Міжнародний досвід здійснення фінансово-господарського контролю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

І. Провадження державного фінансового контролю в зарубіжних країнах та в Україні

1.1 Поняття державного фінансового контролю

1.2 Зарубіжний досвід організації державного фінансового контролю

ІІ. Міжнародний досвід здійснення податкового контролю

2.1 Податковий контроль в зарубіжних країнах на сучасному етапі

2.2 Нормативно-правове регулювання податкового контролю в зарубіжних країнах

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

державний фінансовий контроль зарубіжний

Актуальність проблеми. Кoнтрoль є невід'ємнoю складoвoю частинoю управління націoнальним гoспoдарствoм і йoгo oкремими ланками.

У сьогоднішньому світі фінансовий контроль є досить актуальним поняттям, адже дає змогу впливати на усі економічня явища та процеси.

Але незважаючи на це, навіть зараз, існують розбіжності щoдo визначення екoнoмічнoгo змісту та рoлі фінансoвoгo кoнтрoлю, зoкрема в Україні.

Фінансовий контроль, є тим рушієм, завдяки якому забезпечується сталий розвиток країни, законопорядок та ефективне керування державними фінансовими ресурсами.

Прoблеми фінансoвoгo кoнтрoлю дoсліджували українські наукoвці, серед яких неoбхідно згадати: І.В. Басанцова, В.М. Карпова, Л.А. Савченко, І.Б. Стефанюка, В.О. Шевчука, С.В. Бєльчика, М.В. Бариніна-Закірова, Т.В. Кальченка, В.К. Симоненка. Фінансовий контроль і класифікацію органів фінансового контролю у практиці інших держав світу та їх функції досліджувала І.М. Іванова. Слід зазначити, що проблемою вивчення зарубіжного досвіду фінансового контролю взагалі та державного фінансового контролю зокрема займаются вчені: В. Ш. Алієва, Г. В. Даценко, Л. В. Дікань, Г. І. Дорош.

Метою дослідження є визначення поняття «фінансовий контроль», розроблення та oбґрунтування напрямів адаптації зарубіжнoгo дoсвіду здійснення державнoгo фінансoвoгo кoнтрoлю дo націoнальнoгo середoвища.

Безліч процесів у сучасній економіці не можуть відбуватись без важливoгo складника державнoгo управління, як фінансoвий кoнтрoль.

Державний фінансовий контроль є дуже актуальною проблемою сьогодення, адже без ефективної політики в цій сфері держава не може розвиватися відповідаючи сучасним реаліям світу і належним чином задовольняти потреби своїх громадян.

І. Провадження державного фінансового контролю в зарубіжних країнах та в Україні

1.1 Поняття державного фінансового контролю

Державний фінансoвий кoнтрoль - це складoва ефективного управління екoнoмічними oб'єктами та прoцесами, щo пoлягає у контролі за законністю, доцільністю, повнотою, своєчасністю та цільовим призначенням і використанням державних фінансових ресурсів.

Держаний фінансoвий кoнтрoль здійснюють Верхoвна Рада, Кабінет Міністрів, Націoнальний банк, Міністерствo фінансів, Фoнд державнoгo майна, Рахункoва палата, Державна пoдаткoва служба та інші державні oргани згіднo з чинним закoнoдавствoм. Дo oрганів внутрішньoгo фінансoвoгo кoнтрoлю належать: Державна кoнтрoльнo-ревізійна служба України (ДКРСУ) та oргани внутрішньoгo відoмчoгo кoнтрoлю - кoнтрoльнo-ревізійні підрoзділи міністерств та інших центральних oрганів викoнавчoї влади [1].

Базовим дoкументoм у сфері державнoгo фінансoвoгo кoнтрoлю закордоном, є Декларація прo керівні принципи фінансoвoгo кoнтрoлю [3; 4].

Вона являє сoбoю дoкумент, щo врахoвує різні системи фінансoвoгo кoнтрoлю, різне рoзуміння місця фінансoвoгo контролю в системі державних функцій і гілoк влади, а такoж різні рівні рoзвитку, яких фінансoвий кoнтрoль досяг в oкремих регіoнах.

Проте в Українському законодавстві існує безліч окремих законів і нoрмативнo-правoвих актів які окреслюють повноваження лише для певних категорій суб'єктів державнoгo фінансoвoгo контролю [6].

Ще однією відмінністю України відкраїн Європейського союзу є те, що у зарубіжних країнах присутня відповідальність керівників органів державного сектору перед парламентом і громадськістю за стан системи контролю.

В Україні ж, на противагу цьому, відповідальність покладається на керівників відповідних суб'єктів фінансового контролю [2].

У деяких країнах створено спеціальні органи, які контролюють не лише певні фінансові питання, а, по суті, всю роботу державного апарату.

В Японії, наприклад, таку функцію виконує управління адміністративного контролю при канцелярії прем'єр-міністра. У його завдання входить підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи і структури державного управління, зміцнення службової дисципліни державних чиновників, боротьби з корупцією, бюрократизмом, розробка проблем окремих верств населення, для розв'язання яких потрібна взаємодія кількох відомств [7].

Державний фінансовий контроль в Україні здійснюється органами однієї системи, які перебувають в адміністративній підпорядкованості, та вирішують певну сферу питань [5].

Таким чином, основні особливості здійснення фінансового контролю у зарубіжних країнах можна узагальнити так :

1) Дотримання норм єдиного міжнародного нормативного документа у сфері Державного фінансового контролю.

2) Пересування відповідальності за скоєння економічних злочинів з окремих посадових осіб на керівників.

3) Функціонування спеціальних органів, які контролюють всю роботу державного апарату, питання.

Найефективнішим для України, на мою думку, може бути впровадження таких особливостей, як:

* створення єдиного нормативного документа;

* делегування відповідальності на один керівний державний орган.



1.2 Зарубіжний досвід організації державного фінансового контролю

Загальні положення розвитку державного фінансового контролю у демократичних країнах визначені Лімською декларацією керівних принципів аудиту державних фінансів, прийнятою в 1977 році на IX Конгресі Міжнародної організації вищих органів контролю державних фінансів (ПЧТ08АІ).

Ця організація створена країнами-членами Організації Об'єднаних націй у 1953 році з метою вивчення і поширення позитивного досвіду контрольної діяльності зарубіжних країн. ІІЧТ08АІ є однією з найважливіших в світі організацій у сфері державного контролю, до складу якої входять контрольні органи 130 держав світу. З 1998 року Рахункова палата України теж стала її членом. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави і наділена повноваженнями щодо здійснення державного контролю в обсязі, що відповідає Лімській декларації керівних принципів контролю.

В усьому світі вищі органи контролю державних фінансів (ВОКДФ) відіграють провідну роль в аудиті державних фінансів, сприяють удосконаленню державного управління та посиленню відповідальності на всіх рівнях державної діяльності. Традиційними завданнями ВОКДФ є контроль за дотриманням законодавства та контроль правильності бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Крім цих завдань, важливість яких залишається незаперечною, існують інші завдання ВОКДФ: оцінка результативності, ефективності та економічності державного управління.

Міжнародна організація вищих органів контролю державних фінансів підтримує своїх членів у реалізації цих завдань, сприяючи обміну інформацією та досвідом з питань, пов'язаних з організацією контролю та оцінкою його ефективності.

Відповідно до Лімської декларації здійснення контролю є невід'ємною складовою управління громадськими фінансовими ресурсами, яка забезпечує відповідальний та підзвітний характер цього управління. При цьому фінансовий контроль вважається частиною державного регулювання з метою виявлення відхилень від прийнятих положень і порушень принципів законності, ефективності та економії ресурсів. Здійснюється, передусім, у формі попереднього контролю для вжиття певних коригуючих заходів і недопущення таких порушень у майбутньому й навіть отримання компенсації за заподіяні збитки.

Лімська декларація керівних принципів контролю запровадила так звані стандарти високого рівня, неухильне дотримання яких є одним із найважливіших завдань, до реалізації яких постійно прагне та її члени.

Декларація містить вичерпний перелік цілей аудиту державних фінансів та усіх дотичних до цього питань: сфера застосування контролю, принципи побудови системи фінансового контролю, засади незалежності й підзвітності вищих контрольних органів, їх повноваження тощо.

Основною метою Лімської декларації є заклик до незалежності аудиту державних фінансів. Вищий орган контролю державних фінансів, що не відповідає цій умові, не може претендувати на свій статус. Тому, правова держава та демократія є основними передумовами незалежного контролю державних фінансів та уособлюють підвалини, на яких базується Лімська декларація.

Відповідно до вимог Лімської декларації вищий контролюючий орган повинен бути зовнішнім (не створеним усередині відповідних організацій), що забезпечує незалежність його дій і прийнятих рішень від стороннього впливу, тобто функціональну та організаційну незалежність на основі положень Конституції. Відповідно незалежність членів цього контролюючого органу також має бути гарантована Конституцією, передусім їх відкликання.

Матеріальною основою такої незалежності є фінансова незалежність, тобто забезпеченість відповідними ресурсами для виконання поставлених перед вищим органом фінансового контролю завдань. Перевірка вищим контролюючим органом діяльності уряду (чи окремих підзвітних йому органів) не означає підпорядкування уряду, який повністю відповідає за свої дії незалежно від оцінок експертів цього органу [4].

Для виконання своїх функцій вищий контролюючий орган має право доступу до потрібних документів, інформації. У разі виявлення недоліків, відхилень від законодавчо прийнятих рішень перевірені організації повинні інформувати його у встановлений термін про вжиті заходи. Вищий контролюючий орган може подати експертний висновок (в т. ч. зауваження) щодо проектів законів та інших постанов з фінансових питань.

Разом з тим функціонує ціла низка державних контрольно-ревізійних підрозділів міністерств і відомств, які підпорядковуються як вищому органу державного фінансового контролю, так і відповідному міністерству або відомству. Проте вони в цілому зберігають самостійність у виконанні функцій та здійснюють повний контроль за правильністю витрачання державних коштів [8].

У більшості розвинутих країн світу, у тому числі у країнах Європейського Союзу, фінансовий контроль здійснює Рахункова палата, а також урядові контрольно-ревізійні служби. Так, у ФРН, Фінляндії та в інших країнах Рахункова палата контролює діяльність усіх федеральних підприємств, страхових установ федерації, приватних підприємств із 50% часткою держави, решту організацій та відомств, якщо вони розпоряджаються державними коштами. В Австрії Рахункова палата здійснює перевірки не лише державного господарства федерації, а й контролює фінансову діяльність місцевих органів влади, благодійних фондів і закладів, управління якими здійснюється органами федерації. Державна рахункова палата Угорщини, крім того, контролює діяльність податкового управління, державної митниці, управління гербових зборів, господарську діяльність партій [2].

У розвинених країнах світу державному фінансовому контролю належить провідне місце серед систем фінансового контролю, що зумовлюється місцем держави в процесах ринкової трансформації. В кожній окремо взятій країні державний фінансовий контроль здійснюється з певними особливостями, що стосується і підходів до його організації.

Класичним прикладом щодо організації державного фінансового контролю в президентській республіці є Сполучені Штати Америки. Незважаючи на те, що законослухняність у США піднесена до рівня культу, крім казначейства, державний контроль у галузі фінансів тут здійснюють також Головне контрольно-фінансове управління (ГКФУ) Конгресу, Адміністративне бюджетне управління (АБУ) при Президентові США, Управління з добору і розстановки кадрів, Президентська рада у справах боротьби з фінансовими зловживаннями в державних установах ("Рада честі та ефективності"), інспектори Федеральної резервної системи, служба внутрішніх доходів (податкова служба) та ін. До функцій ГКФУ, зокрема, входить проведення перевірок дотримання процедури укладання і виконання державних контрактів, встановлення оцінки і складання оглядів про виконання федеральних програм, проведення спеціальних обстежень та перевірок обґрунтованості цін на продукцію тощо. Контролю підлягають урядові агентства, установи і підприємства сфери оборони, енергетики, сільського господарства, охорони здоров'я, житлового будівництва та ін. з питань державних фінансів, податків, бухгалтерського обліку. Перевіряють законність, доцільність та ефективність здійснених витрат [9].

Дещо інший підхід до організації державного фінансового контролю застосовується у Франції. Рахункова палата Франції вважається однією з організаційно найскладніших структур державного фінансового контролю розвинених країн. Керівництво палати затверджує Рада міністрів. До керівного складу палати входять прем'єр-президент (призначається довічно), генеральний прокурор (виступає в державних інтересах та є посередником між палатою, урядом і судовими органами) та генеральний прем'єр-адвокат. Палата діє на колегіальних засадах. У професійному штаті відомства сім палатних президентів (за галузевими напрямами) та 200 магістратів (юридичні радники, фінансові інспектори, аудитори) [6].

У Румунії основними різновидами контролю є парламентський, урядовий та відомчий. Парламентський контроль здійснюється Рахунковою палатою (орієнтовно 300 осіб), яка має дирекції в усіх регіонах (Румунія адміністративно поділена на 41 повіт). Урядовий фінансовий контроль здійснюється Міністерством фінансів (1320 осіб), яке у своїй структурі має Генеральну дирекцію фіскального контролю та генеральні управління державних фінансів у кожному повіті (450--600 осіб), які також мають дирекції фіскального контролю. Відомчий фінансовий контроль здійснюється управліннями контролю і внутрішнього аудиту в складі галузевих міністерств. Рахункова палата Румунії є незалежним органом, підпорядкованим і підзвітним тільки парламенту, її низові дирекції підпорядковані тільки центральному апарату палати. Місцеві управління державних фінансів підпорядковані безпосередньо Міністерству фінансів, а в частині делегованих повноважень підзвітні повітовим радам народних депутатів. Органи відомчого контролю підпорядковані та підзвітні відповідним керівникам міністерств і відомств. Контроль, який здійснюють органи Міністерства фінансів та Рахункової палати, спрямований як на встановлення фактів порушень, так і на проведення аналізу. Крім того, місцеві управління державних фінансів здійснюють попередній аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства чи установи до прийняття рішення про виділення з бюджету коштів. Органи відомчого контролю в основному проводять аудит в установах, підпорядкованих відповідному міністерству чи відомству, перевірки стану бухгалтерського обліку. Всі контролюючі органи Румунії мають повноваження перевіряти правильність і повноту сплати платежів до бюджету та використання бюджетних коштів і державного майна. Повноваження контролюючих органів поширюються на бюджетні установи й організації, на державні підприємства та суб'єкти господарювання, у яких є частка державного майна, та інші суб'єкти, які отримують кошти з бюджету, державних фондів та від міжнародних організацій [11].

У Швеції, яка є парламентською монархією, головним відомством у справах державного контролю та обліку є Державне ревізійне управління (яке в деяких джерелах також називають Національним бюро аудиту). Його метою, як визначено урядом, є досягнення високоякісного управління фінансовою діяльністю. Діяльність Управління характеризується двома напрямами: проведенням щорічних ревізій фінансово-господарської діяльності національних установ і підприємств та ревізій ефективності державних закупівель. На відміну від багатьох інших європейських країн міністерства Швеції не наділені повноваженнями безпосереднього управління урядовими відомствами. Тому Конституція Швеції дозволяє парламенту та уряду мати власні структури контролю державного сектору. Так, контрольні функції парламенту виконують:

1) постійний парламентський конституційний комітет, який вивчає роботу уряду в цілому;

2) парламентський омбудсмен, завданням якого є забезпечення законності дій державних органів;

3) парламентські аудитории [5].

Уряд наділений функціями контролю через Управління канцлера юстиції у питаннях дотримання законності та захисту прав у державі та Національне ревізійне управління.

Інститут парламентських аудиторів складається з 12 уповноважених членів парламенту, 12 їх заступників та Управління парламентських аудиторів зі штатною чисельністю 30 державних службовців. Парламентські аудитори покликані вивчати ефективність використання ресурсів міністерствами та іншими центральними органами державного управління, оцінювати адміністративну діяльність виконавчої влади в цілому. Центральним адміністративним органом Державного фінансового аудиту Швеції є Національне ревізійне управління (НРУ) -- незалежний інститут, наділений спеціальними контрольними функціями. Головне завдання НРУ -- пошук недоліків і "вузьких місць" в управлінні державними ресурсами шляхом дослідження (аудиту) адміністративних і фінансових операцій суб'єктів державного сектору. Узагальнена інформація про результати аудиту та розроблені на його основі рекомендації передається парламенту, уряду та урядовим відомствам для розгляду і прийняття відповідних рішень[4].

НРУ очолює генеральний аудитор, який призначається урядом на шість років з правом продовження строку роботи на посаді. Колегіальним органом НРУ є Консультативна рада у складі 10 членів. Штат відомства становить близько 300 державних службовців і головним чином складається з економістів та соціальних дослідників. Роботу НРУ організовано у двох основних напрямах: фінансового аудиту та аудиту адміністративної діяльності. Відповідні оперативні підрозділи взаємодіють із Департаментом поточної діяльності в частині юридичної підтримки, інформаційних технологій, внутрішнього фінансового забезпечення, кадрової політики тощо, а також із Секретаріатом міжнародних зв'язків стосовно виконання міжнародних проектів. Аудит обов'язково виконує контрольну функцію щодо дотримання фінансової дисципліни. Також робота НРУ націлена на результат, який може бути внеском у підвищення ефективності функціонування окремих організацій та складних розгалужених систем. Незалежність аудиту полягає в тому, що НРУ самостійно обирає об'єкти і методи аудиту та без зовнішніх впливів оголошує свої висновки. При плануванні аудиту пріоритет надається сферам, у яких спостерігається підвищений ризик низької продуктивності та припущення матеріальних помилок [2].

Важливою місією Департаменту аудиту адміністративної діяльності є пошук недоліків у системі управління державним сектором. Аудиту підлягають усі державні відомства та організації і фонди, які фінансуються та контролюються урядом. Окружні та муніципальні органи управління не є підконтрольними об'єктами, однак в окремих випадках НРУ уповноважене одержувати від цих структур необхідну інформацію для проведення аудиту виконання програм або реформ, запроваджених парламентом чи урядом [7].

Аудит адміністративної діяльності впроваджений у Швеції в 1967 р. і з того часу сфокусований на трьох загальних показниках, які найбільш повно характеризують стан управління державними ресурсами, а саме:

1) ефективність -- дієвість, рівень досягнення мети;

2) продуктивність -- плодотворність, ступінь корисності споживання ресурсів для створення продукту;

3) ощадність -- економія, ступінь мінімізації видатків з огляду на якість продукту.

Зразком найоптимальнішого підходу до питання використання функцій вищого органу контролю є досвід Бахрейну. Професійними складниками організаційної структури органу Державного фінансового аудиту цієї країни є секції:

1) фінансового аудиту (аналіз загального фінансового стану підприємств та установ; перевірка дотримання положень нормативно-регулювальних документів);

2) аудиту адміністративної діяльності (визначення економічності й ефективності, оцінка якості й кількості наданих послуг; аналіз досягнення об'єктом контролю поставленої мети);

3) аудиту комп'ютерних та бухгалтерських систем.

До цих трьох напрямів можна додати лише аудит навколишнього середовища, який у певних розвинених країнах виокремлюють з аудиту адміністративної діяльності в окремий вид державного контролю [3].

У Литві державний контроль очолює Генеральний аудитор, який має двох заступників. Генеральному аудитору безпосередньо підпорядковані одинадцять департаментів, серед яких департамент організації аудиту ефективності, чотири департаменти аудиту ефективності та департамент аудиту державних доходів та розрахунків. Одному заступнику Генерального аудитора підпорядковано департамент організації фінансового аудиту та одинадцять департаментів фінансового аудиту. Характерним для департаментів аудиту ефективності та фінансового аудиту є те, що вони працюють за галузевим принципом поділу сфер контролю [9].

Особливістю здійснення державного контролю Литви є те, що певні департаменти фінансового аудиту та аудиту ефективності здійснюють перевірку використання коштів Європейського Союзу.

Аудит здійснюється у плановому порядку. Обов'язковим є проведення аудиту виключно за постановою парламенту, а не за зверненням одного чи декількох депутатів.

Частка видів аудиту в Державному контролі розподіляється приблизно так:

-- 60 % -- фінансовий аудит;

-- 30 % -- аудит ефективності;

-- 10 % -- змішаний аудит (об'єкти -- кошти Європейського Союзу, доходи бюджету, зовнішній борг тощо) [8].

У Литві аудит ефективності здійснюють у сферах: охорони здоров'я, науки, приватизації, використання державного майна, діяльності акціонерних товариств тощо.

Щороку фінансовим аудитом охоплюються усі міністерства, усі області, а також усі розпорядники бюджетних коштів, видатки яких перевищують 1 % річних касових видатків державного бюджету.



ІІ. Міжнародний досвід здійснення податкового контролю

2.1 Податковий контроль в зарубіжних країнах на сучасному етапі

За даними ОЕСР, однією з сучасних тенденцій у реформуванні діяльності податкових органів у державах - членах ОЕСР є модернізація обліку і контролю, що призвело до значної зміни способів контролю за останні 15 років щодо великих і складних угод. Багато в чому відповідні зміни обумовлені застосуванням технологічних інновацій, зміною розміру і структури уряду, а також введенням ефективного бюджетування та управління.

Основними тенденціями у здійсненні контролю в даний час є перехід від контролю ex ante до контролю ex post і розвиток процедур внутрішнього контролю [11].

У більшості держав значні кадрові ресурси (в середньому 25-30% персоналу) використовуються для здійснення податкового контролю, тому показники його результативності грають значиму роль при оцінці діяльності податкових органів. Традиційно показники ефективності здійснення податковими органами податкового контролю тісно пов'язані з розміром сум, донарахованих за підсумками відповідних заходів.

У відповідності зі статистичною інформацією ОЕСР [12], станом на 2011 р розмір сум податкових платежів, сплачених за підсумками проведених заходів податкового контролю, значно різниться в зарубіжних державах, при цьому далеко не всі країни змогли надати інформацію про рівень здійснених донарахувань.

Найбільш вражаючі показники щодо донарахування податкових платежів в 2016 р належать Італії - 23,1% від загальної суми податкових надходжень (у порівнянні з 13,4% в 2010 р, 17,0% в 2012 р і 20,3% в 2013 року), що може бути пояснено значним посиленням в цій державі дій по боротьбі з ухиленням від сплати податків в останні роки. У більшості ж країн результативність податкового контролю характеризується значно скромнішими показниками. Так, в 17 державах (зокрема, в Німеччині, Данії, Індії, Ірландії, Колумбії, Кореї, Литві, Люксембурзі, Польщі, Сінгапурі, Словаччині, Швейцарії, Швеції, Фінляндії, Естонії, Японії, а також на Мальті) в 2017 г . за підсумками перевірок було донараховано менше 2% від загальної суми податкових надходжень, а 14 держав (у тому числі Австралія, Австрія, Аргентина, Болгарія, Великобританія, Ізраїль, Канада, Нова Зеландія, Словенія, США, Чехія, Чилі) відзвітували про обсяг донарахувань в розмірі від 2 до 4% від загальної суми сплачених податків. Про більш значних надходженнях у розмірі від 4 до 8% від загальної суми податкових платежів повідомили дев'ять країн (а саме: Угорщина, Греція, Іспанія, Кіпр, Латвія, Португалія, Росія, Румунія, Франція). Показників, які перевищують 8% від загальних податкових надходжень, поряд з лідером донарахувань Італією також досягли Бельгія (8,1%) і Бразилія (11,5%).

В цілому, оцінюючи результативність держав у здійсненні податкового контролю за період з 2016 по 2017 р, слід визнати, що для більшості країн, що надали відповідну інформацію, характерно відсутність істотних змін в обсязі донарахувань. Збільшенням обсягу донарахувань за п'ятирічний період з 2013 по 2018 р може похвалитися не більше 10 держав, у тому числі Австралія, Бельгія, Італія, Іспанія, Латвія, Румунія, Чилі.

Що стосується кількості здійснюваних контрольних заходів, то істотне збільшення контрольної діяльності за період з 2012 по 2017 р наголошується в незначній кількості держав, зокрема, в Аргентині, Малайзії, США, Чилі. У цілому ж можна говорити про те, що кількість контрольних заходів, здійснюваних протягом календарного року, істотно розрізняється в зарубіжних країнах. Так, наприклад, якщо Мальта повідомила приблизно про 300 здійснених контрольних заходах, то в США їх кількість досягла майже 8 млн.

Разом з тим очевидно, що кількість потенційних платників податків значно різниться у зазначених державах, проте навіть країни зі схожими показниками населення демонструють різні підходи до здійснення перевірок. При порівнянних в цілому показниках чисельності населення у Великобританії, Італії та Франції кількість здійснених в 2015 р заходів податкового контролю значно відрізняється. Якщо у Великобританії було здійснено близько 679 тис. Контрольних заходів, то у Франції - близько 1051 тис., В Італії - близько 1154 тис. У Німеччині, що відрізняється більш високою чисельністю населення в порівнянні з вказаними державами (приблизно на 20 млн), загальна кількість контрольних заходів у 2016 р виявилося значно менше - близько 411 тис. Інший приклад: населення США приблизно в два рази перевищує населення Росії, а заходів податкового контролю в 2016 р в США було проведено приблизно в 4 рази більше, ніж у нашій країні [5].

Оцінюючи кількість здійснених заходів податкового контролю, безумовно, слід враховувати і ту обставину, що перевірці піддаються не тільки платники податків - фізичні особи, а й платники податків-організації. Крім того, необхідно враховувати відмінності в установленого порядку обчислення та сплати податків, зокрема: на кого покладається обов'язок з обчислення суми податку - на платника податків, податковий орган або особа, яка є джерелом виплати; наскільки широко в рамках податкового контролю використовується інформація, отримана від третіх осіб. Слід враховувати і ту обставину, що в практиці зарубіжних держав отримують закріплення найрізноманітніші форми здійснення податкового контролю [9].

2.2 Нормативно-правове регулювання податкового контролю в зарубіжних країнах

В системі правового регулювання податкового контролю в зарубіжній літературі виділяють три основних елементи:

- Правові норми, завдяки яким податкові органи отримують інформацію, необхідну для здійснення податкового контролю як від платника податків, так і від третіх осіб;

- Правові норми, які наділяють податкові органи необхідними повноваженнями для здійснення податкового контролю та виконання податкового обов'язку в примусовому порядку;

- Правові норми, що закріплюють права і гарантії платника податків [11].

Стосовно до питання про правове регулювання податкового контролю слід згадати про поділ податкових законів на сутнісні (матеріальні) (substantive) і процедурні (procedural): матеріальний податковий закон містить положення, які стають основою для сплати податку; процедурні податкові закони регулюють порядок обчислення і сплати податку. Зокрема, завдяки процедурним законам передбачені матеріальними законами податки стають реально сплаченими сумами грошових коштів. Відповідно правила здійснення податкового контролю в рамках запропонованої класифікацією належать до процедурних положень податкового законодавства.

Всі закони, якими може регулюватися податковий контроль, зарубіжні дослідники підрозділяють на три групи:

1) загальні закони, які визначають повноваження податкового органу, а також права та обов'язки платника податків в частині податкового контролю стосовно всіх податків, встановленим у відповідній державі, - при цьому мова може йти як про акт, в якому кодифікована більша частина податкового законодавства держави, в тому числі регулювання податкового контролю, або про спеціальному законі, який об'єднує правила здійснення податкового контролю;

2) спеціальні закони, які регулюють правовий статус податкового органу та платника податків стосовно до здійснення податкового контролю в частині сплати окремого податку (наприклад, ПДВ);

3) інші неподаткові закони, які в тому числі містять положення, що стосуються порядку здійснення податкового контролю [12].



Висновок

Отже, державний фінансовий контроль є важливою складовою частиною контролю будь-якої держави, оскільки він забезпечує своєчасність і точність фінансового планування, наповнення доходної частини бюджетів, розподіл, перерозподіл коштів та їх законне, ефективне, цільове використання.

Фінансовий контроль у найбільш розвинених зарубіжних країнах є одним з найважливіших напрямів діяльності держави. Функції і структура фінансового контролю розрізняються залежно від форми правління держави. Фінансовий контроль у зарубіжних країнах підрозділяється на парламентський, адміністративний, судовий, банківський і наднаціональний контроль.

Парламентський контроль у галузі фінансів здійснюється: при розгляді проекту бюджету та звіту про його виконання на пленарному засіданні парламенту; парламентськими комітетами, які функціонують постійно, і контрольними комітетами, створюваними для розгляду конкретних питань фінансової діяльності різних державних органів; за допомогою депутатських запитів; з боку спеціалізованих незалежних вищих органів фінансового контролю, які рекомендується створити в кожній державі Декларацією керівних принципів контролю.

До вищих контрольних органів в галузі державного фінансового контролю належать: Головне контрольне управління США, Національне контрольно-ревізійне управління у Великобританії, Управління Генерального аудитора в Канаді, Федеральна рахункова палата в Німеччині, Рахункова палата у Франції та ін.

Підводячи підсумок варто сказати, що фінансовий контроль держави посідає одне з основних місць серед елементів фінансового управління і є гарантом суверенітету держави, її цілісності та економічного процвітання. Неоднозначність трактування поняття фінансового контролю є наслідком багаторічної історії розвитку України як держави, а також незавершеності правової бази, тобто відсутності відповідного закону. Вивчення світового досвіду організації фінансового контролю є важливим у зв'язку з реформуванням даної галузі в Україні, а також є свідченням необхідності впровадження ефективного фінансового контролю. Для підвищення ролі фінансового контролю в Україні, вирішення основних проблем у державі, що пов'язані з цим питанням, необхідно реформувати систему фінансового контролю шляхом реалізації таких основних напрямів: прийняття Закону України “Про фінансовий контроль»; створення необхідних умов для здійснення незалежного контролю за використанням фінансових ресурсів у державі; впровадження нової інформаційної системи, яка б забезпечила обмін необхідною інформацією між контрольними органами у державі; вирішити на законодавчому рівні питання, пов'язані з матеріальним забезпеченням працівників контролюючих органів тощо.

Вирішення основних проблем може бути досягнуте лише завдяки розробленій стратегії удосконалення, яка повинна відповідати вимогам сучасності та спиратися на прийняті у всьому світі норми. Реформування контрольних функцій держави та досягнення їхньої ефективності позитивно вплине на стан усієї економіки.



Список використаної літератури

1. Алієва В. Ш. Роль рахункової палати Туреччини в бюджетному процесі // Фінанси України. - 2001. - № 6. - С. 68-71.

2. Даценко Г. В., Шпильова Д. В., Синиченко К. Г. Здійснення державного фінансового контролю в зарубіжних країнах // http://www.rusnauka.com/11_EISN_2010/Economics/64441.doc.htm.

3. Дікань Л. В. Система фінансового контролю в Україні: сучасний стан організації та перспективи розвитку: Монографія / Л. В. Дікань, Ю. О. Голуб, Н. В. Синюгіна, Н. М. Шульга, Т. В. Мултанівська,Т. С. Воінова; За заг. ред. канд. екон. наук, проф. Л. В. Дікань. - Харків: Вид. ХНЕУ, 2010. - 96 с.

4. Дікань Л. В. Фінансовий контроль: теорія та методологія: Монографія / Л. В. Дікань, Ю. О. Голуб,Н. В. Синюгіна. - Харків: Вид. ХНЕУ, 2009. - 92 с.

5. Дорош Н. І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення // ФінансиУкраїни. - 1998. - № 1. - С. 47-55.

6. Дікань Л.В. Контроль і ревізія: навч. посіб. / Л.В. Дікань - К.: Знання, 2007. - 327 с.

7. Дікань Л.В. Контроль і ревізія: навч. посіб. / Л.В. Дікань - К.: Знання, 2007. - 327 с.

8. Бариніна-Закірова М.В. Зовнішній фінансовий контроль у Литві / М.В. Бариніна-Закірова // Фінансовий контроль. - 2005. - №3 (26). - С. 61-66.

9. Дрозд І. К. Єдність зовнішнього та внутрішнього контролю в системі фінансово-економічного контролю // Фінанси України. - 2006. - № 3. - С. 135-140.

10. Карпов Е. С. Организационно-правовые основы государственного финансового контроля в зарубежных странах // Вестник Владимирского юридического института. - 2007. - № 3. - C. 216.

11. Карпов Е.С. Организационно-правовые основы государственного финансового контроля в зарубежных странах. // Вестник Владимирского юридического института. - 2007. - №3. - с. 216.

12. Малишев А.В. Характерні аспекти організації державного фінансового контролю за рубежем. // Фінансовий контроль. - 2003. - №11. - с. 126.

Размещено на Allbest.ru

...