебічного аналізу в даному дослідженні фінансова система країни розглядається з усіх трьох боків - в інтеграційному поєднанні вище згадуваних аспектів, а також із оцінкою її підсистем (секторів), зокрема банківської та парабанківської, та розробкою пропозиції та рекомендацій для органів державної влади щодо напрямків реформування та розбудови ефективно працюючої національної фінансової системи, що здатна забезпечувати сталий економічний розвиток, підвищити прозорість та ефективність державного урядування у фінансовій сфері.

Так, історично склалося, що існуюча в Україні модель функціонування фінансової системи є банкоцентричної, вона є домінуючою серед інших сегментів (секторів) фінансової системи, і нестабільні явища в економіці передусім відображаються на ній. Так, найбільшими системними «гріхами», що мали значний вплив на функціонування банківської системи стали:

- різке зростання долі проблемних активів на балансах банків, зокрема частка проблемних (токсичних) кредитів наприкінці I кварталу 2015 року зросла із 12,9% до 24,7%;

- суттєвий відтік депозитних ресурсів: частка від'ємного відтоку депозитів у іноземній валюті за 2014 рік - 1 квартал 2015 становила 45,4%, а у за гривневими депозитами - 17,9%;

- введення жорстких адміністративних заходів (в т.ч. щодо зняття депозитів, валюто-обмінних операцій), що були запроваджені у зв'язку із розгортанням військового конфлікту та економічною кризою;

- висока доларизація кредитів та депозитів 55,9% та 53,4% відповідно станом на кінець I кварталу 2015 р.;

- незбалансована база активів та пасивів банків (співвідношення кредитів до депозитів сягало пікового значення 226,7% у 2009 р. та склало 158,8% на кінець 1 кварталу 2015 р.);

- з І кварталу 2014 року по II квартал 2015 року 47 банків було оголошено неплатоспроможними, з них зауважимо один системно важливий банк [9].

Так, у 2014 році також визначальними чинниками збитковості банківської системи стали відрахування в резерви, які склала майже 53 млрд. грн., у порівнянні з минулим роком комерційні банки здійснили відрахувань у резерви на суму 103 млрд. гривень. Недостатні розміри власного та регулятивного капіталу банків були наслідком погіршення якості кредитів та інших активів та до формування резервів за активними операціями. Всі ці події призвели до погіршення якості кредитних портфелів банківської системи, що викликало необхідність очищення банківської системи та потребувало додаткових вливань капіталу в банки для створення значних резервів під активні операції. Ситуацію з проблемними балансами банків також ускладнила і відсутність ефективних систем захисту прав кредиторів та споживачів, насамперед, гарантій прав власності та неупередженого судочинства тощо.

Варто відзначити, що в Україні відбувся також досить болісний, але необхідний перехід від штучно стабільного до гнучкого обмінного курсу гривні, який в розвинених країнах визначається фундаментальними чинниками ринку - попитом та пропозицією.

На превеликий жаль, бізнес-спільнота та населення не отримали гідних компенсаторів курсовій волатильності, бо комплексного реформування усіх секторів економіки не відбулося. Зауважимо, що Україна не перша з тих країн, що змінювали монетарний режим в умовах жорсткої економічної кризи, але жодна з них ще не робила таких рішучих дій в умовах військового конфлікту. Відхід від штучної стабільності гривні був вимушеним, але єдиним вірним та виваженим кроком в критичних умовах, що склалися. Звідси є потреба у негайному оздоровленні банків, поліпшенні якості державного регулювання, підвищенні довіри до фінансових установ.

Сьогодні алгоритм першочергових дій Національного банку України повинен бути сконцентрований у монетарній сфері на таких напрямах як: вдосконалення системи прийняття рішень з монетарної політики та її операційного механізму; використання Національним банком України в якості операційних орієнтирів монетарної політики чистих міжнародних резервів та чистих внутрішніх активів, а також обсягу монетарної бази [10].

Розумне регулювання грошової пропозиції повинно відбуватися шляхом впливу на ліквідні кошти, наявні у розпорядженні банків; суттєве посилення ролі облікової ставки, як базової ставки монетарної політики: процентні ставки за інструментами регулювання ліквідності будуть визначатись у тісній прив'язці до її рівня; посилення підзвітності та зв'язків НБУ з ринком та громадськістю з метою їх орієнтування щодо інфляційних очікувань та прийняття рішень; у міру стабілізації ситуації на грошово-кредитному ринку поступове скасування адміністративних заходів, запроваджених у терміновому порядку для стримування тиску на платіжний баланс [9].

Втім, на певний час, до стабілізації фінансових умов, контроль за капіталом залишатиметься в силі. Якщо ризик зменшення капіталу матеріалізується, а фінансова стабільність і умови валютного ринку погіршаться, - можливе тимчасове посилення адміністративних заходів.

У сфері банківського нагляду особливо акцентувати увагу НБУ необхідно на: підвищенні рівня капіталізації банків; удосконаленні підходів до регулювання операцій банків з пов'язаними особами; виявленні реальних обсягів операцій із пов'язаними особами та вжиття заходів, спрямованих на їх зменшення; посиленні відповідальності, в тому числі шляхом встановлення кримінальної відповідальності, керівників банків, власників істотної участі та інших пов'язаних осіб за діяльність, що призводить до неплатоспроможності банків; проведенні оцінки якості активів банків з метою визначення потреби в додатковій капіталізації банківських установ; подальшому очищенні банківської системи від фінансових установ, які є неплатоспроможними, здійснюють відмивання грошей та не дотримуються вимог законодавства; створенні скоординованої системи позасудової реструктуризації кредитів та сприяння добровільній реструктуризації валютних іпотечних кредитів [9].

Серйозність комплексної фінансової кризи, яка охопила Україну зробила зрозумілим, що для вирішення економічних проблем країни необхідно перш за все глибоке «переформатування» банківських фінансових інституцій та посилення евроінтеграційної економічної політики. Тобто, серйозність змін, які вже відбулися в фінансовій системі Європейського Союзу, вимагає того, щоб заходи стосовно імплементації норм існуючої практики та майбутніх новацій, які плануються до здійснення у фінансовій системі Європейського Союзу, повинні зайняти помітне місце в програмі євроінтеграції України.

Маючи на увазі модифікацію фінансової системи Європейського Союзу, заходи, які необхідно здійснити відповідним державним органам України можуть бути розподілені на дві групи: заходи, які випливають з умов Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та заходи, які випливають із завдань «Стратегії - 2020» [11, 12].

Заходи, які випливають з умов Угоди про асоціацію між Україною та ЄС стосовно тих напрямів, які розвиваються в процесі реформування фінансової системи ЄС, повинні враховувати, що процес такого реформування може помітно змінити вимоги та стандарти, які передбачаються існуючими на даний час стандартами і, у зв'язку з цим, заздалегідь передбачати можливість або необхідність адаптації до нових умов на основі тенденцій розвитку фінансової системи ЄС, які спостерігаються вже на даний час.

З переліку елементів acquis ЄС, зазначених у Додатку XVII до Угоди про асоціацію (наближення українського законодавства до яких має бути здійснено згідно ст.133 Угоди) в якості таких, що можуть бути віднесені до першої групи заходів, можна віднести необхідність імплементації Директиви №2009/110/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16 вересня 2009 р. щодо започаткування та ведення діяльності установ по роботі з електронними грошима та пруденційний нагляд за ними й Директиви №94/19/ЄС від 30 травня 1994 р. про систему гарантування депозитів. Положення обох Директив повинні бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності Угодою. При цьому, якщо розвитку системи гарантування вкладів приділяється значна увага, то функціонування електронних грошей, особливо так званих «крипто-грошей / валюти» (приміром, bitcoin) знаходиться поза центром уваги Національного банку України, що призводитиме тільки до розширення розходжень в питаннях регулювання цього сегменту грошового ринку між Україною та ЄС, а також подальшого технологічного відставання механізму грошового обігу країни (як банківського, так і позабанківського секторів) [11, 13].

Імплементація умов Угоди вимагає також зосередження уваги на забезпеченні ефективного і належного захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг, а також незалежного та ефективного нагляду.

У зв'язку з цим, сьогодні необхідно активізувати роботу інституту бізнес - омбудсмена, а у подальшому - створити умови для виокремлення спеціалізованого підрозділу установи - «фінансового бізнес - омбудсмена» - як інструменту позасудового вирішення проблем, які виникають у стосунках всередині т. з. трикутника «державні органи влади - фінансові інституції - споживачі фінансових послуг / клієнти».

Запозичуючи міжнародний досвід, також слід ініціювати процес створення єдиного мегарегулятора фінансового ринку на основі Департаменту банківського нагляду Національного банку України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Така реорганізація може відбутися у найближчі півтора роки відповідно до впровадження норм і положень Комплексної програми розвитку фінансового сектора України до 2020 року, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2015 року №391. Згідно програми до кінця 2016-го року планується визначити модель функціонування трьох регуляторів фінансового ринку та розглянути доцільність передачі функцій між ними [15].

Заходи, які сьогодні випливають із завдань «Стратегії - 2020», але не передбачаються умовами Угоди про асоціацію, необхідно здійснювати з урахуванням перспективи певних модифікацій інституціональної та функціональної структури фінансової системи ЄС, до якої необхідно буде адаптуватися з метою забезпечення готовності держави до подання заявки на повноцінне членство в Євросоюзі [13].

Насамперед, це стосується докорінних змін концепції розбудови національної банківської системи, яка повинна відійти від класичної (німецької) моделі універсальних банків та включити до свого складу елементи системи спеціалізованих банків (англосаксонської моделі). Перш за все, це стосується наступних змін: чіткий розподіл між депозитно-кредитними та інвестиційними банківськими установами (або відповідними типами операцій універсальних банків); прискорення повної імплементації вимог «Базель-2» та перехід до забезпечення відповідності українських банків вимогам «Базель-3». Досягнення цієї цілі вимагає, серед іншого, тісної взаємодії з таким регулятивним органом ЄС, як Європейське агентство нагляду (European Supervisory Authority - ESA), перед яким ставиться завдання моніторингу діяльності національних органів фінансового нагляду (банківського, страхового та фондового ринків) з метою уніфікації вимог відповідно до європейського права [12, 13].

Перегляд практики санації проблемних банків за рахунок зовнішнього фінансування (bail-out), перш за все, бюджетних коштів, а також зовнішньої офіційної допомоги (з боку МВФ, ЄБРР та інших міжнародних установ) з перенесенням основного фінансового навантаження на внутрішні ресурси проблемних банків (bail-in) - зокрема, власників (акціонерів) та основних клієнтів (власників великих депозитів або позичальників) [12, 13].

Втім для того, щоб чітко визначити усі сфери, які можуть бути предметом обговорення в межах консультацій з Європейським центральним банком та іншими європейськими інституціями, що здійснюють державне регулювання фінансових інститутів, структурні підрозділи Національного банку України повинні підготувати перелік конкретних проблем і план-графік технічного співробітництва між банками.

Враховуючи досвід Польщі та країн Балтії, можна передбачити, що до таких проблем належатимуть:

- юридично-правові (приведення законодавства у відповідність до директив ЄС);

- кредитно-грошова політика (визначення проблем, пов'язаних із забезпеченням мінімальних резервів, моніторинг і контроль за операціями з цінними паперами, забезпечення безпеки позикових операцій, а також ліквідність банківського сектору);

- фінансова та банківська статистика (оновлення переліку фінансових установ, модернізація системи фінансової статистики, збір та обробка інформації про відсоткові ставки);

- платіжні системи (правила та умови участі в роботі системи TARGET, безпека платіжних систем у контексті використання електронних платіжних інструментів і розвитку систем використання електронних грошей;

- бухгалтерський облік та звітність (принципи групування економічних подій у таблиці рахунків, що розробив ЄЦБ, принципи складання бюджетів для операцій центрального банку);

- емісія готівкових грошових знаків, зокрема вилучення з обігу фальшивих купюр і монет (співробітництво в процесі заснування Системи моніторингу за фальшивими купюрами та монетами, а також Центру аналізу фальшивих купюр і монет, доступ до Бази даних про підроблені купюри та монети);

- інформаційні технології та телекомунікаційні системи (двостороння лінія зв'язку між НБУ та ЄЦБ, участь у розробці технічних характеристик, необхідних для майбутнього приєднання української системи міжбанківських платежів до системи TARGET) [13].

Також особливу увагу необхідно наголосити на необхідності здійсненні відповідних адаптаційних заходів і у невирішених питаннях валютного регулювання. Найголовнішими завданнями у цій галузі є забезпечення критеріїв курсової волатильності (коливань співвідношення валютної пари «гривня / євро»), передбачених для країн ЄС, які не входять до зони функціонування спільної валюти. У свою чергу, це передбачатиме здійснення відповідних заходів, спрямованих на різке збільшення частки євро в структурі зовнішніх розрахунків резидентів України, офіційних золотовалютних резервах, а також забезпечення практики визначення офіційного курсу національної грошової одиниці (гривні) (та практики котирування гривні на вітчизняному валютному ринку) по відношенню до європейської валюти [9].

Більш того, враховуючи катастрофічну ситуацію з коливаннями курсу гривні (обвальною депреціацією), слід негайно розглянути проблемне питання щодо негласного мораторію на дискреційну грошову емісію та фактичний перехід до системи валютного бюро (currency board) - тобто здійснення гривневої емісії виключно в порядку придбання іноземної валюти, а в подальшому - лише в порядку придбання європейської валюти - євро. Повернення до дискреційної монетарної політики можна буде здійснити після того, як будуть створені інститути та інструменти ринку, необхідні для забезпечення ефективного функціонування системи інфляційного таргетування [13].

У міру забезпечення стійкого позитивного сальдо платіжного балансу країни та поглиблення європейської інтеграції України буде забезпечуватися наближення до стандартів регулювання міжнародних платежів неторговельного характеру, які існують в країнах Європейського Союзу. Серед іншого, це передбачає підвищення лімітів на позабанківський міжнародний переказ до рівня, встановленого для вивозу готівкової валюти та лібералізацію порядку відкриття резидентами банківських рахунків за кордоном тощо.

Проаналізувавши проблемні питання функціонування та реформування банківської системи, зупинимося на окремих аспектах розвитку парабанкіської (небанківської) системи України.

На сьогодні вітчизняна система небанківських фінансових інституцій залишається дуже фрагментарною з низькою капіталізацією через нестабільні умови ведення бізнесу, незахищеність права власності та низький рівень корпоративного управління. Крім того, подальший розвиток парабанків стримують такі проблеми, як: існування на ринку фінансових установ, які не виконують та не мають на меті виконувати функції фінансового посередництва і створюють суттєві системні ризики для фінансового сектору; недостатній рівень або ж повна відсутність гарантій прав захисту інтересів споживачів фінансових послуг (інвесторів); низький рівень стандартів управління платоспроможністю та ліквідністю парабанків, дія жорстких адміністративних заходів; відсутність належної інфраструктури ринку капіталу (фондового ринку); обмежена кількість фінансових інструментів, в тому числі, інструментів хеджування ризиків; неефективне податкове законодавство (приміром, потрійне оподаткування інвестиційних доходів учасників ринку спільного інвестування); низька фінансова грамотність населення; низька ефективність нагляду за парабанками, що не дає можливість вчасно упередити розвиток ризиків; обмеженість повноважень та незалежності регуляторів для вжиття заходів впливу на учасників фінансового сектору; відсутність ефективних інструментів виведення з ринку проблемних небанківських фінансових установ. Все це призвело до поглиблення кризи недовіри до небанківської системи у цілому.

Найхарактернішими ознаками системних проблем у небанківському фінансовому секторі України наприкінці 2014 року стали: масовий вихід із України великих європейських гравців фінансового сектору; відсутність первинних публічних розміщень акцій (IPO) українських компаній на місцевих та закордонних біржах; зменшення обсягу торгів на вітчизняних біржах (окрім державних облігацій) на 38% у 2014р., до 76 млрд. грн., в тому числі торгів акціями та деривативами на 46%, до 36 млрд. грн.; низька та незмінна протягом 2008-2014 років частка страхових компаній у структурі фінансового сектору - від 2,6% до 3% від загального; низький рівень активів системи пенсійного забезпечення на рівні 2,5 млрд. грн. або 0,2% від ВВП на кінець 2014 р., ін. [10].

Вважаємо, що сьогодні стабілізувати фінансові інституції національної парабанківської системи можна з допомогою таких основних напрямів, а саме:

- дерегуляція на ринках небанківських (парабанківських) фінансових послуг та спрощення регуляторного середовища;

- удосконалення діяльності регулятора та підвищення ефективності державного нагляду;

- захист інтересів споживачів фінансових послуг та відновлення довіри до парабанків;

- регуляторний вплив на розвиток ринків небанківських фінансових послуг (табл.1).

Таблиця 1

Напрями реформування небанківської (парабанківської) фінансової системи України

тарифної політики з орієнтацією на перехід до вільного ціноутворення, створення організаційно-нормативних передумов до запровадження системи «прямого врегулювання» та «електронного поліса», створення ефективної системи регламентних виплат; створення умов та розвиток обов'язкового державного соціального медичного страхування за участю страхових компаній та забезпечення стимулів для добровільного медичного страхування;

сприяння імплементації норм і практик ЄС у сфері ядерного страхування, зокрема тих, що передбачені Віденською, Паризькою конвенціями про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Конвенцією про додаткову компенсацію за ядерну шкоду, в т.ч. визначення системи фінансового забезпечення цивільної відповідальності за ядерну шкоду, створення багаторівневого захисту, збільшення лімітів відповідальності та страхових сум, приведення поняття ядерної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, у відповідність до вказаних міжнародних конвенцій, зокрема, включення шкоди, яка заподіяна навколишньому середовищу, витрат на превентивні заходи, упущеної вигоди та ін., врегулювання проблемних питань щодо строку позовної давності (10 років), тероризму, звичайних радіоактивних викидів, моральної шкоди, єдиного компетентного суду, витрат на врегулювання збитків, в т.ч. судових витрат;

підвищення рівня страхового захисту громадян на час подорожей за кордоном, а також створення умов для запровадження фінансового забезпечення (банківської гарантії або договору страхування) у суб'єкта туристичної діяльності на випадок неплатоспроможності та банкрутства;

розвиток системи сільськогосподарського страхування, що здійснюється з державною підтримкою, шляхом удосконалення ліцензування страхової діяльності, встановлення додаткових вимог щодо платоспроможності, якості активів і звітності страховиків, кваліфікаційних вимог до фахівців, задіяних у процесі страхування сільськогосподарської продукції, запровадження єдиних стандартів андеррайтингу та врегулювання збитків, удосконалення процесу наповнення інформаційних баз даних, необхідних для актуарного обчислення страхових тарифів, удосконалення гарантійного механізму забезпечення страхових виплат, в т.ч. за рахунок перестрахування та державної фінансової підтримки, запровадження норм щодо обов'язкової наявності договору страхування сільськогосподарської продукції як умови надання сільськогосподарським товаровиробникам окремих видів державної підтримки та дотацій, визначених Кабінетом Міністрів України, а також забезпечення страхування сільськогосподарської продукції, що є об'єктом державного цінового регулювання, з державною підтримкою виключно за типовими страховими продуктами, удосконалення діяльності Об'єднання страховиків «Аграрний страховий пул» на засадах відкритості і прозорості вступу;

створення умов для розвитку страхування нерухомості юридичними та фізичними особами від природних катастроф та техногенних аварій;

створення умов для запровадження фінансового забезпечення здійснення діяльності суб'єктами підприємницької діяльності шляхом запровадження обов' язкової наявності договору страхування професійної відповідальності адвокатів, незалежних директорів, цивільної відповідальності імпортерів, пов'язаної зі сплатою митних платежів, перевізника за заподіяння шкоди життю, здоров'ю та майну пасажирів автомобільного, міського електричного, залізничного, морського перевізника та перевізника на внутрішніх водних шляхах, а також інших видів страхування відповідальності у відповідних сферах суспільного життя;

створення системи страхування експорту шляхом утворення спеціальної організації зі страхування та фінансування експорту; здійснення заходів щодо поширення на кредитні спілки України виключень з Директиви 2013/36/ЄС Європейського парламенту та Ради від 26 червня 2013 року про доступ до діяльності кредитних організацій та пруденційний нагляд за діяльністю кредитних організацій та інвестиційних компаній, Директиви 2006/48/ЄС Європейського парламенту та Ради від 14 червня 2006 року щодо започаткування та здійснення діяльності кредитної установи;

розвиток ринку небанківського кредитування, що здійснюється кредитними установами, шляхом врегулювання питання щодо правових підстав та порядку залучення активів від юридичних та фізичних осіб з метою подальшого здійснення кредитування за рахунок таких коштів;

розвиток діяльності кредитних спілок шляхом запровадження норм щодо можливості залучення до членів кредитних спілок фермерських, сільських господарств, об'єднань власників житла, профспілкових і релігійних організацій, встановлення обмеження діяльності за територіальним принципом, але передбачивши можливість при наявності певних дозволів працювати на суміжних / прилеглих територіях, запровадження реалізації через кредитні спілки державних кредитних програм, спрямованих на підтримку розвитку малого підприємництва в Україні у сфері послуг, виробництва, торгівлі та аграрному секторі;

запровадження механізмів підтримки ліквідності на ринку кредитних спілок шляхом взаємокредитування через об'єднані кредитні спілки та кооперативні банки, утворені кредитними спілками;

сприяння розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення, створення умов до впровадження обов'язкової професійної пенсійної програми для окремих категорій працівників з підвищеним впливом шкідливих факторів виробничого середовища;

поступова відмова від застосування кількісних обмежень для цілей диверсифікації інвестиційного портфеля недержавних пенсійних фондів та перехід до застосування критеріїв і правил «розумного інвестора»;

вжиття заходів стосовно оздоровлення ринку щодо проблемних та формально існуючих НПФ та адміністраторів;

створення сприятливих умов для використання фінансового лізингу як фінансового інструменту інвестування розвитку економіки України (зокрема, фінансування технічного оснащення та оновлення виробництва) шляхом забезпечення стимулів до зростання кількості гравців на лізинговому ринку, зокрема представників міжнародних фінансових груп, збільшення обсягів портфеля лізингових угод та нових напрямків фінансування - новітніх технологій, енергозбереження та ресурсозбереження тощо;

створення умов підвищення надійності та виконання зобов'язань перед споживачами фінансових послуг при будівництві житла; законодавче урегулювання діяльності ломбардів;

проведення аналізу та вдосконалення вимог щодо достатності капіталу, нормативів ліквідності, платоспроможності адміністраторів фінансових активів для придбання товарів у групах;

розробка дієвого механізму застосування регуляторного впливу до суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання фінансових послуг без набуття статусу фінансової установи та отримання відповідної ліцензії.

Безперечно для вирішення або послаблення гостроти зазначених вище проблем, на нашу думку, слід особливо зосередити увагу на розвитку сучасної й конкурентоспроможної інфраструктури національних фінансових інституцій. Тому визначимо та проаналізуємо перелік заходів необхідних для динамічного розвитку вітчизняних банківських та парабанківських (небанківських) фінансових інституцій в контексті провадження Плану Законодавчого Забезпечення Реформ та Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року (табл.2) [15].

Таблиця 2

Перелік заходів, в контексті провадження Плану Законодавчого Забезпечення Реформ та Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року