Суперечності процесів фінансіалізації та їх вплив на економічне зростання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суперечності процесів фінансіалізації та їх вплив на економічне зростання в Україні

Фінансіалізація економічних систем є об'єктивним історичним процесом, який характеризує сучасний стан розвитку світової економічної системи. Вона почалася у другій половині ХХ ст. у розвинутих економічних системах світу. Причинами цього процесу стали динамічний розвиток фінансового сектору, диверсифікація його інструментів, відплив капіталу з реального сектору економіки у фінансовий, збільшення його частки у ВВП.

Вагомий чинник, що зумовив фінансіалізацію економік, -- це глобалізацій- ний процес, який вивів її на наднаціональний рівень і став основним її каталізатором. Під впливом процесів глобалізації фінансіалізація поступово охопила економічні системи і тих країн, які ще розвиваються, проте вже активно інтегрувались у світогосподарські процеси.

Зміст цього процесу відобразився у структурі сучасних економічних систем. Можна з упевненістю стверджувати, що до 1970-х років чинна тоді структура економіки складалася з виробничої системи з незначною фінансовою надбудовою, а на кінець 1980-х -- сформувалася нова структура, в якій фінансовий сектор не лише став незалежним від виробничого, але й значно посилив свій вплив на нього. Цілком логічно, що нині прибутковість від фінансової діяльності є вищою, ніж у сферах торгівлі чи виробництва.

У даному контексті наочним буде досвід розвитку економіки США: за останні 50 років частка обробної промисловості у ВВП скоротилася більш як удвічі (з 25% до 12%), при цьому частка фінансового сектору подвоїлася (з 3,7% до 8,4%). За аналогічний період частка доходів в обробній промисловості США скоротилася більш як на 2/3 (з 49% до 15%), а частка доходів фінансового сектору в загальній сумі доходів подвоїлася (з 17% до 35%) [1]. Одночасно з цим частка фінансових послуг у ВВП зросла у 2006 р. до 8,3% (4,9% -- у 1980 р., 2,8% -- у 1950 р.) [2]. Проаналізувавши динаміку номінального ВВП США, який становив 13,9 трлн. дол. у 2006 р., порівняно з 2,9 трлн. дол. у 1980 р. та 293,8 млрд. дол. у 1950 р., можна констатувати позитивний вплив фінансового сектору на економічний розвиток.

Проте розширення впливу фінансового сектору на економіку не могло мати необмежений характер. У той час, як фінансові активи за динамікою зростання в рази перевищували обсяги реального сектору економіки, збільшення обсягів контрольованої фінансовим сектором частини джерел фінансування капіталу та, відповідно, доходів від нього (процентних, дивідендних і комісійних) призвело до відпливу капіталу з реального сектору економіки.

Таким чином, надмірне поширення процесів фінансіалізації економік викликало ряд суперечностей, що стало очевидним в умовах сучасних кризових явищ. З одного боку, фінансовий сектор має бути рушієм позитивної економічної динаміки, а з іншого -- складається ситуація, за якої така функція фінансового сектору, як сприяння надійності та примноженню заощаджень, ефективності їх трансформації в реальні інвестиції шляхом кредитування, страхування і забезпечення прибутковості депозитів і підприємницької діяльності, не виконуються повною мірою. Більше того, різноманіття видів фінансових інструментів, що з'явилися в обігу за останні десятиліття, скоріше, призвело до відриву номінальних цін на активи від реальних, викликавши надмірну цінову волатильність. Цьому також є пояснення, адже учасникам сучасної ринкової економіки притаманні так звані “помилки ринку”, тобто прорахунки в розміщенні ресурсів. Не є винятком і фінансовий сектор. У випадку якщо він вкладає кошти у фінансові інструменти, емітовані іншими фінансовими установами, та (або) у кредитування фізичних осіб (насамперед, у споживче кредитування), обсяги інвестицій у реальний сектор неодмінно скорочуються, а ризики від такої інвестиційної діяльності зростають.

Суперечності процесів фінансіалізації можна розглядати не тільки на глобальному (наднаціональному) рівні, що проявляється в домінуванні фінансового сектору над реальним, а й у розрізі національних економік, особливостей їх функціонування та відповідного рівня розвитку фінансових систем.

На національному рівні всі суб'єкти фінансового сектору (держава, підприємства, громадяни) залежать від фінансового ринку, намагаючись стати його активними учасниками, а фінансові інститути підштовхують їх до цього, генеруючи нові продукти, послуги, сервіси тощо. Це наочно проявляється у прирості депозитних і кредитних портфелів банків, страхових платежів, внесків до недержавних пенсійних та інвестиційних фондів тощо. Як наслідок, вільні кошти, які потенціально мають виступати інвестиційним ресурсом, вилучаються з реального сектору та осідають на деякий час на рахунках фінансових інститутів, завданнями яких є їх акумуляція, примноження та подальша трансформація в реальні інвестиції. Тож на перший план виходить рівень розвитку фінансової системи, а саме: чим розвинутішою вона є, тим швидше створюється даний інвестиційний ресурс. Для таких економічних систем, як вітчизняна, процес трансформації проходить із значним часовим лагом -- унаслідок недосконалості інституційного середовища функціонування, нерозвинутого фондового ринку, обмежених обсягів “довгих грошей” у розпорядженні фінансових інститутів та формуванні їх справедливої вартості тощо. Це проявляється в низьких темпах приросту кредитування економіки та вилучення інвестиційних ресурсів з реального сектору економіки по відношенню до темпів приросту активів фінансового сектору.

Падіння реального виробництва, безумовно, негативно впливає на дохідну частину бюджету, що в умовах зниження економічної активності веде до необхідних додаткових залучень у рамках фінансування бюджетного дефіциту. Тож констатуємо, що дефіцитність державних фінансів стала невід'ємною ознакою сучасної фінансово-економічної політики. Наприклад, у 2012 р. рівень бюджетного дефіциту в розвинутих країнах становив --4,7% ВВП, тоді як ще наприкінці 1990-х років даний показник був на рівні 1,5% ВВП International Monetary Fund. World Economic Outlook. -- 2013 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2013/01/pdf/c3.pdf.. Дедалі частіше уряди сучасних економік стають залежними від міжнародних фінансових інститутів, і в цьому проявляється фінансіалізація вже на глобальному рівні.

Ще одна суперечність процесів фінансіалізації -- це зниження ролі трудових ресурсів у розвинутих економічних системах. Така тенденція пов'язана насамперед з високими темпами розвитку і використання інноваційних технологій, що створює можливість за рахунок меншої кількості трудових ресурсів забезпечувати сукупний споживчий попит на товари і послуги.

Як наслідок, реальний сектор економіки залучає у виробництво дедалі менше трудових ресурсів, замінюючи їх на машинну працю. Тож індивід у результаті наявності значної кількості фінансових інструментів, що пропонуються на фінансовому ринку, переходить із статусу найманого працівника в статус співвласника, отримуючи доходи від участі в капіталі у вигляді дивідендів, процентних доходів, роялті тощо. Інша категорія населення -- це безробітні в розвинутих країнах світу, які не бажають працювати і перебувають на повному соціальному забезпеченні держави, отримуючи відповідну допомогу по безробіттю.

Наслідком таких процесів стало скорочення кількості трудових ресурсів, здатних створювати додатковий продукт реального сектору в умовах рецесії останнього та неможливості миттєво перезапустит економіку з допомогою фінансового сектору.

Якщо поглянути на досліджувані питання з точки зору економіки України, то знайдемо підтвердження цим явищам. Зокрема, можна констатувати, що сукупні активи вітчизняного фінансового сектору щороку збільшуються, тоді як темпи економічного зростання слабко корелюють з їх упевненим приростом. Наприклад, більш як 90% активів вітчизняного фінансового сектору припадають на банківську систему, якій мала б належати роль основного генератора кредитних ресурсів. Проте, незважаючи на зростання активів банківського сектору, обсяги кредитування економіки на кінець 2012 р. зменшилися до 815 млрд. грн. (рис. 1). Знову ж таки, в умовах впливу процесів фінансіалізації актуалізується питання реальної вартості активів вітчизняної банківської системи та їх достатності для фінансування реального сектору економіки України.

Млрд. грн.

І І -- ВВП-- надані кредити-±- -- активи банків

Рис. 1. Динаміка ВВП України, активів банківського сектору та обсягів кредитування

До того ж домінування лише банківського сектору у структурі вітчизняної фінансової системи говорить про її нижчу ефективність, оскільки страхові компанії та недержавні пенсійні фонди мають здатність до накопичення додаткових обсягів довгострокових фінансових ресурсів для інвестування на внутрішньому ринку. Незначні розміри ринків страхування та недержавних пенсійних фондів -- також одна з основних перешкод на шляху розвитку фінансової системи України, тому що в розвинутих економічних системах попит на цих інститу- ціональних інвесторів є невід'ємною складовою ефективного функціонування та розвитку фондового ринку [3].

Надмірний вплив процесів фінансіалізації на вітчизняну економічну систему особливо проявляється в сучасний період кризи, адже в умовах надмірної залежності економіки України від зовнішніх сировинних ринків зростає залежність від міжнародних фінансових інститутів (зокрема, МВФ), що тільки посилює суперечності в економічному розвитку та негативно впливає на економічне зростання.

У Державному бюджеті України на 2013 рік у рамках фінансування дефіциту бюджету передбачалося 135,6 млрд. грн. нових запозичень, більшість з яких було направлено на погашення існуючих зобов'язань (81,1 млрд. грн.) Про Державний бюджет України на 2013 рік : Закон України від 6 грудня 2012 р. № 5515-VI [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/5515-17.. Тут варто згадати про так званий “ефект витіснення інвестицій” -- коли покриття дефіциту державного бюджету відбувається за рахунок збільшення обсягів внутрішніх запозичень. Це, безумовно, “вимиває” ліквідність банківської системи -- найбільшого інвестора у державні цінні боргові папери, що призводить до зростання процентних ставок і, відповідно, негативно впливає на обсяги кредитування реального сектору економіки. Отже, справжньою альтернативою фінансуванню боргових зобов'язань держави в найближчі роки може бути відновлення програми кредитування “stand-by” МВФ з її активним застосуванням на відкритих зовнішніх ринках в умовах найбільш сприятливої кон'юнктури.

У випадку неспроможності фінансового сектору забезпечити економіку (зокрема, її реальний сектор) достатніми ресурсами для активізації економічного розвитку держава в особі уряду та центрального банку має розробити необхідні заходи і створити відповідні умови для подолання наслідків надмірного впливу процесів фінансіалізації та перезапуску економіки.

Так, важливою з точки зору розуміння державних заходів щодо стимулювання економічного зростання є неоконсервативна теорія управління економікою, яка актуалізувалась у 1970-х -- на початку 1980-х років. Використання традиційних кейнсіанських методів державного регулювання економіки, на думку неоконсер- ваторів, призвело до бюрократизації державного апарату, необгрунтованого зростання державних витрат і надмірного розширення соціальних програм. Яскравий приклад утілення ідей неоконсерваторів -- реалізована фінансово-економічна політика М. Тетчер, прем'єр-міністра Великобританії (1979--1990 рр.), згідно з якою в контексті реалізації бюджетної політики варто виділити 2 важливих правила: “золоте” і “стабільного інвестування”. У першому йдеться про те, що впродовж економічного циклу уряд має проводити запозичення (у тому числі використовувати доходи від приватизації) тільки з метою інвестування і не може направляти їх на фінансування поточних витрат. У другому -- що впродовж економічного циклу частка державного боргу у ВВП має утримуватися на стабільному та обгрунтованому рівні. Зазначені проблеми особливо актуальні і для української економіки.

Дискусію викликає доцільність у подальшому підтримувати стабільність цін, яка рік у рік декларується НБУ у процесі реалізації грошово-кредитної політики. Сьогодні не тільки в Україні, а й у країнах -- членах ЄС економічна ситуація характеризується падінням виробництва та низькими темпами інфляції, а подекуди і дефляцією (табл.). В цих умовах актуалізується питання утримання таких рівнів інфляції, які б стимулювали економіку [4], враховуючи при цьому циклічність розвитку, наявність зовнішніх шоків та інших екзогенних факторів, що, як зазначалося, особливо притаманне економіці України. Нині пропонується так зване “гнучке інфляційне таргетування” (англ. -- flexible inflation-targeting) International Monetary Fund. World Economic Outlook. -- 2013 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2013/01/pdf/c3.pdf., коли центральні банки, реалізуючи політику стримування інфляції, беруть до уваги динаміку виробництва у країні. Тому в умовах падіння виробництва центральні банки мають менш агресивно реагувати на прояви інфляції, якщо вона не перевищує критичного рівня. Саме в цьому проявляється взаємозв'язок між інфляцією та виробництвом, провокуючи перегляд підходів до реалізації грошово-кредитної політики в сучасних умовах, метою якої повинне стати забезпечення таких темпів інфляції, які мають стимулюючий характер у відношенні до виробництва -- так званий подвійний мандат центрального банку.

Зазначимо також, що нині стимулювання економічних систем у розвинутих країнах проводиться за допомогою реалізації так званої політики “кількісного пом'якшення” (англ. -- Quantitative easing, QE) в рамках грошово-кредитної політики. Вона полягає у викупі центральними банками активів на відкритих фінансових ринках для підтримання ліквідності економіки на достатньому рівні. Суть даної політики, скоріше, полягає у використанні адміністративних заходів щодо викупу державних цінних боргових паперів з метою насичення ринку грошима і, таким чином, направлення інвесторами тимчасово вивільнених коштів на інвестиції, посилення кредитного потенціалу економіки.

Динаміка ВВП та індекс споживчих цін (ІСЦ) у деяких країнах за період 2008--2012 рр. *(% до п. п.)

1. Subbarao D. Financial regulation for growth, equity and stability in the post-crisis world. BIS Papers, 2012, Vol. 62, pp. 1-8.

2. Greenwood R., Scharfstein D. The growth of finance. J. of Econ. Perspect., 2013, Vol. 27, No. 2, p. 3.

3. Lyutyi I., Borovikova M. Financial market of Ukraine and the role of foreign direct investment. Ekonomika, 2013, Vol. 92 (1), pp. 67-68.

4. Lyutyi I., Liubkina O., Shpygotska N. Contribution of banking system into financial stability of Ukraine. J. of Econ. Sci.: Theory and Practice, 2012, Vol. 69, No. 2, pp. 107-109.

Размещено на Allbest.ru