Ефект грошового мультиплікатора

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРЬКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Індивідуальне завдання

З дисципліни «Гроші та кредит»

на тему: «Ефект грошового мультиплікатора»

Кецбая Д.М.

Харків, 2020

Вступ

Важливу роль в економічній теорії грає концепція мультиплікатора. У перекладі мультиплікатор означає «множник» (multiplication - множення, збільшення; multiplier - множник, коефіцієнт). Інвестиційний мультиплікатор множить, підсилює попит у результаті впливу інвестицій на зростання доходу. Мультиплікатор показує, як впливає приріст інвестицій (державних і приватних) на приріст випуску (та доходу). Мультиплікатор допомагає «відчути» ефект державного стимулювання.

Загальний ефект мультиплікатора не проявляє себе відразу, а як би «розтягується» протягом певного періоду. Стосовно до показників американської економіки 20-х років загасання початкового ефекту тривало приблизно півтора-два роки. Ефекти мультиплікації нашаровувалися і додавалися. У реальній дійсності діє не простий, а багатоскладовий мультиплікатор. Саме прояв мультиплікаційного ефекту передбачає наявність певних умов. Він проявляє себе, перш за все, при наявності невикористаних потужностей, вільної робочої сили. Вельми істотно, куди, в які галузі направляються інвестиційні вкладення, як і їх структура.

Ефект мультиплікації має місце зазвичай в умовах підйому, а не в період спаду.

Взагалі, мультиплікатор - механізм з двома лезами: він може посилювати як зростання національного доходу, так і його скорочення. Розглядаючи ефект мультиплікації, потрібно мати на увазі в першу чергу видатки з державного бюджету, в тому числі на громадські роботи.

Стимулюючий ефект мультиплікатора залежить від багатьох факторів. Якщо збільшуються податки, то величина реального мультиплікатора знижується. Якщо занадто значний імпорт, то частина нових доходів «спливе» за кордон, збільшиться ймовірність дефіциту платіжного балансу. Як відомо, інвестиційна діяльність найменш стабільна, вона сильніша піддана зовнішнім впливам, ніж, наприклад, сфера споживання. На обліку дії мультиплікаційних зв'язків будується економічна політика, приймаються рішення з регулювання економічного життя.

Розуміння мультиплікаційних взаємозв'язків необхідно і для з'ясування особливостей економічних зрушень в умовах перехідної економіки, саме з цього ця тема актуальна для розгляду. З'ясуємо ж, як мультиплікатор впливає на сферу економіки, які є види мультиплікатора, і яке призначення в кожного з них.

Ефект грошового мультиплікатора

інвестиційний мультиплікатор економіка дохід

Спочатку ми розглянемо, що таке гроші і які функції вони виконують. Гроші - це те, що може виконувати функції грошей. Тут можна застосувати жартівливий «качиний тест» Джеймса Райлі: «Якщо щось виглядає як качка, плаває як качка та крякає як качка, то це, ймовірно, качка і є».

Гроші можна визначити завдяки їх можливості виконувати три функції (у вітчизняних підручниках їх зазвичай більше, але це штучне ускладнення):

- Засіб платежу. Гроші можуть покращувати обмін товарами, послугами та активами. Чим дешевші транзакції за допомогою грошей, тим краще вони виконують цю функцію. За відсутності грошей, єдиною альтернативою є бартер, за якого затрати на обмін стають значними.

- Міра вартості. У грошових одиницях зручно вимірювати вартість товарів та послуг. Чим менше коливається вартість грошей, тим краще для виконання цієї функції.

- Засіб заощадження. Чим більш передбачуваною є вартість грошей, тим краще вони виконують цю функцію.

Ті активи, які найкраще виконують функції грошей, витісняють інші їхні форми. У минулому вважалося, що срібні та золоті, а згодом лише золоті монети найкраще виконують функцію грошей. Але дорогоцінні метали у міру індустріалізації стали незручними як засіб платежу та міри вартості. Першу функцію ефективніше стали виконувати паперові гроші. А попит на метали як на товар для потреб промисловості зумовив різкі коливання їхніх цін, що підривало їх можливість бути мірою вартості.

В останні десятиліття паперові гроші все більше витісняються з обігу безготівковими. Через стрімке поширення платіжних карток у сучасному світі розрахунки переважно здійснюються з використанням коштів на банківських рахунках. Можливо, в майбутньому і банківські рахунки стануть рудиментом, наприклад, через розвиток криптовалют. Але поки що криптовалюти не витримують конкуренції, насамперед через свою незграбність у виконанні перелічених вище функцій, що зумовлюється відносно високою ціною за проведення розрахунків та нестабільністю їхньої вартості.

Ще один важливий момент - відсутність єдиного емісійного центру, що багатьма розглядається як важлива перевага криптовалют, є одночасно і головною їхньою слабкістю, оскільки відсутній і орган, відповідальний за їхню стабільність. Адже сучасні гроші мають боргову природу і є зобов'язаннями чітко визначених агентів. Наприклад, готівка чи резервні рахунки комерційних банків є боргами центрального банку, а поточні рахунки чи строкові депозити є боргами комерційних банків.

Сучасна банківська система в ринковій економіці є дворівневою і представлена центральним банком і комерційними банками. На одному рівні клієнти розраховуються між собою за допомогою рахунків у банках. На іншому рівні вже банки розраховуються між собою на міжбанківському ринку за допомогою коштів центрального банку. Такий поділ на рівні виник не випадково. Його існування дозволяє відділити досягнення цілей регулятором (цінова та фінансова стабільність) від цілей бізнесу (прибуток), які на певних етапах можуть бути несумісними.

Кошти центрального банку вважаються найбільш ліквідними. За допомогою готівки громадяни можуть робити платежі, не вдаючись до послуг банків. Також за допомогою грошей центрального банку комерційні банки завжди можуть розраховуватися між собою. Але через те, що рахунки у центральному банку мають виключно комерційні банки та державне казначейство, неготівкові гроші центрального банку можуть виконувати лише функцію платежів між банками, казначейством та самим центральним банком. Попит з боку громадян і банків на гроші центрального банку і визначає структуру монетарної бази, де традиційно домінує готівка.

Натомість, безготівкові платежі між фізичними та юридичними особами обслуговують виключно гроші комерційних банків. Відповідно, рахунки банків у центральному банку не входять до складу грошової маси, де обліковуються лише кошти, які безпосередньо обслуговують економіку.

Зобов'язання комерційних банків (депозити) становлять левову частку грошей в економіці (див. рис. 2). Хоча питома вага зобов'язань НБУ (готівки) в грошовій масі залишається відносно стабільною - близько 30% як у 2007, так і у 2018 році, її важливість у розрахунках достатньо стрімко знижується. Якщо приміром, у 2007 році 4% обсягу операцій власників платіжних карток в Україні припадало на безготівкові розрахунки, а 96% на зняття готівки з банкоматів, то у 2017 році доля безготівкових розрахунків зросла до 39%. Чому ж не зростає відносна кількість депозитних форм грошей, що обслуговують економіку? Для відповіді на це питання треба розібратись, яким же чином створюються («друкуються», «емітуються») гроші в сучасній економіці.

Уявімо, що центральний банк вирішує випустити в обіг гроші. Для цього він купує певний актив, приміром, дорогоцінний метал або боргове зобов'язання. Навзаєм він емітує власні зобов'язання - гроші. Таким чином створюється монетарна база, приміром, готівка на руках у громадянина.

Цю готівку громадянин вкладає в комерційний банк, який після обов'язкового резервування частини депозиту в центральному банку за рахунок цього вкладу видає кредит. Цими кредитними коштами позичальник розраховується, приміром, із продавцем автомобіля. Останній вирішує зберігати кошти частково в готівці, а частково покласти на рахунок до банку. За рахунок цієї, вже зменшеної, суми залучених коштів, банк знову має можливість видати новий кредит. Таким чином система мультиплікує монетарну базу, оскільки одні і ті самі емітовані центральним банком гроші видаються у формі кредитів. Відповідно, економіку обслуговує грошова маса, яка є більшою за монетарну базу на величину мультиплікатора.

Мультиплікація могла б бути безкінечною, але обмежується тим, що:

1. певна частина нових грошей осідає в економіці у формі готівки і не може використовуватися банками для кредитування (припускається, що економічні агенти завжди хочуть утримувати певну частину своїх активів у найбільш ліквідній формі);

2. банки повинні створювати на вимогу центрального банку обов'язкові резерви (and sometimes decide to keep excess reserves) під депозити і лише частину коштів можуть спрямовувати на кредитування.

Фактично, банки за такого підходу є фінансовими посередниками, які можуть використати для активних операцій лише кошти, які клієнти вирішили зберігати у банках. У кінцевому підсумку обсяг кредитів і грошей в економіці значною мірою визначається рішеннями вкладників заощаджувати кошти на депозитах.

Мультиплікатор - це числовий коефіцієнт, який показує залежність змін доходу від змін інвестицій. Мультиплікатор використовується для визначення числового коефіцієнта, що показує, у скільки разів зміниться (зросте чи зменшиться) національний доход при певній конкретній зміні (збільшенні чи зменшенні) інвестицій. За моделлю кейнсіанського мультиплікатора збільшення інвестицій зумовлює розширення обсягів виробництва і зростання рівня зайнятості, а зменшення інвестицій - згортання виробництва і зменшення рівня зайнятості. Йдеться про те, що мультиплікатор діє двояко: або розширює національний доход, або звужує його. Це залежить від розширення чи звуження будь-якого компонента сукупного попиту. Відсутність рівноваги між передбачуваними інвестиціями і заощадженнями може призвести до таких двох негативних для функціонування національної економіки ефектів, як інфляційний і дефляційний розрив. Ефект мультиплікатора може виявитися тільки в умовах економіки неповної зайнятості.

Розрізняють:

- Мультиплікатор грошової пропозиції;

- Мультиплікатор інвестиційних витрат;

- Мультиплікатор урядових витрат;

- Мультиплікатор споживчих витрат;

- Податковий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор - коефіцієнт, що характеризує зв'язок між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити.

Ефект грошового мультиплікатора базується на тому, що резерви, втрачені одним комерційним банком, внаслідок кредитування стають набутком іншого й використовуються ним також для кредитування.

Щоб краще уяснити механізм грошово-кредитного мультиплікатора, розглянемо призначення та порядок формування вільних резервів банків. Вільний резерв - це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.

Крім вільного, існує загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Ця частина називається обов'язковим резервом. Обсяг його визначається на підставі норм обов'язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів. Різниця між загальним і обов'язковим резервами становить вільний резерв банку. Наявність вільного резерву - важливий показник фінансового стану банку, насамперед його спроможності виконувати свої зобов'язання перед клієнтами та задовольняти їх попит на позички. Тому цей показник виражає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого - стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінансове становище та на їх діяльність щодо збільшення маси грошей в обороті

Оскільки грошовий мультиплікатор вказує, яку максимальну кількість нових грошей створить одна грошова одиниця надлишкових резервів за даної резервної форми, то для визначення всієї максимальної маси нових грошей, яку спроможна створити банківська система за наявності надлишкових резервів, необхідно надлишкові резерви помножити на грошовий мультиплікатор.

Законодавством України передбачено, що змінювати масу грошей в обігу можна лише на основі функціонування банківської системи і, насамперед, шляхом емісії Національного банку України та комерційних банків з метою кредитування реального руху товарної маси. При цьому НБУ емітує готівку і безготівкові кошти, продаючи їх комерційним банкам, а комерційні банки через свої депозитно-кредитні операції здатні творити безготівкові форми грошових коштів на основі використання грошово-кредитного мультиплікатора.

Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від:

а) норми обовґязкового резервування (ч): mm = 1/ч;

б) використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень;

в) зниження попиту на позички і зростання позичкового відсотка зменшує надання позик і формування депозитних вкладів у банках;

г) зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.

Необхідність формувати обовґязкові резерви робить джерелом кредитування лише вільні банківські резерви, тобто ту сукупність грошових коштів комерційних банків, яка є у розпорядженні комерційного банку в даний момент і може використовуватися ними для активних операцій. Вільний резерв банку визначається як різниця між загальним резервом і обовґязковим резервом. Чим більший розмір вільного резерву, тим вищою є кредитоздатність банку.

Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обороту. Проте надмірне підвищення його рівня може призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку і посилення інфляції. Тому важливим завданням центрального банку є правильне визначення тенденції зміни рівня мультиплікації, своєчасне регулювання його відповідно до цілей грошово-кредитної політики. Таке регулювання забезпечується зміною норми обов'язкового резервування, впливом на обсяг початкового приросту банківських резервів, впливом на використання банками вільних резервів на цілі кредитування тощо. Вживаючи цих заходів, центральний банк може досить ефективно впливати на рівень мультиплікатора для досягнення цілей грошово-кредитної політики.

Величина (коефіцієнт) грошово-кредитного мультиплікатора визначається за формулою: m = (1/MR) Ч 100, де MR - норма обов'язкових резервів.

Отже, величина мультиплікатора (т) залежить від співвідношення суми готівки до депозитів (Kg) і норми ефективного резервування (Kp). Одержаний коефіцієнту показує, у скільки разів зростатиме ефективність грошової бази. Його величина є зворотною величиною до норми банківських резервів, а також до співвідношення між обсягами готівки і депозитів. Це свідчить про те, що зі збільшенням резервної норми, або частки готівки, величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься. Основний сенс грошового мультиплікатора полягає в тому, що він примножує в кратну кіцлькість разів кількісні параметри грошової маси. Тобто він показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) від операцій на монетарному ринку.

Можна зробити висновок, що існує безпосередня залежність пропозиції грошей від грошової бази і грошового мультиплікатора. Взаємодія цих двох макроекономічних показників визначає можливості банківської системи в забезпеченні приросту грошової маси, тобто додаткової пропозиції грошей. Водночас, розглядаючи механізм формування пропозиції грошей, ми переконалися, що центральний банк може суттєво вплинути на пропозицію грошей, але не в змозі повністю її контролювати. Хоча центральний банк визначає норму резервних вимог, облікову ставку, здійснює операції на відкритому ринку, але він не може безпосередньо впливати на співвідношення готівки і депозитів, а тим більше контролювати його. Тобто він меншою мірою контролює механізм грошового мультиплікатора.

Оскільки зміна маси грошей в обороті відчутно впливає на основні економічні процеси, важливо усвідомити сам механізм такої зміни - збільшення її чи зменшення. Змінювати масу грошей в обороті в Україні може тільки банківська система. Збільшення чи зменшення її досягається емісійною діяльністю центрального та комерційних банків. На суму готівкової та безготівкової емісії збільшується відповідно готівковий та безготівковий компоненти грошової маси і загальний її обсяг. При цьому центральний банк емітує готівкові та безготівкові гроші, а комерційний банк - тільки безготівкові. Емісія готівки є монопольним правом НБУ, хоч випускати готівку в оборот можуть і НБУ, і комерційні банки. Але якщо комерційний банк не покриває випуску готівки надходженнями її у свої каси від клієнтів, то покрити дефіцит він може не емісією, а купівлею готівки у центрального банку.

Випуск готівки НБУ здійснюється через продаж її комерційним банкам. Значна частина цього випуску здійснюється за рахунок купівлі НБУ готівки у комерційних банків. Якщо цих надходжень від купівлі не достатньо, то НБУ ніде взяти потрібну суму готівки, крім емісії. На суму готівкової емісії зросте обсяг грошової бази і значною мірою показники грошової маси в усіх її агрегатах.

Випуск центральним банком безготівкових грошей здійснюється такими способами: - наданням позичок комерційним банкам шляхом їх рефінансування; - через купівлю у комерційних банків цінних паперів; - через купівлю у комерційних банків та їх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву. У всіх цих випадках збільшуються запаси коштів на коррахунках комерційних банків у НБУ, що й є проявом випуску останнім безготівкових грошей.

Одночасно комерційні банки по тих же каналах погашають свої зобов'язання перед НБУ, що означає вилучення безготівкових грошей з обороту.

Перевищення випуску над вилученням означає емісію безготівкових грошей центральним банком, на суму якої зростає загальна маса грошей в обороті.

Комерційні банки, як зазначалося вище, беруть участь у створенні тільки безготівкових грошей, а тому впливають безпосередньо на безготівковий компонент грошової маси, а через нього - на весь обсяг маси грошей в обороті.

Механізм створення грошей комерційними банками дещо складніший, ніж механізм емісії НБУ, і полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів.

Висновок

Отже, кожна грошова одиниця, випущена в обіг одним із комерційних банків, створює кредитні резерви для другого, другий - для третього тощо іншими словами, ефект мультиплікатора виникає тому, що резерви, які втрачають окремі банки, надаючи позики, не втрачає банківська система загалом. Внаслідок цього вона спроможна створювати кредитні гроші в розмірах, значно більших за її надлишкові резерви. Але така спроможність банківської системи не є безмежною. Вона обмежується, зокрема, необхідністю формування комерційними банками обов'язкових резервів, величина яких визначається резервною нормою, що регулюється в законодавчому порядку.

Формування обов'язкових резервів робить джерелом кредитування лише надлишкові резерви. Саме тому грошовий мультиплікатор розкриває зв'язок грошоутворюючої здатності банківської системи з її надлишковими резервами. Обов'язкові резерви забезпечують банківській системі певну захищеність (ліквідність) у періоди несприятливої кон'юнктури, дають можливість державі через зміну резервної норми впливати на кредитоспроможність комерційних банків, а отже, регулювати масу грошей в обігу. Тому грошовий мультиплікатор перебуває в обернено пропорційній залежності від резервної норми, тобто являє собою обернену до цієї норми величину.

Загальний ефект мультиплікатора не проявляє себе відразу, а як би «розтягується» протягом певного періоду. Стосовно до показників американської економіки 20-х років загасання початкового ефекту тривало приблизно півтора-два роки. Ефекти мультиплікації нашаровувалися і додавалися. У реальній дійсності діє не простий, а багатоскладовий мультиплікатор. Саме прояв мультиплікаційного ефекту передбачає наявність певних умов. Він проявляє себе, перш за все, при наявності невикористаних потужностей, вільної робочої сили. Вельми істотно, куди, в які галузі направляються інвестиційні вкладення, як і їх структура. Ефект мультиплікації має місце зазвичай в умовах підйому, а не в період спаду.

Взагалі, мультиплікатор - механізм з двома лезами: він може посилювати як зростання національного доходу, так і його скорочення. Розглядаючи ефект мультиплікації, потрібно мати на увазі в першу чергу видатки з державного бюджету, в тому числі на громадські роботи.

Стимулюючий ефект мультиплікатора залежить від багатьох факторів. Якщо збільшуються податки, то величина реального мультиплікатора знижується. Якщо занадто значний імпорт, то частина нових доходів «спливе» за кордон, збільшиться ймовірність дефіциту платіжного балансу. Як відомо, інвестиційна діяльність найменш стабільна, вона сильніша піддана зовнішнім впливам, ніж, наприклад, сфера споживання. На обліку дії мультиплікаційних зв'язків будується економічна політика, приймаються рішення з регулювання економічного життя. Розуміння мультиплікаційних взаємозв'язків необхідно і для з'ясування особливостей економічних зрушень в умовах перехідної економіки, саме з цього ця тема актуальна для розгляду.

Список використаних джерел

1. Булєєв І.П., Пілецька С.Т., Коритько Т.Ю., Гаркова А.В. Гроші та кредит. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури - 120 с. (С. 26-33)

2. Гроші та кредит: Навч. Посібник/ І.В. Алексєєв, М.К. Колісник, О.Й. Вівчар, П.Г. Ільчук, І.Ю. Кіндрат. - Львів: Видавництво Національного університет «Львівська політехніка», 2004. - 168 с. (С. 47-58)

3. Жуков Е.Ф. Общая теория денег и кредита. - М.: Банки и биржи, 1995. - С. 67-73

4. ЗагороднійА.Г., Вознюк Т.А., Смовженко Г.С. Фінансовий словник. -4-тевид. випр. та доп. - К.: Т-во «Знання» КОО; Л.: Вид-во Львів, банк ін-my НБУ. - 566 с

5. Костіна Н.І. Гроші та грошова політика: Навч. посіб. - К.: НІОС, 2001. -224 с.

6. Любунь О.С., Любунь В.С., Іванець І. В. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 351 с

7. Маслова CO., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посібник. - К: Каравела; Львів: Новий Світ - 2000, 2002. - 304 с

8. Михайлівська.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит: Навчальний посібник. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 432 с. (С. 75-101).

9. Ринок фінансових послуг / В.П. Ходаківська, О.Д. Данілов, - Ірпінь: Академія ДСП України, 2001. -501 с

10. Семко Т.В., Руденко М.В. Гроші та кредит схемах та таблицях. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 158 с. (С. 29-39)

11. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. - К.: Скарби. 1998. - 288 с

Размещено на Allbest.ru