Діяльність інвестиційних фондів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Діяльність інвестиційних фондів в Україні



Вступ

1.Сутність інвестиційних фондів і компаній та їх завдання у формуванні ринкової економіки

2. Класифікація інвестиційних фондів та компаній

3. Аналіз основних напрямків державного регулювання діяльності інвестиційних фондів та компаній в Україні

Висновок

Список використаної літератури

державне регулювання інвестиційна діяльність



ВСТУП

Актуальність теми. Інвестиційні фонди є одним з найбільш потужних інвесторів, які здатні акумулювати значні обсяги капіталу спрямовувати їх у корпоративний сектор. Досвід розвинутих країн показує, що завдяки бурхливому розвиту, інвестиційні фонди стали найважливішим джерелом інвестиційних ресурсів для економіки багатьох країн. Сучасні тенденції глобалізації світових ринків створюють передумови для все більшого зростання ролі інвестиційних фондів у сучасному світі.

Діяльність зі спільного інвестування набуває все більшого поширення в Україні. Хоча й поки що рівень розвитку цієї складової вітчизняного фінансового ринку все ще є невисоким. Стримуючими факторами для цього є недостатній рівень фінансової освіти громадян, недовіра до інституту фінансового посередництва та несхильність значної частини потенційних інвесторів до ризику. За таких умов вільні фінансові кошти найчастіше спрямовуються в банківську систему, у вигляді депозитів. У той же час, саме інвестиційні фонди є не лише здоровою альтернативою депозитам або вкладенню коштів у нерухомість, золото тощо, а й потужним інструментом активізації інвестиційних процесів у країні. Крім того, розширення діяльності інститутів спільного інвестування (ІСІ) сприяє розвиткові вітчизняного фондового ринку, зростанню його ліквідності та оптимізації процесів обігу цінних паперів. У свою чергу, ефективність вкладення коштів у інвестиційні фонди є результатом здійснення управління активами таких фондів компаніями з управління активами.

Більш ніж півстолітнє функціонування іноземних інвестиційних фондів дозволило накопичувати достатній теоретичний та практичний досвід. Якому приділяли увагу у своїх працях такі іноземні вчені: Г. Ердман, Роберт В. Колб, Дж. Кейнс, Т. Мальтус, К. Маркс, П. Самуельсен, У. Шарп та інші. Серед українських та російських вчених істотний внесок у дослідження особливостей діяльності інвестиційних фондів зробили Гончаров В.М., Добров Г.М., Завлін П.Н., Пересада А.А., Пригожина А.І., Рогожина П.С., Черваньов Д.М., Яковлєва А.І. та інші.

Метою роботи є вивчення теоретичних засад діяльності інвестиційних фондів і компаній в Україні.

Відповідно до мети сформовано наступні завдання:

визначити сутність діяльності інвестиційних фондів і компаній в Україні та їх значення для формування ринку фінансових послуг;

провести аналіз класифікаційних ознак інвестиційних фондів та компаній;

навести історичні етапи становлення інвестиційних фондів та компаній;

оцінити діяльність інвестиційних фондів та компаній на ринку України;

здійснити аналіз механізму управління інвестиційними фондами і компаніями;

вивчити основні напрями державного регулювання діяльності інвестиційних фондів і компаній в Україні;

проаналізувати стан охорони праці в галузі.

Об'єктом дослідження є інвестиційні фонди і компанії України.

Предметом дослідження є діяльність інвестиційних фондів і компаній України на ринку фінансових послуг.

В процесі дослідження автор керувався діалектичним методом пізнання, який сприяв вивченню економічних явищ у їх розвитку та взаємозалежності. Було використано також методи синергетичного підходу, принципи логіко-змістовного та економіко-статистичного дослідження, системного та порівняльного аналізу, графічні методи представлення результатів дослідження.



1. Сутність інвестиційних фондів і компаній та їх завдання у формуванні ринкової економіки

Функціонування ринкової економіки ґрунтується на функціонуванні тісно пов'язаних між собою ринків: матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, основних фондів, предметів споживання, трудових і фінансових ресурсів тощо. Створення та ефективне функціонування фінансового ринку є основою забезпечення впровадження ефективних перебудов економічної системи та її розвитку, оскільки саме через фінансові ринки здійснюється міжгалузевий, міжнародний перелив капіталів, дозволяючи оптимізувати динаміку суспільного відтворення. Розвиток економіки в цілому, ринку реальної продукції та послуг, фінансового ринку залежить від динаміки інвестиційної діяльності.

У свою чергу, досягнення необхідного рівня інвестицій можливе як за рахунок розвитку реального сектора економіки, так і за рахунок розвитку фінансових послуг, фінансового ринку та його складових. Фінансові інститути, з одного боку, здійснюють діяльність з посередницьких послуг щодо інвестиційних процесів. З іншого боку, фінансові інститути є основними учасниками ринку - інвесторами. Тому важливим є визначення поняття інвестицій та інвестиційних фондів, які між собою тісно взаємопов'язані.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, внаслідок чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

- права користування землею, водою, природними ресурсами;

- сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Саме поняття інвестиції походить з латинської мови (від лат. Investio - одягаю), що означає вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

В Україні перші інвестиційні фонди з'явились порівняно недавно - у 1994 році і стали важливим механізмом започаткування в Україні процесу масової приватизації, але для класичного спільного інвестування вони не були готові. У класичному вигляді, з точки зору їх природи та функцій, інвестиційні фонди почали створюватись в нашій країні у 2003 році, після прийняття у 2001 році Верховною Радою України Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Поняття інвестиційного фонду та інвестиційної компанії було визначено Положенням про інвестиційні фонди та компанії, яке було затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. N 55/94. Так, згідно даного положення, інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Отже, є потреба у визначенні інституту спільного інвестування. Відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 інститут спільного інвестування (далі - ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Головною метою створення інститутів спільного інвестування є ефективне використання нагромаджень населення шляхом залучення їх до інвестиційної діяльності. Це сприяє мобілізації значних коштів для капіталовкладень в економіку, а також створює ілюзію, що кожен може стати власником акцій. Таким чином, інвестиційні компанії пропонують механізм, за допомогою якого індивідуальні інвестори об'єднуються, щоб мати переваги від великомасштабного інвестування. Інвестиційні компанії справляють суттєвий вплив на економіку, який виявляється у впливі на ринок цінних паперів. Інвестиційні компанії, вкладаючи кошти в акції, сприяють зростанню їхніх цін, у такий спосіб забезпечується ліквідність цінних паперів і фондового ринку. Значні переваги набувають інвестори, вкладаючи кошти в цінні папери інвестиційних фондів:

- завдяки розміщенню вкладених коштів серед максимальної кількості галузей і компаній інвестиційні фонди досягають диверсифікації ризику вкладень;

- на постійних засадах в інвестиційних фондах працюють професійні менеджери, тож індивідуальні вкладники позбавлені необхідності щодня стежити за рухом курсів і приймати поточні рішення;

- у більшості країн діяльність інвестиційних фондів підлягає жорсткому нагляду з боку регулювальних органів; до того ж інвестиційні фонди створюють спеціальні системи управління ризиком, що забезпечує високий рівень захисту прав та інтересів інвесторів;

- нині інвестиційні фонди пропонують деякі додаткові послуги клієнтам, зокрема автоматичне реінвестування дивідендів, зручні схеми вилучення вкладів, можливість обміну акцій одного фонду на акції іншого тощо.

Разом із тим у діяльності інвестиційних фондів закладено серйозний недолік. Він полягає у тому, що фонди можуть дестабілізувати ринок цінних паперів, особливо біржовий, якщо одночасно вдадуться до купівлі-продажу цінних паперів.

Загалом динаміка і масштаби ринку цінних паперів впливають на розвиток інститутів спільного інвестування - чим вище рівень розвитку ринку цінних паперів, тим вище рівень розвитку інвестиційних компаній.

2. Класифікація інвестиційних фондів та компаній

Інвестиційні фонди можна поділяти за різними класифікаційними ознаками. В Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», інститути спільного інвестування подіялють за формою організації, за типом та за видом (рис. 1.1.).

Рис. 1.1 - Класифікація інвестиційних фондів

За формою організації інвестиційні фонди поділяються на корпоративні та пайові.

Пайові інвестиційні фонди (ПІФ) - це активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності, та перебувають в управлінні компанії з управління активами (КУА) і враховуються окремо від результатів її господарської діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд:

не є юридичною особою, створюється компанією з управління активами шляхом продажу (розміщення) інвесторам випущених нею інвестиційних сертифікатів;

при підписанні договорів купівлі або продажу активів фонду КУА діє від свого імені;

КУА веде облік результатів діяльності фонду окремо від власної господарської діяльності та інших ІСІ;

мінімальний обсяг активів - 1 250 мінімальних заробітних плат, з 01.12.2006р. - 500 000 грн.

Корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) - це ІСІ, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства і проводять діяльність виключно зі спільного інвестування.

Корпоративний інвестиційний фонд:

- юридична особа у формі відкритого акціонерного товариства (ВАТ);

- статутний капітал фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів та цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або торговельно-інформаційній системі та об'єктів нерухомості, збільшення статутного капіталу здійснюється виключно за рахунок грошових коштів;

- не менше 70% середньорічної вартості активів повинно інвестуватись у цінні папери;

- управління фондом (відповідно, його активами) здійснює КУА на підставі договору, органи управління фонду такі, як у ВАТ - загальні збори акціонерів та наглядова (спостережна) рада;

Інститут спільного інвестування залежно від порядку здійснення його діяльності тобто за типом може бути відкритого, інтервального та закритого типу.

ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації.

ІСІ може бути строковим або безстроковим. Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк.

ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

ІСІ може бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду. ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

1) кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10 відсотків загального обсягу їх емісії;

2) сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ;

3) не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є не диверсифікованими.

У разі якщо не диверсифікований ІСІ закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50 відсотків складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи.

Дивіденди по цінних паперах ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.

ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифіковані ІСІ.

Існують ще венчурні інвестиційні фонди - це корпоративні або пайові недиверсифіковані інвестиційні фонди, активи яких більше, ніж на 50 % складаються з корпоративних прав і цінних паперів, які не котируються на фондових біржах, здійснюють виключно приватне розміщення емітованих ними цінних паперів і провадять досить ризиковану інвестиційну стратегію, зокрема, інвестиції у інноваційні проекти.

Фізичні особи не можуть бути учасникам венчурних КІФ та ПІФ, а також не диверсифікованих ПІФ.

Найбільш привабливими інституціональними інвесторами для фізичних осіб, які не схильні до значного ризику, є відкриті ІСІ, оскільки участь в даному фонді дозволяє в будь-який момент вийти з фонду, обмінявши цінні папери даного фонду на грошові кошти.

Причина зростаючої популярності ІСІ полягає в тому, що за їх допомогою індивідуальний інвестор може легше і з меншими витратами задовольнити свої потреби у досягненні росту капіталу та отриманні прибутку чи збереженні доходу.

Інвестиційні фонди відрізняються між собою. Кожний з них розрахований на свого інвестора. Існує декілька параметрів при виборі інвестором інвестиційного фонду - сума інвестування, інвестиційний горизонт час, на який інвестор згоден віддати свої гроші працювати), інвестиційна стратегія фонду та інвестиційний темперамент інвестора. Основне, що необхідно враховувати при виборі фонду, - співвідношення прийнятного ризику до очікуваної доходності.

Відповідно до інвестиційної стратегії інвестиційні фонди можуть бути ризикованими (фонди акцій), консервативними (фонди облігацій) і збалансованими (змішані за структурою активів).

3. Аналіз основних напрямків державного регулювання діяльності інвестиційних фондів та компаній в Україні

Аналіз публікацій, законодавчої і нормативної бази засвідчив, що державне регулювання інвестиційних фондів та компаній є специфічним напрямом діяльності держави, що зумовлений потребами знаходження ефективних засобів державного впливу на розвиток інвестиційної діяльності в національній економіці. Зазначимо, що впродовж двадцяти двох років діяльності таких інституцій на фінансовому ринку, в Україні до тепер комплексно не розглядалися проблеми пов'язані із їх діяльністю, а заходи державного регулювання носили несистемний характер і були непідкріплені відповідними програмами і стратегіями розвитку.

Потрібно відзначити що модель діяльності інвестиційних фондів і компаній на сучасному фінансовому ринку не є оптимальною з точки зору самої структури ринку, так і з точки зору реалізації інвестиційного потенціалу таких інституцій щодо задоволення потреб економіки в інвестиційних ресурсах. Вона характеризується наявністю певних системних обмежень, структурних диспропорцій та проблем, що породжують необхідність розроблення відповідних заходів державного регулювання.

До основних системних обмежень та проблем, що значно стримують потенціал зростання ринку інститутів спільного інвестування в Україні, можна віднести такі: недосконалість законодавчої бази та механізмів державного регулювання; обмеженість заощаджень та низька мотиваційна зацікавленість громадян до участі в інвестиційних фондах; загальна незрілість та нерозвиненість фондового ринку України; наявність значних структурних диспропорцій самого ринку спільного інвестування в частині превалювання закритих венчурних інвестиційних фондів над відкритими та інтервальними публічними, зорієнтованими на залучення коштів індивідуальних інвесторів; слаборозвинена регіональна структура ринку спільного інвестування; низька інформаційна прозорість компаній з управління активами інвестиційних фондів; низька якість управління ризиками в компаніях з управління активами (далі - КУА); значна частка «неякісних» фінансових інструментів в активах ІСІ; обмежені можливості щодо створення нових різновидів фондів; низький рівень фінансової обізнаності громадян [96] та інші.

Державне регулювання у сфері спільного інвестування - це політико-економічний процес, що ґрунтується на реалізації відповідної державної політики як сукупності форм і методів державного впливу на ринок спільного інвестування з метою формування його оптимальної моделі, яка за допомогою прийнятих законодавчо-нормативних актів визначає засади формування та розвитку об'єктивних взаємовідносин, що складаються на цьому ринку. Державне регулювання ринку спільного інвестування виявляється також у встановленні законодавчих нормативів, правил, вимог та процедур діяльності суб'єктів ринку (ІСІ, КУА, інвестори, біржі, посередники, тощо) та їх взаємодії між собою в ринковому середовищі господарювання [67].

Прийняття законодавчо-нормативних актів формує важливий правовий механізм державного регулювання діяльності інститутів спільного інвестування, який зумовив власне їх появу та бурхливий розвиток. Хоча на даний момент ринок спільного інвестування в Україні є відносно далеким від досконалості, однак у сфері спільного інвестування були прийняті ключові законодавчі та нормативно-правові акти для його розвитку, зокрема: Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 р. № 55/94, закони України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 18 грудня 2008 р. № 693-VI, численні нормативно-правові акти Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у вигляді рішень про затвердження Положень щодо різноманітних аспектів діяльності ІСІ. Ці важливі ланки правового механізму спільного інвестування забезпечили правові та організаційні основи створення, діяльності, припинення та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановили вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості емісії, розміщення, обігу, обліку та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування - інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів (далі - ПІФ) та акцій корпоративних інвестиційних фондів (далі - КІФ), порядок і обсяг розкриття інформації про діяльність інститутів спільного інвестування тощо.

На нинішньому етапі розвитку ринку спільного інвестування його учасники очікують подальших суттєвих кроків держави щодо удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази діяльності інститутів спільного інвестування. Незважаючи на значні успіхи у формуванні законодавчої бази, все ж таки вона потребує суттєвого подальшого удосконалення. До чинного законодавства доцільно внести низку змін та доповнень шляхом розробки та прийняття Верховною Радою України законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Основною метою удосконалення правового механізму функціонування інститутів спільного інвестування, насамперед, має стати:

- удосконалення механізмів захисту прав інвесторів ІСІ;

зосередження всіх норм щодо порядку створення, функціонування та ліквідації корпоративних інвестиційних фондів, механізму здійснення корпоративного управління в таких фондах у Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»;

удосконалення питань створення, діяльності та ліквідації суб'єктів спільного інвестування, управління їх активами, вимог до складу та структури активів, розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування;

удосконалення нормативно-правових актів ДКЦПФР, розроблених на виконання положень основного Закону.

З метою забезпечення подальшого розвитку інститутів спільного інвестування та компаній з управління активами в проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» слід передбачити:

- удосконалення вимог щодо звітності інститутів спільного інвестування та компаній з управління активами в частині введення електронного документообігу, електронного підпису, уніфікації вимог стосовно розкриття інформації, яка може вважатися інсайдерською;

запровадження механізмів гарантування вкладів фізичних осіб - учасників пайових інвестиційних фондів та акціонерів корпоративних інвестиційних фондів;

закріплення права надання компаніями з управління активами інвестиційних консультацій, зокрема запровадження інституту «інвестиційного радника» з визначеними у законі правами та відповідальністю;

запровадження нових та удосконалення існуючих механізмів і передумов зростання обсягів активів інститутів спільного інвестування;

удосконалення змісту та спеціальних умов інвестиційної діяльності венчурних фондів з метою реалізації пріоритетних інноваційно-інвестиційних проектів;

розробки та введення в дію регуляторних актів щодо порядку здійснення компаніями з управління активами управління інвестиційно-страховими фондами, страховими резервами, іпотечним покриттям;

удосконалення вимог щодо диверсифікації активів пайових та корпоративних інвестиційних фондів з використанням похідних цінних паперів, неемісійних цінних паперів та операцій РЕПО;

удосконалення нормативно-правових актів щодо унеможливлення протиправного використання інсайдерської інформації;

розробку законодавчих вимог стосовно протидії маніпулюванню вартістю цінних паперів інститутів спільного інвестування;

удосконалення процедури дій при створенні та ліквідації корпоративних чи пайових інвестиційних фондів;

розширення можливостей КУА зі створення спеціалізованих інвестиційних фондів (фондів грошового ринку, фондів державних цінних паперів, фондів облігацій, фондів акцій, індексних фондів, фондів банківських металів, фондів);

встановлення вимог щодо іменної форми випуску цінних паперів ІСІ та існування цінних паперів ІСІ в без документарній формі;

встановлення вимог щодо здійснення оплати вартості цінних паперів ІСІ, в тому числі акцій корпоративного інвестиційного фонду при формуванні початкового статутного капіталу, виключно у грошовій формі;

удосконалення системи розкриття інформації про діяльність інститутів спільного інвестування.

Внесення зазначених змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» повинно супроводжуватися суттєвим удосконаленням нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів, зокрема щодо розробки, перегляду Положень Комісії та уніфікації вимог, які регулюють порядок, зміст і форми надання звітності інститутами спільного інвестування, особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, склад та структуру активів інституту спільного інвестування тощо.

Окремого значення та ваги для розвитку ринку спільного інвестування набувають удосконалення законодавчих актів функціонування фондового ринку України. Так, зокрема, активізація інвестиційного потенціалу спільного інвестування неможлива без суттєвого удосконалення та розвитку механізмів функціонування фондового ринку. У сфері розвитку фондового ринку України потребує удосконалення нормативна база з питань запровадження нових інструментів та нових видів професійної діяльності на фондовому ринку, зосередження торгівлі цінними паперами на фондових біржах, консолідації біржової системи, централізації депозитарної системи. Ринок потребує законодавчого врегулювання правил здійснення операції РЕПО та операцій маржинального кредитування.

Організаційний механізм державного регулювання діяльності інвестиційних фондів визначається виходячи із законодавчої бази щодо їх організаційної структури, механізму регламентування та регулювання діяльності з боку регуляторів, таких як Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР), Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Національний депозитарій України та інших органів державної влади. Економічний механізм базується на загальному підході щодо процесу інвестування активів, який визначається методичними та практичними підходами до управління сформованим інвестиційним капіталом з метою досягнення певного економічного ефекту.

У поєднанні організаційно-економічний механізм державного регулювання діяльності інститутів спільного інвестування являє собою сукупність організаційних і економічних методів, засобів, інструментів та важелів регуляторного впливу держави у сфері спільного інвестування з метою стимулювання його розвитку, захисту прав інвесторів та зниження ризиків інвестування в ІСІ. Захист прав інвесторів та зниження ризиків інвестування в ІСІ забезпечується організаційною структурою системи управління інвестиційним фондом, яка побудована за принципом розмежування функцій управління, зберігання й обліку прав власності на цінні папери фонду між незалежними один від одного структурами - КУА, зберігачем і реєстратором (депозитарієм). Діяльність вищевказаних організацій, які обслуговують інвестиційні фонди, також ліцензується і регулюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Діяльність КУА здійснюється із дотриманням законодавчо визначених вимог та обмежень, у режимі системного державного регулювання, нагляду і контролю. КУА може управляти інститутами спільного інвестування (пайовими та/або корпоративними інвестиційними фондами) тільки на підставі ліцензії на здійснення діяльності з управління активами ІСІ. КУА може поєднувати діяльність з управління активами ІСІ тільки з діяльністю з управління активами недержавних пенсійних фондів (далі - НПФ) та з адмініструванням НПФ (за наявності відповідної ліцензії).

Для зберігання грошових коштів та здійснення розрахунків за операціями, пов'язаними з управлінням інвестиційним фондом, відкривається окремий банківський рахунок, а для обліку прав на цінні папери, що перебувають в активах інвестиційного фонду, - окремий рахунок у цінних паперах у зберігача. Зберігач (як правило це банк) не має права розпоряджатися активами інвестиційного фонду - він забезпечує виконання операцій з активами ІСІ та контролює дотримання КУА, що управляє активами інвестиційного фонду, норм законодавства, регламенту та інвестиційної декларації інвестиційного фонду. У разі виявлення порушень з боку КУА зберігач зобов'язаний повідомити про це Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Крім того, здійснюється професійне управління активами, проводиться диверсифікація портфеля [67].

Наступною ланкою механізму захисту прав інвесторів є щорічна аудиторська перевірка бухгалтерського обліку і складання звітності щодо активів інвестиційних фондів, складу і структури активів ІСІ, якими управляє КУА. Завдяки такому механізму захисту кошти інвесторів захищаються від нецільового використання, а активи ІСІ - від проблем, пов'язаних із фінансовим становищем самої КУА. Навіть банкрутство КУА (як господарюючого суб'єкта) не є загрозою для активів ІСІ, оскільки активи інвестиційного фонду збанкрутілої КУА можуть бути передані в управління іншій КУА, і на активи такого ІСІ не поширюються вимоги та зобов'язання КУА.

Організаційним механізмом передбачений також контроль діяльності КУА з боку інвесторів. Такими органами контролю є Наглядова (Спостережна) рада ІСІ, а також, збори акціонерів (для корпоративного інвестиційного фонду). Наглядова рада формується з інвесторів, які придбали цінні папери ІСІ. До компетенції цих органів належать: підписання і розірвання договорів з КУА (затвердження договорів щодо активів ІСІ, сума яких перевищує встановлену в регламенті ІСІ мінімальну вартість, договорів з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором (депозитарієм) на обслуговування ІСІ).

Регулювання діяльності КУА відбувається також у рамках її членства в саморегулівній організації професійних учасників ринку цінних паперів. Для компаній з управління активами такою організацією є Українська асоціація інвестиційного бізнесу (далі - УАІБ). Однак ключовою ланкою організаційно-економічного механізму є державне регулювання, нагляд та контроль з боку держави, які здійснює ДКЦПФР. Компанії з управління активами подають до Комісії щоденні, квартальні та річні звіти про діяльність ІСІ, а ДКЦПФР проводить перевірку роботи КУА, а в разі виявлення порушень застосовує до КУА передбачені законодавством заходи впливу.



ВИСНОВОК

У ході роботи нами було зроблено наступні висновки:

В Україні перші інвестиційні фонди з'явились порівняно недавно - у 1994 році і стали важливим механізмом започаткування в Україні процесу масової приватизації, але для класичного спільного інвестування вони не були готові. У класичному вигляді, з точки зору їх природи та функцій, інвестиційні фонди почали створюватись в нашій країні у 2003 році, після прийняття у 2001 році Верховною Радою України Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Поняття інвестиційного фонду та інвестиційної компанії було визначено Положенням про інвестиційні фонди та компанії, яке було затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. N 55/94 [83]. Так, згідно даного положення, інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. В Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 інститут спільного інвестування (далі - ІСІ) визначається, як корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Головною метою створення інститутів спільного інвестування є ефективне використання нагромаджень населення шляхом залучення їх до інвестиційної діяльності. Це сприяє мобілізації значних коштів для капіталовкладень в економіку, а також створює ілюзію, що кожен може стати власником акцій. Таким чином, інвестиційні компанії пропонують механізм, за допомогою якого індивідуальні інвестори об'єднуються, щоб мати переваги від великомасштабного інвестування. Інвестиційні компанії справляють суттєвий вплив на економіку, який виявляється у впливі на ринок цінних паперів. Інвестиційні компанії, вкладаючи кошти в акції, сприяють зростанню їхніх цін, у такий спосіб забезпечується ліквідність цінних паперів і фондового ринку.

Інвестиційна компанія (investmentcompanies) - це тип фінансових посередників, які залучають кошти інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів і розміщують їх у фінансові активи. Головна відмінність інвестиційних компаній від інших небанківських фінансово-кредитних інститутів полягає у розміщенні їхніх активів, зокрема майже 80 % активів інвестиційних компаній становлять цінні папери корпорацій та уряду.

Інвестиційні фонди можна поділяти за різними класифікаційними ознаками. В Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», інститути спільного інвестування поділяють за формою організації, за типом та за видом.

Інвестиційні компанії можна поділити на:

1) об'єднані інвестиційні трасти;

2) керівні інвестиційні компанії;

а) інвестиційні компанії закритого типу;

б) інвестиційні компанії відкритого типу.

3. Проаналізувавши тенденції та динаміку розвитку ІСІ в Україні, а також докладно розглянувши їх структуру, можна побачити, що вони значно поширилися та зайняли своє місце на фондовому ринку України. Проте є ще багато невирішених проблем, для успішного розв'язання яких потрібен конструктивний діалог між учасниками ринку і виконавчою та законодавчою гілками влади.

Необхідно використати зарубіжний досвід і врахувати вітчизняні реалії, щоб цей бізнес в Україні, у класичному його розумінні, запрацював на повну потужність. У цьому насамперед повинна бути зацікавлена держава. Отже, треба почати саме з державної підтримки і можливості застосування зарубіжної практики у цьому напрямі.

Основними етапами в управлінні активами інвестиційних фондів і компаній є: формулювання інвестиційної стратегії або мети діяльності фонду; визначення загальних вимог та обмежень щодо складу та структури активів фонду; вибір типу інвестиційної політики; проведення аналізу потенційних об'єктів інвестування; прийняття рішення про структуру інвестиційного портфеля в розрізі класів активів (особливо слід наголосити на важливості саме цього етапу); аналіз та вибір інвестиційно привабливих інструментів в межах кожного з класів активів. Ці всі етапи мають передувати власне формуванню інвестиційного портфеля. Подальший же перегляд інвестиційного портфеля має відбуватися на основні здійснення постійного комплексу оціночно-управлінських заходів, до яких слід включати моніторинг змін ринкової ситуації (макрорівень); бенчмаркінг; моніторинг зміни вартості окремих активів у портфелі та оцінка ефективності вкладень у фінансові інструменти. Також важливим моментом щодо реалізації такого процесу є розподіл повноважень та відповідальності між відповідними суб'єктами - інвестиційними керуючими (управляючими фондами), інвестиційними стратегами, макроаналітиками та галузевими аналітиками. Для забезпечення умов для прийняття найбільш адекватних, релевантних та ефективних рішень має створюватися так званий «інвестиційний комітет», що, окрім вищеназваних суб'єктів, має включати також торгівців цінними паперами для оцінки реальної можливості реалізації рекомендацій аналітиків (з урахуванням проблем ліквідності, що особливо актуально на вітчизняному фондовому ринку; адекватності цінових рівнів тощо).

5. Державне регулювання у сфері спільного інвестування - це політико- економічний процес, що ґрунтується на реалізації відповідної державної політики як сукупності форм і методів державного впливу на ринок спільного інвестування з метою формування його оптимальної моделі, яка за допомогою прийнятих законодавчо-нормативних актів визначає засади формування та розвитку об'єктивних взаємовідносин, що складаються на цьому ринку. Державне регулювання ринку спільного інвестування виявляється також у встановленні законодавчих нормативів, правил, вимог та процедур діяльності суб'єктів ринку (ІСІ, КУА, інвестори, біржі, посередники, тощо) та їх взаємодії між собою в ринковому середовищі господарювання.

Для забезпечення діяльності інвестиційних фондів і компаній в Україні необхідно провести ряд реформ щодо правового, організаційного та економічного механізму.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Большой экономический словарь / Под ред. А.Н. Азрилияна. - М.: Институт новой экономики, 1997. - 864 с.

2.Бульдін І.В. Інвестиційні компанії як основні суб'єкти сучасного ринку цінних паперів/ І.В. Бульдін [Електронний ресурс]. - Режим доступу: archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vonu_econ/2011_16/03.pdfэ.

3.Брусникин Н. Ю. Причины отсутствия практики использования инструментов фондового рынка в привлечении инвестиций предприятиями / Н. Ю. Брусникин // Финансы и кредит. - 2003. - № 4. - С. 2-4.

4.Ботте В.А. Управление портфелем. - К., Киевский институт инвестиционного менеджмента - ж. “Наша справа” № 19, 2002.

5.Борщ Л. М. Інвестування: теорія і практика / Л. М. Борщ. - К. Знання, 2005.

6.Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент / И. А Бланк. - К.: МП «ИТЭМ» Лтд; «Юнайтед Лондон Трейд Лтд», 1995. - 448 с.

7.Ватаманюк З.Г. Розвиток інституційного інвестування в Україні / Ватаманюк З. Г., Кушнір Т. М. // Фінанси України. - 2007. - №3. - С. 124-131.

8.Ванькович Д. В. Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні / Д. В. Ванькович, Н. Б. Демчишин // Фінанси України. - 2007. - № 7. - С.72-84.

9.Васюренко Л. Взаємозалежність розвитку банківського сектору та інвестиційної діяльності в Україні / Л. Васюренко / Банківська справа. - 2007. - № 1. - С. 24-28.

10.Гандзюк М.ПОсновиохоронипраці: підруч. для студ. вищихнавч. закладів. За ред. М.П. Гандзюка, Є.П. Желібо, М.О. Халімовського. - К: Каравела, 2004 - 408 с.

11.Гриценко В. В. Інвестиційні фонди: стан та перспективи розвитку / В. В. Гриценко // Вісник економічної науки України. - 2008. - № 2. - С. 27-31.

Размещено на Allbest.ru

...