Оцінка ефективності фінансового забезпечення діяльності вищих навчальних закладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка ефективності фінансового забезпечення діяльності вищих навчальних закладів

Рибак М.П.

Стаття присвячена дослідженню стану фінансування та джерел формування фінансових ресурсів вищих навчальних закладів. Запропоновано пріоритетні напрями удосконалення системи фінансування вищої освіти.

Ключові слова: фінансове забезпечення, ефективність фінансового забезпечення, вища освіта, державне фінансування.

Рыбак М.П. Оценка эффективности финансового обеспечения деятельности высших учебных заведений

Статья посвящена исследованию состояния финансирования и источников формирования финансовых ресурсов высших учебных заведений. Предложены приоритетные направления усовершенствования системы финансирования высшего образования.

Ключевые слова: финансовое обеспечение, эффективность финансового обеспечения, высшее образование, государственное финансирование.

Rybak M.P. Evaluating the effectiveness of the financial support of higher education

To research financing and sources of financial resources in higher education. An improvement priorities of funding higher education.

Key words: financial security, efficiency of financial security, higher education, public funding.

Рибак Марія Пантелеймонівна - аспірант кафедри аудиту та економічного аналізу Національного університету державної податкової служби України.

Постановка проблеми. На сьогодні державна турбота про освіту - це турбота про створення потенціалу економічного зростання як найважливішого фактору у забезпеченні національної безпеки та добробуту країни, благополуччя кожного громадянина. Саме фінансові вкладення в освіту визнаються одними з найважливіших інвестицій у людський капітал. Необхідність збільшення обсягів бюджетних коштів, що вкладаються у розвиток освіти, спричинена завданнями підвищення ефективності та конкурентоспроможності економіки, структурними зрушеннями у сфері зайнятості, що визначають постійну потребу у підвищенні кваліфікації та підготовці кадрів, зростанні їх професійної мобільності. Існування зазначених факторів спричиняє необхідність пошуку нових підходів до вирішення питань бюджетного фінансування освіти як важливої складової людського капіталу. Проблема бюджетного фінансування освіти в Україні є комплексною і потребує відповідей на головні питання: наскільки ефективно використовуються бюджетні кошти та як найбільш ефективно розподілити виділені обсяги бюджетних ресурсів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Різні аспекти проблематики фінансування закладів вищої освіти досліджуються в працях українських та зарубіжних науковців, зокрема Т. Боголіб, О. Головкіної, О. Грішнової, О. Єгоршина, І. Зятковського, В. Ігнатова, І. Каленюк, Ц. Огоня, Д. Панкова, А. Таркуцяки, А. Чернобая, Е. Денісон, Дж. Кендрік та інших. Ученими активно здійснюється пошук шляхів ефективного фінансування професійної освіти в умовах становлення ринкових відносин. Однак більшість з науковців віддають перевагу державній формі фінансування освіти, у тому числі й вищої, що пов'язано з традиціями розвитку освітньої галузі в Україні, несформованістю ринку недержавних закладів освіти в нашій державі, загальними тенденціями застосування розвинутими країнами в освіті державних коштів. Детально розглядаючи фінансове забезпечення освіти за кордоном, Т. Боголіб та О. Грішнова зазначають, що більшість країн світу використовують різноманітні джерела фінансування освіти, що відбиває державний устрій країн та попит на освітні послуги. Однак загальною тенденцією, особливо для країн Європейського Союзу, є значний рівень фінансування освіти з державного бюджету. Останнє пов'язується з економічним зростанням у країні, розвитком науки і техніки, підвищенням якості та рівня життя громадян, відчуттям людиною своєї гідності, виконання необхідної для суспільства діяльності. Такі вигоди складно вимірювати тільки з економічної точки зору. Крім того, існують ще й фіскальні аргументи державного фінансування. Оскільки вища освіта забезпечує громадянину високі заробітки, то відбувається і зростання податкових надходжень у бюджет. Тому поточні державні витрати на вищу освіту є економічно вигідними і становлять у різних країнах світу 30-70% від необхідного обсягу [2, с. 39].

Найбільш складною проблемою у дослідженні державного регулювання системи вищої освіти є питання ефективності фінансового забезпечення діяльності вищих навчальних закладів. Незважаючи на велике різноманіття порушених питань та глибину їх дослідження, у сучасній науці окремі аспекти ефективності фінансового забезпечення ВНЗ залишились не вирішеними. Тому, потребують подальшого дослідження та обґрунтування напрями вдосконалення бюджетного фінансування вищої освіти та оцінювання її якості.

Мета статті. Ставлячи на меті оцінити ефективність фінансового забезпечення діяльності вищих навчальних закладів потрібно визначити рівень фінансового забезпечення та дослідити джерела фінансування діяльності закладів вищої освіти на сучасному етапі розбудови українського суспільства.

Виклад основного матеріалу. На сьогодні аспект фінансування освіти став предметом особливої уваги як з боку держави, так і з боку суб'єктів господарювання, - гострою проблемою залишається дефіцит фінансових ресурсів галузі.

Фінансування державних навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, а також додаткових джерел фінансування.

В сучасних умовах розвитку економіки фінансовий механізм повинен базуватися на поєднанні двох основних підсистем: державного регулювання та ринкового саморегулювання. Підсистема державного регулювання є визначальною, що пояснюється специфікою надання та отримання освітньої послуги. Держава виступає важливим замовником спеціалістів, що, в свою чергу, впливає на формування попиту та пропозиції на ринку праці.

Виділення у складі фінансового механізму функціонування освіти підсистеми ринкового саморегулювання обумовлено перетвореннями, що відбуваються у даній сфері, які пов'язані з необхідністю її реформування відповідно до вимог базових принципів реалізації Болонської декларації, змінами у фінансуванні та можливостями забезпечення автономії вищих навчальних закладів [9].

Державне фінансування освіти є недостатнім. В Україні сума видатків на освіту не відповідає нормативному значенню, з одного боку, і не забезпечує безоплатну вищу освіту - з другого (табл. 1). Оскільки держава не спроможна забезпечити вищу освіту необхідним для її розвитку фінансуванням, то фактично вона перекладає свої зобов'язання на громадян.

Як видно з даних табл. 1 видатки на освіту протягом 2008 - 2012 років мають тенденцію до зростання. У 2008-му становлять 15612,5 млн. грн., в 2012¬му - 27309,2 млн. грн., що в два рази більше. При цьому, за аналогічний період, видатки державного бюджету на вищу освіту зросли, майже, у 3 рази. Це свідчить про зростання ролі вищої освіти в житті суспільства. Але, частка видатків на вищу освіту у відношенні до загальних складає лише 5, 45 %. Тому, зростання, яке спостерігається на протязі років (див. рис. 1) більше пояснюється темпами інфляції та постійним зростанням мінімальної заробітної плати, ніж реальним зростанням видатків.

Недостатня ефективність державних видатків на освіту зумовлена рядом чинників, основними серед яких залишаються недоліки організаційно- управлінської структури галузі.

Понад 90% державних інвестицій в освіту спрямовується на поточні видатки, з них - переважна частина - на виплату заробітної плати та нарахування на неї, які зростають внаслідок інфляційних процесів. Така структура видатків не забезпечує достатньої можливості для перерозподілу ресурсів на користь тих, які безпосередньо визначають якість освітніх послуг (підвищення кваліфікації освітян, розширення та оновлення ресурсної бази навчальних закладів, впровадження новітніх технологій) та сприяють вдосконаленню освітньої інфраструктури.

В умовах зростаючого обсягу фінансування сектору освіти в Україні актуалізується питання якості освітньої підготовки, що має визначальне значення для формування конкурентоспроможної робочої сили та високої якості населення. Саме тому подальший розвиток освітніх інвестицій має ґрунтуватися не на простому нарощуванні видатків, а на підвищенні їх ефективності з метою забезпечення належної якості освітніх послуг та можливостей рівного доступу населення до їх отримання впродовж всього життя. Державного регулювання потребує і поширення приватних платежів населення за освітні послуги, оскільки їх значні обсяги не лише призводить до існування нерівності, а й перешкоджає ефективному управлінню ресурсами на рівні відповідних закладів. Принципово важливим залишається запровадження системи моніторингу та оцінки якості освітніх послуг, зовнішньої експертизи та ліцензування діяльності освітніх закладів.

У зв'язку з актуальністю реформування фінансування системи вищої освіти в Україні доцільно розглянути показники валового внутрішнього продукту (далі ВВП), які впливають на рівень фінансування вищої освіти в різних країнах світу (табл. 2).

З показників таблиці 2 видно, що частка ВВП, яка витрачається на освіту у більшості країнах коливається від 3 до 5,9 %. Відносний показник України відповідає загально - світовій тенденції та складає 5,3 %. Стаття 61 Закону України про освіту визначає необхідний обсяг бюджетних асигнувань на сферу освіти у розмірі не менш 10% від ВВП. Однак жодного разу з моменту набуття незалежності Україні не вдавалося вийти на такий рівень фінансування освіти.

У світі є лише декілька країн, які витрачають на освіту більше 10% національного доходу, тому така норма законодавства є завищеною. Це здебільшого невеликі острівні держави, розташовані в Тихому океані або Карибському басейні.

Для більш детального аналізу ефективності фінансування ВНЗ України розглянемо загальні витрати на освіту на душу населення та витрати на одного студента за рік у порівнянні до інших країн світу (табл. 3).

фінансовий забезпечення навчальний заклад

Як бачимо загальні витрати на освіту на душу населення в Україні вищі лише за витрати в Індії, а в порівнянні з іншими країнами світу значно нижчі і складають всього 205, 1 дол. США.

В розрахунку витрат на одного студента за рік спостерігаються значні відмінності між країнами. В Україні вони складають лише 3 121 дол. США, а у розвинених країнах - від 9 513 (Півд. Корея) до 29 201 дол. США (США).

Проаналізуємо також кількість вищих навчальних закладів у країнах світу та їх конкурентоспроможність в глобально - освітньому просторі (табл. 4).

З показників таблиці 4 видно, що кількість ВНЗ в Україні з урахуванням чисельності населення значно вища в порівнянні з іншими країнами. Але, жоден ВНЗ України не входить до ТОП - 500 ARWU - 2013. Так, Україна залишається не конкурентоспроможною в глобально - освітньому просторі.

Проаналізувавши показники ПК на 100 осіб і користувачі Інтернету на 100 осіб ми бачимо, що стан матеріально - технічної бази України залишається на рівні нижче середньо - світових тенденцій.

За даними Організації економічної співпраці й розвитку (ОЕСР) в таких країнах, як США, Японія, Австралія, Ізраїль, приватні кошти складають більше половини усіх джерел фінансування вищої освіти. А в Південній Кореї ї Чилі - сягають 75%. В результаті, в цих державах відзначається високий рівень цін на вищу освіту [7].

В Україні до цього часу переважає державне фінансування освіти. Витрати державного бюджету України на сферу освіти протягом останніх 5 років зросли втричі та в 2012р. склали 22021,5 млн. грн. (див. рис. 1).

Так, існує проблема ефективності розподілу та використання державних коштів, спрямованих на освіту. Розподіл державних коштів повинен відбуватися з урахуванням рейтингів ВНЗ та якості підготовки в них фахівців. Для створення реальних конкурентних умов між ВНЗ необхідно надати їм більшу автономію. Ті ВНЗ, які будуть розподіляти кошти найефективніше, підвищать якість освіти, вони і отримають конкурентну перевагу в порівнянні з іншими [7].

Дослідивши стан фінансування вищої освіти та джерел формування фінансових ресурсів пропонуємо визначити наступні пріоритетні напрями удосконалення системи фінансування освіти, а саме:

-- забезпечення належного рівня фінансування вищої освіти;

-- визначення фінансування вищої освіти як пріоритетного напряму державних видатків;

-- підвищення ефективності використання коштів, спрямованих на розвиток матеріально - технічної бази державних вищих навчальних закладів;

-- надання максимальної автономії ВНЗ для створення реальних конкурентних умов між ними;

-- створення нової моделі економічної діяльності вищих навчальних закладів, яка базується на участі держави, бізнесу і громадян.

Висновки. Державне фінансування вищої освіти та науки в Україні є вкрай незадовільним. Відповідно держава втрачає передові позиції щодо рівня освіченості громадян, скорочуються масштаби та рівень якості підготовки науково-педагогічних кадрів, помітно погіршуються умови для творчої роботи вчених та викладачів.

Отже, стає актуальним питання збільшення обсягів фінансових ресурсів залучених із комерційних джерел, зокрема, в частині розширення надання послуг не освітнього характеру, в частині, здійснення науково-дослідної роботи вищим навчальним закладом на договірних засадах. Успішне виконання даного завдання можливе за умови створення науково-виробничого комплексу, головним учасником якого повинен стати заклад вищої освіти. При цьому наукова діяльність вищого навчального закладу стає основним джерелом інновацій, а інноваційний продукт - додатковим ресурсом фінансування потреб вищих навчальних закладів. Функціонування даних комплексів є перспективною формою інтеграції освітньої, наукової, виробничої та інноваційної діяльності при переході вітчизняної економіки на інноваційну модель розвитку.

Таким чином, ринкова трансформація економіки України сприяла диверсифікації джерел фінансування вищої освіти в частині поєднання як бюджетного фінансування та комерційних фінансових ресурсів. В умовах зростаючої ролі позабюджетних фінансових ресурсів важливим питанням є створення науково-виробничих комплексів, що буде сприяти комерціалізації і розповсюдженню результатів наукових досліджень та інноваційних розробок.

Список літературних джерел

1. OECD [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.oecd.org/

2. Боголіб Т. М. Система і методи фінансового аналізу фінансово - господарської діяльності ВНЗ / Т. М. Боголіб // Фінанси України. - 2006. - № 5. - С.50 - 63.

3. Бойко А. Конкурентоспроможність освіти як показник її ефективності та якості / А. Бойко // Вища освіта України. - 2008. - № 3. - С. 16-23.

4. Бюджетний кодекс України / Законодавство України [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-16

5. Доклад о человеческом развитии 2013. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/media/HDR_2013_RU.pdf

6. Дубровіна Н. А. Фінансування вищих навчальних закладів у Польщі / Н. А. Дубровіна // Бізнесінформ № 6, 2012.

7. Касич А. О., Циган В. А. Особливості фінансування вищої освіти в Україні та інших країнах світу / А. О. Касич, В. А. Циган // Ефективна економіка. - 2013. - № 12.

8. Халавка Ю. Бюджет 2013: наука та освіта під тиском / Ю. Халавка // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.usw.com.Ua/profiles/blogs/2 013-3

9. Харченко О. А. Системи фінансування вищої освіти в Україні // Сучасні механізми фінансування вищої освіти в Україні: тези доповідей міжнародної науково - практичної конференції (Київ, 22 - 23 листопада 2012 р.). - К.:

Київський національний торговельно - економічний університет, 2012. - 150 с.

Размещено на Allbest.ru