Реформування механізму справляння плати за землі сільськогосподарського призначення

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

ННЦ ”Інститут аграрної економіки” НААНУ

Відділ фінансово-кредитної та податкової політики

Уманський національний університет садівництва

Кафедра фінансів і кредиту

Реформування механізму справляння плати за землі сільськогосподарського призначення

Тулуш Л.Д., к.е.н., доцент

Боровик П.М., к.е.н., доцент

Анотація

В статті розглянуто сучасні проблеми функціонування плати за землю сільськогосподарського призначення, обґрунтовано напрями реформування механізму справляння даної податкової форми, зокрема в частині уточнення порядку визначення бази земельного оподаткування.

Ключові слова: плата за землю, механізм справляння податку, земельний податок, фіксований сільськогосподарський податок.

In the article the separate problems of the landed taxation are considered in Ukraine, and directions of their decision are offered by perfection of mechanism of taxation of the landed lands of the сільськогосподарськог setting.

Key words: paying is for earth, mechanism of production of tax, land-tax, fixed agricultural tax.

В статье рассмотрены современные проблемы функционирования платы за землю сельскохозяйственного назначения, обоснованно направления реформирования механизма изымания данной налоговой формы, в частности в уточнения порядка определения базы земельного налогообложения.

Ключевые слова: плата за землю, механизм изымания налога, земельный налог, фиксированный сельскохозяйственный налог.

Постановка проблеми

На сучасному етапі розвитку аграрних відносин плата за землі сільськогосподарського призначення не забезпечує формування надійного джерела фінансування заходів з охорони та поліпшення земельних угідь та не виступає у якості ефективного регулятора розвитку земельних відносин в Україні. Незважаючи на те, що ставки обов'язкових земельних платежів повинні базуватись на розрахунках розмірів рентних доходів від використання земельних ділянок, фактичне їх значення не є співставним з величиною ренти, що отримується землекористувачами. Відповідно, з метою врегулювання вищеозначених проблем механізм справляння плати за землю потребує реформування, в першу чергу, в частині порядку визначення бази нарахування обов'язкових земельних платежів.

Аналіз останніх досліджень

Проблемами формування механізму платності землекористування переймаються провідні зарубіжні та вітчизняні вчені, серед яких варто відмітити праці І. Буздалова [1], П. Саблука [15], М. Дем'яненка [5], М. Федорова [19], В. Заяця [7].

Незважаючи на комплексність та повноту досліджень попередників, вважаємо, що на сучасному етапі розвитку земельних відносин механізм справляння плати за землю не можна назвати оптимальним та остаточно сформованим. Тому нині важливим завданням для науковців є розроблення шляхів вдосконалення цього платежу з метою підвищення ефективності податкового регулювання земельних відносин в аграрній галузі.

Цілі статті

Метою цієї статті є обґрунтування напрямів реформування механізму справляння плати за землю, і в першу чергу її основної складової - земельного податку.

Виклад основного матеріалу

Сучасний стан розвитку земельних відносин вимагає відповідного ставлення до землі, зобов'язує землекористувачів не лише продуктивно використовувати угіддя, але й забезпечувати фінансування робіт з охорони та відновлення цього неоціненного природного багатства.

Фіскальні властивості обов'язкових земельних платежів дозволяють мобілізувувати ресурси з метою фінансування заходів з охорони та поліпшення земельних багатств. При цьому регулюючі характеристики плати за землю здатні стимулювати процеси збереження земельних ресурсів шляхом оптимального їх перерозподілу між землевласниками та землекористувачами.

В той же час, результати аналізу сучасного стану платності землекористування свідчать про те, що плата за землю нині не забезпечує фінансовими ресурсами заходи щодо поліпшення та охорони земельних угідь. Водночас, кошти від надходження земельного податку повинні бути джерелом фінансування заходів щодо поліпшення якості земельних угіль.

Незважаючи на це, з року в рік дія статті 22 Закону України «Про плату за землю» [6], яка регламентувала порядок цільового використання надходжень від її справляння на фінансування заходів щодо поліпшення земель, призупинялася, внаслідок чого заходи щодо покращення якості угідь належним чином не фінансувались. При цьому проблема погіршення якості сільськогосподарських угідь потребує невідкладного вирішення.

Розв'язання проблеми зниження родючості сільськогосподарських угідь є ключовим завданням як для держави так і для та органів місцевого самоврядування. Про це свідчить наявність як загальнодержавної, так і цілого ряду місцевих програм розвитку земельних відносин та підвищення якісних характеристик угідь. Проте виконання таких програм не забезпечене належними обсягами фінансування. Як наслідок, їх реалізація є не можливою.

Так, згідно із програмними документами Уманської районної ради Черкаської області, в 2007 році вартість щорічних робіт по залуженню ґрунтів, підвищенню їх якісних характеристик та посадці захисних лісових насаджень, які необхідно проводити щороку відповідно до «Програми розвитку земельних відносин в Уманському районі на 2002-2010 роки» [12], склала близько півмільйона гривень, проте, відповідно до рішень міської ради [14], у 2008-2010 рр. з районного бюджету належних коштів на фінансування зазначених заходів не виділялось.

Зниження якісних характеристик ґрунтів нині є проблемою державної ваги. Тому заходи щодо поліпшення та охорони угідь потребують забезпечення фінансування за рахунок надійних та стабільних надходжень коштів виключно на ці цілі. На нашу думку, в Україні забезпечення фінансовими ресурсами заходів щодо охорони та поліпшення земельних угідь є завданням можливим для виконання саме за рахунок земельного податку.

Як показують результати попередніх досліджень, через окремі форми плати за землю необхідно вилучати абсолютну ренту та диференціальну ренту першого виду [2; 18]. Крім того, через земельний податок у землевласника чи землекористувача має вилучатись не лише частина доходів, призначених для фінансування потреб розвитку місцевих громад, але й певна сума коштів, необхідна місцевим органам влади для проведення заходів з поліпшення та охорони угідь. Адже, незважаючи на те, що земельні ресурси, по своїй суті, невичерпні, вони потребують за собою специфічного “догляду” (ведення кадастру, здійснення моніторингу, землеустрою), що вимагає формування окремого фонду з метою забезпечення надійного джерела фінансування зазначених заходів. В цьому контексті варто відзначити, що в багатьох країнах світу частка плати за землю в доходах місцевих бюджетів досягає значних розмірів [10].

Зважаючи на вищевикладене, нині виникає потреба реформування підсистеми прямого оподаткування аграрних товаровиробників, метою якого має бути посилення фіскальної та регулюючої ролі плати за землю, адже, як показали результати попередніх досліджень [3; 18], оптимальною величиною земельного податку з одного гектара угідь є такий його розмір, що забезпечуватиме формування надійного джерела фінансування заходів з охорони та відтворення якісних характеристик земельної ділянки та, крім того, забезпечить покриття частини витрат бюджетів місцевого самоврядування.

Зокрема, земельний податок у класичному розумінні цієї економічної категорії на сучасному етапі розвитку економічних відносин в Україні має складатись із двох елементів - рентної частини, базою якої повинен бути рентний доход від продуктивного використання угідь, та адвалорної (ресурсної), яка має розкладатись на платників податку в межах району, залежно від потреби в фінансових ресурсах на заходи з охорони та поліпшення земельних ресурсів, площі угідь платників земельного податку, а також їх якісних характеристик [17].

Слід зазначити, що метою запровадження рентної частини податку є вирівнювання умов господарювання підприємств аграрної галузі та фінансування потреб муніципалітетів (вирівнювання умов економічного розвитку територій). Завданням же ресурсної складової плати за землю є задоволення потреби в фінансуванні заходів з охорони, поліпшення та збереження земельних ресурсів, ведення земельно-кадастрових робіт та стимулювання раціонального використання угідь. На нашу думку, дещо мають відрізнятись і джерела сплати окремих складових плати за землю. Зокрема, джерелом рентної частини платежу повинні бути рентні доходи, а ресурсної - витрати виробництва.

При цьому досвід земельного оподаткування окремих країн світу, зокрема Росії, Німеччини та США [4; 20; 21; 22], свідчить, що земельний податок може бути місцевим платежем. Крім того, на необхідності вдосконалення процедури адміністрування плати за землю та усунення конфлікту інтересів при її справлянні, що забезпечить надходження від плати за землю до місцевих бюджетів у повному обсязі, а також за рахунок включення до складу місцевих податків саме плати за землю забезпечить сільські, селищні та міські бюджети обсягом фінансових ресурсів, достатнім для виконання власних повноважень наголошують окремі відомі політики [11]. Також включення плати за землю до складу місцевих податків передбачено одним із останніх проектів податкового кодексу України [13].

Тому, враховуючи, що в нашій країні цей платіж є джерелом доходів бюджетів місцевого самоврядування, на нашу думку, його слід віднести до місцевих податків.

Варто зазначити, що в умовах, коли буде розроблено та введено в дію досконалішу від чинної в Україні методику визначення ставок земельного податку, розмір його слід буде визначати на базі областей і диференціювати до рівня районів і далі - на рівні сільських рад. Проте ми пропонуємо тимчасово зробити це на базі районів.

Крім того, враховуючи викладені факти, на наше переконання, настала пора реформування механізму розрахунку ставок плати за землю. Зокрема, пропонована нами методика визначення розміру земельного податку з 1 га угідь складається з семи основних етапів (табл. 1).

На першому її етапі визначається розмір диференціального рентного доходу з 1 га. сільськогосподарських угідь. При цьому з метою визначення розмірів середніх диференціальних рентних доходів, пропонуємо використати методику, наведену в попередньому дослідженні [17], визначаючи при цьому розмір рентних доходів за рівня нормативного прибутку, що відповідає 30%, а також застосовуючи ставку податку щодо рентних доходів від вирощування сільськогосподарських культур в розмірі 15% (60% від розміру ставки податку на прибуток підприємств).

Після цього розраховуються фактичні співвідношення між фактичними розмірами податку з 1 га відповідного виду угідь та середньозваженим розміром земельного податку з 1 га земельних площ сільськогосподарського призначення в регіоні, а також розмір рентної частини земельного податку в даному регіоні.

Таблиця 1

Пропонована методика розрахунку земельного податку

Потім управління земельних ресурсів здійснює розрахунок загальної суми ресурсної частини плати за землю. Ресурсна частина платежу визначається як загальна потреба регіону у фінансових ресурсах, необхідних для проведення заходів з охорони та поліпшення земельних угідь.

Сумуючи добутки площ угідь за їх видами та коефіцієнтів співвідношень, що фактично склалися в регіоні між розмірами земельного податку з 1 га ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей та пасовищ, а також середнім розміром земельного податку з 1 га. сільськогосподарських угідь, визначаємо умовну площу угідь з метою їх оподаткування. При цьому слід використовувати дані управління земельних ресурсів в регіоні про середній бал бонітету сільськогосподарських угідь по сільських радах чи районах, а також площу аграрних угідь по видах. Потім необхідно визначити розмір земельного податку по певному району чи сільській раді та величину податку з 1 га угідь за їх видами в межах певного району чи сільської ради.

Застосування запропонованого нами підходу до розрахунку та диференціювання розмірів плати за землю, як свідчать розрахунки, спричинить більш ніж подвійне збільшення мобілізованих її сум порівняно з розмірами, що справляються нині.

Проте слід зазначити, що собівартість вирощування основних сільськогосподарських культур в багатьох сільськогосподарських підприємствах, є дещо завищеною. Тому варіантом обчислення диференціальних рентних доходів з метою оподаткування може бути використання нормативного рівня витрат, передбачених технологічними картами на вирощування сільськогосподарських культур [16].

Ще одним варіантом застосування цього методу є використання для проведення розрахунків сум рентних доходів фактичних цін реалізації продукції вирощування основних культур, а також нормативного рівня витрат та нормативної урожайності.

Слід зазначити, що нині більшість сільськогосподарських товаровиробників є платниками фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП). На наше глибоке переконання, всі вони повинні стати платниками обох складових земельного податку. Тому з метою поліпшення якісних характеристик вітчизняних земельних ресурсів, особливо в контексті вступу України до СОТ та підвищення в зв'язку з цим вимог до конкурентоздатності вітчизняних сільськогосподарських підприємств, роль ФСП для аграрних товаровиробників повинна нині виконувати податкова форма плати за землю та її складові. адміністрування оподаткування сільськогосподарський земля

На нашу думку, рахувати розміри рентних доходів з метою їх оподаткування слід за попередні 5 років на базі області в термін до 1 червня. Проте ставки цієї частини земельного податку слід затверджувати на сесіях відповідних місцевих рад і доводити кожному платнику - сільськогосподарському підприємству чи селянському домогосподарству. Враховуючи це, оскільки аграрні товаровиробники нині сплачують земельний податок двома рівними частками - до 15 серпня та 15 листопада, на наш розсуд, доцільно буде перенести терміни його сплати на 20 серпня та 20 листопада, що дозволить розрахувати ставки податку на базі області, диференціювати розміри податку на райони та розрахувати їх величину для кожного товаровиробника і затвердити їх на сесіях відповідних місцевих рад.

Щодо розкладної частини земельного податку, то її доцільно також сплачувати в терміни, передбачені для рентної частини податку, що дозволить відділам земельних ресурсів обрахувати їх розміри, що відповідають потребі в коштах на проведення робіт з охорони та поліпшення угідь, та дасть необхідний місцевим радам час для затвердження його ставок.

Сплачуватись розкладний земельний податок повинен виключно до бюджетів місцевого самоврядування, які мають використовувати суми цього податку тільки на фінансування заходів з охорони та поліпшення ґрунтів.

Щодо рентної частини земельного податку, то її доцільно буде розподіляти між місцевими бюджетами всіх рівнів у порядку, передбаченому чинним Бюджетним кодексом України. Крім того, на нашу думку, при диференціюванні сум рентного земельного податку слід застосовувати коефіцієнти коригування, що залежатимуть від місцерозташування угідь.

Зокрема, щодо розмірів податку з земельних угідь сільськогосподарського призначення в межах стокілометрової зони від обласних центрів слід застосовувати коригувальний коефіцієнт, що відповідає 5. Щодо сум податку з земельних угідь, наближених до районних центрів (крім обласних) в межах десятикілометрової зони, слід застосовувати коригувальний коефіцієнт, що відповідає 2. Щодо розміру земельного податку з земельних угідь, наближених до доріг з твердим покриттям (крім двох попередніх категорій угідь), слід застосовувати коригувальний коефіцієнт, що відповідає 1,5. Щодо сум земельного податку з решти категорій угідь слід застосовувати коефіцієнт 1.

При цьому окремі види платників земельних платежів, зокрема, крупні агрохолдинги та афільовані з ними структури, які монополізували значну площу сільськогосподарських угідь (скажімо більше 10000 га), тепличні комбінати та птахофабрики, на наше глибоке переконання, не повинні мати права на пільговий режим оподаткування аграрних товаровиробників (чи то на базі ФСП, чи будь-який інший) та мають сплачувати земельний податок на загальних підставах.

На перший погляд, запропоновані нами зміни до механізму земельного оподаткування призведуть до надмірного збільшення розміру податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників. Проте внаслідок запровадження на практиці пропонованих реформ та за умови дії статті 22 Закону України «Про плату за землю», в бюджеті кожного села, селища та району України з`являться кошти, необхідні їм для фінансування заходів щодо поліпшення і охорони сільськогосподарських угідь.

В зв'язку з цим варто зазначити, що відповідно до бюджетної програми «Агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення», затвердженої наказом Мінагрополітики та Мінфіну від 16.02.2006 року №60/186 [9], проведення агрохімічної паспортизації угідь та їх науково обґрунтована хімічна меліорація призведе до підвищення урожайності на 14%. Відповідно до іншої бюджетної програми «Докорінне поліпшення земель сортовипробувних станцій та опорних пунктів», затвердженої наказом Мінагрополітики та Мінфіну від 16.02.2006 року №60/186 [9], проведення докорінного поліпшення 1 га. угідь, собівартість якого нині складає 1,4 тис.грн, веде за собою зростання родючості ґрунтів на 30%.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що якісні характеристики вітчизняних земельних угідь з року в рік погіршуються, для вирішення значної частини проблем вітчизняного сільськогосподарського землекористування слід провести наступні заходи:

1. Плата за землю на сучасному етапі розвитку економічних відносин в сільськогосподарській галузі має складатись із двох части - рентної, базою якої повинен бути рентний доход від використання угідь та адвалорної, яка має розкладатись на платників податку в межах району, залежно від потреби в фінансових ресурсах на землеохоронні заходи, площі угідь платників земельного податку, а також їх якісних характеристик.

2. Всіх аграрних товаровиробників, навіть тих, які мають право на спрощений режим оподаткування, слід зобов'язати сплачувати розкладну частину плати за землю.

3. Тимчасово (від 1 до 3 років) базою нарахування рентного земельного податку повинен бути фактичний розмір рентного доходу, обчисленого за результатами вирощування і реалізації трьох основних культур, отриманого платниками за 5 останніх років. По закінченню цього перехідного періоду базою нарахування земельного податку також має бути розмір рентного доходу за результатами вирощування і реалізації трьох основних культур за 5 останніх років, обчисленого з врахуванням нормативних витрат (на підставі технологічних карт) та середніх цін реалізації продукції протягом останніх 5 років.

4. Ставка рентної частини земельного податку повинна складати 60 % від базової ставки податку на прибуток підприємств, тобто відповідати 15 %.

5. Крупні агрохолдинги та афільовані з ними структури, які монополізували значну площу сільськогосподарських угідь (більше 10000 га.), тепличні комбінати та птахофабрики, а також інші сільськогосподарські товаровиробники, повинні, крім обох складових плати за землю, сплачувати до бюджету податок на прибуток підприємств та інші податки, збори і платежі, які нині сплачують підприємства на загальній системі оподаткування.

Висновки

Як показали результати досліджень, вітчизняний земельний податок має складатись з двох рівноправних складових: рентної частини, яка б вилучала у землекористувача частину земельної ренти і формувала доходну базу муніципальних бюджетів та адвалерної (ресурсної) складової, за рахунок якої повинен формуватись фонд, що давав би змогу фінансувати заходи щодо охорони та поліпшення сільськогосподарських угідь. При цьому в основі рентної частини земельного податку має бути закладено розрахунок розмірів рентних доходів від вирощування трьох основних в регіоні культур, а адвалерна - має задовольняти потреби регіону щодо рекультивації та відновлення родючості земельних ділянок.

Подальші дослідження в цьому напрямі фінансової науки, на нашу думку, слід присвятити вдосконаленню спеціального режиму прямого оподаткування агроформувань, що нині в Україні базується на основі оподаткування сільськогосподарських угідь.

Список використаних джерел

1. Буздалов И.Н. Механизм рентных отношений и проблемы его реализации в сельском хозяйстве / И.Н. Буздалов // АПК: экономика, управление. - 1997. - №11 - С. 41-48.

2. Боровик П.М. Земельна рента як база нарахування земельних платежів. / П.М. Боровик // Збірник наукових праць Уманського ДАУ, Частина 2 «Економіка», 2008., №67, С. 192-198.

3. Боровик П.М. Посилення ролі податкових джерел у фінансуванні землеохоронних заходів / П.М. Боровик // Агроінком. -2006. - №9-10. - С.90-94.

4. Бюджетный кодекс Российской Федерации [Електронний ресурс]

5. Дем'яненко М. Земельний податок у механізмі земельних відносин / М.Я. Дем'яненко // Вісник аграрної науки. - 1994. - № 10. - С. 3-10.

6. Закон України “Про плату за землю” від 3 липня 1992 р. №2535-XII / Верховна Рада України - Офіц. вид. - К.: Відомості Верховної Ради України, 1992, №38 (22.09.92) - C. 560.

7. Заяць В.М. Роль платежів за землю у формуванні місцевих бюджетів / В.М. Заяць // Фінанси України. - 2006. - №10. - С. 32-39.

8. Лукинов И.И. Эволюция экономических систем. / И.И. Лукинов - М.: ЗАО «Изд.-во «Экономика», 2002. - С. 328-331.

9. Наказ Мінагрополітики та Мінфіну від 16.02.2006 року №60/186 «Про затвердження бюджетної програми «Агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення» та бюджетної програми «Докорінне поліпшення земель сортовипробувних станцій та опорних пунктів» - [Електронний ресурс] - Режим доступу: - // Ліга: еліт Закон Соруright: ІАЦ „Ліга”. - 2010.

10. Податки Австралії - [Електронний ресурс]

11. Пояснювальна записка до проекту Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про плату за землю” - [Електронний ресурс]

12. Програма розвитку земельних відносин в Уманському районі на 2002-2010 роки, затверджена рішенням районної ради від 14.01.2002 року / Уманська районна рада народних депутатів - Офіц. вид. - Умань: Уманська Зоря, 2002. - №4. - С. 2-3.

13. Проект податкового кодексу України - [Електронний ресурс]

14. Рішення Уманської районної ради «Про бюджет Уманського району на 2008 рік» №21-V від 14.01.2008 року / Уманська районна рада народних депутатів - Офіц. вид. - Умань: Уманська Зоря, - 2008. - №4. - С. 1-3.

15. Саблук П. Т. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого та погляд у майбутнє. Т. II. Аграрна економіка в умовах демократичного державотворення./ П.Т. Саблук - К.; Інститут аграрної економіки, 2001. - 484 с.

16. Технологічні карти та витрати на вирощування сільськогосподарських культур / [за ред. П.Т.Саблука, Д.І. Мазоренка та Г.Є. Мазнєва] - К.: ННЦ ІАЕ, 2005. - 402 с.

17. Тулуш Л.Д., Боровик П.М. Вдосконалення підходів до визначення бази земельного оподаткування / Л.Д. Тулуш, П.М. Боровик // Облік і фінанси АПК. - 2007. - №8-10. - С. 115-123.

18. Тулуш Л.Д. Методологічні аспекти розвитку системи оподаткування сільськогосподарських товаровиробників / Л.Д. Тулуш // Економіка АПК., 2007. - № 9. - С. 116-123.

19. Федоров М.М. Економічні проблеми земельних відносин у сільському господарстві. / М.М. Федоров - К.: ІАЕ, 1998. - 263с.

20. Черник Д. Налоги Германии / Д.Г. Черник // Финансы. - 1996. - №6. - С. 33-35.

21. Budgetsgebдude des Deutschlands. - [Електронний ресурс]

22. Budgets of the states. - [Електронний ресурс]

Размещено на allbest.ru