Державний фінансовий контроль

Размещено на http://www.allbest.ru//

Вступ

Необхідність розвитку системи державного фінансового контролю в Україні обумовлена об'єктивною потребою у створенні комплексу противаг існуючим реальним загрозам в економічній сфері. Зокрема, це стосується

забезпечення надходжень до бюджету податків, зборів та обов'язкових платежів;стабілізації стану фінансово-бюджетної дисципліни; зменшення кількості таобсягів фінансово-бюджетних порушень; вдосконалення системи

відповідальності учасників бюджетного процесу; посилення координуючої та

спрямовуючої ролі держави у системі фінансового контролю.

Головними цілями державної політики на даному етапі розвитку економіки України є покращення роботи фінансово-кредитної сфери та забезпеченнязбалансованого розвитку бюджетної системи шляхом реалізації у вказанихсферах регулюючої функції держави. Державне регулювання передбачає підвищення ефективності та якості політики, яку проводить держава для попередження, виявлення і запобігання фінансових правопорушень.

Це вимагає наявності дієвої системи державного фінансового контролю. Окрім того, потребує вдосконалення організаційно-функціональна система державного фінансового контролю.

Необхідним є розмежування функцій та повноважень у сфері державного фінансового контролю, чітке їх визначення для зовнішніх і внутрішніх органів і структурних підрозділів державного фінансового контролю.



Проблеми і перспективи розвитку системи державного фінансового контролю в Україні.

В Україні проведення економічних «реформ», перехід до ринкових відносин спричинили послаблення управління економікою і позначилися на його найважливішій складовій -- державному фінансовому контролі. «Це сталося внаслідок переважання поглядів, що в умовах ринку підвищується роль самоорганізації, відпадає необхідність у централізованих механізмах управління, відбувається ефективне саморегулювання економіки». Проте реалії життя швидко переконливо показали, що ринкова економіка сама не може бути цілком некерованою, оскільки в такому випадку втрачаються організаційні механізми, що забезпечують об'єднання економічних суб'єктів країни в цілісну економічну систему. Про це свідчить і віковий досвід розвинених країн, де поряд із розвитком ринкових відносин розвиваються та вдосконалюються інститути і методи державного регулювання економікою, які особливу увагу приділяють створенню і функціонуванню системи державного фінансового контролю.

Підвищення дієвості та ефективності державного фінансового контролю, посилення його профілактичної спрямованості обумовили в останні роки стійку тенденцію до зміцнення фінансової дисципліни в державі. Сформована структура органів виконавчої влади, уповноважених законодавством здійснювати фінансовий контроль, відповідає потребам сьогодення.

Державний фінансовий контроль здійснюється уповноваженими центральними органами виконавчої влади (далі - суб'єкти державного фінансового контролю) та контрольно-ревізійними підрозділами, що функціонують у структурі міністерств, інших центральних органі виконавчої влади (далі - контрольно-ревізійні підрозділи).

Разом з тим рівень правопорушень у фінансовій сфері залишається досить високим, що є наслідком нерозв'язаних проблем в організації державного фінансового контролю. Недосконале нормативно-правове поле, недостатня ефективність контролю, орієнтація на здійснення його у формі ревізій та перевірок після завершення фінансово-господарських операцій - усе це не забезпечує належного усунення виявлених правопорушень, націленості суб'єктів державного фінансового контролю на запобігання правопорушенням, а також високого рівня координації та обміну інформацією.

Існуюча система державного фінансового контролю не дає Кабінетові Міністрів України змоги повною мірою проводити глибокий аналіз та оцінку системи державного управління в окремих сферах соціально-економічної діяльності.

По суті сьогодні державний контроль є звичайним набором міністерств, відомств і установ, які виконують неузгоджені, роз'єднані і невпорядковані контрольні функції. Ці функції, статус і сфери контрольної діяльності визначають різні закони, укази Президента України, постанови уряду та інші нормативно-правові акти, які найчастіше не лише не забезпечують системності державного фінансового контролю, а навпаки, призводять до дублювання і паралелізму в його здійсненні. Усе це свідчить про те, що назріла гостра необхідність навести лад у цій важливій сфері державного управління.

Дотепер українське законодавство не містить дефініції „фінансового контролю”, не встановлено його систему, не визначено головного органу з фінансового контролю - існують лише загальні положення щодо проведення контрольних заходів. Така правова розгалуженість випливає з того, що питання фінансового контролю в Україні регулюється великою кількістю нормативних актів, а також того факту, що досі не прийнято єдиного нормативного акта з фінансового контролю. Бо, крім законів і постанов уряду, слід брати до уваги акти контрольних органів - Контрольно-ревізійного управління, Рахункової палати, Державного казначейства, Національного банку України, акти податкових та інших органів. Усе це призводить до плутанини, дублювання функцій, перекладання відповідальності, збільшення навантаження на підприємства - об'єкти контролю та інших колізійних питань.

В основу класифікації фінансового контролю покладено декілька чинників. За суб'єктами, що здійснюють фінансовий контроль, його можна переділити на зовнішній (тобто контроль спеціально уповноважених державних органів, що є вищими стосовно до об'єкта, що перевіряється, або незалежних від нього органів контролю) та внутрішній (контроль у межах однієї організації або галузі силами їхніх структурних підрозділів, бухгалтерів).

Загальновідомою є також інша класифікація: за органами, що здійснюють фінансовий контроль, він переділяється на державний, незалежний (або аудиторський) контроль і контроль власника.

Державний контроль в Україні згідно з чинним законодавством здійснюють мірою необхідності та в межах своєї компетенції різноманітні органи державної влади України та підвідомчі їм організації: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Рахункова палата, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад (їхніх фінансові управління), Державна контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Державна податкова служба України, Національний банк України, Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Фонд державного майна України, різні служби та інспекції.

Незалежний (або аудиторський) контроль здійснюють аудитори (аудиторські фірми) за договорами з державними та приватними підприємствами перевіряючи достовірність звітних даних, балансів і водночас надаючи консультаційні послуги з питань обліку, фінансів. Такий контроль призначено здебільшого для об'єктів приватного сектора економіки.

Контроль власника можна переділити на: галузевий (це контроль міністерств, державних комітетів підпорядкованих їм за галузевістю підприємств, установ та організацій, наприклад, щодо виконання планових завдань із виробничої та фінансово-господарської діяльності) і внутрішньогосподарський (здійснюваний власниками підприємств, його бухгалтерською службою).

Невідкладною справою є формування в країні ефективного державного фінансового контролю, який функціонував би як цілісна система. Проблема полягає в тому, що на сьогодні контрольні функції у фінансовій сфері покладено приблизно на десять державних органів, повноваження яких досить часто дублюються, що можна пояснити недосконалістю нормативної бази та її відрубністю. Саме тому виникає потреба у прийнятті єдиного нормативного акта - Закону України „Про державний фінансовий контроль”.

Опрацьовуються декілька законопроектів, пов'язаних із регулюванням державного фінансового контролю. Законопроекти різняться як за змістом, так і за формою. По-різному трактуються однакові поняття, пропонуються різні класифікації форм контролю, контрольних органів, деякі питання взагалі не відображено в законопроектах. Тобто, навіть на рівні законопроекту немає єдиного, суцільного розуміння системи фінансового контролю. Саме тому необхідно звернутися до досвіду інших країн, в яких функції фінансового контролю здійснюють відповідні органи (зазначимо, що коли повноваження більшості з них є спільними, то різниться питання підпорядкування цих органів і стосовно владних повноважень, як-то застосування санкцій).

З огляду на те, що в Україні немає подібного органу, можна відповісти на запитання, чи потрібен він в Україні. Якщо розглядати кожне повноваження ради окремо, то ми побачимо, що дані функції в Україні не є вакантними, тобто вони виконуються вже існуючими органами. Тому із організацією нового органу з фінансового контролю в Україні виникло б чимало багато неузгоджених питань, потрібно було б, знову ж таки, розподіляти контрольні функції між уже існуючими органами з урахуванням нового та розв'язувати інші проблеми. Отже, логічним є висновок стосовно покладення перелічених організаційних повноважень на один орган, наприклад, на Контрольно-ревізійне управління.

Перші кроки щодо створення системи органів фінансового контролю було зроблено у 1996 р., коли постановою Верховної Ради України від 6 лютого 1996 р. № 33/96-ВР було подано постійною Комісією Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності проект Закону України „Про Контрольну палату Верховної Ради”. Але, попри необхідність парламентського контролю, даний законопроект було відхилено.

Останнє надбання - проект Закон України „Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання в Україні”, котрий визначає єдиний для всіх органів, які здійснюють контроль за діяльністю суб'єктів господарювання в Україні, порядок організації та проведення перевірок фінансово-господарської, виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності суб'єктів господарювання, проведення ними обстежень і надання обов'язкових приписів з метою допомоги суб'єктам господарювання уникнути порушень чинного законодавства через налагодження паритетних відносин між органами контролю та суб'єктами господарювання.

Перевага законопроекту полягає в тому, що він регулює всі контрольні відносини, а не тільки у сфері фінансового контролю. Законопроект містить вичерпний перелік державних органів, які належатимуть до контрольних (ст. 2 Законопроекту). Це будуть такі органи:

1. Антимонопольний комітет - додержання законодавства із захисту економічної конкуренції;

2. Комітет із питань технічного регулювання та споживчої політики - захист прав споживачів, метрологічна діяльність, підтвердження відповідності та реклама;

3. Державна служба експортного контролю - використання у заявлених цілях імпортованих до України товарів, що підлягають експортному контролю;

4. Органи контролю за цінами - здійснення контролю з питань державної дисципліни цін під час встановлення і застосування державних фіксованих цін і тарифів;

5. Державна податкова адміністрація України - державний контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та їх використання для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів господарювання та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності;

6. Державна митна служба України - додержання митного законодавства, спільний із Національним банком України контроль за додержанням валютного законодавства;

7. Контрольно-ревізійне управління - контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів;

8. Державна комісія з цінних паперів і фондовому ринку - випуск та обіг цінних паперів; додержання емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та умов їх продажу;

9. Міністерство екології - виконання норм і правил у сфері використання та охорони природних ресурсів;

10. Міністерство внутрішніх справ (МВС) - контроль за суб'єктами господарювання в межах компетенції, визначеної спеціальним законодавством (додається, що дія цього Закону на нього не поширюється).

В Законі України про фінансовий контроль мають бути визначені основні напрямки розвитку структури, форми та рівня взаємодії з державними контрольними органами, питання кадрів, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення контрольних органів. Основні задачі, що мають бути вирішені з прийняттям Закону:

1. Надання повних і вичерпних визначень поняттям і термінам, у тому числі поняттям „ревізія” і „перевірка” (віднесення їх до форм контролю, щоб уникнути суперечностей), визначення мети, принципів, органів контролю, їхніх прав та обов'язків, чітке формулювання об'єкта фінансового контролю, розв'язання питань методологічного управління та координації діяльності державних органів контролю та організацій, з іншими органами, особливо з правоохоронними й судовими, визначення поняття „система контролю”, складові якої мають бути взаємопов'язаними і функціонування як єдиний організм на всіх етапах діяльності державних органів, зокрема й аудиторської.

2. Визначення нових стратегічних напрямів контрольної роботи і вдосконалення структури контрольних органів, у тому числі й заснування аналітичного центру (створення умов для реалізації заходів щодо оптимізації бюджетних витрат і забезпечення їх ефективного й цільового використання; вдосконалення системи контролю за проведенням перевірок (ревізій) суб'єктів господарювання).

3. Вироблення нового та вдосконалення чинного законодавства (через внесення змін і доповнень у нормативні акти, що регулюють процедури проведення фінансового контролю), створення ефективного механізму взаємодії органів державного контролю України (а надто стосовно вдосконалення механізму взаємодії контрольно-ревізійних органів, органів Державного казначейства, Рахункової палати, зміцнення взаємодії з органами внутрішніх справ, органами служби безпеки, органами податкової міліції та органами прокуратури).

Головна роль у системі фінансового контролю України, як і в інших економічно розвинутих країнах, має належати органам, діяльність яких ні організаційно, ні фінансово не залежить від органів чи посадових осіб, уповноважених розпоряджатися суспільними (державними й місцевими) фінансовими та матеріальними ресурсами. З цією метою необхідно вивчати досвід провадження фінансового контролю в інших державах - у Російській Федерації, США, Франції, Нідерландах, Іспанії і т. д., а потім, вибравши найкраще та врахувавши вітчизняні особливості, запровадити в систему державного фінансового контролю України.

Якщо прийматиметься програма з розвитку контрольних органів України, її належить розрахувати на певний проміжок часу, в якому необхідно визначити основні напрямки розвитку.

Основними завданнями даної Програми можуть бути:

1. Розроблення законодавчої бази, нормативно-правових актів, інструктивних і методичних документів, що підвищують ефективність державного фінансового контролю, зокрема й прийняття Закону України „Про державний фінансовий контроль в Україні”.

2. Створення й відпрацювання механізму координації роботи контрольних і правоохоронних органів (з установленням меж їхньої взаємодії у відповідному нормативному акті, щоби запобігти декларативності цього положення).

3. Вирішення питання поліпшення матеріально-технічного забезпечення контрольних органів (особливо стосовно винайдення придатних джерел фінансування, бо ці зміни, зрозуміла річ, фінансуватимуться з Державного бюджету України).

4. Проведення заходів з удосконалення підготовки й підвищення кваліфікації працівників контрольних органів, їхнього професійного рівня.

5. Вивчення і впровадження в практику іноземного досвіду проведення державного фінансового контролю (можливо, запровадження міжнародних стандарти контролю).



2.Контроль Національного банку за дотриманням комерційними банками економічних нормативів

Національний банк України виконує роль центрального банку нашої

держави, якому надано право забезпечувати стабільність гривні, він є емісійним центром країни, а також він проводить єдину державну політику у

сфері грошово-кредитних стосунків тощо. Національний банк - юридична

особа, що є власністю України. Статут Національного банку затверджує Верховна Рада України. Правовий статус, принципи організації і діяльності, завдання, функції, повноваження Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України «Про Національний банк України».

Значення Національного банку України полягає в тому, що він є важливим Інститутом державного впливу на розвиток економіки країни,

особливо на розвиток грошово-кредитних стосунків як в України, так і за її

межами. Зокрема, Національний банк має вирішальне значення в управлінні

готівковим грошовим обігом, регулюванні рівня відсоткових ставок фінансово-кредитних закладів України, касовому виконанні Державного боргу, встановленні офіційного курсу гривні до іноземних валют і т. ін.

Національний банк України підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення та звільнення

Голови НБУ і формування Ради НБУ.

На Національний банк покладено функцію банківського нагляду та

контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, установлених Національним банком,

та власних нормативних актів. Для захисту інтересів клієнтів та забезпечення

фінансової надійності банків Національний банк установлює для банків

обов'язкові економічні нормативи:

* нормативи капіталу (нормативи капіталу комерційного банку (НІ), мінімального розміру статутного капіталу (Н2), платоспроможності (Н3); достатності капіталу банку (Н4);

* нормативи ліквідності (нормативи миттєвої ліквідності (Н5); загальної ліквідності (Н6); співвідношення високоліквідних активів (Н7);

* нормативи ризику (нормативи максимального розміру ризику на одного позичальника (Н8), великих кредитних ризиків (Н9); максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру Н10), інсайдерам (Н11), максимального розміру наданих міжбанківських позик

(Н12); максимального розміру отриманих міжбанківських позик (Н 1З);

інвестування (Н14);

* нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку

(норматив загальної відкритої валютної позиції банку (Н15), довгої (короткої) відкритої валютної позиції у вільноконвертованій валюті (Н16), в неконвертованій валюті (Н17); у всіх банківських металах (Н 18).

Порядок розрахунку зазначених економічних нормативів визначається

Національним банком. Для підтримки стабільності банківської системи та

розширення її кредитних можливостей Національний банк видає банкам

кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і

кредитування потреб, пов'язаних із структурною перебудовою економіки

України.

Контроль за дотриманням комерційними банками економічних нормативів проводиться кожного дня (за даними щоденних балансів) і один

раз на місяць (за даними форм звітності станом на перше число кожного

місяця).

Економічні нормативи вважаються звітними, якщо вони розраховані:

* на конкретно встановлену дату:

- нормативи капіталу банку (Н1),

- мінімального розміру статутного капіталу (Н2) - на 1 квітня щороку;

* за щоденними даними:

- нормативи максимального розміру ризику на одного позичальника(Н8);

- максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10);

- максимального сукупного розміру кредитів, наданих інсайдерам (НІ); інвестування (Н14);

- відкритої валютної позиції (Н15, НІ6, Н17, Н18) - за кожен випадок порушення встановлених Національним банком України нормативів;

* за формулою середньомісячної зваженої величини:

- нормативи платоспроможності (НЗ); достатності капіталу банку (Н4); ліквідності (Н5, Н6, Н7).

Контроль за дотриманням комерційними банками економічних нормативів проводять відділи банківського нагляду регіональних управлінь і управління контролю економічних нормативів Департаменту безвиїзного нагляду Національного банку України.

Виконуючи функцію кредитора останньої інстанції, Національний банк

України видає банкам кредити під програми фінансового оздоровлення банків. Рефінансування банків здійснюється через аукціони (з 1994 року), що

забезпечує створення рівноправних умов доступу банків до централізованих

кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит (з 1996 року) та операції під заставу державних цінних паперів (з 1997 року).

Національний банк України проводить контроль за дотриманням юридичними особами банківського законодавства і власних нормативних актів. У випадку порушення цього законодавства й актів Національний банк

України має право:

* підвищувати норми обов'язкових резервів;

* відкликати ліцензію на здійснення окремих чи всіх банківських операцій;

* усувати керівництво суб'єкта банківської діяльності від управління і призначати тимчасову адміністрацію для управління цим суб'єктом;

* утримувати за рішенням суду (арбітражного суду) штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу та застосовувати інші економічні санкції

відповідно до законодавства;

* приймати рішення про виключення з Державної книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних закладів і про реєстрацію або ліцензію.

Ці примусові заходи можуть проводитись у випадку порушення комерційними банками економічних нормативів; порядку, термінів і технологій виконання банківських операцій; допущення несанкціонованої емісії; недотримання постанов, інструкцій, положень, правил Національного

банку України, неподання форм звітності або подання недостовірної інформації (звітності); ведення збиткової діяльності; формування ситуації, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів; створення перешкод антимонопольним діям або праву клієнта самостійно обирати собі банк.

Національний банк України зобов'язаний вилучати з обігу фіктивні кошти шляхом отримання їх у беззаперечному порядку із кореспондентських

рахунків банків. Якщо існує незгода з рішенням НБУ, то юридична особа має право на захист своїх інтересів у арбітражному суді.

Для того, щоб захистити інтереси клієнтів і досягти фінансової надійності комерційних банків, встановлюється мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку в сумі, еквівалентній 1 млн. євро за офіційним курсом гривні, визначеним Національним банком України.

Для кооперативного банку та банку з іноземними капіталом мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку може

бути не менше:

* для місцевих кооперативних банків, що діють в межах однієї області, - 1 млн. євро;

* для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональні), в тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечнихбанків - 3 млн. євро;

* для банків, що здійснюють свою діяльність на всій території України (міжрегіональні), зокрема спеціалізованих інвестиційних, розрахункових (клірингових), ощадних та іпотечних, центрального кооперативного банку, -

5 млн. євро.

Серед функцій Національного банку України залишаються функції по банківському регулюванню, нагляд за діяльністю проблемних банків, їх фінансове оздоровлення, призначення куратора, окрім введення тимчасової

адміністрації чи призначення ліквідатора.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб буде здійснювати комплекс дій, пов'язаних з виводом з ринку неплатоспроможних банків найменш затратними методами:

- ліквідація банку з прямим відчуженням від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованих депозитів вкладникам - фізичним особам;

- ліквідація банку з передачею/продажем його активів і зобов'язань, гарантованих депозитів неплатоспроможному банку;

- передача/продажа активів і зобов'язань, гарантованих депозитів платоспроможному банку з наступним відзивом банківської ліцензії та ліквідацією неплатоспроможного банку;

- утворення перехідного банку з його продажем інвестору, перевод на нього працюючих активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, з наступною ліквідацією неплатоспроможного банку;

- продаж цілого неплатоспроможного банку інвестору з наступним приєднанням чи злиттям неплатоспроможного банку з іншим платоспроможним банком.

Розширено повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

щодо перевірок банків: працівники цього фонду можуть бути залучені Національним банком України до проведення сумісних перевірок. Закон установлює порядок процедури ліквідації неплатоспроможного банку і введення тимчасової адміністрації, її функції та повноваження, критерії визначення проблемного і неплатоспроможного банку, вимоги до інформування банками своїх клієнтів - користувачів про ризики, пов'язані з

послугами.

3.Контрольна діяльність Антимонопольного комітету України

Антимонопольний комітет України (АМКУ) - це державний орган, який забезпечує контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів суб'єктів господарювання і споживачів від порушень цього законодавства.

Повноваження Антимонопольного комітету України визначенів Законі України „Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 року №3659 - ХІІ. Антимонопольний комітет України підзвітний Верховній Раді України, а у своїй поточній діяльності підпорядковується Кабінету Міністрів України.

Посадові особи Антимонопольного комітету (державні уповноважені, голови територіальних відділень та працівники АМКУ, їх територіальних відділень мають право:

* безперешкодно входити на підприємства, в заклади, організації за службовою посвідкою;

* мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для проведення перевірки, якщо інше не передбачене законом;

* вимагати усні й письмові пояснення від посадових осіб і громадян, а також необхідні документи та іншу інформацію для перевірки дотримання антимонопольного законодавства;

* залучати до перевірок за узгодженням з відповідними підприємствами та об'єднаннями їхніх спеціалістів;

* складати протоколи про адміністративні правопорушення;

* розглядати справи про порушення антимонопольного законодавства та заяви і справи про економічну конкуренцію;

* приймати рішення за результатами розгляду цих справ;

* представляти Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення без спеціальної довіреності в суді або арбітражному суді;

* виносити рішення про вилучення письмових і речових доказів, які можуть бути доказом у справі про порушення законодавства з питань захисту економічної конкуренції.

Органи АМКУ проводять перевірки дотримання антимонопольного законодавства всіма суб'єктами господарювання (незалежно від їх форм власності, розміру, форми господарювання). Неважливо навіть, займають ці суб'єкти господарювання монопольне становище на ринку чи ні.

Перевірки, що проводять органи АКМУ (територіальні відділення) поділяють на планові, позапланові та повторні.

Планова виїзна перевірка - це перевірка, що передбачена планом роботи органу АКМУ (територіального відділення), яка проводиться замісцезнаходженням об'єкта перевірки (чи його структурного підрозділу).

Дана перевірка суб'єкта господарювання проводиться не більше одного разу протягом календарного року на підставі плану-графіку перевірок, затвердженого головою АКМУ (територіального відділення). План-графік складається щоквартально. Суб'єкта господарювання про планову виїзну перевірку мають обов'язково попередити не пізніше ніж за десять календарних днів до її початку.

Позапланова виїзна перевірка - це перевірка, що не передбачена в планах роботи АМКУ (територіального відділення) і проводиться без попередження суб'єкта господарювання за наявності однієї із важливих (наперед визначених) обставин.

Повторна перевірка - це перевірка, що ще раз здійснюється протягом календарного року у зв'язку з проведенням щодо посадових осіб АМКУ (територіального відділення) службового розслідування або порушення кримінальної справи.

Рішення про проведення перевірки приймає голова АМКУ (територіального відділення) і воно оформляється відповідним наказом чи розпорядженням.Перевірку здійснює комісія у складі не менше двох осіб.

Прибувши на підприємство, в організацію, заклад, члени комісії зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання документи про склад комісії, повноваження її членів, перелік питань, що підлягають перевірці.

Після завершення перевірки члени комісії складають довідки, де мають бути сформульовані висновки і пропозиції з перевірених питань, а також в разі потреби - проміжний акт ( в процесі перевірки).На підставі довідок та матеріалів, одержаних під час перевірки, голова комісії оформляє акт перевірки у двох примірниках. Цей акт повинні підписати голова і всі члени комісії. Один примірник акта перевірки вручають особисто керівнику суб'єкта господарювання, що перевірявся, протягом 5 робочих днів після завершення перевірки.

За порушення антимонопольного законодавства органи АМК України (територіальні відділення) мають право застосовувати до суб'єктів господарювання такі фінансові санкції:

* антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним становищем, невиконання рішення органів АМК або їх виконання не в повному обсязі - розмір штрафу до 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У випадку наявності незаконно отриманого прибутку, що перевищує 10% даного доходу, розмір штрафу ста- новитиме не більше потрійного розміру незаконно отриманого прибутку. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу не надав його розмір, то накладається штраф до 20 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (НМДГ);

* здійснення узгоджених дій без дозволу АМК, обмежувальна і дискримінаційна діяльність, недотримання умов концентрації тощо - розмір штрафу до 5 % доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу АМК ненадав його розмір, то накладається штраф до 10 НМДГ;

* схиляння суб'єктів господарювання до здійснення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, неподання інформації АМК у встановлені терміни, подання інформації АМК в неповному обсязі або недостовірної інформації і т.ін. - розмір штрафу до 1% виручки, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу АМК не надав його розмір, то штраф накладається до 2000 НМДГ.

Керівники юридичних осіб та особи, що займаються підприємницькою діяльністю, за порушення антимонопольного законодавства несуть адміністративну відповідальність. Розглядають такі

справи й накладають стягнення місцеві суди:

* зловживання монопольним становищем на ринку - розмір штрафу на керівників підприємств до 15 НМДГ, а на фізичних осіб-підприємців до 30 НМДГ;

* неправомірні дії між підприємцями - розмір штрафу аналогічний до першого пункту;

* неподання, несвоєчасне подання інформації або явно недостовірної

інформації АМК - на посадових осіб та керівників розмір штрафу до 7 НМДГ, а на фізичних осіб-підприємців до 20 НМДГ;

* ухилення від виконання рішень АМК або несвоєчасне їх виконання - на посадових осіб і керівників розмір штрафу до 6 НМДГ, а на фізичних осіб-підприємців - до 16 НМДГ.



Висновки

Основи функціонування державного фінансового контролю природно

зумовлені самою сутністю категорії фінансів як реалізації однієї з їхніх функцій на практиці, тобто виконання фінансами своєї контрольної функції

передбачає розбудову системи державного фінансового контролю. Крім того,

державний фінансовий контроль є невід'ємною складовою частиною системи

управління державними фінансами.

Розбудова цілісної системи державного фінансового контролю вимагає

застосування узагальненого досвіду міжнародних інституцій із питань фінансового контролю, теоретичного підґрунтя та методологічних засад. Державний фінансовий контроль виступає одним з дієвих інструментів збереження економічної безпеки держави, тому проблема підвищення ефективності цієї сфери є досить актуальною для України на даний час і потребує нових науково-практичних розробок.

Отже, можна зробити висновок, що завдання державного фінансового контролю полягає у вивченні організаційних засад контрольно-ревізійної роботи, її правового, інформаційного забезпечення та набутті методичних навичок щодо здійснення контрольних процедур.



Список використаної літератури

Закон України „Про Національний банк України" від 20 травня

р. №679 -ХІУ.

Білуха М.Т., Микитенко Т.В. Фінансовий контроль: теорія, ревізія, аудит:Підручник. - К.: Українська академія оригінальних ідей. - 2005. - 888 с.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. - К.:ЦУЛ, 2004. - 544 с.

Германчук О.І., Стефаник І.Б., Рубан Н.І., Александров В.Т., Назарчук О.І. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит. - Київ: НВП „АВТ", 2004. - 424 с. фінансовий контроль антимонопольний

Гуцаленко Л. В. Державний фінансовий контроль: навч. посіб. [для студ.вищ. навч. закл.] / Л. В. Гуцаленко, В. А. Дерій, М. М. Коцупатрий -- К.:Центр учбової літератури, 2009. -- 424 с. -- ISBN 978-966-364-877-4.

Дрозд І.К., Шевчук В.О. Державний фінансовий контроль. - К.: Імекс-ЛТД,2007. - 304 с.

Карлін М.І. Фінансова система України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2007. -324 с.

Максімова В.Ф. Організація державного фінансового контролю: Навчальний посібник. -Одеса: ОНЕУ, 2012. - 276 с.

Перманчук П.К.,Стефанюк І.Б. та ін. Державний фінансовий контроль: Ревізія та аудит. - К.: АВТ, 2004. - 423 с.

Хмельков А. В. Державний фінансовий контроль : Навчальний посібник /А. В. Хмельков. - Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2013. - 549 с.

Размещено на Allbest.ru

...