Індикатори фінансової стабільності країн світу

Мусиец Т.В., Оглобля Я.А.

В статье проанализированы ключевые показатели и индикаторы, которые дают возможность определить уровень финансовой стабильности стран мира и глобальной финансовой стабильности в целому; раскрыта необходимость своевременной статистической информации для мониторинга и управления рисками, которые угрожают финансовой стабильносте стран мира.

Ключевые слова: глобальная финансовая стабильность, показатели финансовой нестабильности страны, финансовая стойкость, дестабилизация финансовой системы.

Musiiets T., Ogloblia I.

The article is devoted to the problem of interrelation between the level of financial stability in countries of the world and the global financial stability; the necessity of well-timed statistical information which serves for monitoring and management of process of risk accumulation is studied as well.

Keywords: global financial stability, indicators of the financial instability of the country, financial resistance, destabilization of financial system.

Постановка проблеми. Основною метою соціально-економічної політики кожної країни світу є забезпечення стабільності функціонування фінансового сектору, особливо в контексті трансформаційних змін світової економіки. Вчені-економісти нарахували 39 міжнародних фінансових криз, перша з яких відбулася у 1618 році і була пов'язана з фальшуванням монет, остання ж виникла у 2008 році, але наслідки цієї кризи відчутні і донині. Починаючи з кінця ХХ століття, фінансові кризи трапляються з більшою періодичністю (вона скоротилася з 50 до 10 років), а їх наслідки стають все більш руйнівними. Саме тому питання фінансової нестабільності стає одним з пріоритетних в усьому світі, а міжнародні фінансові організації та інституції окремих держав світу докладають значних зусиль для розробки антикризових міжнародних стандартів та індикаторів, які дали б змогу визначати стан фінансової нестабільності та виробляти механізми для досягнення фінансової стабілізації. Остання світова фінансова криза змусила усвідомити гостроту проблеми фінансової нестабільності на рівні банків, підприємств, галузей та ринків, національних економік і, відповідно, світової фінансової системи в цілому. Цьому сприяло стрімке поширення глобалізаційних та інтеграційних процесів, розвиток інформаційних технологій та незбалансовані взаємовідносини основних гравців глобальних ринків - США, ЄС та країн Азії.

Основою глобальних кризових тенденцій стали не лише системні диспропорції у розвитку світової економічної системи, а й помилки та прорахунки керівництва центральних банків країн та фінансових інституцій з приводу вибору адекватних методів досягнення та забезпечення стабільності фінансово-економічного розвитку. Проте незважаючи на актуальність та нагальність даної проблеми, варто зазначити, що не існує єдиного класифікатора показників (індикаторів) визначення фінансової стабільності, а поняття «фінансової нестабільності» окремої країни і «глобальної фінансової нестабільності» є недостатньо осмисленими, немає єдиного загальноприйнятого підходу до визначення цих феноменів, які потребують фундаментального теоретико-методологічного аналізу їхніх причин, чинників та характерних рис.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у дослідження джерел виникнення фінансової нестабільності зробили такі зарубіжні вчені, як Ф. Аллен, Д. Гейл, А. Крокет, Ф. Мішкін, Х. Мінскі, Р. Фергюсон. В основному, зазначені закордонні економісти трактують фінансову стабільність країни в різних аспектах функціонування фінансової системи. Серед вітчизняних вчених варто виділити Я. Белінську, В. Гейця, С. Козлова, В. Міщенка та Я. Жалило, які вивчають поняття макроекономічної та грошово-фінансової нестабільності в поясненні причин фінансових криз. Над розробленням моделей, які дають змогу визначати посилення передкризових явищ і визначенням індикаторів, за допомогою яких можна здійснювати моніторинг стану фінансової системи працюють такі зарубіжні вчені, як Дж. Азіз, Г. Бланко, Р. Глік, Е. Деміргук-Кунт, Е. Детрагіаче, С. Лізондо, Р. Морено, Дж. Франкель. Також питанням фінансової нестабільності займаються вчені-дослідники таких міжнародних організацій як МВФ, МФК, ЄЦБ та Банку міжнародних розрахунків, публікуючи свої результати у звітах та наукових журналах. Однак єдиного підходу досі не було вироблено.

Мета статті. Визначити глибинні структурні основи поняття як глобальної фінансової нестабільності, так і фінансової нестабільності країни, їх основні показники та індикатори та здійснити аналіз існуючих підходів до розробки моделей, що дають змогу оцінити взаємозв'язок показників фінансової нестабільності окремих країн з ймовірністю настання кризових явищ у світовій економіці.

Основні результати дослідження. На сьогоднішній день з огляду на поширення кризових явищ у світовій економіці кожна країна світу прагне до досягнення стану стабільності своєї фінансової системи, що дало б змогу забезпечити безперебійне здійснення розрахунків в економіці, високий рівень довіри до фінансово-кредитних установ, відсутність надмірної волатильності фінансових ринків, ефективний розподіл фінансових ресурсів і можливість управління фінансовими ризиками, а також запас міцності у фінансовій системі, що дасть змогу протистояти негативним економічним шокам у майбутньому та запобігати їх негативному впливу на економіку [2, с. 219]. І.В. Попов під стабільністю фінансової системи країни розуміє збалансований стан, який характеризується такими ознаками як наявність фінансових інструментів державного регулювання, якісного нормативно-правового та інформаційного забезпечення, керованість та спроможність фінансової системи протидіяти збуренням та повертатися в положення рівноваги у разі відхилень [5, с. 2]. Фахівці інституту економіки перехідного періоду визначають поняття фінансової стабільності через фактори, які впливають на стан фінансової системи - банківські паніки, безвідповідальна поведінка банкірів, асиметрія інформації, ефект зараження та коливання цін активів на фінансових ринках [1, с. 9-10]. Для забезпечення сталого розвитку економіки фінансова система кожної країни має бути спроможна сприяти загальній меті - підвищенню стану загальної фінансової стабільності у світі, під якою І.В. Попов розуміє такий розвиток фінансового сектору, який сприяв би довгостроковому зростанню глобальної економіки в цілому, забезпечив безперешкодне фінансування дефіцитів платіжних балансів із приватних джерел, створив рамкові умови для запобігання кризовим ситуаціям у фінансово-банківській та валютно- курсовій сферах [5, с. 3].

Заради досягнення такої мети та сприяння стану глобальної стабільності кожна держава має прагнути до стану відсутності нестабільності, яка виникає тоді, коли шоки, які діють на фінансову систему країни, перешкоджають інформаційному потоку таким чином, що фінансова система не може нормально виконувати свою роботу щодо спрямування грошових коштів туди, де є можливості для продуктивних інвестицій [2, с. 220]. Досі не існує єдиного визначення поняття фінансової нестабільності країни. На думку голови банку Міжнародних розрахунків Е. Крокета, фінансова нестабільність країни - це ситуація, в якій функціонування її економіки погіршується під впливом цін на фінансові активи або неспроможністю фінансових інститутів виконувати свої обов'язки. Згідно з визначенням Ф. Мишкіна, фінансова нестабільність в країні виникає тоді, коли шоки, які діють на її фінансову систему, перешкоджають інформаційному потоку таким чином, що фінансова система не може більше виконувати свою роботу щодо спрямування грошових коштів туди, де є можливості для продуктивних інвестицій. І.В.Попов притримується точки зору, що нестабільність в країні визначається як втрата динамічності та гнучкості економічної системи, нездатністю своєчасно пристосовуватися до змін внутрішніх умов її функціонування [5].

Альтернативного погляду дотримувався Х. Мінскі. Його «гіпотеза фінансової нестабільності країни» передбачає, що її фінансова нестабільність є нормальним функціонуванням, внтурішньо породжуваним результатом поведінки капіталістичної економіки. Нестабільність кожної держави, на думку Х. Мінскі, яка ендогенно присутня в ринковій економіці, пов'язана з циклічністю динаміки ринків і економіки в цілому, може призводити до криз навіть без дії зовнішніх шоків [2, с. 220]. На думку прихильників Х. Мінського, його гіпотеза фінансової нестабільності в країні повністю пояснює природу останньої світової фінансово-економічної кризи, адже за минулі 25 років капіталістичні країні активно нарощували борги та ризики, і як наслідок, продукували фінансову нестабільність на глобальному рівні. Розгортання глобалізаційних процесів у фінансово- кредитній сфері протягом останніх років призвело до високого ступеня залежності та, відповідно, рівня ризиків від тенденцій розвитку окремих країн-лідерів світової економіки [6, с. 119]. Тому вкрай актуальним є питання залежності глобальної фінансової нестабільності від нестабільності фінансових систем країн світу. Так, Х. Бенінк навіть зазначає, що криза національного фінансового ринку як результат нестабільності в певній країні викликає «транскордонну передачу фінансового падіння». Яскравим прикладом цього є фінансова криза 2007 року, що розпочалася з неповернення іпотечних кредитів у США, а згодом поширилася практично на всю міжнародну фінансову систему та сприяла знищенню багатьох потужних інвестиційних інститутів по всьому світу. Це є очевидним доказом того, що завдяки процесам та наслідкам фінансової глобалізації зростає не тільки вірогідність виникнення фінансових криз, а й збільшення впливу цих криз на інші країни, залежність світової стабільності від стійкості фінансових систем країн, які визначають глобальний порядок у світі. Таким чином, глобальну фінансову нестабільність треба розуміти як транскордонне за походженням явище, що поширюється в міжнародних платіжних, валютних та фінансових відносинах і одночасно впливає на стан національних економік та їх фінансів.

В контексті теоретико-методологічного аналізу понять фінансової стабільності та стану нестабільності в країнах, варто проаналізувати два таких поняття як "фінансова стійкість" та "крихкість фінансової системи країни". Під фінансовою стійкістю варто розуміти властивість фінансової системи повертатися до рівноважного стану після припинення негативного впливу на неї, тобто це лише прагнення до рівноваги, в той час як стабільність припускає саму рівновагу фінансової системи. В свою чергу, фінансова крихкість передбачає такий стан фінансової системи, в якому вона є негнучкою до негативних впливів і навіть за незначних негативних шоків переходить в стан фінансової дестабілізації - тобто відсутній, так званий, «запас міцності» [2, с. 222]. Фактори ендогенних процесів, що створюють умови виникнення фінансових криз, Х. Мінскі узагальнив в теорії системної крихкості країни як невід'ємної характеристики її фінансової системи. Крихкість фінансової системи, на його думку, залежить від форм фінансування інвестицій, які обирають для себе фірми: забезпечене, спекулятивне чи понціфінансування.

З огляду на складність та важливість цих понять в економічній літературі кінця ХХ ст. з'являється значна кількість праць, в яких вивчаються механізми виникнення криз як наслідків фінансової нестабільності в країні і будуються їх можливі індикатори-передвісники. Спочатку цією проблемою займалися окремі групи дослідників такі як А. Сандарараян, Ж. Капріо, Р. Клінгебіль, К. Рейнхарт, Е. Детрагіаче та інші, з 1995 р. розроблення системи індикаторів раннього попередження криз на фінансовому ринку було розпочато на глобальному рівні Міжнародним валютним фондом, а з 1997 р. до цієї роботи підключилися найбільші інвестиційні банки: Goldman Sachs, Credit Snisse First Boston, Deutsche Bank, а в 2003 р. - банк Lehman Brothers, який розробив для оцінки зовнішніх ризиків “дамоклів індекс фінансової кризи”. Перші моделі розроблялися виключно для валютного ринку, а потім почали з'являтися механізми і для прогнозування банківських проблем: модель можливих проблем банків (SAABA); модель прогнозу ймовірності банкрутства (SEER, Bank Calculator ФРС США); модель стрес-тестування для банків. На даний час існують різноманітні дослідження індикаторів кризи та моделі її прогнозування (регресивні, бінарні, порогові, logit- і probit-моделі, моделі лінійної ймовірності) [7, с. 41]. Також надзвичайно важливим кроком є те, що з 1999 р. МВФ та Світовим Банком було започатковано Програму оцінки фінансового сектору країни (FSAP), яка включає в себе формування системи індикаторів стійкості її фінансової системи, стрес-тестування фінансової системи, підготовку звітів про стан фінансової системи та вироблення рекомендацій з коригування політики для посилення стійкості [4, с. 103], а МВФ почав публікувати мапу глобальної фінансової стабільності, яка представляє оцінку ризиків та умов, що лежать в основі глобальної фінансової системи (рис. 1).

Таким чином, вироблені міжнародним фінансовим співтовариством підходи до визначення та аналізу глобальної фінансової стабільності ґрунтуються на використанні таких компонентів, як:

• системи національних рахунків як основи для секторального представлення економіки;

• методичних підходів до аналізу монетарної політики (моделей трансмісійного механізму грошово-кредитної політики);

• загальних баз статистичної та іншої інформації (МВФ, Світового Банку, інформаційних і рейтингових агентств);

• міжнародних принципів пруденційного нагляду за діяльністю фінансових посередників та фінансових ринків, міжнародних стандартів та належної практики діяльності фінансових посередників [2, с. 223].

Більш ніж 40 центральних банків країн світу регулярно публікують свої звіти про фінансову стабільність, проводять власні дослідження в цій сфері, які представлено в табл. 1.

Європейський центральний банк, в свою чергу, для визначення загроз фінансової нестабільності в країнах Європейського валютного союзу окремо розробив такі групи показників як баланс банківського сектору (прибутковість, якість активів та достатність капіталу); основні джерела ризиків у фінансовому секторів (зростання обсягу кредитів, бізнес цикли, монетарні умови) та стійкість фінансового сектора - здатність поглинати ризики, далекоглядні заходи, засновані на цінах цінних паперів (ризик дефолту великих банківських структур (LCBGs), який базується на прогнозах Moody's KMV, спреди по свопам EONIA як показник ліквідності на ринках країн Єврозони ) [8, с. 375].

Таблиця 1. Методики центральних банків країн світу щодо оцінювання рівня стабільності їхніх фінансових систем