Фінанси державних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

В Україні становлення і розвиток ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Ринкова економіка, при всій різноманітності її моделей, характеризується тим, що є соціально орієнтованим господарством, що доповнюється державним регулюванням. Велику роль, як в самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави грають фінанси. Вони - невід'ємна частина ринкових відносин і одночасно, важливий інструмент реалізації державної політики. У структурі фінансових взаємозв'язків народного господарства фінанси підприємств займають первинне місце, оскільки обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні і нематеріальні блага і формується переважаюча маса фінансових ресурсів країни.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Тобто необхідне створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.

Головну роль у фінансовій діяльності держави, особливо у сфері фіскальної політики і формування дохідної частини бюджетної системи, відіграє приватний сектор шляхом перерозподілу частки отриманих доходів у вигляді податків та обов'язкових цільових платежів. Однак значення фінансів державних підприємств є великим.

Одним із завдань фінансів державних підприємств є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку низки важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низьку рентабельність і є невигідними для підприємництва, а також галузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є державними монополіями (наприклад, виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів).

Окремі аспекти фінансів державних підприємств в загальному контексті та як складову фінансової системи держави досліджувалися у працях: В.С. Загорського, О.П. Кириленко, Е.І. Кузнецової, В.М. Опаріна та інших. Визначенню місця фінансів державних підприємств у фінансовій системі держави присвячена стаття доцента кафедри адміністративного та фінансового права А.С. Нестеренко “ Фінанси державних підприємств як складова фінансової системи держави ”, в якій визначено поняття і сутність фінансової системи, а також фінанси державних підприємств з фінансово-правової точки зору.

Актуальність даної роботи пояснюється накопиченням проблем формування і використання фінансів державних підприємств, а також складним, тривалим і суперечливим становленням ринкової економіки та фінансової системи України.

Метою даної роботи є розгляд фінансів державних підприємств, підготовка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення інвестиційної політики державних підприємств та їх фінансового планування.

Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

- аналіз фінансового розвитку державних підприємств України на сучасному етапі;

- визначення місця і ролі державних підприємств в сучасній економіці, тенденції обсягу і структури їх активів і капіталу;

- визначення найбільш ефективних напрямків і форм реорганізації та фінансової реструктуризації державних підприємств, критеріїв їх вибору конкретними господарюючими суб'єктами і державними органами управління;

- визначення методологічних підходів до оцінки ефективності проведення реструктуризації державних підприємств в окремих її формах.

- оцінка рівня забезпеченості власними фінансовими ресурсами, стан фінансової рівноваги і рівень ефективності фінансового управління.

- розгляд найважливіших напрямків подальшого зростання ефективності фінансової діяльності державних підприємств України;

- обґрунтування пропозиції щодо вдосконалення методів підготовки та оцінки інвестиційних проектів, а також схем та джерел їх фінансування.

Дослідження даної теми відбувалося за рахунок роботи із статтями в періодичних виданнях України та інших держав, посібниками, економічною енциклопедією на науковими працями співвітчизників.

При написанні курсової були використані різноманітні методи дослідження, такі як діалектичний метод, методи логічного мислення, систематизації та групування, прийоми порівняльного та статистичного аналізу, метод логічного узагальнення та оцінки, тощо.

фінансовий планування інвестиційний державний



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Основи організації фінансів державних підприємств

Будучи основною ланкою фінансової системи, фінанси державних підприємств охоплюють процеси створення, розподілу та використання ВВП у вартісному виразі. Вони функціонують у сфері матеріального виробництва, де в основному створюються сукупний суспільний продукт і національний дохід.

Фінанси державних підприємств та організацій безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому, досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з грошовими коштами, наявними грошовими ресурсами.

Фінанси підприємства - це система відносин, які пов'язані з рухом грошових коштів на всіх стадіях (формування, розподіл та використання) господарської діяльності підприємства з метою забезпечення його функціонування та умов розширеного відтворення [24, с.20].

Основна мета фінансів підприємств полягає в максимізації прибутку та мінімізації ризиків, це сприяє фінансовій стабільності його власників та працівників.

Фінансова самостійність підприємств потребує активної фінансово-господарської діяльності, яка забезпечувала б можливість не лише покривати виробничі витрати, а й створювати прибуток. Отже, фінансово-господарська діяльність підприємств здійснюється не автоматично, а за допомогою цілеспрямованої їх організації.

Організація фінансів підприємств - це сукупність форм, методів, способів формування та використання фінансових ресурсів, які використовуються керівним органом у процесі контролю за їх кругообігом для досягнення поставлених цілей згідно норм чинного законодавства країни.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. Комерційний розрахунок являє собою постійне порівняння витрат та результатів фінансово-господарської діяльності підприємства, а також передбачає отримання максимального прибутку при мінімумі затрат.

Обумовлюючи певну специфіку, комерційний розрахунок здійснює великий вплив на організацію фінансів підприємств. Сутність цих особливостей полягає в наступному:

- суб'єкти господарювання набувають фінансової незалежності, яка проявляється в праві самостійно розпоряджатись отриманими коштами у вигляді виручки від реалізації, прибутку, формувати та використовувати на власний розсуд фонди грошового характеру;

- суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за фактичні результати роботи, своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками, державою, фінансово-банківськими установами;

- у підприємств виникають відносини різноманітного характеру з банками, страховими компаніями, державою, які спрямовані на закріплення комерційного розрахунку в процесі організації їх діяльності.

Більшість науковців виокремлюють дванадцять принципів організації фінансів підприємств (рис.1.1).

Беззаперечне втілення запропонованих принципів дає можливість визначати рівень фінансової незалежності підприємства, права та можливості, які гарантовані йому державою.

На організацію фінансів підприємств впливають безліч чинників. До основних відносяться: галузеві особливості, специфіка виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структура виробничих витрат, а також вплив природних і кліматичних факторів на виробництво.



Рисунок 1.1 - Принципи організації функціонування фінансів підприємств

При плануванні та організації своєї фінансово-господарської діяльності, підприємства повинні використовувати власні кошти, дбати про повернення кредитів, оскільки держава неспроможна забезпечити коштами навіть власні підприємства.

Сьогодні, діяльність підприємств зумовлена дією закону вартості та об'єктивною необхідністю використання всіх форм вартості (гроші, ціни, собівартість, кредит, фінанси, прибуток) у процесі відтворення виробництва.

Необхідно зазначити, що практичне використання теорії вартості досить складне, адже при відсутності конкуренції і спаді виробництва державні підприємства, як це спостерігається в Україні, не мають прибутку, тому ніякі вартісні показники в умовах економічної кризи не дають можливості більшості підприємств мати прибутки [22].

Отже, організація фінансової діяльності підприємства повинна сприяти підвищенню ефективності прийнятих підприємством управлінських рішень.

1.2 

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів державних підприємств

Економічне життя в державі постійно вимагає створення грошових фондів (фінансів), тобто фондів фінансових ресурсів для задоволення різноманітних потреб. Обсяг цих фондів характеризує кількісно і якісно масштаби діяльності та фінансові можливості підприємця, держави, громадянина, їхнє фінансове становище. Фінанси поділяють на приватні та державні. Вони мають свої особливості та відмінності, тому потребують детального розгляду.

Ознаки державних фінансів:

- економічні відносини;

- відносини з приводу мобілізації, розподілу та витрачання коштів;

- їх мета - це виконання завдань та функцій держави.

Відмінності державних фінансів відповідно до приватних:

- держава застосовує примусовий характер мобілізації фінансових ресурсів;

- державні фінанси дуже тісно пов'язані з грошовою системою;

- державні фінанси спрямовані на задоволення загальносуспільних потреб;

- мають значний розмір

- пріоритетність видатків над доходами [24, с.174].

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

- доходи від цінних паперів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

- інші джерела, що не заборонені законом [1, с.108].

Держава створює централізовані фонди у формі бюджетів різних рівнів, інші цільові фонди - пенсійний, фонд зайнятості, інноваційний тощо для виконання функцій, покладених на неї конституцією. У свою чергу, підприємець створює грошові фонди свого підприємства (рис.1.2).

Рисунок 1.2 - Види грошових фондів підприємства

Після одержання виручки від реалізації продукції створюються фонди розвитку, задоволення соціальних потреб, виплати дивідендів за акціями та пайовими внесками, фонд розрахунків із бюджетом тощо. Громадянин, який одержує доходи в формі оплати праці чи з інших джерел, має в своєму розпорядженні певну суму грошей, але це ще не фінанси. Тут відбувся обмін праці на специфічний товар - гроші.

Фінансами ці гроші стають тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, тобто в акції та сертифікати або у певні внески до статутного фонду підприємства, чи в формі кредиту фізичній особі, завдяки чому одержуватиме певний дохід.

Сукупність фондів грошових коштів, що перебувають у розпорядженні суб'єктів господарювання, утворює фінансові ресурси. Останні характеризують соціально-економічний стан підприємства та одночасно є джерелом їх розвитку.

Фінансові ресурси підприємства -- це грошові засоби, що перебувають у його постійному або частковому володінні для забезпечення умов безперервної діяльності, а також достатніх доходів і накопичень [10, с.16].

Порядок формування фінансових ресурсів державних підприємств є наступним:

- бюджетні асигнування, які виділяться для фінансування окремих програм, проектів, заходів;

- цільові внески від юридичних та фізичних осіб, у тому числі іноземних, включаючи гранти (цільові засоби, надані безоплатно добродійними організаціями в грошовій або натуральній формі);

- доходи від підприємницької діяльності, яку державні установи здійснюють самостійно або через утворені ними підприємства.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Маємо на увазі створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.

У складі державного або місцевих бюджетів - це витрати на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм. За умов перехідної економіки - це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідних робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій.

З усього вищесказаного випливає головне призначення фінансів підприємств:

- забезпечити фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва,

- розширити їх основні та оборотні фонди,

- підвищити продуктивності праці, а також знизити собівартість продукції.

Усе це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина [10, с.255].

Необхідно зауважити, що на практиці застосовують різноманітні форми і методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Тому, в Україні, поряд із асигнуваннями з бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд.

1.3 Фінанси державних підприємств як складова фінансової системи держави

В сучасній Україні продовжується формування фінансової системи, що було розпочато ще після проголошення незалежності держави. Цей процес становлення є досить складним, тривалим і суперечливим, водночас в Україні вже закладені певні підвалини фінансової системи ринкового типу. Особливу увагу приділяють розгляду одного з проблемних питань - місце фінансів державних підприємств у фінансовій системі держави.

Фінансова система - це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди.

Як було вище зазначено, фінансова система виникла з появою держави та нерозривно пов'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них.

Дослідники визначають структуру фінансової системи таким чином:

- бюджетна система;

- кредитна система;

- обов'язкове державне страхування;

- фінанси підприємств [4, с.10].

Розглянемо вид фінансової системи в залежності від форм власності (рис.1.3).

Рисунок 1.3 - Структура фінансової системи в залежності від форм власності

Особливе місце в державній фінансовій системі займають фінанси державних підприємств, функціонування яких пов'язано з розвитком державного сектору в національній економіці Державний сектор економіки представлений державними заводами, фабриками, господарствами. Все майно цих підприємств є державною власністю, яким вони володіють на праві оперативного управління.

В сучасних умовах розвитку ринкових стосунків фінанси державних підприємств не претендують на відособлене місце у фінансовій системі держави, хоч і залишаються її безумовною складовою.

Фінанси державних підприємств регулюються переважно нормами фінансового права. Регулюванню підлягають:

- відношення по сплаті податків, страхових внесків, неподаткових доходів до бюджету, державні позабюджетні фонди, а також отримання з них коштів;

- відносини по формуванню і використанню цільових внутрішньогосподарчих фондів.

Проте не є доцільним виокремлювати фінанси державних підприємств як самостійну ланку фінансової системи держави , оскільки не можна відкидати існування фінансів підприємств не державної форми власності у складі фінансової системи. Адже фінанси приватних підприємств обслуговують створення валового внутрішнього продукту - основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси виробничої, невиробничої сфер, а також фінанси домогосподарств [25].

Отже, з фінансово-правової точки зору фінанси державних підприємств є особливою ланкою в фінансовій системі держави. Проте основну роль у сфері фіскальної політики, формуванні прибуткової частини бюджетної системи країни, відіграє приватний сектор. Але таке положення не дає підстав для зменшення значення фінансів державних підприємств.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ФІНАНСІВ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Сучасне фінансове становище державних підприємств в Україні

Головним завдання будь-якого підприємства є отримання прибутків. Контроль і аналіз фінансового стану підприємств дає змогу визначити наскільки ефективно чи неефективно працює підприємство. У сучасних умовах господарювання аналіз фінансового стану є необхідною складовою процесу управління підприємством. Головним напрямком його практичної реалізації є виявлення можливостей підвищення ефективності функціонування підприємства, визначення перспектив його розвитку.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

На фінансовий стан підприємства впливають усі його види діяльності, а саме: виробнича, комерційні та фінансово-господарська. В першу чергу на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, чим вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, тим вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан. А неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на:

- забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів;

- дотримання розрахункової і кредитної дисципліни;

- досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів;

- досягнення фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства в системі антикризового управління є розробка і реалізація заходів, направлених на швидке відновлення платоспроможності, відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства, встановлення можливості підприємства продовжувати свою господарську діяльність, подальшого розвитку, забезпечення прибутковості і зростання виробничого потенціалу і ухвалення відповідних рішень [1].

Фінансовий стан підприємства визначається такими елементами:

1) прибутковість роботи підприємства;

2) оптимальність розподілу прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов'язкових платежів;

3) наявність власних фінансових ресурсів не лише мінімально-необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;

4) раціональне розміщення основних і оборотних фондів;

5) платоспроможність та ліквідність.

На початку 2003 р. в Україні приблизно 80% від загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах, зокрема, у будівництві - 77,6%, транспорті та зв'язку - 39,7%. Торгівля фактично повністю розвивається на приватних засадах. За період з 1992 до 2002 pp. було приватизовано 83 953 об'єкти, з них - 22 660 державної форми власності та 61 296 - комунальної. Та державний сектор економіки в Україні залишався досить значним. Так, в промисловості частка держави за обсягами виробництва становила 23,4%. Більш значною вона залишалася в паливній промисловості (53,7%), електроенергетиці (46,5%), хімічній та нафтохімічній промисловості (30,9%).

Станом на травень 2016 року в Україні налічується 3500 державних підприємств, із яких 1700 не підлягають приватизації.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Україні існує 11175 утворених при міністерствах і відомствах державних госпрозрахункових підприємств, установ та організацій. Зокрема, 7608 з них входять до сфери управління міністерств, 3567 - інших центральних органів виконавчої влади.

У 2016 році державні підприємства сплачують частину чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, у розмірі 75%.

Зазначена норма визначена Постановою КМ України від 30.12.15 №1156 "Про внесення змін до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями" (опублікована в газеті «Урядовий кур'єр №2 від 06.01.2016р.).

Важливим є і те, що державні підприємства працюють менш ефективно, ніж приватні. Більшість з них майже не фінансуються. Практично 80% перебуває на межі банкрутства. Тому можна стверджувати, що сучасний стан та розвиток українських підприємств знаходиться у тяжкому становищі. Значний вплив на дану ситуацію зумовила адаптація до ринкових відносин, а також наслідки світової економічної кризи. Для покращення ситуації необхідним є створення механізмів які б стимулювали суб'єктів господарювання нарощувати обсяги та підвищувати ефективність виробництва оновлювати виробничу матеріально-технічну базу.

2.2 Аналіз фінансових ресурсів державних підприємств

Аналіз фінансового стану здійснюється за допомогою різних методів. Загальновідомо, що метод - спосіб чи засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання.

Будь-які методи базуються на загальних принципах наукового мислення. Серед основних загальнонаукових методів виділяють такі: індукція, дедукція, аналіз, синтез, аналогія, спостереження, порівняння .

Але одним із найважливіших методів є методи кількісного фінансового аналізу, без застосування яких дослідження фінансового механізму є практично неможливим. За допомогою кількісного фінансового аналізу розв'язується широке коло завдань - від елементарного нарахування відсотків і до складних інвестиційних, кредитних та комерційних проблем у різних постановках, які залежать від конкретних умов.

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

У світовій практиці вже накопичений достатній досвід інтегральної оцінки фінансового стану підприємств. Це такі відомі комплексні показники, як індекс Альтмана, модель Спрингейта, модель Ліса, метод Creditmen Ж. Депаляна. Але всі ці моделі непридатні для вітчизняних умов господарювання, тому що їх розроблено з використанням вибіркових сукупностей підприємств інших країн, а тому враховані параметри істотно відрізняються від наших.

На сьогодні українськими вченими вже розроблені такі моделі, як дискримінантна інтегральна оцінка фінансового стану підприємства (О.Терещенко), яка базується на застосуванні методології дискримінантного аналізу на основі фінансових показників вибіркової сукупності вітчизняних підприємств і комплексна оцінка фінансового стану підприємства на основі використання матричних моделей (О.Хотомлянський, Т.Перната, Г.Северина). Цей метод оцінки дозволяє виявити тенденції у динаміці фінансового стану підприємства [16].

Як зазначалось у попередньому розділі, основними показниками, що характеризують роботу підприємств, є валове виробництво, виручка, собівартість, прибуток від реалізації, чистий прибуток, податкові платежі та ін.

У даному пункті проаналізуємо результати діяльності українських підприємств в 2013-2015 рр., розглянемо таблицю 2.1.

Таблиця 2.1 Основні показники соціально-економічного розвитку

Показники	2013	2014	2015	Приріст в 2014, %	Приріст в 2015,%
Кількість підприємств, тис.	372,8	341,0	343,4	-8,53	0,70
ВВП, млрд. грн.	1465,2	1586,9	1979,5	8,31	24,74
Валова додана вартість промисловості, млн. грн.	408722,7	581114,6	634758,9	42,18	9,23
Основні засоби (за первинною вартістю на кінець року), млн. грн.	10401324	13752117	7641357	32,22	-44,44
Обсяг реалізованої продукції підприємств, млн. грн.	4050215,0	4170659,9	5159067,1	2,97	23,70
Фінансовий результат до оподаткування, млн. грн.	29283,2	-523587,0	-340126,6	-1688,01	-35,04
Чистий прибуток (збиток), млн. грн.	-22839,7	-590066,9	-373516,0	2483,51	-36,70
Рівень рентабельності, %	3,9	-4,1	1,0	-205,13	-124,39
Індекси промислової продукції, %	95,7	89,9	87,0	-6,06	-3,23
Продукція сільського господарства, млрд. грн.	251427,2	239467,3	20610,4	-4,76	-91,39
Кількість зайнятих працівників, тис. ос.	7130,1	6298,5	5889,7	-11,66	-6,49
Інвестиції в основний капітал, млн. грн.	267728	219420	273116	-18,04	24,47
Роздрібний товарообіг, млн. грн.	420145,4	427460,9	487558,1	1,74	14,06

Як бачимо, в 2014 році кількість підприємств скоротилась майже на 9%, це пояснюється погіршенням соціально-економічного становища країни. Щоб краще оцінити ситуацію, розглянемо динаміку ВВП України за період 2009-2015 рр. (рис.2.1).

Рисунок 2.1 - Динаміка ВВП України 2009-2015 рр.

Крім того за даними таблиці можна сказати, що в 2014 році зростання виробництва перевищило ріст роздрібного товарообігу, але в 2015 році ситуація дещо стабілізувалася, в результаті за два роки виробництво виросло на 25% (без урахування індексу цін), а роздрібний товарообіг - на 14%. Отже необхідно було б провести політику по стимулюванню продажів - збільшення запасів приведе до зменшення віддачі від капіталу.

У 2014 р. відбулося значне прискорення темпів падіння промислового виробництва, яке за підсумками року становило 10,2 %. Негативну динаміку продемонстрували всі основні агреговані види промислової діяльності: скорочення обсягів виробництва у добувній промисловості і розробленні кар'єрів становило 13,7 %, переробній промисловості - 9,3 %, постачанні електроенергії, газу, пари і кондиційованого повітря - 6,6 %. Такий тренд багато в чому був зумовлений падінням виробництва у Донецькій та Луганській областях (на 31,5 % і 42 % відповідно у 2014 р.).

Крім того, поглиблення економічної кризи, викликаної збройними заворушеннями, призводить до довготривалої нестабільності, що відіграє вирішальну роль у зриві потоку інвестицій в українську економіку. Дослідження інвестиційного та економічного макросередовища України свідчать про високий ризик інвестування, адже за показниками провідних дослідницьких компаній, інвестиційний клімат України є незадовільним.

Суттєве погіршення економічної ситуації у 2014 році викликало ланцюжкову реакцію дисбалансу усіх показників. Під впливом подій 2014 року, поточна економічна ситуація характеризується подальшим занепадом. Серед основних факторів, що обумовлюють економічні тенденції у 2015 році є: низький зовнішній та внутрішній попит унаслідок гальмування економічного зростання; зниження купівельної спроможності населення внаслідок зменшення реальних доходів; низькі показники фінансових результатів підприємств та рівня рентабельності; ускладнення відносин з основними торгівельними партнерами та відтік інвестицій [34].

Зменшення обсягів виробництва на тлі інфляційних та девальваційних процесів негативно впливають на динаміку експорту. Внутрішні політичні проблеми та посилення напруги в регіоні погіршують також інвестиційний клімат. Тотальна корупція та невідповідні умови ведення бізнесу призводять до відтоку інвестицій. За відсутності заходів стабілізації ситуації, продовжиться подальше падіння промислового виробництва, а ВВП скоротиться сильніше від очікуваного сценарію. Враховуючи те, якою широкою є програма необхідних реформ, ключовим питанням залишається здатність уряду впровадити всі необхідні реформи швидко та правильно. Щоб економіка запрацювала, потрібно підвищувати купівельну спроможність українців і орієнтуватись на внутрішнє споживання, надаючи робочі місця і підвищуючи заробітні плати.

2.3 Контроль за фінансовою діяльністю на державному підприємстві

Фінансова діяльність займає особливе місце в організаційній та управлінській роботі підприємств. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність - це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансовий контроль - це певна форма спостереження за формуванням, розподілом і використанням ресурсів усіма підрозділами підприємства [38]. Він спрямований на перевірку дотримання встановлених лімітів, правильності й доцільності дій керівників усіх рівнів і органів управління, оцінку ризиків та фінансового стану підприємства. Тобто це комплекс заходів щодо ефективного управління ліквідністю, доходами і витратами. Побудова ефективної системи фінансового контролю впливає на фінансову стійкість корпоративного підприємства та дозволяє удосконалювати систему корпоративного управління.

Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення, поділяються на документальні (ревізії і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).

Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Перевірка - це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Негативним фактором, що впливає на фінансову діяльність державних підприємств є відсутність належного державного фінансового контролю за використанням державної власності.

Державний фінансовий контроль проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать шляхи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів. Найважливіше місце серед органів, які проводять загальнодержавний контроль, належить Державній фіскальній службі в Україні та Державній фінансовій інспекції України.

Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади. В складі органів державної податкової служби створені спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями -- податкова міліція.

Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.

В практиці країн з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула нова прогресивна комплексна система внутрішнього контролю, що застосовується в великих компаніях з розгалуженою мережею або в холдингових компаніях, яка називається “контролінг” [6].

Сьогодні система контролінгу поступово починає впроваджуватися і на вітчизняних підприємствах. В загальній системі контролінгу виділяється один з основних його блоків - фінансовий контролінг.

Фінансовий контролінг являє собою контролюючу систему, яка забезпечує концентрацію контрольних дій за основними напрямками фінансової діяльності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фактичних показників від прогнозних (планових) та чинників, що зумовили ці відхилення, і прийняття управлінських рішень по нормалізації процесу управління фінансами підприємства. Впровадження на підприємстві системи фінансового контролінгу дозволяє значно підвищити ефективність всього процесу управління його фінансовою діяльністю.

Отже, фінансовий контроль є однією зі стадій управління фінансовою діяльністю підприємства, що виступає необхідною умовою ефективності управління фінансами. Проте існує складність розуміння фінансового контролю, що обумовлена складністю самої категорії фінансів. Так само як фінанси є основою будь-якої сфери суспільної діяльності і в той же час відбивають їх матеріальну результативність, так і фінансовий контроль являє собою лакмусовий папір, на якому реально виявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи від стадії формування фінансових ресурсів, необхідних для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері, і закінчуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Вдосконалення інвестиційної політики державних підприємств

Інвестиційна політика підприємства спрямована на ефективне вкладення капіталу і його повернення. Дохід може бути отриманий різними альтернативними напрямками інвестицій, наприклад, створенням нових потужностей виробництва продукту або придбанням акцій діючого підприємства. Кожне підприємство розробляє свою систему переваг і критеріїв вкладення капіталу відповідно умовам діяльності та стратегії розвитку. Щоб підприємство могло вигідно вкладати капітал і досягати поставлених цілей розвитку, розробляють інвестиційну політику.

Інвестиційна діяльність -- це складова економічного управління діяльності підприємства, що потребує визначення організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями інвестиційних процесів на рівні підприємства -- регіону -- галузі -- національного господарства в цілому.

Головна мета інвестиційної діяльності -- це впровадження форм реальних і фінансових інвестицій. Основна увага повинна приділятися розробці стратегії інвестицій та заходам щодо їх реалізації [8].

Оскільки інвестиційна діяльність підприємства є досить тривалим процесом, тому вона повинна здійснюватися з урахуванням певної перспективи. Формування напрямів цій діяльності з урахуванням перспективи є процесом розробки інвестиційної стратегії.

Інвестиційна стратегія визначає напрями та методи підтримки матеріально-технічної бази на рівні, що дозволяє підприємству постійно збільшувати конкурентний статус шляхом формування та розподілу доступних інвестиційних ресурсів.

Розробка інвестиційної стратегії передбачає формулювання стратегічних цілей інвестиційної діяльності, визначення напрями інвестиційної діяльності, потреби в інвестиційних ресурсах, оптимальних джерел їх формування, методів фінансування інвестиційної діяльності, встановлення послідовності і термінів досягнення окремих стратегічних інвестиційних цілей і методи вирішення стратегічних завдань для досягнення поставлених цілей.

В Україні багато аспектів управління інвестиціями підприємства, що становлять основний об'єкт функціональної системи управління, поки знаходяться лише в стадії становлення, зіштовхуючись з об'єктивними економічними труднощами сьогодення, недосконалістю нормативно-правової бази, недостатнім рівнем підготовки фахівців до роботи в складних ринкових умовах. Просування країни шляхом ринкових реформ та подолання кризових економічних тенденцій дасть змогу повною мірою застосувати теоретичні результати, накопичений закордонний і вітчизняний досвід управління інвестиціями на всіх рівнях.

Отже, на сучасному етапі українську економіку можна охарактеризувати такими словами: ми живемо у борг, і що більше позик бере уряд, то глибшою стає боргова яма. Згідно з даними Держкомстату, Україна більше імпортує товарів, ніж експортує. При цьому власне виробництво «заморожене» і стоїть на місці. Однак для закупівлі іноземних товарів потрібні гроші. Якщо власних коштів бракує - можна позичити. Така ситуація точно не на користь жодному інвестору. Зокрема, як наслідок, в Україні існує велика частка тіньового сектора, низький рівень віддачі на вкладення.

Важкий стан економіки нашої держави в поєднанні з неадекватним законодавством є основними причинами, які пояснюють той факт, що обсяги іноземних інвестицій у підприємства України залишаються низькими порівняно з іншими постсоціалістичними країнами Східної та Центральної Європи. Тому потрібно знищити всі непрацюючі методи розвитку інвестиційної сфери, що уражені корупцією або несуть у собі ознаки комуністичного режиму та командної економіки. Радикальне скасування непрацюючих контрольних функцій, спрощення адміністрування, запровадження прозорих і відкритих механізмів, знищення побутової корупції, розкриття підприємницького потенціалу - це перші кроки до виходу із занепаду інвестиційної сфери, який ми спостерігаємо сьогодні [13].

3.2 Фінансове планування на державних підприємствах

Становлення нових та поступова зміна економічних і соціальних відносин в Україні впливають на формування фінансової системи та відповідних методів управління фінансами. Фінансове планування як важлива складова механізму фінансової системи та одна із функцій управління підприємством є актуальною за сучасних умов, коли істотним для діяльності є вплив глобалізації, поступової інформатизації суспільства та його інноваційного розвитку.

Потреба у цілісній концепції фінансового планування спонукає до дослідження питання необхідності фінансового планування на підприємстві та дослідження проблем і перспектив розвитку фінансового планування в умовах розвитку національної фінансової системи і впливу світової економіки [12].

Фінансова стабільність підприємства є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності, формує імідж господарюючого суб'єкта, є його візитною карткою. Тому однією з найважливіших проблем на підприємствах є недостатня ефективність та організація управління фінансовими ресурсами, що, в першу чергу, пов'язано з недостатнім розвитком та впровадженням фінансового планування. Його актуальність сьогодні є очевидною, так як для успішної господарської діяльності потрібне забезпечення фінансових можливостей, одержання необхідних для цього засобів, та досягнення прибутковості всіх видів діяльності підприємства [7].

На думку Єзгора Л. фінансове планування - це діяльність, пов'язана з управлінням фінансами та спрямована на забезпечення стійкого фінансового стану і підвищення рентабельності підприємства. Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Головним завданням фінансового планування є забезпечення стійкості орієнтації в отриманні оптимальних прибутків та самофінансування виробничо-технологічної діяльності, контроль кредитних, бюджетно-кошторисних показників і витрат, стандартизації обліку в системі виробничого (операційного) та фінансового управління для досягнення внутрішньої збалансованості та динамічної рівноваги, спрямованої на забезпечення рентабельності виробничої діяльності [39].

Серед основних принципів фінансового планування необхідно виокремити такі як науковість, цільова спрямованість, системний характер планування, безперервність та гнучкість, координація, відповідність джерел фінансування їх цілям, забезпечення ліквідності та фінансової стійкості [32].

У сучасних умовах існує низка проблем, пов'язаних з організацією фінансового планування на підприємствах.

Проблеми, пов'язані з організацією системи фінансового планування на сучасних українських підприємствах, можна згрупувати за ступенем важливості [12]:

- нереальність фінансових планів;

- оперативність складання планів;

- прозорість планів для керівництва;

- відрив довгострокових планів від короткострокових;

- реалізація планів;

- комплексність.

Слід зазначити, що в сучасних ринкових умовах діють фактори, що обмежують використання фінансового планування на підприємствах, а саме:

- високий ступінь невизначеності на українському ринку, пов'язаний з триваючими змінами у всіх сферах громадського життя;

- відсутність ефективної діючої нормативно-правової бази в сфері внутрішньо-фірмового фінансового планування;

- обмеженість фінансових можливостей для здійснення фінансових розробок в галузі планування на підприємствах;

- недовіра керівників підприємств до методів та прийомів фінансового планування [30].

Равенков А. вважає, що найважливішим елементом забезпечення фінансової стійкості підприємства та вирішення проблем, пов'язаних із процесом планування у короткостроковому періоді, є система бюджетування.

Бюджетування - це планування майбутніх операцій підприємства, подане у вигляді системи бюджетів. Бюджетування на підприємстві виражає основний зміст сучасної технології фінансового планування. Воно забезпечує можливість розробляти і контролювати виконання плану, швидко оцінювати відхилення фактичних показників від планових.

Процес бюджетування - це цикл із прямим (від розроблення стратегії до складання планів і контролю за їх виконанням) і зворотним (від оцінки результатів виконання до коригування планів) зв'язками. Кінцевим результатом процесу планування є розроблена система довгострокових, поточних і оперативних планів. План містить основні параметри діяльності підприємства в цілому, його підрозділів і філій, які мають бути забезпечені фінансовими ресурсами до кінця планового періоду [12].

Практика країн з ринковою економікою свідчить, що чим вищий рівень фінансового планування, тим ефективнішим є управління діяльністю підприємств.

Однією з найважливіших проблем у сфері фінансового планування є забезпечення обґрунтованості розробки фінансового плану, його реальності. Це, значною мірою, залежить від достовірності даних щодо збуту, дебіторської заборгованості та строків її погашення, потреб у фінансуванні, налагодженої роботи підрозділів, задіяних у складанні фінансового плану, та оперативності його розробки. З огляду на вищеперераховані проблеми доцільно використовувати інструменти факторного аналізу, щоб оцінити можливі варіанти розвитку подій при зміні ключових планових показників (виручка, собівартість і прибуток) [7].

Отже, можемо визначити, що напрямками удосконалення фінансового планування можуть бути:

- забезпечення стабільних умов господарювання;

- підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке в останній час майже не використовується через наявність негативних тенденцій в розвитку економіки і неможливості точних розрахунків фінансових показників. Хоча, господарюючі суб'єкти зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів (зокрема по розширеному відтворенню) виходять за межі певного періоду і потребують свого обґрунтування;

- широке застосування економічних нормативів, економіко-математичних методів, автоматизованих систем управління у фінансовому плануванні;

- подальше розширення прав суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні;

- удосконалення фінансових планів в окремих сферах діяльності.

На сьогодні можна стверджувати, що в Україні не опановані достатньою мірою методологія і техніка загальнодержавного фінансового планування. Також, не найгіршими варіантами при вирішенні цієї проблеми є: створення і удосконалення державних підприємств; покращення кваліфікації працівників, що займаються плануванням, порівняння власної діяльності з успішними розвинутими підприємствами; динамічність структури планів, що означає здатність їх змінювати під впливом різних економічних явищ, зокрема кризи, яка зараз існує і суттєво впливає на діяльність підприємств тощо.

Для забезпечення обґрунтованого фінансового планування та виконання фінансового плану необхідною є підготовка регламенту його складання залежно від розміру підприємства та специфіки діяльності, організаційно-правової форми, належним чином опрацьованої та достовірної інформації. А приділяючи більше уваги фінансовому плануванню можна досягти зміцнення фінансової стабільності підприємства за умови виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності на засадах фінансової стійкості, створення передумов для отримання чистого прибутку, достатнього для самоокупності та самофінансування підприємства.

Вирішення вищезазначених проблем створює умови для розвитку й ефективного функціонування підприємства, а також сприятиме його перетворенню в одну з рушійних сил на шляху до ринку.



ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження фінансів державних підприємств можна зробити наступні висновки та узагальнення:

1. Фінанси підприємства - це система відносин, які пов'язані з рухом грошових коштів на всіх стадіях господарської діяльності підприємства з метою забезпечення його функціонування та умов розширеного відтворення.

2. Основна мета фінансів підприємств полягає в максимізації прибутку та мінімізації ризиків, це сприяє фінансовій стабільності його власників та працівників.

3. Організація фінансової діяльності підприємства повинна сприяти підвищенню ефективності прийнятих підприємством управлінських рішень.

4. Визначено основні джерела формування майна державних підприємств. Ними є грошові та матеріальні внески засновників, доходи від реалізації продукції, доходи від цінних паперів, капітальні вкладення і дотації з бюджетів, кредити банків та інших кредиторів, безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян, а також інші джерела, незаборонені законом.

5. Держава створює централізовані фонди у формі бюджетів різних рівнів, інші цільові фонди - пенсійний, фонд зайнятості, інноваційний тощо для виконання функцій, покладених на неї конституцією. У свою чергу, підприємець створює грошові фонди свого підприємства.

6. Сукупність фондів грошових коштів, що перебувають у розпорядженні суб'єктів господарювання, утворює фінансові ресурси. Останні характеризують соціально-економічний стан підприємства та одночасно є джерелом їх розвитку.

7. Зауважено, що пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі являється одним з основних завдань фінансової політики владних структур.

8. Проаналізовано результати діяльності українських державних підприємств в 2013-2015 рр., які свідчать про наступне:

1) У 2014 р. відбулося значне прискорення темпів падіння промислового виробництва, яке за підсумками року становило 10,2 %. Негативну динаміку продемонстрували всі основні агреговані види промислової діяльності.

2) Крім того, поглиблення економічної кризи, викликаної збройними заворушеннями, призводить до довготривалої нестабільності, що відіграє вирішальну роль у зриві потоку інвестицій в українську економіку.

3) Виявлено необхідність проведення політики по стимулюванні продажів у зв'язку з тим, що в останні роки зростання виробництва перевищувало ріст роздрібного товарообігу.

Вибудувано послідовність дій щодо формування політики фінансування оборотних активів, яка полягає у:

- вивченні джерел формування оборотних активів у попередньому періоді;

- прийнятті політики формування оборотних активів на підприємствах на майбутній період із позиції прибутковості й ризику фінансово - господарської діяльності.

- оптимізації обсягу і структури джерел формування оборотних активів, тобто встановлення прийнятного для підприємства співвідношення між власним оборотним капіталом, короткостроковими кредитами і позиками, кредиторською заборгованістю, іншими короткостроковими зобов'язаннями.

9. Можемо стверджувати, що основними напрямами удосконалення організації фінансової діяльності державних підприємств, на нашу думку, мають бути:

1) Здійснення оптимального фінансового планування, яке створить умови для розвитку й ефективного функціонування бізнесу, а також сприятиме перетворенню підприємств державного сектора економіки в одну з рушійних сил на шляху до ринку.

2) Необхідність нормування для державних підприємств власних обігових коштів.

3) Впровадження механізму комерціалізації як системи заходів з реструктуризації комерційної діяльності, спрямованих на реформування господарської діяльності державних підприємств та досягнення ними стратегічних цілей розвитку.

4) Вдосконалення законів та правил, що чітко визначали б відповідальність органів державної влади щодо приватизації підприємства, які б поповнювали Державний бюджет та сприяли розвитку ринкової економіки країни загалом.

5) Здійснення належного державного фінансового контролю за використанням державної власності, оскільки фактично не ведеться контроль за діяльністю державних, казенних і тих підприємств, у статутному фонді яких є частка держави, а також за утворенням і використанням прибутку таких підприємств. Величезні фінансові потоки і кошти залишаються безконтрольними.

6) Для виходу із занепаду інвестиційної сфери необхідними є такі заходи: радикальне скасування непрацюючих контрольних функцій, спрощення адміністрування, запровадження прозорих і відкритих механізмів, знищення побутової корупції, розкриття підприємницького потенціалу.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базецька Г. І. Фінанси підприємства: планування та управління у виробничій сфері: навч. посіб. / Г. І. Базецька, Л.Г. Суботовська, Ю.В. Ткаченко; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Х.: ХНАМГ, 2012. - 292 с.

2. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС, 2000.

3. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 608 с.

...