Стан діагностики фінансової стабільності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту законодавства Верховної Ради України

Стан діагностики фінансової стабільності в Україні

Р.М. Магута

Необхідність подолання наслідків фінансово-еконо- ників фінансових ринків, а також розробки механізмів мічної кризи 2008 -- 2009 рр. та своєчасне попереджен- швидкого реагування на зовнішні та внутрішні загрози. ня нових ризиків стало основою для введення загаль- Нова модель регулювання спрямована на: а) згладжування системних шоків через посилення менеджменту ризиків; б) запровадження ефективних процедур управління кризами (менеджмент кризи), поліпшення взаємодії та підвищення взаємної довіри органів регулювання та нагляду в різних країнах ЄС та у всьому світі; в) послаблення факторів проциклічності, які є каталізаторами кризових явищ та підвищення прозорості; г) застосування для Європи єдиних та взаємодоповнюючих один іншого систем мікро- та макропруденційного нагляду, що забезпечує єдині для внутрішньо європейського ринку справедливі правила конкуренції [5]. Постійне нарощування чинників фінансової нестабільності поставило питання щодо необхідності впровадження макропруденційного нагляду за фінансовою системою як комплексу заходів, які спрямовуються на мінімізацію ризиків системної фінансової кризи, підтримки стійкості фінансової системи до агрегованих шоків, включаючи рецесію; обмеження надмірних фінансових ризиків, що розповсюджуються на фінансову систему, інфікують всіх учасників та провокують "мильні бульбашки". Завдання кожної країни полягає в тому, щоб сформувати ефективну модель нагляду за фінансовим сектором та впровадити механізми його регулювання, а також визначити інституцію, відповідальну за збір, узагальнення повного пакету індикаторів, предметного аналізу тенденцій, проведення регулярної оцінки стану фінансової стабільності в країні та світі з оприлюдненням відповідних висновків у тематичних оглядах та консенсус-прогнозах.

МЕТА СТАТТІ

Метою статті є узагальнення теоретичних підходів до трактування фінансової стабільності (нестабільності) та дослідження стану діагностики фінансової стабільності в Україні в порівнянні з вимогами МВФ та Європейської Ради з системних ризиків в частині повноти відстеження всіх секторів фінансового ринку, депозитних і не депозитних корпорацій, фондового ринку, ринку похідних фінансових інструментів, ринку нерухомості, домогосподарств, макроекономічної кон'юнктури.

АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ З ПРОБЛЕМАТИКИ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

Проблематика нестійкості економічних систем досліджувалася і досліджується багатьма вченими. В економічній теорії такими вченими, як Р. Хоутрі, Ф. Хає- ком, Л. Мізесом, І. Фішером, Й. Шумпетером, Дж.М. Кейнсом, М. Фрідменом та іншими розроблені авторські концепції економічних циклів, які одночасно пояснюють фактори, що підривають фінансову стабільність. Грунтовно чинники фінансової нестабільності досліджені представниками посткейсіанства У. Бейготом, А. Лей- онхуфвудом, Ч. Киндлбергером, Х. Мінскі. Крім того чинники криз та інструменти антикризового регулювання досліджувалися у працях таких зарубіжних вчених як А. Веласко, Ч. Виплош, Р. Глік, Д. Даймонд, Р. Дорн- буш, Б. Ейхенгрін, Г. Кальво, Г. Камінскі, П. Кругман, М. Обстфельд, К. Рейнхарт, Е. Роуз, Д. Стігліц, Д. Тобін та інші. Валютні, боргові, банківські аспекти кризових явищ та проблеми регулювання фінансового сектора досліджені у працях С. Алексашенко, Я. Белінської, Д. Базилевича, О. Барановського, Т. Богдан, О. Дзюб- люка, А. Ілларіонова, В. Іноземцева, В. Крилової, В. Коваленко, Т. Ковальчука, В. Корнєєва, С. Науменкової,

С. Міщенко, Н. Шмельова, Д. Лук'яненка, Ю. Пахомова, О. Плотнікова, Т. Унковської, С. Циганова, С. Якубовсь- кого. Проблеми фінансової безпеки знайшли відображення у працях О. Барановського, В. Сенчагова, М. Єрмошенка, Я. Жаліла, Г. Пастернак-Таранушенко, В. Мунтіяна та інших вчених.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Про важливість забезпечення фінансової стабільності в економіці будь-якої країни свідчить еволюція теоретичних поглядів вчених різних наукових шкіл. Економічна рівновага є одним з основних напрямів досліджень в економічній теорії протягом XIX-XX ст., а в ХХІ ст. ця проблематика стає найактуальнішою. У першій третині ХІХ ст. в економічній теорії та державній політиці провідною була класична парадигма та підтримувалася думка, що в ринковій економіці закладені достатні внутрішні можливості саморозвитку, пропозиція створює власний попит, тому забезпечується стабільність і рівновага (теорія "невидимої руки" А. Сміта). Класична і неокласична теорії передбачають, що ринкова економіка за своєю внутрішньою природою стабільна і має всі підстави для забезпечення повної зайнятості. Напроти кейнсіанська і неокейнсіанська теорії трактують ринкову економіку як нестабільну за своєю природою. Фактори, необхідні для підтримки рівноваги, на думку вчених, дуже складні, і тому ймовірність їх виконання -- обмежена. Світовий досвід показав, що економіка -- це динамічний механізм і під впливом різних факторів протягом певного часу переходить з одного стану в інший, демонструючи при цьому нестабільність. Найважливішими проявами економічної нестабільності є циклічність, безробіття й інфляція. Фінансова нестабільність тісно пов'язана із фазами економічного циклу, який послідовно складається з чотирьох фаз: кризи, депресії, пожвавлення, піднесення. В економічній теорії розроблені концепції економічних циклів, які одночасно пояснюють фактори фінансової нестабільності [2; 3; 4]. Найбільш відомі з них такі:

— підходи Р.Хоутрі і Ф.Хаєка до аналізу економічних циклів. За теорією Р.Хоутрі причина кризи є штучне звуження грошової пропозиції емісійними банками, які для захисту касової готівки та підтримки курсу національної валюти підвищують відсоткову ставку. Крім того, Р. Хоутрі і Ф. Хаєк, як і Туган-Барановський, пояснювали цикл розширенням чи звуження банківського кредиту, що у різний спосіб провокує диспропорції в економіці. Зокрема, такою диспропорцією, за їх висновками, можуть бути вищі темпи росту цін на предмети споживання, ніж на засоби виробництва [7];

— теорія "надмірного інвестування" Р.Хаєка, Л.Мізеса, де головною причиною циклічного розвитку називається випереджаючий відрив інвестицій від заощаджень в результаті чого виникають підстави для кризи надвиробництва;

— теорія диспропорційності між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від життєвого циклу основних фондів, яку розробив А. Аф- таліон;

— теорія боргової дефляції І. Фішера, де стверджується, що головними причинами фінансової кризи є, спочатку -- надмірна заборгованість, а потім -- наступна дефляція. Вчений наголошував, що ці два феномени є найважливішими причинами депресії. Інші фактори -- надлишок виробничих потужностей, невідповідність між заощадженнями та інвестиціями, недостатнє споживання, розрив між сільськогосподарськими та промисловими цінами, надмірне витрачання коштів, зокрема з бюджету, на його думку, не можуть привести до кризи. Спіральну дефляцію І. Фішер пояснює як "...дефляцію, викликану боргами, яка реагує на борги, а кожний нео- плачений долар боргу, зростає в ціні." [3; 4];

— теорія нововведень Й. Шумпетера аналізує економіку з точки зору фаз, що віддаляють економіку від рівноваги, або повертають до рівноваги. Й. Шумпетер вважав, що кожне нововведення порушує певним чином рівновагу, оскільки власники нововведень мають технічні переваги, тому отримують прибутки, розширюють виробництво. Інші теж прагнуть до цього, тому активно застосовують інновації, тим самим впливають на розвиток виробництва, що може призвести до надвиробництва товарів, порушення рівноваги попиту і пропозиції. Тому економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу [16, с. 36--40];

— теорія циклу Дж. М. Кейнса розглядає цикл як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження основного капіталу, а циклічний процес обумовлюється динамікою ефективного попиту і визначається функціями споживання й інвестицій, де попит необхідно стимулювати механізмами державного регулювання;

— монетаристська модель економічної рівноваги М. Фрідмена, в якій вчений запропонував замість державної політики експансії проводити політику стримування -- обмеження доходів населення, рівня сукупного попиту, державних витрат, і, в першу чергу, приросту грошової маси. Монетарна теорія циклу М. Фрідмена виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої створює монетарна політика самої держави.

Особливо детально чинники нестабільності досліджені представниками посткейнсіанства, які виступили з критикою дещо спрощеного погляду на економіку, коли не враховуються чинники безробіття, інфляції (стагфляції), цінові коливання, фактори невизначеності, ризику, нарощення чинників фінансової нестабільності. Економічну нестабільність вони пов'язують переважно з фінансовою нестабільністю економіки. Найбільш предметні роботи з проблематики економічної нестабільності належать таким авторам, як У. Бейгот, А. Лейон- хуфвуд, Ч. Киндлбергер, Х. Мінскі. Представники нового кейнсіанства, яких об'єднує з посткейнсіанством і відрізняє від неокласичної школи визнання наявності стійких факторів макроекономічної нестабільності ринкової економіки, змістили акценти з аналізу проблем ефективного попиту на аналіз ринків капіталу, праці, товарів та раціональну поведінку господарських агентів. У центрі уваги нового кейнсіанства -- аналіз проблем, породжених активним впливом фінансової сфери та грошового фактора на макроситуацію, створення передумов фінансової нестабільності, а також аналіз причин зміни структури всієї фінансової сфери, причин розширення боргової економіки, що включає борги корпоративного сектора, населення, банків, держави [4, с. 297, 298].

Найбільш предметно, з огляду на сучасні реалії, чинники нестабільності висвітлені в "гіпотезі фінансової нестабільності"., яку розробив представник монетарної течії посткейнсіанства Хайман Філіп Мінскі. Вчений дослідив особливості фінансової системи, що склалася наприкінці ХХ ст., і довів, що капіталістична економіка внутрішнє породжує фінансові чинники криз, а економічні цикли залежать від еволюції фінансової системи. При цьому економічні кризи породжуються не лише змінами очікувань, але й систематичною нездатністю фірм до погашення своїх боргів. Фінансова крихкість посилюється через постійну втрату ліквідності господарюючими суб'єктами [13; 14]. Х.Ф. Мінскі визначав свою гіпотезу як теорію впливу боргу і того, яким чином він генерується на поведінку економічної системи [19, с. 63--73]. Для ілюстрації своєї гіпотези він класифікував фірми на три групи: фірми, діяльність яких грунтується на забезпеченому фінансуванні, спекулятивному і Понці- фінансуванні. При забезпеченому фінансуванні фірми можуть повністю погашати свої боргові зобов'язання за рахунок прибутку від власного бізнесу і не залучати кредити банків, не емітувати нові боргові зобов'язання для рефінансування вже існуючого боргу. Вони мають незначні борги в структурі пасивів та достатньо високий обсяг власних ресурсів [17, с. 58]. Спекулятивне фінансування означає, що фірми, використовуючи потік доходів, здатні сплачувати процентні платежі, але не можуть виплачувати основну суму боргу. Тому для недопущення дефолту вони змушені емітувати нові боргові зобов'язання, або брати нові кредити. Для фірм, що використовують спекулятивне фінансування потрібно не тільки стійкий потік квазірент, а й стабільність процентних ставок. Х.Ф. Мінскі звертає увагу, що коли значна маса проектів спирається на спекулятивне та Понці- фінансування -- це індикатор переходу до фази спаду ділової активності, що посилює нездатність фірм до своєчасного погашення своїх боргів.

Доповнюють сучасним змістом вищезазначені теорії наукові підходи, що пов'язані із створення динамічних стохастичних моделей загальної рівноваги (ДСМЗР), у яких здійснюється аналіз цін на матеріальні і фінансові активи, враховують зміни на фондовому ринку та ринку нерухомості, особливості бізнес-циклу окремих галузей [15, с. 112--113]. Необхідно підкреслити, що в таких моделях акцент часто робиться на негативному впливі фінансового сектора на розвиток реального сектора економіки, а також на наявність суттєвих фінансових диспропорцій.

Моделі фінансового (кредитного) акселератора та кредитного раціонування були створені в 1990--2000 роках. Концепція моделі фінансового акселератора вперше заперечила постулати теореми Модільяні-Мілле- ра про еквівалентність зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування компаній. У широкому розуміння "акселератор" -- це прискорювач, у сучасній макроекономіці коефіцієнт відношення приросту інвестицій до того показника, який викликав приріст доходу, споживчого попиту або готової продукції. В моделях фінансового (кредитного) акселератора та кредитного раціонування, як підкреслює І. Радіонова [11], продемонстрована вірогідність негативного впливу на загальний випуск зростаючого співвідношення зовнішніх (запозичених) та власних ресурсів (за таким співвідношенням оцінюється фінансовий акселератор); можливість циклічних спадів у наслідок кредитного раціонування в економіці, коли суб'єкти є одночасно і кредиторами і дебіторами (тобто в умовах замкненого кола заборгованості); феномен кредитного раціонування, коли позичальник одержує кредит в обсягах, який є меншими, ніж фактичний попит на нього; негативний вплив на економічну динаміку дії трансмісійного механізму від фінансового акселератора (тобто збільшення боргових джерел фінансування і зменшення власних).

Моделі класу "OECD Global Model" показали, що фінансовий сектор має значний вплив на реальний через передавальний елемент приватного (виробничого) споживання та формування активів економічних агентів із врахуванням боргових зобов'язань. Економетрично доведена можливість "перехресного впливу" фінансових змін, ініційованих в одних країнах, на інші країни [11; 12, с. 26 -- 27]. Моделі у вигляді формалізованих макроекономічних обмежувальних (макропруденціаль- них) правил базуються на взаємозв'язках показників фінансового та реального секторів та переслідують ціль віднайти механізми регулювання фінансової сфери у зв'язку з виникненням глобальних фінансових дисба- лансів. Вже накопичено певний досвід регулювання дис- балансів, який дозволяє не лише фіксувати, а й завчасно виявляти та обмежувати дисбаланси.

Також розроблені моделі, які базуються на сітьовому підході у фінансах та розповсюдженні циклічних коливань, пов'язаних із діяльністю фінансових посередників. Дані підходи дозволяють аналізувати ринкову взаємодію з врахуванням того, що ринок має просторовий вимір. Сітьовий аналіз показує, що дія агентів може впливати на параметри рівноваги, стійкість ринку в цілому, блокувати, або напроти розповсюджувати фінансову нестабільність. Сітьовий підхід дає можливість виявити нарощування критичної маси нестійких фінансових посередників, що можуть призвести до рецесії, а також спровокувати "фінансове зараження". На відміну від теорій фінансового акселератора та кредитного раціонування, моделі "фінансового зараження" концентруються не на поясненнях механізму переливу кризових явищ із фінансового сектора в реальний, а на формуванні критичної маси фінансово нестійких інститутів, в наслідок чого переростання фінансової нестабільності в рецесію стає практичною реальністю [18]. Зокрема, сітьова взаємодія може проявитися через ринок міжбанківських кредитів, систему банківських платежів тощо.

Фінансові інновації теж тісно пов'язані із чинниками фінансової нестабільності. Необхідно підкреслити, що створення нових фінансових продуктів і послуг стало головним чинником розвитку світових фінансових ринків за останні 30 років. Нові фінансові інструменти і технології, що об'єднуються поняттям "фінансові інновації" призводять до масштабної зміни фінансових ринків і безпосередньо впливають на розвиток економіки. Аналіз свідчить, що безконтрольний "інноваційний бум" у фінансовій сфері загрожує макроекономічній рівновазі, що підтверджує практика розвинених країн. На думку експертів, особливо небезпечними є такі фінансові інновації: облігації, забезпечені борговими зобов'язаннями; фонди структурованих боргових зобов'язань; облігації, забезпечені іпотекою; облігації, що випущені в рамках сек'юритизації активів [8]. Парадоксально, але використання нових фінансових інструментів, апріорі призначених для зменшення ризиків кредитування й фінансової невизначеності, відбувалися у такий спосіб, що ризик і невизначеність у діяльності окремих економічних суб'єктів, навпаки, збільшувалися. Зокрема фінансовими інструментами, які не запобігли фінансовим ризикам, а збільшили їх, стали субстан- дартні іпотечні облігації -- похідні від субстандартних кредитів. Останні визначаються як ненадійні з причин обмежених можливостей позичальника при поверненні боргів. Створювався ризиковий ланцюг "кредити -- закладні -- облігації -- свопи". Такий небезпечний ланцюг утворюється в наслідок того, що для перерозподілу ризику неповернення (сек'юритизації запозичень) банки продають боргові зобов'язання іншим учасникам фінансового ринку. Об'єктом продажу стають облігації, забезпечені закладними, що купуються хеджевими фондами і страховими компаніями [12, с. 20].

Так предметно були проаналізовані основні теоретичні підходи до трактування фінансової стабільності (нестабільності), щоб продемонструвати значимість проблематики комплексної діагностики стану економічної рівноваги в будь-якій країні та здійснення системного нагляду за всіма сегментами та інституціями фінансового сектора.

У контексті теми дослідження необхідно звернути увагу на зміни, які відбуваються в сфері нагляду і регулювання за фінансовим сектором в Європі та світі. Приділяючи проблемам забезпечення фінансової стабільності надважливе значення, Європейська Комісія розробила законопроекти з посилення нагляду за фінансовою сферою в Європі, виявлення фінансових ризиків та їх раннього попередження. Крім того, планується впровадити механізми спільної діяльності країн ЄС у надзвичайних ситуаціях й своєчасного врегулювання розбіжностей між регулюючими органами.

Необхідно підкреслити, що в процесі реформування фінансової системи ЄС створені нові загальноєвропейські органи: Європейська рада з системних ризиків (European Systemic Risk Board -- ESRB); Європейська система фінансового нагляду (контролерів) (European System of Financial Supervisors -- ESFS) [5]. Європейська рада з системних ризиків є органом макропруден- ційного нагляду, який має здійснювати комплексний нагляд за фінансовою системою ЄС у цілому, проводити моніторинг і оцінку ризиків на макроекономічному рівні. Цей орган має попереджати про системні ризики на ранній стадії їх виникнення і розробляти заходи реагування загальноєвропейським і національним державним регуляторам. Крім того, в рамках діяльності Європейської ради з системних ризиків передбачається посилити нагляд за економічною і бюджетною політикою.

Європейська система фінансового нагляду (контролерів) являє собою нову структуру нагляду за фінансовими ринками ЄС. До складу увійшли три новостворені установи: Європейський орган з банківської діяльності (European Banking Authority, EBA); Європейський орган із страхування та пенсійного забезпечення (European Insurance and Occupational Pensions Authority, EIOPA); Європейський орган з цінних паперів та фондового ринку (European Securities and Markets Authority, ЕСМА). Основними задачами Європейської системи фінансового нагляду (контролерів) визначені такі: розробка правил щодо технічних стандартів (нормативів) для загальноєвропейського фінансового ринку; підготовка угоди щодо обміну інформацією між національними наглядовими органами; забезпечення послідовного застосування правил та технічних стандартів Євросоюзу; здійснення прямих наглядових повноважень щодо кредитних рейтингових агентств; координація дій та прийняття рішень в надзвичайних ситуаціях.

Таблиця 1. Показники фінансової стійкості депозитних корпорацій, визначені МВФ

Для відстеження наглядовими та регулюючими органами стану фінансової стійкості експертами МВФ були розроблені макропруденційні інструменти -- норми і вимоги, індикатори для управління системним ризиком фінансового сектора. Необхідність застосування статистики показників фінансової стійкості стала очевидною через фінансові кризи 1990-х років, особливо 2008 -- 2009 років, які призвели до серйозних ризиків і втрат в економіці кожної країни. Як зазначено у Посібнику МВФ, для цілей аналізу фінансового сектора використовуються показники фінансової стійкості -- індикатори поточного фінансового стану і стійкості всіх фінансових установ країни, а також сектору корпорацій і сектора домашніх господарств, які є клієнтами фінансових установ, фондового ринку. У таблиці 1 наведено перелік базових та рекомендованих індикаторів, які запропоновано для депозитних корпорацій.

Індикатори дають можливість оцінити достатність капіталу, якість активів, стан ліквідності, ринковий ризик, рентабельність депозитних корпорацій. У таблиці 2 наведені індикатори для оцінки стану ліквідності не депозитних корпорацій, домашніх господарств, фондового ринку, ринку нерухомості.

Разом індикатори, представлені в таблицях 1 та 2, дають можливість оцінити стан фінансової стабільності фінансового сектору загалом.

Таблиця 2. Показники фінансової стійкості не депозитних установ, визначені МВФ

Як зазначено на офіційному сайті Національного банку України, статистика індикаторів фінансової стійкості є новою гілкою економічної статистики, що враховує сукупний вплив різних факторів і покриває розрив між макроекономічною статистикою і мікропруден- ційними даними.

На сайті Національного банку України підкреслюється, що МВФ передбачає компіляцію та поширення країнами 40 індикаторів фінансової стійкості: 25 індикаторів для сектору депозитних корпорацій (із яких 12 основних) і 15 індикаторів для клієнтів сектору депозитних корпорацій, у тому числі: інші фінансові корпорації (2 індикатора), нефінансові корпорації (5 індикаторів), домашні господарства (2 індикатора), ліквідність ринку (2 індикатора) і ринки нерухомості (4 індикатора). Але на даному етапі Національний банк України щокварталу складає та поширює дані виключно за індикаторами фінансової стійкості сектору депозитних корпорацій (банків), з яких 12 основних і

Таблиця 3. Інституційне охоплення індикаторами фінансової стабільності сектору депозитних корпорацій та сектору інших фінансових корпорацій України, 2013 рік

Таблиця 4. Індикатори фінансової стійкості, що розраховуються

12 рекомендованих і 2 індикаторах ринку нерухомості. банком суб'єктів фінансового ринку індикаторами Про сферу інституційного охоплення Національним фінансової стабільності, свідчать дані таблиці 3.

Таблиця 5. Моделі регулювання в різних секторах фінансового ринку