Щодо принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування як елемента фінансової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра теорії та історії держави і права та адміністративного права

Донецького національного університету імені Василя Стуса

Щодо принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування як елемента фінансової системи

Principles of compulsory state social insurance as element of the financial system

Петренко Г.О.,

У статті висвітлено результати комплексного дослідження принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування, окреслюється коло проблем щодо функціонування такої ланки фінансової системи, як загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та ефективність їх реалізації. Визначено, що система загальнообов'язкового державного соціального страхування є складовою та органічною частиною фінансової системи держави. Це зумовлено тим, що сама держава в законодавчому порядку встановлює види, умови обов'язкового страхування; визначає бюджетні джерела виплат страхових відшкодувань; регулювання відносин з обов'язкового страхування здійснюється державою з використанням імперативного методу, що є характерним для фінансового права; законодавчо встановлюються суми страхових внесків, платежів; держава визначає порядок формування, розміщення та витрачання відповідних фондів у публічних цілях. Особливого значення в ході дослідження набувають питання, пов'язані з принципами функціонування страхових фондів, де реалізуються колективні та особисті інтереси його учасників, відображується взаємозв'язок між соціальними позиціями учасників такої публічно-правової діяльності. Доведено, що будучи елементом фінансової системи, система загальнообов'язкового державного соціального страхування має свої специфічні, тобто притаманні тільки їй принципи, за допомогою яких можливо реалізовувати ефективний захист громадян, забезпечувати доступність у реалізації соціальних гарантій. Обґрунтовано, що натепер принципово важливими є державна гарантія стабільності системи, дотримання рівня виплат з обов'язкового страхування; обов'язковість фінансової участі застрахованих осіб і роботодавців, в окремих випадках - залучення державних субсидій; зацікавленість широкого кола осіб у тому чи іншому виді забезпечення на основі соціального страхування; рівність усіх застрахованих з точки зору зобов'язань з фінансування видатків та отриманих у результаті прав і гарантій.

Ключові слова: страхування, фінансова система, принципи, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страховий фонд, соціальні виплати.

The article covers the results of a comprehensive study on the principles of compulsory state social insurance, outlines a number of problems regarding the functioning of such a link of the financial system, as compulsory state social insurance, and the effectiveness of their implementation. It is determined that the system of compulsory state social insurance is an integral and organic part of the financial system of the state. This is due to the fact that the state itself legislates the types, conditions of compulsory insurance; determine the budgetary sources of payment of insurance claims; the regulation of compulsory insurance relations is carried out by the state using the imperative method which is characteristic of financial law; the amounts of insurance premiums, payments are legislated; the state determines the procedure of formation, placement and spending of the respective funds for public purposes. Particularly important in the course of the research are issues related to the principles of the functioning of insurance funds, where the collective and personal interests of its participants are realized, and the relationship between the social positions of participants in such public-law activity is reflected. It has been proved that, as an element of the financial system, the system of compulsory state social insurance has its specific, that is, inherent only to it, principles by which it is possible to realize effective protection of citizens and to ensure accessibility in the implementation of social guarantees. It is substantiated that for today it is of fundamental importance that the state guarantee of the stability of the system, compliance with the level of payments on compulsory insurance; obligatory financial participation of insured persons and employers, in some cases - attraction of state subsidies; interest of a wide range of persons in one or another type of social security insurance; equality of all insured persons in terms of the obligations to finance the expenses and the resulting rights and guarantees.

Key words: insurance, financial system, principles, obligatory state social insurance, insurance fund, social payments.

Постановка проблеми

У світлі обраного евроінтеграційного шляху нашої країни забезпечення належного правового регулювання системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на сучасному етапі розвитку суспільних відносин є одним із пріоритетних завдань для України. Важливою гарантією забезпечення реалізації конституційних прав громадян на соціальний захист, соціальну справедливість та гідне існування особи є подальший розвиток системи державного соціального страхування та її принципів як складника фінансової системи України, що зумовлює необхідність здійснення подальших досліджень щодо визначення принципів та керівних засад у цій сфері.

Метою дослідження є визначення особливостей реалізації принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування як елемента фінансової системи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання розвитку національної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування та її принципів стали предметом розгляду таких учених: В.В. Жернакова, О.В. Кашкарьова, Д.М. Кравцова, О.Л. Кучми, О.В. Москаленко, А.С. Нестеренко, П.Д. Пилипенка, С.М. Прилипка, Г.А. Трунова, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, В.М. Юрах, О.М. Ярошенко та багатьох інших, однак деякі аспекти ще потребують подальшого доопрацювання.

Виклад основного матеріалу

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування як система фінансових інструментів завжди посідало сталу позицію інституту фінансового права, однак нині, в нових умовах розвитку суспільних відносин, воно потребує переосмислення та подальшого дослідження. Л.К. Воронова, зазначаючи, що діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу та витрачання централізованих та децентралізованих фондів коштів має назву фінансової діяльності, чітко визначає страхування як складову та органічну частину фінансової системи держави [1, с. 315-316].

Як відомо, саме через фінансову систему відбувається перерозподіл фондів грошових коштів, що обслуговують економічні та соціальні відносини в країні, від створення валового внутрішнього продукту до економічних, соціальних та інших відносин держави, підприємств і громадян [2, с. 32]. Особливо це має значення під час реалізації соціальної функції держави, здатної забезпечити соціальну підтримку населення, в тому числі під час реалізації ефективного існування інституту загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Як слушно зазначає Т.В. Турченюк, фінансова система України потребує кардинальних змін, оскільки особливості її функціонування не відповідають загальноприйнятим цивілізованим нормам і стандартам [3, с. 256]. За рахунок неефективної роботи фінансової системи у сучасних умовах відбувається неповне акумулювання фінансових ресурсів та нераціональний їх перерозподіл між різними сферами, в тому числі й у сфері державного страхування.

У русі подальших перетворень М.І. Боднарук визначає, що завданнями соціального страхування є комплексна сукупність роботи, яка має виконуватись у системі соціально-економічних відносин у сфері забезпечення належних соціальних і економічних умов для осіб у зв'язку з настанням соціальних ризиків, передбачених законодавством [4, с. 65].

Натепер Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я [5]. Згідно зі ст. 1 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, а статтею 5 визначено принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування [6].

Враховуючи те, що національні законодавства, які регулюють відносини соціального страхування у країнах-членах Європейського Союзу, дещо відрізняються, було розроблено загальні правила координації соціального страхування для всіх країн. Вони були затверджені Регламентом Ради Європейського Союзу № 1408/71 «Про застосування схем соціального забезпечення щодо осіб, що працюють за наймом, та їхніх сімей під час пересування в межах Співтовариства» [7].

У документі не регламентовано, які компенсації має виплачувати та чи інша держава, також не визначається розмір пенсій і допомог. Разом із тим держава має гарантувати, що особа, яка переміщується з однієї країни-члена ЄС в іншу, не опиниться в гіршому становищі, ніж особи, які все життя працювали і проживали лише в такій країні. З 1 травня 2010 року (після ратифікації всіма членами ЄС) набули чинності нові постанови Євросоюзу (№ 883/2004 та № 987/2009), що мають на меті координацію систем соціального страхування в країнах ЄС [8].

Слід зазначити, що фінансово-правове регулювання діяльності у сфері загальнообов'язкового страхування з боку держави проявляється у прийнятті нормативних правових актів, що регулюють страхову діяльність (у тому числі й тих, що регулюють фінансові відносини у цій сфері); встановленні обов'язкового страхування в інтересах суспільства та окремих категорій його громадян (державне обов'язкове страхування повністю перебуває у сфері фінансово-правового регулювання); проведенні спеціальної фінансової політики (ця функція повністю перебуває у сфері фінансово-правового регулювання страхової діяльності з боку держави); встановленні різноманітного роду податкових пільг суб'єктам страхової справи для стимулювання їх діяльності (застосування пільг у сфері оподаткування та інвестиційної діяльності регулюється нормами фінансового права); створенні правового механізму, що забезпечує нагляд за діяльністю суб'єктів страхової справи й дотриманні ними вимог законодавства, у тому числі й фінансового, що регламентує відносини у сфері страхування [9, с. 19].

Продовжуючи, А.С. Нестеренко зазначає, що фінансово-правове регулювання у сфері загальнообов'язкового страхування зумовлено тим, що: сама держава в законодавчому порядку встановлює види, умови обов'язкового страхування; визначає бюджетні джерела виплат страхових відшкодувань; здійснює державний нагляд за виконанням вимог закону страховиком і страхувальником; регулювання відносин з обов'язкового страхування здійснюється державою з використанням імперативного методу, що є характерним для фінансового права; законодавчо встановлюються тарифи страхових внесків, платежів; держава визначає порядок формування, розміщення та витрачання відповідних фондів у публічних цілях.

Державний характер соціального страхування зовсім не означає, що бюджетне фінансування має бути основним джерелом витрат на соціальне забезпечення, це може означати лише обов'язковість цього механізму: обов'язковість сплати страхових внесків, обов'язковість застосування підстав, умов соціального забезпечення та юридичної відповідальності. Державне страхування гарантує необхідний рівень життя, його джерелом є насамперед обов'язкові внески працівників та працедавців, тобто, як уже зазначалось вище, це - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) [10, с. 153].

Аналіз зарубіжного досвіду дає змогу виокремити три основні моделі держав з урахуванням їх підходу до соціальної політики та реалізації принципів страхування. Так, ліберальна модель, яка існує у таких країнах, як США, Канада, Австралія, Великобританія, де підтримка громадян здійснюється за рахунок розвинених систем страхування, реалізує принцип мінімального втручання держави, яка є тільки регулятором певних гарантій. Консервативна (корпоративна) - у таких країнах, як Австрія, Німеччина, Італія, Франція, де бюджетні відрахування на соціальні заходи приблизно дорівнюють страховим внескам працівників і роботодавців, основні канали перерозподілу перебувають або в руках держави, або під її контролем. Соціал-демократична притаманна таким країнам, як Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Нідерланди, Швейцарія. Основою фінансування соціальної сфери є розвинений державний сектор економіки, зміцненню якого не в останню чергу сприяє дуже високий рівень оподатковування [11, с. 14-15]. Отже, на сучасному етапі можна констатувати, що більшості країн із розвиненою економікою вдалося сформувати високоефективну інституціональну структуру соціального забезпечення, у якій соціальне страхування посідає ключове місце (60-70% усіх витрат соціального спрямування) [12, с. 11].

Слід зазначити, що система соціального страхування практично від початку виникнення будується на страхових принципах. Страхові принципи забезпечення соціальних гарантій населенню є загальноприйнятими і визнаними у світі. Окреме місце посідають норми-принципи, прийняті Міжнародною асоціацією органів нагляду за страхуванням (ГАК). ІЛК як координаційний орган та орган наддержавного контролю за діяльністю наглядових організацій країн-учасниць цієї асоціації прагне встановити публічно-правові принципи діяльності останніх. Це дасть змогу належним чином гармонізувати національне законодавство у відповідності до світових страхових стандартів. Аналіз цих принципів показав, що глобальна страхова система, яка швидко розвивається, потребує адекватного інтеграційним процесам вдосконалення внутрішнього законодавства страхової галузі [13, с. 11].

Як слушно зазначає І.Ю. Хомич, характерними рисами принципів загальнообов'язкового страхування є те, що вони: засновані на міжнародних стандартах у галузі соціальної політики; сприяють більш ефективному та соціально справедливому розподілу державних коштів і коштів недержавних соціальних фондів; визначають засади державної соціальної політики; відображають засадничі ідеї, керівні положення та основні начала інституту соціального забезпечення, а також втілені у змісті правовідносин, які виникають у процесі реалізації прав громадян на соціальне забезпечення [14, с. 185].

Принципи визначають керівні начала, основи правового регулювання суспільних відносин, і, як зазначає М.Д. Бойко, мають велике значення для ефективного функціонування всієї системи норм цієї галузі права, крім того, саме принципами визначаються цілі в правовому регулюванні та кінцевий результат впливу норми на суспільні відносини. За допомогою принципів не тільки формулюється сучасний державний підхід до правового регулювання сфери соціального забезпечення, а й визначається суть майбутніх правових норм. Принципи - це ідеї, виражені у формі правової норми. Це означає, що принципи є правовими приписами, причому приписами обов'язковими [15, с. 54].

Як зазначає Г.А. Трунова, натепер маємо принципи соціального страхування, які двічі закріплені в законодавстві [16, с. 106-107]. Порівняльний аналіз принципів, що зроблений науковцем, закріплених у ст. 5 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також у ст. 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», свідчить про дублювання Законом норм Основ законодавства. Авторкою зазначається, що водночас спостерігаються певні розбіжності. Так, Закон не визначає принципу паритетності управління Фондом соціального страхування та принципу забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, шляхом надання допомог. Проте виділяє низку принципів, які не включені до Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з останнім виникає певна складність. По-перше, Основи закріплюють загальні принципи соціального страхування, які притаманні всім видам страхування (пенсійному, на випадок безробіття, з тимчасової втрати працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання і в перспективі медичного). По-друге, закріплений Законом принцип диференціації розміру допомоги залежно від страхового стажу притаманний соціальному страхуванню з тимчасової втрати працездатності, однак не поширюється на соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві, за яким допомога призначається незалежно від тривалості страхового стажу. По-третє, передбачений Законом принцип диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві - це також спеціальний принцип соціального страхування від нещасного випадку на виробництві. Підтримуючи думку Г.А. Трунової, необхідним є нині усунути проблему з дублюванням принципів соціального страхування, надаючи перевагу Основам законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Стосовно ж принципів соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, то вони мають бути закріплені окремою статтею в Розділі V Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Орієнтовний перелік цих принципів був чітко визначений, як і завдання, в первинній редакції Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Обов'язкове соціальне страхування базується на принципах: стійкості фінансової системи; еквівалентності страхового забезпечення та страхових внесків; обов'язковості сплати страхових внесків; солідарності та субсидування; відповідальності за нецільове використання коштів, автономності фінансової системи обов'язкового соціального страхування тощо. Медичне страхування як вид публічного страхування ґрунтується на чотирьох основних принципах: охоплення всього населення; повний захист, який передбачає гарантії незалежно від ризику; єдина система, що вимагає централізованого національного управління; узгодженість вигод, за яких пропозиція відповідає потребам [17, с. 45].

Держава, реалізуючи принцип солідарності, здійснює формування соціальних фондів переважно за рахунок працездатного населення, а кошти з цих фондів спрямовуються на забезпечення громадян, які мають на це право внаслідок часткової або повної втрати працездатності або які внаслідок інших причин не можуть самостійно себе забезпечувати. Іншими словами, сьогоденне працездатне населення «забезпечує» непрацездатних громадян. Субсидування ж - це той принцип, який означає, що розподіл соціального забезпечення здійснюється залежно від нужденності, але з урахуванням того, що розміри страхових внесків і виплат визначаються страхувальниками і страховиками самостійно і що встановлюються межі доходів, з яких страхувальники зобов'язані платити внески [18, с. 184].

Особливо слід відзначити принцип цільового та ефективного використання коштів різних соціальних фондів. Розглядаючи цей принцип, І.Ю. Хомич зазначає, що кошти, які акумулюються в державних і недержавних соціальних фондах, мають спрямовуватись на чітко визначені в законодавстві соціальні цілі та заходи, а також в основі розподілу коштів соціальних фондів мають лежати визначені законодавством підстави. Ефективність розподілу коштів, як принцип соціального забезпечення, означає, що кошти мають розподілятися відповідно до потреби громадян, які з об'єктивних причин опинилися в несприятливій життєвій ситуації. Практичне значення цього принципу полягає в тому, що його втілення в соціально-правові відносини, які виникають у сфері соціального забезпечення, дасть змогу розподіляти кошти соціальних фондів таким чином, щоб кожний громадянин, який має право на соціальне забезпечення в тій чи тій формі, отримав соціальне забезпечення в належному, визначеному законодавством розмірі, який покриває матеріально-побутові та інші соціальні потреби. Крім того, цей принцип лежить в основі організації державного контролю та нагляду за цільовим використанням коштів як державних, так і недержавних соціальних фондів [14, с. 187].

Зміст відносин між учасниками страхового процесу розкривається в базових принципах соціального страхування, де основними є такі: всезагальний та обов'язковий характер соціального страхування, доступність у реалізації соціальних гарантій; поєднання обов'язкового та добровільного видів соціального страхування; державна гарантія стабільності системи, рівня виплат з обов'язкового страхування, забезпечення демократичності в управлінні; обов'язковість фінансової участі застрахованих осіб і роботодавців, в окремих випадках - залучення державних субсидій; зацікавленість широкого кола осіб у тому чи іншому виді забезпечення на основі соціального страхування; рівність усіх застрахованих з точки зору зобов'язань з фінансування видатків та отриманих у результаті прав та гарантій [19, с. 87].

Принципи соціального страхування А.С. Нестеренко об'єднує у дві групи: 1) економічні, що ґрунтуються на солідарній взаємодопомозі, яка дає змогу пов'язати страхові внески зі страховими виплатами на основі принципу сумарної еквівалентності страхових внесків і страхових виплат; 2) правові, які полягають у самостійній відповідальності індивідів та зумовлюють узгодження зобов'язань щодо сплати страхових внесків на обов'язкове страхування з наявністю у страхувальника еквівалентного цьому зобов'язанню обсягу прав стосовно страховика та отримання страхових виплат, які здебільшого захищаються у судовому порядку [20, с. 82].

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, як публічному страхуванню і самостійному фінансово-правовому інституту, як вказує О.В. Кашкарьова, поряд із загальногалузевими принципами притаманні й спеціальні принципи, які розкривають його сутність і визначають місце в системі соціально-економічних відносин [21, с. 7]. Отже, як зазначає А.С. Нестеренко, загальнообов'язкове державне соціальне страхування має такі принципи: 1) виникнення через закон. Відповідно до цього принципу публічне страхування встановлюється законом, відповідно до якого страховик зобов'язаний застрахувати зазначені в законі об'єкти, а страхувальники - вносити належні страхові платежі; 2) принцип обов'язковості, який полягає в тому, що публічне страхування виникає через імперативну вказівку закону і не пов'язане з можливістю сторін здійснити вільне волевиявлення щодо вступу у страхові правовідносини, сторони мають виконувати приписи закону, за відхилення від яких настає юридична відповідальність; 3) принцип універсальності, під яким розуміється, що воно виникає автоматично, незалежно від волі учасників страхових правовідносин. Наявності об'єкта, що підлягає обов'язковому страхуванню, досить для того, щоб він вважався застрахованим. Публічне страхування не обмежене терміном дії. Воно діє протягом усього періоду, поки застрахована особа перебуває в трудових відносинах із страхувальником; 4) принцип нормування страхових сум у сфері публічного страхування полягає у тому, що у законі встановлюється розмір страхових сум, що підлягають виплаті у разі настання страхового випадку. Наприклад, диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); 5) принцип цільового використання страхових коштів у сфері публічного страхування, яке зумовлено обов'язками держави перед страхувальниками за соціальним забезпеченням, тобто адресність.

фінансовий загальнообов'язковий соціальний страхування

Висновки

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що практичне значення розглянутих принципів полягає в тому, що вони визначають характер і розміри соціальних виплат, порядок формування соціальних фондів і розподілу коштів цих фондів. Принципи завжди служать меті справедливості й рівності в реалізації права кожного на соціальне забезпечення. Їх втілення в правові відносини, які виникають у цій сфері, дасть змогу розподіляти кошти соціальних фондів таким чином, щоб кожний громадянин, який має право на соціальне забезпечення в тій чи тій формі, отримав соціальне забезпечення в належному, визначеному законодавством розмірі, який покриває матеріально-побутові та інші соціальні потреби. При цьому правова природа принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування відображає сутність цього соціального інституту і полягає в тому, що за допомогою цих принципів здійснюється найбільш ефективний та соціально справедливий розподіл коштів різних соціальних фондів.

Список використаних джерел

1. Воронова Л.К. Финансовое право: учебное пособие. / Л.К. Воронова, И.Е. Криницкий, Н.П. Кучерявенко. Харьков: Право. 2005. 384 с.

2. Дмитренко Д.М. Принципові підходи до реструктуризації фінансової системи України. Вісник Української академії банківської справи. 2009. № 2 (27). С. 30-35.

3. Турченюк Т., Третяк А. Проблеми сучасної фінансової системи України та пропозиції щодо її ефективного економічного розвитку. Економічний аналіз: зб. наук. праць. Тернопільський національний економічний університет; редкол.: С.І. Шкарабан (гол. ред.) та ін. Тернопіль: Видавничо-поліграфічний центр Тернопільського національного економічного університету «Економічна думка». 2012. Вип. 11. Частина 1. С. 255-259.

4. Боднарук М.І. Правове регулювання соціального страхування в Україні: монографія. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т. 2014. 472 с.

5. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування: Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХМ Відомості Верховної Ради України. 1999. № 46-47. Ст. 403.

6. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування: Закон України від 14 січня 1998 р. № 16.98-ВР Відомості Верховної Ради України. 1998. № 23. Ст. 121.

7. Регламент Ради про застосування схем соціального забезпечення щодо осіб, що працюють за наймом, та їхніх сімей під час пересування в межах Співтовариства № 1408/71 (ЄЕС). URL: http://ukraine.uapravo.net/data/base65/ukr65728.htm.

8. Координація соціального забезпечення: комплексний посібник для України. URL: http://www.No.org/wcmsp5/groups/pubNc/--- europe/---ro-geneva/---srobudapest/documents/publication/wcms_189518.pdf.

9. Нестеренко А.С. Фінансова система України: правова характеристика та законодавче регулювання: автореф. дис.... докт. юрид. наук: 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право». Національний університет «Одеська юридична академія». Одеса. 2014. 40 с.

10. Надрага В.І. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування як механізм компенсації соціальних ризиків. Демографія та соціальна економіка. 2014. № 1(21). С. 145-157.

11. Сташків Б.І. Право соціального забезпечення. Загальна частина: навчальний посібник. Чернігів: ПВК «Десна». 2016. 692 с.

12. Мерзляк А.В., Бубнов А.О. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку. Публічне адміністрування: теорія та практика. 2018. Вип. 1(19). URL: http://www.dridu.dp.ua/zbimik/2018-01(19)/10.pdf.

13. Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право». Одеса. 2008. 19 с.

14. Хомич І. Поняття і система принципів соціального забезпечення населення України. Публічне право. 2013. № 3 (11). С. 182-189.

15. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: навчальний посібник. Київ: «Олан». 2004. 312 с.

16. Трунова Г.А. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання: завдання та принципи. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 10. С. 105-108.

17. Право соціального забезпечення: підручник. / О.М. Ярошенко, А.М. Слюсар, І.А. Вєтухова та ін.; за заг. ред. О.М. Ярошенка. Харків: Право. 2019. 376 с.

18. Кашкарьова О.В Принципи публічного страхування. Право і безпека. 2012. № 2 (44). С. 183-186.

19. Бондарук М.І. Соціальне страхування в Україні: правові аспекти становлення та розвитку. Чернівці: Рута. 2002. 247 с.

20. Нестеренко А.С. Фінансова система України: проблеми теорії: монографія. Одеса: Фенікс. 2014. 576 с.

21. Кашкарьова О.В. Фінансово-правові засади публічного страхування в Україні: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право». Запорізький національний університет. Запоріжжя. 2013. 19 с.

Размещено на Allbest.ru