Стратегічний аналіз оподаткування сільських територій України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегічний аналіз оподаткування сільських територій України

Лісовий Андрій Васильович,

доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри аудиту та економічного аналізу, Університет державної фіскальної служби України

Савченко Алла Миколаївна

кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри аудиту та економічного аналізу, Університет державної фіскальної служби України

Анотації

У статті висвітлено еволюцію системи оподаткування сільських територій України, окреслено позиції різних державних інституцій, що виступають прихильниками і противниками податкових пільг для сільського господарства. Обґрунтовано зменшення обсягів податкових пільг, запропоновано шляхи вдосконалення системи оподаткування сільських територій в майбутньому. оподаткування пільга обсяг

Ключові слова: податки, податкові пільги, податкова система України, сільські території, система оподаткування сільських територій, сільськогосподарські виробники.

LISOVYI Andrii, Doctor of Economics, Professor, Head of the Department of Audit and economic analysis of the University of State Fiscal Service of Ukraine;

SAVCHENKO Alla, Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Audit and economic analysis of the University of State Fiscal Service of Ukraine.

STRATEGIC ANALYSIS TAXATION OF RURAL AREAS OF UKRAINE

Abstract. The evolution of the system of taxation of rural areas of Ukraine is disclosed in the article. The tax system of Ukraine combines the principles of two tax systems - European and American. The US system is dominated by the profitable principle of taxation, and in the European - the taxation of turnover in the form of value added tax. The rigidity of the Ukrainian tax system is defined by the combination of both of these systems with the basic purpose - elimination of the budget deficit. As a result of such a tax policy, the innovation and investment processes were slowed down and the necessity for investment accumulated. At present, the Ukrainian economy cannot solve the problem of lack of investment for re-equipment ofproduction. Significant tax burden impedes the development of investment processes, hinders economic growth, and weakens the competitiveness of Ukrainian enterprises. The Ukrainian economy is virtually devoid of the incentives for long-term development, which in today's context are provided with a balanced set of fiscal, regulatory and tax incentives.

The article outlines the positions of various state institutions, which are advocates and opponents of tax benefits for agriculture, provides an argumentation of their positions, substantiates the reduction of tax benefits. Taxes must be paid by everyone without any exception. The state in the market conditions has many tasks that require significant financial infusions. If the state still subsidizes the village, then it is the rural social sector that needs to be financed, and not stimulate production, which is a matter for private business, not for the state. Subsidizing production reduces the efficiency of agricultural enterprises, adversely affecting the competitiveness of their products in international markets.

The article argues that focusing on agriculture as a priority sector of the economy is a strategic mistake that can lead Ukraine to irreversibly lag behind economically developed countries. For Ukraine, the real threat is the transformation into a raw material appendage of developed countries and the market for their high-tech products. Budget funds need to be invested in stimulating the manufacturing industry, in high technology and information technologies, services, education.

The ways of improving the system of taxation of rural areas in the future are proposed in the article.

Keywords: taxes, tax breaks, tax system of Ukraine, rural areas, system of taxation of rural areas, agricultural producers.

Постановка проблеми. Податкова система - це найважливіший інструмент державної економічної політики і регулювання ринкових відносин. Систему оподаткування формує сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів всіх рівнів та до державних цільових фондів. Платниками податків та зборів є фізичні та юридичні особи, що зобов'язані сплачувати їх згідно законодавства.

Податкова політика безпосередньо впливає на основні пропорції економічного розвитку країни в цілому, та сільських територій зокрема, через перерозподіл результатів господарської діяльності. Формування податкової політики та її реалізація є одними з основних функцій держави в умовах ринку. Досвід розвинутих країн світу свідчить про те, що податкова система - найбільш дієвий важіль державного регулювання соціально- економічного розвитку сільських територій, структурних змін у виробництві, інвестиційної активності, забезпечення прискореного розвитку пріоритетних галузей сільського господарства, зовнішньоекономічної діяльності. Податки стимулюють або, навпаки, обмежують розвиток окремих галузей, створюють передумови для зниження витрат виробництва, підвищують конкурентноздатність підприємств на світовому ринку. У сільському господарстві податкова система може визначати кількість та розміри підприємств, їхню організаційну структуру, обсяги виробництва продукції і використання ресурсів. Вона опосередковано впливає також на інші сектори економіки та на макроекономічний баланс країни в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання аналізу, державної політики у розвитку сільських територій, податкового контролю досліджено у працях Н. Винниченко, Т. Козир, О. Могильного та ін. [4; 6; 8; 10]. Кожний із дослідників у своїх працях наводить власне бачення питання оподаткування сільських територій, його теоретико-методологічних засад, критеріїв оцінювання його ефективності.

Актуальність та визначення невирішених раніше частин загальної проблеми. З набуттям незалежності, Україна була змушена майже з нуля будувати власну податкову систему. Нова система оподаткування мала одночасно відповідати вимогам ринкової економіки та виходити зі специфічних рис трансформаційних процесів в українській економіці. Недосконалість нормативних актів у сфері оподаткування, некритичне копіювання досвіду розвинених країн, загострення економічної кризи призвели до формування в Україні складної, суперечливої, заплутаної та неефективної системи оподаткування.

Податкова система України поєднала в собі принципи двох систем оподаткування - європейської та американської. В американській системі переважає прибутковий принцип оподатковування, а в європейській - обкладення обороту у формі податку на додану вартість. Тому жорсткість української системи оподаткування визначена поєднанням обох зазначених систем з базовою метою - ліквідацією бюджетного дефіциту. Це також визначалося вимогами міжнародних фінансових організацій, які надавали кредити лише при умові зменшення дефіцитності бюджету.

Тому при побудові нової податкової системи Україна взяла фіскальний орієнтир. В результаті такої податкової політики відбулося гальмування інноваційних та інвестиційних процесів та нагромадження потреби в інвестиціях. На даний момент українська економіка не може вирішити проблему нестачі інвестицій для переозброєння виробництва - вона практично позбавлена стимулів довгострокового розвитку, які в сучасних умовах забезпечуються збалансованим комплексом фіскальної, регуляторної та стимулюючої функцій оподаткування.

Значний податковий тягар перешкоджає розвиткові інвестиційних процесів, гальмує економічне зростання, послаблює конкурентоздатність українських підприємств. Система оподаткування "карає" підприємців, які вкладають кошти в економічний розвиток. З іншого боку, зниження податкових ставок загрожує скороченням надходжень до бюджету, а це, в свою чергу, може призвести до порушення виконання державою соціальних функцій. Податкова реформа має вирішити зазначену суперечність, забезпечивши раціональний баланс між фіскальною та регуляторною функціями податків.

Мета та завдання статті. Метою статті є висвітлення еволюції системи оподаткування сільських територій України та обґрунтування шляхів її вдосконалення в майбутньому. Завдання статті:

- окреслити позиції різних державних інституцій, що виступають прихильниками і противниками податкових пільг для сільського господарства;

- обґрунтувати зменшення обсягів податкових пільг для сільських товаровиробників;

- запропонувати шляхи вдосконалення системи оподаткування сільських територій України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Система оподаткування на сільських територіях є невіддільною частиною загальної системи оподаткування в Україні, що регулюється Податковим кодексом України. Згідно цього Кодексу в Україні справляються [1, с. 9-10]:

- загальнодержавні податки (7 податків);

- місцеві податки і збори (2 податки та 2 збори).

Стосовно системи оподаткування сільського господарства основна наукова дискусія розгоряється навколо питання доцільності існування податкових пільг. Всіх учасників цієї дискусії можна умовно розділити на дві групи: тих, хто за податкові пільги для сільського господарства, та тих, хто проти них. До першої групи до недавнього часу можна було віднести представників Міністерства аграрної політики та продовольства України, Адміністрації Президента України (після реорганізації цих інституцій їх точка зору поки що явно не виражена), Інституту аграрної економіки Національної академії аграрних наук України, Національного університету біоресурсів та природокористування України. Іншу точку зору мають представники Міністерства фінансів України, Державної фіскальної служби України, Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, Університету державної фіскальної служби України.

Прихильники податкових пільг висувають наступні аргументи. Сільськогосподарське виробництво є базою для розвитку інших галузей національного господарства, а тому забезпечує ефективніше використання робочої сили та інших ресурсів. Без ефективного аграрного виробництва неможливо забезпечити продовольчу безпеку України. Сільське господарство має свої специфічні особливості: низький рівень оборотності капіталу, залежність виробництва від погодних умов, низька еластичність попиту на продукти харчування. Тобто сільське господарство має гірші стартові умови господарювання порівняно з іншими галузями. Важких втрат сільському господарству завдав диспаритет цін між промисловою та сільськогосподарською продукцією. Через це близько 70 % основних засобів сільського господарства є повністю амортизовані. Тому податкові пільги аграрним виробникам слід розглядати як державну підтримку галузі.

Серйозним аргументом за збереження пільг для аграрних виробників є також дотаційні системи підтримки сільського господарства в США, Європейському Союзі та інших країнах. Наприклад, в Європейському Союзі майже половина союзного бюджету іде на підтримку фермерів. До того ж, кошти аграрного бюджету в розвинених країнах використовуються, як правило, саме на підтримку цін і доходів фермерів, а не на розбудову соціальної інфраструктури сільської місцевості. А високі доходи сільських підприємців та зарплати їх робітників через оподаткування є джерелом процвітання сільських поселень.

Прихильники податкових пільг для аграрних виробників пропонують такі заходи вдосконалення податкової системи:

- залишити для сільського господарства спрощену систему оподаткування;

- перейти на спеціальний режим сплати податку на додану вартість, або сплачувати його на загальних підставах але за нижчими ставками;

- не збільшувати податкове навантаження для аграрних виробників.

Прихильники відміни податкових пільг для аграрних виробників аргументують свою позицію наступним чином. При формуванні нової системи оподаткування в сільському господарстві необхідно виходити з необхідності забезпечення адекватних, стосовно місця та значення сільського господарства в національному господарстві України, податкових надходжень від галузі до державного бюджету. Питома вага сільськогосподарської продукції у ВВП України складала у 2018 р. 10,6 %, в сільському господарстві було зайнято 18,0 % (від усіх зайнятих в економіці), а його частка в наповненні Державного бюджету України складала лише близько 1 % [2; 3].

Тому систему оподаткування сільського господарства необхідно пов'язувати із загальною макроекономічною ситуацією в економіці. Підтримка сільського господарства в Україні в абсолютних цифрах не здається такою великою у порівнянні з країнами Заходу (саме на цьому і наголошують прихильники продовження пільг). Проте за відносними цифрами частка державної підтримки аграрним виробникам сягає близько 2 % ВВП. В країнах Організації Економічної Співпраці та Розвитку цей показник не перевищує 1,3 % ВВП. Для порівняння, Україна витрачає майже такі ж суми на фінансування освіти та медицини - саме того, чого чекає суспільство від держави.

Крім того, якщо аграрні виробники не платять податки, то це означає, що більше сплачують інші сектори економіки. Звільнення сільського господарства від сплати ПДВ також негативно вплине і на повернення експортного ПДВ. Неповернення ПДВ експортерам призведе до скорочення обсягів експортних операцій та зменшення кількості трейдерів. А це, в свою чергу, зменшить закупівельні ціни, які залежать від експортних цін та витрат на експорт. Неповернення експортного ПДВ підвищить витрати на експорт. Оскільки звільнення аграрних виробників від сплати ПДВ значно зменшить можливості бюджету виплачувати експортне ПДВ, то доходи селян від податкових пільг частково скоротяться за рахунок нижчих цін на їх експортовану продукцію.

Податкові надходження до державного бюджету від аграрних виробників напряму пов'язані з бюджетними витратами на потреби розвитку галузі. При цьому пріоритетне значення має розвиток сільських територій, складовим елементом яких і є сільське господарство. Після трансформації організаційних форм господарювання в аграрному секторі економіки виникли приватні та інші сільськогосподарські підприємства ринкового типу, соціальна інфраструктура села була відокремлена від сільськогосподарського виробництва і передана на баланс сільським радам. Значна частина колишніх колгоспників втратила роботу і на селі виникла проблема безробіття, тому що немає змоги знайти альтернативну роботу через відсутність в сільських поселеннях підприємств малого бізнесу. Загальновідомий також низький рівень сільської соціальної інфраструктури, тому саме на неї в першу чергу мають бути спрямовані бюджетні кошти [5; 6].

Наша позиція така: податки повинні сплачувати усі без винятку. Держава в умовах ринку має багато завдань, які потребують значних фінансових вливань: фінансування армії, поліції, освіти, медицини, безробіття, будівництво і ремонт доріг та інші. Якщо держава все ж субсидуватиме село, то потрібно фінансувати саме сільську соціальну сферу, а не стимулювати виробництво, що є справою приватного бізнесу, а не держави. Насправді субсидування виробництва знижує ефективність аграрних підприємств. Дійсно розвинені країни витрачають значні бюджетні кошти на підтримку сільського господарства, але економісти цих країн прийшли до висновку, що ця практика є шкідливою для економіки, вона сприяє необґрунтованому витрачанню державних коштів, стримує економічне зростання і повинна бути якнайшвидше відмінена. Субсидування аграрних виробників згубно діє на конкурентоспроможність їх продукції на міжнародних ринках. Така продукція не витримує цінової конкуренції з продуктами, на які відсутній, або є незначний рівень підтримки.

До того ж, у країнах Заходу вистачає коштів як на субсидування фермерів, так і на фінансування сільської соціальної сфери. В Україні кожна гривня має значно вищу альтернативну вартість. Якщо гроші витрачено на субсидування виробництва, то на соціальну сферу навряд чи щось залишиться.

Взагалі орієнтація на сільське господарство як пріоритетну галузь економіки - це стратегічна помилка, що може привести Україну до безповоротного відставання від економічно розвинених країн. Для України реальною є загроза перетворення у сировинний придаток розвинених країн (в тому числі і за рахунок сільського господарства) та ринок збуту високотехнологічної продукції з країн Заходу. Тому бюджетні кошти необхідно вкладати в стимулювання переробної промисловості, у наукомісткі та інформаційні технології, сферу послуг, освіту.

Основними рекомендаціями тих, хто відстоює відміну пільг для сільськогосподарських виробників є наступні:

- аграрні виробники повинні сплачувати однакові з іншими галузями податкові платежі. Спеціальні галузеві податкові пільги призводять до викривлень в економіці, негативно впливають на загальні макроекономічні показники;

- систему оподаткування сільських територій необхідно розглядати в контексті загальної реформи податкової системи України, де одним з ключових моментів має бути поступовий перехід від оподаткування підприємств до оподаткування фізичних осіб. Зниження податкового тиску виведе значну частину економіки з тіні. Підвищення доходів громадян повинно стати основною базою оподаткування для наповнення бюджету. В розвинених країнах частка податкових надходжень від фізичних осіб становить 70-80 % сплачених податків, а в Україні - лише 20-30 %. Держава буде багатою лише тоді, коли багатими є її громадяни;

- при побудові нової системи оподаткування сільських територій потрібно переходити на оподаткування доходів підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності. Спрощену систему оподаткування (єдиний податок) доцільно залишити лише для дрібних фермерських господарств, а також розширювати податкову базу шляхом поширення єдиного податку на індивідуальні підсобні господарства, які займаються товарним аграрним виробництвом;

- ПДВ має бути однаковим для всіх галузей національного господарства. Недоцільно робити пільговий режим сплати ПДВ для сільського господарства, краще знизити загальний рівень ставки цього податку для всіх галузей економіки.

Скорочення обсягу податкових пільг в сільському господарстві України є безальтернативним питанням. Адже значна частина пільг не відповідає вимогам Світової організації торгівлі, отже вони скасовуватимуться під зовнішнім тиском. Але скасування податкових пільг у великому масштабі, неодмінно призведе до кризового погіршення фінансового стану та неплатоспроможності деяких галузей сільського господарства. Створення рівних умов господарювання для всіх галузей економіки при нерозвиненості механізмів ринкового перерозподілу ресурсів та недосконалій системі економічного регулювання сприятиме консервації існуючої структури економіки та її надто уповільненій адаптації до сучасних вимог. Тому Україна потребує запровадження селективної податкової політики, встановлення чітких, прозорих критеріїв та методик надання податкових преференцій [8; 9].

Необхідно узгодити зменшення обсягів податкових пільг із зниженням сукупного рівня оподаткування економіки. Податкові пільги є "ціною" економічного зростання, а ліквідація навіть частини цих пільг в будь-якому разі, принаймні - в короткостроковому періоді призведе до уповільнення економічного зростання. Тому найбільш адекватним для стратегії економічного зростання є функціональний підхід до податкового регулювання. Тобто податкові пільги необхідно надавати не за галузевим принципом як це відбувається в даний час, а як "винагороду" за виконання певних суспільно важливих функцій відповідно до завдань державної економічної стратегії. Першочерговим завданням економічної стратегії є запровадження податкового стимулювання інвестиційних. Необхідно звільнити від податків прибуток, що реінвестується, та ввести "податкові канікули" на повернення підприємством інвестиційного кредиту (з прибутків, що є джерелом повернення кредитів, не повинен стягуватися податок). Це зменшуватиме термін повернення кредитів, сприятиме швидшій окупності інвестиційних проектів, дозволить точніше планувати інвестиційну діяльність, що дасть змогу банкам знизити кредитні ставки із-за зменшення ризику кредитування.

Найкращим варіантом є синхронне з ліквідацією необґрунтованої галузевої пільги надання аналогічної функціональної пільги з метою стимулювання певного виду діяльності в інноваційній чи соціальній сферах, або навіть пряме спрямування одержаних від ліквідації пільги коштів на інвестиційні потреби через державний бюджет. Кошти, що отримають підприємства завдяки пільговому оподаткуванню, повинні акумулюватися для їх подальшого використання на спеціальних інвестиційних рахунках.

Висновки та перспективи подальших розвідок

В цілому з даного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Існують об'єктивні та суб'єктивні причини повільного реформування системи оподаткування сільського господарства України. Об'єктивною причиною є те, що система оподаткування в Україні формувалася в умовах становлення самої держави та затяжної економічної кризи, тому була спрямована в основному на забезпечення фіскальної функції. Суб'єктивною причиною є те, що в країні відсутнє розуміння загальної природи оподаткування в ринкових умовах. Діюча система оподаткування передбачає активну регуляторну роль держави. Потрібно змінити економічну природу та сутність оподаткування, щоб забезпечити принцип якнайменшого втручання держави в економічну діяльність суб'єктів приватного бізнесу.

2. Необхідно визначити пріоритети податкової реформи. Для цього треба розробити низку заходів:

- чітко визначити об'єкти та бази оподаткування;

- ліквідувати подвійне оподаткування особистих селянських господарств при сплаті податку на землю та податку з доходу;

- ввести законодавчі норми, які стимулюють інвестиційну активність, наукові дослідження й розробки;

- ввести гнучку систему амортизаційних відрахувань, вигідну, насамперед, для платників;

- створити сприятливі умови новоствореним підприємствам, які виявили бажання виробляти сільськогосподарську продукцію чи надавати послуги у сільських поселеннях;

- ліквідувати вибірковий принцип відшкодування податку на додану вартість експортерам.

3. Необхідно знизити податок на додану вартість до 10-15 %, вдосконалити систему місцевих податків в напрямку підвищення їх фіскальної ролі та збільшення їх частки в доходах місцевих бюджетів.

4. Звільнити від оподаткування частину прибутку підприємств, спрямовану на підвищення кваліфікації і підготовку кадрів для села, оплату інформаційно-консалтингових послуг у сільській місцевості, витрат на соціальне забезпечення (медичне та пенсійне страхування, оздоровлення тощо).

5. Формування системи оподаткування сільського господарства України вимагає вивчення досвіду економічно розвинених країн, податкові системи яких мають багаторічну історію, оскільки досвід нашої держави в цих питаннях дещо обмежений. Незважаючи на специфічні особливості і традиції кожної економічно розвиненої країни, в системі реформування податкових систем прослідковуються спільні риси, діють майже ті ж самі види прямих та непрямих податків. Досвід західноєвропейських держав може бути застосований в сучасних умовах України, якщо його не сліпо копіювати, а переймати краще, застосовуючи до конкретних специфічних особливостей української економіки.

На даний час існують різні позиції стосовно подальшого розвитку системи оподаткування сільського господарства України. Яке рішення прийняти мають вирішити політики і законодавці. Це рішення має бути виваженим, враховувати всі можливі внутрішні і зовнішні фактори та забезпечувати максимальну економічну ефективність від його впровадження.

Список використаних джерел