Модернізація інструментарію фінансової санації промислових підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОДЕРНІЗАЦІЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

М.Д. Бедринець,

кандидат економічних наук, Національний університет ДПС України

У статті обґрунтовано шляхи інструментарію управління фінансовою санацією на промислових підприємствах України. Систематизовано головні види інструментів фінансової санації підприємства, відповідно до яких запропоновано модернізувати інструментарій фінансової санації.

Незадовільний фінансовий стан підприємств і систематичне зниження показників ефективності фінансово-господарської діяльності є першими індикаторами, які вказують на існування стійких негативних тенденцій у розвитку підприємства, та свідчать про необхідність термінового застосування відповідних антикризових або санаційних заходів.

Накопичення суперечностей у внутрішньому та зовнішньому фінансовому середовищі підприємства порушує фінансову рівновагу. Як наслідок, спочатку погіршується його фінансова ситуація (скорочуються прибуток і рентабельність, фінансовий стан підприємства стає більш нестійким), а потім поступово втрачається і життєздатність підприємства (збитки стають систематичними, а підприємство не має можливостей ні розрахуватись із боргами, ні збільшити вхідні грошові потоки). Унаслідок цього виникає дефіцит фінансових ресурсів і неспроможність підприємства розвиватися далі. санаційний фінансовий криза прибутковий

Не існує універсальної методики, дотримуючись якої будь-яке підприємство можна вивести зі стану кризи або важкої фінансово-економічної ситуації. Проте основні принципи, на яких ґрунтується система антикризового управління, - це насамперед рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства. А вже із цього постає необхідність у терміновому та динамічному реагуванні на різні кризові явища, потреба у забезпеченні адекватної реакції підприємства на рівень глибини фінансової кризи та ступінь реальної загрози його фінансовому благополуччю. У кінцевому підсумку підприємство повинне максимально задіяти свій внутрішній потенціал та знайти всі можливі резерви для виходу із кризи.

Вітчизняна машинобудівна галузь належить до базових галузей економіки України, які призвані та спроможні забезпечити ефективний економічний розвиток нашої держави. Але попри наявність в української машинобудівної галузі потенційних конкурентних переваг нинішнє становище більшості підприємств галузі не відповідає їх потенційним можливостям і вони, фактично, перебувають у стані глибокої фінансової кризи. Так, для України загалом характерна висока збитковість промислових підприємств, рівень якої, за підсумками 2011 року, становив 36 % від загальної кількості. У машинобудуванні ситуація є ще гіршою і частка збиткових підприємств становить 45 %.

Крім проблеми збитковості, ситуація погіршується через скорочення обсягів надходжень від реалізації, зниження рівня ліквідності та платоспроможності, появу загрози втрати фінансової автономії та незалежності. Усе це дозволяє констатувати, що нині значна частина машинобудівних підприємств відчувають у своїй діяльності ознаки гострої фінансової кризи, а тому потребує негайної розробки і впровадження санаційних заходів, спрямованих на виведення підприємств із кризового стану та на забезпечення їх прибуткового існування.

Однак передумовою доцільності розробки санаційних заходів для машинобудівних підприємств має стати максимально виважена та об'єктивна оцінка їх санаційного потенціалу, що концептуально характеризує потенційну здатність підприємств до санації та подолання кризових явищ.

Проблематиці ідентифікації' розвитку кризових явищ у діяльності підприємства, виявленню глибини і системності фінансово-економічної кризи та розробці на цій основі відповідних санаційних та відновлювальних заходів. Питанням оцінки санаційного потенціалу та санаційної спроможності присвячено значну кількість робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників. Серед учених західної школи значну увагу цим питанням приділяли такі автори, як Е. Альтман, Дж. Ван Хорн, Ю. Брігхем та ін. Не залишаються дані питання і поза увагою вітчизняних дослідників, а саме: А. В. Малявіної, С. А. Попова, Н. Б. Пашина, О. В. Бєлозерцева, К. О. Соломянової-Кирильчук, Т В. Буловича, О. О. Терещенко та ін. Значний внесок у розробку теорії та методології санації підприємств внесли такі вітчизняні автори, як І. О. Бланк, Т М. Білоконь, Л. О. Лігоненко, О. О. Терещенко та ін. Результатом їх досліджень стала розробка значної кількості методик та інструментів, які забезпечують здійснення оцінки санаційного потенціалу підприємств, що перебувають у кризі.

Враховуючи важливість напрацювань у теоретико-методологічній базі фінансової санації підприємств, необхідно зазначити, що окремі теоретичні, методичні й практичні а спекти залишаються недостатньо розробленими, переважає фрагментарний аналіз та вибірковий підхід щодо висвітлення окремих аспектів її інструментарію. Необхідність у систематизації та узгодженні існуючих підходів до шляхів удосконалення інструментів фінансової санації промислових підприємств зумовили вибір теми дослідження та її актуальність.

Відповідно до виявлених недоліків у теорії та методології інструментів фінансовою санацією основне завдання полягає у дослідженні та удосконаленні сучасних інструментів фінансової санації.

Незадовільний фінансовий стан підприємств та систематичне зниження показників ефективності фінансово-господарської діяльності є першими індикаторами, які вказують на існування стійких негативних тенденцій у їх розвитку та свідчать про необхідність термінового застосування відповідних антикризових або санаційних заходів. Накопичення суперечностей у внутрішньому та зовнішньому фінансовому середовищі підприємства порушує фінансову рівновагу в розвитку підприємства.

У зв'язку з цим виникає дефіцит фінансових ресурсів, неспроможність підприємства до подальшого розвитку та, як наслідок, - реальна загроза (банкрутство із подальшою ліквідацією суб'єкта підприємництва) подальшому функціонуванню підприємства з перспективою ліквідації.

Як зазначає у своєму монографічному дослідженні один із провідних українських фахівців з антикризового управління Т М. Білоконь, „сьогодні в усіх країнах визнається, що основною метою інституту неспроможності повинно бути передусім збереження підприємства боржника шляхом зміни управління такого підприємства, реструктуризації його боргів, надання відстрочок та розстрочок виконання зобов'язань, а вже в останню чергу - ліквідація підприємства, яке не має можливості конкурувати на ринку” [1].

На це, зокрема, вказує визначення санації, запропоноване одним із вітчизняних фундаторів антикризового та санаційного управління О. О. Терещенком. На думку дослідника, санація - „система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, які направлені на досягнення або відновлення платоспроможності, ліквідності і конкурентоспроможності підприємства-боржника у довгостроковому періоді” [2].

Дещо відмінне тлумачення санації, яке не суперечить попередньому по суті, проте доповнює його за змістом, запропоновано авторським колективом учених на чолі з відомим дослідником у сфері фінансів та кредиту А. М. Поддєрьогіним. Автори розглядають санацію як „комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо- технічного, організаційного та соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді” [3].

Санація підприємства, спрямована на рефінансування його боргу, може мати основні форми:

- дотації і субвенції за рахунок засобів бюджету. У такій формі санують здебільшого державні підприємства (хоча законодавчо не заборонена державна фінансова підтримка підприємств і альтернативних форм власності). Ця форма санування пов'язана з такими основними умовами: необхідністю забезпечення подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки; галузевою і міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства; здійсненням антимонопольних заходів; з іншими цілями за ініціативою органів, уповноважених управляти державним майном;

- державне пільгове кредитування. Воно здійснюється, як правило, за тією самою групою підприємств і за таких умов, що і в попередньому випадку. Відмінністю цієї форми санування є лише поворотний характер фінансових ресурсів, що надаються, і значно більший пільговий режим кредитування порівняно з умовами фінансового ринку;

- державна гарантія комерційним банкам по кредитах, що видаються підприємству, що санує. За відсутності в держави можливостей здійснити пряме фінансування або кредитування підприємства, що санує, а також у випадку, якщо фінансова криза має тимчасовий характер і може бути здолана підприємством при наданні йому фінансової допомоги, використовується дана форма санування раніше розглянутої категорії підприємств; цільовий банківський кредит. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, після ретельного аудиту останнього. Оскільки надання такого цільового санаційного кредиту має високий рівень ризику, ставка відсотка по ньому зазвичай досягає максимального рівня, використовуваного у кредитній політиці банку. Для здійснення контролю і допомоги підприємству комерційний банк при високому розмірі кредиту в переліку умов санації може зажадати введення до складу його керівництва свого представника або уповноваженої особи;

- переклад боргу на іншу юридичну особу. Такою юридичною особою може бути будь- який господарюючий суб'єкт, який побажав взяти участь у санації підприємства-боржника. Умови такого переведення боргу обумовлюють спеціальним договором. Проте для цієї форми рефінансування боргу потрібна обов'язкова згода кредитора (якщо кредитор не дає згоди на переведення боргу на іншу особу, то підприємство-боржник не може використовувати цю форму санації, оскільки це означало б односторонню зміну погоджених умов кредитного договору). У разі згоди кредитора на переведення боргу іншій особі новий боржник має право висувати проти вимог кредитора всі заперечення, зафіксовані на договірних стосунках між кредитором і першим боржником;

- реструктуризація короткострокових кредитів у довготермінові. Ця форма санації використовується зазвичай лише по фінансових кредитах, де кредитором виступає комерційний банк, що здійснює обслуговування підприємства. У процесі такої форми реструктуризації боргу за довгостроковим кредитом істотно підвищуються відсоткові ставки;

- випуск облігацій та інших довгострокових цінних паперів під гарантію санатора. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, обслуговуючим підприємство, якщо за будь-яких причин надання йому прямого банківського кредиту або реструктуризація його боргу неможливі. У ролі такого гаранта-санатора може виступати і страхова компанія;

- відстрочення погашення облігацій підприємства. Однією з необхідних умов такої форми санації є відносно невелике коло інвесторів, що вклали свої засоби в облігації підприємства. Ця умова визначається тим, що рішення про таку форму санації має бути прийняте більшістю інвесторів-кредиторів підприємства за видом його боргового зобов'язання;

- списання санатором-кредитором частини боргу. Ця форма санації підприємства робиться кредитором у тому випадку, якщо вимога про повне погашення боргу нереальна, а бездіяльність призведе підприємство до фінансового краху. Зазвичай санація у формі списання частини боргу супроводжується угодою між кредитором і підприємством про інші форми його компенсації на подальших етапах [4].

Одним з інструментів фінансового оздоровлення підприємства є реструктуризація, використання якої передбачено Законом України „Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом” та іншими нормативними актами. У цьому Законі реструктуризацію, як один із найбільш ефективних способів відновлення платоспроможності підприємства, рекомендується включати до плану санації.

Водночас питання своєчасної діагностики фінансово-економічних проблем у діяльності підприємств та раннього виявлення необхідності застосування санаційних процедур вкрай актуальне для українських суб'єктів господарювання, адже частка збиткових із них залишається стабільно високою. Дані Держкомстату [5] свідчать, що частка збиткових підприємств машинобудівного комплексу досить вагома, на це вказує статистика, наведена у табл. 1.

Як видно із зазначених даних, найбільш успішною діяльність підприємств машинобудівного комплексу була у 2011 р., коли загальний фінансовий результат становив 14,4 млрд. грн, у попередніх періодах найкращого результату галузь досягла у 2007 р., у цей період фінансовий результат підприємств машинобудування від звичайної діяльності до оподаткування становив 5,128 млрд. грн.

Хоча в машинобудуванні, за підсумками 2011 р., фінансові результати були дещо кращими, ніж у промисловості загалом, оскільки кількість збиткових підприємств досягла лише 32,8 %. Зауважимо, що саме після фінансово-економічної кризи 2008-2009 років питома вага збиткових підприємств в українській економіці суттєво зросла - якщо за 2007 рік їх частка становила лише 32,5 %, то вже у 2008 році - 37,2 %. У 2009 та 2010 роках ситуація продовжувала погіршуватись, внаслідок чого частка збиткових підприємств за 2010 рік становила 41 %. (рис 1).

І лише у 2012 році завдяки покращанню зовнішніх умов функціонування вітчизняних підприємств, зростанню внутрішнього споживчого попиту, відновленню попиту на зовнішніх ринках підприємства України почали працювати більш ефективно, а частка збиткових скоротилася до 35,5 %. Попри незначне покращання, ситуація досить далека від оптимальної, до того ж рівень збитковості у промисловості є більшим за середньоукраїнські показники і перевищує 40 %.

Тобто завдання своєчасного виявлення проблем у фінансово-економічній діяльності вітчизняних підприємств та розробки ефективних антикризових коригувальних стратегій залишаються досить актуальними і сьогодні.

На підставі викладеного вище, можна зробити чітке розмежування між категоріями „реструктуризація”, „реорганізація підприємства” і „санація”.

Санація є ширшим поняттям, ніж реструктуризація, яку доцільно починати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи і кризи прибутковості. Санація включає як реструктуризацію для відновлення прибутковості і конкурентоспроможності, так і заходи фінансового характеру, спрямовані на відновлення ліквідності і платоспроможності. На думку відомих зарубіжних економістів Н. Здравомислова, Б. Бекенферде Г Гелінга, санація, це сукупність усіх можливих заходів, що здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Л. П. Страхова і Г. В. Бутковська під реструктуризацією розуміють проведення комплексу заходів організаційного, технічного, фінансового характеру, що дозволяють підприємству відновити свою конкурентоспроможність [8].

К. Кордан, Т Фолмен і М. Ванденборт розглядають реструктуризацію як проактивно здійснюваний розрив з існуючим статус-кво, а не „затягування поясу” в компанії або поліпшення поточних операцій. Після проведеної реструктуризації компанія повинна не тільки працювати краще, а виробляти більш сучасні продукти [9]. А. Євсєєв до реструктуризації відносить будь-які зміни у виробництві, структурі капіталу або власності, що не є частиною повсякденного ділового циклу компанії [10].

Чеський учений Л. Водачек пропонує під реструктуризацією розглядати комплексні і взаємопов'язані зміни структур, що забезпечують функціонування підприємства в цілому [11].

По суті, реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно- економічних, технічних, правових заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності і організаційно-правових форм. Усе це може привести до фінансового оздоровлення (санування), збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції і підвищення ефективності виробництва підприємств та компаній.

У свою чергу, це сприяє формуванню структурної політики економічного розвитку. Програма реструктуризації може застосовуватися у трьох основних ситуаціях:

- в умовах, коли підприємство перебуває у стані кризи;

- в умовах, коли поточне становище підприємства можна визнати задовільним, проте прогнози його діяльності є несприятливими. Коли підприємство стикається з небажаними для себе тенденціями в частині конкурентоспроможності, відхиленням фактичного стану від запланованого (наприклад, зниження показників продажів, прибутку, рентабельності, рівня попиту, грошових надходжень, збільшення витрат та ін.).

- реструктуризації можуть піддатися благополучні, швидкорослі організації. Їх завдання полягає у прискореному нарощуванні відриву від найближчих конкурентів і створенні унікальних конкурентних переваг.

У більшості країн з перехідною економікою вирішення багатьох проблем реструктуризації кризових підприємств було покладене на державу (спеціальні урядові органи з приватизації, реструктуризації, банкротства тощо) [12].

Вивчивши розробки науковців з даного питання та практичні результати, погоджуємося з думкою тих учених, які вважають, що реструктуризація підприємств здійснюється у трьох основних напрямах: виробничо-технологічному, яке характеризується впровадженням нових ефективних технологій стосовно потреб ринку; фінансово-економічному, пов'язаному з оздоровленням фінансового стану; зміною організаційної структури підприємства і системи його управління, що для кожного підприємства необхідно створювати та реалізовувати свою комплексну програму реструктуризації.

Реорганізація - це загальний термін, який включає: злиття, приєднання, розділення, виділення і перетворення, реалізація яких приводить до припинення реорганізованої (реорганізованих) і створення нової (нових) юридичної особи. Не виключено проведення тієї, чи інших форм реорганізації в один і той самий проміжок часу в рамках єдиного великого заходу [6, с. 14].

За українським і російським цивільним законодавством реорганізація - це одна з форм припинення юридичної особи.

У Сполучених Штатах термін „реорганізація” має більш ширше значення, що включає як ті види операцій, при яких відбувається припинення юридичної особи, так і ті, при здійснення яких юридична особа продовжує існувати, наприклад, взаємний обмін акціями, рекапіталізація, відчуження всього або майже всього майна під час процедури банкротства та ін. [13].

Теоретичне та законодавче обґрунтування необхідності застосування тих чи інших заходів фінансового оздоровлення має підкріплюватися відповідним механізмом їх впровадження [14, с. 122-126].

Особливе місце у процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають відносини, що виникають у процесі мобілізації і використання фінансових джерел оздоровлення підприємств: зворотні бюджетні позики, субсидії, дотації, лізингова форма фінансування виробничо-технічних санаційних заходів, кошти кредиторів у формі пролонгації термінів сплати заборгованості тощо [15, с. 15].

Відновлення платоспроможності відбувається за рахунок залучення засобів:

1. Інвесторів, які беруть на себе виконання зобов'язань компанії перед кредиторами.

2. Третіх осіб, які надають забезпечення виконання зобов'язань компанії перед кредиторами: банки, приватні компанії, держава.

Для реалізації першочергових завдань щодо зупинення кризи та відновлення платоспроможності у процесі оздоровлення основні зусилля повинні бути спрямовані на вибір напрямів і методів оптимізації грошових потоків. Пріоритетними завданнями цього процесу є:

- постійний моніторинг фінансових потоків;

- виявлення і реалізація резервів, що дозволяють зменшити залежність підприємства від зовнішніх джерел;

- оцінка і розробка заходів, спрямованих на прискорення, уповільнення чи скорочення руху грошових потоків;

- підвищення обсягу чистого грошового потоку від господарської діяльності.

Передумовою проведення оптимізації грошових потоків є проведення систематизації грошових потоків з виявленням елементів позитивного та негативного впливу на його величину. Основними напрямами оптимізації грошових потоків є:

- балансування обсягів грошових потоків, спрямоване на забезпечення пропорційності потоків надходжень і витрат. Баланс бездефіцитного грошового потоку досягається завдяки застосуванню методів підвищення обсягів надходжень (залучення інвесторів або довгострокових кредитів, додаткова емісія корпоративних прав) та методів зниження обсягів витрат (зниження постійних витрат підприємства, скорочення реальних інвестиційних програм, відмова від фінансового інвестування);

максимізація чистого грошового потоку, спрямована на забезпечення підвищення темпів економічного зростання на принципах самофінансування, що забезпечує зростання ринкової вартості підприємства: зменшення суми постійних витрат, застосування ефективної цінової та податкової політики, використання прийнятого методу амортизації тощо. Пріоритетом внутрішнього оздоровлення стає пошук шляхів самодостатнього розвитку, стабільного функціонування системи. Використання внутрішніх джерел фінансового оздоровлення надає практичної недоторканості у структурі власників капіталу;

- мобілізація внутрішніх ресурсів. Збільшення грошових надходжень від реалізації продукції при зменшенні потреби в капіталі. Напрямом мобілізації внутрішніх резервів фінансової стабілізації також є реструктуризація активів. До заходів реструктуризації активів належать також зворотний лізинг шляхом конверсії власності в борг, методом фінансового забезпечення при цьому є кредитування.

Реструктуризація капіталу дасть змогу сформувати базову структуру капіталу. Під поняттям „базова структура капіталу” розуміють співвідношення між позиковим і власним капіталом, з яким компанія планує нарощувати капітал [16].

Автори розглядають у різних аспектах фінансовий, організаційно-економічний, санаційного управління. Дослідниками пропонується введення додаткових складових до інструментарію санації (зокрема, екологічної складової), удосконалюється його структура, приділяється увага правовим аспектам санаційних процедур. Усе це підтверджує висновок щодо необхідності дослідження санації як складної комплексної економічної категорії.

Запровадження системи контрольного спостереження за фінансовим станом промислових підприємств дозволить визначити ефективність формування, розподілу і використання обмежених фінансових ресурсів, мінімальні та максимальні значення показників, що відображають зміцнення їх фінансового стану. Такі межі можуть встановлюватися як в абсолютних, так і у відносних показниках залежно від сформованих умов господарювання. На основі проведених розрахунків контрольованих показників визначено зони ризику та стабільності фінансового стану досліджуваних підприємств промисловості.

Усе це ще раз підтверджує важливість і актуальність вивчення проблем підвищення ефективності антикризового управління в цілому і здійснення санаційних процедур в економіці України.

Удосконалений інструментарій перетворюється на дієвий засіб реалізації цілей і завдань фінансової санації промислових підприємств та подальшого інтегрованого управління їх фінансами. Він дає можливість оцінити виконання того чи іншого завдання шляхом трансформації загальних цілей фінансової санації у конкретні розрахункові значення фінансових показників.

Системний підхід до модернізації інструментарію фінансової санації промислових підприємств сприяє концентрації уваги на досягненні відновлення платоспроможності, прибутковості та стабілізації їхнього фінансового стану у взаємозв'язку з реалізацією стратегічних цілей щодо закріплення ринкових позицій підприємств.

Список використаної літератури

1. Бєлозерцев О. В. Оцінка антикризового потенціалу вугледобувних підприємств: дис.... кандидата екон. наук: 08.06.01 / Бєлозерцев Олег Валерійович. - Алчевськ, 2003. - 209 с.

2. Терещенко О. О. Антикризове фінансове управління на підприємстві: [монографія] / Терещенко О. О. - К.: КНЕУ 2004. - 268 с. - 15,6 др. арк.

3. Поддєрьогін А. М. Фінансова стійкість підприємств у економіці України: монографія / А. М. Поддєрьогін, Л. Ю. Наумова. - К.: КНЕУ, 2011. - 184 с. [Електроний ресурс]. - Режим доступу:http:// bbest.ru / management/ osnfinmng/ sysmechfinstan /formsanpredieff/?curPos= 1

4. Шевченко И. А. Правовые аспекты осуществления корпоративных сделок / И. А. Шевченко // Український інвестиційний журнал „WELCOME”. -1998. - № 11-12. - С. 14-19.

5. Зятковський І. В. Фінансове оздоровлення підприємств: теорія і практика: [монографія] / Зятковський І. В. - Тернопіль: Економічна думка, 2003. - 344 с.

6. Страхова Л. Акціонування хімічних підприємств в сучасних умовах / Л. Страхова, Г. Бутковська // Менеджмент в Росії і закордоном. - М., 1999. - № 1. - С. 73-92.

7. Грешко Р. І. Фінансова санація промислових підприємств: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.08 „Гроші, фінанси і кредит” / Р. І. Грешко. - Тернопіль, 2008. - 20 с.

8. Григор'єва Л. В. Реструктуризація як комплексна інновація, спрямована на покращення адаптації підприємства до ринкових умов господарювання / Л. В. Григор'єва // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2005. - № 6. - Т. 2. - С. 227.

9. Водачек Л. Реструктуризація - виклик чеських підприємств / Л. Водачек // Проблеми теорії і практики управління. - 1999. - № 1. - С. 85-88.

10. Методические указания по проведению реструктуризации государственных предприятий// Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 1998. - № 7. - С. 1517.

11. Лепьохіна І. О. Регулювання процесів реструктуризації промислових підприємств / І. О. Лепьохіна // Економіка та підприємництво. Держава та регіони. - 2006. - № 2. - С. 149153.

12. Мозенко О. В. Механізм управління процесом санації підприємств-банкрутів / О. В. Мозенко // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 6. - С. 122-126.

13. Маряненко Л. В. Особливості та передумови провадження санаційних процесів на підприємствах України / Л. В. Маряненко // Економіка. Фінанси. Право. - 2007. -.№10. - С. 1420.

14. Данилюк М. Управління фінансовою санацією підприємства: навч. посібник / Данилюк М., Савич В., Орлова В. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 237 с.

15. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Редакція Закону України від 18 квітня 2013 року.

Размещено на Allbest.ru