Фінансові аспекти реформування пенсійних систем

Середньорічна прибутковість пенсійних фондів у Чилі

Розмір пенсійного внеску, як правило, становить 10% заробітної плати, але учасник пенсійного фонду має право самостійно його регулювати. Існують і додаткові внески у розмірі 2,5-3% від заробітної плати на адміністративні витрати обраного фонду. А враховуючи те, що в Чилі значний рівень бідності населення (близько 18%), ця частка є дуже високою.

Також вагомим недоліком такої системи пенсійного забезпечення був великий відсоток населення, яке знаходилося поза пенсійною системою. У 2006-му її учасниками були 60% працюючого населення, тоді як самозайняті, хто працює час від часу, безробітні не могли забезпечити регулярність внесків до фондів. Тому з 1 липня 2008 року в Чилі поряд з накопичувальною пенсією вводиться система державних солідарних пенсій, яка фінансується за рахунок загальних податків, зокрема ПДВ.

Чилійський досвід реформування пенсійної системи взяли за основу і такі країни, як Польща, Угорщина, Казахстан та ін.

Більшість країн Східної Європи розпочали системні пенсійні реформи у другій половині 90-х рр. Серед цих країн особливо цінним для України є досвід Польщі, яка також позбавлялася від спадщини соціалістичних часів. Польща скасувала стару пенсійну систему і з 1 січня 1999 року набула чинності нова трьохрівнева система пенсійного забезпечення. Перший рівень - обов'язкова солідарна система, другий - обов'язкова накопичувальна система, в яку відраховується 7,3% заробітної плати, третій - добровільна участь працюючих у пенсійних фондах для працівників, угоди зі страховою компанією або інвестиційним фондом.

Польща, як і Україна та більшість європейських країн, в останні роки зіштовхнулася з об'єктивною проблемою зростання кількості громадян пенсійного віку, породженим складною демографічною ситуацією у 80-90-х роках минулого століття. Вона змушена була провести реформу своїє пенсійної системи, обов'язковим елементом якої було підвищення пенсійного віку. Польща є чи не єдиною державою ЄС, яка відтягувала ці непопулярні заходи до останнього часу: згідно з чинним законодавством, польські жінки все ще можуть виходити на пенсію у 60, а чоловіки - у 65 років.

У Польщі для інвестування своїх внесків учасники обирають пенсійний фонд. Вони можуть вибирати з-поміж 19 приватних КУПФ, більшістю з яких засновані та керують добре відомі багатонаціональні корпорації з великим досвідом управління пенсійними грошовими коштами [3].

Але на початку 2014 року польський уряд повернув під державний контроль більше половини активів приватних пенсійних фондів на загальну суму 51 млдр дол. Це свідчить про труднощі використання досвіду реформування пенсійних систем країн Центральної та Східної Європи.

Пенсійна система Великобританії є однією з найстаріших і найдосконаліших у світі. Вона складається з трьох рівнів: перший рівень - це солідарна пенсійна система з фіксованими виплатами, розмір яких залежить від трудового стажу (базова державна пенсія); другий рівень - це загальнообов'язкова накопичувальна пенсійна система, в якій роботодавці сплачують внески в розмірі 8% від заробітної плати найманих працівників до приватних пенсійних фондів або єдиного державного пенсійного фонду. Ті працівники, що сплачують внески в розмірі не менше 3%, можуть вносити обов'язкові платежі до обраного ними пенсійного фонду третього рівня. На третьому рівні працюють корпоративні фонди або фонди відкритого типу.

Базова пенсія виплачується всім, хто платив пенсійний податок, при досягненні пенсійного віку. Враховуючи тенденції щодо зростання тривалості життя, цілком виправданими є заплановані заходи щодо подовження законодавчо встановленого періоду працездатності. З метою забезпечення фіскальної збалансованості системи державного пенсійного забезпечення порушуються питання про підвищення пенсійного віку як для чоловіків, так і для жінок 67 років до 2028 року.

Розмір додаткової державної пенсії залежить від суми накопичених пенсійних платежів і досягає 50% зарплати перед виходом на пенсію. Працівник, який не бажає брати участі в державній пенсійній програмі, може вийти з неї, проте у цьому разі він зобов'язаний брати участь у будь-якій схемі додаткового пенсійного забезпечення.

Держава різними способами, в першу чергу податковими заходами, стимулює добровільні пенсійні накопичення громадян. Це може бути і спеціальний рахунок в банку, і договір про довічну пенсію зі страховою компанією, і участь у приватному пенсійному фонді. Зацікавленість громадян у додатковому пенсійному забезпеченні забезпечується тим, що кошти, які перераховуються ними для таких накопичень, не обкладаються прибутковим податком. Не підлягає оподаткуванню і накопичується в пенсійних фондах інвестиційний дохід. Податок стягується тільки при виплаті пенсій. Таким чином, громадянин отримує своєрідний «податковий кредит» на кілька десятиліть і, завдяки інвестуванню всієї накопиченої суми, значну надбавку до пенсії.

На сьогодні вже більше ніж дві третини британців відмовилися від другого рівня пенсійного забезпечення на користь приватних пенсійних фондів.

Таким чином, кожен британець може вибрати для себе одну, найбільш прийнятну для нього схему пенсійного забезпечення. Варто зауважити, що у Великобританії фактично існує дворівнева система пенсійного забезпечення. Тобто є можливість або отримувати пенсію за вислугою років разом з базовою, або акумулювати кошти за допомогою недержавних схем, розраховуючи при цьому на державу лише у частині базової пенсії.

Модель пенсійної системи, яка склалася у ФРН, характерна для більшості країн Західної Європи, зокрема Австрії, Франції, Італії та інших, і вважається однією з найефективніших у світі. Сьогодні пенсійна система Німеччини представлена трирівневою моделлю.

Перший рівень - обов'язкове пенсійне страхування. Державна пенсія в Німеччині має розподільний характер і залежить від рівня зарплати і виробничого стажу. Працівник і роботодавець відраховують до державного пенсійного фонду однаковий відсоток, що становить 19,4% фонду оплати праці. Перший рівень є обов'язковим для окремих систем, що функціонують на основі законодавчих норм.

У цілому у ФРН існують чотири «обов'язкові системи» такого типу:

- установлене законом пенсійне страхування, що є обов'язковою системою для робітників та службовців, а також для деяких особливих категорій самозайнятого населення;

- пенсійне забезпечення чиновників, що є обов'язковою системою для держапарату;

- допомога щодо забезпечення старості для фермерів та для членів їхніх родин;

- пенсійне забезпечення по професійних групах, що являє собою обов'язкову систему для т. зв. «осіб вільних процесій».

Другий рівень - це «пенсії від підприємств». Ця форма захисту в старості є добровільною. Зазвичай на підприємствах існує самоврядний структурний підрозділ, що займається корпоративними та особистими пенсійними програмами працівників.

Багато підприємств виплачують пенсії своїм колишнім співробітникам додатково до пенсій, зароблених у системі встановленого законом пенсійного страхування. Розмір виплат залежить від прибутку роботодавця, а також від робочого стажу працівника. Для того, щоб отримувати корпоративну пенсію, працівник повинен відпрацювати на компанію не менше 5 р.

Третій рівень - приватне забезпечення старості, здійснюється самим працівником шляхом формування своєї майбутньої пенсії. Потенційні пенсіонери заключають з недержавними пенсійними фондами договори, орієнтовані на отримання додаткової пенсії в старості за рахунок накопичених сум. Перший НПФ у Німеччині було створено у 1966 році, однак популярності ці фонди набули лише у 1990-х, коли внаслідок приєднання східної частини Німеччини соціальна захищеність у країні ослабла і населення відчуло гостру потребу подбати про своє майбутнє завчасно. У Німеччині частка акцій інвестицій пенсійних фондів становить лише 8%, 74% коштів розміщуються в цінних паперах із фіксованою дохідністю.

Отже, із зазначеного видно, що сучасні пенсійні системи Німеччини та Великобританії мають розподільну основи, для якої характерна базова мінімальна пенсія. Разом з тим простежується загальна тенденція до скорочення частки державного пенсійного забезпечення і спрямування внесків до системи індивідуальних рахунків, що перебувають під комерційним управлінням, що в підсумку сприяє заохоченню працівників до заощадження на добровільних засадах більших сум з досягненням пенсійного віку. Відмінностями їх є те, що другий рівень пенсійної системи у ФРН має пенсії від підприємств, участь у яких є добровільною, а у Великобританії існують державні пенсії за вислугою або накопичувальні, участь у яких є обов'язковою.

Висновки

Підсумовуючи, необхідно звернути увагу, що пенсійна система України потребує реформування, адже вона не відповідає сучасним потребам (внаслідок погіршення демографічної та економічної ситуації, а також дефіциту коштів для виплати пенсій із державного бюджету).

Аналіз світових пенсійних систем підтверджує необхідність реформування в першу чергу державних пенсійних систем, що передбачає збільшення пенсійного віку, реструктуризацію державного пенсійного забезпечення в напрямку впровадження багаторівневих змішаних пенсійних систем, приватизацію, при необхідності, окремих частин пенсійних програм, надання можливості диверсифікованого інвестування наявних цільових фондів або створення нових. Але позитивний світовий досвід реформування пенсійної системи варто використовувати лише після досконалого вивчення й максимальної адаптації до вітчизняних умов, для того, щоб за можливістю уникнути прихованих негативних ефектів, пов'язаних передусім із відмінностями не лише в економічному, нормативно-правовому та інституціональному забезпеченні суспільних процесів, а й у доходах та ментальності населення.

Література

1. Мелешко О. В. Історіографія виникнення сучасної системи пенсійного забезпечення як виду соціального захисту населення / О. В. Мелешко // Вісник СНАУ Серія: Економіка та менеджмент. - 2008. - Вип. 12. - С. 115-120.

2. Superintendence publica Informes de Rentabilidad de los Fondos de Pensiones y Cesantia de enero 2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.spensiones.d/portal/prensa/579/w3-artide-10437.html.

3. Організація і функціонування пенсійних фондів (вітчизняний та зарубіжний досвід): навч. посіб. / [за ред. С. М. Лаптєва, М. П. Денисенко, В. Г Кабанова та ін.]. - К.: КРОК, 2002. - 247 с.

4. Офіційний сайт Пенсійного фонду України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.pfu.gov.ua.

5. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru