Активізація регулятивного потенціалу фінансового ринку України

Розширення кредитування економічного розвитку можливе шляхом:

- стимулювання зростання частки в кредитному портфелі середньо-, довгострокових кредитів реальному сектору економіки, фінансування НДДКР, малого та середнього бізнесу;

- запровадження відшкодування державою відсотків по кредитах на інвестиційні цілі у пріоритетні виробництва;

- впровадження стимулюючої облікової політики НБУ, спрямованої на зниження облікової ставки з метою здешевлення кредитів для національного господарства.

По-третє, протягом усього періоду незалежності економіка України несе суттєві втрати фінансових ресурсів внаслідок виведення капіталів резидентів у офшорні зони. Протягом 2004-2013 років в офшори виведено понад 116,7 млрд. дол. США [14]. За обсягами прямих іноземних інвестицій в економіку України перше місце посідає офшорна зона - Кіпр, надалі - Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Велика Британія і знову офшорна зона - Віргінські острови. Відтік капіталу з України також відбувався переважно до Кіпру - прямі іноземні інвестиції за станом на 31 грудня 2014 року склали 91,6% їх загального обсягу.

Відтік капіталу в офшорні зони забезпечується також банківськими структурами України. Практика використання рефінансованих ресурсів за сприяння НБУ на придбання валюти з метою її експорту в офшорні зони є вкрай небезпечною для функціонування грошово-кредитного ринку. Так, лише 2014 року «Дельта банк» отримав від Нацбанку рефінансування в обсязі 10 млрд. грн. На частину цих коштів банк придбав 535,3 млн. дол. і перерахував їх за кордон на користь 12 пов'язаних структур. У цілому ж банки, які невдовзі були визнані неплатоспроможними, розмістили на коррахунках зарубіжних банків майже 800 млн. дол. США, що склало близько 18 млрд. грн. [15].

З огляду на зазначене, державна політика деофшоризації має передбачати:

- захист прав інвесторів, недопущення політизації інвестиційної діяльності;

- удосконалення системи адміністрування податків, трансферного ціноутворення;

- зниження податкового тиску на бізнес;

- підвищення контролю за рухом капіталів в офшорні юрисдикції;

- запровадження ефективного механізму протидії відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом, фінансування тероризму тощо;

- запровадження у перспективі системи оподаткування коштів, що виводяться в офшори.

По-четверте, потреби економіки у фінансових ресурсах можуть бути задоволені внаслідок виведення коштів з тіньового обігу. У 2014 році обсяг тіньової економіки становив 42% ВВП. З-поміж багатьох чинників високого рівня тінізації економіки в контексті активізації регулятивного потенціалу на особливу увагу заслуговують податкові. Регулююча функція податків забезпечує економічне зростання через активізацію виробничої, економічної та підприємницької діяльності інституційних одиниць національної економіки, фіскальна - через наповнення дохідної частини державного бюджету. В умовах одночасного зростання фінансових потреб держави та необхідності задоволення інтересів економічних суб'єктів, результати діяльності яких виявляються з певним часовим лагом, фіскальна і регулююча функції податків носять антагоністичний характер. Тобто, бюджетні інтереси держави у короткостроковому періоді суперечать довгостроковим імперативам економічного зростання. Стосовно України: протягом 1997-2015 рр. податкове навантаження на економіку поступово зростало і у 2015 р. склало 44% ВВП, що на 12,2 в. п. більше, ніж у 2004 році (31,8%) та на 17,5 в. п., ніж у 1997 році (26,5%). Принагідно, що з прийняттям Податкового кодексу (грудень 2010 року) планувалось зниження податкового навантаження на економіку у 2015 році до 27 відсотків, переважно за рахунок поступового зниження ставок податку на прибуток підприємств та скорочення кількості податків і зборів. При цьому, середній рівень податкового навантаження в країнах ЄС у 2014 році становив 34,8% [16].

В умовах стискання ділової активності та економічного спаду виключно важливим напрямом податкової політики є реалізація стимулюючої функції податкової політики, яка полягає у зниженні податкових ставок і наданні податкових преференцій пріоритетним секторам економіки, інноваційним виробництвам та малому бізнесу. Хоча такий захід зменшує податкові надходження до бюджету в короткостроковому періоді, - у середньо-, довгостроковому вони зростають за рахунок збільшення бази оподаткування діючих та створення нових підприємств. Додатково має місце значний соціальний ефект, що полягає у зростанні зайнятості населення.

Крім того, державні заходи щодо детінізації економіки мають передбачати боротьбу з корупцією; протидію механізмам ухиляння від сплати податків; зниження податкового тиску на виробника, споживача, роботодавця та найманого працівника; забезпечення відкритості і прозорості податкової системи; формування економічної і податкової культури у суб'єктів господарської діяльності; підвищення відповідальності бізнесу за економічні злочини і правопорушення.

Заходи детінізації економіки також передбачають перенаправлення фінансових потоків, що знаходяться у сфері спекулятивних фінансових операцій, на фінансування економічного розвитку, зокрема:

- удосконалення діяльності фондових бірж;

- контроль за діяльністю кептивних фінансових установ;

- перенаправлення діяльності ІСІ на операції у виробничій сфері;

- стимулювання діяльності венчурних фондів в інноваційній сфері (в Україні діяльність венчурних фондів спрямована переважно на інвестування в операції з нерухомістю та торгівлю);

- контроль на інвестиційною діяльністю недержавних пенсійних фондів;

- недопущення різких флуктуацій на валютному ринку, що мінімізуватиме валютні спекуляції.

По-п'яте, потребує активізації діяльність із залучення прямих іноземних інвестицій. Протягом 2014-2015 років відбувся відтік капіталу з економіки України: у 2014 році - 11140,4 млн. дол. США, а у січні - червні 2015 року - 2912,9 млн. дол. США. За прогнозами Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України зростання частки прямих іноземних інвестицій у ВВП спостерігатиметься лише починаючи з 2016 року - з 1,4% ВВП у 2015 р. до 2,6% ВВП у 2016 р. [17].

Негативним чинником залучення прямих іноземних інвестицій є їх неефективна галузева структура. Динаміка прямих іноземних інвестицій в економіку України протягом останніх 15 років (2000-2014 рр.) віддзеркалювала привабливість високорентабельних видів економічної діяльності для іноземних інвесторів. Приріст іноземного капіталу спостерігався, в основному, у фінансовій сфері, у сфері торгівлі, операцій з нерухомим майном тощо. Частка реального сектору економіки не перевищує третини їх обсягу, а понад 60% припадає на невиробничу сферу - сферу послуг, здебільшого торговельних, та фінансовий сектор економіки.

В умовах глобалізації на рішення іноземних інвесторів суттєвий вплив чинить інвестиційний клімат держави, дані міжнародних кредитних рейтингів та інформація щодо захисту прав інвесторів і чистої міжнародної інвестиційної позиції країни. Поступове зростання від'ємного значення чистої міжнародної інвестиційної позиції розпочалось у 2005 р., і набуло свого максимального негативного значення на початок 2014 року і дещо покращилась за станом на 01.01.2015 у зв'язку із неврахуванням при розрахунку АР Крим і зменшенням частки прямих інвестицій у пасивах. Слід зазначити, що головним джерелом залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України є українські капітали, раніше виведені в офшорні зони, тобто інвестиції іноземних компаній, контрольованих резидентами України.

Отже, визначальним для макроекономічного зростання за рахунок залучення прямих іноземних інвестицій має стати створення законодавчого поля, у якому мають бути закріплені норми, що врегулюють:

1) масштаби експансії іноземного капіталу в стратегічно важливі об'єкти, установи фінансової й страхової діяльності;

2) питання захисту прав інвесторів;

3) процеси формування ефективної системи оподаткування, яка б стимулювала нарощування інвестицій у високотехнологічні сектори економіки, інноваційні проекти та забезпечувала б процеси деофшоризації.

Державні заходи щодо залучення прямих іноземних інвестицій для фінансування економічного розвитку також мають бути спрямовані на формування сприятливого інвестиційного клімату, поліпшення позицій України у глобальному індексі конкурентоспроможності та політико - економічну стабілізацію.

По-шосте, виключно важливим резервом фінансування економічного розвитку є державні інвестиції. Світова практика стимулювання економічного зростання за рахунок державних інвестицій показує, що при визначенні їх обсягів та структури необхідно враховувати фазу економічного циклу та специфіку його протікання. При уповільненні темпів економічного зростання доцільно фінансувати державні інвестиції за рахунок внутрішніх і зовнішніх запозичень не вище 3% ВВП на рік. При високих темпах економічного зростання фінансування державних інвестицій доцільно здійснювати за рахунок переважно внутрішніх неподаткових надходжень, що нейтралізуватиме дію «ефекту витіснення приватних інвестицій державними». Гранично допустимою межею для країн ЄС має бути обсяг державних інвестицій на рівні 2% ВВП, при перевищенні цього показника відбувається витіснення приватних інвестицій, що уповільнює темпи нагромадження капіталу. Для постсоціалістичних країн найбільш оптимальним є обсяг державних інвестицій в інфраструктуру на рівні 4% ВВП [2, с. 72 - 73].

Зростання державних інвестицій має бути співвідносне обсягам зростання державних заощаджень та не повинно збільшувати співвідношення державного боргу до ВВП у середньостроковій перспективі (інакше наступні витрати з погашення та обслуговування боргу можуть перевищити вигоди від інвестицій). Слід зазначити, що державні заощадження в Україні мали від'ємне значення у 1999-2004 рр., додатне - у 2005-2008 рр. - у межах 1,53,4% ВВП, і у 2009-2014 рр. знову набули від'ємного значення - близько 5,0% ВВП, відповідно, що зумовлено борговим фінансуванням дефіциту державного бюджету. На ефективність державних інвестицій впливає також їх міжгалузевий розподіл, який, з точки зору економічної ефективності, має враховувати пріоритетність фінансування секторів економіки, масштаби віддачі та термін окупності інвестицій. Як правило, інвестиції в інфраструктуру дають більшу віддачу у середньостроковому періоді, інвестиції в соціальні, інноваційно-технологічні, наукові проекти - у довгостроковому, у державні підприємства та фінансування державних галузевих, науково-технічних цільових комплексних програм - як у середньо-, так і у довгостроковому періоді.

Особливої уваги заслуговує ситуація з фінансуванням соціальних секторів економіки - освіти і охорони здоров'я. Протягом 2000-2013 рр. інвестиційне фінансування освіти та охорони здоров'я здійснювалось відповідно на рівні 0,9 та 2% від загального обсягу інвестицій в основний капітал. У 2013-2014 роках відбулось критичне скорочення інвестицій в основний капітал освіти (у 2014 році 43,9% відносно 2013 року), охорони здоров'я та надання соціальної допомоги (31,9%). Як відомо галузі, що надають суспільні блага, впливають на економічний розвиток опосередковано - через якість людського капіталу. Прямий економічний ефект відсутній, оскільки інвестування в освіту, культуру, охорону здоров'я, науку впливає на економічний розвиток зі значним часовим лагом і найбільшою мірою визначає його якісні параметри. Тому, як вихід, у високорентабельних сферах економіки мають бути акумульовані такі обсяги державних інвестицій, що дозволять перекрити втрати від фінансування неприбуткових соціальних проектів.

Активізація регулятивного потенціалу державних інвестицій передбачає такі заходи:

- зниження боргового навантаження на економіку;

- оптимізація структури видатків;

- удосконалення системи відбору і впровадження інвестиційних проектів;

- використання механізму залучення ОВДП до інвестиційних процесів України;

- формування системи випуску і обігу місцевих облігацій;

- залучення механізмів державно-приватного партнерства.

З огляду на необхідність усунення негативних тенденцій соціально - економічного розвитку та акумулювання та ефективний перерозподіл фінансових резервів національного господарства, зазначених вище, реалізація регулятивного потенціалу фінансового ринку України передбачає виконання таких заходів:

- забезпечення добросовісної конкуренції учасників фінансового ринку, удосконалення законодавства у напрямку унеможливлення рейдерських захоплень, фіктивних банкрутств та поглинань, монополізації ринку;

- формування ефективної системи державного управління фінансовим сектором, що передбачає: а) розподіл функцій і відповідальності між Міністерством фінансів України, Національним банком України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, усунення їх дублювання та удосконалення системи регулювання й нагляду за фінансовим сектором; б) перерозподіл функцій між регуляторами фінансового ринку з комплементарним формуванням дієвих інструментів їх превентивного впливу на учасників фінансового ринку; в) координацію та запровадження рівноправного діалогу (у першу чергу, з питань законодавства і нагляду) між саморегулівними організаціями та регуляторами фінансового сектору;

- розвиток проблемних інституційних підсекторів сектору фінансових корпорацій, зокрема: а) недержавного пенсійного забезпечення шляхом державного стимулювання участі у ньому роботодавців і працівників, пенсійного страхування, удосконалення законодавства із інвестиційної діяльності НПФ та порядку використання пенсійних коштів; б) установ, що надають страхові послуги, шляхом впровадження ефективного механізму медичного страхування, страхування в агропромисловому комплексі, накопичувального страхування життя та страхування експортних кредитів і інвестицій;

- стимулювання розвитку фондового ринку, що передбачає впровадження практики цільового випуску ОВДП на фінансування інвестиційних проектів, заохочення суб'єктів біржової діяльності до операцій з ОВДП з комплементарним удосконаленням механізму їх випуску і обігу;

- підвищення платоспроможності та ліквідності фінансових установ, зокрема: а) для банківських установ - впровадження вимог до капіталу відповідно до положень Basel III та вимог ЄС; б) для небанківських установ - впровадження положень Solvency II та інших вимог ЄС; в) впровадження ефективної системи оцінки і діагностики фінансового стану та стрес - тестування; г) застосування інструментів макропруденційного нагляду;

- удосконалення механізму реструктуризації й рекапіталізації та процедури банкрутства фінансових установ із забезпеченням прозорості їх взаємовідносин з НБУ, у тому числі запровадження тимчасової адміністрації в банках та ефективного механізму захисту прав кредиторів;

- створення умов до акумуляції та забезпечення вільного руху капіталу, що передбачає удосконалення валютного регулювання, режиму прямих інвестицій, їх репатріації, портфельного інвестування, надання фінансових позик, забезпечення доступу українських інвесторів до зарубіжних фінансових інструментів;

- захист домогосподарств - споживачів фінансових послуг, зокрема: а) послуг банківських установ - шляхом гарантування повернення вкладів фізичних осіб, захисту коштів від інфляції та скасування адміністративних обмежень щодо зняття депозитів (такі обмеження повинні носити тимчасовий характер) тощо; б) послуг небанківських фінансових установ - шляхом удосконалення діяльності та недопущення зловживань страхових компаній, інвестиційних фондів, недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок тощо; в) послуг банківських і небанківських фінансових установ - шляхом формування у населення фінансової грамотності, фінансової культури, навчання управлінню сімейними фінансами, проведення роз'яснювальної роботи щодо переваг вкладень у національній валюті з їх комплементарним захистом від інфляції та мінімізації ризиків неповернення;

- захист прав інвесторів, зокрема шляхом вдосконалення законодавства щодо вирішення спорів між учасниками і споживачами фінансових послуг, застосування компенсаційних схем захисту вкладів інвесторів, правового забезпечення відносин між емітентом та інвестором тощо;

- посилення контролю за операціями з пов'язаними особами, що передбачає підвищення їх відповідальності, удосконалення звітності, прийняття нормативних актів щодо розкриття бенефіціарів та ідентифікації пов'язаних осіб банків та небанківських фінансових установ;

- впровадження механізму деофшоризації фінансової діяльності фінансових установ та підвищення ефективності системи запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинними шляхом, протидії тероризму;

- удосконалення системи нагляду за учасниками фінансового ринку, що передбачає перехід до нагляду та оверсайта на основі оцінки ризику та моніторингу фінансових установ;

- проведення подальшої інформатизації діяльності фінансового сектору економіки шляхом удосконалення IT технологій, захисту інформації та обміну інформацією, що передбачає функціонування реєстру боржників, консолідованої та повної інформації про кредитну історії, удосконалення розкриття інформації в інтересах споживачів та інвесторів.

Досягнення ефективного співвідношення саморегулівних і державних імперативів у загальногосподарському механізмі є основою реалізації регулятивного потенціалу фінансових ринків задля задоволення потреб фінансування економічного розвитку національної господарської системи.

Активізація регулятивного потенціалу фінансового ринку України має ґрунтуватись на розробці і реалізації прагматичних державно-управлінських рішень, вільних від демагогії, популізму і декларативності, за яких будуть максимально акумульовані та ефективно перерозподілені фінансові ресурси домогосподарств, банківської системи, офшорів, іноземного інвестування, детінізації економіки та державного інвестування.