Проблеми розвитку пенсійної системи в Україні та шляхи їх розв’язання

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Проблеми розвитку пенсійної системи в Україні та шляхи їх розв'язання

X А. Калита

У статті розглянуто актуальні проблеми розвитку реформованої пенсійної системи в сучасній Україні та шляхи їх розв'язання. Акцентовано, що вдосконалення чинної пенсійної системи має багатоаспектний характер та розраховане на довготривалу перспективу, що полягає у втіленні в життя вже прийнятих законодавчих актів, виявленні їх недоліків і розробці пропозицій щодо вдосконалення системи державного регулювання у цій сфері.

В статье рассмотрены актуалные проблемы развития реформованной пенсионной системы в современной Украине и пути их разрешения. Акцетовано, что усовершенствование действующей пенсионной системы имеет многоаспектный характер и расчитано на долговременную перспективу, что предполагает внедрение в жизнь уже принятых законодательных актов, выявление их недостатков и разроботку предложений по усовершенствованию системы государственного регулирования в этой области. пенсійний реформований державний

The article deals with actual problem softhe reformed pension systemin modern Ukraine and ways of it solving. Defined that the improvement of the actual pension system is multidimensional characterand is designedforlong term, which is implementation to lifeof the adopted legislation, identifying their short comings and making proposalsto improve the system of state regulationin this area.

Ключові слова: пенсійна система, пенсійна реформа, страховий стаж, пенсійне забезпечення, фінансово-економічний механізм, соціальна сфера.

За своєю соціально-економічною природою пенсійна система вважається одним із чинників національної безпеки України. Пенсійна система будь-якої країни - це особлива система захисту громадян, які працюють, і членів сімей, що перебувають на їх утриманні, від втрати трудового доходу при настанні непрацездатності внаслідок старості, інвалідності, втрати годувальника. Система пенсійного забезпечення в Україні залишається соціально несправедливою - як за професійною, так і за гендерною ознаками [1]. Важливим практичним кроком під час здійснення системних перетворень у вітчизняній пенсійній системі є запровадження з 1 жовтня 2011 року Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”. Цей закон охоплює певний ряд проблем, які стосуються соціальної сфери, а саме: підвищення пенсійного віку, збільшення тривалості нормативного страхового стажу, обмеження максимального розміру пенсії тощо.

Реформування солідарної системи в напрямі посилення страхових принципів (жорстокого контролю сплати внесків для зарахування страхового стажу, врахування заробітку протягом усього трудового періоду тощо) не дало бажаного результату ні за рівнем пенсій, ні за їх диференціацією. Старт другого рівня постійно відкладається і на фоні перманентної глобальної фінансово-економічної кризи, катастрофічної нестачі надійних інвестиційних інструментів на світових фінансових ринках і починає втрачати свою актуальність. Третій рівень, хоча й демонструє певну динаміку, не справляє відчутного впливу ні на економіку, ні на матеріальний добробут пенсіонерів. Стає дедалі очевиднішим, що ця трирівнева модель пенсійної системи застаріла, не дочекавшись своєї реалізації [4].

Головна проблема розвитку пенсійної системи полягає в тому, що в неї немає фінансово- економічного підгрунтя, тобто певної законодавчої бази, яка б регулювала фінансовий аспект цього питання. Дійсно, більш детальний аналіз функціонування фінансових механізмів свідчить, що при безумовно соціальному характері негативних наслідків пенсійна система тягне за собою виникнення загроз не лише й не стільки в соціальній, а й у фінансово-економічній сфері. Однак якщо дослідженню соціальних наслідків запровадження загальнообов'язкової накопичувальної системи приділено достатньо уваги, то фінансово-економічні наслідки такого кроку майже не вивчали науковців [4].

Постає нагальна потреба більш грунтовно вивчити плив запровадження загальнообов'язкової накопичувальної системи на фінансово-економічний стан та економічну складову становлення багаторівневої пенсійної системи.

Проблематику розвитку пенсійної системи в Україні досліджували Л. Ткаченко, О. Коваль, Л. Аксьонова, В. Курач, О. Бражко, Л. Братченко та інші. Фінансовий стан Пенсійного фонду України висвітлено в аналітичних доповідях Міністерства соціальної політики, на офіційному сайті Пенсійного фонду України.

Мета статті - виявити найбільш суттєві перешкоди розвитку пенсійної системи в Україні та запровадити ідентифікацію методів їх ліквідації.

Пенсійна реформа в Україні є продовженням та однією з необхідних умов ринкового реформування соціальної політики держави. Удосконалення чинної пенсійної системи має багатоаспектний характер і розраховане на довготривалу перспективу, що полягає у втіленні в життя вже прийнятих законодавчих актів, виявленні їх недоліків і розробці пропозицій щодо вдосконалення системи державного регулювання в цій сфері [1].

Визначення напрямів реформування пенсійної системи та її сучасний стан залежать від розв'язання економічних, соціальних і фінансових проблем. Для вирішення їх потрібний цілий комплекс заходів, які повинні бути узгоджені з рівнем економічного розвитку держави, податкової та соціальної політики тощо. На нашу думку, накопичений тягар проблем вимагає значно швидких системних реформувань. Пенсійній реформі не вистачає темпів і комплексності у фінансовому механізмі осучаснення пенсійних виплат. Пенсійна реформа насамперед спрямована на підвищення рівня життя пенсіонерів, встановлення залежності розмірів пенсій від сум заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, і страхового стажу, а також фінансової стабільності пенсійної системи, заохочення громадян до заощаджень коштів на старість тощо.

Середній розмір пенсії, завдячуючи і новим нормам Закону, і проведеним підвищенням пенсії, збільшився у 2012 році з 1 230,46 грн до 1 438,3 грн або на 16 %. З 01.01.2012 року підвищено розміри пенсій людям, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, що були підвищені мінімальні розміри пенсій (наприклад, ліквідаторам аварії на ЧАЕС мінімальний розмір пенсій встановлено на рівні інвалідів війни), було осучаснено розміри пенсій інвалідам-ліквідаторам. Перерахунок пенсій інвалідам-учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС дав можливість збільшити їм середній розмір пенсій з 1803,13 грн (станом на вересень 2012 року) до 399,96 грн (станом на вересень 2012 року), або на 122 %. З 1 січня 2012 року збільшено розміри пенсій інвалідам війни на 25 %; розміри підвищення виплат членам сімей загиблих військовослужбовців - на 35 % (з 1 травня 2012 року це підвищення поширено і на сім'ї померлих інвалідів війни); підвищення членам сімей померлих військовослужбовців - на 23 %; підвищення дітям війни - на 20 % [5].

З погляду фінансового забезпечення пенсійної системи такі масштабні соціальні ініціативи Уряду потребують додаткового фінансування. Найочевиднішим проявом кризи пенсійної системи є значний дефіцит власних коштів, що призводить до посилення залежності від державного бюджету. Згідно зі Звітом про виконання бюджету Пенсійного фонду з усіх джерел фінансування протягом 2012 року надійшло 222,7 млрд грн. З них власні надходження становили 158,0 млрд грн, що на 19 млрд грн, або на 13,6 % більше, ніж у 2011 році. Протягом

року Пенсійним фондом своєчасно та в повному обсязі забезпечено щомісячне фінансування пенсійних виплат і грошової допомоги 13,6 млн пенсіонерів. Загальна сума видатків на пенсійні виплати зросла порівняно з 2011 роком на 23,0 млрд грн. Відповідно до постанови Уряду від 11.02.2013 року № 101 „Про бюджет Пенсійного фонду України на рік”, якою затверджено пенсійний кошторис на 2013 рік, загальний обсяг доходів Фонду прогнозується на рівні 230,3 млрд грн, з яких власні надходження становлять 73,2 % - 168,6 млрд гривень. Видатки Пенсійного фонду затверджені у сумі 252,1 млрд грн і визначалися з урахуванням проведення підвищення розмірів пенсійних виплат із 1 січня та 1 грудня 2013 у зв'язку із зростанням прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, а також із 1 березня з урахуванням коефіцієнта зростання заробітної плати порівняно з попереднім роком, що передбачено статтею 42 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” [7].

Через різке зростання видатків дефіцит ПФУ щороку зростає. За результатами 20092013 року дефіцит Пенсійного фонду становить 13,2, 26,6, 17,8, 15,3, 21,8 млрд грн (план). Тобто відбувається поступове збільшення дефіциту Пенсійного фонду, зокрема у 2013 році на млрд грн планово (на 42,5 % порівняно з 2012 роком). Це, у свою чергу, зумовлює необхідність у постійних трансфертах із держбюджету для покриття дефіциту Фонду. Так, у 2009 р. ПФУ отримав асигнувань із Держбюджету - 40,2, у 2010 р. - 60, у 2011 р. - 58,3, у 2012 р. - 64,5 млрд грн. Державним бюджетом 2013 р. на дотації Пенсійному фонду закладено млрд грн [7].

На нашу думку, для Державного бюджету України, і без того переобтяженого соціальними зобов'язаннями, забезпечення встановленого рівня пенсійних виплат стало серйозним випробуванням, і, безумовно, однією з причин його дефіциту. Уже сьогодні бюджет щорічно надає дотації Пенсійному фонду у середньому на 40 млрд грн для виплати пенсій спеціальним пенсіонерам - колишнім суддям, прокурорам і депутатам. У майбутньому ці цифри будуть лише зростати. Значний дефіцит Пенсійного фонду зберігається і, у тому числі, через недієздатність проведеної реформи.

Постає проблема не стільки у видатках Пенсійного фонду, скільки у його фінансуванні. Насамперед необхідно подумати про збільшення наповнення Фонду за умови економічного зростання. На нашу думку, по-перше, треба провести детінізацію заробітної плати, оскільки 50 % працівників взагалі не сплачують внески, створити нормальні конкурентні умови для ведення бізнесу. При проведенні перевірок пенсійними та іншими державними контрольними органами потрібно звернути увагу на ті підприємства, які фіксують заробітну плату на рівні мінімальної оплати праці. На цих підприємствах можливе фінансування оплати праці з інших неофіційних джерел. При цьому роботодавець не сплачує належних відрахувань до бюджету, за працівника не сплачуються страхові внески. Відповідно, така заробітна плата не зараховується при розрахунках пенсійних виплат.

Також однією із проблем є те, що Україна витрачає на пенсії більше будь-якої країни у світі, але грошей усе одно не вистачає для передбачених виплат.

Виправити цю ситуацію повинне створення другого рівня пенсійної системи, яке означатиме запровадження в нашій країні загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Суть його в тому, що частина обов'язкокових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишається незмінним) накопичується у єдиному Накопичувальному фонді й обліковується на індивідуальних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту останніх від інфляційних процесів. Однак впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов і створення налагодженої та ефективної системи державного нагляду й регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

Однією з вагомих проблем, які гальмують розвиток пенсійної системи, є демографічна криза. Невизначеності у процес реформування пенсійного страхування додають прогнозні дані щодо співвідношення кількості громадян, які працюють, та кількості пенсіонерів на найближчі десятиріччя, з огляду на які система пенсійного забезпечення потребує термінових змін, в іншому випадку, на пенсійне страхування чекає глибока криза. Адже добре відомо, що населення України стрімко скорочується й старіє: у 1991р. в Україні проживало 51,8 млн осіб, у 1999 р. - 49,9, на 1 січня 2010 р. - 45,9, на 1 січня 2011 р. - 45,8, на 1 січня 2012 - 45,6, на 1 січня 2013 - 45,5 млн осіб [8]. І ці негативні демографічні процеси будуть лише поглиблюватися: за даними Світового банку, Україна матиме найбільше відносне зменшення населення серед усіх пострадянських країн. Економічний ефект від збільшення пенсійного віку становив 1,5 млрд грн та торкнувся дещо більше 150 тис. осіб. Щороку населення України скорочується приблизно на 200 тисяч осіб. Чисельність громадян, які працюють, уже дорівнює чисельності пенсіонерів - 13,6 млн осіб. Це означає, що кожен працівник із своїх податків і зборів фінансує пенсію одному пенсіонеру.

Більшість країн переглянули свої пенсійні системи на фоні світової фінансової кризи. І ці зміни дуже часто стосувалися саме підвищення пенсійного віку. Наприклад, у країнах Центральної Європи середній вік виходу на пенсію для чоловіків і жінок становить 65 років (найвищим він є в Німеччині - 67 років) [9]. Простежується тенденція до збільшення віку виходу на пенсію.

Українські урядові аналітики схиляються до такого самого шляху вирішення. Ставлення ж до цього у суспільстві неоднозначне, але здебільшого негативне, адже середня тривалість життя в Україні значно нижча, ніж в інших країнах: за даними Центру Разумкова, тривалість життя чоловіків в Україні нині становить 63 роки, жінок - 72 (для порівняння у країнах Європейського Союзу: чоловіки - 75,3 р., жінки - 81,8 р.) Як альтернативу, можна запропонувати поступовий перехід до недержавного пенсійного страхування з вільним вибором страховика. Але є ряд факторів, які стримують розвиток недержавного пенсійного страхування, зокрема: недостатність інформації про діяльність недержавних пенсійних фондів; недотримання строків упровадження накопичувальної системи пенсійної страхування; недовіра населення до діяльності недержавних пенсійних фондів; значне податкове навантаження фондів соціального страхування на роботодавців [2].

Також позитивним кроком у вирішенні питання щодо фінансування Фонду була реалізація Урядом завдання щодо розвитку ефективності зайнятості населення, створення високотехнологічних робочих місць, підвищення доходів громадян, легалізація заробітних плат). Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону „Про зайнятість населення” затверджено порядок компенсації 50 % розміру єдиного соціального внеску для тих роботодавців, які створювали нові високооплачувані робочі місця(не нижче 3 мінімальних заробітних плат). За передчасною оцінкою, прийняття цієї норми буде стимулювати додаткові 7 0 тис. високооплачуваних робочих місць у рік [6].

На нашу думку, для реалізації пенсійної реформи потрібно провести окремі першочергові заходи, а саме: унести зміни до податкового законодавства щодо виведення внесків на додаткове пенсійне страхування з-під оподаткування податком на доходи фізичних осіб; знизити відрахування до розподільчої пенсійної системи; створити єдиний регулятор як страхового ринку, так і державного та недержавного пенсійного страхування [2].

З метою комплексного вирішення наявних проблем у галузі пенсійного страхування необхідно ввести систему детального фінансового моніторингу щодо реалізації пенсійної реформи. Якщо виникла потреба, то потрібно проаналізувати, наприклад, скільки жінок пішли на пенсію у 55,5 років, і чи кошти, зекономлені від цього, перекрили видатки, які пішли на компенсації (за більш пізній вихід на пенсію передбачена надбавка). А не маючи конкретних цифр, важко говорити про ефективність реформи.

Отже, впровадження реалізації пенсійної реформи не можливе без дієвого фінансово- економічного механізму. Для цього необхідно розробити відповідну нормативно-правову базу щодо здійснення фінансового регулювання пенсійної реформи. У процесі реалізації пенсійної реформи очікується, що кількість пільгових пенсій зменшиться, що покращить фінансовий стан Пенсійного фонду. Виникне зацікавленість зайнятого населення у власному матеріальному забезпеченні на старість чи у випадку непрацездатності. Завдяки збільшенню робочих місць виникне також зацікавленість до праці в легальному, а не в тіньовому секторі економіки: чим більше людей буде зайнято в ньому, тим вищими будуть пенсійні й інші соціальні виплати. Крім того, інвестиції пенсійних заощаджень у виробництво сприятимуть його розвитку, внаслідок чого з'являтимуться нові робочі місця. Унаслідок цього зростатимуть надходження до солідарної системи, рівень пенсії стане адекватним тій заробітній платі, яку отримував громадянин до виходу на пенсію.

Список використаної літератури

Бражко О. Реформування системи державного пенсійного страхування / О. Бражко // Економіка та держава. - 2010. - N° 5. - С.16-17.Зимовська Л. Деякі аспекти реформування системи пенсійного забезпечення в Україні / Л. Зимовська // Вісник КНТЕУ - 2011. - № 2 - С.59-65.

Коваль О. Потенційні ризики та загрози запровадження загальнообов'язкової накопичувальної пенсійної системи / О. Коваль // Економіка та держава. - 2011. - № 12. - С. 36-38.

Ткаченко Л. Побудова багаторівневої пенсійної системи як напрям національної пенсійної реформи / Ткаченко Л. // Економіка України. - 2012. - № - С. 16 - 22.

Кокіна В. М. Шамбір: „Поступово ми наближаємось до запровадження єдиного підходу призначенні пенсії". - 20.12.2012 р. [Електронний ресурс] / Кокіна В. - Режим доступу: http:/ /ukrurier.gov.ua/.

Фінансовий портал FINANCE.UA. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// news.finance.ua/ru/~/1/0/all/2013/03/14/298486.

Офіційний сайт Пенсійного фонду України [Електронний ресурс]. - Режимдоступу:ійр:/ /www.pfu.gov.ua/pfu/control/uk/publish/category?cat_id=94750.

Населення України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/analis/index.asp.

Размещено на Allbest.ru