Адаптація зарубіжного досвіду реформування та державного регулювання пенсійної системи до українських реалій

Размещено на http://www.allbest.ru/

АДАПТАЦІЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ РЕФОРМУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ ДО УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЙ

У країнах ОЕСР, пенсійні системи змінюються з вражаючою швидкістю все більше за останні кілька років. Після десятиліть дебатів і, в деяких випадках, політичної зупинці, багато країн почали значні пенсійні реформи, в тому числі збільшення пенсійного віку, зміни в сформованих виплатах, розрахунку пенсій та інших заходах, спрямованих на впровадження заощаджень в своїх пенсійних системах, пов'язаних з фінансовою та економічною кризою. Країни ОЕСР мають дуже різні пенсійні схеми, але ця нова хвиля реформ стикається з дуже схожими проблемами: як забезпечити, щоб пенсійні системи були фінансово стійкими і як дати громадянам достатній дохід після виходу на пенсію. Також в розвинутих країнах спостерігається напруженість у відносинах між суб'єктами пенсійної системи. У той час як багато реформ були у створенні ще до кризи, головним прискорювачем пенсійної реформи стала економічна криза 2008 року і в результаті потреба у бюджетній консолідації. Враховуючи велике падіння загальних державних витрат - близько 17% в середньому по країнах ОЕСР (від 3% в Ісландії до 30% в Італії) збалансування бюджету пенсійних фондів є важливою проблемою [6].

Сучасні реформи торкнуться ряду ключових елементів системи пенсійного забезпечення. Одна з найбільш очевидних і політично спірних є підвищення пенсійного віку. Пенсійний вік збільшився в більшості країн ОЕСР. Пенсійний вік 67 тепер стає більш загальним, а не винятком, який був кілька років тому. Деякі країни пішли ще далі, рухаючись до 68 або 69 років [5].

Все більше і більше країн вводять також автоматичні механізми регулювання або фактори стійкості. Основною метою яких є збалансування пенсійних систем у відповідності з демографічними, економічними та фінансовими показниками. В подальшому збалансування стійкості й адекватності стане більш вираженим в більшості країн. Приватні пенсійні системи також повинні бути посилені, щоб гарантувати та сприяти ефективному та адекватному пенсійному доходу. Після фінансової кризи в 2013 році рівень активів і платоспроможності пенсійних фондів були в значній мірі відновлені. Новим перспективним механізмом в зарубіжних країнах є автореєстарація та автоматична подача заявок на приватні пенсії [7].

В деяких країнах уряд зміг побудувати ефективну пенсійну систему, яка здатна автоматично пристосовуватись до змін середовища. Так, в Данії та Нідерландах, де, незважаючи на кризу, доходи від інвестицій залишилися позитивними протягом останнього п'ятирічного періоду в реальному вираженні. Заохочення до приватних пенсій, можливо здійснювати через професійні і особисті пенсійні плани. Залишається також проблема витрат на експлуатацію приватних систем [8].

Реформи відбулась майже в всіх країнах, але є дві основні тенденції. Основними напрямками реформ є: відстрочення виходу на пенсію, введення більшого пенсійного віку, побудови автоматичних механізмів коригування та модифіковані правила індексації. Вони повинні поліпшити фінансову стійкість пенсійного забезпечення. Пенсійний вік буде принаймні, 67 років до 2050 в більшості країн ОЕСР. По-друге, уряди підтримують приватне пенсійне забезпечення. Пенсійні реформи, проведені протягом останніх двох десятиліть знизили пенсійні перспективи для працівники, які виходять на ринок праці сьогодні. Майбутні пенсії будуть знижуватися. У багатьох країнах ОЕСР, ризик бідності вище в більш молодому віці. Доходи населення у віці 65 років і старше в країнах ОЕСР досягли, в середньому, близько 86% від рівня наявного доходу в загальній чисельності населення і майже 100% у Люксембурзі та Франції до менш ніж 75% в Австралії, Данії та Естонії [5].

У країнах ОЕСР в середньому більш ніж три чверті людей у віці від 55 і вище є домовласниками. Власна домівка може внести істотний внесок у рівень життя пенсіонерів, тому що вони економлять на оренді і можуть, при необхідності, конвертувати своє майно в готівку через продаж, оренду, або зворотні іпотечні схеми. Старіння населення означає, що в багатьох країнах ОЕСР, витрати на пенсії матимуть тенденцію до збільшення. Недавні реформи були спрямовані на підтримку або відновлення фінансової стійкості пенсійних систем за рахунок скорочення майбутніх пенсійних витрат. Соціальна стійкість пенсійної системи та адекватність пенсійних доходів може таким чином стати серйозною проблемою для політики.

Протягом останніх десяти років пенсійна реформа була на порядку денному багатьох урядів. Старіння населення і зниження фертильності вимагають реформ, які повинні упередити, де це можливо, несприятливі соціальні та економічні наслідки. В таблиці 1 показано тип пакету реформ, прийнятих в кожному з 34 країн ОЕСР між 2009 і 2013 [6] .

пенсійна система реформа україна

Таблиця 1.

Огляд заходів пенсійної реформи в 34 країнах ОЕСР в 2009-13 рр.

Інформаційне джерело: [5]

Всі 34 країн ОЕСР внесли реформи до своїх пенсійних систем. У деяких країнах, таких як Бельгія, і Чилі, реформа передбачає поетапні заходи відповідно до умов законодавства, прийнятого в попередньому п'ятилітті (2004-08). З тих пір, реформа все більше орієнтується на підвищення фінансової стійкості та адміністративну ефективність у відповідь на наслідки економічної кризи і старіння населення [6].

Але в деяких закордонних країнах залишаються ще не вирішеними ключові питання пенсійного забезпечення. Так, у Мексиці, наприклад, менш ніж 40% робочої сили покрита обов'язковим пенсійним страхуванням, решта або зайняті в неформальному секторі або безробітні. У чотирьох країнах ОЕСР, останнім часом основними заходами були збільшення ступіня участі в громадських пенсійних планах серед окремих категорій працівників. З 2009 року нові співробітники в банківському секторі Португалії були автоматично зараховані до національної державної схеми, а не в галузевих, приватних пенсійних планів, як їх попередники [6]. Стратегічні заходи у розвитку пенсійних систем мають основні три форми: 1. Приватні пенсійні програми на додаток до державних схем, як у Польщі та Австрії; 2. Введення або розширення обов'язкових професійних пенсій, в Ізраїлі і Кореї; 3. Автоматична подача заявки на добровільні схеми, як у Великобританії [7].

Деякі політичні ініціативи спрямовані на підвищення рівня охоплення конкретних груп працівників. Сполучені Штати, наприклад, пропонують податкові пільги для заохочення участі у приватних планах серед низькооплачуваних працівників. З аналогічною метою Люксембург знизив мінімальний щомісячний внесок у добровільних пенсійних планах. Чилійський Уряд теж зробив великі зусилля по розширенню охоплення, особливо молодих і низькооплачуваних працівників. Дії включають в себе надання щорічних державних субсидій до індивідуальних внесків. Великобританія представила загальнонаціональне автоматичне зарахування в систему пенсійних накопичень у 2012 році для всіх працівників не охоплені приватним пенсійним планом. Ірландія пропонує наслідувати їхній приклад з 2014 року. Особливо часто використовувались механізми зміни пенсійної індексації. Деякі країни використовують фінансові стимули, щоб заохотити людей продовжувати працювати. Австралія та Ірландія запропонували бонуси літніх працівників, в той час як Франція та Іспанія премії та пенсійні надбавки до працівників. Польща і Португалія скасували і призупинили ранній вихід на пенсію [8].

Також, на нашу думку, необхідне введення в українську пенсійну систему такого компонента недержавної пенсійної системи, як професійні пенсійні плани на підприємствах (пенсійні плани за місцем роботи). Ми вважаємо, що ці пенсійні плани можуть сприяти підвищенню ефективності пенсійних накопичень і, в кінцевому підсумку, привести до збільшення розміру пенсії працівників.

У нашій країні в ході ринкової реформи державна пенсійна політика послідовно проводить курс на загальне обов'язкове пенсійне забезпечення на основі страхових принципів. Страхові принципи, як це передбачає теорія і показує світова практика, повинні чітко проявлятися в двох базових позиціях. Еквівалентність державних пенсійних зобов'язань накопиченим пенсійним прав застрахованих осіб. Відповідно, пенсійна система повинна відповідати наступним вимогам:

- державна гарантія мінімального рівня матеріального забезпечення пенсіонерів при настанні страхових випадків (не нижче мінімального розміру всіх видів пенсії);

- довгострокова фінансова забезпеченість страхових пенсійних зобов'язань за всіма видами трудових пенсій, тобто актуарна (не тільки поточна - коротко- і середньострокова, але й протягом усього «пенсійного циклу» - не менше 70 років) збалансованість пенсійного бюджету;

- еквівалентність (актуарна відповідність) державних пенсійних зобов'язань накопиченим (страховим) пенсійним правам застрахованих громадян.

Одночасно з цим у всіх західних країнах вклад накопичувальних форм пенсійного забезпечення стає все більш і більш вагомим не лише у формуванні пенсійних прав громадян, а й в цілому для економіки країни. Так, частка накопичувальних пенсій в заміщенні втраченого заробітку часто перевищує розподільну складову. Однак слід підкреслити, що абсолютна більшість національних пенсійних систем застосовує тільки добровільні чи корпоративні форми пенсійних накопичень, а не загальні і примусові. Для підвищення пенсійного віку практично у всіх країнах ОЕСР, на відміну від України, є істотний демографічний резерв, у більшості з них очікувана тривалість життя при народженні для чоловіків істотно перевищує 70 років, жінок - значно вище 80 років. А у віці 65 років очікувана тривалість життя в країнах ОЕСР для чоловіків становить 15-18 років [7].

На встановлення межі пенсійного віку впливає ряд факторів, серед них і тривалість життя. Тенденція його збільшення спостерігається протягом останніх 150 років. У більшості країн, де пенсійний вік гендерно диференційований, були здійснені або прийняті рішення про вирівнювання пенсійного віку для чоловіків і жінок. Крім чисто економічного обґрунтування (збільшення чисельності платників, скорочення чисельності одержувачів і збільшення коефіцієнта системної підтримки), цей процес має і соціальну складову. Єдині правила пенсійного забезпечення диктуються неприпустимістю дискримінації за статтю і вимогам рівноправності для обох статей. Крім того, більш ранній вихід на пенсію ставить жінок у нерівне становище з чоловіками і частково пояснює більш низький рівень пенсій за рахунок скороченої тривалості страхового стажу. Тенденція до встановлення єдиного пенсійного віку для обох статей вже має стійкий характер у країнах Західної та центральної Європи [3]. Незважаючи на те, що підвищення пенсійного віку вже відбулося або відбудеться найближчим часом, ряд країн відтягують вирішення цього питання. Однак чим далі відкладається вирішення цієї проблеми, тим вище його вартість і тим більш непопулярні заходи належить приймати в майбутньому. Але проблема фінансової залежності розподільчої моделі пенсійної системи в Україні не може бути вирішена шляхом підвищення пенсійного віку з наступних підстав. По-перше, низька очікувана тривалість життя, особливо у чоловіків призведе до того, що частина застрахованих осіб не доживе до моменту призначення пенсії і не зможе скористатися своїми пенсійними правами. Отже, більшість населення буде позбавлене права отримання свого страхового забезпечення, гарантованого Конституцією і міжнародними конвенціями про соціальне забезпечення. Менш критично положення з жіночим населенням країни. Тому можна зробити висновок, що за демографічними характеристиками збільшення віку для жінок в принципі можливо, проте, з позицій макроекономічних і соціально-трудових параметрів цей процес повинен бути прорахований і обґрунтований. По-друге, високий рівень інвалідизації населення при підвищенні загальновстановленого пенсійного віку викличе різкий стрибок числа одержувачів пенсій по інвалідності [6].

По-третє, за розрахунками, незначний економічний ефект від підвищення пенсійного віку може спостерігатися лише в перші 10-15 років реформи (залежно від варіанту підвищення віку), після чого пенсійна система почне нести зростаючі додаткові витрати. Ці висновки підтверджуються досвідом Німеччини, Польщі та ін. Європейських країн, які підвищили пенсійний вік.

По-четверте, підвищення пенсійного віку в українських умовах може спричинити за собою зростання безробіття серед молоді, оскільки літні люди будуть довше займати робочі місця через більш високу конкурентоспроможність. Іншим наслідком цього процесу буде скорочення тривалості страхового стажу і, як наслідок, зниження розмірів пенсій у молодшого покоління через більш пізнього вступу в трудові відносини [4].

Таким чином, необхідно відзначити, що збільшення віку виходу на пенсію вимагає врахування специфіки життєдіяльності тієї чи іншої країни і має біологічні обмеження, що дозволяє застосовувати дану міру лише в поєднанні з іншими заходами з підвищення збалансованості національних пенсійних систем. З початку 1980х рр., коли криза пенсійних систем стала очевидною, йде безперервний процес зміни пенсійних систем, шляхом: підвищення пенсійного віку (Німеччина, Греція, Італія, Португалія, Великобританія); зміни мінімального стажу роботи, необхідного для нарахування повної пенсії (Німеччина, Греція, Італія); посилення умов більш раннього виходу на пенсію (Франція, Німеччина); Зниження відношення величини середньої пенсії до зарплат за рахунок введення більш жорстких механізмів індексації (Австрія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Італія, Голландія); зменшення періоду, протягом якого більш тривала робота передбачає збільшення бази майбутніх пенсійних виплат (Австрія, Фінляндія, Франція, Італія, Голландія, Португалія, Великобританія); скорочення пенсійних привілеїв працівникам (Фінляндія, Греція, Італія, Португалія) [5-7]. У більшості розвинених країн пенсійне забезпечення будується на поєднанні державних і приватних пенсійних систем. Наприкінці XX - початку XXI ст. був розроблений і впроваджений ряд механізмів для забезпечення взаємодії державних пенсійних систем, а саме:

- Поширення професійних пенсійних програм практично на всі зайняте населення (в деяких країнах вони мають обов'язковий характер - введення програм альтернативної участі в системі державного або недержавного пенсійного страхування - пенсійна система Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії );

- Введення накопичувального компонента в систему обов'язкового пенсійного страхування і допуск приватних фінансових інститутів до процесу акумулювання, інвестування пенсійних накопичень і виплати накопичувальних пенсій (Швеція, Польща, Болгарія, Хорватія, Естонія, Угорщина, Македонія та ін.);

- Посилення ролі держави у регулюванні добровільних пенсійних програм (як корпоративних, так і приватних). Основним механізмом регулювання є надання особливих податкових режимів і податкових пільг при реалізації пенсійних програм при виконанні засновниками, учасниками, вкладниками обумовлених законодавством умов.

Багато фахівців з фінансових ринків, та й звичайні громадяни, сходяться на думці про низьку соціальну ефективність діючої пенсійної системи України, криза якої буде тільки збільшуватися з кожним роком. Для більш ефективного розвитку пенсійної системи необхідно враховувати практику розвитку пенсійного забезпечення розвинених країн:

1. В Україні доцільно розвивати систему корпоративних пенсій, так як фінансова складова діючої системи пенсійного забезпечення є недостатньою (в даний час підприємства згодні допомогти своїм працівникам накопичити на гідну пенсію, але натомість отримати пільги в оподаткуванні).

2. Доцільне підвищення активності населення в частині накопичення особистої недержавної пенсії. Для цього необхідна система гарантій збереження заощаджень у формі забезпечення реальними, а не тільки фінансовими активами. Крім того, гарантована норма прибутковості на вкладений капітал повинна бути не менше процентної ставки по депозитах.

3. Необхідне збереження розподільчої частини пенсії як гарантії її мінімального розміру. Це можливо за рахунок підвищення прибутковості від економічної діяльності держави.

Висновки. На сьогоднішній день очевидно, що чинна в країні модель пенсійного забезпечення є неефективною, що виражається в низькій активності громадян внаслідок недовіри, а також у зниженні рівня життя пенсіонерів. У кінцевому підсумку ми бачимо, що в країнах з розвиненою ринковою економікою пенсійні системи пройшли тривалий шлях еволюції. Починався їх розвиток переважно з розподільчих механізмів. У міру підвищення рівня життя більшого значення набували різні накопичувальні схеми. В цілому Україна йде цим же шляхом, але залишаються ключові проблеми, які гальмують розвиток накопичувальних механізмів пенсійного забезпечення. Сюди можна віднести високі ризики довгострокового інвестування, порівняно низький рівень доходів населення і слабка ефективність законодавства. Ці проблеми потребують першочергового вирішення, тільки тоді можливе підвищення довіри громадян і підприємств до накопичувального страхування та пенсійного забезпечення.

Список використаних джерел інформації

1. Лібанова Е. Демографічні передумови реформування системи пенсійного забезпечення //Е.Лібанова/ Соціальний захист. - 2000. - №2. - С.48-57.

2. Офіційний сайт пенсійного фонду України. Світовий досвід реформування пенсійних систем //[Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.pfu.gov.ua/pfu/control/uk/publish/category?cat_id=201451

3. Програми соціального забезпечення в країнах світу // Управління з питань соціального забезпечення США [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.ssa.gov/policy/docs/progdesc/ssptw/ International Social Security Association: Country Profiles

4. Сазонець І.Л. Фінансовий механізм пенсійної системи України в умовах трансформації світової економіки: моногр. - Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2008. - 396 с.

5. OECD pension database //[Електронний ресурс]. -- Режим доступу:

5. http://www.oecd.org/els/public-pensions/

6. Pensions at a Glance, Special Edition: Asia/Pacific OECD, 2013 //[Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.oecd.org

7. Pensions at a Glance 2013: OECD and G20 Indicators OECD, 2013 // [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.oecd.org

8. Private Pensions Outlook 2012 OECD, 2012 //[Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http//www.oecd.org

Размещено на Allbest.ru