Регіональні проблеми фінансування людського розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регіональні проблеми фінансування людського розвитку в Україні

І.В. Герасименко

Анотація

В статті розглядаються регіональні диспропорції у фінансуванні людського розвитку в Україні. Наведено оцінку прогресу в рівні фінансування людського розвитку на регіональному рівні та запропоновано підходи до оптимізації механізму його фінансування.

Ключові слова: людський розвиток, механізм фінансового забезпечення людського розвитку, соціальні видатки місцевих бюджетів, міжбюджетні відносини, регіональна політика.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Системна криза трансформаційного періоду призвела до погіршення всіх складових людського розвитку в Україні, зумовлюючи формування нових соціальних викликів для суспільства. В умовах падіння загального рівня життя погіршується стан здоров'я населення, знижується якість та доступність освітніх та медичних послуг, загострюються проблеми соціального середовища. Ці негативні тенденції посилюються регіональними диспропорціями соціально-економічного розвитку, нерівномірністю розвитку інфраструктури та ринку праці в Україні, визначаючи необхідність нових наукових розвідок щодо обґрунтування ефективного механізму підтримки сталого розвитку. З іншого боку, досвід країн розвиненої економіки засвідчує важливість обґрунтованої регіональної політики для забезпечення економічного розвитку, вирівнювання диспропорцій в рівні та якості життя населення, сприяння соціальній стабільності у державі.

Стан розробки проблеми. Проблеми розвитку економічного механізму забезпечення людського розвитку в Україні привертають увагу вітчизняних науковців впродовж тривалого часу. Так, дослідженням різних аспектів людського розвитку в Україні присвячені праці В. Близнюк, О. Власюка, В. Геєця, О. Грішнової, Е. Лібанової, Л. Лісогор, О. Макарової, В. Новікова, В. Онікієнка, О. Палій, С. Пирожкова, А. Ревенка, В. Стешенко, В. Шишкіна. Проблемами фінансування соціальної сфери займалися О. Богачова, С. Буковинський, Б. Данилишин, В. Куценко, В. Мандибура, І. Чугунов, І. Щербина та інші науковці. Значна увага приділялась й дослідженню регіональних диспропорцій в рівні людського розвитку на території України. Так, вітчизняними науковцями розроблено методику вимірювання регіонального людського розвитку на основі інтегральних індексів [1], яка дозволяє здійснювати міжрегіональні порівняння за окремими складовими людського розвитку в країні. Проте дотепер не було спроб оцінити прогрес в сфері людського розвитку регіонів України.

Тому метою статті є не лише дослідження регіональних диспропорцій у фінансуванні людського розвитку в Україні, а й оцінка прогресу в цій сфері, виявлення динамічних змін та тенденцій, що мали місце впродовж останнього десятиріччя. фінансування регіональний людський

Виклад основного матеріалу. Згідно концепції людського розвитку, розвиток людини є основною метою і критерієм суспільного прогресу. Основні цілі розвитку при цьому охоплюють три напрями: можливість прожити довге і здорове життя, отримати належну освіту та підтримувати гідний рівень життя, що відповідає стандартам суспільства. Головним інструментом забезпечення та підтримки людського розвитку в країні залишаються соціальні інвестиції, що охоплюють вкладення держави, комерційних підприємств, домогосподарств та неурядових організацій на соціальні цілі.

Концепція людського розвитку визнає наступні підходи до оптимізації зв'язку між людським розвитком та розміром і структурою соціальних інвестицій: 1) нарощення видатків на освіту, охорону здоров'я, професійну підготовку з метою розвитку здібностей людей, сприяння їх активній участі у виробництві та розподілі суспільних благ; 2) сприяння зменшенню нерівності в суспільстві та захист соціально вразливих верств населення; 3) підтримка балансу між соціальними та економічними інвестиціями з метою забезпечення належної економічної бази для розвитку соціальної сфери. В цілому, хоча значення приватних соціальних інвестицій в Україні зростає, провідна роль у фінансуванні людського розвитку залишається за державою та реалізується за рахунок бюджетних ресурсів та коштів позабюджетних цільових фондів.

Бюджетний кодекс України розмежовує видатки на фінансування соціальної сфери між бюджетами різних рівнів, а сам механізм та порядок розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвенцій та коштів, що передаються до бюджету вищого рівня) та нормативність відрахувань від загальнодержавних податків та зборів, регламентується постановою КМУ від 29.12.00 р. № 1932. Обсяги видатків на соціальний захист визначаються обсягами ресурсів бюджету та контингентом одержувачів соціальних послуг згідно з відповідними алгоритмами. Витрати на утримання та функціонування об'єктів соціальної сфери визначаються з чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці та єдиних нормативів видатків у розрахунку на душу населення (охорона здоров'я, культура і мистецтво, ЗМІ, фізична культура і спорт, соціальні програми щодо сім'ї, жінок, молоді та дітей); на учня (освіта), одержувача соціальних послуг (соціальний захист та соціальне забезпечення) тощо. Вони розраховуються як середній розмір загальних видатків відповідних бюджетів за попередній рік, скоригованих на прогнозний період.

Фінансування соціальних послуг, які безпосередньо споживає населення, та які є визначальними для підтримки людського розвитку, здебільшого здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. Так, в місцевих бюджетах зосереджено понад 60% видатків на освіту (зокрема, фінансове забезпечення освітніх закладів нижчих рівнів - дошкільної та середньої освіти) та до 80% видатків на охорону здоров'я (фінансування закладів первинної та вторинної лікувально-профілактичної допомоги). Хоча основна частина видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету, з місцевих бюджетів здійснюється фінансування державних програм соціального забезпечення, які наближені до споживачів на місцях (притулків для неповнолітніх; територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому) та соціальний захист окремих категорій населення, що фінансується за рахунок субвенцій державного бюджету (пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян).

За даними Міністерства фінансів України, загальний обсяг видатків місцевих бюджетів склав 134,7 млрд. грн. у 2008 р.; з них 69,8% коштів були спрямовані на соціально-культурну сферу. В структурі соціальних видатків місцевих бюджетів найбільша за обсягом стаття видатків спрямовується на фінансування освіти (29,3% в 2008 р.), наступні позиції посідають видатки на охорону здоров'я (19,5%), соціальний захист та соціальне забезпечення (17,3%). Лише 3,8% сукупних видатків місцевих бюджетів було спрямовано на духовний та фізичний розвиток.

В середньому по Україні видатки місцевих бюджетів склали 1926,5 грн. в розрахунку на одну особу за січень-вересень 2009 р., при цьому в регіональному аспекті спостерігалася значна варіація даного показника. Найбільші обсяги видатків характерні для міста Києва (3013,1 грн. на особу за даний період часу), найменші - для Луганської, Сумської та Донецької областей (відповідно 1697,2; 1714,9; 1758,6 грн.) [2].

Серед чинників, що визначають диференціацію областей за рівнем соціальних видатків місцевих бюджетів, необхідно зазначити наступні: розмір сукупного бюджету області, чисельність населення області, кількість освітніх установ та установ охорони здоров'я на її території. Водночас, як показує міжрегіональний аналіз, розмір соціальних видатків в розрахунку на особу, не лише не демонструє стійкої залежності від розміру сукупних соціальних видатків місцевих бюджетів, а й навіть характеризується незначною негативною кореляцією (рис. 1). Тобто, за виключенням м. Києва, найбільший обсяг соціальних видатків в розрахунку на особу часто спостерігається в регіонах з низьким рівнем сукупних соціальних видатків місцевих бюджетів (наприклад, у Волинській та Рівненській областях).

Рисунок 1 - Соціальні видатки місцевих бюджетів регіонів України в 2008 р.

Для характеристики фінансової складової людського розвитку вітчизняними науковцями було запропоновано ряд показників, які характеризують обсяг та структуру соціальних видатків місцевих бюджетів, а також трансферти Державного бюджету до місцевих [1]. Зокрема, блок таких показників включає: обсяг видатків місцевих бюджетів на освіту, охорону здоров'я, соціальний захист (на 100 тис. осіб), трансферти Державного бюджету (на 100 тис. осіб), показники питомої ваги відповідних категорій видатків у сукупних соціальних видатках місцевих бюджетів, а також співвідношення трансфертів Державного бюджету з соціальними витратами місцевих бюджетів.

За інтегральним індексом фінансового стану протягом 1999-2008 років перше місце традиційно посідало м. Київ, за виключенням 2001 року, коли на перші позиції вийшов Севастополь [3]. Столиця перебуває на першій позиції за розмірами видатків місцевих бюджетів на освіту, що у 1,5 разу більше ніж у Рівненській області (27 місце), на охорону здоров'я (656,3 грн. на одну особу проти 513,1 грн. у Закарпатській області) та на соціальний захист і соціальне забезпечення (606,1грн. на одну особу проти 379,8грн. у м. Севастополі). Наступні позиції в регіональному рейтингу протягом періоду дослідження посідали Київська область та АР Крим. Останні рейтингові позиції за індексом фінансового стану посідають західні регіони країни: так, в 2008 р. на останньому місці перебувала Чернівецька область, а до п'ятірки аутсайдерів також належали Івано-Франківська, Тернопільська, Закарпатська та Львівська області.

Перші рейтингові місця за номінальним обсягом видатків на освіту в розрахунку на 1 особу посідають міста Київ, Севастополь та АР Крим, на охорону здоров'я - Дніпропетровська область, АР Крим та м. Київ, на соціальний захист - Рівненська, Волинська області та м. Київ. Що стосується такого показника фінансування людського розвитку, як питома вага видатків на освіту у сукупних соціальних видатках, позитивно виділяються Закарпатська, Херсонська та Хмельницька області; питома вага видатків на охорону здоров'я - Луганська, Донецька області та м. Севастополь; питома вага видатків на соціальний захист - Волинська, Рівненська області та м. Київ.

Аналізуючи динамічні зрушення в показниках, які характеризують фінансування людського розвитку, необхідно зазначити позитивні тенденції рейтингових змін протягом 2007-2008 років. Найбільш помітні зрушення щодо підвищення рейтингу мали місце у Волинській (на 5 позицій), Херсонській, Хмельницькій областях та у м. Севастополі (відповідно на 4 позицій по кожному регіону). Водночас у 2008 році відбулось помітне зниження рейтингу у Харківській (на 9 позицій) та Одеській областях (на 6 позицій), менш значне - у Львівській, Луганській та Донецькій областях.

В цілому, обсяги фінансування людського розвитку значно зросли у всіх, без винятку, регіонах України. Так, протягом 1999-2008 років середній розмір видатків місцевих бюджетів на освіту збільшився з 383 грн. до 5614 грн. в 2008 р., на охорону здоров'я - з 72 до 559 грн. на особу, на соціальний захист та соціальне забезпечення - 78,4 з до 481 грн. на особу. Проте при оцінці динамічних зрушень у фінансуванні людського розвитку за умови елімінації впливу інфляційного чинника, тобто у цінах 1999 року, очевидно, що реальний розмір соціальних видатків місцевих бюджетів збільшився не так значно. Відповідні показники в цінах 1999 року склали: для видатків на освіту - 2601 грн. на особу, на охорону здоров'я - 259 грн. на особу, на соціальний захист та соціальне забезпечення - 222 грн. З іншого боку, регіональні диспропорції щодо фінансування людського розвитку із врахуванням інфляційних чинників повністю відповідають регіональному розподілу у номінальних показниках, повторюючи значний дисбаланс між областями України, який має місце, незважаючи на практику застосування дотацій вирівнювання в рамках міжбюджетних відносин.

Висновки

Питання вибору шляхів суспільно-політичного та економічного розвитку України є надзвичайно актуальними в сучасних умовах, так само як й вдосконалення механізму фінансування людського розвитку, підтримки його регіональної збалансованості та забезпечення сталого характеру. Система міжбюджетних відносин в Україні зазнала реформування в 2001-2002 роках, яке дало позитивні результати, однак процес реформ залишається незавершеним. Незважаючи на те, що переважна частина видатків соціального спрямування передана до місцевих бюджетів, їх повноваження з фінансування соціальної сфери залишаються нечіткими та дублюються на інших рівнях влади. Надмірний рівень централізації, обмеження фінансового та адміністративного потенціалу органів місцевого самоврядування в умовах низького рівня власної доходної бази зумовлюють низьку ефективність використання наявних ресурсів, сприяють загостренню диспропорцій в рівні людського розвитку регіонів України.

За умови значних обсягів делегованих повноважень та регулювання окремих статей видатків на центральному рівні (наприклад, розміру мінімальної заробітної плати та нарахувань на неї) в поєднанні з низьким рівнем власних доходів, повноваження місцевих бюджетів не забезпечені повною мірою фінансовими ресурсами. Хоча проблема обмеженості ресурсів здебільшого вирішується шляхом надання додаткових дотацій з Державного бюджету, такі методи дозволяють лише частково пом'якшувати гостроту проблем нестачі коштів у короткостроковому періоді, не впливаючи на її принципове вирішення. Тому важливе значення має подальша робота з модернізації міжбюджетних відносин, що має забезпечити чіткий розподіл функціональних повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування, децентралізацію системи управління, передачі окремих бюджетних програм з державного бюджету до місцевих та спрямування ресурсів бюджетів розвитку на модернізацію об'єктів регіональної інфраструктури.

Література

1. Людський розвиток регіонів України: методика оцінки та сучасний стан / РВПС НАНУ. - К. : Вид-во "СПД Савична". - 123 с.

2. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за січень-вересень 2009 року / [Щербина І.Ф., Рудик А.Ю., Зубенко В.В., Самчинська І.В.]; ІБСЕД, Проект "Зміцнення місцевої фінансової ініціативи", USAID. - К., 2009. - 141 с.

3. Людський розвиток регіонів України: мінімізація соціальних ризиків: [монографія]. / За ред.. Е.М. Лібанової. - К. : Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007.- 335 с.

Размещено на Allbest.ru