Зарубіжний досвід регулювання венчурного інвестування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330.322

Чернігівський національний технологічний університет

Зарубіжний досвід регулювання венчурного інвестування

Шатирко Д.В., аспірант

Анотація

фінансування венчурний державний

У публікації розглянуто особливості побудови систем венчурного фінансування в зарубіжних країнах, критерії успішності програм розвитку. Проаналізовано моделі розвитку венчурної діяльності в розвинутих країнах. Висвітлено найбільш поширені інструменти державної підтримки венчурних фондів. Виведено систему побудови державної політики в області створення інституту венчурного фінансування. Оцінено можливості застосування світового досвіду в Україні.

Ключові слова: венчурне фінансування, венчурний фонд, інноваційний проект, модель розвитку венчурного інвестування, ризик, світовий досвід.

Annotation

The publication describes the features of construction venture financing systems in foreign countries, the criteria for the success of development programs. Analyzed the development models of venture activity in the foreign countries. Highlighted the most common tools of the state support of venture capital funds. Deduced the system for the construction of the state policy in the field of venture financing institute. Shown the possibilities to apply world experience in Ukraine.

Keywords: venture financing; venture fund; innovation project; the development model of venture investment; risk; world experience.

Аннотация

В публикации рассмотрены особенности построения систем венчурного финансирования в зарубежных странах, критерии успешности программ развития. Проанализированы модели развития венчурной деятельности в развитых странах. Освещены наиболее распространенные инструменты государственной поддержки венчурных фондов. Выведена система построения государственной политики в области создания института венчурного финансирования. Оценены возможности применения мирового опыта в Украине.

Ключевые слова: венчурное финансирование, венчурный фонд, инновационный проект, модель развития венчурного инвестирования, риск, мировой опыт.

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Тривалий шлях європейської інтеграції України довів необхідність структурних змін на шляху до інноваційної економіки. ЇЇ розвиток повинен орієнтуватися на V і VI технологічні уклади, для чого потрібно активізувати інноваційну діяльність і створити умови для розвитку венчурного інвестування.

Слід зазначити, що світова економіка характеризується загостренням конкурентної боротьби між США, Японією та країнами Західної Європи, що вимагає нових механізмів забезпечення конкурентоспроможності економік. Для успішного розвитку економіки інноваційного типу необхідний комплексний підхід з боку держави, в основі якого лежить побудова національної інноваційної системи, що забезпечує нарощування в експорті і на внутрішньому ринку частки наукомісткої та інноваційної продукції і послуг.

Одними з важливих елементів національної інноваційної системи стають венчурні фонди і венчурна діяльність в цілому, які в розвинених країнах здійснили значний вплив на створення і розвиток малих високотехнологічних підприємств, активізацію інноваційної діяльності, вирішення проблем підвищення конкурентоспроможності національної економіки тощо. Аналіз іноземного досвіду і дослідження моделей розвитку венчурного інвестування, розробка важелів та інструментів, спрямованих на підтримку венчурної діяльності, є першорядною умовою подолання бар'єрів, що перешкоджають інноваційному розвитку в частині теоретичних напрацювань та практичних впроваджень.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблем. Для того, щоб виділити відмінності в побудові систем венчурного фінансування у зарубіжних країнах, проаналізовано літературні джерела, що висвітлюють дане питання. Це роботи таких дослідників як Антонюк Л.Л. [1], Кочур Ю. Г. [2], Попова Ю. М. [4], Поручник А.М. [5] та ін. Виявлено, що проблема роботи венчурних фондів окреслена не повною мірою, незважаючи на те, що питання венчурного фінансування досліджені всесторонньо із глибоким теоретичним підгрунтям.

Незважаючи на значний дослідницький інтерес до венчурного інвестування, й досі залишається актуальним питання вибору правильної моделі розвитку, а також її адаптації в нашій державі.

Ціль статті. Проаналізувати світовий досвід розвитку венчурної діяльності, дамо оцінку державних моделей регулювання венчурної діяльності в країнах, де вона отримала розвиток, розглянути принципи побудови державної політики в області венчурного інвестування, дослідити важелі та інструменти підтримки венчурних інвестицій для подальшого впровадження досвіду іноземних венчурних фондів у вітчизняну економіку.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Світовий венчурний ринок переживає перехідний період: число учасників галузі скорочується через слабкі фінансові результати, внаслідок чого зростає вибірковість інвесторів. Тенденція поступово проявлялася протягом останніх 10 років, однак початок економічного спаду, що збіглося із закінченням терміну дії 10-річних венчурних фондів, які були створені в 2000 році, прискорив процес. Наслідки цього можна легко простежити на прикладі скорочення обсягу венчурних угод в США [7].

В результаті на венчурному ринку залишається все менше гравців, зменшується і сам розмір фондів (хоча провідні транснаціональні компанії, як і раніше, здатні формувати та фінансувати великі фонди). Зміни, що відбуваються, також посилюють роль ефективних бізнес-моделей із швидким виходом на прибутковість, що деякі аналітики порівнюють з інвестиційним середовищем початку 1990-х років. Це робить привабливими такі сектори ринку як соціальні медіа, споживчі послуги, де є хороші перспективи зростання при відносно невеликих фінансових витратах. У секторах, де терміни виходу на самоокупність більші, а потреби в капіталі вищі (наприклад, в секторі відновлюваної енергетики або охорони здоров'я), найважливішу роль продовжують грати спеціалізовані фірми з глибоким знанням ринкових ризиків і можливостей. Корпоративні венчурні інвестиції та програми державної підтримки в цих секторах мають велике значення. Внаслідок згаданих змін і впливу макроекономічних чинників змінилося і ставлення венчурних фондів до державного фінансування. Інвестори намагаються шукати додаткові джерела фінансування для того, щоб знижувати власні ризики [4]. Фонди почали стежити за доступними заходами державної підтримки, в підсумку портфельні компанії стали використовувати такі інструменти набагато активніше, ніж раніше. Якщо в минулому обмеження і правила робили отримання державного фінансування непривабливим, то сьогодні фонди приймають його до уваги при оцінці бізнес-моделей [3].

Набирає обертів співпраця держав з венчурними фондами. Відсутність приватного капіталу для фінансування інновацій змушує держави задуматися про заходи підтримки приватних фондів для залучення ними коштів.

Програми державної підтримки повинні враховувати багато факторів. Як згадувалося вище, ставлення венчурних фондів до програм державної підтримки змінилося. Однак у випадках, коли умови надання допомоги не влаштовують фонди, інвестори докладають усіх зусиль до того, щоб їх портфельні компанії не користувалися програмами державної підтримки. Держава повинна звертати увагу на потреби гравців галузі та розробляти механізми підтримки з урахуванням потреб бізнесу [1].

Розглянемо 10 основних критеріїв успішних програм. Дослідження заходів державної підтримки показують, що успішним програмам, ініціативам та пільгам притаманні загальні риси. Основні критерії успішних програм [6]:

- орієнтація на потреби галузі;

- достатня кількість потенційних учасників;

- заздалегідь встановлені цілі;

- однаковий і прозорий процес відбору учасників;

- розумний рівень бюрократії;

- прийнятні норми і правила;

- виділення достатнього бюджету;

- розуміння довгострокових перспектив;

- механізм активного зворотного зв'язку з ринком;

- контроль та підтримка програми на державному рівні.

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє виділити окремі моделі розвитку венчурної діяльності. Кожна модель визначається сукупністю засобів, методів і заходів державного стимулювання венчурної діяльності в країні. Залежно від форми фінансової участі держави можна поділити ці моделі на чотири групи: 1) пряме інвестування державних коштів в інноваційні компанії; 2) інвестування державних коштів через венчурні фонди; 3) змішані програми розвитку венчурної діяльності; 4) гарантійні програми розвитку венчурної діяльності [3].

Розглянемо дані моделі більш докладно.

1. Держава в особі регіональних або центральних органів на основі конкурсного відбору виділяє поряд з приватними інвесторами фінансові ресурси в інноваційні підприємства та проекти в обмін на частку акцій у статутному фонді таких компаній або шляхом надання їм кредитів. Разом з іншими інвесторами держава виступає власником інноваційних компаній і в перспективі розраховує на частку прибутку. Недоліком даної моделі є потреба в значних фінансових ресурсах, можливість підтримки безперспективних фірм і розкрадання державних коштів чиновниками.

2. Держава створює державний венчурний фонд, який здійснює пряме інвестування в інноваційні компанії, або фонд фондів, який розміщує свої кошти в приватні венчурні фонди поряд з іншими інвесторами. Державні фонди користуються всебічною підтримкою уряду і додатковими пільгами. Проте дані фонди, як правило, відчувають дефіцит кваліфікованих управлінських кадрів та орієнтовані на прибуток в меншій мірі, ніж фонди інших типів. Хоча формально фонди цього типу є комерційними, уряд часто турбується про цілі використання коштів, відмінні від досягнення прийнятної віддачі від інвестицій. Створення фонду фондів, що виступає в ролі посередника при передачі фінансових ресурсів від держави до приватних венчурних фондів, дозволяє уникнути цих недоліків.

3. Держава створює змішаний державний венчурний фонд, який бере участь у створенні інших венчурних фондів поряд з іншими інвесторами (банками, підприємствами та ін.) і здійснює пряме інвестування в інноваційні фірми.

4. Держава дає венчурним інвесторам гарантії з відшкодування можливих збитків, пов'язаних з венчурними інвестиціями в малі інноваційні підприємства. Вони можуть бути реалізовані як у формі гарантій за кредитами, позиками, так і у формі відшкодування втрачених інвестицій шляхом надання венчурним інвесторам податкових пільг.

Вибір конкретної державної програми розвитку венчурної діяльності залежить від можливостей державного бюджету, цілей економічної політики держави, рівня розвитку ринку, інституціональних умов, сприятливих для венчурної діяльності. На рисунку 1 показано основні моделі розвитку венчурної діяльності і використовувані в їх рамках методи підтримки. Результати аналізу представлених моделей дозволяють звернути увагу насамперед на наступну важливу обставину: державні моделі прямого інвестування в інноваційні компанії в основному характерні для розвинених ринкових економік, а ті, що розвиваються або близькі до цього статусу економіки досягали успіху завдяки моделям інвестування державних коштів через венчурні фонди.

Як правило, венчурний капітал відіграє найбільш важливу роль в комерціалізації компаній на ранніх стадіях, а його доповнення державними грантами тільки збільшує шанси на успіх. Держава використовує різноманітні важелі та інструменти підтримки венчурних інвестицій.

Рис 1. Моделі розвитку венчурної діяльності

Джерело: розроблено автором

Це питання актуальне і для підприємств, що знаходяться на інших стадіях розвитку. Програми державних грантів можуть виявитися успішними за наявності додаткової підтримки на більш пізніх етапах інноваційного розвитку. Компанії здатні ефективніше комерціалізувати НДДКР з використанням відповідних інструментів державної підтримки. У країнах з розвиненими ринками венчурного капіталу, наприклад у США, Ізраїлі, Австралії, Канаді та інших, існують програми державної підтримки для всіх стадій циклу інноваційного розвитку: від грантів до заходів підтримки венчурних інвестицій. Наприклад, в Австралії є програма R&D з надання грантів малому та середньому бізнесу на комерціалізацію інновацій. Її доповнює програма по стимулюванню інвестицій венчурних фондів у інноваційний малий і середній бізнес.

Незважаючи на недоліки венчурного фінансування, в країнах із середнім рівнем доходу великі транснаціональні корпоративні інвестори, такі як General Electric, Siemens, IBM, здатні навіть більшою мірою, ніж венчурні інвестори, забезпечити фінансування інновацій. Транснаціональні корпорації зазвичай виступають як співінвестори при створенні місцевих приватно-державних фондів, в тому числі для фінансування проектів у секторах економіки, де корпорації зацікавлені в появі нових технологічних компаній, здатних зміцнити їх власний бізнес. Галузь корпоративного венчурного капіталу є важливим гравцем на венчурному ринку. Вона відіграє значну роль у розвитку як локальної, так і глобальної економіки інновацій.

Успіх венчурної індустрії на місцевому та національному рівнях залежить від досвіду управлінських команд фондів. Згідно зі статистикою OECD, успіх найбільш відомих венчурних фондів визначається наступними факторами [7]:

1. Досвід здійснення інвестицій. Менеджери венчурних фондів повинні володіти управлінським досвідом і добре знати ринок, щоб впливати на управлінські рішення портфельних компаній і забезпечувати їх успіх. Венчурні аналітики мають вузьку спеціалізацію, їх відрізняє глибоке розуміння нових технологій і своїх ринків.

2. Управління ризиками. Необхідно визначитися з профілем ризику фонду в залежності від його бізнес-стратегії. Прикладом можливої стратегії є диверсифікація портфеля компаній таким чином, щоб високі прибутки від успішних інвестицій компенсували можливі втрати на інших проектах (перехресне субсидування).

3. Черга проектів. Одним з важливих критеріїв є доступ фондів до якісних проектів - перспективних компаній, які переходять на нову стадію розвитку, технологічних або інноваційних проектів.

Не всі з перелічених інструментів можуть працювати - їх ефективність залежить від розвитку місцевої екосистеми. Фінансовані або керовані державою фонди, зокрема, повинні точно відповідати потребам у конкретній країні та бізнес-середовищі. Зазвичай державні службовці не володіють великим досвідом у сфері венчурних інвестицій і технологій, а також готовністю приймати ризиковані рішення, необхідні для підтримки інноваційного процесу на етапі комерціалізації. Крім того, венчурні фонди, керовані державними структурами, зазвичай працюють з успішними компаніями, відбирають найменш ризиковані проекти і в основному інвестують в невеликі компанії на більш пізніх стадіях з менш ризикованими продуктами. Слід зазначити, що державні фонди повинні бути орієнтовані на завдання бізнесу. При цьому запорукою успіху є участь в них приватного сектора.

Існує ряд ринків (наприклад, Ізраїль, КНР, США і Тайвань), на яких державам вдалося створити успішну інфраструктуру підтримки венчурної галузі [3].

Дана підтримка призвела до розвитку приватних венчурних інвестицій у цих країнах. Таким чином, держава відіграла важливу роль у розвитку місцевої венчурної економічної системи. По суті держава надала "стартовий капітал", необхідний для становлення венчурного ринку, шляхом інвестування у приватні фонди. Держава розділяє ризики інвестування в технологічно-орієнтовані новостворені проекти (малий та середній бізнес), а венчурні фонди діляться своїм комерційним та управлінським досвідом. Ця форма взаємодії також дозволяє фондам відмовитися від державної підтримки якщо їх не влаштовують умови її надання. Найбільш поширеними інструментами підтримки венчурних фондів є:

1. Пряме співфінансування. Уряд забезпечує приватним фондам ліквідність, виступає в якості первинного інвестора і стимулює залучення інших потенціальних інвесторів (приклад - програма Yozma). Ця модель працює тільки при наявності досвідчених LP-інвесторів та зручних форм юридичного оформлення відносин.

2. Субсидування прибутку. Держава діє в якості покупця звичайних акцій або надає гранти, виступаючи співінвестором поряд з приватними інвесторами. Однак при цьому вона претендує лише на невелику частку прибутку, таким чином збільшуючи привабливість інвестування для приватного капіталу. Наприклад, в рамках австралійської програми "Інновації, інвестиційний фонд" (IIF) держава надає венчурним фондам до 2/3 капіталу, але претендує лише на 10% прибутку. Решта 90% розподіляються між приватними інвесторами та управлінською командою фонду. В обмін на участь в програмі фонди повинні інвестувати частину своїх коштів у малий і середній бізнес, а також в компанії на ранніх стадіях розвитку, включаючи новостворені проекти. Аналогічні заходи використовуються і в інших країнах - наприклад, у США є програма для малого бізнесу "Інвестиційна компанія". Доцільно відзначити, що такі програми успішні тільки у країнах, де є можливість отримання високої прибутковості на вкладений капітал.

3. Надання гарантій. У країнах з розвиненою економікою, де є змога досить точно робити оцінку ризиків, існують моделі відшкодування збитків. Вони успішно використовуються для стимулювання інвестицій у венчурні фонди. Держава значно знижує ступінь ризику збитків, компенсуючи певну їх частину інвесторам. В деяких випадках вона захищає інвесторів від великих збитків, граючи при цьому другорядну роль у розподілі прибутків фонду.

Висновки

Підсумовуючи результати дослідження, можна зробити висновок, що наша країна не може не враховувати досягнення практики побудови моделей розвитку венчурного інвестування у світі для створення своєї української моделі. Важливе значення мають загальні підходи щодо побудови державної політики в області створення інституту венчурного фінансування:

а) стратегічні цілі, пов'язані з фінансуванням інновацій, мають бути реалістичні, вони повинні брати до уваги переважаючі умови стосовно стадій циклу фінансування інноваційних розробок і враховувати зв'язки між різними факторами попиту та пропозиції;

б) стратегічні цілі повинні бути конкретними: необхідно вказувати типи підприємств, які отримають підтримку - інноваційні, новостворені, на стадії зростання, успішні і т.п. Кожен тип підприємств припускає різні перспективи залучення приватних інвесторів;

в) вивчення досвіду інших країн і, отже, створення та реалізація програм, успішно здійснених в цих країнах, залежать від того, чи чітко інвестори розуміють, в чому полягали дії, вжиті в минулому, і в чому полягає історична спадщина інноваційних можливостей розвитку ринку;

г) державні програми показують найкращі результати, коли вони є допоміжним елементом, сприяючим ринковим механізмам, пов'язаним з фінансуванням інноваційних розробок. Урядам вдається краще формувати параметри, в рамках яких приватні інвестори приймають рішення, за допомогою надання відповідних стимулів, ніж приймати рішення самим. Рішення про пряме інвестування бюджетних коштів, що приймаються урядами, повинні здійснюватися децентралізовано із залученням установ, тісно пов'язаних із об'єктами інвестицій, і переважно щодо проектів на самій ранній стадії розвитку.

Дані підходи і теоретичні напрацювання, особливо враховуючи їх практичну реалізацію в країнах світу, не тільки можливо, а й необхідно застосовувати у формуванні вітчизняної політики в області створення інституту венчурного фінансування.

Список використаних джерел

1. Антонюк Л. Л. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації : монографія / Л. Л. Антонюк, А. М. Поручник, В. С. Савчук. - К. : КНЕУ, 2003. - 394 с.

2. Кочур Ю. Г. Зарубежный опыт функционирования венчурных фондов [Електронний ресурс] / Ю. Г. Кочур // Актуальні проблеми економіки. - 2012. - № 10. - С. 9-14. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ape_2012_10_3.pdf.

3. Лобас І.В. Зарубіжний досвід державної підтримки венчурного інвестування інноваційної діяльності [Електронний ресурс] / І. Лобас // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України . - 2012. - Вип. 1. - С. 196-203. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnadu_2012_1_24.pdf

4. Попова Ю. М. Світові тенденції венчурного фінансування [Електронний ресурс] / Ю. М. Попова, А. К. Хавер // Вісник Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаева. Сер. : Економічні науки . - 2014. - № 6. - С. 152-156. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vkhnau_ekon_2014_6_24.pdf.

5. Поручник А. М. Венчурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми становлення в Україні : монографія / А. М. Поручник, Л. Л. Антонюк. - К. : КНЕУ, 2000. - 172 с.

6. РВК. Звіт Emst&Young. Исследование мирового и российского венчурного рынка за 2007-2013 годы [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.rusventure.ru/ru/programm/analytics/docs/201402_RVC_EY_ venture_markets_RU.pdf.

7. Офіційний сайт Організації економічного співробітництва та розвитку [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.oecd.org/.

Размещено на Allbest.ru