Теоретико-методологічна сутність фінансового посередництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 336.71

Харківського національного університету імені В.Н. Каразина (м. Харків)

Теоретико-методологічна сутність фінансового посередництва

О.Л. Лаврик,

cтарший виклач кафедри фінансів та кредиту

Анотація

фінансовий посередник ринок світовий

Досліджено сутність фінансових посередників, проаналізовані сучасні світові та вітчизняні тенденції розвитку фінансового посередництва, та визначені напрямки об'єднання фінансових посередників на світовому фінансовому ринку.

Ключові слова: світовий фінансовий ринок, фінансові посередники, банки, страхові компанії, фінансові ринки, інвестиційний механізм, інвестиційна діяльність, пенсійні фонди, інститути загального інвестування.

Annotation

The essence of financial intermediaries, analyzed modern world models and trends in financial intermediation, and directions association of financial intermediaries in the global market.

Key words: global financial markets, financial intermediaries, banks, insurance companies, financial markets, investment mechanisms, investment activity,pension funds, investment institutes.

На сучасному етапі розвитку економіки особливо актуально постає питання акумуляції тимчасово вільних коштів населення та впровадження їх у перспективні галузі. Із посиленням інтересу іноземних інвесторів до України, пов'язаного із Євро 2012, вкрай важливим є відлагодження інвестиційних механізмів всередині країни, пов'язаних із перерозподілом грошових ресурсів.

Економічні процеси, що відбуваються в Україні об'єктивно супроводжується появою і поступовим розвитком усіх її структурних підрозділів, серед яких одним з основних є фінансовий ринок і ринок інвестицій. У свою чергу, ефективне функціонування цих ринків можливе лише в умовах їх наповнення відповідною інфраструктурою. Основне місце в інфраструктурі фінансового ринку і ринку інвестицій належить фінансовим посередникам. Останнім часом все більше інвестицій здійснюється через фінансових посередників. Фінансові посередники є інститутами, які випускають фінансові зобов'язання для подальшої купівлі активів інших компаній. Призначенням фінансових посередників є сприяння руху інвестиційних ресурсів у формі фінансових активів від тих суб'єктів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси і бажають їх максимально ефективно інвестувати, до тих, хто має потребу в залученні цих ресурсів на максимально вигідних для них умовах.

В Україні палітра фінансових посередників неширока. В основному вони представлені банківськими організаціями, торговцями цінними паперами, страховими компаніями, пенсійними фондами і інститутами загального інвестування. Така ситуація пояснюється, по-перше, відносно недовгочасним історичним проміжком часу формування ринкових стосунків в Україні, а, по-друге, зниженою активністю вітчизняних фінансових посередників, пов'язаною із незначними фінансовими заощадженнями населення.

Постановка задачі. Інститут фінансового посередництва в Україні знаходиться на стадії становлення. У порівнянні з розвинутими країнами світу кількість посередницьких компаній (агентських, брокерських, консалтингових) значно менша. З іншого боку, кількість банків, страхових компаній значно перевищує ту кількість, яка необхідна для обслуговування фінансових потоків в нашій країні. На наш погляд, це пов'язано з двома причинами. Перша - розмежованість сутності та функцій фінансового посередництва в оздоровленні економіки, що призвело до недосконалості законодавчої бази їх діяльності, яка ставить у нерівні умови різні компанії. Друга - в надмірній підтримці «основних» гравців на фінансовому ринку банків і страхових компаній. Дії уряду в період фінансової кризи як наслідок того, що інтереси пересічних громадян, які не змогли вчасно отримати свої депозити в банках на інших внесків [3.]. Водночас інтереси банків були в цілому задоволені. Можливо, фінансові посередники мають змогу частково знайти порозуміння між населенням та фінансовими установами. Це пов'язано з тим, що успіх діяльності фінансових посередників залежить від успішності фінансово-інвестиційних компаній і зростання реальних доходів населення. На сучасному етапі вихід з кризи фінансового сектора залежить також від активної ролі держави у розвитку інвестиційних процесів.

Метою статті є визначення сутності фінансових посередників та аналіз сучасних тенденцій їх розвитку у світовому економічному просторі.

Основна роль фінансових посередників у розвитку економіки будь-якої держави полягає в забезпеченні ефективного функціонування механізму залучення інвестицій. Рівень інвестицій робить істотний вплив на обсяг національного доходу суспільства. Інвестиції у масштабах країни визначають процес розширеного відтворення. Будівництво нових підприємств, зведення житлових будинків, прокладання доріг, а, отже, і створення нових робочих місць залежать від процесів інвестування, або капіталоутворення.

Крім того, залучення коштів населення в господарське життя країни забезпечує не тільки вливання істотних грошових коштів в економіку, а й підвищує трудову мотивацію населення, активізує економічну активність приватних осіб, а також знижує рівень соціальної напруженості в країні. Тому проблема залучення і акумулювання коштів населення традиційно вважається однією з найважливіших для зростаючої економіки.

Основну функцію акумуляції і трансформації інвестиційних ресурсів в інвестиційному механізмі виконують фінансові посередники. Саме вони визначають напрямки розміщення інвестиційних ресурсів в інструменти основних позичальників і споживачів капіталу згідно з цільовими передумовами інвесторів, використовуючи при цьому розвинену інфраструктуру посередників. Однією з цілей інвестування є приріст капіталу, і для всіх фінансових посередників справедливо, що їхній дохід безпосередньо залежить від ступеня ефективності розміщення коштів на інвестиційному ринку. У свою чергу показники, що характеризують використання інструментів фінансових ринків є відображенням ефективності діяльності їх емітентів.

На думку Правдюк Н.Л. під інвестиційною діяльністю розуміється вкладення інвестицій і практичні дії з метою одержання прибутку й (або) досягнення іншого корисного ефекту. Це визначення можна характеризувати як доволі широке, так як таке, що відповідає загальному визначенню, що містить Закон України “Про інвестиційну діяльність” №1560-ХІІ від 18.09.1991 (остання редакція 19.01.2012) (далі ЗУ “Про інвестиційну діяльність”).

Виходячи із визначень сутності інвестиційної діяльності фінансові посередники будуть прагнути направляти інвестиційні ресурси відповідно до структури платоспроможного попиту і пропозиції в точки ефективного зростання. Отже, фінансові посередники, будучи ланкою інвестиційного механізму, виконують функцію мобілізації різноманітних інвестиційних ресурсів в точки ефективного зростання економік.

Господарюючі суб'єкти не завжди можуть здійснити самофінансування своїх проектів. Тому вони змушені звертатися на ринки потрібних інвестиційних ресурсів. Неоднорідність інтересів сторін часто приводить суб'єктів господарювання до фінансових посередників. Про це свідчить зростання фінансових інвестицій по відношенню до реальних інвестицій.

Аналіз діяльності фінансових посередників у світовій економіці свідчить про їх важливу роль у переміщенні коштів у рамках фінансової системи, в полегшенні процесу переміщення коштів між “точками надлишку заощаджень” і “точками нестачі заощаджень”.

Складна і різноманітна структура інститутів, що здійснюють мобілізацію заощаджень і подальше їх вкладення з метою отримання доходу, забезпечує ефективність діяльності фінансових посередників.

За існуючим визначенням, фінансові посередники - це сукупність фінансових інститутів (організацій, установ) функція яких полягає в акумулюванні коштів фізичних і юридичних осіб і подальшому надання цих коштів у вигляді кредитів господарюючим суб'єктам і іншим позичальникам.

У сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі фінансові посередники, як правило, розглядаються як фінансові інститути. Так, в українському фінансовому словнику фінансові посередники (Financial intermediaries) визначаються як “сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні союзи, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян і юридичних осіб і надалі їх надання на комерційних засадах в розпорядження позичальників”.

З цим визначенням згодні і закордонні автори. Фінансові посередники розглядаються, з їхньої точки зору, перш за все як фінансові інститути в вигляді банку, страхової компанії, інвестиційного фонду та кредитної спілки, акумулюючи грошові кошти населення і юридичних осіб і вкладаючи їх в економіку.

У деяких літературних джерелах часто зустрічається визначення фінансових інститутів, що збігається з визначенням фінансових посередників. Так, у фінансовому словнику фінансовий інститут трактується як фінансовий посередник між кредиторами і позичальниками або між інвесторами і ощадними установами, що діють на договірній основі. У зарубіжній науковій літературі фінансові інститути визначаються як фінансові організації, що залучають кошти з відкритих громадських джерел для розміщення їх у фінансові активи - кредити, акції, облігації та інші інструменти фінансового ринку.

Під фінансовими інститутами розуміється сукупність організацій різних форм власності, головна мета діяльності яких - здійснення фінансових відносин у суспільстві. У.Шарп не розділяє ці два поняття “фінансові посередники, або фінансові інститути, являють собою організації, що випускають фінансові зобов'язання (тобто вимоги до себе) і продають їх в якості активів за гроші”. Аналогічне визначення фінансового інституту пропонує Кідуелл Д. “фінансовий інститут - установа, яка випускає депозити та інші фінансові зобов'язання і направляє кошти на надання позик і придбання інших фінансових активів”.

Однак з урахуванням тлумачення поняття «інститут» дані визначення свідомо звужують поняття фінансового інституту. Під фінансовим інститутом нами розуміється сукупність спеціалізованих фінансових та інших організацій, що здійснюють фінансові відносини в суспільстві, що виконують посередницькі функції в трансформації заощаджень населення в інвестиційний капітал, а також сукупність сформованих при цьому норм поведінки на фінансовому ринку.

Таким чином, фінансові посередники, з одного боку, виступають інвесторами на ринках капіталу, "а з іншого - випускають вторинні зобов'язання для своїх клієнтів, і саме цей чинник, на думку Л.Дж. Гітман, виділяє їх з ряду господарюючих суб'єктів.

Повертаючись до питання сутності поняття “фінансовий інститут” та його ємності, необхідно зауважити, що дійсно багато вчених не розділяє його від понять “фінансовий посередник”, та “фінансова установа”. Згідно думки О.Орлюк та Л.Воронової фінансові посередники - це інститути, що спеціалізуються на наданні фінансових послуг та опосередковують рух фінансових ресурсів шляхом їх залучення та вкладання мобілізованих ресурсів у різноманітні фінансові активи [4]. Долбнєва Д.В. під поняттям “фінансові посередники” розуміє спеціалізовані фінансово-кредитні установи, які здійснюють свою діяльність на комерційній основі відповідно до отриманої ліцензії шляхом залучення тимчасово вільних коштів домогосподарств, підприємств, держави з метою забезпечення суб'єктів господарювання необхідними фінансовими ресурсами, задоволення потреб побажань як інвесторів, так і позичальників, а також надають їм різні фінансові послуги за визначену плату.

Інші, навпаки, агрегують поняття “фінансовий інститут”, нагадаємо, що на думку У.Шарпа, це поняття є доволі широким та включає не лише сукупність фінансових посередників, але й правила на норми поведінки на ринку фінансових послуг. На нашу думку визначення яке У.Шарп надає поняттю “фінансовий інститут”, більш підходить до поняття “інститут фінансового посередництва”. Таким чином поняття “фінансовий інститут” можна утотожнювати з поняттям “фінансова установа”, в деяких випадках із сукупністю фінансових установ, а не з поняттям “фінансовий посередник”, яке є більш вузьким.

Варто також зазначити, що вчені розходяться у думках при визначення сутності посередництва при здійсненні фінансових послуг. Як можна побачити з наведених визначень під фінансовим посередництвом більшість з науковців розуміють лише акумулювання вільного грошового капіталу населення та суб'єктів господарювання шляхом його придбання в обмін на власні зобов'язання і надання цього капіталу особам, що мають в них необхідність шляхом його продажу (залучення депозитів та надання кредитів), інші ж відносять до них й управління чужим майном та грошовими коштами для отримання максимальної ефективності за визначену плату у вигляді відсотка (брокерська діяльність та діяльність з довірчого управління).

Згідно із Господарським кодексом України фінансове посередництво це - діяльність, що пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 3 ст. 333); це різновид фінансової діяльності банків та інших фінансово-кредитних організацій [1].

Найбільш повним є визначення Ю.О. Шевцова, на думку якого фінансове посередництво - це здійснення професійної діяльності на фінансовому ринку. Фінансове посередництво розглядається як у вузькому так і у широкому розумінні, що пов'язано із існуванням прямого та непрямого фінансування. У вузькому розумінні - це надання послуг на фінансовому ринку за комісійну винагороду (надання агентських послуг здійснення розрахункових операцій). Фінансове посередництво у вузькому розумінні пов'язане з прямим фінансуванням. У широкому розумінні це надання тарнсформаційних послуг. Воно пов'язано із непрямим фінансуванням та наданням агентських послуг. До наведеного визначення, на нашу думку, варто внести лише поправку, так фінансове посередництво - це здійснення професійної (недилерської) діяльності на фінансовому ринку.

Також варто звернути увагу на визначення фінансового посередництва яке наводить Долбнєва Д.В. Фінансове посередництво - це певний різновид фінансової діяльності банківських і небанківських фінансово-кредитних установ, яка спрямована на залучення і перерозподіл фінансових ресурсів між суб'єктами ринку з метою їх ефективного інвестування, на продаж фінансових послуг і продуктів, здійснення операцій із цінними паперами та надання інформаційно-консультативних послуг на основі отриманих дозволів (ліцензій).

Варто зауважити, що згідно із наведеним визначенням до фінансового посередництва відносяться операції із цінними паперами, але варто зазначити, що дилерські операції із цінними паперами на вторинному ринку, на нашу думку, не відносяться до фінансового посередництва.

Результати. Таким чином, в результаті проведеного аналізу існуючих теоретичних положень пропонуємо власне визначення сутності фінансового посередництва.

Фінансове посередництво - це професійна діяльність учасників фінансового ринку спрямована на пряме та непряме фінансування секторів економіки за рахунок коштів інших учасників фінансового ринку.

Відповідно, фінансовий посередник - це фінансовий інститут, який здійснює професійну діяльність з прямого та непрямого фінансування секторів економіки за рахунок коштів інших учасників фінансового ринку.

Зважаючи на складність досліджуваного процесу представляється доцільним його класифікація. Сучасні автори класифікують фінансових посередників з інституціональними ознаками - в основному, на банківські і небанківські інститути. Така класифікація прийнята і в економічній статистиці.

На думку інших авторів, фінансові посередники поділяються на установи депозитного типу, договірні ощадні установи, та інвестиційних посередників. До перших відносять інститути, що залучають кошти за допомогою депозитів і надають кредити позичальникам. До них належать комерційні банки, ощадні інститути та кредитні спілки. До другої групи фінансових посередників відносять інститути, що здійснюють довгострокове накопичення капіталів фізичних та юридичних осіб з метою здійснення виплат цільового призначення в їх користь після закінчення певного часу. До них належать страхові компанії і пенсійні фонди. До категорії інвестиційних посередників відносять установи, що випускають власні цінні папери (акції, інвестиційні паї), об'єднуя тим самим кошти індивідуальних інвесторів і використовуючи отримані кошти для інвестицій у цінні папери інших емітентів. До них належать інститути спільного інвестування - інвестиційні фонди і компанії.

Кілька відмінну від інших і заслуговуючи до увагу класифікацію пропонує Н.І. Версаль. Він пропонує розглядати фінансове посередництво як економічне явище в двох його основних видах: посередництво в розрахунках і посередництво у кредитуванні, кожному з яких властиві «визначені особливі функції, відповідні фінансові посередники, а потім і фінансові інструменти». У запропонованій Н.І. Версалем класифікації фінансові посередники поділяються не тільки за представляючими їх інститутами, але й по виконуваними ними функціями.

Такий підхід представляється більш широким. Тим не менше, автор у викладеної класифікації відносить до фінансових посередників рейтингові агентства - інститути, що виконують тільки інформаційну та консультативну функції. Не дивлячись на всю важливість і необхідність реалізації інформаційного напряму у фінансовому посередництві, за визначенням рейтингові агентства не можуть бути фінансовими посередниками, оскільки основною діяльністю останніх є акумуляція вільного грошового капіталу та трансформація його в економіку.

На нашу думку, розділення фінансових посередників у рамках класифікації за видами згідно підходу Н.І. Версаля, відповідає вищезазначеному нами визначенню сутності фінансового посередництва, у частині прямого та непрямого фінансування.

Таким чином фінансові посередники об'єднуються за наступними найбільш загальними напрямками:

- Депозитного типу, в основу діяльності яких покладено залучення, відповідно до договору і за допомогою внесення майна, грошових коштів населення і вільних ресурсів підприємств з метою їх збереження та збільшення за допомогою управління сукупними активами. До цього типу фінансових посередників традиційно відносять комерційні банки, ощадні банки та кредитні спілки.

- Контрактно-ощадного типу, що акумулюють ресурси на підставі контрактів, що укладаються, в яких обговорюються умови їх повернення вкладникам. Зазначені ресурси складають фінансові активи посередника і для їх збереження та збільшення організація здійснює інвестиційну діяльність. В якості фінансових посередників даного типу виступають компанії зі страхування життя і майна, пенсійні фонди.

- Інвестиційного типу, що залучають активи безпосередньо для інвестицій, в обмін на емітовані ними цінні папери (акції, паї), сертифікати і т.д. До них відносять взаємні (пайові, відкриті інвестиційні) фонди, трастові фонди, інвестиційні компанії закритого типу, інвестиційні банки.

І.О. Школьник наголошує на тому, що в даній класифікації не враховуються інститути інфраструктури фінансового ринку, що безпосередньо забезпечують ефективне проведення операцій з цінними паперами, кліринг, зберігання [5.].

Враховуючи це, В.М. Кремень пропонує всіх фінансових посередників поділити на дві групи - інституціональні та інфраструктурні фінансові посередники. Такий поділ грунтується на тому, що вони виконують принципово різні функції і належать до різних структурних елементів механізму фінансового ринку.

Завдання інституціональних фінансових посередників полягає в тому, щоб акумулювати тимчасово вільні фінансові ресурси фізичних та юридичних осіб, як правило, в невеликих обсягах, і перетворити їх на потужні інвестиції для емітентів - суб'єктів господарювання, місцевих органів самоврядування та уповноважених державних органів. До таких інституціональних інвесторів слід віднести банки, інститути спільного інвестування, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди та страхові компанії. Основним же завданням інфраструктурних посередників є обслуговування потоків фінансових ресурсів, інформації та послуг фінансового характеру, що спрямовані на створення оптимальних умов пошуку продавців та покупців. До таких посередників належать фондові біржі, реєстратори, зберігачі, депозитарії, брокери, дилери, андерайтери, компанії з управління активами інституційних інвесторів та ін. [5.].

Спроба обґрунтувати особливості фінансового конгломерату як інтегрованого фінансового посередника була здійснена російським вченим Ю. Власенковою, яка запропонувала розподіляти фінансових посередників на спеціалізованих та інтегрованих. До інтегрованих фінансових посередників Ю.Власенкова відносить фінансові супермаркети, які, на її думку, ототожнюються з фінансовими конгломератами [6.].

У процесі аналізу особливостей діяльності різних фінансових посередників з точки зору спектра фінансових продуктів та послуг, а також їх участі у процесах фінансової інтеграції В.М.Кременем була розроблена класифікація фінансових посередників (табл. 1.1). За асортиментом фінансових послуг усіх фінансових посередників можна поділити на спеціалізованих та універсальних, а за рівнем фінансово-господарської самостійності - на унітарних та інтегрованих.

Таблиця 1.1. Класифікація фінансових посередників

У результаті розширення спектра фінансових продуктів банківських установ, виходу їх на ринок цінних паперів, тісної співпраці зі страховими компаніями відбувається їх перетворення в універсальних фінансових посередників. Ций процес призводить до ослаблення спеціалізації банківських установ і перетворення їх на універсальні банки.

Найяскравішим прикладом спеціалізованих інтегрованих фінансових посередників є банківський консорціум. В Україні їх функціонування визначає Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Стаття 49 цього закону передбачає укладання угоди між банками про консорціумне кредитування з метою проведення спільного фінансування. У цій угоді банками-учасниками встановлюються умови надання кредиту та відповідальний банк [2.]. Водночас певною мірою до інтегрованих спеціалізованих фінансових посередників можна віднести страхові пули.

Таке ранжування фінансових посередників дозволяє визначити, що фінансовий конгломерат є універсальним та інтегрованим фінансовим посередником. Фінансовий конгломерат як форма корпоративної інтеграції є організацією, що включає групу компаній, які пов'язані спільним або взаємним контролем.

Висновки

На нашу думку, найточнішою класифыкацією фінансових посередників є класифікація запропонована В.М. Кременем, але вона потребує уточнення. Пропонуємо відносити фінансових посередників до чотирьма наступними ознаками: за функціями, за спеціалізацією, за характером проведення операцій та за ступенем інтегрованості. На відміну від класифікації запропонованої В.М. Кременем за спеціалізацією фінансові посередники мають поділятись на спеціалізовані та універсальні, а та ступенем інтегрованості, як і було запропоновано вченим, - на унітарні та інтегровані.

Фінансові посередники висловлюють свою сутність через функції, що являються обов'язковими для всіх видів фінансових посередників. Реалізація цих функцій фінансовими посередниками покликана вести до зростання обсягів, оптимальної структури і зниженню вартості інвестицій в економіці. Аналіз літературних джерел дозволив виділити функції системи фінансового.

Головною і першорядною функцією фінансового посередництва прийнято вважати функцію перерозподілу вільних фінансових ресурсів в економіці. Під нею розуміється оптимальний розподіл фінансових ресурсів між галузями економіки шляхом акумулювання коштів індивідуальних інвесторів (постачальників капіталу), їх трансформації і переміщення до споживачів капіталу. Реалізація цієї функції сприяє перетворенню невеликих за розміром і короткострокових вкладів окремих учасників у капітал для довгострокового фінансування великих інвестиційних проектів. Це призводить до зростання обсягів інвестицій і переорієнтації капіталу з традиційних сфер в нові, що сприяють структурной зміні та інноваційному розвитку економіки.

Крім того, система фінансового посередництва в економіці покликана виконувати функції зниження трансакційних витрат учасників інвестиційного процесу.

З метою пояснення місця і функцій посередників в сучасній економіці, вироблення рекомендацій щодо вдосконалення посередницької діяльності, оптимізації взаємодії між інвесторами та позичальниками проводиться моделювання механізму посередницької діяльності. Крім цього, дослідження фінансових посередників дозволить виявити і пояснити тенденції за останні десятиліття і зрозуміти еволюцію інституту посередників.

Література

1. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року за N 436-IV і набрав чинності з 1 січня 2004.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 № 2121-III

3. Ідентифікація інвестиційного партнерства держави та бизнесу / М.О. Циганкова // Економіка і прогнозування. - 2006. - № 2. - С. 101-116.

4. Шульга І.П. Фінансове посередництво: сутність, функції та механізм здійснення / І.П. Шульга // Вісник Східноєвропейського університету економіки і менеджменту. - 2008. -№ 2 (4). - С. 78-90.(Серія економіка і менеджмент)

5. Школьник, І. О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку: монографія / І.О. Школьник. - Суми : Мрія, УАБС НБУ, 2008. - 348 с.

6. Власенкова, Ю. Финансовый супермаркет как стратегия развития международных финансовых посредников в условиях конкуренции / Ю. Власенкова // Рынок и услуги. - 2008. - № 5(63). - С. 27-29.

Стаття надійшла до редакції 19.06.2012 р.

Размещено на Allbest.ru