Теоретико-методологічні засади розподілу та використання прибутку суб'єктів господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗПОДІЛУ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Підгірна В.С.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Анотація

Стаття присвячена поглибленню теоретико-методологічних засад розподілу та використання прибутку суб'єктів господарювання. З цією метою уточнено категорії «розподілений прибуток» та «використання прибутку». Досліджено концептуальну відмінність між «розподілом» та «використанням» прибутку суб'єктів господарювання. Розглянуто основні підходи до розподілу прибутку. Проведено порівняльну характеристику факторів формування прибутку, цілей та напрямів його розподілу в умовах командно-адміністративної та ринкової економіки.

Автором розроблено методику визначення прогнозної середньої рентабельності капіталу за чистим прибутком. Автором наведено основні проблемні питання розподілу та використання прибутку в сучасних умовах господарювання.

Ключові слова: чистий прибуток, розподіл прибутку, використання прибутку, прогнозна середня рентабельність капіталу.

Annotation

Pidgirna V.

THEORETICAL-METHODOLOGICAL BASIS INCOME DISTRIBUTION AND USE OF BUSINESS ENTITIES

The article is dedicated to deepening the theoretical and methodological principles of distribution anus use of profit entities. For this purpose the specified category «distributed profits» and «used profits». The conceptual distinction between «distribution» and «use» profit entities. The basic approach to the distribution of profits. The comparative characteristic factors of income, goals and areas of distribution in terms of the administrative-command and market economy.

The author developed a method for determining the predictive average return on equity net profit margin. The author shows the main areas of the distribution and use of income in the current economic conditions.

Keywords: net income, profit sharing, as income, the forecast average return on equity.

Аннотация

Подгорная В.С.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ РАСПРЕДЕЛЕНИЯ И ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ПРИБЫЛИ СУБЪЕКТОВ ХОЗЯЙСТВОВАНИЯ

Статья посвящена углублению теоретико-методологических принципов распределения и использования прибыли субъектов хозяйствования. С этой целью уточнены категории «распределенная прибыль» и «использование прибыли». Исследованы концептуальное отличие между «распределением» и «использованием» прибыли субъектов хозяйствования. Рассмотрены основные подходы к распределению прибыли. Проведена сравнительная характеристика факторов формирования прибыли, целей и направлений его распределения в условиях командно-административной и рыночной экономики.

Автором разработана методика определения прогнозной средней рентабельности капитала по чистой прибыли. Автором приведены основные проблемные вопросы распределения и использования прибыли в современных условиях хозяйствования.

Ключевые слова: чистая прибыль, распределение прибыли, использования прибыли, прогнозная средняя рентабельность капитала.

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. В умовах виходу економіки із стану стагнації, особлива увага в управлінні фінансово-господарською діяльністю повинна приділятися прибутку, як найбільш реальному джерелу формування фінансових ресурсів суб'єктів господарювання. При цьому основною метою управління прибутком з одного боку є оптимізація факторів його формування та забезпечення їх синергетичної дії в процесі господарювання, а з іншого боку - забезпечення гармонізації інтересів суб'єктів господарювання та держави через виконання прибутком розподільчої функції. Необхідність ефективного управління прибутком визначається також його роллю у виробничому та соціальному розвитку суб'єктів господарювання як джерела реалізації соціальної відповідальності бізнесу. Це пов'язано з тим, що зростання прибутку створює додаткові можливості для самофінансування та розв'язання проблем соціального захисту працюючих, особливо в умовах посилення кризових явищ в економіці.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Питання розподілу та використання прибутку досліджували у своїх працях вітчизняні науковці Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, В.К. Орлова, О.Я. Корпан та інш. Тим не менше, розробка теоретичних засад розподілу та використання прибутку суб'єктів господарювання різних форм власності виходячи з наявності надвисоких витрат виробництва, високої частки збиткових підприємств та, відповідно, невизначеності в частині напрямів його розподілу, обумовлює необхідність комплексного дослідження методологічних засад розподілу та використання прибутку, і представлення її у звітності для забезпечення інформаційних потреб користувачів.

Цілі статті. Мета статті полягає в дослідженні теоретико-методологічних засад розподілу та використання прибутку суб'єктів господарювання та впливу окремих факторів на його формування.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Ефективність функціонування вітчизняних підприємств залежить не лише від обсягу створеного прибутку, а й від пропорцій його розподілу та напрямів використання. Тут важливо досягнути консенсусу у задоволенні інтересів держави та підприємства, найманих працівників та власників.

Питання розподілу та використання прибутку постійно привертають увагу науковців, які намагаються оцінити достовірність показників звітності в частині відображення відповідних операцій та адекватність таких показників вимогам та потребам користувачів. В існуючих умовах господарювання проблема розподілу та використання прибутку лежить не стільки в площині представлення інформації в звітності для задоволення інформаційних потреб користувачів, а ґрунтується на визначенні методологічних засад, які повинні бути покладені в основу організації та ведення обліку операцій з розподілу та використання прибутку, а також впливу факторів на його формування.

Серед домінуючих факторів формування прибутку в сучасних умовах є інтелектуальний капітал, який втілює в собі знання, вміння, навики працівників, їх підприємницькі здібності, інтуїцію, здатність та готовність ризикувати заради розвитку підприємства, укріплення його позицій на ринку, зростання прибутку та ринкової вартості підприємства, його активів. Зі зростанням ролі інтелектуального капіталу як ключового фактору успіху в сучасних умовах господарювання, зазначає С.Ф. Голов [4, с. 4] традиційні погляди на бухгалтерський облік і фінансову звітність потребують перегляду. Перегляд поглядів на бухгалтерський облік в цьому аспекті повинен бути спрямований на формування механізму інтелектуального капіталу у формуванні прибутку з врахуванням факторів його формування. Враховуючи домінуючу роль інтелектуального капіталу у формуванні прибутку доцільним є його розподіл за напрямом стимулювання найманих працівників, які генерують ефективні управлінські рішення, що позитивно вплине на зростання результативності господарської діяльності.

Однією з вихідних умов, які визначають методологічні засади розподілу та використання прибутку є необхідність врахування факторів його формування, які представлені в таблиці 1.

Протилежної думки дотримується В.К. Орлова і О.Я. Корпан [1, с. 48-51], які вважають, що прибуток (після сплати податків) є власністю тих, хто володіє цим товариством - його акціонерів (засновників).

Іншим аспектом, який має бути врахований при удосконаленні методологічних засад обліку прибутку є концептуальна відмінність між його розподілом та використанням. На думку В.К. Орлової та О.Я. Корпан плутанина і ототожнення понять використаний і розподілений прибуток, породжена неправильною назвою субрахунку 443, який необхідно назвати «Розподілений прибуток», а не «Використаний» [1, с. 50]. П. Атамас та О. Атамас з цього приводу зазначають, що використання прибутку в бухгалтерському обліку відображається саме як його розподіл, тому в цьому контексті використаний прибуток дорівнює розподіленому і немає сенсу змінювати назву субрахунку 443. Аналіз змісту і будови субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» показує, що він повністю відповідає своєму призначенню і забезпечує об'єктивне відображення в обліку та звітності процесів розподілу і використання прибутку, а в заключному балансі - суми нерозподіленого прибутку (непокритого) збитку [2, с. 35-39].

Держава зацікавлена одержати якомога більше прибутку до бюджету з метою задоволення потреб всіх громадян. Натомість органи управління підприємств прагнуть спрямувати більшу суму прибутку на приріст активів з метою забезпечення сталого розвитку господарюючої системи. Персонал підприємства зацікавлений у збільшенні оплати праці, що зменшує чистий прибуток і відповідно обсяги інвестиційно- інноваційної діяльності (рис. 1).

Проте, якщо держава буде формувати податкові надходження до бюджету через збільшення податкового навантаження, то це буде стримувати розвиток інвестиційно-інноваційної діяльності і, відповідно, зменшуватиме податкові надходження. Те саме може статися, якщо значну частку прибутку використати на виплату дивідендів. У цьому разі так само буде обмежуватися інвестиційно-інноваційна діяльність, що в перспективі, може викликати зниження ефективності господарювання та погіршення фінансового стану. Водночас, зменшення дивідендних виплат призводить до зниження інвестиційної привабливості господарюючої системи. Тому, на кожному підприємстві, у кожному конкретному випадку, стають необхідними пошуки оптимальних варіантів розподілу та використання прибутку.

Розподіляючи чистий прибуток, підприємства державного й комунального секторів економіки повинні врахувати норму ст. 75 Господарського кодексу України, якою встановлено, що державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні фонди, призначенні для покриття витрат, пов'язаних із їхньою діяльністю:

- амортизаційний фонд;

- фонд розвитку виробництва;

- фонд споживання (оплати праці);

- резервний фонд;

- інші фонди, передбачені статутом підприємства [5].

Слід зауважити, що вітчизняні підприємства, як правило, не створюють амортизаційний фонд. Утім, на наш погляд, він потрібний для цільового використання на фінансування капітальних інвестицій.

Порядок розподілу чистого прибутку товариств фіксується у їх статутних документах. Утім, існує й норма: відповідно до чинного законодавства, такі товариства зобов'язані створювати резервний капітал. У ст. 19 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що товариство формує резервний капітал у розмірі, не меншому ніж 15 % статутного капіталу товариства, шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку або за рахунок нерозподіленого прибутку. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим від 5 % суми чистого прибутку товариства за рік [6]. прибуток економіка облік

Резервний фонд використовується для погашення збитків товариства, а також для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Статут товариства з обмеженою відповідальністю передбачає створення резервного фонду в розмірі, не меншому за 25 % статутного капіталу.

Окремим напрямом розподілу й використання чистого прибутку є нарахування і сплата до бюджету державних дивідендів, що здійснюється відповідно до закону про Державний бюджет кожного року. Вони сплачуються:

1) державними унітарними, в т.ч. казенними підприємствами, їхніми об'єднаннями та дочірніми підприємствами;

2) акціонерними холдинговими компаніями, іншими суб'єктами господарювання, у статутному фонді яких є частка держави, а також їхніми дочірніми підприємствами;

3) господарськими товариствами, понад 50 % акцій (часток, паїв) яких належать (внесені до статутних фондів) іншим акціонерним товариствам, контрольними пакетами акцій котрих володіє держава.

Отже, чистий прибуток підприємства розподіляється й використовується за різними напрямами, передбаченими нормативними актами держави та статутом підприємства.

Таким чином, змістовне наповнення поняття «розподіл прибутку» передбачає формування відповідних фондів за напрямами визначеними законодавчо як обов'язкові та напрямами, передбаченими установчими документами суб'єктів господарювання.

Важливим чинником, що утруднює управління прибутком, який залишився у розпорядженні підприємства є певна невизначеність напрямів його використання, відповідно до чинного законодавства, установчих документів та з врахуванням соціальної відповідальності бізнесу, що унеможливлює виконання прибутком стимулюючої функції. Стимулююча функція ґрунтується на тому, що прибуток як результат діяльності, слугує стимулом для управлінського персоналу та працюючих підприємства здійснювати свою діяльність з найвищою ефективністю, що дозволить забезпечити стабільне отримання винагороди за вкладену працю та (або) прийняти участь у розподілі отриманого прибутку.

С.А. Мухін [3, с. 127] розглядаючи підходи до розподілу прибутку до основних принципів розподілу прибутку відносить наступні:

- прибуток, що підприємство отримує в результаті виробничо-господарської і фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

- прибуток для держави надходить до відповідних бюджетів у вигляді податків і зборів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх числення і внесків до бюджету встановлюються законодавчо;

- величина прибутків підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні об'єму виробництва і поліпшенні результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

- прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, в першу чергу направлений на накопичення, що забезпечує його подальший розвиток, і лише в решті частини - на споживання.

В цьому відношенні необхідно звернути увагу на необхідність пошуку оптимального співвідношення у спрямуванні прибутку на накопичення та споживання, що залежить від стратегії діяльності суб'єктів господарювання. Вирішення окресленого проблемного питання лежить також у площині необхідності налагодження чіткого оберненого зв'язку між управлінським персоналом та фінансовою службою в частині прийняття управлінських рішень щодо напрямів розподілу та використання прибутку, відображення в бухгалтерському обліку результатів прийнятих рішень, надання інформації управлінському персоналу про розподіл та використання прибутку, здійснення управлінським персоналом подальшого контролю за повнотою та достовірністю облікових даних.

Реалізація стимулюючої функції передбачає вибір та затвердження таких напрямів розподілу прибутку, які б забезпечували можливість створення та подальшого використання фонду споживання за напрямом матеріальне стимулювання працюючих в оптимальній пропорції з фондом накопичення. Завдання, яке стоїть перед системою обліку для належного виконання названої функції, полягає у вартісному вимірі результатів роботи підприємства, зокрема отримання прибутку або досягнення приросту вартості підприємства. Практика діяльності переважної більшості суб'єктів господарювання свідчить про те, що в існуючих умовах господарювання виконання прибутком стимулюючої функції нівелюється через небажання власників «ділитися» прибутком з тими, хто його створює.

Враховуючи вище наведені фактори впливу на формування методологічних підходів до розподілу та використання прибутку, до важливих методологічних проблем, які потребують свого вирішення можна віднести:

1) відсутність науково-обгрунтованих теоретичних засад обліку відповідних операцій. Вирішення цього проблемного питання лежить у площині систематизації та уніфікації понятійного апарату щодо розподілу та використання прибутку, розробки механізму формування грошового забезпечення прибутку на основі удосконалення принципів бухгалтерського обліку;

2) відсутність методик розподілу прибутку підприємства відповідно до вкладу суб'єктів, що приймають участь у його створенні, нерозробленість підходів до оцінки таких вкладів як результату виконання працівниками покладених на них функцій, і як наслідок недосконалої організації та методики бухгалтерського обліку відповідних операцій. Вирішення окресленого проблемного питання можливе шляхом розробки науково-обгрунтованих підходів до оцінки людського капіталу і його відображення в системі обліку;

3) відсутність комплексного підходу до бухгалтерського обліку операцій з прибутком на етапах його формування, розподілу та використання, який би враховував його економічну природу, фактори формування та виступав би основою для розробки адекватної інформаційним запитам користувачів облікової політики в частині організації ведення бухгалтерського обліку та розкриття інформації у звітності.

Отже, розподіл та використання прибутку це різні процеси, які потребують відповідного облікового відображення та розкриття інформації у звітності. Аналіз діючих форм фінансової звітності доводить, що на сьогодні частина інформаційних потреб користувачів особливо в частині використання розподіленого прибутку не може бути задоволена через обмеженість показників фінансової звітності. У свою чергу недостатня повнота відображення даних про розподіл та використання прибутку у фінансовій звітності є порушенням принципу повного висвітлення.

Для визначення ефективності управлінських рішень в частині розподілу та використання прибутку необхідним є формування належної обліково-аналітичної системи, яка б надавала релевантну інформацію всім групам зацікавлених користувачів та могла б слугувати базою для проведення аналізу. При побудові обліково-аналітичної системи розподілу прибутку на підприємстві необхідно враховувати такі фактори як: 1) форма власності підприємства та його організаційно-правова форма, що визначає обов'язкові напрями розподілу прибутку; 2) законність підстав для здійснення розподілу та відображення відповідних операцій в обліку та звітності, що характеризується наявністю відповідних розпорядчих документів, прийнятих компетентним органом; 3) орієнтація стратегії розвиту бізнесу (соціальне забезпечення працюючих та їх матеріальне стимулювання, підвищення інвестиційної привабливості, нарощення виробничих потужностей тощо).

Для вирішення проблеми підвищення ефективності управління формуванням прибутку підприємств важливе значення має моделювання і створення автоматизованих процедур для проведення розрахунків прибутку.

При плануванні фінансових результатів найчастіше використовують такі методи, як нормативний метод, балансовий метод, метод експертних оцінок, економічно-математичне моделювання, методи ситуаційного аналізу та прогнозування (метод оптимізації планових завдань).

Необхідним є раціональний підхід, який вносить наукову обґрунтованість у прийняття рішень щодо норми реінвестування прибутку. Його можна втілити шляхом аналізу реально доступних режимів споживання та накопичення прибутку, які відповідають закономірностям економічного зростання та конкретним виробничим умовам підприємства.

Таким чином виникає необхідність у розробці методики, яка б на рівні окремого підприємства дозволяла розрахувати оптимальну норму реінвестування прибутку на базі обмеженої інформації, що є доступною менеджерам. Для цього потрібно обрати ключовий параметр, який визначає динаміку відтворення чистого прибутку. На наш погляд, ним може стати очікувана капіталовіддача за чистим прибутком. Даний показник визначається в процесі відбору певних інвестиційних програм, що визначають загальну перспективу технічного розвитку підприємства.

Прогнозна середня рентабельність капіталу за чистим прибутком (Р) визначається наступним чином:

P = P0 D0 +Х PnDn,

де Р₀ - прогнозна середня рентабельність вже функціонуючого капіталу компанії;

D - доля вже функціонуючого капіталу компанії у загальній сумі капіталу компанії на період стратегічного планування;

n - індекс інвестиційного проекту, який був включеним до перспективної інвестиційної програми;

Р_п - очікувана рентабельність капіталу при реалізації n -го проекту;

D_n - питома вага капіталу, який відноситься до n -го інвестиційного проекту у загальній сумі капіталу компанії.

Величина прибутку і рентабельності підприємства дає змогу встановити, наскільки ефективно ведеться господарська діяльність. В процесі формування прибутку відображаються всі сторони діяльності суб'єктів господарювання: рівень використання основного і оборотного капіталу, робочої сили, активність підприємницької діяльності.

Висновки. За результатами проведеного дослідження можна стверджувати, що необхідність формування власних джерел фінансування розвитку суб'єктів господарювання з реальним грошовим забезпеченням обумовлює важливість наукового обґрунтування методологічних засад розподілу і використання прибутку з врахуванням окреслених факторів впливу на них. До основних проблемних питань розподілу та використання прибутку в сучасних умовах господарювання належать: 1) раціональність розподілу прибутку, що передбачає необхідність оптимізації пропорцій розподілу на споживання та капіталізацію; 2) багатовекторність інтересів держави, найманих працівників, власників та управлінського персоналу, що повинні бути враховані при розподілі та використанні прибутку; 3) необхідність формування реального грошового забезпечення для використання прибутку; 4) термінологічна неузгодженість щодо сутності розподілу та використання прибутку, що впливає на організацію та методику бухгалтерського обліку і розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Список використаних джерел

1. Орлова В.К. Використаний розподілений. Оцінка достовірності інформації щодо нерозподіленого прибутку в балансі / В.К. Корпан // Аудитор України. - 2010. - № 7 (179) - с. 48-51.

2. Атамас П. Чи дорівнює використаний прибуток розподіленому, або щодо оцінки достовірності інформації про нерозподілений прибуток у баласні / П. Атамас, О. Атамас // Бухгалтерський облік і аудит - 2011. - № 3 - с. 35-39.

3. Мухин С.А. Прибыль в новых условиях хозяйствования / С.А. Мухин. - М.: Финансы и статистика, 2006. - 144с.

4. Голов С.Ф. Бухгалтерський облік в Україні: аналіз стану та перспективи розвитку: монографія / С.Ф. Голов. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 522с.

5. Господарський кодекс

6. Про акціонерні товариства:

7. Ширягіна О.Є. Формування та використання прибутку підприємств: автореф. Дис. кан. екон. наук: 08.00.08 / ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». - К., 2007. - 18с.

8. Бабіч В.В., Поддєрьогін А.М. Удосконалення обліку формування, розподілу й використання прибутку // Фінанси України - 2012. - №2. - с. 103-110.

Размещено на Allbest.ru