Управління фінансовими інвестиціями підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління фінансовими інвестиціями підприємства



Зміст

Вступ

1. Специфіка здійснення фінансових інвестицій

2. Принципи й методи оцінки інвестиційної привабливості фінансових інструментів

3. Мета і завдання управління формуванням портфеля фінансових інвестицій підприємства

4. Типи портфелів фінансових інвестицій, їх характеристика

5. Політика управління фінансовими інвестиціями

6. Основні складові фінансового ринку

Практична частина

Висновки

Література



Вступ

Функціональна спрямованість операційної діяльності підприємств, що не є інституціональними інвесторами, визначає в якості пріоритетної форми здійснення реальних інвестицій. Однак на окремих етапах розвитку підприємства виправдане здійснення й фінансових інвестицій. Така спрямованість інвестицій може бути викликана необхідністю ефективного використання інвестиційних ресурсів, сформованих до початку здійснення реального інвестування за відібраними інвестиційними проектами; у випадках, коли кон'юнктура фінансового ринку дозволяє одержати значно більший рівень прибутку на вкладений капітал, аніж операційна діяльність на «затухаючих» товарних ринках; за наявності тимчасово вільних грошових активів, пов'язаних із сезонною діяльністю підприємства; у випадках наміченого «захоплення» інших підприємств у переддень галузевої, товарної або регіональної диверсифікації своєї діяльності шляхом вкладення капіталу в їх статутні фонди (або придбання відчутного пакета їх акцій) та в низці інших випадків.

Тому фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних із диверсифікацією операційної діяльності підприємства.



1. Специфіка здійснення фінансових інвестицій

Більшість підприємств має у своєму розпорядженні тимчасово вільні грошові кошти, окрім необхідних для здійснення щоденних операцій. З метою отримання прибутку такі тимчасово вільні кошти підприємство може інвестувати в окремі об'єкти різних галузей економічної діяльності.

В процесі управління інвестиціями основна увага акцентується на виборі та реалізації найбільш ефективних форм фінансових інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку, розширення економічного потенціалу господарської діяльності. Метою управління інвестиційною діяльністю зі здійснення фінансових інвестицій є забезпечення реалізації найефективніших форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства.

Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Здійснення фінансових інвестицій характеризується рядом особливостей. Основними серед них є наступні:

ѕ фінансові інвестиції є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки. Це проявляється як в операційній діяльності зазначених підприємств, так і в процесі їх реального інвестування. Стратегічні операційні завдання розвитку таких підприємств фінансові інвестиції вирішують лише в обмежених формах (шляхом вкладення капіталу в статутні капітали та придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств);

ѕ фінансові інвестиції виступають основним засобом здійснення підприємством зовнішнього інвестування. Всі основні форми та інструменти фінансових інвестицій мають зовнішнє спрямування капіталу, що інвестується. За допомогою фінансових інвестицій підприємства мають можливість здійснювати зовнішнє інвестування як в межах своєї країни, так і за кордоном;

ѕ стратегічні фінансові інвестиції підприємства дозволяють йому реалізовувати окремі стратегічні цілі свого розвитку швидшим і дешевшим шляхом. Так, підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку в статутному капіталі) тих суб'єктів господарювання, що його цікавлять за суму яка трохи більша половини реальної ринкової вартості їх бізнесу (50 % плюс одна акція);

ѕ портфельні фінансові інвестиції використовуються підприємствами реального сектору економіки в основному за двома цілями: отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових активів та їх протиінфляційний захист. Цілеспрямоване формування інвестиційних ресурсів для здійснення портфельних фінансових інвестицій, такі підприємства, як правило, не здійснюють;

ѕ фінансові інвестиції надають підприємству найбільш широкий діапазон вибору інструментів інвестування за шкалою «доходність - ризик». У порівнянні з реальним інвестуванням ця шкала значно ширша - вона включає групу як безризикових, так і високоризикових (спекулятивних) інструментів інвестування, що дозволяє інвестору здійснювати свою інвестиційну політику в широкому діапазоні: від вкрай консервативної до вкрай агресивної;

ѕ фінансові інвестиції надають підприємству найбільш широкий діапазон вибору інструментів інвестування і за шкалою «доходність - ліквідність». Хоча у порівнянні із реальними інвестиціями вони характеризуються вищим рівнем ліквідності;

ѕ процес обґрунтування управлінських рішень, пов'язаних із здійсненням фінансових інвестицій, є більш простим і менш трудомістким: він не пов'язаний із здійсненням передінвестиційних витрат фінансових ресурсів; алгоритми оцінки ефективності фінансових інвестицій носять більш диференційований характер відносно об'єктів інвестування, що підвищує надійність здійснення такої оцінки; реалізація прийнятих управлінських рішень у сфері фінансового інвестування займає мінімум часу;

ѕ значне коливання кон'юнктури фінансового ринку, в порівнянні з товарним, визначає необхідність здійснення активнішого моніторингу в процесі фінансового інвестування. Відповідно й управлінські рішення, що пов'язані зі здійсненням фінансового інвестування мають більш оперативний характер.

2. Принципи й методи оцінки інвестиційної привабливості фінансових інструментів

В процесі здійснення фінансового інвестування у всіх його формах однією з найважливіших задач є оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів, які обертаються на ринку.

Оцінка інвестиційних якостей фінансових інструментів представляє собою інтегральну характеристику окремих їх видів, яка здійснюється інвестором з урахуванням цілей формування інвестиційного портфеля.

Класифікація фондових інструментів за їх інвестиційними якостями:

1. За формуванням відносин власності виділяють боргові та пайові ЦП.

2. За характером емітента виділяють державні цінні папери, цінні папери муніципальних органів, цінні папери, що емітовані банками, цінні папери підприємств.

3. За періодом обігу виділяють короткострокові та довгострокові.

4. За характером випуску та обігу фондові інструменти інвестування поділяються на іменні та цінні папери на пред'явника.

Загальні особливості фондових інструментів визначають їх інвестиційні якості. Оскільки однією з основних задач в процесі фінансового інвестування є оцінка інвестиційних якостей, то необхідно поглиблення класифікації в розрізі конкретних видів цінних паперів.

Система методів та моделей дослідження ефективності фінансових інвестицій включає такі основні напрямки:

o методи традиційного аналізу цінних паперів;

o методи технічного аналізу ланцюгових паперів;

o методи інтегральної оцінки ланцюгових паперів і фінансових інструментів (рис. 1).

Методи традиційного аналізу є більш поширеними і складають основу аналізу цінних паперів в умовах ефективного функціонування ринку капіталу.

Рис. 1. Класифікація методів оцінки ефективності фінансових інвестицій

При використанні традиційних методів аналітики досліджують закономірності, які будуть діяти в майбутньому, і концентрують увагу на оцінці очікуваної прибутковості певних фінансових інструментів і, можливо, окремих галузей і ринку цінних паперів у цілому. Методами традиційного аналізу фінансових інвестицій є: багаторівневе прогнозування, імовірнісне прогнозування, економетричне моделювання та метод аналізу фінансової звітності з допомогою коефіцієнтів.

Багаторівневе прогнозування (структурно-рівневе) є базовим методом традиційного аналізу фінансових інвестицій. Він полягає в поетапному проведенні дослідження на основі вивчення економіки в цілому, здійсненні аналізу галузей і, нарешті, конкретних компаній з точки зору оцінки фінансового стану, ринкової вартості та доходності цінних паперів.

Найбільш популярним в традиційному аналізі є метод імовірнісного прогнозування. Цей метод найбільш прийнятний для оцінки ризиків шляхом дослідження ймовірності здійснення того чи іншого сценарію.

Можливість використання статистичних методів для оцінки ефективності фінансових інвестицій проявляється у використанні методу економетричного моделювання. З його допомогою прогнозують значення певних змінних. Основою побудови економетричної моделі є визначення конкретного економічного взаємозв'язку та отримання кількісної оцінки даного взаємозв'язку з допомогою статистичних методів.

Ще одним методом традиційного аналізу ефективності фінансових інвестицій є метод оцінки показників фінансової звітності з допомогою коефіцієнтів. Щоб зрозуміти дійсний стан справ у компанії і порівняти з ситуацією в інших фірмах, з його допомогою проводиться оцінка фінансового стану підприємства, включаючи вивчення рівня його ринкової активності. Остання якраз і полягає в тому, щоб вибрати оптимальну стратегію і тактику використання прибутку, її акумулювання, нарощування капіталу, впливу на ринкову вартість цінних паперів. При використанні даного методу, крім основних коефіцієнтів фінансового стану, розраховуються такі показники, як прибуток на акцію, цінність акції, дивідендна прибутковість акції, дивідендний вихід, коефіцієнт котирування акцій, які в принципі є основними ринковими індикаторами інтегрального методу оцінки цінних паперів.

Методи технічного аналізу досить складні і різноманітні. Вони базуються на трьох основних принципах - відображення, тренду, повторюваності. Принцип відображення означає, що всі події, що відбуваються знаходять своє вираження в цінах. Згідно з принципом тренда зміна цін відбувається у відповідності з певним напрямком співвідношення попиту і пропозиції на цінні папери і залишається стабільним до появи чого-небудь повністю протилежного. Суть принципу повторюваності полягає у виявленні модельних ситуацій, що з'являються час від часу на ринку.

Основними методами технічного аналізу є: конфігураційні, фільтраційні, осцилляторні, кореляційні та циклічні.

Конфігураційні методи технічного аналізу базуються на припущенні про повторюваності ринкових ситуацій та відображення їх у вигляді різних графічних фігур. Їх краще використовувати в комбінації з іншими методами технічного і традиційного аналізу.

Фільтраційні і осцилляторні методи засновані на виділенні трендів з реальної кривої активу і спрямовані на прогнозування зміни ціни.

Універсальність методів кореляційного аналізу дозволяє вивчати предмети і явища на основі виявлення закономірних взаємозв'язків різних інструментів: базових показників, різноманітних фінансово-економічних факторів і технічних індикаторів.

Циклічні методи складають основу теорії руху цін і засновані на створенні технічних індикаторів та інструментів, які призначені для визначення екстремальних часових меж зміни курсу цінних паперів.

Одними з напрямків комплексного використання прийомів традиційного і технічного аналізу є методи інтегральної оцінки ринку фінансових інвестицій, які включають побудову індексів, рейтингів і ринкових індикаторів.

Фондові індекси застосовуються для отримання інформації про динаміку фондових ринків в цілому, його окремих секторів, сегментів, галузей і окремих груп цінних паперів. Оскільки фондові індекси повинні фіксувати усереднену інформацію в динаміці, побудова їх передбачає порівняння поточних середніх значень з даними минулих періодів.

Наступним методом інтегральної оцінки пайових цінних паперів є метод ринкових індикаторів, який дозволяє значно поглибити прийоми технічного і традиційного аналізу, оскільки індикатори містять набагато більше інформації, ніж фондові індекси.

Рейтингова оцінка, пов'язана з побудовою рейтингової шкали, є найбільш зручним інструментом систематизації інформації про фінансові інвестиції у результаті присвоєння цінних паперів певного розряду або категорії на основі взаємозв'язку ознак, які характеризують їх якість.

3. Мета і завдання управління формуванням портфеля фінансових інвестицій підприємства

Сучасне фінансове інвестування безпосередньо пов'язане з формуванням «інвестиційного портфеля». Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирають для здійснення фінансового інвестування більше, ніж один фінансовий інструмент, тобто формують певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів представляє собою процес формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель представляє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, що призначені для здійснення фінансового інвестування у відповідності до розробленої інвестиційної політики.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА

1. Вибір портфельної стратегії і вибір інвестиційного портфелю. Результатом цього етапу формування інвестиційгого портфеля є повна його ідентифікація за основними ознаками типізації та визначення заданих параметрів рівня очікуваної його доходності і ризику

2. Оцінка фінансових підприємств інвестування по показниках рівня доходності, ризику і взаємної коваріації. Результатом цього етапу є визначення перліку фінансових інструментів, що обертаються на ринку, які повністю відповідають обраному типу за всіма найважливішими параметрами.

3. Вибір фінансових інструментів у портфель з урахуванням їхз впливу на рівень доходності і ризику портфеля. Результатом цього етапу є визначення його видової структури, а також стартового його складу за конкретними фінансовими інструментами інвестування.

4. Оптимізація портфеля, спрямована на зниження рівня його ризику.

Результатом цього етапу є забезпечення досягнення мінімально можливого рівня його ризику при заданому рівні очікуваного інвестиційного доходу.

5. Оцінка основних парметрів сформованого інвестиційного портфеля.

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш доходних і безпечних фінансових інструментів. З урахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

ѕ забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді;

ѕ забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі;

ѕ забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов'язаних з фінансовим інвестуванням;

ѕ забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

ѕ забезпечення максимального ефекту «податкового щита» в процесі фінансового інвестування.

Визначення цілей фінансового інвестування й типу інвестиційного портфеля, що реалізує обрану політику, дозволяє перейти до безпосереднього формування інвестиційного портфеля шляхом включення в нього відповідних фінансових інструментів.

Управління інвестиційними грошовими потоками пов'язано не лише з формуванням, але й з постійною оперативною реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій.

Під оперативним управлінням реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій розуміють обґрунтування і реалізацію управлінських рішень, що забезпечують підтримання цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами його доходності, ризику і ліквідності шляхом ротації окремих його інструментів.

У процесі оперативного управління реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій основну увагу має бути приділено виявленню динаміки факторів, які впливають на зниження рівня доходності, ризику і ліквідності фінансових інструментів, які входять до складу портфеля підприємства.

Теорія оперативного управління портфелем фінансових інструментів інвестування виділяє два принципових підходи до здійснення цього управління - пасивний та активний. Ці підходи розрізняються як задачами, так і методами оперативного управління портфелем. Пасивний підхід до управління портфелем ґрунтується на принципі «слідування у фарватері ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля фінансових інвестицій має чітко відображати тенденції кон'юнктури фондового ринку. Послідовники цього підходу вважають, що ефективність портфеля на 90% забезпечується структурою видів фінансових інструментів і лише на 10% - конкретними їх різновидами в рамках окремих видів. В найбільшій мірі пасивний підхід відображає менталітет формування консервативного типу портфеля.

Активний підхід до управління портфелем ґрунтується на принципі «випередження ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля фінансових інвестицій має базуватися на прогнозних розрахунках ринкової кон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Активний метод передбачає також глибоку індивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури фондового ринку, заснованого переважно на фундаментальному його аналізі. В найбільшій мірі активний підхід до управління портфелем відображає менталітет агресивного його формування. При пасивному підході до оперативного управління портфелем основна увага приділяється забезпеченню глибокої його диверсифікації в рамках окремих видів фінансових інструментів.

Одним із методів, характерних для цього підходу управління є також імунізація портфеля, спрямована на зменшення відсоткового ризику по борговим цінним паперам. Сутність цього методу полягає в підборі до портфелю боргових цінних паперів з періодом обігу, в рамках якого відсоткова ставка на фінансовому ринку прогнозується незмінною. При активному підході до опереативного управління портфелем основна увага приділяється пошуку і придбанню недооцінених фінансових інструментіви інвестування.

Цей підхід використовує так званий «Метод Грехема» - інвестиційну теорію, яка стверджує, що найбільш ефективною стратегією управління є формування портфеля за рахунок таких фондових інструментів, ринкові ціни на які нижчі за їх реальну внутрішню вартість. Складність оперативного управління портфелем фінансових інвестицій визначає необхідність широкого використання в цьому процесі сучасних комп'ютерних технологій. Програмні продукти, пов'язані з використанням таких технологій, повинні забезпечувати моніторинг основних параметрів окремих фінансових інструментів і портфеля фінансових інвестицій в цілому, визначати напрями і строки реструктуризації портфеля за основними видами і різновидами фінансових інструментів, формувати найбільш ефективні альтернативні проекти наказів брокеру на здійснення необхідних угод.

4. Типи портфелів фінансових інвестицій, їх характеристика

Тип портфеля цінних паперів -- це його узагальнена характеристика з точки зору завдань, які стоять перед даним портфелем.

Відповідно до сучасних підходів до типізації портфелів та реалізації конкретної економічної стратегії підприємства можлива наступна класифікація інвестиційних портфелів:

За метою формування інвестиційного портфеля можна назвати такі типи портфелів:

1. портфель росту капіталу -- орієнтований на акції, ринкова вартість яких швидко збільшується. Мета такого портфеля -- приріст капіталу інвестора. Власники таких портфелів отримують дивіденди у невисокому розмірі або взагалі їх не отримують.

Портфель росту передбачає орієнтацію інвестора на збільшення його ринкової вартості шляхом включення фінансових інструментів, ринкова ціна яких має тенденцію до постійного (або стабільного) зростання. Тобто портфель росту формується за критерієм приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу, незалежно від рівня прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства.

2. портфель доходу -- орієнтований на отримання високих поточних доходів. Власники таких портфелів отримують досить високі дивіденди.

Портфель доходу формується за рахунок цінних паперів, які забезпечують інвесторам високі поточні доходи, тобто формується за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді, незалежно від темпів росту інвестованого капіталу на тривалу перспективу.

3. портфелі ризикового капіталу -- складаються переважно з акцій молодих акціонерних компаній чи підприємств "агресивного" типу, що обрали стратегію швидкого розвитку на базі використання нових технологій або виробництва нової продукції.

4. збалансований портфель -- орієнтований одночасно як на приріст капіталу інвестора, так і на одержання високих поточних доходів. До складу такого портфеля можуть входити і високо ризиковані цінні папери. Інакше кажучи, збалансований портфель -- це портфель, при формуванні якого досягнуто компроміс між інвестиційними властивостями цінних паперів у портфелі.

Термін "збалансований портфель" використовують й в іншому розумінні: якщо інвестор формує такий портфель цінних паперів, який його повністю влаштовує, то цей портфель називають збалансованим. Тобто збалансованим також називають портфель цінних паперів, який повністю відповідає інтересам (цілям) інвестора.

5. спеціалізовані -- формуються за вузькою спеціалізованою ознакою. В них цінні папери купуються не за загальним (цільовим) критерієм, а за окремими критеріями (наприклад, галузева чи регіональна приналежність, вид цінного паперу тощо). До спеціалізованих портфелів можна віднести портфелі короткострокових цінних паперів, портфелі іноземних цінних паперів, регіональні чи галузеві портфелі.

Залежно від міри досягнення мети інвестування інвестиційний портфель може бути:

· збалансований (сформований з фінансових інструментів, які повністю відповідають меті його формування);

· незбалансований (включені в портфель інструменти суперечать меті його формування);

· розбалансований (портфель, який раніше був збалансованим, але через зміну ринкової кон'юнктури перестав відповідати меті інвестування).

За способом управління портфелі цінних паперів можна класифікувати як фіксовані та змінні (керовані).

Фіксований портфель -- сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля у незмінному стані. Як правило, такі портфелі представлені державними цінними паперами. Остання дата погашення по таким облігаціям визначає строк існування всього портфеля.

Фіксований портфель гарантує інвестору високу безпеку, але не приносить великих доходів. Тому інвестори, як правило, формують змінний портфель цінних паперів, яким вони можуть управляти у відповідності зі своїми інвестиційними цілями. Склад та структура змінного (керованого) портфеля змінюється залежно від зовнішніх факторів, що зумовлюють зміну рівнів доходності, ризику, ліквідності чи зміну мети фінансових інвестицій.

Залежно від обраної стратегії інвестування інвестиційний портфель може бути агресивним (високоризикованим), зваженим (поміркованим, або середньоризикованим) та консервативним (низькоризикованим). Тобто за відношенням до інвестиційних ризиків:

1. Агресивний (спекулятивний, високоризиковий) портфель -- формується за критерієм максимізації поточного доходу чи приросту інвестованого капіталу незалежно від рівня інвестиційного ризику. Дозволяє отримати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, але супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику. Тобто інвестор прагне отримати найбільшу доходність у найризикованіші фінансові активи.

2. Поміркований (компромісний, середньоризиковий) портфель -- інвестиційний портфель, за яким загальний рівень портфельного ризику наближається до середньоринкового. Звичайно, і норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал також наближається до середньоринкової.

3. Консервативний (низькоризиковий) портфель -- сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Формується найбільш поміркованими інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику за якими перевищує середньоринковий.

Консервативний портфель формується переважно з державних облігацій. Інвестор, який формує такий портфель, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого часу, який компенсується високою надійністю. Тобто портфель мінімізації ризиків формується за рахунок тих фінансових інструментів, які в першу чергу забезпечують надійний протиінфляційний захист та високу ліквідність при невисокому рівні доходу.

За рівнем ліквідності розрізняють:

1. Високоліквідний портфель -- формується переважно із короткострокових фінансових інструментів та довгострокових, що мають високий попит на ринку.

2. Середньоліквідний портфель -- може включати фінансові інструменти, що не мають високого попиту на ринку і угоди за якими нерегулярні.

3. Низьколіквідний портфель -- формується переважно з облігацій з тривалим терміном погашення чи акцій з високим порівняно із середньоринковим рівнем дохідності, але з низьким попитом.

За кількістю стратегічних цілей розрізняють моно - та поліцільові (комбіновані) портфелі.

Виокремлюють також індивідуальні портфелі та інституціональні (портфелі підприємства).

фінансовий інвестиція

5. Політика управління фінансовими інвестиціями

Управління фінансовими інвестиціями на підприємстві здійснюється виходячи з особливостей їх форм та інвестиційних якостей. За досить високої періодичності здійснення фінансових інвестицій на підприємстві розробляється спеціальна політика такого управління.

Політика управління фінансовими інвестиціями являє собою частину загальної інвестиційної політики підприємства, яка забезпечує вибір найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу та своєчасне його реінвестування.

Розробка політики управління фінансовими інвестиціями здійснюється по таких основних етапах:

Етапи розробки політики управління фінансовими інвестиціями:

1. Аналіз стану фінансового інвестування в попередньому періоді:

Аналіз стану фінансового інвестування в попередньому періоді. Основною метою такого аналізу є дослідження тенденцій, динаміки, масштабів, форм та ефективності фінансового інвестування підприємства в ретроспективі.

На першій стадії аналізу досліджують загальний обсяг інвестування капіталу у фінансові активи, визначають темпи зміни його обсягу та питому вагу фінансового інвестування в загальному обсязі інвестицій підприємства в передплановому періоді.

На другій стадії досліджують основні форми фінансового інвестування, їх спрямованість на рішення стратегічних задач розвитку підприємства.

На третій стадії досліджують склад інструментів фінансового інвестування в розрізі окремих видів, їх динаміку та питому вагу в загальному обсязі фінансового інвестування.

На четвертій стадії оцінюються рівень дохідності окремих фінансових інструментів і фінансових інвестицій в цілому, який визначається як відношення суми доходів, отриманих в різних формах по окремих фінансових інструментах (з урахуванням впливу інфляції), до суми інвестованих в них коштів.

Рівень дохідності фінансових інвестицій підприємства зіставляється із середнім рівнем доходності на фінансовому ринку та рівнем рентабельності власного капіталу.

На п'ятій стадії оцінюється рівень ризику по окремих фінансових інструментах інвестування і по їх портфелю в цілому. Така оцінка здійснюється шляхом розрахунку коефіцієнта варіації отриманого інвестиційного доходу за ряд попередніх звітних періодів. Розрахований рівень ризику зіставляється з рівнем дохідності інвестиційного портфеля та окремих фінансових інструментів інвестування, порівнюється з прийнятим на підприємстві критерієм за шкалою "дохідність-ризик".

На шостій стадії оцінюється рівень ліквідності окремих фінансових інструментів інвестування та портфеля в цілому на основі розрахунку коефіцієнта ліквідності інвестицій на дату проведення аналізу (в останньому звітному періоді). Розрахований рівень ліквідності зіставляється з рівнем дохідності інвестиційного портфеля та окремих фінансових інструментів інвестування.

Проведений аналіз дозволяє оцінити обсяг та ефективність портфеля фінансових інвестицій підприємства в попередньому періоді.

1. Визначення обсягу фінансового інвестування на наступний період:

Визначення обсягу фінансового інвестування на наступний період. Розрахунок обсягу фінансового інвестування диференціюється в розрізі довго- і короткострокових періодів здійснення. Довгострокове фінансове інвестування обумовлюється вирішенням задач ефективного використання інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, страхових та інших цільових фондів підприємства, які формуються на довгостроковій основі. Обсяг короткострокового фінансового інвестування визначається в процесі вирішення задач ефективного використання тимчасово вільного залишку грошових активів (у складі оборотного капіталу підприємства), утвореного в зв'язку з нерівномірністю формування позитивного та негативного грошових потоків, а також їх розміром.

2. Вибір форм фінансового інвестування, що пропонується:

Вибір форм фінансового інвестування. В рамках запланованого обсягу фінансових коштів, які виділяють на ці цілі і, залежно від характеру задач, що вирішуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності, визначаються конкретні форми цього інвестування.

Вирішення стратегічних задач розвитку операційної діяльності пов'язане з вибором таких форм фінансового інвестування, як вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств, придбання контрольного пакета акцій окремих компаній, що становлять стратегічний інтерес з метою диверсифікації діяльності підприємства-інвестора.

Рішення задач щодо забезпечення приросту капіталу в довгостроковому періоді пов'язане, як правило, з його вкладенням в довгострокові фондові та грошові інструменти, прогнозована дохідність яких, із урахуванням рівня ризику, задовольняє інвестора.

Вирішення задач отримання поточного доходу та протиінфляційного захисту тимчасово вільних грошових активів пов'язане, як правило, із вибором короткострокових грошових або боргових фондових інструментів інвестування, реальний рівень дохідності яких не нижче ніж діюча на ринку норма прибутку на інвестований капітал.

3. Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів:

Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів, що пропонуються. Методи такої оцінки диференціюються залежно від видів цих інструментів. Основними параметрами оцінки є рівень їх дохідності, ризику та ліквідності. У процесі оцінки детально досліджуються фактори, які визначають інвестиційні якості різних видів фінансових інструментів інвестування - акцій, облігацій, депозитних вкладів в комерційних банках. Важливу роль в процесі оцінки відіграє також характер обігу тих чи інших фінансових інструментів інвестування на організованому та неорганізованому інвестиційному ринку.

4. Формування портфеля фінансових інвестицій

Формування портфеля фінансових інвестицій. Воно здійснюється з урахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. У процесі їх відбору до портфеля, що формується, враховуються такі основні фактори: тип портфеля фінансових інвестицій;

ѕ необхідність диверсифікації фінансових інструментів;

ѕ забезпечення високої ліквідності портфеля тощо.

Визначальним при формуванні портфеля фінансових інвестицій є забезпечення відповідності цілей його формування стратегічним цілям інвестиційної діяльності в цілому.

Сформований портфель фінансових інвестицій повинен бути оцінений з точки зору оптимальності співвідношення рівнів дохідності, ризику та ліквідності. За необхідності посилення цілеспрямованості портфеля до нього вносять необхідні корективи.

6. Забезпечення ефективності оперативного управління портфелем фінансових інвестицій:

Забезпечення ефективності оперативного управління портфелем фінансових інвестицій. При істотних змінах кон'юнктури фінансового ринку інвестиційні якості окремих фінансових інструментів можуть суттєво знижуватися. У процесі оперативного управління портфелем фінансових інвестицій повинна забезпечуватися своєчасна його реструктуризація з метою підтримання цільових параметрів, досягнутих при початковому формуванні.

Розроблена політика управління фінансовими інвестиціями підприємства визначає основні параметри інвестиційної діяльності підприємства в цьому напрямку та її найважливіші критерії.

6. Основні складові фінансового ринку

Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників на основі попиту і пропозиції на капітал. У реальності він являє собою сукупність кредитно-фінансових організацій країни, які перерозподіляють потоки грошових коштів між власниками і позичальниками. Основною функцією фінансового ринку є перетворення бездіяльних коштів у позичковий капітал.

Розглянемо структуру фінансового ринку. Він включає в себе грошовий ринок і ринок капіталів. Іноді в просторіччі поняття «фінансовий ринок» і «грошовий ринок» вважають тотожними, проте це не зовсім вірно.

Грошовий ринок являє собою ринок короткострокових кредитних операцій, тобто тривалістю до одного року.

За існуючою класифікацією грошовий ринок включає в себе:

- обліковий;

- міжбанківський;

- валютний ринки.

На обліковому ринку основними інструментами є казначейські зобов'язання, комерційні векселі та інші види короткострокових цінних паперів. Головна характеристика короткострокових цінних паперів, що обертаються на обліковому ринку, - висока ліквідність і мобільність.

Міжбанківський ринок являє собою частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові кошти кредитних організацій залучаються і розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на досить короткі терміни. Найбільш поширеними термінами депозитів є від одного місяця до одного року.

Засоби міжбанківського ринку можуть використовуватися банками також для середньо-і довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог державних органів, що регулюють банківську діяльність.

Валютні ринки - це ринки, обслуговуючі міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн. У зв'язку з тим що в міжнародних розрахунках не існує єдиного для всіх країн платіжного засобу, то необхідною умовою розрахунків по зовнішній торгівлі, послуг, інвестицій, міждержавних платежів і т.д. є обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу іноземної валюти платником або одержувачем. Таким чином, валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

Ринок капіталів - друга частина фінансового ринку, що охоплює середньо-і довгострокові кредитні операції, а також фінансові активи - акції та облігації.

Він підрозділяється на ринок цінних паперів, званий фондовим ринком, або ринком фінансових активів, і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів в цілому являє собою найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, великих корпорацій і банків. У той час як грошовий ринок забезпечує задоволення короткострокових потреб за допомогою високоліквідних коштів, ринок капіталів служить для забезпечення довгострокових потреб у фінансових ресурсах.

На ринку середньострокових і довгострокових банківських кредитів позикові кошти видаються організаціям для розширення основного капіталу. Такі кредити надаються в основному інвестиційними банками, іноді комерційними.

Фондовим називається ринок, що забезпечує розподіл грошових коштів між учасниками економічних відносин через випуск цінних паперів, що мають власну вартість. Цінні папери можуть купуватися, продаватися і погашатися.

Основні функції фондового ринку полягають у централізації тимчасово вільних грошових коштів і заощаджень для фінансування економіки; в ліквідації дефіциту державного бюджету, в його касовому виконанні і згладжуванні нерівномірності надходження податкових платежів; в інформації про стан економічної кон'юнктури виходячи зі стану ринку цінних паперів.

Фондовий ринок можна розглядати як сукупність первинного та вторинного ринків.

На первинному ринку здійснюється емісії цінних паперів та мобілізуються фінансові ресурси в цілях інвестування. Основними емітентами цього ринку є приватні компанії та державні органи, а основними об'єктами угод - цінні папери. Розміщення знову випущених цінних паперів відбувається шляхом підписки або відкритого продажу.

На вторинному ринку здійснюється перепродаж цінних паперів, ресурси для інвестування на ньому вже не мобілізуються. Вторинний ринок в свою чергу поділяється на біржовий і небіржовий. На останньому відбувається купівля-продаж цінних паперів, що не котируються на біржі.

Різні види цінних паперів, внесків і форми кредитів, що обертаються на фінансовому ринку, носять назву фінансових інструментів. Фінансовий ринок не може існувати окремо від держави. Їх відносини різноманітні. Держава може виступати як кредитором, так і позичальником, встановлювати загальні правила функціонування фінансового ринку і здійснювати повсякденний контроль за ним, проводити через ринок офіційну грошово-кредитну політику і інші економічні заходи. Держава звичайно заохочує і розвиває фінансові ринки, так як від їх стану значною мірою залежить стійке функціонування національної економіки. Водночас занадто наполегливе втручання держави у справи фінансового ринку погіршує економічну ситуацію.

Практична частина

Завдання № 10.1. Початковий баланс поточних активів фірми склав 400 тис. грн., а кінцевий баланс - 530 тис. грн. короткострокові зобов'язання фірми збільшилися з 225 тис. грн. до 270 тис. грн. Оцініть величину інвестицій у власні оборотні засоби протягом поточного року.

Відповідь: Враховуючи збільшення короткострокових зобов'язань, зменшуємо на них суму інвестицій у оборотні активи і отримуємо величину інвестицій у власні оборотні засоби: 85 тис. грн.

Завдання № 10.2. Суб'єкт підприємницької діяльності має виписаний контрагентом простий вексель на суму 500 тис. грн. з відстрочкою оплати 9 місяців. Для здійснення господарської діяльності суб'єкта підприємництва в звітному періоді необхідна сума грошових коштів, що становить 300 тис. грн. Для отримання коштів відзначений суб'єкт може здійснити такі дії. Згідно з пропозицією банку про негоціацію векселя з дисконтом 20 % здійснити продаж векселя та надлишок отриманої суми коштів перевести на депозитний рахунок з депозитною ставкою 14 % річних (прості відсотки із щоквартальним нарахуванням). Розрахуйте грошові потоки у разі негоціації векселя.

Відповідь: Грошові потоки при негоціації векселя дорівнюють:

1. Сума дисконту: 100 тис. грн.;

2. Сума отриманих коштів від негоціації векселя: 400 тис. грн.;

3. Сума вільних коштів, що залишаються в розпорядженні господарюючого суб'єкту: 100 тис. грн.;

4. Сума проценту за депозит (термін 9 місяців): 10,5 тис. грн.;

5. Майбутня вартість вільних грошових коштів, що залишаються у

розпорядженні господарюючого суб'єкту через 9 місяців: 110,5 тис. грн.



Висновки

Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку.

Різноманітність інструментів фондового ринку визначає необхідність оцінки їх інвестиційних якостей. В процесі такої оцінки повинні бути враховані особливості випуску і обігу окремих видів цінних паперів, рівень їх дохідності і ризику, ступінь ліквідності і інші фактори.

З врахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих цінних паперів проводиться формування їх портфеля. Воно здійснюється після того, як визначені пріоритетні цілі його формування і оптимізовані пропорції між реальними і фінансовими інвестиціями.

Інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій підприємством в складі його фінансової стратегії.



Література

1. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навч. посібник. - 2-е вид./ А.П. Дука- К.: Каравела, 2008. - 432 с.

2. Козаченко Г.В. Управління інвестиціями на підприємстві / Г.В. Козаченко, О.М. Антіпов, О.М. Ляшенко та ін. - К.: Лібра, 2004. - С. 368.

3. Буднікова Ю.В. Інвестиційна привабливість підприємства та фактори впливу на неї/ Ю.В. Буднікова // Інноваційна економіка. - С. 194-197.

4. Кунцевич В.О. Підходи до діагностики фінансового потенціалу Підприємства /В.О. Кунцевич // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №1. - С. 68-75.

5. Овдій Л.І., Оцінка привабливості підприємств за допомогою статистичних моделей./ Л.І. Овдій, Я.А. Некрасова. // Економічні науки. - 2009. - № 4. Т. 2. - С. 184-188.

6. Калишенко В.О. Аналіз методичних підходів до оцінки інвестиційної привабливості підприємств. / В.О. Калишенко, В.В. Швадченко - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/13_NPN_2010/Economics/65704.doc.htm.

7. Небога М.М. Розробка механізму визначення інвестиційної привабливості корпоративних підприємств транспорту / М.М. Небога - [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru

...