Інституційні аспекти розподілу державних доходів у рамках бюджетного простору регіонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституційні аспекти розподілу державних доходів у рамках бюджетного простору регіонів

Людмила Леонідівна Тарангул д-р екон. наук, професор; Мирослав Степанович Хомяк, канд. екон. наук, докторант Університет державної фіскальної служби України

Анотація

Досліджено наявний теоретичний доробок щодо інституційних аспектів процесу розподілу доходів у рамках бюджетного простору як результату фіскальної децентралізації; проаналізовано відповідний досвід окремих країн світу.

Ключові слова: бюджетний простір, інститути, регіони, міжбюджетні трансферти, транзакційні витрати.

Перспектива вдосконалення бюджетної системи є одним із головних завдань розвитку економіки України, як основної передумови ефективного функціонування промисловості. До того ж реформи, які на сучасному етапі мають на меті подолання геополітичної та економічної нестабільності, виходять за межі макроекономічної стабілізації того чи іншого регіону країни.

Одним із напрямів забезпечення стабільності розвитку промисловості регіону та скорочення розриву між доходами і витратами на регіональному рівні є здатність місцевої влади в рамках бюджетного простору раціонально й ефективно розподіляти як власні кошти, так і кошти, що спрямовуються з державного бюджету. Проте будь-який регіон України має свої географічні, демографічні, соціально-економічні та промислові особливості, які разом із недосконалою системою розподілу бюджетних та податкових повноважень обумовлюють виникнення фіскальних дисбалансів.

Удосконалення міжбюджетних відносин в Україні в умовах реформування бюджетного процесу та бюджетної політики необхідно розглядати як фактор підвищення ефективності функціонування бюджетного простору, поліпшення роботи всіх рівнів влади, подолання фіскальних дисбалансів задля підвищення фінансово-економічної стабільності функціонування регіонів та розвитку промисловості.

Проблематику фіскальних дисбалансів розглядають зарубіжні та вітчизняні вчені. Так, Д. Вілдазін [32] вивчає інституційні засади міжбюджетних трансфертів як основного джерела фінансування місцевої влади. Емпіричне дослідження дозволило автору дійти висновку, що міжбюджетні трансферти відіграють певну роль, проте незначну, у протидії коливанням видатків місцевих урядів та їх власних доходів. Також він стверджує, що подібні трансферти не впливають на довгострокову фіскальну стабільність регіональних фінансів. П. Спан досліджує доцільність використання цільових міжбюджетних трансфертів задля поліпшення інформаційного забезпечення бюджетного процесу та процесу надання послуг у регіонах, протидії ризикам, посилення регіональних інститутів, прискорення інституційних реформ на регіональному рівні й удосконалення координаційної політики між регіонами. Окремі із зазначених механізмів автор розглядає в контексті їх функціонування у країнах ОЕСР, зокрема, програми, пов'язані з вертикальним співробітництвом між національним та регіональними урядами, та програми горизонтальної співпраці між регіонами [28].

Дж. Франк і Х. Мартінес-Васкес аналізують інфраструктурні розриви (infrastructure gaps) та якість надання суспільних послуг на регіональному рівні, а також основні принципи досягнення вирівнювання за наявності таких інституційних проблем, як корупція та політичні домовленості. Автори дійшли висновку, що задля стимулювання децентралізованих суспільних інвестицій і процесів створення інфраструктури міжурядові трансферти мають бути вузькоспрямованими та моногалузевими [15]. Інституційні аспекти надання міжбюджетних трансфертів для різних економічних і соціальних умов, умов адміністративно-територіального устрою досліджують С. Ахмад [8], Ф. Хасанов [16], Б. Опескін [25].

Ф. Фабріні аналізує основні принципи забезпечення інституційного балансу між центральною та місцевої владою у країнах Європи та вплив фінансово-економічної кризи на ці процеси [12]. Інституційні засади системи міжбюджетних трансфертів в сучасних умовах у окремих країнах світу досліджують І. Лозано та Дж. Хуліо [21], С. Кмежич [18], а також фахівці Світового банку [17; 18; 26; 27; 31] та Інституту міста (The Urban Institute) [30].

Серед вітчизняних учених варто відзначити М. Кульчицького, який досліджує особливості міжбюджетних відносин у ринковій економічній системі, методологічні основи їх забезпечення за умов фінансової децентралізації, а також соціально-економічні проблеми та шляхи вдосконалення інституційних основ розвитку міжбюджетних відносин в Україні [4]. У роботі І. Чугунова розглянуто сутність інституційної архітектоніки бюджетної системи з виокремленням інституційних засад розвитку системи бюджетного регулювання та програмно-цільового методу планування бюджету [6].

І. Волохова аналізує теоретичні засади розвитку міжбюджетних відносин й упорядкування методів та інструментів їх організації, зокрема інституційних, та чинний розподіл повноважень між рівнями влади в Україні [1]. І. Запатріна розглядає інституційні аспекти впровадження в бюджетний процес «концепції двох бюджетів», яка передбачає розмежування видатків на споживання і видатків на розвиток [3]. Можливість упровадження зарубіжного досвіду, зокрема, європейського, інституційного забезпечення міжбюджетних відносин в Україні, висвітлено в роботах І. Зайчикової [2], В. Толкованова та Х. Приходько[5].

Проте значна частина вітчизняних науковців приділяє більшу увагу інституційним засадам функціонування фіскального простору, тоді як окремі аспекти розподілу державних доходів у рамках бюджетного простору, особливо в регіональному розрізі, як основного напряму розподілу загальнодержавних доходів в Україні, досліджено недостатньо.

Метою даної статті є дослідження наявного теоретичного доробку щодо інституційних аспектів процесу розподілу доходів у рамках бюджетного простору як результату фіскальної децентралізації та аналіз відповідного досвіду окремих країн світу.

Теорія фіскальної децентралізації стверджує, що розрив взаємозв'язку між рівнем доходу та рівнем і структурою видатків має негативні наслідки. «Роздута» система внутрішніх фінансових трансфертів і недостатнє використання прямого оподаткування на місцевому рівні призводять до розриву такого взаємозв'язку. Дотації та субсидії з державного у місцеві бюджети можуть бути не повністю «інтегровані» в дохід виборців, і процес розподілу доходу надає можливість для розширення суспільних послуг, яке не було б можливим за інших умов.

Розглянемо детально рівень бюджетної підтримки регіонів в окремих економіках світу (табл. 1).

Таблиця 1 Рівень бюджетної підтримки регіонів у країнах світу

Складено за даними джерел [17, с.489-490; 9; 22]. Економіка промисловості Economy of Industry

Слід зазначити, що значні розбіжності в рівні бюджетної підтримки обумовлені низкою чинників, не останнє місце серед яких посідає відповідальність місцевої влади за витрати (spending responsibilities).

Так, у країнах, де місцева влада відповідальна за стандартний набір суспільних послуг разом з освітою та охороною здоров'я, трансфери займають порівняно значний відсоток доходів регіонів. Натомість, для країн, де місцева влада відповідальна за меншу сукупність послуг, важливість трансфертів є меншою [17, c. 488].

У країнах, де центральний уряд вимагає від місцевої влади забезпечення мінімального рівня суспільних послуг для населення регіону, цільові дотації є більш вагомим місцевим джерелом доходів. У країнах, де національна влада застосовує політику, спрямовану на фіскальне вирівнювання регіонів, важливим таким джерелом є універсальні трансферти. У таких країнах, як Франція та Японія, трансферти засновані на формулах і надаються в автоматичному режимі.

У більшості країн трансферти надаються на основі формул і дискреційного підходу. У деяких країнах схеми надання трансфертів є складними, у деяких - більш простими й однозначними. У таких країнах, як Бразилія, Чилі, ПАР, сільські та незаможні міські регіони значною мірою залежать від рівня державної допомоги, тоді як великі міста та столичні регіони мають незначну державну підтримку [7; 24; 29].

У країнах Північної Європи дотації вирівнювання враховують як потреби у витратах, так і податкоспроможність регіонів, тоді як у більшості інших країн вимагається лише податкоспроможність. Вирівнювання у країнах Північної Європи здійснюється перерозподілом коштів від багатих регіонів до бідних, а не від центрального уряду до регіонів, як це робиться в більшості інших країн [20]. У країнах, де видатки є складовою системи трансфертів, оцінка видатків заснована на реальних витратах, а не на потребах [17, c. 490-491].

На думку фахівців ОЕСР, головним і спільним викликом для високорозвинених економік є забезпечення адміністративної та розподільчої (алокативної) ефективності в суспільному секторі. Незважаючи на переваги децентралізації, в останні десятиліття вона впроваджується не надто активно. Як наслідок, у країнах ОЕСР і надалі спостерігається значна неоднорідність взаємовідносин між державними та місцевими органами влади [13; 14].

Однією з причин є труднощі у політиці перерозподілу та наслідки децентралізації у вигляді втрат ефективності бюджетної політики (budget policy efficiency). Важливість цілей державної політики, включаючи перерозподільну політику, може різнитись у різних країнах за рахунок прийнятої та впровадженої соціально-економічної доктрини, а також за рахунок більш об'єктивних факторів таких як регіональна нерівність та її наслідки у формі екстерналій.

Процес удосконалення розподілу доходу, спрямований, крім іншого, на усунення фіскальних дисбалансів, потребує уніфікації фіскальних рішень, зокрема, в рамках бюджетного простору. Проте варто відзначити, що навіть у високо- розвинених країнах значний рівень такої уніфікації не є можливим, оскільки існують певні об'єктивні умови, зокрема, різні традиції, різний економічний потенціал тощо, які характеризують стан фінансів у цих країнах.

Урахування інституційних аспектів при наданні міжбюджетних трансфертів спрямоване на досягнення певних цілей, які полягають у розробці програми, що, у свою чергу, забезпечує досягнення цілей розподілу доходів або вирівнювання. Програма має бути простою та заснованою на консенсусі різних зацікавлених груп. Встановлення цілей має включати відкритий і прозорий процес консультацій із владою регіонів-реципієнтів з метою скорочення транзакційних витрат усіх зацікавлених сторін.

Оскільки зазначені цілі стосуються багатьох зацікавлених сторін, вони мають певні інституційні механізми (institutional arrangements), які розрізняються за країнами. Основні чотири групи таких механізмів й установ, які відповідальні за них, наведено в табл. 2.

Таблиця Установи, які несуть відповідальність за розробку міжбюджетних трансфертів, у країнах світу ¹

Складено за даними джерел [27, c. 295; 31, c. 294].

Розглянемо основні складові, наведені в табл. 2, більш детально.

Центральній/національний уряд (central / national government agency) Залучення до надання міжбюджетних трансфертів центральних органів виконавчої влади є найбільш поширеною схемою як в індустріально розвинених країнах, так і у країнах, що розвиваються. Центральний орган виконавчої влади - зазвичай, Адміністрація Президента, окремі міністерства - мають певну роль й обов'язки стосовно розробки й імплементації міжбюджетних трансфертів, які надаються в рамках бюджетного простору, включаючи дотації вирівнювання.

Національні органи законодавчої влади (national legislature)

У переважній більшості країн центральні органи законодавчої влади повинні законодавчо імплементувати нормативно-правові засади функціонування системи трансфертів, які надаються центральним урядом регіонам. У Бразилії з 1988 р. Конституцією визначено склад відповідного фонду й основні критерії розподілу доходів за допомоги трансфертів і закріплено, що головним органом, який приймає відповідні рішення стосовно встановлення формули та контролю за дотриманням, є Сенат.

Міжурядовий форум / конференція / платформа (intergovernmental forum)

Міжурядові форми спрощують консультації між різними рівнями влади, вирівнюють баланс між конкуруючими інтересами та вирішують конфлікти. Подібні інституційні механізми типові для країн із федеральним устроєм. У деяких країнах, таких як Австралія та ПАР, міжурядові форуми працюють та приймають рішення на підставі рекомендацій незалежних агентств. Канада, Німеччина, Індонезія, Нігерія та Пакистан покладаються виключно на міжурядові форуми стосовно прийняття рішень щодо фіскальних трансфертів [19; 27, c. 296].

Незалежні агентства - комісії з трансфертів (independent agencies)

Такі установи створюються зазвичай центральним урядом на постійних або тимчасових засадах. Уперше їх було створено в Австралії, згодом ці механізми поширились в Індії, ПАР й Уганді.

Розглянемо основні особливості зазначених двох інститутів: міжурядових платформ і незалежних агентств.

Міжурядові платформи в рамках бюджетного простору забезпечують засади для політичних переговорів, проте ці можливості зазвичай є обмеженими конституцією або іншими нормативно-правовими засадами. Тому такі платформи є ефективними, коли йдеться про визначення політичного консенсусу.

Незалежні агентства залучаються, щоб отримати незалежний, професійний, прозорий, ретельний і науково обґрунтований погляд на комплекс завдань стосовно надання рекомендацій щодо визначення фонду, критеріїв розподілу коштів поміж реципієнтами. Причина полягає в тому, що відірваність подібного рішення від чиновників сприяє його більшій відповідності сподіванням і врахуванню інтересів більш широких верств населення [11].

Проте на практиці таких теоретичних переваг важко досягти із двох причин. По-перше, рішення стосовно основних моментів системи вирівнювання в рамках бюджетного простору (зокрема, мінімальний рівень податкоспроможності на душу населення, який повинні мати регіони тощо) не можуть і не мають бути відірвані від чиновників, які приймають рішення. По-друге, подібний інституційний механізм створює значну кількість інституційних проблем, до яких належать відволікання ресурсів на другорядні завдання (mission creep), стимули до надмірного ускладнення (incentives for complexity), проблеми з контролем із боку громади тощо [27, с. 306-308].

У цілому оцінка відносних переваг того чи іншого інституційного механізму має базуватися на аналізі різних типів транзакційних витрат, викликаних їх застосуванням (табл. 3).

Таблиця 3 Транзакційні витрати, пов'язані з діяльністю міжурядових форумів і незалежних агентств (комісій із трансфертів)

Складено за даними джерела [27, с. 309].

Як видно з табл. 3, транзакційні витрати в цілому будуть вище за наявності незалежних агентств, оскільки незалежність й автономія, яка надається комісіям із трансфертів, послаблює можливість контролю за їх діяльністю з боку громади.

Створення оптимальної системи означає максимальне її спрощення, забезпечення прозорості та підзвітності. У результаті цього збільшуються витрати участі та контролю з боку громади, а також й агентські витрати.

Навпаки, міжурядові платформи виглядають як прості та зручні альтернативи, які мають на меті «виключити» політичні переговори та скоротити транзакційні витрати для нації в цілому, тоді як більш високі транзакційні витрати пов'язані з діяльністю незалежних комісій із трансфертів. Більш того, їх діяльність не обов'язково стимулює пошук політичного консенсусу стосовно системи вирівнювання в рамках бюджетного простору. За відсутності такої угоди як сам фонд коштів, так і процес їх розподілу між регіонами, визначаються незалежно від системи вирівнювання. Також незалежною комісією не забезпечується стабільність критеріїв розподілу, оскільки бажання поліпшення може призводити до частих змін методології.

У цілому, як показав аналіз, незалежна комісія із трансфертів, які надаються в рамках бюджетного простору, не є кращим вибором порівняно з міжурядовою платформою. Їх корисність як додаткової інституційної платформи також обмежена, зважаючи, перш за все, на високі агентські витрати.

Розглянемо більш детально функціонування цих інститутів у країнах світу - досвід Канади та Німеччини з міжурядовими платформами та досвід Австралії та Індії з незалежними агентствами для порівняння цих двох підходів (табл. 4).

Таблиця 4 Транзакційні витрати, пов'язані з діяльністю міжурядових форумів і незалежних агентств (комісій із трансфертів), у деяких країнах світу

Складено за даними джерела [27, с. 311].

Інституційні механізми в зазначених чотирьох країнах пов'язані з різними рівнями витрат участі та контролю з боку громадян, агентських витрат і витрат невизначеності. Міжурядові платформи зазвичай мають більш низькі транзакцій- ні витрати для громадян, головним чином, за рахунок більшої прозорості, простоти та підзвітності для громади та ЗМІ. Агентські витрати є найвищими в рамках програми в Австралії за рахунок більшої автономії та стимулів до надмірного ускладнення і відволікання ресурсів на другорядні завдання з боку персоналу Комісії Співдружності з питань трансфертів. Комісії із трансфертів, створювані на тимчасових засадах в Індії, мають середні агентські витрати, оскільки вони обмежені у термінах функціонування. Витрати на прийняття нормотворчих й управлінських рішень дуже схожі для всіх аналізованих країн. Міжурядові платформи є менш витратними для держави, яка в рамках бюджетного простору виступає як принципал, що надає трансферти, з точки зору забезпечення дотримання правил агентами.

Результати діяльності програм в аналізованих країнах мають оцінюватися з точки зору чіткості компетенцій і повноважень для принципала, тривалості політичного консенсусу, простоти та справедливості програм дотаційного вирівнювання. Програми дотаційного вирівнювання у Німеччині та Канаді вказані в Конституції, австралійська програма регламентується федеральним законом, індійська програма стосується, головним чином, рівного розподілу федерального фонду дотацій і не містить чітко визначених цілей вирівнювання.

Значний ступінь політичного консенсусу існує в Канаді, Німеччині й Австралії, тоді як значно менший - в Індії. При цьому програми в Канаді та Німеччині відрізняються від програм в Індії та Австралії за своєю чіткістю стандартів вирівнювання, прозорістю та простотою впровадження. Стандарти вирівнювання в рамках програм в Австралії та Індії визначаються довільно за наявності певного фонду коштів. До того ж австралійська програма є дуже складною; індійська - менш складна, проте використовує довільно обрані фактори та показники питомої ваги [10; 27, с. 309-313].

У ПАР законодавство визначає значну роль Комісії з фіскальних і фінансових питань, проте на практиці її діяльність незначна і майже не сприяє забезпеченню фіскальної рівності регіонів. Ні національне казначейство, ні провінції не приділяють достатньої уваги рекомендаціям комісії [23].

Висновки. Визначено, що у будь-якій системі суспільних фінансів важливу роль відіграють джерела зовнішнього фінансування розвитку регіонів у вигляді трансферів із центрального бюджету. Проблема полягає у структуруванні їх таким чином, щоб не обмежувати фінансову автономію місцевих інститутів і водночас усувати фіскальні дисбаланси, які виникають у рамках бюджетного простору внаслідок особливостей розвитку регіонів і наявної системи розподілу бюджетних і податкових повноважень.

Також слід зазначити, що основні принципи діяльності незалежних комісій як інститутів, покликаних забезпечити прозорість, рівність і підзвітність міждержавної фінансової системи, на практиці складно реалізувати. Практика підтверджує, що такі комісії сприяють ускладненню та збільшенню нерівності систем, що, у свою чергу, призводить до збільшення транзакційних витрат і порушує стабільність і тривалість політичного консенсусу.

Основні напрями подальших досліджень будуть пов'язані з вивченням чинних методичних підходів до оцінки ефективності бюджетного простору регіонів, що застосовуються у країнах світу. Одержані результати дозволять удосконалити модель бюджетного простору України як сукупності фінансових та управлінських зв'язків, пов'язаних із рухом (розподілом і перерозподілом) бюджетних коштів між економічними суб'єктами, розташованими на території України.

бюджет фіскальний фінансування трансфер

1. Волохова І.С. Міжбюджетні відносини в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку. Одеса: Атлант, 2010. 232 с.

2. Зайчикова В.В. Інституційні засади формування європейської моделі міжбюджетних відносин в Україні. Наукові праці НДФІ. 2003. № 2(21). С. 103-112.

3. Запатріна І.І. Інституційні аспекти реалізації концепції «двох бюджетів» на прикладі російського досвіду Фінанси України. 2006. № 9. С. 18-23.

4. Кульчицький М. Міжбюджетні відносини в економічній системі України. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2015. 494 а

5. Толкованов В.В. Інституційна підтримка місцевого та регіонального розвитку: українська практика та досвід європейських країн. Нова державна регіональна політика в Україні. В.С. Куйбіда (ред.). Київ: Крамар, 2009. С. 145-155.

6. Чугунов І.Я. Інституційна архітектоніка бюджетної системи. Фінанси України. 2008. №11. С. 3-9.

7. State of Participatory Democracy Report. The Hunger Project, 2014. 56 p.

8. Ahmad S. Macro, Fiscal and Decentralization Options to Address Marginali- ty and Reach the Extremely Poor. In J. von Braun, & F. Gatzweiler (Eds.). Marginality Addressing the Nexus of Poverty, Exclusion and Ecology, New York, London: Springer, 2013. P. 303-314.

9. Bousquet G., Daude C., Maisonneuve C. Fiscal Decentralisation in Colombia. New Evidence Regarding Sustainability, Risk Sharing and “Fiscal Fatigue”. OECD, 2015. 26 p.

10. Commonwealth Grants Commission of Australia. Equality in Diversity: History of the Commonwealth Grants Commission. Australian Government Printing Service, 1995. 284 p.

11. Dahlby B., Ergete F. The stimulative effects of intergovernmental grants and the marginal cost of public funds. International Tax and Public Finance. 2016. Vol. 23(1). P. 114-139.

12. Fabbrini F. A Principle in Need of Renewal? The Euro-crisis and the Principle of Institutional Balance. Centro Studi sul Federalismo. 2016. Vol. 52, issue 1, P. 285309.

13. Fiscal Decentralisation Measuring. Concepts and Policies. OECD, 2013. 152 p.

14. Blochliger H., Rabesona J. Fiscal Policy Across Levels of Government in Time of Crisis. OECD Network on Fiscal Relations Across Levels of Government. (Working Paper No 12. OECDCOM/CTPA/ ECO/GOV/WP(2010)12), 2009. 32 p.

15. Frank J., Martinez-Vazquez J. Decentralization And Infrastructure: From Gaps To Solutions. International Center for Public Policy Working Paper Series, at AY- SPS, GSU paper1405. Georgia State University, 2014. 3з p.

16. Hasanov F., Mikayilov C., Yusi- fov S., Aliyev K. Impact of Fiscal Decentralization on Non-Oil Economic Growth in a Resource-Rich Economy. Eurasian Journal of Business and Economics. 2016. No 9 (17). P. 87-108.

17. Kitchen H. Grants to Small Urban Governments. In: Intergovernmental Fiscal Transfers. Principles and Practice. Public Sector Governance and Accountability Series. Ed. by R. Boadway, A. Shah. The World Bank, 2007. 624 p.

18. Kmezic S., Bulic K., Jocovic M., Kaluderovic J. Fiscal Decentralisation and Local Government Financing in Serbia and Montenegro. Intergovernmental Fiscal Relations. Institute for Local SelfGovernment and Public Procurement Maribor, Maribor, Slovenia, 2016.

19. Lewis B. Is Central Government

Intervention Bad for Local Outcomes? Mixed Messages from Indonesia. The Journal of Development Studies. 2016. Vol. 52 (2).

20. Lotz J. Local Government Organization and Finance: Nordic Countries. In: Local Governance in Industrial Countries, ed. A. Shah. Washington, DC: World Bank Institute, 2006. P. 223-264.

21. Lozano I., Julio J. Fiscal Decentralization and Economic Growth: Evidence from Regional-Level Panel Data for Colombia. Borradores deEconomia. 2015. № 865I.

22. Miyazaki T. Intergovernmental Fiscal Transfers and Tax Efforts: Evidence from Japan. MPRA Paper 74337. MPRA, 2016. 51 p.

23. Murray C., Simeon R. Promises Unmet: Multilevel Government in South Africa. In: Rekha Saxena (ed.). Varieties of Federal Governance. Cambridge, 2011. P. 232-260.

24. Nickson A. Where is Local Government Going in Latin America? A Comparative Perspective. International Centre for Local Democracy Iss. Working Paper. 2011. № 6. 24 p.

25. Opeskin B. Mechanisms for Intergovernmental Relations in Federations. International Social Science Journal. 2002. No 53 (167). P. 129-138.

26. Republic of Iraq Decentralization and subnational service delivery in Iraq: status and way forward. Report № AUS17063. Washington, DC: World Bank, 2016.

27. Shan A. Institutional Arrangements for Intergovernmental Fiscal Transfers and a Framework for Evaluation. Intergovernmental Fiscal Transfers. Principles and Practice. Public Sector Governance and Accountability Series. R. Boadway, A. Shah (Eds). The World Bank, 2007. 624 p.

28. Spahn P.D. Conditioning Intergovernmental Transfers and Modes of Interagency Cooperation for Greater Effectiveness of Multilevel Government in OECD Countries. OECD. 2012. 58 p.

29. Ter-Minassian T. Reform Priorities for Subnational Revenues in Brazil. Policy brief No. IDB-PB-157. Inter American Development Bank, 2012. 47 p.

30. The Local Public Sector's Role In Achieving Development Goals: Subnational Governance, Finance, and the Post-2015 Global Development Agenda Country Survey Instructions. The Urban Institute, 2013. 36 p.

31. Vigneault M. Grants and Soft Budget Constraints. Intergovernmental Fiscal Transfers. Principles and Practice. Public Sector Governance and Accountability Series. R. Boadway, A. Shah (Eds.), The World Bank, 2007. 624 p.

32. Wildasin D.E. Intergovernmental Transfers to Local Governments. Institute of Federalism and Intergovernmental Relations Iss. Working Paper, № 2009-11, 2009.

Размещено на Allbest.ru