Сучасні питання реформування міжбюджетних відносин в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

міжбюджетний видаток реформування

Стаття з теми:

Сучасні питання реформування міжбюджетних відносин в Україні

Н.В. Вишнівська, аспірант, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань

У статті окреслено проблеми реформування у сфері міжбюджетних відносин на сучасному етапі соціально-економічного розвитку. Проаналізовано міжбюджетні трансферти та амплітуду коливань видатків у розрахунку на одну особу. Виокремлено заходи та цілі реалізації реформування системи міжбюджетних відносин.

Ключові слова: бюджетна система, міжбюджетні відносини, трансферти, субвенції, видатки, реформування.

Реформування системи міжбюджетних відносин - це важливе і болюче питання вдосконалення господарського комплексу та соціальної сфери. Реформи міжбюджетної системи в цілому та системи міжбюджетних відносин по відношенню до загальної фінансової системи країни вибудовують таку форму бюджетних взаємовідносин, яка безпосередньо впливає на успіх економічної стабілізації в Україні. Правильно сформована і збалансована бюджетна система забезпечує рух фінансових ресурсів від джерел їх формування до добробуту громадян. За відсутності ефективної бюджетної системи економічна політика держави не буде дієвою, а економічна безпека не буде досягнутою.

Оскільки міжбюджетні відносини виступають інструментом регулювання бюджетної системи, то ця тема залишається актуальною для вітчизняних науковців. Міжбюджетні відносини та їх функціонування в Україні досліджували такі вчені, як І. Луніна, Т. Рева, О. Кириленко, С. Юрій, Ю. Пасічник та інші. Серед вагомих наукових досліджень зарубіжних вчених з питань регулювання міжбюджетних відносин та розробки і проведення політики у сфері місцевих фінансів можна назвати праці Дж. Б'юкенена, Р. Белома, С. Бейлі, Ш. Планкарта, Л. Дробозіної, У. Еванса, К. Лайкама, Дж. Мейнорома, І. Озерова, Дж. Оунсова, Г. Поляка, В. Родіонової, В. Танзі, Ф. Фішера, К. Тостера, М. Тодоровича та інших.

Метою статті є дослідження реформування міжбюджетних відносин. Подальшого аналізу потребують сучасні питання організації міжбюджетних відносин в умовах нового бачення проблем економічного і соціального розвитку.

На сучасному етапі розвитку міжбюджетні відносини виступають важливими фіскальними чинниками формування доходів і видатків місцевих бюджетів. Дефіцит фінансових ресурсів на місцевому рівні, невідповідність їхніх обсягів, функціям та завданням, які покладаються на місцеві органи влади, надають проблемам розвитку та вдосконалення міжбюджетних відносин особливого значення. Вони повинні стати не лише інструментом взаємозв'язку державного та місцевих бюджетів, але й важливим стабілізаційним механізмом усієї бюджетної системи України. Оновлена система міжбюджетних відносин має забезпечити соціальну стабільність і добробут суспільства. Тому впорядкування завдань у сфері міжбюджетних відносин має сприяти вирішенню багатьох фінансових і економічних проблем у державі. Виходячи з завдання невідкладного вирішення піднятих питань усвідомлюємо необхідність реформування міжбюджетних відносин в Україні.

Початковим позитивним кроком уперед стало ухвалення Бюджетного кодексу України, який визначив принципи бюджетної системи, бюджетного процесу та міжбюджетних відносин, закріпив за місцевими бюджетами власні джерела надходжень. 21 червня 2001 року з прийняттям Верховною Радою Бюджетного кодексу розпочався новий етап розвитку міжбюджетних відносин в Україні. Дана подія законодавчо закріпила якісно нові правила формування місцевих бюджетів та відповідних відносин між органами місцевої влади та центром.

По-перше, за місцевими бюджетами закріплено як складники доходної частини цілий ряд податків та зборів (загалом 17 видів), які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, тобто є ексклюзивними доходами. Це означає розширення доходної бази відповідних органів місцевої влади. Таким чином, організація руху частини фінансових потоків перейшла на місцевий рівень, що з огляду на традиції концентрації влади та коштів на центральному рівні є надзвичайно важливим.

По-друге, кодекс закріпив за бюджетами місцевого самоврядування 7 видів податків та зборів і встановив відповідні пропорції їх надходження до місцевих бюджетів. Наприклад, стаття 64 Бюджетного кодексу України закріплює за бюджетами місцевого самоврядування серед інших податків і податок з доходів громадян. Згідно зі статтею 65 цей податок розподіляється в таких пропорціях: міста Київ та Севастополь - 100% загального обсягу податку з доходів громадян, бюджети міст республіканського та обласного значення - 75% надходжень від податку з доходів громадян, що стягується з громадян даної території, бюджети міст районного значення, сіл, селищ чи територіальних об'єднань - 25%, обласні бюджети - 25%.

По-третє, крім питань, пов'язаних з бюджетним процесом, кодекс передбачає і кілька перспективних напрямів діяльності місцевих органів влади. Йдеться про здійснення внутрішніх запозичень, а за умови, що населення відповідної громади перевищує 800 тис. чол., дозволяється здійснювати і зовнішні запозичення [1, с. 20].

З початком проведення міжбюджетної реформи (2001 р.), відповідно до якої було запроваджено формульні розрахунки при визначенні обсягів доходів і нормативні методи у плануванні видатків місцевих бюджетів, а також елементи фінансового вирівнювання. Такий порядок дав змогу гарантувати адміністративно-територіальним одиницям середній рівень доходів і середній обсяг видатків (у розрахунку на одну особу наявного населення) за рахунок коштів місцевих бюджетів, що мав поступово зменшити територіальні відмінності у рівнях надання суспільних послуг громадянам.

Аналіз даних останніх років засвідчує, що амплітуда коливань граничних значень видатків у розрахунку на одну особу наявного населення залишається досить значною, а розбіжності між максимальним і мінімальним рівнями постійно зростають. У середньому по Україні на одну особу у 2011 р. припадало 871 грн. видатків місцевих бюджетів. Найвищі - у Києві (928,4 грн.) та Рівненській області (830,3 грн.), а найнижчі - у Луганській області (743,0 грн.). У середньому по Україні доходи місцевих бюджетів на душу населення (без врахування міжбюджетних трансфертів) становили у 2011 р. 833 грн. найвищі - у Києві (844,7 грн.), а найнижчі - у Чернівецькій області (212,6 грн.). Це свідчить про неспроможність регіонів самостійно фінансувати потреби без міжбюджетних трансфертів. У середньому по Україні на одну особу у 2012 р. припадало 1028,9 грн. видатків місцевих бюджетів, а на січень - жовтень 2013 р. 832,4 грн.. Доходи місцевих бюджетів по Україні на душу населення (без врахування міжбюджетних трансфертів) становили у 2012 р. - 930,8 грн., а на січень - жовтень 2013 р. - 757,5 грн..

За період 2008-2011 рр. спостерігається щорічне збільшення частки трансфертів (з 42 % до 52 % у доходах місцевих бюджетів) і відповідне падіння частки власних доходів громад. У самих трансфертах частка дотацій вирівнювання дещо зменшилась (з 57,8 % до 50,14 %), а частка субвенцій із соціального захисту населення зросла з 41,9 % до 42,7 %. Крім того, якщо обсяги дотації вирівнювання зросли на 20,9 %, то обсяги коштів, що передаються до Державного бюджету, навпаки, зменшились на 61,9 %.

Дотації вирівнювання у 2011 році з державного бюджету місцевим бюджетам перераховано у сумі 43629,9 млн. гривень. На дотації вирівнювання у 2012 році перераховано коштів у сумі 51649,9 млн. грн., що на 18,4 відсотка, або на 8020,0 млн. грн. більше ніж у 2011 році. У січні-жовтні 2013 року з державного бюджету місцевим бюджетам перераховано коштів у сумі 46264,7 млн. гривень.

Із запровадженням Бюджетного кодексу в Україні трансферти стали основним методом бюджетного регулювання. Такі зміни відповідають досвіду зарубіжних країн, який свідчить, що в останні роки спостерігається стала тенденція до зростання ролі бюджетних трансфертів, підтвердженням якої є збільшення їх питомої ваги у сукупних доходах місцевих бюджетів. Загальна сума коштів, перерахованих у вигляді міжбюджетних трансфертів з Державного бюджету у місцеві у 2011 році становила 87010,2 млн. грн., причому частка дотацій становила 53,3 %, а субвенцій - 46,7 % [2]. Загальний обсяг міжбюджетних трансфертів, що надаватиметься із загального фонду державного бюджету місцевим бюджетам, у 2012 році передбачено у розмірі 101214,6 млн. грн., що на 19,7 % більше порівняно з 2011 роком. На субвенції та додаткові дотації у 2012 році було перераховано 74179,0 млн. грн., що на 43,6 відсотка, або на 22539,7 млн. грн. більше ніж у 2011 році. На субвенції та додаткові дотації у січні-жовтні 2013 року було перераховано 46187,0 млн. грн. [3].

Можна сказати, що застосовуваний принцип покриття нестачі фінансових ресурсів у регіонах трансфертами з державного бюджету є дестимулятивним для активізації внутрішнього потенціалу розвитку регіонів. Крім того, не виконуються планові показники надання міжбюджетних трансфертів. Адже несвоєчасне затвердження умов надання окремих субвенцій і зміни до чинних нормативно- правових актів щодо їх розподілу можуть спричинити затримки перерахувань трансфертів. Що в свою чергу призводить до не виконання місцевим бюджетом дотацій вирівнювання. Тобто, функціонування інституту міжбюджетних відносин в Україні на сьогодні не можна вважати ефективним.

Отже, дотації переважають. Проте, якщо проаналізувати обсяги надання дотацій і субвенцій зДержавного бюджету за останні роки, то можна помітити, що обсяг субвенцій зростає вищими темпами. Як відомо, обсяг дотацій вирівнювання визначається за формулою, а механізм надання субвенцій, на жаль, на сьогодні є досить непрозорим. Тобто, за межі формульних розрахунків виводяться значні обсяги фінансових ресурсів.

На плановий період тенденції збережуться: обсяги міжбюджетних трансфертів, що перераховуються з державного бюджету на місцевий рівень, неухильно зростають. Як наслідок, посилюється залежність фінансової бази місцевих органів влади від вищих органів влади. На наш погляд, акценти варто змінювати, а фінансову автономію органів місцевого самоврядування зміцнювати, насамперед за рахунок збільшення власних доходів місцевих бюджетів, передусім місцевих податків і зборів [5, с. 180].

Реформа міжбюджетних відносин є четвертим напрямом, запланованих у розділі «Сталий економічний розвиток» Програми економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Пункт 32 статті 2 Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 року N2456-VI визначає міжбюджетні трансферти, як «кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого». До міжбюджетних трансфертів зараховуються дотації вирівнювання, субвенції, кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів та додаткові дотації. Згідно статті 9 БКУ, трансферти є одним з чотирьох видів доходу бюджету, поряд з податковими і неподатковими надходженнями та доходами від операцій з капіталом. Згідно ст. 98 Конституції України, контроль за надходженням та використанням коштів Державного бюджету здійснює Рахункова палата. Це поширюється і для трансфертів, що надаються з Державного бюджету місцевим бюджетам [4].

Закон України Про Державний бюджет України на 2013 рік Стаття 3 затверджує міжбюджетні трансферти згідно з додатками № 6, № 7 та № 10 до цього Закону; нормативи щоденних відрахувань для перерахування дотації вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам та коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, згідно з додатком № 6 до цього Закону, а також нормативи щодекадних відрахувань від доходів спеціального фонду державного бюджету, які є джерелом надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах, згідно з додатком № 10 до цього Закону [8].

Сучасними найгострішими проблемами у сфері міжбюджетних відносин є:

Невідповідність між зобов'язаннями за видатками місцевих бюджетів та джерелами фінансування.

На сьогодні власними та закріпленими дохідними джерелами забезпечується близько 80% видатків, можливість фінансування інших видатків залишається не прогнозованою і залежить від вищих органів влади, від обсягу наданих трансфертів. Це породжує неефективність використання бюджетних коштів, недостатність обсягу фінансування окремих видаткових повноважень, нагромадження заборгованості за виплатами, виникнення залежності у місцевих органів стосовно державного бюджету й одночасне посилення регуляторних важелів держави на формування місцевих бюджетів, що суперечить принципам місцевого самоврядування.

Ситуація у сфері виконання делегованих державних повноважень стає зобов'язанням виконавчих органів із необхідністю вживання заходів щодо мобілізації коштів на їх виконання, хоча повинна фінансуватись від органів місцевого самоврядування до місцевих адміністрацій.

Нерівномірне співвідношення «дотація - субвенція» у структурі трансфертів, переважаюча частка дотацій та субвенцій на соціальний захист.

Щоб раціоналізувати видатки та підвищення контролю за використанням переданих з державного бюджету коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів у структурі трансфертів має зрости питома вага субвенцій як цільових коштів, використання яких пов'язане з необхідністю фінансування конкретних об'єктів, пріоритетних у поточному бюджетному році, причому питома вага субвенцій на соціально-економічний розвиток має зростати випереджаючими темпами.

Незначна увага владних структур до вказаних проблем призводить до посилення утриманських настроїв окремих регіонів відносно держави, незацікавленості у збільшенні виробничих потужностей інших регіонів, неефективного розподілу коштів та їх витрачання.

Нормативна неврегульованість забезпечення видатків на соціальні потреби. Видатки на соціальні потреби не повинні бути видатками місцевого значення, оскільки місцеві органи не можуть впливати на рішення про їх надання чи ненадання.

Диспропорції співвідношення обсягів першого і другого кошика доходів місцевих бюджетів.

Обсяг трансфертів, які має змогу отримати місцевий бюджет, залежить від того, скільки зібрано коштів (доходів місцевого бюджету), що враховуються при визначенні трансфертів.

Неефективна децентралізація бюджетної системи [6, с. 121-126].

Реформування системи міжбюджетних відносин повинно передбачати реалізацію окремих заходів за такими цілями.

З метою встановлення відповідності між видатками та доходами місцевих бюджетів:

активізувати економічну та господарську діяльність місцевих органів влади на підвладній території з метою збільшення частки власних та закріплених джерел доходів у місцевих бюджетах і зменшення частки трансфертів;

запровадити державні гаранти фінансового забезпечення виконання делегованих повноважень місцевими органами;

покласти в основу політики фінансового вирівнювання критерій зацікавлення бюджетів- донорів віддавати кошти, залишаючи певну частку сум перевиконання доходів у розпорядженні місцевих органів влади.

З метою удосконалення формули розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів:

внести зміни до формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів щодо використання індексів відносних видаткових потреб;

спростити показники та окремі формули, що використовуються при обрахунку міжбюджетних трансфертів;

встановити мораторій на внесення змін до формули мінімум упродовж одного бюджетного року.

З метою раціоналізації структури трансфертів:

забезпечити пріоритетність надання цільових субвенцій;

застосовувати вибірковий механізм фінансування окремих проектів, ініційованих місцевими органами влади.

З метою впорядкування механізму забезпечення соціальних видатків:

встановити жорстку відповідність між фінансуванням видатків, які спрямовані на вирішення питань місцевого значення і не враховуються при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, і обсягом власних доходів місцевих бюджетів;

покласти в основу бюджетного вирівнювання нормативи соціальних стандартів надання громадянам суспільних послуг [7, с. 91-98].

Міжбюджетні трансферти слід розглядати як важливу складову міжбюджетних відносин, завдяки розвитку їхньої бази буде забезпечуватись стабілізація економіки, що в свою чергу вплине на забезпеченість громадян суспільними послугами, вирівняється рівень бюджетної забезпеченості та виконання важливих соціальних і економічних програм.

Отже, вирішення всіх вище вказаних проблем реформування міжбюджетних відносин дасть змогу покращити ситуацію у виконанні місцевих бюджетів і повноцінному фінансовому забезпеченні власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Література

1. Білоконь Л. Сучасний стан міжбюджетних відносин / Л. Білоконь // Вісник КНТЕУ [спецвипуск]. - 2001 - №6. - С. 18-23.

2. Офіційний сайт Державної служби статистики України. [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.ukrstat/gov/ua - Назва з титул. екрана.

3. Звіт про виконання Державного бюджету України за 2011-2013 р.р. [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://minfin.kmu.gov.ua - Назва з титул. екрана.

4. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Комітет з економічних реформ при Президенті України. 2 червня 2010 року [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.president.gov.ua/docs/Programa_ reform_ FINAL_1.pdf - Назва з титул. екрана.

5. Власюк Н.І. Основні напрями реформування міжбюджетних відносин в Україні [Текст] / Н.І. Власюк // Науковий вісник НЛТУ України. - Вип.22.8 Львів. - 2012. - С. 179-183.

6. Цимбаленко Я.В. Шляхи реформування міжбюджетних відносин в Україні / Я.В Цимбаленко // Держава та регіони Серія: Державне управління - 2010. - №1. - С. 121 -126.

7. Щвецов А.Н. Сучасні умови реформування міжбюджетних відносин / А.Н Щвецов // Держава та регіони Серія: Державне управління - 2010. - №2. - С. 91-98.

8. Закон України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» [Електронний ресурс] - РежимЕкономіка та управління національним господарством доступу: http://zakoni.rada.gov.ua/laws/show/5515-17#n107 - Назва з титул. екрана.

The article describes problems of restructuring in the sphere of interbudgetary relations in the present-day social and economic development. It analyses interbudgetary transfers and the charges range per a person. The article also distinguishes measures and goals of restructuring of the interbudgetary relations system.

Keywords: budgetary system, interbudgetary relations, transfers, subventions, charges, restructuring.

В статье обозначены проблемы реформирования в сфере межбюджетных отношений на современном этапе социально-экономического развития. Проанализированы межбюджетные трансферты и амплитуду колебаний расходов в расчете на одного человека. Выделены мероприятия и цели реализации реформирования системы межбюджетных отношений.

Ключевые слова: бюджетная система, межбюджетные отношения, трансферты, субвенции, расходы, реформирования.

Размещено на Allbest.ru