Оцінка оптимальності структури капіталу акціонерного товариства: проблеми та шляхи оптимізації

Сучасний розвиток економіки України зумовлює необхідність забезпечення стійкого функціонування суб'єктів господарювання та підвищення рівня життя населення, що передусім пов'язане з відновленням ефективності процесів виробництва та обігу капіталу. Саме капітал посідає одне з головних місць у системі соціально-економічних і політичних відносин суспільства. Через недосконале управління капіталом на макро- та мікрорівнях, внаслідок наявності об'єктивних і суб'єктивних причин, економіка України досить повільно долає кризовий стан. Прискорити процес виходу з кризи вітчизняних АТ можливо за допомоги ефективного управління їх капіталом. Тому в сучасних умовах процес формування капіталу, оптимізація його структури, встановлення раціонального співвідношення різних джерел фінансування та якість управління капіталом набувають особливого значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню питання оптимальної структури капіталу присвячено низку робіт зарубіжних і вітчизняних науковців, таких, як П. Сраффа, С. Майєрс, М.Міллер, Ф. Моділ'яні, І. Бланк, І. Балабанов, Ю. Воробйов, А. Поддєрьогін, С. Соколов, О. Стоянова, Н. Шевчук, П. Фомін, В. Хохлов. Але у більшості випадків вони розглядають управління капіталом лише за стадіями формування та використання, проте окремі аспекти, пов'язані з визначенням оптимальної структури, вартості капіталу та оцінюванням ефективності його використання, є недостатньо опрацьованими як у науковому, так і в організаційно-практичному аспектах.

Метою статті є оцінка проблем формування оптимальної структури капіталу та визначення концептуальних засад оптимізації структури капіталу вітчизняних акціонерних товариств в контексті забезпечення підвищення ефективності фінансової діяльності.

Фінансовий капітал - це економічна категорія, що виникала в результаті вирішення суперечності між позиковим капіталом (інвестиційним попитом) та дійсним (інвестиційною пропозицією). Суть цієї суперечності полягає в недостатній еластичності пропозиції позикового капіталу стосовно попиту на нього на ринках інвестиційних товарів. Зазначена нееластичність зумовлювалася насамперед відсутністю досить ефективного, тобто дійового механізму переливання капіталів між галузями, територіями, заморожуванням позичених коштів в інвестиційному процесі, що призводило до невідповідності темпів розвитку ринків інвестиційних товарів. У результаті утворювалася неоптимальна структура капіталу підприємств і знижувалася норма прибутку. Ця обставина, у свою чергу, безпосередньо стосувалася інтересів інвесторів, насамперед кінцевих зберігачів, які розміщували власні заощадження в банках у депозитній формі та змушені були задовольнятися граничною нормою винагороди - депозитним відсотком.

Зазначену суперечність було вирішено на основі розвитку акціонерної власності, появи акцій та облігацій як форми мобілізації капіталів з будь-яких джерел (форми інвестицій) і водночас як документів, що засвідчують право на одержання прибутку, тобто як універсальних інвестиційних товарів. Зосередження в одному об'єкті двох полярних властивостей, характерних ознак позикового і дійсного капіталів породило нову категорію - фінансовий капітал. Матеріальними носіями відносин, що виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них форми. Рух цих цінних паперів відбиває рух фінансового капіталу. Сукупна вартість зазначених паперів є фінансовим капіталом.

Проблему акціонерного капіталу досліджувало багато вчених - економістів. Одним із перших явище акціонерного капіталу почав розглядати Адам Сміт - представник класичної школи політекономії, один з найвидатніших економістів XVIII ст. Адам Сміт у праці 1776 р. «Дослідження про природу та причини багатства народів» розглядав капітал як частину майна людини, з якої вона прагне отримати дохід [1].

Видатний економіст XIX ст. Карл Маркс у праці «Капітал» розглядав акціонерний капітал як «результат вищого розвитку капіталістичного виробництва» [2].

Сучасний неокласичний напрям представлений в окремих працях П. Самуельсона. У своїй книзі «Економіка» він також розглядав корпорації та функціонування в них акціонерного капіталу. Вчений розкривав причини розширення масштабів фірми. За його словами, чим більшою і могутнішою стає фірма, тим більше їй потрібно капіталу [3].

У сучасній економічній літературі зустрічається кілька основних поглядів на акціонерний капітал, його зміст та цілі. Можна згрупувати всі визначення таким чином: це частка власності акціонера в підприємствах корпоративного типу, що виникла внаслідок придбання пакета їх акцій; капітал, створений за рахунок, по-перше, інвестицій в акції і, по-друге, нерозподіленого прибутку компанії; залишкова вартість активів корпорації, яка залишається після погашення всіх її зобов'язань, тобто, різниця між активами і зобов'язаннями; претензії з боку інвесторів у власний капітал на частку в чистому прибутку підприємства і його активах; сума звичайних і привілейованих акцій компанії; основний капітал акціонерного товариства, який утворюється за рахунок емісії акцій [4].

Сучасна теорія структури акціонерного капіталу бере свій початок з 1958 року, коли було опубліковано відому роботу у сфері корпоративних фінансів Ф. Модельяні та М.Міллера «Витрати на залучення капіталу, корпоративні фінанси і теорія інвестування» [5]. Її автори стверджували, що структура капіталу жодним чином не впливає на його ринкову вартість. Проте сучасні дослідники з цим не згодні. Вони вважають, що структуру капіталу можна оптимізувати, якщо врахувати окремі його складники.

1) метод оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності. Цей метод ґрунтується на багатоваріантних розрахунках рівня фінансової рентабельності за різної структури капіталу на основі розрахунку ефекту фінансового левериджу. Необхідно зазначити, що ефект фінансового левериджу може бути величиною як додатною, так і від'ємною. Крім того, цей ефект виникає завдяки використанню не лише платного кредиту, а й безоплатних позикових ресурсів (кредиторської заборгованості). І чим вищою є частка останніх у загальній сумі позикових коштів, тим вищим є показник ефекту фінансового левериджу. Позитивний ефект фінансового левериджу виникає у тих випадках, коли позиковий капітал, який отримано під фіксований відсоток, використовується підприємством у процесі діяльності таким чином, що приносить більш високий прибуток, ніж фінансові витрати, тобто дохідність сукупного капіталу вища за середньозважену ціну позикових ресурсів;

2) метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації вартості ґрунтується на попередній оцінці власного та запозиченого капіталів за різних умов їх формування, обслуговування та здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу і, таким чином, на визначенні найбільш реальної ринкової вартості підприємства;

3) метод оптимізації структури капіталу за критерієм фінансових ризиків пов'язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства: необоротних активів, оборотних активів (з розбивкою їх на постійну та змінну частини).

На основі даних провідних аграрних акціонерних товариств проаналізуємо структуру власного і позикового капіталу (табл. 1).

Таблиця 1. Аналіз складу і структури капіталу акціонерних товариств, 2013 р.