Податкове декларування як засіб узгодження позицій платників та контролюючих органів щодо виконання податкового обов’язку

В статті автором розкриваються проблеми, пов'язані із такою складовою податкового обов'язку як податкова звітність. Основну увагу приділено дослідженню перспектив реформування податкового декларування. Автор для більш змістовної аргументації своєї позиції звертається до критики існуючих наукових поглядів стосовно заданої проблематики.

Ключові слова: податковий обов'язок, податкова звітність, податкове декларування, загальне декларування, банкетні норми.

В статье автором раскрываются проблемы, связанные с такой составляющей налоговой обязанности как налоговая отчетность. Основное внимание уделено исследованию перспектив реформирования налогового декларирования. Автор для более содержательной аргументации своей позиции обращается к критике существующих научных взглядов относительно заданной проблематики.

Ключевые слова: налоговый долг, налоговая отчетность, налоговое декларирование, всеобщее декларирование, банкетные нормы.

The author reveals the problems connected with such a part of tax obligation as a tax reporting in this article. The focus is on the research prospects of reforming the tax declaration. For more substantive reasoning of his position, the author refers to the criticism of existing scientific views on a presented issue.

Keywords: tax obligation, tax reporting, tax declaration, universal declaration, banquet rules.

Постановка проблеми. Корегування змісту податкової системи України, раціоналізація процедур виконання податкового обов'язку вимагає узгодження всіх складових податкового обов'язку в широкому сенсі. Як відомо, податковий обов'язок в широкому сенсі складається із трьох складових: а) обов'язок із податкового обліку; б) обов'язок зі сплати податку; в) обов'язок із податкової звітності. Незважаючи на те, що податкова звітність, ведення та надання податкових декларацій відноситься до завершального етапу в процесі виконання податкового обов'язку, це не зменшує значення та вагомості дій щодо її реалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблем податкового обов'язку і, зокрема, податкової звітності висвітлено у працях М.Т. Білухи, А.В. Бризгаліна, Т.С. Греськів, М.П. Кучерявенка, О.Р. Марець, С.Г. Пєпєляєва та ін.

Невирішені раніше проблеми. Не зважаючи на питому увагу зі сторони науковців в сторону дослідження податкового обов'язку та його складових, на сьогодні не вирішеним залишається ряд питань, пов'язаних із податковим декларуванням.

Мета. Дана стаття націлена на дослідження впливу податкового декларування на становлення зв'язків між платниками податків та контролюючими органами.

Виклад основного матеріалу.

Аналізуючи процедури подання податкової звітності, треба виходити з того, що вони передбачають узгодженість дій як контролюючих органів, так і безпосередньо платників податків. Наприклад, камеральні податкові перевірки пов'язуються із самостійним визначенням суми до сплати платником в звітній документації (або звільненням від цього за наявності об'єктивних підстав), надання такої звітності до контролюючого органу, який і перевіряє точність уявлення платника відомостям, які є в розпорядженні контролюючого органу та висновок його щодо точності звіту або неспівпадіння поглядів платника та контролюючого органу на реалізацію першим свого податкового обов'язку протягом відповідного податкового періоду.

Безумовно, перспективним треба вважати загальне декларування, яке має стосуватися не лише доходів, а і видатків. На сьогодні більшість пострадянських держав запровадила декларування доходів (та і то їх окремих різновидів). Саме тому найближчим часом Податковий комітет Казахстану пропонує поетапний перехід на загальне декларування доходів, а потім і видатків [1, с. 11]. Декларування видатків лише починає запроваджуватись, хоча саме воно має забезпечити найбільш об'єктивну картину щодо руху тих коштів, на підставі яких мають визначатися об'єкти оподаткування, гарантуватися надходження від податків та зборів до доходних частин бюджетів.

Доцільність таких процесів передбачає і певні суперечливі процеси, розв'язання дискусійних проблем щодо побудови найбільш раціональних конструкцій для реформування процедур податкової звітності. В сенсі цього дивують певні пропозиції, які авторами вважаються слушними та доцільними. Так, В. Гвоздій акцентує увагу на тому, що зараз працівники не самі декларують власні доходи, а за них це роблять податкові агенти (підприємства, де вони працюють). При правильно побудованій системі декларування доходів кожний громадянин, на його погляд буде в змозі проконтролювати, чи використаний за призначенням сплачений ним податок та в якому розмірі [1, с. 11]. Складно погодитись з подібним і уявленням, і пропозицією.

По-перше, робітники не декларують власні доходи лише щодо тих, які вони отримують на підприємстві, що виконує агентські повноваження в сфері оподаткування замість них. Якщо ж вони отримують кошти за межами підприємства, то у них виникає обов'язок звітувати щодо сукупного річного доходу, тобто вказати як доходи, отримані на підприємстві, так і за його межами, визначити суму податку та сплативши його, передати податкову декларацію, яка включає звіт про всі надходження протягом календарного року до контролюючого органу.

По-друге, мабуть не треба при характеристиці податкових відносин взагалі, та і відносно щодо податкової звітності, акцентувати увагу на громадянстві. Обов'язок податкового обліку, сплати та звітності пов'язується в сенсі проблеми, що нами розглядається у фізичних осіб, незалежно від того, чи є вони громадянами України, чи ні. Саме таким чином було подолано колізію податкового законодавства у 2003 році. Саме тоді було прийнято Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» [3]. До прийняття цього акту був чинним понад 10 років Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» [4]. Останній в своїй назві пов'язував виникнення податкового обов'язку з громадянством України, хоча при визначенні платника вже в тексті Декрету виділялися як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства. З метою податкового регулювання важливим є, щоб всі особи, які знаходяться на території держави (незалежно від їх громадянської ознаки) при виникненні підстав оподаткування виконали податковий обов'язок (перш за все, сплатили податок). Саме тому, податкове регулювання будується не на критерії громадянства, а на критерії резиденства.

По-третє, складно погодитись і з ще одним гаслом із наведеної позиції В. Гвоздія. Йдеться про можливість контролю платника за використанням сплаченого ним податку. Перш за все, складно зрозуміти, через який механізм це може бути реалізовано. До того ж, ми вважаємо, що це взагалі не відноситься до аналізу тих відносин, які пов'язані з податковим декларуванням. Податкові відносини мають гарантувати спрямований рух коштів від платників до доходних частин централізованих публічних фондів. Ці відносини і є предметом податково-правового регулювання. Хотілося б послатися на п. 1.1. ст. 1 «Сфера дії Податкового кодексу України» [2], де підкреслюється, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Бачимо, що жоден із перелічених напрямків спрямованості в регулюванні податкового законодавства не пов'язується із відносинами щодо витрачання публічних коштів, які сформовані за рахунок податків та зборів. Момент виконання податкового обов'язку в цілому - є тією межею, що відділяє підгалузь податкового права від іншої - правового регулювання публічних видатків. Витрачання коштів, які зібрані за рахунок податків та зборів - не може бути предметом податкового регулювання, а виходячи із цього і законодавства, що регулює будь-який елемент податкового обов'язку - податкового обліку, сплати чи податкової звітності.

Ще більш дивує наступне твердження В. Гвоздія: «У зв'язку з тим, що в Україні не дуже висока «податкова культура», слід ввести штрафні санкції за несвоєчасну сплату податків та надання декларації. Це необхідно виключно для того, щоб дисциплінувати громадян» [1, с. 11]. Справа в тому, що подібні штрафні санкції існують в Україні з 1 січня 2011 року. Прийняття Податкового кодексу України забезпечило і виділення низки податкових правопорушень, щодо яких чітко встановлена відповідальність. Так, ст. 120 «Неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності» Податкового кодексу України передбачає накладення штрафу в розмірі 170 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Повторне вчинення такого правопорушення збільшує штраф до 1020 гривень. Законодавець передбачає також і використання штрафів у відсотках залежно від об'єктивної сторони правопорушення в розмірі 25 або 5 відсотків від суми податкового зобов'язання [2].

Таким чином подібна пропозиція вже давно реалізована в чинному податковому законодавстві України. Аргументуючи власну позицію, цей дослідник посилається на приклад Канади, де існує спеціальна шкала штрафних санкцій, яка вказує, який відсоток нараховується за пропуск терміну подання декларації - штраф за пізно надану декларацію. На цьому і будується його пропозиція щодо формування шкали штрафних санкцій в залежності від порушення строку подання декларації. Така позиція вимагає детального обговорення та опрацювання. Не виключається, що за рахунок її реалізації дійсно можуть бути сформовані ефективні тенденції в попередженні відповідного різновиду податкових правопорушень.

Неможна виключати і використання певних бланкетних засобів щодо дії та узгодження міжгалузевого законодавства. Хотілося б нагадати ідею, яка була закріплена в першому проекті Податкового кодексу України, який було оприлюднено в 1998 році. Не зупиняючись на його детальній характеристиці, треба згадати. Що він складався із трьох частин: Загальна, Особлива та Спеціальна. В Спеціальній частині якраз і були зосереджені норми, що встановлювали відповідальність за порушення податкового законодавства. Види правопорушень були чітко узгоджені із обов'язками платників податків, відповідно до чого підставою застосування санкції було порушення відповідного обов'язку платника. Більш того, при визначенні негативних наслідків для зобов'язаної особи широко використовувався бланкетний засіб до адміністративного та кримінального законодавства. Встановлювалась певна межа порушення строків чи обсягу заборгованості, до якої передбачалися санкції за Податковим кодексом України. При перевищенні цієї межі були зроблені посилання на відповідні статті Кодексу про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України.

декларація податковий звітність штрафний

Висновки

Отже, на основі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що на сьогодні, що для подальшого реформування податкового законодавства перспективним є загальне декларування, яке має стосуватися не лише доходів, а і видатків. Також, доцільним є звернення уваги в сторону ідей, закріплених у першому проекті Податкового кодексу України 1998 року стосовно використання банкетних законодавчих норм.

Список використаних джерел

1. Гвоздій В. Податковий комфорт / В. Гвоздій // Закон та бізнес. - 2013. - № 31. - С. 11-14.

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010, № 2755-УІ // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 13-14, № 15-16, № 17. - Ст.112.

3. Про податок з доходів фізичних осіб : Закон України : від 22.05.2003 № 889-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 37. - Ст. 308.

4. Про прибутковий податок з громадян: Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 10. - Ст. 77.

Размещено на Allbest.ru